Міський сад – структурний елемент системи озеленення міста – призначений для короткочасного відпочинку населення. Обмежена площа (від 2 до 6 га) і їх розташування в системі житлових районів або центру міста не допускають широку номенклатуру функціональних зон. Головні входи в сад влаштовують у місцях концентрації пішоходів. За характером використання міські сади можуть бути прогулянковими і видовищними.

Міські сади для прогулянок, що межують з міськими вулицями і площами, часто використовують для транзитного руху пішоходів. У цьому випадку їх планувальна структура повинна будуватися з урахуванням напрямку і величини пішохідних потоків. Основними елементами такого саду є головна алея, яка з¢єднує всі площі і споруди і достатня за шириною для руху двох зустрічних потоків (ширина однієї смуги руху 0,75 м).

Сади при видовищних спорудах можуть розташовуватися всередині квартальної забудови і, на відміну від прогулянкових, не мати спільних меж з вулицями і площами. Їх планувальну структуру слід вирішувати у вигляді своєрідного відкритого фойє для глядачів. Тому напрямок алей і розташування площадок потрібно пов'язувати з основними входами видовищних споруд. Пропускну здатність таких садів слід розраховувати з урахуванням ємності споруд. Транзитний рух пішоходів тут має бути виключеним.

Сади житлових районів призначені для періодичного відпочинку в природному оточенні населення даного району. Планувальна організація території такого саду повинна задовольняти потреби населення в різних видах відпочинку, забезпечувати пішохідний зв'язок найкоротшим шляхом з громадським центром, зупинками громадського транспорту, місцями праці. Пішохідну доступність саду слід приймати від 0,75-1,2 км (з врахуванням кліматичних підрайонів). Площа саду без спортивного комплексу повинна становити не менше 3 га з розрахунку 5-7 м²/жит. (на І чергу) і 8-11 м²/жит. (на перспективу).

Міджквартальні сади при житлових комплексах являють собою озеленені території, розташовані в радіусі не більше 500 м від житлових будинків, площею не менше 1 га, призначені для проведення щоденного вільного часу за місцем проживання. Спостерігається тенденція організації садів спортивної спеціалізації. На їх території повинні бути створені умови для занять фізкультурою і спортом, спортивних ігор, проведення навчально-тренувальних занять.

Озеленені спортивно-ігрові центри житлового комплексу призначаються для ігор і спортивних занять дітей і підлітків, а також одиночної і сімейної фізкультури. Їх розташовують у радіусі 300-500 м від житла і 200-300 м від шкіл.

Сквери - це зелені насадження на площі чи вулиці, які відіграють архітектурно-декоративну роль і використовуються для короткотривалого відпочинку. Влаштовуючи сквери на території міста, можна більш рівномірно розмістити зелені насадження, одержати швидкий декоративний і санітарно-гігієнічний ефект. Вони служать місцем короткотривалого відпочинку, маршрутним пересуванням транзитних пішоходів, часто на них встановлюють пам¢ятники, кіоски, рекламні тумби тощо. Залежно від функціонального призначення сквери поділяють на найбільш типові групи: тихого відпочинку і прогулянок, меморіальні, історико-архітектурні, музичні, розважальні, виставкові (квітів, скульптури і т.д.), декоративні (без відпочинку), інформаційні (з алеями і без алей), розмежовувальні, ігрові (дитячі, молодіжні). Якщо планування скверу узгоджується з архітектурою житлових і громадських будівель, то в озелененні використовують переважно регулярний стиль. Якщо він значною мірою ізольований від оточуючої забудови - тоді в більшості випадків використовують вільне планування з характерним для пейзажного стилю трасуванням доріжок, групуванням дерев і кущів, квітковим оформленням. Організація скверів повинна відповідати функціональному використанню ділянки, оптимальній організації пішохідного руху і місць відпочинку, характеризуватися завершеністю просторового вирішення.

При використанні скверів для транзитного руху ширину головних алей слід приймати залежно від величини пішохідного потоку – 4-7 м і більше, а другорядних – 1,5-4,0 м. Дитячі площадки, що знаходяться в скверах, повинні бути обов'язково ізольовані від зовнішніх меж і від алей з інтенсивним рухом. У скверах, оточених вулицями і проїздами з інтенсивним транспортним рухом, влаштування дитячих площадок не допускається.

Бульваром називають озеленену смугу вздовж транспортної магістралі, яку використовують для пішохідного руху і короткотривалого відпочинку. В сучасному озелененні бульвари відіграють роль зелених артерій, якими в місто надходить свіже повітря від приміського лісопаркового поясу. Для цього потрібно організувати таку систему озеленення, яка б забезпечила об¢єднання різних типів зелених насаджень мережею бульварів. Бульвари є активним засобом формування міського середовища з високими естетичними якостями. Як лінійні елементи вони відіграють важливу роль у створенні безперервності міської системи озеленення. Бульвари створюють, як правило, вздовж основних міських магістралей і набережних.

Ширина міських бульварів визначається габаритами вулиць і коливається у межах 10-80 м.

Якщо культурно-побутові об'єкти розташовані в будинках іншого призначення і не мають своєї ділянки, то перед входом у культурно-побутову установу створюється невеликий озеленений майданчик із встановленими на ньому лавами. Проектуючи нові об'єкти культурно-побутового обслуговування, беруть до уваги специфіку цих установ. Величина ділянок, які виділяють під клубні приміщення, приймається 0,5-0,7 га, палаци культури – 0,6-1,0, бібліотеки – 0,3-0,6, кінотеатри – 0,3-1,2, Палаци школярів – 2,5-5,0, театри, музеї, цирки – 0,7-1,5 га.

Баланс території, наприклад, клубу, є таким, %:

газон з деревами і чагарниками                    43.0

квітник                                                            1.5

дитячий майданчик                                        8.0

спортивний майданчик                                  32.0

доріжка, майданчик перед входом

і майданчик для відпочинку з лавами          13.5

Майданчики ізолюють один від одного зеленими бордюрами або високим живоплотом. Часто на газонах встановлюють паркову скульптуру. При влаштуванні доріжок надають перевагу плиточному покриттю з дренажними ровами.

Вулиці озеленюють в єдиному комплексі із забудовою, підземними і надземними вуличними спорудами, з врахуванням санітарно-гігієнічних, транспортних та інших вимог. Беручи до уваги постійно зростаючий потік транспорту, збільшення загазованості і запиленості повітря, підвищення шумового забруднення, вуличне озеленення з кожним роком стає все більше необхідним. Про це свідчить той факт, що більшість міських вулиць упродовж 60-80-х років була озеленена. Виключення становили вулиці старої міської забудови, де практично неможливо було створити вуличні насадження.

Виділяють такі найтиповіші елементи вуличного озеленення:

· рядові посадки дерев на тротуарах, висаджені в лунки;

· рядові посадки дерев у смугах газонів чи квітників;

· зелені смуги перед будинками (між тротуаром і відмосткою).

Рядові посадки на тротуарах в лунках - найпоширеніший тип посадок, особливо в старих містах. Величина лунок не менше 1,25х1,25 м або діаметр 1,5 м, а при посадці крупних дерев (каштан, дуб, тополя та ін.), особливо при наявності щільних грунтів або асфальтованого покриття, не менше 1,5х1,5 м або 1,8 м в діаметрі. Зменшення розмірів лунок часто погіршує розвиток дерев і зумовлює раннє скидання листя.

Віддаль від краю лунки до дерева має становити не менше 0,5 м, а від проїжджої частини до дерева - не менше 1 м. Взагалі, для збереження крон від постійного пошкодження транспортом рядові посадки ширококронних дерев (липа. тополя, клен гостролистий та ін.) розташовують не ближче 6,0-6,5 м до осі міжпуття, а вузькокронні (тополя пірамідальна) – не ближче 4,5-4,0 м.

Щоб лунки не затоптували, їх закривають захисними решітками, переважно чавунними, а край лунок піднімають над рівнем тротуару на 10 см.

Одне з найважливіших завдань вуличного озеленення – створення сприятливого мікроклімату в зоні тротуарів і в житлових приміщеннях. У зв¢язку з цим важливо підбирати деревні породи з урахуванням орієнтації вулиць по сторонах світу та місцевих кліматичних умов.

Зелені смуги на тротуарах - найоптимальніший для рослин вид насаджень, оскільки дає можливість ведення агротехнічних заходів і краще зберігає пристовбурну зону від ущільнення ґрунту. На вулицях з інтенсивним рухом зелена смуга лімітує перехід пішоходів через проїжджу частину, поглинає частину вихлопних газів і пилу, а також звукових хвиль. Крім того, смуги можна декорувати посадками тіневитривалих чагарників і багаторічних трав'яних рослин.

Роздільні смуги влаштовують між проїжджими частинами вулиць, а також між трамвайною лінією і проїздом для автотранспорту. Роздільні смуги завширшки 1,5-2,5 м влаштовують у вигляді газону з квітковими рабатками або клумбами. Можна зустріти роздільні смуги, засаджені бирючиною чи самшитом, які стрижуть в одній площині або ж формують з них різні форми – куби, прямокутники, піраміди тощо. Газон можна замінити ґрунтопокривними трав'яними рослинами або стланким кизильником.

Зелені смуги вздовж фасадів будинків створюють у вигляді газонів, рабаток чи квітників. Дерева висаджують не ближче 5 м від зовнішньої стіни будинку.

Залежно від поперечного профілю вулиць або магістралі рівень озелененості нетто (в червоних лініях) на відрізках між перехрестями може становити: житлових вулиць – 50-55%, магістралей районного значення – 30-45, загальноміського значення – 30-45, швидкісних доріг – 50-60%.

Мінімальна ширина смуг зелених насаджень, м: газон з посадкою дерев в одному ряду – 2, в двох рядах – 5, газон з посадкою високих чагарників (більше 1,8 м) – 1,2, низьких – 1, газон з груповою або куртинною посадкою дерев – 4,5, чагарників – 3, газон – 1. У випадку багаторядної посадки чагарників ширину смуги збільшують на 1,5-2 м для кожного додаткового ряду рослин.

Рис. А.1. Приклад використання типів зелених насаджень в проекті дизайну ландшафту та архітектурно-предметного середовища в садках і парках при головному корпусі НУ "Львівська політехніка". Виконала студентка М. Мединська, керівники: проф. В. Проскуряков, асист. Ю. Богданова

Таблиця А.1