На початку XXI ст. суспільство переживає певні соціальні, економічні та політичні зміни, які не могли на відбитись на збереженні сформованого історично-архітектурного середовища українських міст та на засадах професійної діяльності архітектора. Екстенсивний розвиток міст поступово змінюється на засвоєння вже заселених територій; все більш помітна тенденція до реконструкції і пристосування існуючої забудови, в тому числі історичної. Такі процеси пов’язані з великими обсягами реставраційних і реконструкційних робіт.

Зрозуміло, що статус великого міста вимагає відповідного ставлення до використання історичного та формування сучасного міського середовища. Більшість сучасних архітектурних проектів втілюються без урахування культурологічних засад формування середовища і переважно тільки погіршують стан історико-культурної спадщини наших міст. Постала необхідність розробити рекомендації щодо покращення середовища історичних частин міст України засобами дизайну, які би надали можливість максимально впорядкувати центральні частини міст, що є осередками туризму та туристичного бізнесу, а також покращити навколишнє середовище, покращивши його благоустрій до рівня світових стандартів.

Незважаючи на існування пам'яткоохоронного законодавства, архітектурна діяльність у сформованому середовищі історичних міст сьогодні має безсистемний та непрофесійний характер, результатом якого є спорудження абсолютно непотрібних нашим містам об'єктів, або будівництвом таких, що викликають багаторічні скандальні обговорення у суспільстві. У подібному середовищі, незважаючи на добре збережені історичні центри та багату культурну спадщину, низький рівень задоволення елементарних потреб людини негативно впливає на розвиток туристичної інфраструктури, яка наразі має спонтанний характер.

Дизайн - різновид архітектурної діяльності, яка передбачає не просто проектування, а проектування з високим ступенем креативності, з широким застосуванням новітніх технологій та нестандартних вирішень. Використання комплексу дизайнерських рішень щодо аранжування історичних частин українських міст має допомогти впорядкувати та підвищити благоустрій таких ділянок міст при залученні відносно невеликих коштів.

Успішне проектування у сформованому історичному середовищі повинно передбачати відображення послідовної зміни декоративних і конструктивних нашарувань у різні відрізки історії, зберігати історично сформовані зміни у середовищі, які, власне, і є свідченнями історії і не можуть бути сфальсифіковані.

Необхідним є залучення таких елементів достовірності:

· Достовірність в дизайні елементів – збереження елементів або аспектів, в яких найяскравіше проявились художньо – архітектурні характеристики середовища;

· Достовірність у матеріалах – збереження історичної матеріальної структури середовища;

· Збереженість середовища у контексті властивого йому ландшафту або оточення;

· Функціональність проектування для збереження і використання максимального ресурсу історично сформованого середовища;

· Збереження ознак оригінальних споруд, відміток певних історичних стилів, збереження ознак процесу старіння – так званої «патини».

    Також важливим аспектом проектування у історично сформованому архітектурному середовищі сучасних міст України є умова збереження історично сформованого середовища в контексті збереження культурної спадщини. Термін «культурна спадщина» включає в себе будь які рухомі чи нерухомі об'єкти будь-яких історичних періодів, які мають незаперечну історичну, наукову або мистецьку цінність. Також до культурної спадщини належать об'єкти, що демонструють розвиток суспільства у технологічному, економічному, політичному та ін. планах. Культурний спадок є сукупністю об’єктів, спорудами та середовищем, за якими суспільство визнає естетичну, документальну, екологічну, історичну, наукову, соціальну, мистецьку та духовну цінність. Матеріальне втілення культурного спадку має бути у повному обсязі передано наступним генераціям.

    Бути аспектом захисту і збереження мають наступні матеріальні аспекти культурної спадщини:

· Об'єкти архітектури і містобудування, незалежно від їх стану та статусу, а саме історичні міста і поселення, парки і декоративні сади, кладовища, окремі споруди, сформовані архітектурні ансамблі; цінні як в архітектурному, так і в історичному плані. Також як об'єкти культурної спадщини мають розглядатись типові групи сільських споруд, а також всі елементи середовища, що засвідчують економічні, соціальні, політичні, культурні, мистецькі та інші аспекти людського життя у контексті його історичного розвитку.

· Твори прикладного мистецтва – живопис, графіка, скульптура, а також меблі, зброя, костюм та ін.

· Історичні реліквії, включаючи також місця історичних подій та споруди, пов’язані з історичними подіями, включаючи концтабори, меморіали і інше.

· Археологічні пам’ятки; місця прадавніх поселень.

· Історичні збережені об'єкти технологічної та промислової культури.

· Цінні історичні ландшафти, як природні, так і урбаністичні та рукотворні, пов’язані з діяльністю людини.

    Культурний ландшафт - це ландшафт, що в своєму органічному розвитку експонує матеріальні ознаки еволюції людства. Він зберігає свою важливість в сучасному суспільстві, тісно пов’язаному з традиційним способом життя. Особливості культурного ландшафту відображають людську діяльність.

    Реставрація пам’ятки – роботи, виконувані на об'єкті культурного спадку для збереження його матеріальної цінності та культурної, історичної, мистецької або духовної ідентифікації.

    Історично сформоване архітектурне середовище є середовищем, що на протязі століть формує навколо себе матеріальний об’єкт (споруда, архітектурний ансамбль, меморіал, та ін) культурної спадщини. Історично сформоване середовище може складатись з елементів різних історичних епох, стилів та стильових модифікацій. Можна виділити наступні об'єкти історично сформованого середовища:

· Домінуючі об’єкти або елементи;

· Цінні фонові об’єкти або елементи;

· Фонові об’єкти або елементи

· Дисонуючі об’єкти або елементи

Важливим для вивчення об’єкта в контексті історико-культурного розвитку є наступні стадії:

· фаза І: створення об’єкту;

· фаза II: дистанція від фази створення до теперішнього часу;

· фаза III: сприйняття об’єкту в свідомості сучасного спостерігача.

    Комплексна оцінка середовища являє собою метод, що визначає естетичне та емоційне сприйняття середовища та оцінює його культурний, духовний, мистецький, соціальний, економічний та політичний потенціал. Оцінка культурного ресурсу спадку складається з двох параметрів: культурне значення і соціально-економічного значення. Культурне навантаження об’єкта або середовища є певною мірою суб’єктивним і залежать від інтерпретації сучасного спостерігача.

Класифікація культурних зв’язків є наступною:

· Значення ідентичності, засноване на розпізнаванні, пов’язаному з емоційними зв’язками суспільства з певними об’єктами, а саме довічними цінностями, традиціями, безперервністю, певною «легендарністю» пам’ятки; духовними та релігійними почуттями; політичними, патріотичними, націоналістичними почуттями.

· Мистецьке значення, яке повинно оцінюватись на науковій і критичній історичній основі;

· Історико-технічне значення, пов’язане із технічним прогресом

· Раритетність, унікальність об’єкта або середовища, засноване на статистиці.

Сучасні соціально-економічні параметри оцінки об’єкта або середовища пов’язані з сучасним суспільством і суспільною, політичною і економічною інфраструктурою. Можливо визначити наступні критерії:

· Неприпустимість обмеження економічної вигоди фізичною вартістю нерухомого майна. Економічна вартість має включати передбачуваний дохід від розвитку туристичної інфраструктури, рекламного бізнесу, торгівлі та ін.

· Функціональне навантаження об’єкта або середовища має відповідати як сучасним потребам суспільства, так і в певній мірі первинній функції об’єкту або середовища.

· Освітнє навантаження об’єкта або середовища включає потенціал ресурсу для культурного туризму, а також для вчених і дослідників, школярів і студентів; а також використання об’єкта або середовища для проведення конференцій, семінарів, фестивалів та інших заходів.

· Суспільне значення полягає у виконанні об’єктом або середовищем певної ролі у становленні суспільної і культурної ідентичності місця.

· Політичне значення зазвичай пов’язане з історичними подіями місцевої, регіональної або національної важливості.

Поняття «історичний монумент» охоплює не тільки архітектурну споруду, але оточуюче її середовище, що сформувалось протягом певного часу. Це стосується не тільки визнаних шедеврів, але й скромніших робіт минулого часу, які з часом набули культурного значення. На історичному монументі та у історично сформованому середовищі можуть виконуватись наступні види робіт з реконструкції, реставрації та пристосування:

· реставрація - надання архітектурним ансамблям, комплексам або будівлям, а також витворам мистецтва, що постраждали внаслідок тривалого існування, під час воєн і катастроф, або з інших причин первинного вигляду засобами ремонту консервації, відтворення, оновлення, розкриття і доповнення. Реставрація має прагнути до збереження і виявлення естетичної і історичної цінності монумента і має базуватись на застосуванні оригінальних матеріалів і відповідних документів;

· реконструкцію найчастіше розглядають як розробку нової структури у складі існуючої пам’ятки або середовища; перебудову споруди з метою її функціонального вдосконалення відповідно до сучасних вимог або відновлення її вигляду згідно збереженим документам;

· реорганізація має справу із змінами і незначними змінами оточення або внутрішнього простору історичної споруди,

· ремонт розглядається як вид регулярної підтримки пам’ятки або середовища; заміна матеріалів, що приходять в занепад;

· анастілоз, під яким розуміється встановлення на первісне місце автентичних блоків і деталей пам’ятки. Використовується переважно при реставрації античних пам’яток.

· регенерація розглядається як заміна структурних частин, що приходять в занепад;

· реабілітація має на увазі фізичне поліпшення властивостей пам’ятки або середовища для забезпечення відповідного використання; деколи розглядається як відбудова пам’ятки у первинному стані.

· адаптація є свого роду оновлення певних характеристик об’єктів або середовища до сучасних умов;

· реновація - має на увазі реконструкцію зруйнованої пам’ятки або середовища, розглядається як вид підтримки, включає очищення, зовнішній ремонт;

· реституція – відбудова втраченої пам’ятки на основі збережених фрагментів;

· ревіталізація – повернення історичним об’єктам первинних або втрачених функцій, має на меті покращення суспільної і господарської діяльності історичної області або історичний споруді;

· ревалоризація - підвищення якості середовища шляхом реставрації існуючих споруд і відбудови зруйнованих.

Існують певні нюанси у використанні потенціального ресурсу історично сформованого архітектурного середовища; збереження, відтворення та правильне використання якого є однім з різновидів охорони культурної спадщини і має на меті продовження існування і використання усіх фізичних і духовних аспектів середовища та уникнення марних витрат ресурсів на його повторну відбудову. Правильне використання такого ресурсу може мати вирішальне значення для розвитку культурного туризму у регіонах, які володіють унікальними зразками культурної спадщини і до загального пожвавлення економіки країн; що, в свою чергу дозволяє вкладати більше ресурсів у збереження і розвиток культурної спадщини.

Додаток Б