Формули та рівняння розміщують посередині сторінки безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються. Вище і нижче кожної формули або рівняння повинно бути залишеним один вільний рядок.

Формули та рівняння виділяються в окремий рядок із подальшими поясненнями до них. При цьому після тексту, що передує формулі (рівнянню), розділовий знак ставиться лише у тому разі, якщо в тексті є слово, яке підкреслює, що далі наводиться пояснення.

У кінці формул і в тексті перед ними необхідно розставляти розділові знаки таким чином, щоб формула не порушувала граматичної структури фрази. Двокрапка перед формулою ставиться лише тоді, якщо цього вимагає побудова тексту, що передує формулі. Після формули ставиться необхідний розділовий знак, виходячи з побудови фрази. Якщо формулою закінчується фраза, то ставиться крапка, якщо закінчується головне речення – кома, наприклад, перед словом «де», що починає експлікацію.

Формули (рівняння) нумеруються у межах розділу арабськими цифрами. Номер формули (рівняння) складається з номера розділу і порядкового номера формули (рівняння), розділених крапкою. Після формули (рівняння), виділеної в окремий рядок, ставляться кома і справа на аркуші в круглих дужках номер формули (рівняння). Після формули подається розшифрування умовних позначень і розмірність. Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів, що входять до формули чи рівняння, необхідно наводити у такій послідовності, в якій вони наведені у формулі чи рівнянні.

Рядки у розшифруванні розміщуються у такий спосіб. Слово «де» пишеться з лівого боку аркуша без відступу. Після слова «де» двокрапка не ставиться. На цьому ж рядку пишеться перший символ (умовне позначення), потім ставиться тире, подається розшифрування символу, а після коми – розмірність і крапка з комою. Під першим символом пишеться наступний символ і також розшифровується.

Якщо пояснення значення символу не вміщується в один рядок, то воно продовжується на наступному рядку без будь-яких абзацних відступів. Якщо формула (рівняння) не вміщується в один рядок, вона повинна бути перенесена на знаках рівності (=), додавання (+), віднімання (–), множення (×) і ділення (:). Знак, на якому зроблене перенесення формули (рівняння), пишуть два рази – в кінці першого і на початку другого рядків.

Для компактності невеликі формули або формули, що не мають самостійного значення, можна розташовувати всередині текстових рядків. Для економії місця всередині текстових рядків можна розміщувати розшифрування формул. Формули, що йдуть одна за одною і не розділені текстом, відокремлюються комою.

Наприклад:

                                                                (1.1)

,                                                            (1.2)

При підстановці чисел, якими замінюються символи формул, числа потрібно ставити на ті місця, де стояли символи. Не можна наводити при цьому проміжні розрахунки і скорочення. За великої кількості цифрових даних, використаних при розрахунках за зазначеною формулою, їх доцільно наводити у вигляді таблиці або в додатку. При посиланні на формули в тексті необхідно зазначати повний номер у дужках, наприклад, «у формулі (3.1) ...» або «підставляючи дані таблиці 2.1 у формулу (3.1), одержимо...».

Приклад оформлення формули наведений у додатку П.

Правила оформлення додатків

Додатки подаються в кінці кваліфікаційної роботи після списку використаної літератури, оформляються як продовження роботи на наступних сторінках у порядку появи посилань у тексті.

Перед додатками після списку використаних джерел посередині чистого аркуша великими літерами розміром 36 pt друкується слово «ДОДАТКИ».

У додатки включають допоміжний матеріал, наприклад, звітні форми про діяльність об’єкта дослідження, математичні викладення і розрахунки, таблиці допоміжних цифр, методики, розроблені в процесі виконання роботи. Якщо проводилися дослідження на ПК, то обов’язково розміщують опис алгоритмів і програм задач, розв’язуваних за їх допомогою.

У додатках допускається використання шрифту розміром не менше 10 pt та одинарного міжрядкового інтервалу. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої повинне бути надруковане слово «Додаток» і велика літера, що позначає додаток. Між позначенням додатка та його назвою залишають один вільний міжрядковий інтервал. Назву додатка зазначають, якщо у ньому міститься декілька об’єктів (таблиць, ілюстрацій, формул і т. д.).

Додатки необхідно позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т. д. Якщо для позначення додатків не вистачає літер абетки, подальше позначення додатків складається з двох літер: літери «А» і послідовно великих літер української абетки, за винятком літер Ґ, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток АА, АБ і т. д.

Додатки повинні мати спільну з рештою роботи наскрізну нумерацію сторінок. У разі, якщо додаток створений із застосуванням альбомної орієнтації аркуша, номер сторінки проставляється у верхньому правому куті за книжкової орієнтації аркуша.

Нумерація ілюстрацій, таблиць, формул, що є у тексті, здійснюється у межах кожного додатка окремо. Номер у такому разі складається з букви додатка та порядкового номера. Наприклад: А.1 – перший рисунок додатка А, А.2 – другий рисунок додатка А і т. д.

Якщо в додатку одна ілюстрація, одна таблиця, їх нумерують, наприклад, рисунок А.1, таблиця А.1. У цьому разі назву додатка не зазначають, а лише назву таблиці або ілюстрації.

Якщо таблиці не вміщуються на одній сторінці додатка, то їх розміщують на декількох сторінках, а в лівому верхньому куті кожної з них робиться напис «Продовження таблиці …» і зазначається відповідний номер, наприклад, «Продовження таблиці Б.1».

У посиланнях у тексті роботи на ілюстрації, таблиці, формули, рівняння, що містяться у додатках, рекомендується писати: «... на рисунку А.2 ...», «... в таблиці Б.3 ...», «... за формулою (В.1) ...», «... у рівнянні (Г.2) ...».

Приклад оформлення додатків наведений у додатку Р.

5.6. Загальні правила цитування та посилання
на використані джерела

Під час написання кваліфікаційної роботи студент повинен обов’язково робити посилання на джерела, матеріали або окремі результати з яких наводяться в ній, або на ідеях і висновках яких розроблюються проблеми, завдання, питання, вивченню яких присвячена робота. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, необхідну інформацію про нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні публікації. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них є матеріал, який не включений до останнього видання.

Якщо використовуються відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно зазначати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул із джерела, на яке є посилання в роботі.

При оформленні посилання на джерела в кваліфікаційній роботи необхідно використовувати ДСТУ 8302 : 2015 «Інформація та документація. Бібліографічне посилання. Загальні вимоги та правила складання», який установлює види бібліографічних посилань, правила та особливості їх складання і розміщування у документах.

Посилання в тексті кваліфікаційної роботи на джерела варто зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділених двома квадратними дужками, наприклад, «... у працях [1–7]...».

Посилання на ілюстрації позначаються порядковим номером ілюстрації, наприклад, «рис. 1.2».

Посилання на формули позначаються порядковим номером формули в дужках, наприклад, «... у формулі (2.1)».

Посилання на всі таблиці повинні бути в тексті. При цьому слово «таблиця» в тексті пишуть скорочено, наприклад, «...у табл. 1.2». У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово «дивись», наприклад: «див. табл. 1.3».

Для підтвердження власних аргументів посилання на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору потрібно наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст джерела.

Загальні вимоги до цитування такі:

- текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;

- цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться в будь-якому місці цитати (на початку, у середині, у кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

- кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело, наприклад, «Глобалізація – це багатогранний процес…» [4, С. 15], де 4 – порядковий номер джерела у списку літератури, 15 – номер сторінки, на якій розміщена цитата;

- при непрямому цитуванні (переказі своїми словами), що дає значну економію тексту, необхідно бути гранично точним під час викладення думок автора, коректним щодо оцінювання одержаних результатів, наводити відповідні посилання на джерело.

5.7. Правила оформлення
списку використаних джерел

При оформленні обов’язкової структурної частини кваліфікаційної роботи «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ» варто керуватися стандартом бібліографічного опису ДСТУ 7.1–2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання» та ДСТУ 7.80–2007 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис.  Загальні вимоги та правила складання».

Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю, без пропусків будь-яких елементів та скорочення назв. Завдяки цьому можна уникнути повторних перевірок, вставок пропущених відомостей.

Джерела можна розміщувати одним із таких способів:

а) в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків (рекомендується для використання);

б) у хронологічному порядку.

Вибір способу здійснюється автором самостійно, не змінюється впродовж написання роботи і залежить від особливостей кваліфікаційної роботи та специфіки джерел.

Зразок оформлення списку використаних джерел наведений у додатку Л.