ІУ. Завдання для самостійної роботи при підготовці до заняття

1. Види еритроцитарних антигенів.
2. Особливості обміну білірубіну у новонароджених дітей.
3. Умови розвитку ізосенсибілізації.
4. Патогенез ГХН.
5. Фактори ризику білі рубінової енцефалопатії.
6. Класифікація ГХН.
7. Клініко-лабораторні критерії жовтяничної форми ГХН.

8. Клініко-лабораторні критерії анемічної форми ГХН

9. Клініко-лабораторні критерії набрякової форми ГХН

10.Критерії ступенів тяжкості ГХН.

11. Фази перебігу білі рубінової енцефалопатії.

12. Методи антенатальної діагностики ГХП.

13. План обстеження новонародженого із загрозою ГХН.

14. Критерії фізіологічної жовтяниці.

15. Критерії ВООЗ «небезпечної» жовтяниці.

16. Алгоритм диференційної діагностики неонатальних жовтяниць.

17. Методи антенатального лікування ГХП.

18. Консервативне лікування ГХН,

19. Показання до ОЗПК.

20. Техніка ОЗПК.

21. Вимоги до донорської крові, яка використовується при ОЗПК

22. Принципи підбору донорської крові, яка використовується при ОЗПК

23. Специфічна профілактика ГХН резус-конфлікт

ІУ.1. Перелік основних термінів, параметрів і характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття

ІУ.2. Теоретичні питання до заняття.

1. Причини розвитку та патогенез гемолітичної хвороби новонароджених.

2. Клінічні прояви хвороби.

3. Рання діагностика різних форм і клінічних варіантів гемолітичної хвороби новонароджених

4. Визначення погодинного приросту білірубіну.

5. Диференційний діагноз.

6. Комплексне лікування ГХН.

7. Показання для операції замінного переливання крові.

8. Ускладнення, лікування і прогноз хвороби.

9. Профілактичні заходи.

ІУ.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

-з урахуванням даних анамнезу, клінічного обстеження поставити клінічний діагноз та призначити терапію, надати невідкладну допомогу при тяжкій формі ГХН  

-призначити лікування ГХН в залежності тяжкості перебігу захворювання.

Зміст теми

Етіологія

У теперішній час відомо 14 основних еритроцитарних групових систем, які поєднують більше ніж 100 антигенів, що здатні викликати утворення антитіл.

Однак ГХН звичайно розвивається у зв’язку із ізосенсибілізацією антигенами системи резус або груповими аглютиногенами системи АВО і зрідка (5% випадків) за іншими антигенними системами (внаслідок меншої імуногенності) – Lewis (Le), Kell (K), Duffi (Fy), Kidd (Ik) тощо.

Система резус складається з 6 основних антигенів, які позначаються за номенклатурою K. Landsteiner i A. Wiener (1941) – Rh/, hr/, Rhо, hrо, Rh//, hr//, а за номенклатурою R. Fischer i R. Race (1944-1947) – С, с, D, d, Е, е. Найбільш активним серед антигенів системи резус є антиген Rhо (D), наявність якого і визначає резус-належність людини.

D-антиген – це ліпопротеїн, що розташований на внутрішній поверхні мембрани еритроцитів, тоді як АВ-антигени – на зовнішній. Він успадковується за домінантним типом та з’являється на 8-10 тижні гестації.  

Групові аглютиногени системи АВО містять наступні ізоантигени: А1, А2, А3, А4, А5, А6, В, О, Н.  

Особливості обміну білірубіну у новонароджених

Ø Головним джерелом білірубіну у новонароджених, як і у дорослих, є гемоглобін зруйнованих еритроцитів, але в неонатальний період значним може бути його утворення з нееритроцитарних джерел гемоглобіну (цитохроми, каталаза, міоглобін), що найчастіше відбувається у разі важкої асфіксії, інфекційних захворювань,

Ø Скорочення життя еритроцитів, що містять НbF, особливо помітне на першому тижні життя, пов’язано з особливостями метаболічних процесів (підвищення активності деяких ферментів гліколізу), зниженням антиоксидантної системи, енергодефіцитом.

Ø Гемоглобін зруйнованих еритроцитів захоплюється клітинами РЕС, здебільшого печінки і селезінки, де відбувається розщеплення гемоглобіну під впливом гемоксигенази і перехід у вердоглобін, потім від останнього відщеплюється залізо, глобін і утворюється білівердин, який за участю ферменту білівердинредуктази перетворюється на білірубін (непрямий). У новонароджених утворюється білірубіну в 2-3 рази більше, ніж у дорослого.

Ø НБ дифундує в кров, де зв’язується з альбуміном у співвідношенні 2:1. У такий формі НБ не проникає через гематоенцефалічний бар’єр (за винятком тих випадків, коли останній ушкоджений в результаті важкої асфіксії, внутрішньочерепних крововиливів, нейроінфекції). Зниженню стійкості альбумін-білірубінового комплексу сприяють гіпоксія, ацидоз, дегідратація, гіпотермія, а також конкуруючі за зв’язок з альбуміном деякі чинники.

Ø Зв’язаний з альбуміном білірубін транспортується до клітин печінки, переноситься за участю АТФ-ази мембран до внутрішнього середовища.

Ø В гепатоцитах НБ зв’язується з цитоплазматичними білками лігандину, рівень яких значно нижчий, ніж у дорослих. Потім переноситься до мікросом ендоплазматичного ретикулуму і там з’єднується з глюкуроновою кислотою під впливом уридинфосфатглюкурунілтрансферази (активність якої знижена особливо у недоношених дітей), внаслідок чого утворюється монобілірубінглюкуронід. Численні субстрати є конкурентами білірубіну за зв’язок з глукуроновою кислотою (стероїдні гормони, вікасол, анальгін, деякі антибіотики).

Ø У жовчних капілярах 2 молекули моноглукуроніду з’єднуються і утворюють білірубіндиглюкуронід (прямий білірубін), який частково виділяється з калом у новонароджених без змін, а у дорослих – у вигляді стеркобіліна. Незначна частина білірубіну захоплюється зірчастими ретикулоендотеліоцитами і виділяється у вигляді уробіліну з сечею. У зв’язку з підвищеною активністю β-гіалуронідази у травному каналі у новонароджених НБ повторно утворюється із диклюкуронідів і реабсорбується .