Клініка. Клінічні прояви внутрішньочерепної пологової травми дуже різноманітні. Зокрема, це раптове погіршення стану дитини з розвитком різних варіантів синдрому пригнічення центральної нервової системи, яке інколи переходить у збудження; зміна характеру крику; вибухання тім’ячка; аномальні рухи очей; порушення терморегуляції (гіпо- або гіпертермія); вегето-вісцеральні розлади; псевдобульбарні та рухальні розлади; судоми; розлади м’язового тонусу; прогресуюча постгеморагічна анемія, метаболічні порушення; приєднання соматичних захворювань, які погіршують перебіг і прогноз пологової травми головного мозку.

Поєднання згаданих симптомів і синдромів у новонароджених з внутрішньочерепною травмою змінюється залежно від гестаційного віку, супровідних захворювань і локалізації.

Епідуральні крововиливи виникають між внутрішньою поверхнею кісток черепа і твердою мозковою оболонкою (так звана внутрішня кефалогематома) і не розповсюджуються за межі черепних швів внаслідок міцного зрощення в цих місцях твердої мозкової оболонки. Характерна послідовність розвитку симптомів: після короткого «світлого» проміжку (від 3 до 6 год) розвивається синдром стискання мозку, фокальні чи дифузні клоніко-тонічні судоми, мідріаз на боці крововиливу, застійні явища на очному дні, геміпарез на боці, протилежному локалізації гематоми.

Субарахноїдальні крововиливи виникають у разі порушення цілості менінгеальних судин. Вони проявляються, як правило, одразу ж після народження дитини: відзначають підвищену збудливість, загальний неспокій у вигляді пожвавленої спонтанної рухової активності, підвищені сухожильно-періостальні та безумовні рефлекси, здригання, іноді судоми, тремор.

Хірургічне лікування показане новонародженим зі швидко прогресуючими субдуральними гематомами, крововиливами в задньочерепну ямку з метою евакуації внутрішньочерепних гематом. Новонародженим із поверхневою субдуральною гематомою показане субдуральне проколювання для видалення крові та зниження внутрішньочерепного тиску.

У комплексі терапевтичних заходів провідною є дегідратаційна, антигеморагічна і седативна терапія. Для дегідратації, щоб зменшити набряк мозку, застосовують внутрішньовенне введення плазми, 10%-го розчину глюкози, призначають лазикс дозою 1–2 мг/кг. Із антигеморагічних засобів застосовують вікасол 0,2–0,5 мл (2–5 мг) 1%-го розчину внутрішньовенно або внутрішньом’язово і дицинон (етамзилат) — 0,5–1,0 мл 12,5 %-го розчину внутрішньовенно або внутрішньом’язово 2–3 рази на добу. З-поміж седативних препаратів призначають фенобарбітал по 5 мг/(кг⋅добу), діазепам — 0,5%-й розчин по 0,04–0,1 мл/кг внутрішньовенно або внутрішньом’язово.

Б.16. акушерський параліч. Під акушерських паралічами медики розуміють в'ялий параліч м'язів верхніх кінцівок у малюків, які тільки з'явилися на світло. У більшості випадків акушерські паралічі виникають внаслідок родової травми сплетення в ділянці плеча або формують його нервових корінців. Така травма обумовлюється затяжними пологами, неправильним положенням плода або розбіжністю розмірів плода і родового каналу. У немовлят вагою більше 4 кілограмів дані паралічі зустрічаються набагато частіше.

Лікарі поділяють акушерські паралічі на кілька типів:- верхній – спостерігається в 60 % випадків. Параліч сковує м'язи плеча і його суглоба. При верхньому паралічі малюк може рухати лише пензлем, інша частина руки мляво звисає; - нижній тип виникає в 10 % випадків. При такому паралічі пошкоджені м'язи передпліччя і кисті, тому уновонародженого не спостерігається рух кисті і пальців;  змішаний тип проявляється повним паралічем рук малюка.

Рання діагностика і своєчасне лікування є гарантією одужання. Однак повне зцілення буває не у всіх випадках. Так як акушерський параліч – це родова травма, то діагноз відомий відразу ж після народження малюка. Основними ознаками відхилення є плече опущене, мляве, нерухомий стан кінцівок, а також неправильно зігнуті суглоби і пальці малюка.Способи лікування цього відхилення цілком традиційні, однак комплекс заходів призначається в залежності від форми і ступеня тяжкості паралічу.У деяких випадках необхідно накладення лангеты з гіпсу для відведення плеча або накладення абдукционных шин, які допомагають розслабити плечовий пояс.Медикаментозна терапія застосовується на базі ін'єкцій прозерину, алое, вітамінів В1 і В12. Дані лікарські засоби комбінуються зі спазмолітиками.Також дають позитивний результат грязьові аплікації, йодгальванизации і так далі. Крім цього лікар може призначити дитині з таким діагнозом спеціальний масаж.Хірургічний метод лікування застосовується досить рідко і лише після досягнення дитиною шести місяців. До нього вдаються тільки в тому випадку, якщо терапія не принесла очікуваних результатів.

Б. 17. Мігре́нь — це хронічний розлад, який характеризується періодичним головним болем середнього та високого ступеня тяжкості, що часто пов'язаний із рядом симптомів вегетативної нервової системи. Термін походить ізгрецької ἡμικρανία (гемікранія), «біль з одного боку голови»,. Зазвичай мігрені проявляються у вигляді сильного рецидивного головного болю, який має самообмежувальну дію та супроводжується симптомамивегетативної нервової системи.^[5][9] Близько 15-30% людей з мігренню набувають аури,^[10][11] і ті, хто страждає на мігрені з аурою, також часто мають мігрені без аури.^[12] Ступінь болю, його тривалість та частота нападів бувають різними.^[5] Мігрень, що триває більше, ніж 72 години, називаєтьсямігренозним станом.^[13] Розрізняють чотири можливі фази мігрені, хоча хворий не обов'язково повинен відчути їх усі:

1. продром, що виникає за кілька годин чи днів до головного болю;

2. аура, що виникає безпосередньо перед початком головного болю;

3. фаза болю, також відома, як фаза головного болю

4. постдром, явища, що виникають після закінчення нападу мігрені

Причина Основна причина мігрені невідома,^[31] однак вважається, що вона викликана генетичними факторами та факторами навколишнього середовища.^[4]Сімейний анамнез мігрені спостерігаються у двох третин випадках,^[5] і мігрень рідко викликана моногенним захворюванням.^[32] З цим пов´язано багатопсихологічних захворювань, включаючи депресію, тривожність та біполярний розлад,^[33] а також багато біологічних явищ, так званих тригерних факторів.

Ліки для профілактики мігрені вважаються ефективними, якщо вони зменшують частоту або тяжкість нападів мігрені принаймні на 50%. У рекомендаціях надають досить чітку оцінку ефективності таких препаратів, як топірамат, дівалпроекс/валпроат натрію, пропранолол та метопролол, ці ліки мають найвищі оцінки і рекомендовані для застосування в якості терапії першої лінії.Проте існують різні точки зору на ефективність габапентину. Тимололтакож ефективний для профілактики менструальної мігрені та для зменшення частоти і тяжкості нападів хвороби, а фроватриптан отримав позитивну оцінку для попередженні менструальної мігрені.^[65] Імовірно, що Амітриптилін та венлафаксін є також ефективними. Ботокс вважають корисним при застосуванні в осіб, які страждають на хронічні мігрені, проте не показаний пацієнтам із епізодичними нападами.

Б.18. Вегетосудинна дистонія -може бути самостійною хворобою або синдромом іншого захворювання. Під цим поняттям розуміють функціональні розлади вегетативного відділу нервової системи, судин, серця, центральної нервової системи^[1]. Тобто це хвороба, яка має багато суб'єктивних масок-симптомів, але ніколи не призводить ані до інфаркту міокарда, ані до гіпертонічної хвороби, ані до інших органічних захворювань. Але за цих захворювань вона може спостерігатися дуже часто. І тому вегетативно-судинна дистонія потребує лікування.

Для ВСД характерна різноманітність симптомів та синдромів:

· кардіологічний, серцебиття, аритмії;

· респіраторний, що досягає іноді рівня задухи або невротичної астми, дихального кризу або, в легких випадках, проявляється «дихальним дискомфортом»;

· астенічний;

· синдром вегетосудинної дистонії та кризів з поширеними або регіональними розладами судинного тонусу;

· періферійними ангіодистонічними розладами, венозною гіпертонією, раптовим підвищенням або зниженням артеріального тиску;

· розлади терморегуляції;

· біль у суглобах кінцівок по типу невралгій;

· іноді невротичні розлади у вигляді астенодепресивного або депресивно-іпохондричного синдромів;

· явища шлункової та кишкової диспепсії, дискінезії жовчного міхура та кишківника,

· розлади менструального циклу, метрорагії, предменструальний синдром, альгодисменорея.

Лікування Окрім впливу на етіологічні фактори (усунення несприятливих умов життя, виховання хворого як особистості, лікування гострих та санація вогнищ хронічної інфекції) широко використовуються психотерапія, призначення психотропних засобів. Вони показані хворим ВСД тяжкого та середньотяжкого перебігу з вираженою невротичною симптоматикою, раптовими вегетосудинними пароксизмами або симпатоадреналовими кризами з безпричинним страхом та кардіофобією, хворим з явищами пароксизмальної аритмії або тахікардії, емоційною або інтелектуальною виснаженістю, стійкими розладами сну. Респіраторний синдром у хворих ВСД зазвичай супроводжується гіпервентиляцією із супутніми їй явищами. З метою зниження збудливості дихального центру застосовують седативні засоби та дихальні вправи. При астенічному синдромі призначають вітаміни групи В, препарати, що сприяють енергозабезпеченню організму, стимулятори синтезу білка (амінокислоти, анаболічні гормони, біогенні стимулятори та ін.), солі кальцію, фосфору, миш'яку, стрихнін. Ефективні також женьшень, настій аралії.

Б.19. Рейно хвороба—— хвороба, яка характеризується приступоподібними спазмами артерій пальців кисті, рідше стоп і проявляється блідістю, болями і парестезіями.Симптоми Періодично виникають зміни кольору і/або неприємні відчуття в пальцях рук та ніг, які з'являються на холоді або при емоційному напруженні, парестезії (спонтанне відчуття оніміння) пальців, поколювання в кінчиках, синюшність ( ціаноз ), знижена температура м'яких тканин пальців. Найчастіше симптоми проявляються на 2-5 пальцях рук та ніг, рідше на інших виступаючих частинах тіла (ніс, вуха, підборіддя). Часто люди не надають значення проявам хвороби аж доки на пальцях не з'являться виразки . ^[2]

Фази: 1.Поблідніння та похолодання пальців рук (вазоконстрикція дрібних артерій викликає початкову блідість); 2.Ціанотичне забарвлення, підсилення болю (накопичення венозної крові);3.Зміна кольору пальців на яскраво-червоний, зникнення болю

Лікування

1. Заспокійливі — У невеликих дозах можна призначати транквілізатори (феназепам 0,5-1,0 мг 2-3 рази на день, або еленіум, сибазон тощо) в другій половині дня. Вранці можна приймати антидепресант амілтриптилін.
2. Спазмолітики (судинорозширювальні): ксантинолу нікотинат, трентал після їжі, (таблетки ковтати цілими).
3. Ніфедипін по 10 мг 3 рази на добу (стежити за тиском крові).
4. У разі появи набряків на кистях після нападу ангіоспазму призначають курантил по 25 мг 3 рази (75 мг) на добу в поєднанні з фітином (750 мг)і глютаміновою кислотою (750 мг на добу).
5. Фізіотерапія на ранніх стадіях рекомендуються:
a) ультразвук на кисті і стопи;
b) гальванічний комір за Щербаком.
6. Довготривалий прийом трав естрогенної та судинорозширювальної дії. Можна рекомендувати такий рецепт: шишки хмелю, меліса, квітки червоної конюшини, трави буквиці лікарської (2:2:3:3). Взяти 1 ст. л. суміші на 1 склянку окропу, настояти упродовж ночі. Вранці процідити і пити по 1/4 склянки 4 рази на день за 30 хв до їди. Потім дозу можна збільшити до 1/3-1/2 склянки 4 рази на день, якщо артеріальний тиск не знизився.
7. Будь-які фізичні вправи можуть бути корисними, бо поліпшують кровообіг, тонізують судини і нервову систему.
8. Санаторно-курортне лікування: рекомендуються радонові і сірководневі ванни (санаторії «Хмільник», «Немирів», «Синяк»).

Лікують хворобу консервативними методами, хірургічне втручання застосовують лише у разі розвитку некрозу. Гострий приступ знімають застосуванням теплих ванночок для рук чи ніг, спазмолітичних та знеболювальних препаратів. Легкі форми хвороби нерідко зникають після відмови хворого від куріння та уникнення охолодження.

Головним засобом консервативного лікування є застосування так званих блокаторів кальцієвих каналів — ніфедипіну та його аналогів. Воно особливо ефективне в спастичній стадії хвороби. Добре діють заспокійливі засоби, новокаїнові футлярні блокади, фізіотерапевтичні процедури (солюкс, парафінові та озокеритові аплікації, вакуумна барокамера тощо).

Б.20.  Спинно мозкова травма у новонароджени.Більша частина пошкоджень спинного мозку викликає втрату чутливості нижче місця ураження і здатності рухатися (параліч) або постійну недієздатність. Параліч, що зачіпає велику частину тіла, включаючи руки та ноги, називається тетраплегією. Коли враження спинного мозку зачіпає тільки нижню частину тіла, кажуть про параплегію. С имптоми залежать від двох факторів: Розташування пошкодження. Загалом, пошкодження верхніх відділів спинного мозку обумовлює більший за обсягом параліч. Наприклад, пошкодження верхніх шийних відділів спинного мозку може викликати параліч обох рук і обох ніг, пацієнт може дихати лише за допомогою апарату штучного дихання, тоді як пошкодження, розташовані нижче, можуть вразити тільки ноги і нижню частину тіла.Ступінь тяжкості пошкодження. Пошкодження спинного мозку бувають частковими або повними, це залежить від того, яка частина спинного мозку була вражена. Пошкодження спинного мозку будь-якого виду можуть призвести до появи одного або більше ознак і симптомів:Біль або інтенсивна печія, викликані враженням нервових волокон в спинному мозку; Втрата здатності рухатися;Втрата чутливості, включаючи здатність відчувати тепло, холод і дотик; Втрата контролю над роботою кишечника і сечового міхура; Надмірна рефлекторна активність або спазми; Зміни сексуальної функції, сексуальної чутливості і дітородної функції; Утруднене дихання, кашель або відкашлювання секрету з легенів.

Пошкодження може бути травматичним і нетравматичним:Травматичне пошкодження спинного мозку може виникнути внаслідок раптового, травмуючого удару хребта, який ламає, зміщує, руйнує або здавлює один або більше хребців. Таке враження може також бути результатом вогнепального або ножового поранення спинного мозку. Додаткове пошкодження зазвичай проявляється через кілька днів або тижнів внаслідок кровотечі, набряку, запалення і скупчення рідини в спинному мозку і навколо нього. Нетравматичне пошкодження спинного мозку може бути викликане артритом, раком, порушенням роботи кровоносних судин або кровотечею, запаленням, інфекціями або дегенеративними захворюваннями хребта.

Б. 21. За бій головного мозга — черепно-мозговая травма, при которой происходит поражение непосредственно тканей головного мозга, всегда сопровождается наличием очага некроза нервной ткани. Наиболее часто очаги повреждения располагаются в области лобных, височных и затылочных долей. Повреждения, развившиеся при травме, могут быть как односторонние, так и двухсторонние^. Классификация Различают ушиб головного мозга лёгкой, средней и тяжёлой степени тяжести в зависимости от глубины и продолжительности потери сознания Ушиб головного мозга лёгкой степени Ушиб мозга легкой степени характеризуется непродолжительной потерей сознания после травмы (от нескольких до десятков минут). После ушиба больные жалуются на головную боль, головокружение, тошноту, рвоту. Иногда встречается умеренная брадикардия или тахикардия, бываетартериальная гипертензия. Температура тела нормальная. Возможны переломы костей свода черепа и субарахноидальное кровоизлияние^[3].

Ушиб головного мозга средней тяжести Ушиб мозга средней степени тяжести характеризуется более продолжительной потерей сознания после травмы, нежели при легкой форме (от нескольких десятков минут до нескольких часов). После ушиба больные жалуются на сильную головную боль, наблюдается многократная рвота. Могут возникнуть нарушения психики. Встречается брадикардия или тахикардия, повышение АД, тахипноэ. Часто выражены менингеальные симптомы. Возможныпереломы костей свода черепа и субарахноидальное кровоизлияние. Спинномозговая жидкость с выраженной примесью крови

Ушиб головного мозга тяжёлой степени Ушиб мозга тяжелой степени характеризуется длительной потерей сознания после травмы (от нескольких часов до нескольких недель). Обычно выражено двигательное возбуждение. Наблюдается доминирование стволовых неврологических симптомов (множественный нистагм, нарушения глотания, двусторонний мидриаз или миоз, гормегония и др.). Могут выявляться парезы конечностей. Часто выражены менингеальные симптомы. Возможны переломы костей свода черепа и массивно субарахноидальное кровоизлияние. Тяжелые ушибы мозга часто приводят к летальному исходу^[1][3].

Б.22. паразитарні захворювання- группа заболеваний, вызываемых паразитами — гельминтами и членистоногими. Хотя паразитарные болезни являются частью инфекционных, обычно их разделяют, и рассматриваютинфекционные болезни как заболевания, вызванные одноклеточными организмами (вирусы, бактерии, грибы,простейшие)^{[источник не указан 1784 дня]}. Строго говоря, вирусы относятся к неклеточной форме организации материи.

Возбудители паразитарных болезней — многоклеточные животные — различные гельминты и членистоногие.

Среди членистоногих болезни человека могут вызывать некоторые патогенные и условно-патогенные клещи (см. Акариазы, Арахнозы), насекомые (см.Энтомозы), язычковые (см. Лингватулидозы) и, редко, многоножки (см. Myriapodiasis). Среди членистоногих преобладают эктопаразиты.

Паразитические черви вызывают у человека различные гельминтозы: сосальщики вызывают трематодозы, ленточные черви — цестодозы, скребни —акантоцефалёзы, круглые черви — нематодозы, пиявки — гирудиноз. В качестве случайных паразитов у человека встречаются иногда и ВолосатикиNematomorpha. Среди червей преобладают эндопаразиты.

Органы-мишени

Основные заболевания органов человека:

Глаза: демодекоз, миазы, онхоцеркоз, телязиоз, цистицеркоз.

Головной мозг: альвеококкоз, миазы (редко), цистицеркоз, эхинококкоз, токсоплазмоз.

Желудочно-кишечный тракт: анкилостомоз, аскаридоз, кишечные миазы, лингватулидозы, метагонимоз, скарабиаз, стронгилоидоз, трихинеллёз,трихостронгилоидоз, трихоцефалёз, энтеробиоз.

Кожа: зерновая чесотка, Larva migrans, крысиный клещевой дерматит, миазы, педикулёз, пуликоз, саркопсиллёз, тромбидиаз, фтириаз, хемиптероз,чесотка.

Кровеносные сосуды: филяриатозы, шистосомоз.

Лёгкие: акариаз легочный, аскаридоз, метастронгилёз, парагонимоз, стронгилоидоз, томинксоз, эхинококкоз.

Молочная железа: альвеококкоз, эхинококкоз.

Мочевой пузырь, половые органы: уринарный миаз, альвеококкоз, эхинококкоз.

Носовая полость: миаз.

Печень: альвеококкоз, клонорхоз, описторхоз, фасциолёз, эхинококкоз.

Рот: миаз.

Сердце: дирофиляриоз, эхинококкоз.

Уши: миаз.

Б. 23. Остеохондроз— комплекс дистрофических нарушений в суставных хрящах. Может развиваться практически в любом суставе, но чаще всего поражаютсямежпозвоночные диски. В зависимости от местонахождения выделяют шейный, грудной и поясничный остеохондроз. Следует обратить внимание на то, что в англоязычной медицинской литературе терминомosteochondrosis обозначают совершенно другую группу ортопедических заболеваний, которые в русском языке называют остеохондропатиямиПричины

наследственная (генетическая) предрасположенность

нарушение обмена веществ в организме, заражения, отравления;

избыточный вес;

неправильное питание (недостаток микроэлементов и жидкости);

возрастные изменения;

травмы позвоночника (ушибы, переломы);

нарушение осанки, искривление позвоночника, гиперподвижность (неустойчивость) сегментов позвоночного столба, плоскостопие;

неблагоприятные условия окружающей среды;

малоподвижный образ жизни;

работа, связанная с подъемом тяжестей, частыми изменениями положения туловища (поворотами, сгибанием и разгибанием, рывковыми движениями);

длительное воздействие неудобных положений стоя, сидя, лежа, при подъеме и переносе тяжестей, при выполнении другой работы, при которой увеличивается давление в дисках и нагрузка на позвоночник в целом; чрезмерные физические нагрузки, неравномерно развитая костно-мышечная система;