Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Дискінетична ( екстрапірамідна ) форма
Проявляється порушенням координації рухів. Виділяють два основних її підтипи:
Атетоїдна (гіперкінетична) форма виявляється за повільними або швидкими неконтрольованими рухами, які можуть проявлятися у будь-якій частині тіла. Включаючи обличчя, рот та язик. Приблизно 10-20% випадків ДЦП відносяться до цього типу.
Атактична форма характеризується порушенням рівноваги та координації. Якщо такий хворий може ходити, то хода є невпевнена і хитка. Пацієнти з цією формою мають проблеми із виконанням швидких рухів та рухами, які вимагають точного контролю, як наприклад малювання олівцем. Така форма становить 5-10% випадків ДЦП.
Змішана форма
Є комбінацією різних форм церебральних паралічів. Поширеним є поєднання спастичних форм з атетоїдними чи атактичними.
Лікування в гострий період має бути патогенетичним; в наступні періоди — патогенетичним і сиптоматичним:
Ванни, масаж, лікувальна гімнастика, спонукання дитини до активних рухів.
Препарати, що знижують тонус м'язів (при необхідності).
Препарати, спрямовані на поліпшення діяльності мозку і всієї центральної нервової системи: глутамінова кислота, церебролізин і подібні.
Ортопедичні заходи: гіпсування, оперативне втручання, протезування, носіння ортопедичного взуття.
Функціональна нейрохірургія: селективна різотомія, селективна невротомія, хронічна нейростимуляція спинного мозку, імплантація баклофенової помпи, операції на підкіркових структурах головного мозку.
Магнітотерапія. Висока ефективність МТ при лікуванні дитячого церебрального паралічу (ДЦП) доведена на практиці. Магнітне поле впливає на весь організм дитини. Особливо відзначають ефективність ЗМТ в стійкому зниженні спастики в пацієнтів.
Б.2.додаткові методи дослідження УЗД судин голови та шиї; рентгенографія хребта; комп'ютерна томографія і магнітно-резонансна томографія голови і хребта; електроенцефалографія; реоенцефалографія; електронейроміографія.
Р ентгенологічне обстеження. У хірургічній практиці частіше використовують рентгеноскопію, за допомогою якої можна визначити розміри і конфігурацію органів, виявити ділянки ущільнення в легенях, контури пухлин. За допомогою рентгенографії можна отримати графічне зображення органів і різних змін на плівці. Для обстеження порожнистих органів проводять їх контрастування (шлунок, кишечник, жовчний міхур, ниркові миски, сечовий міхур).
Ендоскопія - огляд внутрішньої поверхні порожнистих органів, проводять за допомогою ендоскопів (фіброгастроскоп, дуоденоскоп, холедохоскоп й ін.). її застосовують для обстеження стравоходу (езофагоскопія), шлунка (гастроскопія), дванадцятипалої кишки (дуоденоскопія), прямої і сигмоподібної кишки (ректороманоскопія), трахеї і бронхів (трахеобронхоскопія), черевної порожнини (лапароскопія), сечового міхура (цистоскопія).
Радіоізотопне дослідження полягає у внутрішньовенному або пер- оральному введенні радіоактивних ізотопів (131І - йод, 87Sr - стронцій, 99Тх - пертехнетат натрію). Ці ізотопи мають короткий період піврозпаду і не впливають на організм. Розподіл радіоактивного ізотопу в органах фіксують за допомогою спеціального апарата-індикатора - радіоізотопного сканера.
Ультразвукове дослідження. Ультразвукове сканування, ехолокація, доплерографія грунтується на використанні ультразвукових променів і дозволяє виявити камені у жовчному міхурі, нирках, пухлини, кісти, абсцеси в печінці, селезінці, мозку та ін. Ультразвукове дослідження не шкідливе а за своєю інформативністю перевищує рентгенологічне.
Комп'ютерна томографія. Цей метод грунтується на виявленні і комп'ютерному зображенні ступеня поглинання рентгенівських променів в органах при наявності в них анатомічних змін (пухлини, кісти, абсцеси, камені, запальні інфільтрати та ін.). Він дозволяє чітко визначити локалізацію патологічного процесу і вибрати найбільш раціональний метод лікування.
Ядерно-магніто-резонансна томографія. В основі її лежить виявлення резонансного магнітного випромінювання, яке виникає в органі або в тканинах під дією спрямованого потужного електромагнітного випромінювання. Інформація фіксується і обробляється на комп'ютері. Mетод дозволяє визначити форму, розміри, наявність патологічних утворів (пухлин, кіст, гнійників) з відображенням поперечного і сагітального зрізів тіла.
Б3. неврит лицевого нерва; идиопатическая, самая распространённая форма параличалицевого нерва. Патогенез заболевания неизвестен. Иногда при аутопсии обнаруживали лишь неспецифические изменения со стороны лицевого нерва, которые, однако, не были воспалительными, какими их принято считать.
Неврит начинается внезапно, максимальной выраженности слабость, как правило, достигает через 48 часов. За 1—2 дня до развития паралича пациент может ощущать боли позади уха. Иногда утрачивается вкусовая чувствительность и присутствует гиперакузия. У некоторых больных обнаруживают легкийплеоцитоз. До 80 % больных выздоравливают в течение нескольких недель или месяцев. Электромиографические признаки денервации 10 дней спустя свидетельствуют об аксональной дегенерации и о том, что регенерация наступает с длительным запозданием и может оказаться неполной. Электромиография помогает дифференцировать временный дефект проводимости от анатомического перерыва хода нервных волокон. Если в течение первой недели болезни у пациента диагностируют неполный паралич, это служит благоприятным прогностическим признаком. Лечение Показаны меры предохранения глаз во время сна, массаж ослабленных мышц и шина, препятствующая опусканию нижней части лица. Может оказаться эффективным курс преднизона, который начинают с ежедневного назначения 60—80 мг в первые 5 дней. В последующие 5 дней дозу препарата постепенно снижают. Рекомендуется хирургическая декомпрессия лицевого нерва в его канале, однако данных в пользу эффективности этого метода нет. Больше того, его воздействие может оказаться пагубным.
Б4. Геморагічний інсульт (крововилив у мозок, внутрішньомозковий крововилив) — крововилив у речовинуголовного мозку, який виникає внаслідок розриву артерії або шляхом діапедезу еритроцитів при гіпертонічній хворобі,атеросклерозі мозкових судин. Клінічні ознаки Раптово після фізичного або емоційного навантаження виникають втрата свідомості, гіперемія обличчя, блювота. Розвивається параліч кінцівок на стороні, протилежній вогнищу ураження, підвищується температура до 38-39 °C, відмічаються менінгеальні симптоми.
Лікування Транспортування можливе при відсутності загрозливих для життя симптомів (глибокої коми, розладів дихання, падіння серцевої діяльності). Рекомендують піявки на ділянку сосцеподібних відростків, при підвищеному АТ — гіпотензивні засоби (ін'єкції 1-2 % розчину дибазолу по 2 мл п/ш), дегідратація (новурит — 1 мл або фуросемід 1 мл в/м), димедрол або піпольфен по 1 мл п/ш, в/в 10 мл 10 % розчину хлорида кальцію, в/м вітамін С, вікасол. Ретельний туалет шкіри, профілактика пролежнів. В хворого потрібно слідкувати за діяльністю сечового міхура та кишечника.
Б.5 Поліомієлі́т— гостре інфекційне захворювання, яке спричинює поліовірус. Хвороба здатна перебігати з ураженням ЦНС, з виникненням парезів і паралічів, іноді закінчуватися смертю захворілого.
Вірус поліомієліту поширюється від людини до людини через фекалії та слину, особливо через заражену їжу та воду. Найбільш вразливими до поліомієліту є діти віком до п'яти років. Поліомієліт невиліковний, але його поширенню можна запобігти шляхом вакцинації. Вакцину від поліомієліту вводять декілька разів, і вона захищає дитину на все життя. Етіологія Збудник поліомієліту ( poliovirus hominis ) належить до групи пікорнавірусів родини ентеровірусів (кишкових вірусів) та існує у вигляді 3 незалежних типів ( I , II і III ). Розміри вірусу — 8—12 нм, містить РНК. Стійкий у зовнішньому середовищі (у воді зберігається до 100 діб, у випорожненнях — до 6 міс), добре переносить замороження, висушення. Не руйнується травним соком та антибіотиками. Культивується на клітковинних культурах, характерна цитопатогенна дія. Гине при кип'ятінні, під впливом ультрафіолетового опромінення та дезінфекуючих засобів.
Епідеміологія Джерело інфекції — людина (хвора або носій, що переносить зараження безсимптомно); збудник виділяється через рот (декілька діб), а потім із випорожненнями (декілька тижнів, а іноді й місяців). Зараження може відбутися повітряно-крапельним шляхом, але частіше — при потраплянні до рота активного вірусу (через забруднені руки, їжу). Механічним переносчиком вірусу можуть бути мухи.Захворюваність поліомієлітом переважає у літньо-осінні місяці. Частіше хворіють діти від 6 місяців до 5 років. .
Перенесене захворювання залишає після себе стійкий, типоспецифічний імунітет.
Лікування Постільний режим, знеболюючі та заспокійливі засоби, теплові процедури. Застосування симптоматичних засобів. Хворі підлягають обов'язковій госпіталізації. При паралітичних формах, коли розвиток паралічів закінчено (4-6 тижнів захворювання), проводять комплексне відновне (лікарський, фізіотерапевтичне і ортопедичне ) лікування, надалі — періодичне санаторно-курортне лікування . При порушеннях дихання — лікувальні заходи, спрямовані на його відновлення, включаючи методи реанімації . В осередку захворювання проводиться дезінфекція .
Б.6. Кліщови́й енцефалі́т — це природно-вогнищеве гостре інфекційне вірусне захворювання з переважним ураженнямцентральної нервової системи (ЦНС), яке може привести до інвалідності, а в окремих випадках — аж до смерті. ЛікуванняДля лікування призначають імуноглобулін проти кліщового енцефаліту. Ускладнення кліщового енцефаліту відмічаються у 30-80 % перехворілих клінічно вираженою формою та представлені в'ялими паралічами переважно верхніх кінцівок. Рідше зустрічаються нетипові варіанти захворювання — стерті, грипоподібні форми; поліомієлітоподібні форми. Можливо тривале хронічне носійство вірусу. Всі, хто перехворів на кліщовий енцефаліт, незалежно від клінічної форми захворювання, підлягають диспансерному нагляду від 1 до 3 і більше років. Періодичність спостереження за хворим, додаткові методи дослідження, лікувальні і реабілітаційні заходи визначаються за клінічними показаннями лікарем-невропатологом разом з іншими спеціалістами
Б.7 Арахноїди́т — запалення павутинної оболонки головного (церебральний арахноїдит) або спинного (спінальний арахноїдит) мозку. Причини Найчастіше виникає внаслідок травм черепа й хребта, його може спричинити деякі інфекційні захворювання або хронічна інтоксикація, запалення придаткових пазух носа, тощо. Якщо в процес втягується речовина головного мозку, до симптоматики приєднуються симптоми ураження відповідних зон кори головного мозку і захворювання носить назву «арахноенцефаліт». Причинами даної групи захворювань є зниження імунних сил організму на фоні хронічних соматичних захворювань, перенесені черепно-мозкові травми, виснаження організму. При агресивності бактеріальної флори, імунодефіциті, енцефаліт переходить в наступну стадію — абсцес головного мозку, який характеризується вогнищевою симптоматикою в залежності від зони ураження.
Клінічні ознаки— локальний та дифузний головний біль, нудота, судомні припадки, паралічі, порушення чутливості, мови, знижується гострота зору (ураження основи мозку). Ознаки спінального арахноїдиту — різкі болі, що нагадують радикуліт. Лікування арахноїдиту консервативне — антибіотики, сульфаніламіди, діуретики, підшкірні ін'єкції алое, рентгено- і фізіотерапія. Або іноді проводятьхірургічне (головним чином при обмежених тяжких формах). Якщо лікування починається своєчасно, арахноїдит здебільшого закінчується видужанням.
Б8. Менінгококова менінгіт — це гостре антропонозне інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передавання, яке спричинюєNeisseria meningitidis. Хвороба може перебігати у вигляді субклінічного ураження носоглотки, або явного назофарингіту, або менінгококцемії чи гнійного менінгіту, рідше — з ураженням інших органів і систем.
Джерело Хвороба належить до антропонозів, зустрічається повсюдно. Джерелом та резервуаром інфекції є людина, що має субклінічну форму (носійство) хвороби, а також хворі на назофарингіт, генералізовану форму. Носійство менінгококів серед людей розповсюджено достатньо широко і підлягає коливанням. Вважають, що 10-20% людей в світі є носіями N. meningitidis у любий момент часу[4]. Співвідношення між хворими та носіями непостійне (за різними даними, від 1:2 000 до 1:50 000). У періоди спорадичної захворюваності 1-3% населення можуть бути носіями менінгокока, в епідемічних осередках — до 20-30%. Тривалість носійства становить 2-3 тижні. Більш тривале носійство пов'язане, як правило, з хронічними запальними ураженнями носоглотки.
Шляхи передачі— повітряно-крапельний. Збудник передається з крапельками слизу при кашлі, чханні, розмові. Внаслідок нестійкості менінгокока у зовнішньому середовищі і його локалізації на слизовій оболонці задньої стінки носоглотки, він передається при досить тісному і тривалому спілкуванні, у закритих та напівзакритих, новостворених відкритих колективах. У сім'ях, де стався випадок менінгококової інфекції, ризик зараження інших членів зростає у 400–800 разів.
Б.9.Неврит нижніх і верхніх кінцівок. Неврит променевого нерва .Серед нервів верхньої кінцівки променевої уражається частіше за інших. Етіологія. Часто нерв пережимається під час сну, коли хворий спить на твердому, поклавши руку під голову або під тулуб, в основному при дуже глибокому сні, пов'язаному зазвичай з сп'янінням або в окремих випадках з великою втомою («сонний» параліч). Можливі здавлення нерва милицею(«Костильного» параліч), при переломі плечової кістки, здавленні джгутом, неправильно виробленої ін'єкції в зовнішню поверхню плеча, особливо при аномальних розташуваннях нерва. еже причиною є інфекція (висипний тиф, грип, пневмонія тощо) і інтоксикація(Отруєння свинцем, алкоголем).
Клінічна картина залежить від рівня ураження променевого нерва. При його патології в пахвовій ямці і верхньої третини плеча виникає паралічу м'язів, що проявляється наступним: припідніманні руки вперед кисть звисає; I палець приведений до II пальця; неможливі розгинання передпліччя і кисті, відведення I пальця, накладення III пальця на сусідні, супінація передпліччя при разогнутой руці; ослаблено згинання в ліктьовому суглобі; втрачається ліктьовийрозгинальний і знижується карпорадіальний рефлекси. Порушена чутливість на шкірі I, II і частково III пальців кисті, виключаючи кінцеві фаланги. У цій зоні різко виражені парестезії (повзання мурашок, оніміння.
Неврити (невропатії) нервів нижніх кінцівок Етіологічні чинники : інтоксикація, травма, діабет, васкуліт, ішемія від здавлення, диспротеинемия та ін Кожен з нервів може піддаватися компресії з ішемією на рівні своїх тунелів, наприклад, малогомілкової нерв може дивуватися на рівні головки малогомілкової кістки. Компресія виникає при неправильному положенні кінцівки, зокрема, в осіб, які люблять сидіти, закинувши ногу на ногу. Лікування плексити і невритів. Призначають вітаміни групи В, антихолінестеразні, ноотропні, нейропротекторні, судинні препарати, дибазол. Застосовують фізіобальнеотерапію, масаж, ЛФК. При відсутності ознак відновлення протягом 1-2 міс. після травми показано обстеження для вирішення питання про нейрохірургічному втручанні.
Б.10 Трійчаста невралгія — патологічний стан, який характеризується раптовим виникненням сильного пекучого болю. Переважно біль виникає на одній стороні нижньої щелепи чи на якійсь щоці. Також уражатися можуть носова, лобова, очна ділянки. Виникнення цих болісних відчуттів пов'язані з ураженням в системі трійчастого нерва, гілки якого іннервують ці ділянки. Біль триває від декількох секунд до однієї-двох хвилин. Періоди, коли виникають напади, можуть тривати день, тиждень, а у деяких випадках — місяцями і роками. Біль провокують найменші дотики і маніпуляції із шкірою обличчя: гоління, макіяж, тощо. Чищення зубів, жування теж викликають біль. Фактори, які уражають трійчастий нерв — це природні звуження отворів, тиск на нерв пухлини, аневризми,травми. Трапляється невралгія, коли причину хвороби не визначають. Жінки вдвічі частіше хворіють, ніж чоловіки. Вікових обмежень немає, хоча частіше хворіють люди до 40 років. Для діагностики використовують МРТ, клінічні тести, біохімію крові.
Б.11 Пухлини головного мозку — це гетерогенна група різних внутрішньочерепних новоутворень, доброякісних або злоякісних, які виникають унаслідок запуску процесу аномального неконтрольованого ділення клітин, які у минулому були нормальними складовими самої тканини мозку (нейрони, гліальні клітини, астроцити, олігодендроцити,епендімальні клітини), лімфатичної тканини, кровоносних судин мозку, черепно-мозкових нервів, мозкових оболонок,черепа, залозистих утворень мозку (гіпофіза і епіфізу), або що виникають унаслідок метастазування первинної пухлини, що знаходиться в іншому органі.
Класифікація
Пухлини головного мозку бувають: первинними і вторинними (метастатичними), доброякісними і злоякісними,одиничними і множинними.
Залежно від розташування по відношенню до речовини мозку пухлини розрізняють:
позамозкові (екстрацеребральні)
внутрішньомозкові (інтрацеребральні)
Лікування Променева терапія використовує промені високоенергічних частинок, наприклад рентгенівські промені, для знищення клітин пухлини. Променева терапія може проводитися з апарату, розміщеного поза тілом пацієнта (дистанційна променева терапія) або в деяких випадках джерело випромінювання розміщене в організмі пацієнта поруч з пухлиною головного мозку (близькофокусна променева терапія).
Б.12 Абсцесс головного мозга — очаговое скопление гноя в веществе головного мозга
Классификация По этиологии:
· риногенные абсцессы мозга (вследствие гнойных ринитов, синуситов)
· отогенные абсцессы мозга (вследствие гнойных отитов, лабиринтитов, евстахиитов, мастоидитов)
· абсцессы в результате черепно-мозговой травмы
· метастатические абсцессы в результате гнойных поражений других органов, преимущественно лёгких.
· По расположению очага абсцесса:
· абсцесс височной доли
· абсцесс мозжечка
· абсцесс лобной доли
· абсцессы теменной и затылочной доли .
Лечение и прогноз Лечение медикаментозное с применением различных антибиотиков, витаминов и ноотропных средств и нейрохирургическое, заключающееся в удаленииабсцесса. Прогноз обычно благоприятный. Летальность исхода ниже 10 %.
Б.13. Стру́с мо́зку — миттєвий зрив функцій головного мозку, що наступає з травмою голови з короткотривалою втратоюсвідомості. Патоморфологічні зміни можуть бути виявлені лише на клітинному та субклітинному рівнях. Клінічна картина. Після відновлення свідомості хворі скаржаться на біль голови, запаморочення , нудоту , часто — блювання , шум у вухах , пітливість, порушення сну . Життєво важливі функції без значимих відхилень. В неврологічному статусі можна відмітити мікросимптоми . Загальний стан зазвичай покращується протягом першої, рідше — другої доби після травми.
Лікування Окрім впливу на етіологічні фактори (усунення несприятливих умов життя, виховання хворого як особистості, лікування гострих та санація вогнищ хронічної інфекції) широко використовуються психотерапія, призначення психотропних засобів. Вони показані хворим ВСД тяжкого та середньотяжкого перебігу з вираженою невротичною симптоматикою, раптовими вегетосудинними пароксизмами або симпатоадреналовими кризами з безпричинним страхом та кардіофобією, хворим з явищами пароксизмальної аритмії або тахікардії, емоційною або інтелектуальною виснаженістю, стійкими розладами сну. Респіраторний синдром у хворих ВСД зазвичай супроводжується гіпервентиляцією із супутніми їй явищами. З метою зниження збудливості дихального центру застосовують седативні засоби та дихальні вправи. При астенічному синдромі призначають вітаміни групи В, препарати, що сприяють енергозабезпеченню організму, стимулятори синтезу білка (амінокислоти, анаболічні гормони, біогенні стимулятори та ін.), солі кальцію, фосфору, миш'яку, стрихнін. Ефективні також женьшень, настій аралії.
Б.19. Рейно хвороба—— хвороба, яка характеризується приступоподібними спазмами артерій пальців кисті, рідше стоп і проявляється блідістю, болями і парестезіями.Симптоми Періодично виникають зміни кольору і/або неприємні відчуття в пальцях рук та ніг, які з'являються на холоді або при емоційному напруженні, парестезії (спонтанне відчуття оніміння) пальців, поколювання в кінчиках, синюшність ( ціаноз ), знижена температура м'яких тканин пальців. Найчастіше симптоми проявляються на 2-5 пальцях рук та ніг, рідше на інших виступаючих частинах тіла (ніс, вуха, підборіддя). Часто люди не надають значення проявам хвороби аж доки на пальцях не з'являться виразки . [2]
Фази: 1.Поблідніння та похолодання пальців рук (вазоконстрикція дрібних артерій викликає початкову блідість); 2.Ціанотичне забарвлення, підсилення болю (накопичення венозної крові);3.Зміна кольору пальців на яскраво-червоний, зникнення болю
Лікування
1. Заспокійливі — У невеликих дозах можна призначати транквілізатори (феназепам 0,5-1,0 мг 2-3 рази на день, або еленіум, сибазон тощо) в другій половині дня. Вранці можна приймати антидепресант амілтриптилін.
2. Спазмолітики (судинорозширювальні): ксантинолу нікотинат, трентал після їжі, (таблетки ковтати цілими).
3. Ніфедипін по 10 мг 3 рази на добу (стежити за тиском крові).
4. У разі появи набряків на кистях після нападу ангіоспазму призначають курантил по 25 мг 3 рази (75 мг) на добу в поєднанні з фітином (750 мг)і глютаміновою кислотою (750 мг на добу).
5. Фізіотерапія на ранніх стадіях рекомендуються:
a) ультразвук на кисті і стопи;
b) гальванічний комір за Щербаком.
6. Довготривалий прийом трав естрогенної та судинорозширювальної дії. Можна рекомендувати такий рецепт: шишки хмелю, меліса, квітки червоної конюшини, трави буквиці лікарської (2:2:3:3). Взяти 1 ст. л. суміші на 1 склянку окропу, настояти упродовж ночі. Вранці процідити і пити по 1/4 склянки 4 рази на день за 30 хв до їди. Потім дозу можна збільшити до 1/3-1/2 склянки 4 рази на день, якщо артеріальний тиск не знизився.
7. Будь-які фізичні вправи можуть бути корисними, бо поліпшують кровообіг, тонізують судини і нервову систему.
8. Санаторно-курортне лікування: рекомендуються радонові і сірководневі ванни (санаторії «Хмільник», «Немирів», «Синяк»).
Лікують хворобу консервативними методами, хірургічне втручання застосовують лише у разі розвитку некрозу. Гострий приступ знімають застосуванням теплих ванночок для рук чи ніг, спазмолітичних та знеболювальних препаратів. Легкі форми хвороби нерідко зникають після відмови хворого від куріння та уникнення охолодження.
Головним засобом консервативного лікування є застосування так званих блокаторів кальцієвих каналів — ніфедипіну та його аналогів. Воно особливо ефективне в спастичній стадії хвороби. Добре діють заспокійливі засоби, новокаїнові футлярні блокади, фізіотерапевтичні процедури (солюкс, парафінові та озокеритові аплікації, вакуумна барокамера тощо).
Б.20. Спинно мозкова травма у новонароджени.Більша частина пошкоджень спинного мозку викликає втрату чутливості нижче місця ураження і здатності рухатися (параліч) або постійну недієздатність. Параліч, що зачіпає велику частину тіла, включаючи руки та ноги, називається тетраплегією. Коли враження спинного мозку зачіпає тільки нижню частину тіла, кажуть про параплегію. С имптоми залежать від двох факторів: Розташування пошкодження. Загалом, пошкодження верхніх відділів спинного мозку обумовлює більший за обсягом параліч. Наприклад, пошкодження верхніх шийних відділів спинного мозку може викликати параліч обох рук і обох ніг, пацієнт може дихати лише за допомогою апарату штучного дихання, тоді як пошкодження, розташовані нижче, можуть вразити тільки ноги і нижню частину тіла.Ступінь тяжкості пошкодження. Пошкодження спинного мозку бувають частковими або повними, це залежить від того, яка частина спинного мозку була вражена. Пошкодження спинного мозку будь-якого виду можуть призвести до появи одного або більше ознак і симптомів:Біль або інтенсивна печія, викликані враженням нервових волокон в спинному мозку; Втрата здатності рухатися;Втрата чутливості, включаючи здатність відчувати тепло, холод і дотик; Втрата контролю над роботою кишечника і сечового міхура; Надмірна рефлекторна активність або спазми; Зміни сексуальної функції, сексуальної чутливості і дітородної функції; Утруднене дихання, кашель або відкашлювання секрету з легенів.
Пошкодження може бути травматичним і нетравматичним:Травматичне пошкодження спинного мозку може виникнути внаслідок раптового, травмуючого удару хребта, який ламає, зміщує, руйнує або здавлює один або більше хребців. Таке враження може також бути результатом вогнепального або ножового поранення спинного мозку. Додаткове пошкодження зазвичай проявляється через кілька днів або тижнів внаслідок кровотечі, набряку, запалення і скупчення рідини в спинному мозку і навколо нього. Нетравматичне пошкодження спинного мозку може бути викликане артритом, раком, порушенням роботи кровоносних судин або кровотечею, запаленням, інфекціями або дегенеративними захворюваннями хребта.
Б. 21. За бій головного мозга — черепно-мозговая травма, при которой происходит поражение непосредственно тканей головного мозга, всегда сопровождается наличием очага некроза нервной ткани. Наиболее часто очаги повреждения располагаются в области лобных, височных и затылочных долей. Повреждения, развившиеся при травме, могут быть как односторонние, так и двухсторонние. Классификация Различают ушиб головного мозга лёгкой, средней и тяжёлой степени тяжести в зависимости от глубины и продолжительности потери сознания Ушиб головного мозга лёгкой степени Ушиб мозга легкой степени характеризуется непродолжительной потерей сознания после травмы (от нескольких до десятков минут). После ушиба больные жалуются на головную боль, головокружение, тошноту, рвоту. Иногда встречается умеренная брадикардия или тахикардия, бываетартериальная гипертензия. Температура тела нормальная. Возможны переломы костей свода черепа и субарахноидальное кровоизлияние[3].
Ушиб головного мозга средней тяжести Ушиб мозга средней степени тяжести характеризуется более продолжительной потерей сознания после травмы, нежели при легкой форме (от нескольких десятков минут до нескольких часов). После ушиба больные жалуются на сильную головную боль, наблюдается многократная рвота. Могут возникнуть нарушения психики. Встречается брадикардия или тахикардия, повышение АД, тахипноэ. Часто выражены менингеальные симптомы. Возможныпереломы костей свода черепа и субарахноидальное кровоизлияние. Спинномозговая жидкость с выраженной примесью крови
Ушиб головного мозга тяжёлой степени Ушиб мозга тяжелой степени характеризуется длительной потерей сознания после травмы (от нескольких часов до нескольких недель). Обычно выражено двигательное возбуждение. Наблюдается доминирование стволовых неврологических симптомов (множественный нистагм, нарушения глотания, двусторонний мидриаз или миоз, гормегония и др.). Могут выявляться парезы конечностей. Часто выражены менингеальные симптомы. Возможны переломы костей свода черепа и массивно субарахноидальное кровоизлияние. Тяжелые ушибы мозга часто приводят к летальному исходу[1][3].
Б.22. паразитарні захворювання- группа заболеваний, вызываемых паразитами — гельминтами и членистоногими. Хотя паразитарные болезни являются частью инфекционных, обычно их разделяют, и рассматриваютинфекционные болезни как заболевания, вызванные одноклеточными организмами (вирусы, бактерии, грибы,простейшие)[источник не указан 1784 дня]. Строго говоря, вирусы относятся к неклеточной форме организации материи.
Возбудители паразитарных болезней — многоклеточные животные — различные гельминты и членистоногие.
Среди членистоногих болезни человека могут вызывать некоторые патогенные и условно-патогенные клещи (см. Акариазы, Арахнозы), насекомые (см.Энтомозы), язычковые (см. Лингватулидозы) и, редко, многоножки (см. Myriapodiasis). Среди членистоногих преобладают эктопаразиты.
Паразитические черви вызывают у человека различные гельминтозы: сосальщики вызывают трематодозы, ленточные черви — цестодозы, скребни —акантоцефалёзы, круглые черви — нематодозы, пиявки — гирудиноз. В качестве случайных паразитов у человека встречаются иногда и ВолосатикиNematomorpha. Среди червей преобладают эндопаразиты.
Органы-мишени
Основные заболевания органов человека:
Глаза: демодекоз, миазы, онхоцеркоз, телязиоз, цистицеркоз.
Головной мозг: альвеококкоз, миазы (редко), цистицеркоз, эхинококкоз, токсоплазмоз.
Желудочно-кишечный тракт: анкилостомоз, аскаридоз, кишечные миазы, лингватулидозы, метагонимоз, скарабиаз, стронгилоидоз, трихинеллёз,трихостронгилоидоз, трихоцефалёз, энтеробиоз.
Кожа: зерновая чесотка, Larva migrans, крысиный клещевой дерматит, миазы, педикулёз, пуликоз, саркопсиллёз, тромбидиаз, фтириаз, хемиптероз,чесотка.
Кровеносные сосуды: филяриатозы, шистосомоз.
Лёгкие: акариаз легочный, аскаридоз, метастронгилёз, парагонимоз, стронгилоидоз, томинксоз, эхинококкоз.
Молочная железа: альвеококкоз, эхинококкоз.
Мочевой пузырь, половые органы: уринарный миаз, альвеококкоз, эхинококкоз.
Носовая полость: миаз.
Печень: альвеококкоз, клонорхоз, описторхоз, фасциолёз, эхинококкоз.
Рот: миаз.
Сердце: дирофиляриоз, эхинококкоз.
Уши: миаз.
Б. 23. Остеохондроз— комплекс дистрофических нарушений в суставных хрящах. Может развиваться практически в любом суставе, но чаще всего поражаютсямежпозвоночные диски. В зависимости от местонахождения выделяют шейный, грудной и поясничный остеохондроз. Следует обратить внимание на то, что в англоязычной медицинской литературе терминомosteochondrosis обозначают совершенно другую группу ортопедических заболеваний, которые в русском языке называют остеохондропатиямиПричины
наследственная (генетическая) предрасположенность
нарушение обмена веществ в организме, заражения, отравления;
избыточный вес;
неправильное питание (недостаток микроэлементов и жидкости);
возрастные изменения;
травмы позвоночника (ушибы, переломы);
нарушение осанки, искривление позвоночника, гиперподвижность (неустойчивость) сегментов позвоночного столба, плоскостопие;
неблагоприятные условия окружающей среды;
малоподвижный образ жизни;
работа, связанная с подъемом тяжестей, частыми изменениями положения туловища (поворотами, сгибанием и разгибанием, рывковыми движениями);
длительное воздействие неудобных положений стоя, сидя, лежа, при подъеме и переносе тяжестей, при выполнении другой работы, при которой увеличивается давление в дисках и нагрузка на позвоночник в целом; чрезмерные физические нагрузки, неравномерно развитая костно-мышечная система;
Курение.
Симптомы
Больные, страдающие остеохондрозом, жалуются на постоянные ноющие боли в спине, к которым нередко присоединяется онемение и чувство ломоты в конечностях. При отсутствии адекватного лечения происходит похудение и атрофия конечностей. Основные симптомы:
Мієліт. Лікування
1. Використання антибіотиків великого спектру дії
2. Преднізолон в дозуванні 0,5-1 мг/кг
3. Лікувальні фізичні вправи
Б.30. Хворо́ба Па́ркінсона , або тремтли́вий пара́ліч — повільно прогресуюче хронічне неврологічне захворювання, притаманне особам літнього віку. Відноситься до дегенеративних захворювань екстрапірамідної моторної системи. Викликано прогресуючим руйнуванням і загибеллю нейронів, що виробляють нейромедіатор дофамін, — насамперед у чорній субстанції, а також і в інших відділах центральної нервової системи. Недостатнє вироблення дофаміну веде до активного впливу базальних гангліїв на кору головного мозку. Основними ознаками є: м'язова ригідність гіпокінезія тремор постуральна нестійкість
Лікування
Наразі хвороба Паркінсона є невиліковною, всі існуючі методи лікування спрямовані на полегшення її симптомів (симптоматичне лікування). Основні препарати, що усувають рухові порушення: леводопа (частіше в комбінації з периферичними інгібіторами ДОФА-декарбоксилази або рідше з інгібіторами КОМТ), агоністи дофамінових рецепторів і інгібітори МАО-Б.
Б.31. Хромосомні синдроми
Синдром Ангельмана (СА) - це нейро-генетичне захворювання, яке характеризується інтелектуальною та фізичною затримкою розвитку, порушеннями сну, нападами судом, різкими рухами (особливо рукоплесканням), частим безпричинним сміхом або посмішкою і, зазвичай, хворі на СА люди, виглядають дуже щасливими.
Синдром Дауна (СД), або Дауна синдром (насамперед у Великобританії) або трисомія 21- хромосомний розлад,викликаний наявністю всієї або частини додаткової 21 хромосоми. Хвороба названа на честь Джона Ленгдона Дауна, британського лікаря, який описав синдром у 1866 році.
Синдром Едвардса
Трисомію за групою Е вперше описали .J. Edwards (1960). Серед новонароджених синдром зустрічається з частотою близько 1:7000, дівчатка хворіють у 3 рази частіше, ніж хлопчики. І. В. Лурэ , Г. І. Лазюк висловлюють думку про стабілізуючу дію Х-хромосоми. під час аберацій 18 пари, тоді як зиготи з трисомією 18, що мають чоловічий генотип, елімінуються. Можливо також частіше запліднення яйцеклітини із зайвою хромосомою 18 сперматозоїдом, що має Х-хромосому.
Синдром котячого крику (також відомий під назвами: синдром делеції короткого плеча 5 хромосоми, 5р синдром або синдром Лежена) рідкісне генетичне захворювання, що пов’язане з відсутністю частини 5 хромосоми. Уражені цим захворюванням діти (переважно, але не можна сказати, що усі діти) мають плач, який схожий на котячий крик, саме тому цей синдром отримав назву Cri-Du-Chat Syndrome, що походить від французьких слів (плач кішки або крик кота). Вперше хворобу описав Жером Лежен у 1963 році. Частота виникнення синдрому – 1 дитина на 50000 народжених, зустрічається у всіх етнічних груп та частіше нею хворіють жінки, співвідношення чоловічої і жіночої статті становить 4:3.
Дискінетична ( екстрапірамідна ) форма
Проявляється порушенням координації рухів. Виділяють два основних її підтипи:
Атетоїдна (гіперкінетична) форма виявляється за повільними або швидкими неконтрольованими рухами, які можуть проявлятися у будь-якій частині тіла. Включаючи обличчя, рот та язик. Приблизно 10-20% випадків ДЦП відносяться до цього типу.
Атактична форма характеризується порушенням рівноваги та координації. Якщо такий хворий може ходити, то хода є невпевнена і хитка. Пацієнти з цією формою мають проблеми із виконанням швидких рухів та рухами, які вимагають точного контролю, як наприклад малювання олівцем. Така форма становить 5-10% випадків ДЦП.
Змішана форма
Є комбінацією різних форм церебральних паралічів. Поширеним є поєднання спастичних форм з атетоїдними чи атактичними.
Лікування в гострий період має бути патогенетичним; в наступні періоди — патогенетичним і сиптоматичним:
Ванни, масаж, лікувальна гімнастика, спонукання дитини до активних рухів.
Препарати, що знижують тонус м'язів (при необхідності).
Препарати, спрямовані на поліпшення діяльності мозку і всієї центральної нервової системи: глутамінова кислота, церебролізин і подібні.
Ортопедичні заходи: гіпсування, оперативне втручання, протезування, носіння ортопедичного взуття.
Функціональна нейрохірургія: селективна різотомія, селективна невротомія, хронічна нейростимуляція спинного мозку, імплантація баклофенової помпи, операції на підкіркових структурах головного мозку.
Магнітотерапія. Висока ефективність МТ при лікуванні дитячого церебрального паралічу (ДЦП) доведена на практиці. Магнітне поле впливає на весь організм дитини. Особливо відзначають ефективність ЗМТ в стійкому зниженні спастики в пацієнтів.
Б.2.додаткові методи дослідження УЗД судин голови та шиї; рентгенографія хребта; комп'ютерна томографія і магнітно-резонансна томографія голови і хребта; електроенцефалографія; реоенцефалографія; електронейроміографія.
Р ентгенологічне обстеження. У хірургічній практиці частіше використовують рентгеноскопію, за допомогою якої можна визначити розміри і конфігурацію органів, виявити ділянки ущільнення в легенях, контури пухлин. За допомогою рентгенографії можна отримати графічне зображення органів і різних змін на плівці. Для обстеження порожнистих органів проводять їх контрастування (шлунок, кишечник, жовчний міхур, ниркові миски, сечовий міхур).
Ендоскопія - огляд внутрішньої поверхні порожнистих органів, проводять за допомогою ендоскопів (фіброгастроскоп, дуоденоскоп, холедохоскоп й ін.). її застосовують для обстеження стравоходу (езофагоскопія), шлунка (гастроскопія), дванадцятипалої кишки (дуоденоскопія), прямої і сигмоподібної кишки (ректороманоскопія), трахеї і бронхів (трахеобронхоскопія), черевної порожнини (лапароскопія), сечового міхура (цистоскопія).
Радіоізотопне дослідження полягає у внутрішньовенному або пер- оральному введенні радіоактивних ізотопів (131І - йод, 87Sr - стронцій, 99Тх - пертехнетат натрію). Ці ізотопи мають короткий період піврозпаду і не впливають на організм. Розподіл радіоактивного ізотопу в органах фіксують за допомогою спеціального апарата-індикатора - радіоізотопного сканера.
Ультразвукове дослідження. Ультразвукове сканування, ехолокація, доплерографія грунтується на використанні ультразвукових променів і дозволяє виявити камені у жовчному міхурі, нирках, пухлини, кісти, абсцеси в печінці, селезінці, мозку та ін. Ультразвукове дослідження не шкідливе а за своєю інформативністю перевищує рентгенологічне.
Комп'ютерна томографія. Цей метод грунтується на виявленні і комп'ютерному зображенні ступеня поглинання рентгенівських променів в органах при наявності в них анатомічних змін (пухлини, кісти, абсцеси, камені, запальні інфільтрати та ін.). Він дозволяє чітко визначити локалізацію патологічного процесу і вибрати найбільш раціональний метод лікування.
Ядерно-магніто-резонансна томографія. В основі її лежить виявлення резонансного магнітного випромінювання, яке виникає в органі або в тканинах під дією спрямованого потужного електромагнітного випромінювання. Інформація фіксується і обробляється на комп'ютері. Mетод дозволяє визначити форму, розміри, наявність патологічних утворів (пухлин, кіст, гнійників) з відображенням поперечного і сагітального зрізів тіла.
Б3. неврит лицевого нерва; идиопатическая, самая распространённая форма параличалицевого нерва. Патогенез заболевания неизвестен. Иногда при аутопсии обнаруживали лишь неспецифические изменения со стороны лицевого нерва, которые, однако, не были воспалительными, какими их принято считать.
Неврит начинается внезапно, максимальной выраженности слабость, как правило, достигает через 48 часов. За 1—2 дня до развития паралича пациент может ощущать боли позади уха. Иногда утрачивается вкусовая чувствительность и присутствует гиперакузия. У некоторых больных обнаруживают легкийплеоцитоз. До 80 % больных выздоравливают в течение нескольких недель или месяцев. Электромиографические признаки денервации 10 дней спустя свидетельствуют об аксональной дегенерации и о том, что регенерация наступает с длительным запозданием и может оказаться неполной. Электромиография помогает дифференцировать временный дефект проводимости от анатомического перерыва хода нервных волокон. Если в течение первой недели болезни у пациента диагностируют неполный паралич, это служит благоприятным прогностическим признаком. Лечение Показаны меры предохранения глаз во время сна, массаж ослабленных мышц и шина, препятствующая опусканию нижней части лица. Может оказаться эффективным курс преднизона, который начинают с ежедневного назначения 60—80 мг в первые 5 дней. В последующие 5 дней дозу препарата постепенно снижают. Рекомендуется хирургическая декомпрессия лицевого нерва в его канале, однако данных в пользу эффективности этого метода нет. Больше того, его воздействие может оказаться пагубным.
Б4. Геморагічний інсульт (крововилив у мозок, внутрішньомозковий крововилив) — крововилив у речовинуголовного мозку, який виникає внаслідок розриву артерії або шляхом діапедезу еритроцитів при гіпертонічній хворобі,атеросклерозі мозкових судин. Клінічні ознаки Раптово після фізичного або емоційного навантаження виникають втрата свідомості, гіперемія обличчя, блювота. Розвивається параліч кінцівок на стороні, протилежній вогнищу ураження, підвищується температура до 38-39 °C, відмічаються менінгеальні симптоми.
Лікування Транспортування можливе при відсутності загрозливих для життя симптомів (глибокої коми, розладів дихання, падіння серцевої діяльності). Рекомендують піявки на ділянку сосцеподібних відростків, при підвищеному АТ — гіпотензивні засоби (ін'єкції 1-2 % розчину дибазолу по 2 мл п/ш), дегідратація (новурит — 1 мл або фуросемід 1 мл в/м), димедрол або піпольфен по 1 мл п/ш, в/в 10 мл 10 % розчину хлорида кальцію, в/м вітамін С, вікасол. Ретельний туалет шкіри, профілактика пролежнів. В хворого потрібно слідкувати за діяльністю сечового міхура та кишечника.
Б.5 Поліомієлі́т— гостре інфекційне захворювання, яке спричинює поліовірус. Хвороба здатна перебігати з ураженням ЦНС, з виникненням парезів і паралічів, іноді закінчуватися смертю захворілого.
Вірус поліомієліту поширюється від людини до людини через фекалії та слину, особливо через заражену їжу та воду. Найбільш вразливими до поліомієліту є діти віком до п'яти років. Поліомієліт невиліковний, але його поширенню можна запобігти шляхом вакцинації. Вакцину від поліомієліту вводять декілька разів, і вона захищає дитину на все життя. Етіологія Збудник поліомієліту ( poliovirus hominis ) належить до групи пікорнавірусів родини ентеровірусів (кишкових вірусів) та існує у вигляді 3 незалежних типів ( I , II і III ). Розміри вірусу — 8—12 нм, містить РНК. Стійкий у зовнішньому середовищі (у воді зберігається до 100 діб, у випорожненнях — до 6 міс), добре переносить замороження, висушення. Не руйнується травним соком та антибіотиками. Культивується на клітковинних культурах, характерна цитопатогенна дія. Гине при кип'ятінні, під впливом ультрафіолетового опромінення та дезінфекуючих засобів.
Епідеміологія Джерело інфекції — людина (хвора або носій, що переносить зараження безсимптомно); збудник виділяється через рот (декілька діб), а потім із випорожненнями (декілька тижнів, а іноді й місяців). Зараження може відбутися повітряно-крапельним шляхом, але частіше — при потраплянні до рота активного вірусу (через забруднені руки, їжу). Механічним переносчиком вірусу можуть бути мухи.Захворюваність поліомієлітом переважає у літньо-осінні місяці. Частіше хворіють діти від 6 місяців до 5 років. .
Перенесене захворювання залишає після себе стійкий, типоспецифічний імунітет.
Лікування Постільний режим, знеболюючі та заспокійливі засоби, теплові процедури. Застосування симптоматичних засобів. Хворі підлягають обов'язковій госпіталізації. При паралітичних формах, коли розвиток паралічів закінчено (4-6 тижнів захворювання), проводять комплексне відновне (лікарський, фізіотерапевтичне і ортопедичне ) лікування, надалі — періодичне санаторно-курортне лікування . При порушеннях дихання — лікувальні заходи, спрямовані на його відновлення, включаючи методи реанімації . В осередку захворювання проводиться дезінфекція .
Б.6. Кліщови́й енцефалі́т — це природно-вогнищеве гостре інфекційне вірусне захворювання з переважним ураженнямцентральної нервової системи (ЦНС), яке може привести до інвалідності, а в окремих випадках — аж до смерті. ЛікуванняДля лікування призначають імуноглобулін проти кліщового енцефаліту. Ускладнення кліщового енцефаліту відмічаються у 30-80 % перехворілих клінічно вираженою формою та представлені в'ялими паралічами переважно верхніх кінцівок. Рідше зустрічаються нетипові варіанти захворювання — стерті, грипоподібні форми; поліомієлітоподібні форми. Можливо тривале хронічне носійство вірусу. Всі, хто перехворів на кліщовий енцефаліт, незалежно від клінічної форми захворювання, підлягають диспансерному нагляду від 1 до 3 і більше років. Періодичність спостереження за хворим, додаткові методи дослідження, лікувальні і реабілітаційні заходи визначаються за клінічними показаннями лікарем-невропатологом разом з іншими спеціалістами
Б.7 Арахноїди́т — запалення павутинної оболонки головного (церебральний арахноїдит) або спинного (спінальний арахноїдит) мозку. Причини Найчастіше виникає внаслідок травм черепа й хребта, його може спричинити деякі інфекційні захворювання або хронічна інтоксикація, запалення придаткових пазух носа, тощо. Якщо в процес втягується речовина головного мозку, до симптоматики приєднуються симптоми ураження відповідних зон кори головного мозку і захворювання носить назву «арахноенцефаліт». Причинами даної групи захворювань є зниження імунних сил організму на фоні хронічних соматичних захворювань, перенесені черепно-мозкові травми, виснаження організму. При агресивності бактеріальної флори, імунодефіциті, енцефаліт переходить в наступну стадію — абсцес головного мозку, який характеризується вогнищевою симптоматикою в залежності від зони ураження.
Клінічні ознаки— локальний та дифузний головний біль, нудота, судомні припадки, паралічі, порушення чутливості, мови, знижується гострота зору (ураження основи мозку). Ознаки спінального арахноїдиту — різкі болі, що нагадують радикуліт. Лікування арахноїдиту консервативне — антибіотики, сульфаніламіди, діуретики, підшкірні ін'єкції алое, рентгено- і фізіотерапія. Або іноді проводятьхірургічне (головним чином при обмежених тяжких формах). Якщо лікування починається своєчасно, арахноїдит здебільшого закінчується видужанням.
Б8. Менінгококова менінгіт — це гостре антропонозне інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передавання, яке спричинюєNeisseria meningitidis. Хвороба може перебігати у вигляді субклінічного ураження носоглотки, або явного назофарингіту, або менінгококцемії чи гнійного менінгіту, рідше — з ураженням інших органів і систем.
Джерело Хвороба належить до антропонозів, зустрічається повсюдно. Джерелом та резервуаром інфекції є людина, що має субклінічну форму (носійство) хвороби, а також хворі на назофарингіт, генералізовану форму. Носійство менінгококів серед людей розповсюджено достатньо широко і підлягає коливанням. Вважають, що 10-20% людей в світі є носіями N. meningitidis у любий момент часу[4]. Співвідношення між хворими та носіями непостійне (за різними даними, від 1:2 000 до 1:50 000). У періоди спорадичної захворюваності 1-3% населення можуть бути носіями менінгокока, в епідемічних осередках — до 20-30%. Тривалість носійства становить 2-3 тижні. Більш тривале носійство пов'язане, як правило, з хронічними запальними ураженнями носоглотки.
Шляхи передачі— повітряно-крапельний. Збудник передається з крапельками слизу при кашлі, чханні, розмові. Внаслідок нестійкості менінгокока у зовнішньому середовищі і його локалізації на слизовій оболонці задньої стінки носоглотки, він передається при досить тісному і тривалому спілкуванні, у закритих та напівзакритих, новостворених відкритих колективах. У сім'ях, де стався випадок менінгококової інфекції, ризик зараження інших членів зростає у 400–800 разів.
Б.9.Неврит нижніх і верхніх кінцівок. Неврит променевого нерва .Серед нервів верхньої кінцівки променевої уражається частіше за інших. Етіологія. Часто нерв пережимається під час сну, коли хворий спить на твердому, поклавши руку під голову або під тулуб, в основному при дуже глибокому сні, пов'язаному зазвичай з сп'янінням або в окремих випадках з великою втомою («сонний» параліч). Можливі здавлення нерва милицею(«Костильного» параліч), при переломі плечової кістки, здавленні джгутом, неправильно виробленої ін'єкції в зовнішню поверхню плеча, особливо при аномальних розташуваннях нерва. еже причиною є інфекція (висипний тиф, грип, пневмонія тощо) і інтоксикація(Отруєння свинцем, алкоголем).
Клінічна картина залежить від рівня ураження променевого нерва. При його патології в пахвовій ямці і верхньої третини плеча виникає паралічу м'язів, що проявляється наступним: припідніманні руки вперед кисть звисає; I палець приведений до II пальця; неможливі розгинання передпліччя і кисті, відведення I пальця, накладення III пальця на сусідні, супінація передпліччя при разогнутой руці; ослаблено згинання в ліктьовому суглобі; втрачається ліктьовийрозгинальний і знижується карпорадіальний рефлекси. Порушена чутливість на шкірі I, II і частково III пальців кисті, виключаючи кінцеві фаланги. У цій зоні різко виражені парестезії (повзання мурашок, оніміння.
Неврити (невропатії) нервів нижніх кінцівок Етіологічні чинники : інтоксикація, травма, діабет, васкуліт, ішемія від здавлення, диспротеинемия та ін Кожен з нервів може піддаватися компресії з ішемією на рівні своїх тунелів, наприклад, малогомілкової нерв може дивуватися на рівні головки малогомілкової кістки. Компресія виникає при неправильному положенні кінцівки, зокрема, в осіб, які люблять сидіти, закинувши ногу на ногу. Лікування плексити і невритів. Призначають вітаміни групи В, антихолінестеразні, ноотропні, нейропротекторні, судинні препарати, дибазол. Застосовують фізіобальнеотерапію, масаж, ЛФК. При відсутності ознак відновлення протягом 1-2 міс. після травми показано обстеження для вирішення питання про нейрохірургічному втручанні.
Б.10 Трійчаста невралгія — патологічний стан, який характеризується раптовим виникненням сильного пекучого болю. Переважно біль виникає на одній стороні нижньої щелепи чи на якійсь щоці. Також уражатися можуть носова, лобова, очна ділянки. Виникнення цих болісних відчуттів пов'язані з ураженням в системі трійчастого нерва, гілки якого іннервують ці ділянки. Біль триває від декількох секунд до однієї-двох хвилин. Періоди, коли виникають напади, можуть тривати день, тиждень, а у деяких випадках — місяцями і роками. Біль провокують найменші дотики і маніпуляції із шкірою обличчя: гоління, макіяж, тощо. Чищення зубів, жування теж викликають біль. Фактори, які уражають трійчастий нерв — це природні звуження отворів, тиск на нерв пухлини, аневризми,травми. Трапляється невралгія, коли причину хвороби не визначають. Жінки вдвічі частіше хворіють, ніж чоловіки. Вікових обмежень немає, хоча частіше хворіють люди до 40 років. Для діагностики використовують МРТ, клінічні тести, біохімію крові.
Б.11 Пухлини головного мозку — це гетерогенна група різних внутрішньочерепних новоутворень, доброякісних або злоякісних, які виникають унаслідок запуску процесу аномального неконтрольованого ділення клітин, які у минулому були нормальними складовими самої тканини мозку (нейрони, гліальні клітини, астроцити, олігодендроцити,епендімальні клітини), лімфатичної тканини, кровоносних судин мозку, черепно-мозкових нервів, мозкових оболонок,черепа, залозистих утворень мозку (гіпофіза і епіфізу), або що виникають унаслідок метастазування первинної пухлини, що знаходиться в іншому органі.
Класифікація
Пухлини головного мозку бувають: первинними і вторинними (метастатичними), доброякісними і злоякісними,одиничними і множинними.
Залежно від розташування по відношенню до речовини мозку пухлини розрізняють:
позамозкові (екстрацеребральні)
внутрішньомозкові (інтрацеребральні)
Лікування Променева терапія використовує промені високоенергічних частинок, наприклад рентгенівські промені, для знищення клітин пухлини. Променева терапія може проводитися з апарату, розміщеного поза тілом пацієнта (дистанційна променева терапія) або в деяких випадках джерело випромінювання розміщене в організмі пацієнта поруч з пухлиною головного мозку (близькофокусна променева терапія).
Б.12 Абсцесс головного мозга — очаговое скопление гноя в веществе головного мозга
Классификация По этиологии:
· риногенные абсцессы мозга (вследствие гнойных ринитов, синуситов)
· отогенные абсцессы мозга (вследствие гнойных отитов, лабиринтитов, евстахиитов, мастоидитов)
· абсцессы в результате черепно-мозговой травмы
· метастатические абсцессы в результате гнойных поражений других органов, преимущественно лёгких.
· По расположению очага абсцесса:
· абсцесс височной доли
· абсцесс мозжечка
· абсцесс лобной доли
· абсцессы теменной и затылочной доли .
Лечение и прогноз Лечение медикаментозное с применением различных антибиотиков, витаминов и ноотропных средств и нейрохирургическое, заключающееся в удаленииабсцесса. Прогноз обычно благоприятный. Летальность исхода ниже 10 %.
Б.13. Стру́с мо́зку — миттєвий зрив функцій головного мозку, що наступає з травмою голови з короткотривалою втратоюсвідомості. Патоморфологічні зміни можуть бути виявлені лише на клітинному та субклітинному рівнях. Клінічна картина. Після відновлення свідомості хворі скаржаться на біль голови, запаморочення , нудоту , часто — блювання , шум у вухах , пітливість, порушення сну . Життєво важливі функції без значимих відхилень. В неврологічному статусі можна відмітити мікросимптоми . Загальний стан зазвичай покращується протягом першої, рідше — другої доби після травми.
Дата: 2019-02-02, просмотров: 238.