здійснюється виконавче провадження.

1998 року було прийнято Закон України “Про державну виконавчу службу” (Про державну виконавчу службу: Закон України від 24 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1998. – № 36-37. – Ст. 243.), який скасував інститут судових виконавців, поклавши завдання виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів на спеціально сформовану службу в структурі Міністерства юстиції України – державну виконавчу службу України.

У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Конституція України встановлює загальні засади функціонування органів державної влади та їх взаємовідносин з громадянами та іншими особами і служить основою для інших законів, що становлять правову основу діяльності ДВС.

Закон “Про державну виконавчу службу” визначає основи організації та діяльності ДВС, її завдання, правовий статус працівників органів ДВС та їх соціальний захист.

Для успішного виконання завдань нової структури у 1999 році Верховна Рада України прийняла Закон України “Про виконавче провадження” (Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1999. – N 24. – Ст.207.), а Мін’юст – Інструкцію про проведення виконавчих дій (Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Мін’юсту від 15 грудня 1999 р. № 74/5, зареєстровано в Мін’юсті 15 грудня 1999 р. за № 865/4158 // ОВУ. – 1999. –№ 51. – Ст. 2563). Ці акти стали базовими у діяльності ДВС. Закон “Про виконавче провадження” визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Істотні зміни до Закону України «Про виконавче провадження» були внесені протягом 2010-2013 рр. та останні зміни були внесені у 2016 році.

Слід сказати про низку законів, які регламентують окремі відносини у виконавчому провадженні. Наприклад, відповідно до частини 1. ст. 43 Закону України “Про іпотеку” (Про іпотеку: Закон України від 5 червня 2003 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2003. – N 38. – Ст.313.) прилюдні торги проводяться в двомісячний строк з дня одержання спеціалізованою організацією заявки державного виконавця на їх проведення. Відповідно до ст. 308 Кодексу про адміністративні правопорушення України (Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р., введений в дію Постановою Верховної Ради Української РСР N 8074-10 від 07.12.84 // Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР). – 1984. – Додаток до N 51. – Ст.1122.) у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною 1 ст. 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу ДВС за місцем проживання правопорушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

Окремо слід згадати ЦПК України та Господарський процесуальний кодекс України (Господарський процесуальний кодекс України, прийнятий 6 листопада 1991 р., введений в дію постановою ВР N 1799-XII. від 06.11.91. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1992. – N 6. – Ст.56.). Зокрема, нормами глави 31-Г ЦПК України “Скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадової особи державної виконавчої служби” визначено порядок провадження по скаргах на дії або бездіяльність державного виконавця. У свою чергу, відповідно до ст. 121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів ДВС щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарський судів можуть бути подані стягувачем, боржникам або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

ВИСНОВОК З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ:

Отже, правову основу провадження по примусовому виконанню рішень судів та інших юрисдикційних органів (виконавчого провадження) складають Конституція України, закони України “Про державну виконавчу службу”, “Про виконавче провадження”, інші закони та нормативно-правові акти.

висновки З ТЕМИ:

До прийняття Закону України від 24 березня 1998 р. «Про державну виконавчу службу» судова влада мала ознаки не тільки суто судової, а й виконавчої влади. Останнє положення зумовлювалось виконанням судових рішень під юрисдикцією суду, підпорядкованістю виконавців при здійсненні ними своїх повноважень суддям, що постановили відповідні рішення. Таке становище певним чином не узгоджувалося з доктриною розподілу влади у демократичному суспільстві, негативно впливало на судові рішення. З виведенням виконавчого провадження з-під безпосередньої влади суду почався новий період державної функції щодо виконання судових рішень та рішень інших юрисдикційних органів, які передбачається реалізувати у примусовому порядку.

Виконанням рішення суду та інших юрисдикційних органів завершується процес захисту суб’єктивних майнових і особистих немайнових прав фізичних та юридичних осіб шляхом їх фактичної реалізації у спосіб та порядок, визначений Конституцією та законами України.

Предметом вивчення цієї лекції є коло питань, що характеризують примусове виконання рішень суду та інших юрисдикційних органів, виконавче провадження в правовій системі України джерела виконавчого права в Україні.

Виконання судових рішень - заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав. Виконання рішень про присудження здійснюється в межах виконавчого провадження.

Виконавче провадження характеризується тим, що воно може бути порушено і не в зв'язку з судовим розглядом справи, оскільки закон доручає органам виконання виконувати і акти інших органів (адміністративних органів, нотаріату, третейських судів та ін.). Виконавче провадження забезпечує досягнення матеріально-правової мети судової та несудової юрисдикційної діяльності. Зв'язок виконавчого провадження з попередніми стадіями судового процесу визначається єдністю цілей, які закріплені законом для всього судочинства в цілому і полягають у захисті прав та охоронюваних законом інтересів.

Процес захисту права після постановлення рішення і набрання ним законної сили продовжується у формі виконавчого провадження, що складає заключну стадію цивільного процесу, процесуальної діяльності у справі. Примусове виконання судових рішень гарантує і завершує здійснення прав сторін, визнаних судом, та підтверджених ним обов'язків.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ:

1. Вивчаючи дану тему, студенти повинні навчитися:

характеризувати повноваження суду у процесі виконання судових рішень, розуміти зміст процедурних питань; складати процесуальні документи (заяви, клопотання): заяву про видачу виконавчого листа; ухвалу про видачу дубліката виконавчого листа; заяву про зміну способу і порядку виконання рішення; ухвалу про заміну сторони виконавчого провадження та ін.

2. Питання для самоперевірки та контролю засвоєння знань:

1. Поняття виконавчого провадження.

2. Предмет виконавчого провадження. 

3. Принципи виконавчого провадження.

4. Місце виконавчого права в правовій системі України.

5. Виконання судових рішень як частина цивільного процесу.

6. Виконання судових рішень як частина господарського процесу.

7. Виконання судових рішень як частина адміністративного процесу.

8. Законодавство, відповідно до якого здійснюється виконавче провадження.