Звернення судового рішення, яке набрало законної сили, до виконання визначається наукою цивільного процесуального права як завершальна стадія цивільного судочинства, без реалізації якої втрачається сенс усієї юрисдикційної діяльності суду. Примусове виконання рішень судів гарантує здійснення прав сторін, визнаних судом, і підтверджених ним обов’язків.

У своїх рішеннях Європейський суд зазначає, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадіями одного провадження, підкреслюючи, що виконавче провадження не може бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес.

Практика Європейського суду з прав людини знайшла своє законодавче відтворення у національному законодавстві щодо виконання. Згідно зі ст. 1 Закону «Про виконавче провадження» у редакції Закону від 2016 р. виконавче провадження визначається як завершальна стадія судового провадження. Зазначене положення є загальним для всіх видів судочинства: цивільного, господарського, адміністративного, кримінального.

Рішення та ухвали суду в цивільних справах, які не виконуються боржником добровільно у встановлений строк, а також такі, щодо яких допущено негайне виконання, виконуються примусово органами державної виконавчої служби України, що входять до системи органів Міністерства юстиції України, в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. № 606-ХІУ (із змінами) та приватними виконавцями.

У примусовому порядку виконуються рішення суду в цивільних справах, якими задоволені вимоги заявника про присудження майна, грошових коштів, відібрання дитини, поновлення на роботі, виселення, вселення, примусовий обмін житла тощо.

Рішення про відмову в задоволенні позовів про присудження, за позовами про визнання і встановлення фактів і правовідносин та перетворення правовідносин (перебування фізичної особи на утриманні, визнання договору недійсним, розірвання шлюбу тощо) не потребують примусового виконання, але в частині стягнення судових витрат вони можуть виконуватися в примусовому порядку. В іншій частині рішення про визнання і перетворення правовідносин не потребують примусового виконання внаслідок їх загальної обов’язковості і є підставами для їх реалізації іншими способами, зокрема, реєстрацією компетентними органами держави встановлених судом правовідносин (видачею свідоцтва про право власності на жилий будинок), чи правового статусу фізичної особи (видачею свідоцтва про розірвання шлюбу, про смерть фізичної особи тощо).

Підлягають примусовому виконанню і ухвали суду у випадках, передбачених законом, які за змістом характеризуються реалізованістю і вимагають примусового виконання, зокрема про забезпечення позову, про привід свідка, про поворот виконання та ін.

Рішення суду підлягає примусовому виконанню у визначних законом випадках з моменту вступу рішення у законну силу. Отже, момент вступу судового рішення в законну силу являється і моментом, з якого воно підлягає обов’язковому виконанню. З цього моменту у особи з’являється право на одержання виконавчого листа, якщо особа припускає, що відповідач не стане виконувати рішення суду у добровільному порядку.

Щодо вступу рішення суду у законну силу. Рішення суду, якщо його не оскаржили, набирає законної сили по закінченню терміну, відведеного на його апеляційне оскарження (10 днів) якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Винятком є допущення судом негайного виконання рішення.

Негайне виконання судових рішень врегульовується статтею 430ЦПК. Відповідно до ч. 1 ст. 430 ЦПК рішення суду підлягає обов ’ язковому негайному виконанню у справах про:

1) стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць;

2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць;

3) відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, - у межах суми стягнення за один місяць;

4) поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника;

5) відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала;

6) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб;

7) примусову госпіталізацію чи продовження строку примусової госпіталізації до протитуберкульозного закладу;

8) встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України;

9) надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку;

10) видачу або продовження обмежувального припису.

Питання, пов’язані із зверненням судового рішення до негайного виконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу.

Окрім негайного виконання у цивільному процесі вирізняють і виконання за загальними правилами, яке застосовується у разі відсутності підстав для застосування негайного виконання.

Відповідно до ст. 431 ЦПК за кожним рішенням, яке набрало законної сили або допущене до негайного виконання, за заявою особи, на користь якої воно ухвалене, видається один виконавчий лист.

В цивільному процесі під час примусового виконання судового рішення суд наділений значними повноваженнями, адже ЦПК і Закон України «Про виконавче провадження» відносять саме до компетенції суду вирішення окремих питань, пов’язаних з примусовим виконанням судових рішень, зокрема про:

- виправлення помилки, допущеної при оформленні або видачі виконавчого листа, чи визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, та стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за виконавчим листом;

- видачу дубліката виконавчого листа замість втраченого оригіналу;

- роз’яснення рішення суду;

- поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання;

- відстрочки або розстрочки виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення;

- розгляду питання про визнання мирової угоди та відмови від примусового виконання рішення;

- вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу;

- вирішення питання про оголошення розшуку боржника або дитини;

- вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи;

- вирішення питання про звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках;

- вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України;

- заміни сторони виконавчого провадження;

- визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами;

- розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця;

- вирішення питання про поворот виконання.