Інститут примусового виконання судових та інших рішень існує стільки, скільки існує інститут держави та державності. Однак лише в новітні історичні часи юридична практика іде шляхом формування в Україні спеціалізованої структури, яка здійснює виключно виконавче провадження. Такою структурою є державна виконавча служба України.

Виконання рішення – заключний етап юрисдикційної діяльності. Без реалізації цієї стадії (етапу) юрисдикційної (правозахисної діяльності) втрачається сенс попередньої діяльності суду та інших органів (осіб), які уповноважені на здійснення захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

В ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що підлягають примусовому виконанню так і виконавчі документи:

1) виконавчиі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;

2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;

3) виконавчі написи нотаріусів;

4) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

5) постанови державних виконавців про: стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, про стягнення основної винагороди;

6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;

8) рішення Європейського суду з прав людини;

9) рішення (постанови) суб’єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

 Виконанням рішень суду та інших юрисдикційних органів завершується процес захисту суб’єктивних майнових та особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб шляхом їх фактичної реалізації у спосіб та порядок, визначений Конституцією та законами України, відповідними підставами виконання (зокрема тими, котрі передбачені у ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження”).

Враховуючи, що захист прав здійснює ще цілий ряд органів та осіб, лише у виконавчому провадженні захист прав набуває реального змісту.

На підставі викладеного можна виділити такі специфічні ознаки виконавчого процесу:

1. Виконавчий процес – це вид юридичного процесу, якому властиві всі ознаки останнього (владний характер діяльності; її регламентація процесуальними нормами; діяльність державного виконавця має за мету досягнення певного юридичного результату, завжди оформлюється в документах).

2. Виконавчий процес являє собою юрисдикційну діяльність спеціально уповноважених суб’єктів – органів державної виконавчої служби, що підлягає правовій регламентації.

3. Виконавчий процес є складовою цивілістичного процесу, разом з іншими як судовими (цивільним, господарським процесами), так і несудовими юрисдикціями (нотаріальним процесом, третейським розглядом).

4. Виконавчий процес являє собою відокремлену, відносно замкнуту підсистему правового регулювання, здатну існувати самостійно (галузь права), що відрізняється від інших процесуальних галузей специфікою виконавчих процесуальних норм, які покликані упорядковувати не лише матеріальні норми, але й процесуальні норми інших галузей права.

Не варто відкидати й такий підхід, згідно з яким виконавче провадження розуміється у двох значеннях:

- як певна сукупність (система) правових норм, які регулюють певне коло суспільних відносин;

- як процесуальна (процедурна) діяльність.

Виконавче провадження у першому значенні — це сукупність правових норм, які регулюють умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх добровільно.

Виконавче провадження у другому значенні — це сукупність дій і правовідносин, врегульованих Законом України «Про виконавче провадження, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до коментованого Закону та інших законів, що виникають і реалізуються в процесі примусового виконання між органами і посадовими особами, які здійснюють примусову реалізацію рішень, ухвал, постанов судових та інших органів, та між особами, які беруть участь у виконавчому провадженні, а також між особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, на підставах, у спосіб та в межах повноважень, встановлених ЗУ «Про виконавче провадження».