Захист і охорона власності є однією з найголовніших функ­цій держави. Принцип охорони власності закріплений в Україні конституційно. Держава забезпечує захист прав усіх суб´єктів права власності (ст. 13 Конституції України). Кожен має пра­во володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності (ст. 41 Конституції України).

Ці та інші положення Основного Закону щодо охорони пра­ва власності знайшли свій розвиток і втілення в різних галузях українського законодавства: кримінальному, адміністративно­му, земельному, фінансовому, цивільному праві. Серед галузей права, які захищають право власності, особливу роль відіграють норми цивільного права, саме вони забезпечують правове регу­лювання і охорону відносин власності в тих випадках, коли пра­вомочності власника не порушуються. Саме норми цивільного права визначають правовий режим окремих видів майна, поря­док володіння, користування та розпорядження різними видами об´єктів власності.

Охорона відносин власності у випадку порушення права власності конкретного суб´єкта полягає у захисті порушеного права.

Захист права власності - це сукупність передбачених зако­ном цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нор­мальне господарське використання майна (тобто вони забезпе­чують захист відносин власності в їх непорушеному стані), а, по-друге, застосовуються для поновлення порушених правовід­носин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нор­мальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які за­подіяні власнику.

Мета кримінального чи адміністративного захисту права власності полягає, перш за все, в покаранні порушника за вчи­нене протиправне діяння (жодне визначене законом порушення не повинно залишитися безкарним). Головна мета цивільно-правового захисту - відновлення порушеного права, попереднього майнового стану особи, права якої були порушені.

Захист права власності здійснюється в позовному порядку судом, господарським судом, третейським судом, а у випадках, передбачених законом, - товариським судом та іншими гро­мадськими організаціями. Перелік основних способів захис­ту цивільних прав (а право власності відноситься до категорії цивільних прав) зазначається в ЦК України.

Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгля­ду справ за такими позовами:

1) про визнання права власності на майно;

2) про витребування майна з чужого незаконного володіння чи відшкодування його вартості;

3) про поділ спільного майна або виділ з нього частки;

4) про визначення порядку володіння, користування та роз­порядження майном, що є спільною власністю;

5) про визнання недійсними правочинів про відчуження майна;

6) про визнання незаконними актів державних органів, ор­ганів місцевого самоврядування про неправомірне втручання у здійснення власником правомочностей щодо володіння, ко­ристування та розпорядження майном;

7) про переведення прав та обов´язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним учасником спільної часткової влас­ності щодо своєї частки з порушенням права іншого учасника да­ної спільної власності на переважне право купівлі;

8) про передачу в приватну власність майна, яке за законом підлягає відчуженню;

9) про визнання недійсними правочинів про відчуження квар­тир з громадського житлового фонду з порушенням, наприклад, права наймача на придбання цього приміщення у власність або пе­реведення на нього прав та обов´язків набувача за цим договором;

10) про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих особі порушенням її права власника (включаючи і не одержані доходи);

11) про виключення майна з опису тощо.

Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, юридичною наукою традиційно виділяються речово-правові та зобов´язально-правові засо­би захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав, що покликані захищати ці права від безпосереднього неправо­мірного впливу будь-яких осіб, закріплені в розділі VIII Закону України «Про власність».

До речово-правових позовів відносяться:

вимоги не володіючого власника до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов);

вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов´язані з володінням (негаторний позов);

вимоги власника про визнання права власності.

Зобов´язально-правові позови базуються, як правило, на договорах, але можуть ґрунтуватися і на недоговірних зобов´язаннях.

До зобов´язально-правових позовів відносяться позови про:

- відшкодування збитків, які настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання договору;

- повернення речей, які були надані у володіння (за договором схову, застави, перевезення);

- про визнання правочинів недійсними;

- про захист права власності в деліктних зобов´язаннях;

- про повернення безпідставно набутого чи збереженого майна таін.

Окрім наведеної класифікації в науці цивільного права про­понується і інший поділ засобів захисту права власності. Так, І.О. Дзера розрізняє: 1) основні речово-правові способи захисту, до яких належить віндикаційний та негаторний позов; 2) до­поміжні речово-правові способи захисту (позов про визнан­ня права власності і позов про виключення майна з опису); 3) зобов´язально-правові способи; 4) спеціальні способи захисту (позови про визнання правочину недійсним; позови про захист прав співвласника у випадку виділу, поділу та продажу спільно­го майна та інші).

Положення про захист права власності поширюється не тіль­ки на власника, а й на осіб, які хоч і не є власниками, але во­лодіють майном на праві оперативного управління, повного гос­подарського відання чи на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (застава, оренда, схов).

Чинне законодавство захищає також право на володіння май­ном управомоченою особою - комісійним магазином, підрядни­ком, перевізником. Володіння кожного зі згаданих вище закон­них володільців має свої особливості та захищається відповідно до юридичної природи того права, в силу якого кожна з цих осіб володає річчю.

В одних випадках володіння захищається у зв´язку з користу­ванням річчю, наприклад стосовно наймачів, а в інших воно охо­роняється як «голе» володіння, оскільки володільці цієї кате­горії не мають права користуватися майном, вони управомочені лише на володіння річчю (заставодержатель).

Відповідно до ст. 396 ЦК особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від влас­ника майна.