Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Выберите тип работыЧасть дипломаДипломная работаКурсовая работаКонтрольная работаРешение задачРефератНаучно - исследовательская работаОтчет по практикеОтветы на билетыТест/экзамен onlineМонографияЭссеДокладКомпьютерный набор текстаКомпьютерный чертежРецензияПереводРепетиторБизнес-планКонспектыПроверка качестваЭкзамен на сайтеАспирантский рефератМагистерская работаНаучная статьяНаучный трудТехническая редакция текстаЧертеж от рукиДиаграммы, таблицыПрезентация к защитеТезисный планРечь к дипломуДоработка заказа клиентаОтзыв на дипломПубликация статьи в ВАКПубликация статьи в ScopusДипломная работа MBAПовышение оригинальностиКопирайтингДругое

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

 

Однією з форм здійснення громадянами та юридичними особами належних їм цивільних прав та обов´язків є представ­ництво.

Представництво — це правовідношення, відповідно до якого одна сторона (представник) на підставі набутих нею повноважень виступає і діє від імені іншої особи, яку представляє, створюю­чи, змінюючи або припиняючи безпосередньо для неї цивільні права та обов´язки.

Представництво характеризується такими ознаками:

- цивільні права та обов´язки належать одній особі, а здійсню­ються безпосередньо іншою;

- представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключ­но фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплю­ються);

- представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи;

- представник діє виключно в межах наданих йому повноважень;

- правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє. Якщо укладена представником угода спри­чинила для контрагента збитки, то зобов´язаною стороною буде не представник, а та особа, яка надала йому повноваження для вчинення цієї угоди.

Значення представництва полягає у тому, що саме завдяки цьому інститутові юридичні особи мають можливість повніше здійснювати свої повноваження, захищати інтереси в суді, гос­подарському суді за допомогою кваліфікованих юристів. Завдя­ки представництву стає можливою реалізація цивільних прав недієздатними особами, малолітніми. Потреба представництва зумовлена й тим, що у випадках тривалої відсутності за місцем постійного проживання, тяжкої хвороби та інших обставин гро­мадянин не завжди має змогу особисто здійснювати надані йому законом можливості: отримувати заробітну плату, пенсію, пош­тові перекази, керувати транспортними засобами, розпоряджа­тися майном, захищати свої інтереси в суді тощо. І саме в цих випадках йому допомагає представник.

Представник вчиняє юридичні дії, заступаючи місце особи, яку він представляє і від імені якої виступає. Саме ці ознаки відрізня­ють представництво від чималої низки подібних відносин.

Термін «представництво» у широкому розумінні включає відносини, що існують між особами, коли одна з них діє за іншу або під її контролем. Тому нерідко цим терміном користуються й тоді, коли йдеться про комісію, торгове представництво, відно­сини з брокерами, маклерами, адвокатами.

Від представництва в цивільному праві потрібно відрізняти посередництво. Метою посередництва є укладання угоди між зацікавленими сторонами. Маклер - це особа, яка професійно займається посередництвом при укладанні різних правочинів (купівлі-продажу товарів, цінних паперів, страхування тощо). Маклер, як правило, виступає відносно сторін як незалежний по­середник, хоча й діє за рахунок коштів клієнтів і за дорученням. Оскільки він як посередник представляє інтереси обох сторін, то й відповідає за свої дії перед кожною стороною.

Посередник сам не укладає правочинів для сторони, він тільки фактично бере участь в її укладанні: готує проект до­говору, надсилає його зацікавленим сторонам або допомагає їм зустрітися, бере участь у попередніх розмовах, що не мають юридичного змісту. Інколи функції торгових маклерів вико­нують брокери. Та ні маклери, ні брокери не можуть розгляда­тись як представники, звичайно, окрім тих випадків, коли з маклерськими чи брокерськими конторами укладено договір доручення.

Комерційний посередник (необхідно відрізняти від комерцій­ного представника) лише сприяє укладенню правочину, але сам його не укладає.

Конкурсний управляючий (при банкрутстві) розпоряджаєть­ся майном боржника і вчиняє низку дій від свого власного імені в інтересах кредиторів підприємства-банкрута.

Виконавець заповіту вчиняє дії, які необхідні для виконання останньої волі заповідача.

Не є представниками посильні, кур´єри, тобто ті особи, які лише виконують функції передачі листа, телеграми, проекту договору, іншої інформації. Вони інколи навіть не тільки не знають, а й не розуміють змісту документа. Посланцями (по­сильними) можуть бути навіть тварини, птахи. На відміну від представника, посильний своєю волею не бере участі у встанов­ленні визначених юридичних наслідків. Він лише передає вже фактично виражену волю особи, відображену в тексті документа. Тобто він виступає не як юридичний, а як фактичний учас­ник відносин.

Роль посередника припиняється саме там, де фактичні дані набувають юридичного змісту. Волевиявлення щодо укладання правочину надходить не від нього, а від особи, яка зацікавлена цей правочин укласти. Посередник повноважень на укладання правочину не має. Його обов´язок полягає в тому, щоб знайти, звести осіб, які зацікавлені, ознайомити їх з можливістю укла­дання правочину, його умовами та змістом.

Відрізняються від представника й інші особи, які, не виража­ючи самостійної волі, надають фактичні послуги, допомагають особі виразити свою волю й виконати необхідні дії: перекладач, тлумач, особа, яка підписує правочин за неписьменного чи за особу, яка через фізичний стан не може поставити свій підпис.

Особливості має також так зване комерційне представництво. Комерційним представником є особа, яка постійно і самостійно представляє підприємців при укладанні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. Комерційне представництво здій­снюється на підставі договору, укладеного в письмовій формі, який містить перелік повноважень представника, а за відсутності вказівок на такі повноваження - також довіреності (ст. 243 ЦК).

Особливістю комерційного представництва є те, що комерцій­ними представниками можуть виступати як юридичні, так і фі­зичні особи - суб´єкти підприємницької діяльності.

За загальним правилом, представник не може укладати пра­вочин між особами, представником яких він є, комерційне ж представництво дозволяє укладати такі правочини, але тільки в разі згоди на це обох сторін. Комерційний представник також не може укладати правочини від імені особи, яку він представляє, щодо себе особисто.

Повноваження комерційного представника повинні бути пря­мо визначені у відповідному договорі між ним та особою, яку він представляє, або у виданій йому довіреності.

Представник вчиняє юридичні дії від імені того, кого він представляє. Тобто він повідомляє про свій намір створити права і обов´язки не для себе, а для іншої особи. Якщо це не зрозуміло з обставин, за яких діє представник, то він зобов´язаний повідомити про це контрагента. Саме цим представництво відрізняється від таких близьких до нього правовідносин, як договір комісії, коли одна сторона (комісіонер) зобов´язується за дорученням ін­шої сторони (комітента) за винагороду вчинити один чи кілька правочинів від свого імені за рахунок комітента. Тобто на відмі­ну від представника, який діє від імені того, кого представляє, комісіонер діє він свого імені.

Дії представника особи зумовлюють певні правові наслідки для інших лише в тому разі, коли представництво є належним і здійснюється в межах наданих повноважень.

Повноваження - це право однієї особи виступати представ­ником іншої особи. Проте, як і кожне суб´єктивне право, пов­новаження включає не тільки право на власні позитивні дії, а й можливість вимоги певної поведінки від інших осіб. Підстава­ми виникнення повноважень, тобто тими юридичними фактами, з наявністю яких закон пов´язує виникнення повноважень, є:

1. Волевиявлення особи, яка бажає мати представника, ви­ражене у встановленій законом формі. Це волевиявлення може бути виражене або в договорі доручення, або, зазвичай, у вигляді довіреності.

2. Призначення або обрання особи на посаду, виконання обов´язків якої вимагає певних юридичних дій від імені іншої особи:

- призначення або обрання керівником підприємства;

- призначення на певну посаду на підприємстві чи в установі, яка надає послуги населенню шляхом укладання правочинів (касир, продавець, приймальник, гардеробник). Повноваження цих осіб відображені у відповідних відомчих положеннях, інс­трукціях. Довіреність їм не потрібна, оскільки вони виконують обов´язки за посадою у службовий час, а обсяг їх повноважень випливає із обстановки, в якій вони працюють (наприклад, про­давцеві доручається укласти договір охорони, то звичайно, у ць­ому разі вимагається довіреність, оскільки дана особа перестає бути представником за посадою, а мусить набути повноважень представника за довіреністю); - призначення опікуном.

3. Наявність адміністративного акта, що дозволяє особі вчи­няти певні дії як представникові іншої особи. Наприклад, дозвіл органів опіки та піклування, який надано опікунові для укла­дення конкретного правочину, що виходить за межі побутового (п. 4.7. Правил опіки та піклування від 26 травня 1999 p.).

4. Відносини материнства, батьківства, усиновлення, удо­черіння, що оформлені відповідним чином. Так, за ч. 2 ст. 154 СК батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських органі­зацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездат­них сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.

5. Спільне ведення селянського (фермерського) господарства, оскільки інтереси фермерського господарства перед органами де­ржавної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об´єднаннями представляє голова фермерського господарства (ст. 4 Закону України «Про селянсь­ке (фермерське) господарство» від 19 червня 2003 p.).

6. Членство в кооперативі, спілці, об´єднанні, за статутом якого інтереси цього об´єднання представляє голова.

Таким чином, залежно від того, на чому базуються повнова­ження представника, можна розрізнити представництво за за­коном (або законне, обов´язкове) і представництво за договором, (або договірне, добровільне).

Представництво за законом має місце тоді, коли особа-представник, коло її повноважень і випадки такого представництва визначаються певними нормативними актами (ЦК, СК іншими законами). До призначення представника той, кого представля­ють, у таких випадках ніякого відношення не має.

Різновидом представництва за законом є статутне пред­ставництво, коли відповідно до статуту чи положення керівник (директор, ректор, начальник, голова) наділений повнова­женнями виступати від імені юридичної особи.

Представництво за договором — це таке представництво, яке виникає в результаті укладання правочину між представником та особою, яку він представляє. Для здійснення такого представ­ництва потрібно отримати довіреність, яку той, кого представля­ють, видає представникові як доказ наданих йому повноважень.

Представництво в цивільному праві відрізняється від пред­ставництва суміжних правових інститутів, наприклад, від пред­ставництва судового або процесуального. Процесуальне пред­ставництво має місце як у цивільному, так і в кримінальному процесах. Найпоширенішою формою добровільного представ­ництва в судовому процесі є представництво адвокатів. Не мо­жуть бути представниками в суді особи, які діють у процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок. Судді, слідчі, прокурори не можуть бути представника­ми в суді, крім випадків, коли вони діють як представники від­повідного органу, що є стороною або третьою особою в справі, чи як законні представники.

Метою представництва в цивільному праві є здійснення пред­ставником від імені і за рахунок того, кого представляють, пев­них юридичних дій (укладання правочинів тощо), метою судово­го представництва є захист представником у суді інтересів тієї чи іншої сторони.

Якщо в цивільному праві при укладанні правочину представ­ник завжди заміняє того, кого він представляє, то в судовому представництві поруч із представником може діяти й особа, інте­реси якої представляються.

Нарешті, якщо коло повноважень представника в цивільному праві повністю визначається довірителем, то при судовому пред­ставництві загальні права представника передбачені в законі, і тільки деякі права можуть бути зазначені в довіреності.

При посвідченні довіреності на ведення справи в суді нотаріус повинен роз´яснити довірителю, що уповноважена особа вправі вчиняти від його імені усі процесуальні дії. Обмеження повнова­жень представника щодо вчинення конкретних процесуальних дій мають бути обумовлені безпосередньо в довіреності.

Відповідно до ч. 6 ст. 42 ЦПК фізична особа може надати пов­новаження представникові за усною заявою, яка заноситься до журналу судового засідання.

Представником може бути не кожний суб´єкт цивільного пра­ва. Необхідною умовою правосуб´єктності представника є наяв­ність у нього право- і дієздатності. Тому представниками не мо­жуть виступати особи, які не досягли повноліття чи перебувають під опікою або піклуванням. Не дозволяється укладати через представника правочинів, що за своїм характером вимагають особистої присутності особи (складати заповіт, укладати договір довічного утримання тощо).

 

 

Довіреність та її види

 

Довіреністю визнається письмове повноваження, яке видає одна особа (довіритель) іншій (представнику) для представниц­тва перед третіми особами. Довіреність - це односторонній пра-вочин, що фіксує межі повноважень представника, який діючи на підставі довіреності, створює права та обов´язки безпосеред­ньо для довірителя.

Особа, яка видає довіреність, називається довірителем, а осо­ба, яка отримує повноваження за довіреністю, - представник. Подібна термінологія використовується і в договорі доручення, за яким одна сторона зобов´язується від імені й за рахунок ін­шої сторони виконати певні юридичні дії. Проте довіреність не тотожна договорові доручення. Співвідношення між ними таке: договір доручення є підставою видачі довіреності. В основі довіреності може бути і договір експедиції, і трудовий договір. Наприклад, матеріально відповідальній особі може бути видана довіреність для вчинення дій, пов´язаних безпосередньо з вико­нанням нею трудових обов´язків.

Якщо доручення є договором про представництво, що визна­чає внутрішні взаємовідносини між представником і тим, кого він представляє, і сторони своїми підписами підтверджують, які саме дії і яким саме чином повинен виконати довірений, який розмір винагороди його чекає (якщо це передбачено дого­вором), то довіреність як документ підписує лише довіритель.

Довіреність адресована, насамперед, третім особам має за мету довести до їх відома те, що між представником і тим, кого він представляє, існує домовленість, згідно з якою виконання всіх правочинів, що буде укладати представник у межах довіреності, бере на себе той, хто представляє.

Юридична сила довіреності не залежить від згоди представни­ка на її видачу, як і обсяг повноважень, якими довіритель його наділяє. А ось здійснення повноважень цілком залежить від волі представника.

За обсягом повноважень розрізняють такі види довіреностей: разова - на виконання однієї конкретної дії (наприклад, продати чи купити будинок); спеціальна - на виконання яких-небудь од­норідних дій (наприклад, довіреність на отримання авторського гонорару протягом року); генеральна (або загальна) - на загаль­не управління майном довірителя.

Генеральна довіреність уповноважує особу на виконання не якого-небудь окремого правочину чи певної категорії, а на укла­дання будь-яких правочинів. Наприклад, особа, яка від´їжджає в довготривале відрядження за кордон, може видати генераль­ну довіреність, на підставі якої уповноважена особа може мати право:

укладати всі дозволені законом правочини щодо управління та розпорядження майном; купувати, продавати, дарувати, приймати в дар, обмінювати, заставляти і приймати в заклад житлові будинки, інше майно; здійснювати розрахунки по ук­ладених правочинах, приймати спадщину та відмовлятись від спадщини; отримувати належне довірителеві майно (гроші, цінні папери), а також документи від всіх осіб, установ, під­приємств та організацій, у тому числі з відділень банків, інших кредитних установ, установ зв´язку, пошти, телеграфу, розпо­ряджатися рахунками в банках, отримувати поштову, теле­графну та будь-яку іншу кореспонденцію, в тому числі грошову чи посилочну; вести від імені довірителя справи в усіх судових установах з усіма правами, які закон надає позивачеві, відпові­дачеві, третій особі та потерпілому, в тому числі з правом пов­ної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладання мирової угоди, оскарження рішення суду, пред´явлення виконавчого листа до стягнення, отримання присудженого майна або грошей.

Закон вимагає, щоб довіреність була складена у письмовій фор­мі. Довіреності, що видаються громадянам, мають бути посвід­чені уповноваженими на це особами. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Так, щодо правочинів, які вимагають нотаріальної форми, довіреність має бути посвідчена державним або приват­ним нотаріусом.

Згідно ч. З ст. 245 ЦК до нотаріально посвідчених довіренос­тей прирівнюються:

1) довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка пе­ребуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-медичному закладі, може бути посвідчена - посвідчені началь­ником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем;

2) довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з´єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріусу, чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також довіреність робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім´ї військовослужбовця може бути посвідчена команди­ром (начальником) цих частин, з´єднання, установи або закладу;

3) довіреність осіб, які перебувають у місці позбавлення волі (слідчому ізоляторі), може бути посвідчена начальником місця позбавлення волі.

Аналогічний перелік осіб, що мають право посвідчувати довіреність, закріплений у Законі України «Про нотаріат».

Довіреності, що видаються організаціями для укладання будь-яких правочинів, не вимагають нотаріального посвідчення, оскільки вони посвідчуються безпосередньо організацією шля­хом підписування керівником організації та скріплюються пе­чаткою. Довіреності на одержання або видачу грошей та інших матеріальних цінностей мають бути також підписані головним бухгалтером.

Поруч з нотаріальною формою законодавець допускає випад­ки посвідчення довіреності за місцем роботи, навчання, місцем стаціонарного лікування або місцем проживання довірителя.

Це довіреності на отримання заробітної плати та інших пла­тежів, пов´язаних з трудовими відносинами; на одержання сти­пендії, пенсії, допомоги, аліментів, на одержання поштової та грошової кореспонденції (ч. 4 ст. 245 ЦК). Хоча в ЦК законода­вець наводить виключний перелік випадків, коли досить простої письмової форми довіреності без її нотаріального посвідчення, у деяких нормативних актах наводяться й інші випадки. Так, від­повідно до п. 1.3 Положення про порядок подання громадянами України заяв на придбання акцій, запропонованих до продажу на сертифікатних аукціонах, яке затверджене наказом Фонду державного майна України 10 серпня 1995 p., довіреність на ви­конання дій по складанню та поданню заяви на придбання акцій на сертифікатному аукціоні не вимагає нотаріального посвідчен­ня, за винятком, коли така довіреність складена не громадяни­ном України.

Довіреність повинна мати всі необхідні реквізити: місце і да­ту складання, строк дії (прописом), прізвище, ім´я, по батькові довірителя та довіреної особи (повну назву юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження юридичної особи) пред­ставника та особи, яку представляють, а за необхідності - поса­ду, яку вони обіймають, коло повноважень.

Строк довіреності встановлюється у довіреності (ст. 247 ЦК). Строк дії довіреності зазначається літерами. Встановлення строку чинності довіреності є правом, а не обов´язком довірите­ля. Тому якщо вказівка на строк дії довіреності відсутня, така довіреність зберігає свою чинність до моменту її скасування або припинення за іншими передбаченими законом підставами (ст. 248 ЦК).

Довіреність без дати її посвідчення є нікчемною.

Довіреність підписується довірителем особисто. Якщо грома­дянин через фізичну ваду, хворобу або з інших поважних причин не може власноруч підписати довіреність, то за його проханням і в його присутності та в присутності нотаріуса чи іншої посадової особи, яка посвідчує довіреність, цей документ може бути підпи­саний іншим громадянином, особу якого встановлює нотаріус.

Видати довіреність без будь-яких обмежень можуть тільки повністю дієздатні особи. Якщо громадянин відповідно до чинного законодавства уклав шлюб до досягнення ним 18-річного віку, то він також має право видавати будь-яку довіреність.

Довіреності від імені неповнолітніх у віці від 14-ти до 18-ти років, а також від імені осіб, які в судовому порядку визнані обмежено дієздатними, можуть бути посвідчені лише за умови, що вони вчиняються за згодою батьків, усиновителів, піклу­вальників.

Неповнолітні у віці від 14-ти до 18-ти років самостійно вправі видавати довіреності лише на розпорядження їх заробітною пла­тою або стипендією, якщо орган опіки і піклування не обмежив їх у праві самостійно розпоряджатися ними, та на здійснення ав­торських або винахідницьких прав.

Довіреність від імені управителя майна, що передане за дого­вором управління, посвідчується нотаріусом, якщо видача такої довіреності передбачена умовами договору управління майном або цього вимагають інтереси установника управління або виго-донабувача у разі неможливості отримати в розумний строк від­повідні вказівки установника управління.

Дія довіреності може бути припинена і до закінчення вказа­ного у ній строку у випадках:

1) скасування довіреності особою, яка її видала;

2) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;

3) припинення юридичної особи, яка видала довіреність або якій видана довіреність;

4) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її помер­лою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмежен­ня її цивільної дієздатності.

Водночас, у разі смерті особи, яка видала довіреність, пред­ставник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може при­звести до виникнення збитків;

5) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її помер­лою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмежен­ня її цивільної дієздатності.

Особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної, може в будь-який час скасувати її.

Скасовуючи довіреність, довіритель зобов´язаний повідомити про це довірену особу, а також зацікавлених третіх осіб, оскіль­ки права та обов´язки, що передбачені довіреністю, зберігають силу для довіреної особи доти, доки вона не дізнається (або по­винна була дізнатися) про припинення дії довіреності. У разі припинення дії довіреності представник або його правонаступ­ник зобов´язаний негайно повернути довіреність.

Відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреніс­тю, може і представник. Проте, реалізуючи своє право на відмо­ву від вчинення правочинів, визначених довіреністю, представ­ник зобов´язаний:

а) негайно повідомити про це довірителя;

б) завершити вчинення дій, передбачених довіреністю, якщо ці дії є невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам.

Представник зобов´язаний виконувати покладені на нього обов´язки особисто. Проте законодавець передбачає випадки, коли довірена особа може передоручити здійснення наданих їй повноважень іншій особі, а саме:

- якщо передоручення передбачене в довіреності;

- якщо передоручення необхідне для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. При цьому довірена особа не має змоги сповістити довірителя й отримати його згоду на передоручення (ст. 1005 ЦК)´.

Довіреність, видана в порядку передоручення, підлягає но­таріальному посвідченню після подання основної довіреності, в якій застережене право на передоручення або після подання до­казів того, що представник за основною довіреністю вимушений робити це для охорони інтересів особи, яка видала довіреність.

У довіреності, виданій в порядку передоручення, мають бути вказані час і місце посвідчення основної довіреності, прізвище, ім´я та по батькові і місце проживання особи, якій видана основ­на довіреність, і особи, якій вона передоручає свої повноважен­ня, а в необхідних випадках і їх службове становище.

Представник, який передав свої повноваження іншій особі, зобов´язаний при першій нагоді сповістити про це довірителя і надати йому відомості щодо нової довіреної особи. Невиконання цього обов´язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії нової довіреної особи як за свої власні.

Передоручення може мати місце лише в межах строку дії, який вказаний в основній довіреності. Звичайно, довірена особа не може надати новому довіреному більше прав, ніж їй було на­дано довірителем.

Передоручення може бути скасоване у будь-який час як дові­рителем, так і довіреною особою, яка його видала.

Повноваження за нотаріально посвідченими довіреностя­ми можуть бути передані телеграфом. У цих випадках телеграма-доручення складається безпосередньо з тексту доручення та посвідчувального напису з розшифруванням підпису нотаріуса, його печатки.

Відповідно до п. 155 Інструкції про порядок вчинення но­таріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 3 березня 2004 p., посвідчені нотаріусами довіреності на право користування та розпорядження майном, у тому числі транспортними засобами, а також довіреності, видані в порядку передоручення на право розпорядження майном, у тому числі транспортними засоба­ми, їх скасування або припинення дії, підлягають обов´язковій реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей у порядку, встановле­ному Положенням про Єдиний реєстр довіреностей.

Свої особливості мають довіреності, що видаються організа­ціями працівникам на одержання матеріальних цінностей. Умови та порядок видачі таких довіреностей - на отримання сиро­вини, матеріалів, палива, запчастин, інвентарю, худоби, насіння, добрив, інструменту, товарів, основних засобів та інших товарно-матеріальних цінностей, а також нематеріальних активів, грошо­вих документів та цінних паперів - встановлені Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, яка затверджена наказом Мініс­терства фінансів України від 16 травня 1996 р. № 99.

Такі довіреності видаються лише особам, які працюють на даному підприємстві. Довіреність особам, які не працюють на цьому підприємстві, може бути видана з дозволу керівника під­приємства, якщо інше підприємство, де працює ця особа, видало їй довіреність на одержання тих самих цінностей і такої ж кіль­кості з підприємства, що видає свою довіреність.

Зазначені довіреності не вимагають нотаріального посвідчен­ня, а підписуються керівником та головним бухгалтером підпри­ємства або їх заступниками чи особами, які уповноважені на те керівником підприємства.

Щодо самої довіреності, то бланки довіреностей виготовляють­ся з друкарською нумерацією відповідно до Правил виготовлення´ цінних паперів і документів суворого обліку, затверджених на­казами Міністерства фінансів України від 25 листопада 1993 р. № 98, Служби безпеки України від 15 листопада 1993 р. № 118, Міністерства внутрішніх справ України від 24 листопада 1993 р. № 740 і тому також є документами суворого обліку.

У довіреності необхідно вказати: найменування підприємства-одержувача та його адресу, ідентифікаційний код, номер ра­хунку в банку й найменування банку; дату видачі довіреності, по­саду, прізвище, ім´я, по батькові особи, документ, що посвідчує особу (серія, номер, дата видачі, організація, яка видала доку­мент); найменування організації, у якої потрібно одержати цін­ності, підстави їх одержання (номер, дата наряду); перелік цих цінностей; зразок підпису особи, яка буде їх одержувати; підписи керівника та головного бухгалтера, печатка організації.

Строк дії довіреності встановлюється залежно від можливості одержання та вивозу відповідних цінностей за нарядом, рахун­ком, накладною або іншим документом, що їх замінює, на під­ставі якого видана довіреність, однак не більше як на 10 днів.

Якщо довіреність видається на одержання цінностей, розра­хунки за які здійснюються у порядку планових платежів, або до­ставка яких здійснюється централізовано - кільцевими переве­зеннями, то допускається видавати довіреність строком на один календарний місяць.

Відповідно до п. 11 Інструкції забороняється відпускати цін­ності у випадках:

- подання довіреності, виданої з порушенням встановленого порядку заповнення або з незаповненими реквізитами;

- подання довіреності, що має виправлення і помарки, що не підтверджені підписами осіб, які підписали довіреність;

- відсутність у довіреної особи вказаного у довіреності паспор­та або іншого документа, що засвідчує її особу;

- закінчення строку дії довіреності;

- одержання повідомлення підприємства-одержувача ціннос­тей про анулювання довіреності. З моменту отримання такого повідомлення відпуск цінностей за анульованою довіреністю припиняється. Відповідальність за відпуск цінностей за анульо­ваними довіреностями несе підприємство, яке відпустило цін­ності.

Особа, якій була видана довіреність, зобов´язана не пізніше наступного разу після кожного випадку доставки на підприємс­тво одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, пода­ти працівникові підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею ціннос­тей та їх здачу на склад або матеріально відповідальній особі.

Невикористані довіреності повинні бути повернуті не пізніше наступного дня після закінчення строку їх дії.