Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Попереджувальний диктант, крім позитивних моментів, має й недоліки. Так,пояснюють орфограми, як правило, сильні учні. Більшість же школярів записуєрозібраний мовний матеріал майже механічно.
Методисти виділяють зорові й слухові попереджувальні диктанти. Така класифікація передбачає врахування участі аналізаторів (слуху, зору) під час сприйняттяматеріалу для запису. Зоровий попереджувальний диктант проводиться за такоюметодикою. Дібраний учителем матеріал читається з класної дошки й аналізується.Після орфографічного розбору він закривається.
Методика вивчення основи слова і закінчення. Особливості методики роботи над вивченням кореням слова.
Розумінняосновислованеможливебеззнаннятого, щотакезакінчення.
Вивчаючизакінченнявчительмаєрозкритипередшколярамитакіознаки:
Закінчення–змінначастинаслова, служитьдлязв’язкуслівуреченні, стоїтьвкінціслова. Роботанадпоняттямпрозакінченняскладаєтьсязкількохетапів:
Напершомуетапіучніодержуютьпочатковіуявленняпрозакінчення. Цездійснюєтьсяпідчасвиконаннявправ, яківключаютьспостереженнязазмінамиформиодногойтогосамогословавконтексті.Надругомуетапіучнізасвоюютьтермін«закінчення»іусвідомлюють функції цієїчастинислова–зв’язуєсловавреченні.Натретьомуетапівідбуваєтьсяформуваннявласноговисновкуіусвідомленняйого. Вчитель показує схематичне позначення закінчення. Четвертийетап – конкретизаціянабутихучнямизнаньпрозакінченнясловавідбуваєтьсяпідчасвиконаннятренувальнихвправ.
Основа–частинасловабеззакінчення.
Корінь–головначастинаслова, якаобов’язковоприсутняв кожному словііміститьосновнийелементлексичногозначення.
Словазоднаковимкоренемназиваютьспорідненимиабоспільнокореневими.
Слова, близькізазначенням, алетакі, щонемаютьспільноїсмисловоїчастини, невважаютьсяспорідненимисловами.
Словаможутьматиоднаковузвуковучастину, не вважаються однокореневими, боуних різні корені.Успорідненихсловахкоріньможечастковозмінюватисвійзвуковийсклад
Методика читання. Завдання уроків класного читання,спрямовані на досягнення освітньої і виховної мети,формування повноцінних навичок читання.
Читання як навчальний предмет,йогозавдання,освітнє і виховнезначенняуроківчитання.Естетичневиховання на уроках читання.
Історія становлення методики читання. Основний сучасний метод навчання читання та його застосування під час опрацювання текстів.
Види читання. Способи читання. Методика роботи над формуванням способів читання.
Якості читання. Вироблення якісних ознак читання. Методичні прийоми вироблення навичок свідомого читання. Критерії свідомого читання.
Уроки класного читання. Типи уроків класного читання. Структура сучасного уроку читання.
Уроки ознайомлення з новим твором. Етапи уроку ознайомлення з новим твором.
8.Навчання дітей складати план прочитаного. Переказування прочитаного. Проведення узагальнюючої бесіди,встановлення ідейного змісту твору.
Особливості вивчення творів різних жанрів. Методика роботи над їх усвідомленням. Особливості методики опрацювання оповідань, казок.
Методика вивчення байок.
Методика опрацювання віршів.
Читання нарисів.
Урок узагальнення знань. Завдання уроків узагальнення знань. Види робіт на узагальнюючих уроках.
Методика позакласного читання. Позакласне читання як різновид предмета читання. Мета і завдання позакласного читання.
Система навчання самостійного читання. Позакласне читання як різновид предмета читання. Заняття на підготовчому етапі навчання.
Уроки позакласного читання на початковому етапі навчання.
Користуючись евристичною бесідою, вчитель спрямовує пошукову діяльність дітей у потрібне русло.
Досить розгалуженою є класифікація методів навчання за особливостями навчально-пізнавальної діяльності учнів, яку складають: 1) пояснювально-ілюстративний метод: викладач організує сприймання та усвідомлення учнями інформації, а учні здійснюють сприймання, осмислення і запам'ятовування її; 2)репродуктивний: викладач дає завдання, у процесі виконання якого учні здобувають уміння застосовувати знання за зразком; 3) проблемного виконання: викладач формулює проблему і вирішує її, учні стежать за ходом творчого пошуку; 4)частково-пошуковий.(евристичний): викладач формулює проблему, поетапне вирішення якої здійснюють учні під його керівництвом; 5)дослідницький: викладач ставить перед учнями проблему, і ті вирішують її самостійно, висуваючи ідеї, перевіряючи їх, підбираючи для цього необхідні джерела інформації, прилади, матеріали тощо.
2.Проблемний метод. Основні прийоми, що лежать в основі проблемного методу. Шляхи створення проблемної ситуації. Інші методи що використовуються на уроках мови.
Проблемний метод. Цей метод спрямований на активізацію пошукової діяльності школярів. Під час організації навчання з використанням проблемного методу учні вчаться мислити логічно, науково, творчо, а навчальний матеріал стає для них змістовнішими і цікавішими. Учні самі відкривають і самі знаходять невідомі їм раніше знання і докази. Головними прийомами, що лежать в основі проблемного методу, є спостереження за мовним матеріалом, яка допомагає вийти з ситуації інтелектуального утруднення.Створення проблемної ситуації одне з найважливіших питань у теорії і практиці проблемного навчання. У початкових класах вона створюється вчителем і усвідомлюється учнями як власна.Вона означає, що в процесі діяльності учні наштовхнулись на щось нове, незрозуміле з першого погляду.Поштовхом до пошуків шляхів виходу з проблемної ситуації є суперечливість між відомим і невідомим. Пошук шляхів розв’язання проблемної ситуації спонукає учнів до самостійних роздумів.
Шляхи створення проблемної ситуації на уроках граматики в початкових класах різноманітні: 1)Створення ситуації вибору;
2)класифікація слів за певною граматичною ознакою;3)виконання певного практичного завдання; 4)організоване порівняння явищ і фактів.
Отже, проблемна ситуація виникає внаслідок постановки перед учнями проблемного завдання. Проблемним завданням з граматики вважаються такі, що містять суперечливість, яка властива самому мовному явищу. В одних випадках діти можуть розв’язати їх самостійно, в інших – за допомогою вчителя. Знайти вихід із проблемної ситуації школярам допомагає вчитель, використовуючи евристичну бесіду.
3.Етапи формування граматичних понять.
Процес формування граматичного поняття «частини мови» умовно можна поділити на чотири етапи.
Перший етап. Полягає в аналізі мовного матеріалу з метою виділення істотних ознак поняття. Виконанням таких розумових операцій, як аналіз і синтез. На цьому етапі учні абстрагуються від лексичного значення слів і виділяють граматичні ознаки, типові для даного мовного явища. Учитель ще в період навчання грамоти ознайомлює дітей з тим, що слово може називати предмет, ознаку, чи дію і відповідати на певне питання.
Другий етап формування граматичних понять полягає в узагальненні істотних ознак, установленні зв’язків між ними та у введенні терміна.Післятого, вводяться спеціальні терміни — «іменник», «прикметник», «дієслово». Однак слід мати на увазі, що оволодіння поняттям на цьому етапі полягає не тільки в заучуванні слова-терміна. Відомо, що учні, які легко визначають коріньслова як спільну частину споріднених слів, називають спорідненими і слова з однаковою за звуковим оформленням частиною. Термін учні запам’ятали, а поняття в них не склалося. Безумовно, засвоєння терміна полегшує оперування граматичним поняттям. Своєчасне ознайомлення учнів з терміном веде до швидкого виділення, але вводити термін потрібно тільки після того, як учні усвідомлять його значення на конкретному матеріалі.
Третій етап формування граматичних понять полягає в уточненні суті ознакпоняття і зв’язків між ними. Наприклад, учні усвідомили важливу ознаку поняття «частини мови»: щоб визначити, до якої частини мови належить слово, потрібно знати не тільки його лексичне значення, а й на яке питання слово відповідає. Водночас із цим учні засвоюють і окремі граматичні ознаки частин мови: рід і число іменників та прикметників, час дієслів; опановують інші істотні ознаки частин мови — здатність іменників і прикметників змінюватися за відмінками і числами,а дієслів — за особами і числами, наявність родових форм у цих частин мови.
Четвертий етап формування граматичних понять полягає в конкретизації вивченого поняття завдяки виконанню вправ, які вимагають практичного застосування одержаних знань. Ступінь засвоєння понять учителі часто оцінюють за відповідями учнів, у тому числі за тим, як діти запам’ятали визначення чи правило. Однак відповіді не завжди відображають справжній стан речей. Відомі непоодинокі випадки, коли діти знають визначення понять, але не вміють скористатися своїми знаннями на практиці. Тому надійнішим і переконливішим прийомом перевірки знань учнів є виконання ними самостійних робіт, наприклад, граматичного розбору, групування слів за певною ознакою тощо.
4.Методика роботи над елементами синтаксису. Опрацювання відомостей про речення, різні за метою висловлювання ( розповідні, питальні, спонукальні) та за інтонацією (неокличні, окличні).
Вивчення елементів синтаксису в початкових класах набуває особливого значення. Це насамперед пояснюється метою уроків української мови в початковій ланці освіти — допомогти молодшим школярам оволодіти нормами граматичної структури (будови) рідної мови, збагатити мовлення різноманітними формами і способами висловлення думки, піднести рівень розвитку зв’язного мовлення. Вивчення в школі синтаксису, як і граматики взагалі, має на меті, поступово формувати в дитини правильне уявлення про мову як особливу сферу дійсності, сприяти одержанню певного обсягу лінгвістичних знань; всемірно підвищувати рівень розвитку мовлення школярів.
Початкові уявлення про речення і його будову учні одержують у період навчання грамоти. Вони засвоюють смислові та формальні ознаки речення: речення слугує для висловлення думки; вимовляється з розповідною, питальною чи окличною інтонацією; у реченні про когось або про щось розповідається, запитується, щось стверджується або заперечується; на початку речення пишеться велика буква, в кінці — ставиться крапка (знак питання або знак оклику).
Вивчення типів речень за метою висловлювання та інтонацією . Під час опрацювання речення значної уваги набуває робота над його інтонаційним оформленням, граматичною паузою, що на письмі позначається розділовими знаками. Важливо з перших же кроків опанування грамоти привчати першокласників «читати» розділові знаки, відтворювати тривалість пауз, які позначаються на письмі комою, крапкою та іншими розділовими знаками, відтворювати . Речення з розповідною, питальною, спонукальною, неокличною та окличною інтонаціями.
У 2 класі учні засвоюють, що за метою висловлювання є речення розповідні, питальні і спонукальні.Працюючи над тим чи іншим текстом з діалогами, учитель має привертати увагу учнів до того, як виділяється звертання на письмі (комою чи знаком оклику), як його слід інтонувати в усному мовленні. А під час вивчення головних членів речення слід підкреслити, що звертання ніколи не буває підметом чи іншим членом речення. Це можна пояснити, зіставляючи близькі за змістом речення.Працюючи над реченням, учні вчаться давати повні й короткі відповіді на запитання.
5.Формування в учнів уявлення про граматичну основу речення, про підмет і присудок як взаємозалежні головні члени речення. Засвоєння понять підмет і присудок. Ознайомлення з деякими способами вираження підмета і присудка. Формування уявлення про другорядні члени речення. Найважливішим і найскладнішим для засвоєння під час опрацювання речення є поняття «основа речення» — його головні члени (підмет і присудок). Учням потрібно абстрагуватися від конкретного, усвідомити узагальнювальний характер понять «підмет» і «присудок» як граматичної основи речення.
На першому етапі (1—2 класи) формується уявлення про центр речення. На цьому етапі, як уже зазначалося, здійснюється смисловий аналіз речення, який дає можливість визначити, про кого або про що говориться в реченні і що говориться про передане повідомлення. Отже, спочатку застосовуються смислові запитання. Після ознайомлення з частинами мови (іменником і дієсловом) учні вчаться ставити граматичні питання: хто? що? щ оробить? що зробить?.
На другому етапі, який збігається з навчанням у 3 класі, відбувається засвоєння граматичних понять — «основа речення», «члени речення», «головні члени» — «підмет» і «присудок» — у процесі вивчення елементів теорії. Учні мають засвоїти, що слова, які відповідають на певні питання, є членами речення. Член речення, який вказує, про кого або про що говориться в реченні, і відповідаєна питання хто? що? , називається підметом, а член речення, який вказує, що говориться про підмет, і відповідає на питання що робити? , називається присудком.
Щоб із самого початку сформувати в учнів правильні уявлення про головні члени речення, уникнути ототожнювання підмета з іменником, а присудка з дієсловом, третьокласників ознайомлюють і з іншими, але доступними для їхнього розуміння, способами вираження головних членів. Найчастіше вживаними і найдоступнішими для учнів є підмети, виражені особовими займенниками, а присудки — іменниками і прикметниками.
Підмет і присудок є головними членами речення, його граматичною основою.У 3 класі учні дізнаються, що в реченні, крім головних, є другорядні члени(без поділу на види), які вказують на найрізноманітніші ознаки предметів, обставини дії, а тому дуже важливі для розкриття думки. Щоб учні переконалися в цьому, потрібно порівнювати непоширені і поширені. Щобв учнів сформувалися стійкі знання, здобуті теоретичні відомості потрібно постійно закріплювати під час виконання різноманітних тренувальних вправ — як аналітичних, так і синтетичних.
6.Вироблення практичних умінь постановляти синтаксичний зв'язок між членами речення за допомогою питань від головних слів до залежних.
Уміння встановлювати зв’язки між членами речення в кінцевому результаті має привести до усвідомлення і розрізнення словосполучення і граматичної основи речення, до оволодіні нормами сполучуваності слів української мови, а отже, й до досягнення високого рівня культури усного й писемного мовлення.
У початкових класах учні засвоюють лише одну з ознак словосполучення: слова в ньому пов’язуються за смислом і граматично — за допомогою закінчень слів або закінчень і прийменників; зв’язок встановлюється постановкою питання від головного слова до залежного.У процесі практичної роботи учні поступово вчаться відрізняти сполучення головних членів від інших сполучень слів. З цією метою з перших же кроків навчання учнів вчать визначати основу речення. У 3 класі встановлюється двосторонній зв’язок між підметом і присудком, засвоюючи при цьому, що між іншими членами речення існує зв’язок лише односторонній. Отже, в інших сполученнях слів (словосполученнях) завжди є залежне слово, до якого ставиться питання від головного. У практиці навчання рідної мови в середній школі існує традиційний порядок здійснення одного з видів мовного розбору — встановлення зв’язків між членами речення. Його слід дотримуватись і в 3—4 класах з метою наступності між початковими і середніми класами.
Порядок такий:1) визначення основи речення шляхом встановлення зв’язків між підметом і присудком;2) відшукування залежних слів від підмета;3) відшукування залежних слів від присудка (терміни «група підмета», «групаприсудка» не вживаються); 4)встановлення залежності між іншими другорядними членами.
7.Види вправ з синтаксису і методика їх проведення. Місце синтаксичного розбору речення у системі аналітико-синтетичних вправ.
У методиці навчання мови в початкових класах вправи з реченням ділять на аналітичні, якщо переважає аналіз готових речень, і синтетичні, які передбачають самостійне складання речень. Спочатку діти аналізують готове речення, вказуючи, зі скількох слів воно складається, визначають основу речення тощо, а потім самостійно конструюють речення такої самої будови. Синтетичні вправи можуть виконуватись і без попередніх аналітичних, але обов’язково супроводжуються внутрішньою аналітичною роботою мислення, у процесі якої здійснюється контроль за правильністю побудови речення, поєднання слів.
Залежно від ступеня самостійності і пізнавальної активності учнів вправи з реченням діляться на три групи: на основі зразка, конструктивні, творчі.
Вправи за зразком використовуються на різних етапах навчання. Суть їх полягає в тому, що учні спостерігають, аналізують речення, відтворюють їх інтонаційну будову і складають свої власні такої самої будови на основі наслідування зразків..Спостереження речень має велике значения для засвоєння граматичної будови рідної мови, для розвитку зв’язного мовлення школярів. Учні читають і записують зразки речень, відтворюють за вчителем їх інтонацію, нерідко й запам’ятовують. На будь-якому етапі початкового навчання під час читання окремих речень і текстів учитель повинен привертати увагу учнів до всього, що сприяє засвоєнню граматичної будови рідної мови, збагаченню мовлення школярів, виробленню мовного чуття.
До конструктивних відносять вправи на побудову і перебудову речень. У їх виконанні учні спираються на теоретичні знання. Конструктивні вправи застосовуються в 2—4 класах після вивчення певних відомостей із синтаксису. Мета їх — закріпити набуті знання на практиці.
Творчі вправи передбачають повну самостійність виконання. Тому важливо сформулювати завдання так, щоб не обмежувати творчої ініціативи учня. вчитель має використовувати різні форми заохочування учнів. Творчі вправи є однією з форм заохочення учнів до складання й таких речень, вивчення яких не передбачене програмою початкових класів, але дуже потрібних для розвитку мовлення молодших школярів. Творчі вправи необхідно проводити під час підготовки до переказі в. С интаксичний розбір проводиться в 4 класі після опрацювання однорідних членів речення.
8.Методика вивчення морфемної будови слова. Значення і завдання роботи по вивченню морфемної будови слова. Етапи вивчення морфемної будови слова.
Вивчення розділу «Будова слова» має важливе значення в лінгвістичному і мовленнєвому розвитку дітей. Ознайомлення молодших школярів із морфемною будовою слова розкриває широкі можливості для постійного розширення й уточнення словника учнів, оволодіння ними одним зі способів розкриття лексичного значення слова. Завдання вивчення морфемної будови слова в початкових класах можнавизначити так: 1. Оволодіння одним із важливих засобів розкриття лексичного значення слова ; 2. Оволодіння на практичному рівні елементарними знаннями морфемного способу словотворення як джерела поповнення нашої мови новими словами ; 3. Ознайомлення з основами словотворення як джерелом збагачення знань школярів про навколишній світ ; 4. Засвоєння понять: основа, закінчення, корінь, суфікс, префікс, усвідомлення їх ролі у формуванні точності мовлення. 5. Формування орфографічних дій.6. Розвиток розумових здібностей, зокрема для формування специфічних розумових дій.
Пропедевтичний етап розпочинається ще в 1 класі під час навчання грамоти. Саме в цей час ознайомлюємо учнів зі словом як лексичною одиницею мови, звертаємо увагу дітей на значущі частини слова, на споріднені слова, засоби словотворення . Основний етап ознайомлення зі смисловими частинами слова розпочинається в 2 класі і продовжується в 3 класі. Тут відбувається ознайомлення з особливостями споріднених слів, специфікою й роллю кожної морфеми, формуються вміння користуватися спільнокореневими словами під час продукування власних висловлювань, удосконалюються орфографічні вміння. У цей час учні повинні дізнатися про те, що існують слова, які мають спільну за значенням частину , усвідомити роль таких частин слова, як префікс та суфікс . Заключний етап , або етап закріплення й удосконалення знань, припадає на 4 клас. Саме тут у зв’язку з вивченням різних частин мови поглиблюються знання про морфемний склад слова, формуються навички правопису відмінкових закінь чень іменників і прикметників, особових закінчень дієслів. В учнів формуються вміння конструювати морфемним способом слова різних частин мови, визначати семантику найпоширеніших словотвірних засобів, тлумачити похідні слова, доречно вживати в мовленні лексичні одиниці з похідною основою.
На всіх етапах передбачається систематична робота над лексичним значенням слів, доречністю їх використання в усному і писемному мовленні.
9. Система вивчення іменника в початкових класах. Етапи формування у молодших школярів граматичного поняття «іменник»(послідовність по класах). Вивчення загального поняття про іменник. Методика ознайомлення учнів з граматичними категоріями(рід,число).
Іменник — найбагатша з лексичного погляду части на мови серед інших, які існують у сучасній граматиці.
Перше ознайомлення зі словами-назвами предметів відбувається в період навчання грамоти (1 клас).У 1 класі діти вчаться відповідати на запитання хто? що?, знайомляться зі словами, що є назвами предметів, виконують логічні вправи на розрізнення назв істот і неістот. У 2 класі вводиться термін «іменник», що розкриває поняття «слова, які означають назви предметів». У 3 класі поглиблюється уявлення учнів про лексико-граматичні категорії іменника. В 4 клас ійде ф ормування у молодших школярів граматичного поняття «іменник» складається з кількох етапів. Перший – підготовчий, який збігається з періодом навчання грамоти. Другий етап формування поняття «іменник» передбачає навчання розрізняти предметі його назву, розвиток уміння класифікувати слова за певною смисловою ознакою. Третій етап полягає у поглибленні знань про смислове значення іменників, засвоєння форм роду, числа, підготовці до усвідомлення відмінків, розширені знань про власні і загальні назви. Четвертий етап передбачає формування уміння відмінювати іменники, свідомо вживати відмінкові форми для висловлення своїх думок і правильно писати відмінкові значення. Категорії роду і числа іменників засвоюються учнями порівняно легко. Практично не виникає труднощів у визначенні роду іменників, які означають назви осіб і різних тварин. Цьому сприяють сформовані навички в мовній і мовленнєвій практиці, дитячий життєвий досвід. Складніше визначати рід іменників — назв. неживих предметів. У цій роботі добре спрацьовує формально-граматичний прийом підстановки до іменників особових, вказівних або присвійних займенників — він, вона, воно; цей, ця, це; мій, моя, моє. Підставляючи усно до іменників зазначені слова, учні переконують ся, що всі іменники можна поділити на три групи: до однієї групи можна підставити слова він, цей, мій,вона, ця, моя,воно, моє, це.Важливо при цьому підкреслити, що: іменники не змінюють свого роду; кожен із них належить до певного роду. Уже в період навчання грамоти діти легко змінюють слова за зразком відповідно до слів «один — багато».
10.Система вивчення прикметника. Вивчення загального поняття про прикметник. Методика роботи над вивчення роду та числа прикметників.
Вивчення прикметника в початкових класах передбачає такі цілі : а) усвідомлення учнями значення прикметника в мові і мовленні як важливого виражального засобу і збагачення їхнього словникового запасу прикметниками; б) засвоєння основних граматичних форм прикметника і вживання їх у власному мовленні; в) вироблення навичок правопису закінчень прикметників.
Формування граматичного поняття «прикметник» у 1—4 класах відбувається поступово: 1 клас: ознайомлення зі словами — назвами ознак, постановка до слів питання який? яка? яке? які?, співвіднесення слова і зображення відповідної ознаки; 2 клас: слова, що відповідають на питання який? яка? яке? які? (прикметники); утворення словосполучень іменників з прикметниками; добір до відомих предметів відповідних ознак;3 клас: уявлення про прикметник як частину мови, зв’язок прикметників з іменниками; змінювання прикметників за родами та числами у сполученні з іменником; спостереження за вживанням прикметників у текстах; використання прикметників в усному і писемному мовленні; 4 клас: розвиток умінь упізнавати прикметники в тексті, спостереження за їх роллю в мовленні, вживання у процесі побудови висловлювань; відмінювання прикметників у сполученні з іменниками; вимова і написання закінчень у прикметниках.
Вивчення теми «Змінювання прикметників за родами». Родові закінчення прикметників» передбачає засвоєння молодшими школярами такого матеріалу: прикметники змінюються за родами у сполученні з іменниками в однині; рід прикметників можна визначити за родом іменників, з якими вони зв’язані, за поставленим питанням (який? яка? яке?), за закінченням; прикметники у множині за родами не змінюються.Важливо допомогти учням засвоїти послідовність визначення роду прикметників: а) знайти іменник, з яким зв’язаний прикметник; б) визначити рід іменника; в) за родом іменника визначити рід прикметника.Засвоєння учнями теми «Змінювання прикметників за числами у сполученні з іменниками» спирається на актуалізацію знань про змінювання іменників за числами. Для сприймання та первинного усвідомлення матеріалу вчитель організовує пошукову діяльність третьокласників, спрямовану на аналіз мовних фактів та формулювання власних висновків.У множині прикметники всіх родів мають однакові закінчення, оскільки рід прикметників у множині не розрізнюється.
11.Методика ознайомлення з числівником. Особливості методики вивчення займенника в початкових класах.
У 4 класі учні одержують загальне уявлення про числівник як частину мови, засвоюють вимову і правопис найуживаніших числівників, вживання їх у мовленні. У процесі вивчення цієї частини мови в учнів необхідно сформувати такі вміння: упізнавати серед слів числівники, ставити до них питання скільки? який? котрий? котра? котре? котрі?; правильно вимовляти і писати числівники, передбачені програмою для 1—4 класів, форми родового відмінка числівників; ставити питання до кількісних і порядкових числівників; уживати правильні форми на означення часу протягом доби; будувати словосполучення з числівниками за зразком.
Важливу увагу слід приділити формуванню вмінь правильно вживати числівники в усному і писемному мовленні. Ще до початку шкільного навчання діти практично використовують займенники, правильно вживають їх у мовленні. У 1 класі ці навички закріплюються в процесі опрацювання букварних і після букварних текстів. У 2 і 3 класах учні вчаться підставляти займенники до іменників для правильного визначення їх роду і числа, і тільки в 4 класі вони вперше ознайомлюються із займенником як частиною мови. Цей процес має на меті насамперед формування і розвиток в учнів комунікативних умінь, а також ознайомлення із засобами між фразових зв’язків у тексті, тобто зі стилістичною метою уникнення у висловлюваннях зайвих повторень того самого слова. Вивчаючи займенник як частину мови, учні мають оволодіти такими вміннями: — упізнавати серед слів займенники, які вказують на предмети, їх ознаки, кількість, але не називають їх; — ставити питання до займенників; — упізнавати на слух і в текстах особові займенники; — пояснювати їх лексичне значення, роль у реченні; — відмінювати особові займенники за зразком; користуватися навчальною таблицею для визначення відмінків займенників у реченні; — дотримуватись правила вживання займенників з прийменниками; — будувати словосполучення і речення з особовими займенниками; — використовувати займенники для зв’язку речень у тексті з метою уникнення лексичних повторів.Вивчення теми «Займенник як частина мови» учитель може здійснити, використовуючи спостереження та евристичну бесіду. Її роботи викликали захоплення у відвідувачів виставки .Учитель допомагає учням зробити висновок, що слова він, вона, воно, вони конкретно не називають ні особу, ні предмет, хоч і відповідають на питання хто? що?. Запитання учителя «Замість якої частини мови ми вживали слова він, вона, воно, вони?» підводить дітей до засвоєння нового терміна — займенник.
12. Система роботи над вивченням дієслова. Формування загального поняття про дієслово.
Система вивчення дієслова передбачає ознайомлення молодших школярів із граматичними ознаками цієї частини мови та формування навичок уживання дієслів у мовленні. Дієслово вивчається в усіх класах початкової школи: 1 клас: ознайомлення зі словами — назвами дій; постановка питання що робить? що роблять?; співвіднесення слова і дії; 2 клас: слова, які відповідають на питання що робити? що зробити? що робив? що буде робити? (дієслова); 3 клас: загальне поняття про дієслово як частину мови; зв’язок дієслова з іменником; неозначена форма дієслова; значення дієслова в мові й мовленні; змінювання дієслів за часами; правило написання не з дієсловами; використання дієслів у власних висловлюваннях; 4 клас: узагальнення і розширення знань про дієслово як частину мови; неозначена форма дієслова (початкова форма); змінювання дієслів за особами і числами в теперішньому і майбутньому часі; І і ІІ дієвідміни дієслова; особові закінчення дієслів І і ІІ дієвідмін.
У 1 і 2 класах важливо навчити учнів правильно ставити питання до різних граматичних форм, які трапляються в реченнях і текстах, і, навпаки, добирати відповідні дієслівні форми до поставленого дієслівного питання: що робити? — копати; що зробив? — скопав; що роблять? — копають; що робитимуть? копатимуть і т. ін. Поступовому засвоєнню учнями різних питань, на які відповідає ця частина мови, сприяють завдання підручників та дібрані вчителем: 1. Знайди в загадках слова, які називають дії предметів. 2. Запиши назви дій, які відповідають на питання що зробила?. З якими словами в реченні вони зв’язані. 3. Підкресли слова, які відповідають на питання що робити?. 4. Доповни речення за зразком: Коса (що робить?) косить. Косарі (що роблять?) косять. 5. Зміни ці слова за зразком так, щоб вони відповідали на питання що робив? (що робили?) виконували — (що робив?) виконував. 6. Прочитай. Назви дій, що в дужках, зв’яжи з назвами предметів. 7. До назв явищ природи добери слова, що відповідають на питання що робить?. Важливо стимулювати учнів до називання різних дій, які вони виконують у момент мовлення, виконували раніше або ще виконуватимуть.У процесі виконання вправ слід орієнтувати учнів на встановлення зв’язку між питанням, на яке відповідає дієслово, формою числа, в якому воно вжите, та закінченням: квітка (що робить?) цвіте — квіти (що роблять?) цвітуть; Важливо, щоб учні засвоїли питання та закінчення дієслів різного роду: чоловічий рід — що робив? що зробив?— нульове закінчення; жіночий рід — що робила? що зробила? — закінчення -а; середній рід — що робило? що зробило? — закінчення -о.
13.Методика вивчення граматичних категорій слова (число,рід,часові форми).
Працюючи у 3 класі над темою «Змінювання дієслів за часами», учні мають навчитися: розрізнювати часові форми дієслів; ставити питання до дієслів різних часових форм; змінювати дієслова за часами у формах доконаного і недоконаного виду за допомогою питань що робить? що зробить? що робив? що зробив?; розрізнювати часові форми дієслів у тексті, використовувати їх у власних висловлюваннях. Вивчення матеріалу буде ефективним за умови використання евристичного методу. Бесіду доцільно провести на основі особистих вражень дітей, власного досвіду, спостережень за явищами природи.Важливо стимулювати учнів до називання різних дій, які вони виконують у момент мовлення, виконували раніше або ще виконуватимуть. Далі, працюючи з підручником, учні складають речення на основі спостережень за змінами в природі про те, що: 1) відбулося вчора; 2) відбувається сьогодні; 3) відбудеться через місяць.У процесі сприймання та первинного усвідомлення вчитель повідомляє учням, що дієслова змінюються за часами (є три часи: теперішній, минулий і майбутній). Оскільки основним орієнтиром визначення часу дієслів для молодших школярів є саме питання, важливо організувати роботу з таблицею, в якій уміщено різні граматичні питання, на які відповідають дієслова теперішнього, минулого та майбутнього часу.
Змінювання дієслів за числами молодші школярі починають засвоювати практично ще в 1 класі, коли виконують завдання, які вимагають відповіді на питання що робить? що роблять?. Поступово учні узагальнюють свої спостереження: якщо дієслово називає дію одного предмета, воно стоїть в однині; якщо дієслово називає дію двох і більше предметів, воно стоїть у множині. У 3—4 класах школярі вчаться змінювати дієслова минулого часу за родами з опорою на навчальну таблицю та за зразком, ставити дієслова минулого часу в потрібну родову форму за питанням що робив (-ла, -ло)?, що зробив (-ла, -ло)?. Важливо, щоб учні засвоїли питання та закінчення дієслів різного роду: чоловічий рід — що робив? що зробив?— нульове закінчення; жіночий рід — що робила? що зробила? — закінчення -а; середній рід — що робило? що зробило? — закінчення -о. Матеріал для сприймання доцільно подати у вигляді таблиці. Закріпленню вивченого сприятимуть такі завдання: визначити рід дієслів у минулому часі, позначити закінчення; змінити дієслова минулого часу за родами; виписати дієслова минулого часу, утворити від них дієслова жіночого та середнього роду; доповнити речення дієсловами відповідного роду, обґрунтовуючи свій вибір.
14.Методика вивчення прислівника. Методика вивчення прийменника.
З прислівником як частиною мови учні ознайомлюються в 4 класі. Відбувається це передусім з мовленнєвою метою, оскільки прислівники відіграють помітну роль у мовленнєвому розвитку молодших школярів, розкриваючи різні ознаки дій, умови, за яких вони відбуваються, відповідаючи на різні питання, що ставляться від дієслів: як? коли? де? звідки? куди?. Ознайомлення з прислівником як частиною мови доцільно провести на основі зв’язного тексту, де вжито прислівники різного значення, які відповідають на різні питання.Учні мають навчитися впізнавати прислівники в тексті, правильно ставити до них питання від дієслів, а також уміти самостійно добирати до наведених дієслів прислівники за змістом та за граматичними питання ми. Цю роботу в підручнику пропонується виконувати за таким алгоритмом: 1. Шукаємо в реченні слово (найчастіше дієслово), з яким зв’язаний прислівник. 2. Від цього слова ставимо питання до прислівника. 3. Що означає прислівник у реченні? Як він пояснює виконувану в реченні дію? 4. Яким членом речення є прислівник?Найголовнішою граматичною ознакою прислівник ів, яку мають засвоїти молодші школярі, є їх незмінність.
Практичне ознайомлення з прийменниками відбувається ще в період навчання грамоти. Учитель на основі складання дітьми речень за малюнками та власними спостереженнями пояснює, що в реченні є «малі», «короткі» слова, без яких часто речення побудувати не можна.З метою запам’ятовування учнями найуживаніших у мові службових слів та вироблення у них умінь правильно користуватися прийменниками і сполучниками ефективним є використання таких завдань: 1. Знайдіть слова, до яких не можна поставити питання. Прочитайте речення без них. Зробіть висновок, для чого вживаються такі слова. 2. За допомогою яких слів зв’язані між собою слова? 3. Прочитайте слова. Подумайте, які слова потрібно додати в кожному рядку, щоб утворилися речення (дерева, білка, пеньок, стрибнула; лапках, тримала, вона, шишку; пеньку, поснідала, білочка). 4. Зв’яжіть кожну пару слів за допомогою службового слова (пароплав, море; автомобіль, дорога). 5. Спишіть, вставляючи замість крапок службові слова. Виконання практичних завдань є важливою умовою засвоєння частотних у нашій мові прийменників (у, до, з, на, над, під, по), їх написання та усвідомлення функції цієї частини мови в мові і мовленні.
15. Типи уроків вивчення граматичного матеріалу. Вимоги до сучасного уроку грамоти. Структура сучасного уроку грамоти.
Типи уроків вивчення граматичного матеріалу:а) Комбінований урок;б) Урок вивчення нового матеріалу;в) Урок закріплення знань (тренувальні уроки);г) Узагальнюваючі уроки; д) Уроки повторення граматично-орфографічного матеріалу; е) Урок обліку знань, умінь і навичок;є) Урок аналізу виконання контрольної учнями роботи.
Часові пропорції етапів уроку:1.Перевірка домашнього завдання – до 10 хвилин; 2.Пояснення нового матеріалу – до 10 хвилин; 3.Формування умінь і навичок – до 20 хвилин; 4.Інші структурні елементи – 2 – 5 хвилини.
План-конспект уроку має містити:Чітко сформульовану тему уроку;Конкретні дидактичні та виховні завдання;План евристичної бесіди, формулювання проблеми;Завдання для самостійної роботи;Номер вправи з підручника або карток дидактичного матеріалу; сторінки посібників, з яких береться матеріал для диктантів (або сам текст);Наочні посібники;
Додатковий матеріал для сильніших і слабших учнів.
16. Приголосні звуки і способи позначення їх на письмі.
Під час вивчення цієї теми учні мають одержати знання про те, що в укра- їнській мові шість голосних звуків: [а], [о], [у], [е], [і], [и] — і що на письмі вони позначаються десятьма буквами: а, о, у, е, і, и, я, ю, є, ї. Цей матеріал є чи не найскладнішим у початкових класах. Під час його опра- цювання найдоцільнішим буде прийом евристичної бесіди, яка проводиться на основі спостережень за мовним матеріалом, звуко-буквеного аналізу, зіставлення голосних звуків і букв, якими вони позначаються. Засвоєння цього матеріалу умовно можна поділити на кілька етапів. На першому проводиться зіставлення голосних звуків і букв, якими вони позначаються: звук — [а] [о] [у] [е] [и] [і] буква — а о у е и і — Чи всі букви, які позначають голосні звуки, ми записали? — веде бесіду вчитель. Учні пригадують, що є ще букви я, ю, є, ї. Учитель записує букви, які залишились, до ряду букв і ставить знак питання в ряду звуків. Учням на основі спостережень слід дійти висновку про те, яке зву- кове значення мають ці букви. Отже, на наступному етапі проводяться спостереження над звуковим зна- ченням букв я, ю, є, ї. Учням поступово пропонуються для звуко-буквеного аналізу слова, де за- значені букви знаходяться: а) на початку слова, складу (яма, Юра, біліє, їду); б) у середині складу (люк, ляк, синє). У результаті спостережень за вимовою і звуко-буквеного аналізу учні повинні вирішити поставлену перед ними проблему. Над буквами я, ю, є, ї в ряду звуків має з’явитися такий запис: [йа] ['а] [йу] ['у] [йе] ['е] [йі] я ю є ї Це завершальний етап опрацювання зазначеної теми. Графічна схема, складена на основі висновку учнів, відіграє роль опорної і сприяє чіткішому запам’ятовуванню матеріалу уроку. Під час вивчення теми «Голосні звуки і позначення їх буквами» важливо запобігти помилкам, які є наслідком змішування звуків і букв. Так, досить часто на уроці можна почути: буква я вживається для пом’якшення попереднього при- голосного (наприклад, у слові ляк). ? По-перше, слід пам’ятати, що буква аж ніяк не може впливати на м’якість звука, оскільки звук сам по собі м’який (прислухайтесь: [л'ак]). ? По-друге, буква — це лише графічний знак, який вживається на письмі, щоб передати (позначити) м’якість у цьому випадку звука [л' ] перед [а]. Отже, м’якість звука не залежить від букви, яка його позначає, а навпаки — вживання тієї чи іншої букви залежить від звука, його якості.
17. Методика вивчення приголосних звуків і способів їх позначення на письмі.
В одних випадках слід вдаватися до прийому зіставлення звуків і букв (ви-мовляємо [ шч ] — пишемо букву щ ( ща ), вимовляємо [дз], [дз' ], [дж] — пишемо букви дз, дж, в інших — до заучування напам’ять слів, наприклад тих, у яких вимовляється звук [ґ].
Для вдосконалення вмінь, набутих протягом навчання в 1 класі щодо роз-різнення твердих і м’яких приголосних, доцільними будуть спостереження замовленнєвим апаратом під час артикулювання (вимовляння) твердих і м’якихприголосних: [л — л' ], [н — н' ], [т — т' ], [д — д' ] та ін. — і звука [й].
Т верді б п в м ф д т з дз с ц л н р - г ґ к х ж дж ч ш
М’які - - - - - д ΄ т з ΄ дз ΄ с ΄ ц ΄ л ΄ н р ΄ й - - - - - - - -
Послухайте слова і назвіть звуки, якими вони відрізняються: лак — ляк,лук — люк, рись — рис, лин — лінь . Що означає кожне з цих слів? (Останнє за-вдання спрямоване на усвідомлення смислорозрізнювального значення твердих і м’яких приголосних).
У процесі опрацювання теми «Тверді і м’які приголосні» учні мають удосконалити знання про способи позначення м’яких приголосних на письмі. Перший крок у цьому плані був зроблений, коли учні проводили спостереження за звуковим значенням букв я, ю, є . Тепер же цей матеріал — у центрі уваги вчителя. Під час його опрацювання він веде учнів від часткового звукового аналізу з метою виділення твердих і м’яких приголосних у парах слів ( лак — ляк ) чи складів ( луна — Люда ) до усвідомлення особливостей буквеного позначення м’яких звуківу складах з голосними [ а ], [ у ], [ е ], [ і ].
18. Методика вивчення орфографії . Поняття про орфограму . Залежність методики написань від лінгвістичної природи орфограм. Методика вивчення фонетичних , морфологічних , семантичних й істори чних написань.
Під орфографією розуміють : а) систему однакових написань, яку використовуть у писемному мовленні; б) розділ мовознавства, який вивчає систему правил, щозабезпечують однакові написання. Орфографія має особливе соціальне значення. Вона c тосується інтересів усього суспільства і тому є предметом постійної уваги і турботи мовознавців, які досліджують проблеми культури мовлення. Не втрачає актуальності і методична проблема формування в учнів загальноосвітньої школи орфографічної грамотності, оскільки оволодіння нормами писемного мовлення є одним із найважливіших завдань вивчення мови, необхідною складовою мовної освіти школярів і важливим засобом піднесення культури їхнього писемного спілкування.
Відомо, що орфографія української мови ґрунтується на чотирьох принци-пах: фонетичному, морфологічному, історико-традиційному та ідеографічному (смисловому). На їх основі установлюються орфографічні правила.
Суть фонетичного принципу правопису полягає в тому, що слова пишутьтак, як вимовляють. За цим принципом в українській мові пишуться префікси з- іс- ( згорнути , зняти , але схопити , стверджувати ), а також слова гарячий , серце , запорізький та ін.
Для морфологічного принципу характерним є однакове написання однієї й тієїсамої морфеми незалежно від її вимови в тій чи інші й позиції. За цим принципомпишуться слова просьба, солдатський, пісня, умивається та ін. Історико-традиційний принцип орфографії полягає в тому, що зберігаються такі написання, які в сучасній мові втратили свою вмотивованість, тобтослова пишуться так, як вони писалися колись, хоч таке написання не відповідаєні вимові, ні морфемній структурі слова. Ідеографічний ( диференційний, або смисловий) принцип орфографії визначає написання подібних слів, що мають смислові відмінності. В українській мові цим принципом обґрунтовується написання слів компанія і кампанія , закінчень у деяких словах з різними значеннями, наприклад, звука (у лінгвістиці, музиці) і звуку (в інших значеннях). До орфограм належать і окрема буква, і буквосполучення, і морфема, і позиція між словами, і місце поділу слова для перенесення його на наступний рядок.
Орфограма передбачає за однакової вимови не менш ніж два можливі варіантинаписання, одне з яких є правильним.
19. Орфографічні правила і методика їх опрацювання.
Сучасна методична література класифікує всі орфографічні правила на такі типи:
1. Одноваріантні правила, які пропонують для однієї й тієї самої фонетичної чи граматичної ситуації лише один варіант написання (апостроф після префіксів,що закінчуються на приголосний, перед коренем, який починається зі звуків [йа],[йе], [йу], [йо], [йі]). Нерідко одноваріантне правило містить заборону, наприклад:«Одну букву не можна залишати на рядку або переносити на наступний рядок».
2. Двоваріантні правила містять указівку щодо написання, коли є вибір одного написання з двох варіантів. В українській орфографії таких правил небагато.Це: правила написання відмінкових закінчень іменників (-ою, -ею, -єю; -ом, -ем),прийменників і префіксів, префікса з- (с-), великої букви у словах тощо. Такіправила мають свій алгоритм — не менше двох дій, виконання яких дає можливість здійснити учневі вибір правильного написання, користуючись фонетичними,граматичними чи семантичними орієнтирами.
3. Правила-рекомендації, інструкції щодо виконання дій, пов’язаних із перевіркою написання слова. Приклади — правила перевірки слів з ненаголошеними [е],[и] в корені, дзвінкими й глухими приголосними на зразок просьба, молотьба.
У роботі над орфографічним правилом методисти виділяють етапи:
1) Постановка навчальної задачі шляхом створення проблемної ситуації, метою якої є мотивація вивчення правила.
2) Колективне виведення правила.
3) Робота над формулюванням правила й уточненням необхідного способу дії.
4) Первинне закріплення.
20. Вимоги до орфографічних вправ , їх види. Списування , вимоги до списування , види списування.
Отже, орфографічними вправами можна вважати види навчальної діяльності, виконання яких вимагає від школярів активного використання правописних правил. На винятково важливу роль вправ у навчанні мови вказує той факт, що вони займають приблизно 80 % часу на уроці. Не втрачає актуальності питання класифікації мовних вправ у методичній науці . Орфографічними вправами можна вважати види навчальної діяльності, виконання яких вимагає від школярів активного використання правописних правил.
В прави поділяються на такі види:
— спостереження над мовою з певною метою (знайти, визначити тощо);
— різні види розбору (фонетичний, граматичний, морфемний тощо);
— різні види списування із завданням;
— конструювання мовних одиниць;
— творчі.
Початкові вміння списувати формуються вже на заняттях з навчання грамоти.Основними вимогами до учнів під час виконання таких завдань є: а) усвідомлювати слова, речення, тексти; б) списувати по складах, а не побуквах; в) перевіряти написане (перечитувати, зіставляти зі зразком).
За способом виконання списування буває просте (буквальне), вибіркове і творче. Нерідко виділяють лише два види списування: копіювання і творче. Копіювання має місце в основному на уроках письма в 1 класі. Списування з різнимизавданнями (вибрати, підкреслити, вставити пропущені букви, слова, відновитиречення тощо) слід розглядати як варіанти творчого списування.
Вибіркове списування передбачає свідоме відшукування певних мовних явищ,тобто попередній лінгвістичний аналіз поданого матеріалу. Часто завдання на вибіркове списування органічно поєднуються з класифікацією мовних фактів. Наприклад: Виписати слова з ненаголошеними [е], [и]: у перший стовпчик — слова, яківідповідають на питання хто? що? , у другий — на питання який? , у третій — напитання що робити? що зробити? .
21. Диктанти . Види диктантів і методика їх проведення.
Серед різних прийомів навчання мови значне місце посідають диктанти. Сьогодні ніхто не заперечує значення цього виду роботи. Диктант цінний тим, що створює умови для колективної роботи учнів в єдиному для всіх темпі. Написання диктанту вимагає від них високої самостійності, активності, максимального зосередження уваги, швидкого й точного використання теоретичних знань. Письмо під диктовку розвиває орфографічну пильність учнів, удосконалює навички самоконтролю. Тренуючи школярів у сприйманні мовлення на слух і записі його в зошиті, ми готуємо їх до конспектування лекцій, доповідей тощо.
З огляду на мету проведення диктанти поділяються на навчальні й контрольні.Навчальні диктанти бувають попереджувальними, пояснювальними і коментованими залежно від того, коли проводиться орфографічний розбір. Так,попереджувальний диктант має на меті закріпити вивчене орфографічне правило,запобігти можливим правописним помилкам учнів. Методика його проведеннятака. Учитель читає матеріал (слово, словосполучення, речення) і ставить низкузапитань, з’ясовуючи написання окремих слів.
Дата: 2019-02-02, просмотров: 699.