РОЗДІЛ 3. Відмінність злочину від інших правопорушень

     Злочин, як вид правопорушення, слід відрізняти не лише від малозначних діянь, а й від інших правопорушень, а як прояв суспільне небезпечної поведінки особи - слід відрізняти від інших видів людської поведінки.

     Під правопорушенням розуміється антисоціальне протиправне і, як правило, винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке тягне юридичну відповідальність. Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільноправової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. Із цих конституційних положень однозначно випливає, що злочини, адміністративні, дисциплінарні правопорушення і цивільно-правові делікти є різними видами правопорушень. У теорії права виділяються й інші види правопорушень - господарсько-правові, фінансові, конституційні, трудові, корупційні, податкові, екологічні, земельні, сімейні правопорушення, порушення міжнародного права тощо [23, c. 227].

     Правильне вирішення питання про розмежування злочинів та інших правопорушень має важливе значення для дотримання як загальних, так і галузевих принципів кримінального права.

      Критеріями відмежування злочинів від інших правопорушень є: 1) суспільна небезпека; 2) суб'єкт правопорушення; 3) винність; 4) кримінальна протиправність; 5) кримінальна караність.

     Суспільна небезпека, як один із названих критеріїв, є характерною не тільки для злочинів, а й для інших правопорушень. Цей висновок випливає, зокрема, із ч. 2 ст. 1 КК, де зазначено, що «Кримінальний кодекс України визначає, які суспільне небезпечні діяння є злочинами».

     Розрізняють характер і ступінь суспільної небезпеки. Характер – якісна ознака суспільної небезпеки - залежить від важливості об'єкта кримінально-правової охорони. Так, життя та здоров'я особи, її воля, статева свобода і статева недоторканність, мир, безпека людства, міжнародний правопорядок як найбільш важливі цінності захищаються кримінальним законом. Наявність факту посягання на них не викликає необхідності порушувати питання про відмежування такого злочину від інших правопорушень, оскільки таких законодавство не передбачає.

     Відповідальність за посягання на особисті права людини і громадянина, власність, порядок здійснення господарської діяльності, довкілля, громадську безпеку, безпеку виробництва, безпеку руху та експлуатації транспорту, громадський порядок та моральність, порядок несення військової служби тощо передбачена не тільки кримінальним правом, а й іншими галузями права. Для відмежування злочину від інших правопорушень у таких випадках недостатньо звертатися тільки до характеру суспільної небезпеки вчиненого. Необхідно визначити її кількісну ознаку - ступінь суспільної небезпеки діяння. Злочин завжди є більш небезпечним, ніж будь-яке інше правопорушення. На ступінь суспільної небезпеки впливають: тяжкість заподіяної шкоди, спосіб вчинення діяння, форма вини, мотив і мета, повторність та інші ознаки [10, c. 151].

     Основною ознакою, яка впливає на ступінь суспільної небезпеки, є властивість діяння заподіювати істотну шкоду об'єктам кримінально-правової охорони.

     Істотність матеріальної шкоди у багатьох випадках визначається безпосередньо у КК на підставі заздалегідь визначених абсолютно конкретних критеріїв і вимірюється у грошовому виразі (щодо майнової шкоди), у фіксованих показниках короткочасного розладу здоров'я, втрати працездатності, втрати органу або його функцій, смерті тощо (щодо фізичної шкоди). Ці критерії дають змогу, як правило, чітко відмежувати злочини від інших правопорушень. Наприклад, пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв є адміністративним правопорушенням (ст. 61 КУпАП). Якщо зазначеним діянням буде умисно заподіяно шкоду у великих розмірах, вчинене переростає у злочин, передбачений ст. 194 КК (умисне знищення або пошкодження майна), а якщо пошкодження названих предметів спричинило, скажімо, тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей, то, залежно від форми вини, - у злочин, передбачений ч. 2 ст. 194 КК (умисне пошкодження майна, яке спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки), або у злочин, передбачений ст. 196 КК (необережне знищення або пошкодження майна). Аналогічне рішення треба приймати при знищенні або пошкодженні дренажних систем (ст. 74 КУпАП), пошкодженні газопроводів (крім магістральних) і їх устаткування при провадженні робіт (ст. 1032 КУпАП) тощо [21, c. 46].

     Однак часто вказаних критеріїв у КК не передбачено і визнання чи невизнання істотною нематеріальної, а інколи - і матеріальної шкоди, особливо якщо вона має непрямий характер, здійснюється у межах судової дискреції. У цих випадках з метою визначення шкоди істотною мають враховуватися інші критерії - спосіб, місце, час, засоби, знаряддя, обстановка вчинення злочину, наявність потерпілого, який має особливий статус та потребує особливого захисту, наявність предмета злочину, що є особливо важливим, тощо.

     Із ч. 2 ст. 11 КК випливає, що діяння, яке не заподіяло і не могло заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі, взагалі не становить суспільної небезпеки, тобто не вважається злочином [18, c. 174].

     Суб'єктом злочину, як зазначалося вище, може бути лише фізична осудна особа, яка на момент його вчинення досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність. За цією ознакою злочин можна відмежувати від цивільно-правового, а також деяких інших видів правопорушень, суб'єктом яких може бути і юридична особа. Фізична особа у цивільному праві у певних випадках може виступати суб'єктом правопорушення незалежно від віку і осудності (див. статті 1178, 1184, 1186 ЦК України). Суб'єктом дисциплінарного правопорушення може бути не будь-яка особа, а тільки та, на яку поширюється дія певних дисциплінарних статутів чи положень.

    На відміну від злочину, цивільно-правовим правопорушенням в окремих випадках може бути визнане і діяння, вчинене за відсутності вини. Так, згідно зі ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, може нести відповідальність за відсутності її вини (умислу або необережності), якщо це встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано: 1) каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного засобу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту або виправних робіт, а також 3) в інших випадках, встановлених законом. Відповідальність без вини передбачена також статтями 1173-1176 ЦК України [22, c. 497].

     Такі критерії, як кримінальна протиправність і кримінальна караність, дозволяють відмежувати злочини від інших правопорушень, не передбачених чинним КК і вчинення яких не створює підстави для застосування кримінальних покарань. Інакше кажучи, правопорушення, відповідальність за які не передбачена КК, не є злочинами.

     Відмежування злочинів від аморальних вчинків звичайно здійснюється за критеріями кримінальної протиправності й караності, а також за об'єктом, ступенем суспільної небезпеки та деякими іншими ознаками.

     Так, суспільство може визнавати аморальними, а у деяких випадках і суспільно небезпечними вчинками самогубство і замах на самогубство, клонування людини, проведення самоабортів, свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження на венеричну хворобу тощо, але усі ці діяння не розглядаються як злочини, оскільки відповідальність за них чинний КК не встановлює. Санкціями за невиконання вимог моральності можуть бути лише певні форми морального впливу, наприклад, громадський осуд.

     Об'єкт аморальних вчинків суттєво відрізняється від об'єкта злочину. З одного боку, аморальні вчинки можуть посягати на такі загальні блага, як уявлення суспільства про добро і зло, справедливість тощо, але не всі злочинні посягання є аморальними (нейтральними до моралі є більшість необережних злочинів, ряд злочинів у сфері господарської діяльності, інші злочини, для яких не є характерними корисливі чи інші низькі мотиви). З іншого боку, об'єктами аморальних вчинків можуть бути суспільні відносини, які перебувають виключно у сфері моральності і не мають жодного кримінально-правового відтінку: кохання, загальне ставлення до віросповідання, деякі правила етикету тощо [28, c. 143].

     На відміну від злочину, аморальний вчинок не завжди полягає у конкретному діянні (дії або бездіяльності). Аморальними можуть бути спосіб життя загалом або деякі його сфери, думки та переконання.

     Більш чітко таке відмежування можна зробити тоді, коли ознаки, за допомогою яких визначається ступінь суспільної небезпеки, чітко визначені безпосередньо в законі. Так, виготовлення порнографічних предметів визнається злочином лише за наявності мети їх збуту (ст. 301 КК), заняття проституцією - за умови його систематичності (ст. 303 КК) [1] тощо.  

     Відмежування злочинів від суспільно небезпечних діянь, які не визнаються злочинами, здійснюється переважно за критеріями кримінальної протиправності й караності, суб'єкта, винності.

     Так, немає сумніву у тому, що суспільно небезпечними діяннями є застосування будь-якої зброї масового знищення - хімічної, біологічної, ядерної, лазерної, інфразвукової, радіологічної, променевої тощо. Проте кримінальне протиправним і караним (ст. 439 КК) визнається застосування лише перших трьох із перелічених її видів [1].

     Проблема відмежування злочинів від правомірної поведінки, яка не є ні аморальною, ні суспільно небезпечною і, маючи певні ознаки злочину, насправді може бути навіть суспільно корисною, стосується, зокрема, випадків, коли діяння не визнається злочином через існування обставин, які виключають його злочинність (статті 36-43 КК) або кримінальну караність (ч. 1 ст. 5 КК).

     Наприклад, заподіяння нападникові шкоди, необхідної й достатньої у даній обстановці для припинення суспільне небезпечного посягання, за умов, передбачених законом, не визнається злочином і є суспільне корисним діянням, оскільки воно спрямоване на захист суспільних цінностей [30, c. 15-17].

     Інколи одним і тим самим діянням вчинюються правопорушення, відповідальність за які передбачена КК та іншим (не кримінальним) законодавчим актом, тобто йдеться про сукупність злочинів та інших правопорушень.

     Наприклад, ст. 176 КК визнає злочином, зокрема, незаконне розповсюдження творів, якщо ці дії завдали шкоди у великому розмірі. Відповідно ж до ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» такі самі дії є цивільно-правовим проступком, який тягне відповідальність, передбачену ст. 52 зазначеного Закону.

     Теоретично можливою є сукупність злочину з конституційним правопорушенням. Так, вчинення Президентом України державної зради чи іншого злочину водночас розглядається і як конституційне правопорушення, що має своїм наслідком відповідальність у виді усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

     У силу прямої вказівки закону (ч. 2 ст. 9 КУпАП, ч. 1 ст. З Закону України «Про боротьбу з корупцією»), як правило, неможливою є сукупність злочинів і адміністративних та правопорушень корупційного характеру, які посягають на один і той самий об'єкт правової охорони: злочин як більш антисоціальне правопорушення поглинає останні [11, c. 95].

Висновки до 3 розділу

Злочин — не єдиний вид правопорушення. Тому виникає питання про місце злочину в системі правопорушень, відмежування його від інших правопорушень: адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових.

Визначаючи вид відповідальності за ті чи інші правопорушення, необхідно враховувати цілий ряд обставин: ступінь суспільної небезпечності (шкідливість) правопорушень, реальну можливість ефективної боротьби з такими правопорушеннями, наявні в суспільстві традиції, звички, оцінку суспільством тих чи інших діянь тощо.

Розрізняються злочини та інші правопорушення, насамперед, за ступенем їхньої суспільної небезпечності.

Проте сам ступінь суспільної небезпечності не може бути єдиним критерієм визначення виду відповідальності за конкретні діяння.

Ступінь суспільної небезпечності діяння як головна розмежувальна ознака між злочинами та іншими правопорушеннями визначається всіма його ознаками: формою і видом вини, мотивом і метою, способом, місцем, обстановкою вчинення діяння і його наслідками.

Найчастіше розмежування здійснюється за наслідками вчинення діяння і, насамперед, за розміром заподіяної шкоди.

Найчастіше виникає питання про відмежування злочинів від адміністlративних правопорушень. Критеріями розмежування злочинів і адміністративних правопорушень є:

1) розмір заподіяної шкоди: так, розкрадання державного чи колективного майна шляхом крадіжки (крім випадків вчинення її з проникненням у приміщення чи інше сховище), шахрайства, привласнення, розтрати чи зловживання посадовим становищем при вартості викраденого до трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян, спричинює відповідальність за ст. 51 КАП, тобто є адміністративним проступком, а при вартості понад цю суму — тягне кримінальну відповідальність;

2) вартість предмета правопорушення: так, незаконне скуповування, продаж, обмін, використання як засобу платежу або як застави валютних цінностей, при вартості предмета незаконної операції до двадцяти мінімальних розмірів заробітної плати є адміністративним проступком і тягне відповідальність за ст. 162 КАП, а якщо вартість предмета незаконної операції перевищує 20 мінімальних розмірів заробітної плати, то дії визнаються злочином і тягнуть відповідальність за ст. КК; незаконне переміщення через митний кордон України поза митним контролем товарів, валюти, цінностей та інших предметів при їх вартості до двохсот мінімальних розмірів заробітної плати є адміністративним проступком, відповідальність за ст. 209 КАП, а при вартості понад вказану суму — злочином, відповідальність за ст. КК;

3) наслідки правопорушення: так, пошкодження кабельної, радіорелейної, повітряної лінії зв'язку, проводового мовлення або споруд чи обладнання, які входять до їх складу, якщо воно не викликало тимчасового припинення зв'язку, є адміністративним проступком і тягне відповідальність за ст. 147 КАП, а якщо названі дії викликали тимчасове припинення зв'язку, то настає відповідальність за ст. КК;

4) повторність вчинених дій: незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або застави при вартості предмета незаконної операції до 20 мінімальних розмірів заробітної плати визнаються злочином, якщо ці дії вчинені протягом року після накладання адміністративного стягнення за такі самі правопорушення; порушення правил адміністративного нагляду визнається злісним і є злочином, якщо воно вчинене особою, до якої двічі протягом року застосовувались адміністративні стягнення за такі самі порушення;

5) ступінь суспільної небезпечності вчинених дій, який визначається всіма ознаками вчиненого діяння. Так, вчинення особою дій, що порушують громадський порядок і спокій громадян (нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії є дрібним хуліганством і кваліфікується за ст. 173 КАП, а якщо цими діями грубо порушується громадський порядок і виявляється явна неповага до суспільства, то вони стають кримінально караним хуліганством ст. КК).

На ступінь суспільної небезпечності вчиненого діяння значною мірою впливають форма і вид вини, мотив і мета вчинення суспільно небезпечних дій.

На ступінь суспільної небезпечності діяння впливає і кількість епізодів вчинених дій (одноразове доведення неповнолітнього до стану сп'яніння його батьками або іншими особами, від яких неповнолітній перебував у службовій залежності, тягне відповідальність за ст. 180 КАП, а неодноразове споювання неповнолітнього визначається втягненням його в пияцтво і тягне відповідальність за ст. КК).

При розмежуванні злочинів та інших правопорушень за ступенем їхньої суспільної небезпечності досить часто необхідно визначити зміст оцінювальних ознак складу злочину. Оцінювальні ознаки в кримінальному законі вживаються або як ознаки діяння, або ж як ознаки наслідків:

— злісне ухилення від сплати встановлених коштів на утримання дітей (аліментів);

— грубе порушення громадського порядку;

— явна неповага до суспільства;

— істотна шкода державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам і інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб.

Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, "адміністративним правопорушенням (провиною) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність". Частина 2 ст. 9 передбачає, що відповідальність настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до чинного законодавства кримінальної відповідальності.

Заходами адміністративного стягнення є: попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, грошей, одержаних внаслідок адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, виданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); виправні роботи; адміністративний арешт.

 

 

ВИСНОВОК

Злочином є передбачене КК суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину

(ч. 1 ст. 11 КК).

Кримінальне законодавство визнає злочином лише конкретну поведінку, вчинок людини у формі суспільно небезпечного діяння або бездіяльності. Думки, почуття, побажання, переконання, записи для особистого користування, скільки б вони не засуджувалися мораллю, не є злочином, оскільки вони не є діянням, вчинком.

Під дією розуміється активна поведінка (вчинок) особи, в якій виражена зовні її воля і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків.

Бездіяльність - це пасивна поведінка, в якій так само виражена зовні воля особи і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків.

Ознаки злочину:

1) Передбаченість кримінальним законодавством. КК встановлює вичерпний перелік злочинів.

Не є злочином діяння, яке посягає на об'єкти, що не охороняються КК (особисті відносини між подружжям тощо). "Немає злочину, немає покарання, якщо немає відповідного закону" - відомий правовий принцип римських юристів. Наприклад, за КК (див. ст. 440) не є злочином виробництво зброї масового знищення, якщо до такого виробництва ще не міститься заборон у міжнародних договорах, або якщо такі заборони і містяться, але ці міжнародні договори не ратифіковані Верховною Радою України.

2) Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

Юридичні особи за заподіяну шкоду кримінальної відповідальності не несуть. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Особи, що вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за деякі найбільш небезпечні діяння.

Суб'єктом злочину вважається лише осудна особа, тобто така, яка під час учинення діяння, передбаченого КК, могла усвідомлювати свої дії і керувати ними.

3) Винність діяння означає, що воно вчинене умисно або з необережності. Діяння, вчинене за відсутності вини, тобто за відсутності психічного ставлення особи до дії чи бездіяльності, не може визнаватися злочином.

4) Суспільна небезпечність як ознака злочину означає об'єктивну його особливу шкідливість для особи (фізичної чи юридичної), суспільства, держави, людства.

Суспільна небезпечність діянь не є раз і назавжди усталеним поняттям. її переоцінка здійснюється постійно під впливом певних негативних чи позитивних факторів (істотних обставин), які об'єктивно зумовлюють необхідність криміналізації (або навпаки, декриміналізації) певного діяння. Вказані фактори можуть бути негативним наслідком науково-технічного прогресу, екологічних, демографічних змін, соціальних реформ тощо. Так, надзвичайно високий рівень ерозії земель на території України створили підстави для криміналізації забруднення і псування земель (ст. 239 КК) і безгосподарського використання земель (ст. 254 КК). Соціальні реформи (економічна, адміністративна, судова тощо) викликали необхідність переоцінки суспільної небезпеки багатьох діянь, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, криміналізацію таких діянь, як втручання у діяльність державного діяча, посягання на життя присяжного тощо.

Умисел поділяється на прямий і непрямий. Умисел визнається прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямим визнається умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків.

Необережність поділяється на злочинну самонадіяність і злочинну недбалість.

Злочинна самонадіяність - така поведінка особи, коли вона передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Злочинна недбалість - така поведінка особи, коли вона не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити. Службова недбалість (ст. 367 КК), тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоро-нюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або інтересам окремих юридичних осіб .

     Відмінність злочину від інших правопорушень складається в різностіступеню і характеру суспільної небезпеки.

     Злочини та інші правопорушення - проступки (адміністративні, дисциплінарні і цивільні) є діяннями суспільно-небезпечними і протиправними, які порушують правопорядок, норми моралі і завдають шкоди суспільним відносинам. Як злочини, так і правопорушення засуджуються суспільством, за те й інше настає покарання. Проте проступки істотно відрізняються від злочинів, а саме: а) за злочини настає кримінальна відповідальність, за проступки - адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова; б) за злочини міру кримінального покарання (позбавлення волі, виправні роботи та ін.) визначає суд, а за проступки міру покарання визначає не тільки суд, а й інші органи держави, посадові особи і громадські організації; в) покарання за злочини більш суворі ніж за проступки; г) найістотніша відміна злочинів від інших правопорушень - у характері і ступені їхньої суспільної небезпечності. За характером і ступенем суспільної небезпечності злочини відрізняються, як правило, посяганням на більш важливі об”єкти, заподіянням більш значної шкоди суспільним відносинам, ніж проступки.

На підвищений ступінь суспільної небезпечності злочинів порівняно з проступками впливають об”єктивні і суб”єктивні ознаки: розмір заподіяної шкоди, спосіб, місце, час, наслідки вчиненого діяння, форма вини, мотив і мета. Порушення правил безпеки руху і експлуатації автотранспорту тягне за загальним правилом адміністративну або дисциплінарну відповідальність, але якщо таке порушення супроводилося завданням потерпілому тілесних пошкоджень, настанням смерті чи призвело до великої матеріальної шкоди, то підвищена суспільна небезпечність перетворює його в злочин, передбачений ст.215 КК України.

Знищення особистого майна громадян є злочином за умови, якщо воно вчинено навмисно (ст.145 КК України). Необережне знищення майна розглядається, як цивільне правопорушення. Міри кримінального покарання встановлюються тільки кримінальними законами, які приймає Верховна Рада України, а адміністративна і дисциплінарна відповідальність регулюється як законами так і підзаконними актами.

Відмінність:

- цінністю об”єкту посягання (зовнішня і внутрішня безпека України, життя, здоров”я - можуть бути об”єктами тільки кримінально-правової охорони);

- характером наставших наслідків (порушення правил дорожнього руху як адміністративний проступок і діяння, передбачене ст.215 КК України);

- наявністю визначених мети і цілей вчинення (використання посадовою особою влади або посадового положення всупереч інтересам служби, як дисциплінарний проступок, передбаченен ст.165 КК України);

- наявністю визначеної форми вини (необережне знищення або пошкодження індивідуального майна громадян, як громадсько-правовий проступок та діяння, передбачене ст.145 КК України);

- систематичністю вчинення діянь (доведення неповнолітнього до стану алкогольного сп”яніння як адміністративне правопорушення та діяння, передбачені ст.208 КК України - спаювання даної особи);

- наявністю передуючого притягнення особи до адміністративної відповідальності (жорстоке поводження з тваринами як адміністративний проступок та діяння, передбачені ст.2071 КК).

Відмінність злочину від інших правопорушень міститься в ознаці протизаконності (злочин завжди передбачений тільки в Кримінальному кодексі), а також по юридичним наслідкам (може нести за собою кримінальну відповідальність та покарання, а в деяких випадках - судимість).

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кримінальний кодекс України. - К. 2003.

 

2. Алексеев С.С. Восхождение к праву Поиски и решения. – М., 2001. – 752 с.

 

3. Алексеев С.С. Философия права. – М., 1999 – 336 с.

 

4. Бажанов М. И. Уголовное право Украины: Общая часть. -Днепропетровск: Пороги, 1992. - 167с.

 

5. Бичинин В.А. История философии и социологии права – СПб., 2001 –335 с.

 

6. Гегель Г. Энциклопедия философских наук – М., 1974. – Т 1.

 

7. Заруба П. Злочин як соціальне явище // Кримінальне право. – 2005. - № 10. – С. 137-140

 

8. Ковалев М.И., Кудрявцев В.Н. Комплексные криминолого-правовые исследования // Советское государство и право. – 1975. - № 1.

 

9. Кондрашков Н.Н. Природа и характер статистических закономерностей изучаемых в криминологии // Советское государство и право – 1966. - №11.

 

10.  Коржанський М. И. Кримінальне право і законодавство України: Частина Загальна: Курс лекцій. - К.: Атіка, 2001. - 432 с.

 

11.  Коржанський М.Й.. Уголовне право України: Частина загальна: Курс лекцій. - К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.

 

12.  КривоченкоЛ. Н. Классификация преступлений. -Харьков: Вища школа, 1983.-129с. Кримінальне право України Загальна частина / М.І. Бажанов

 

13.  Ю.В. Бауліи, В.I. Борисов та ін. / За ред. М.I. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація – К., 2005. – 480 с.

 

14.  Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Відп. ред. Я. Ю. Кондратьев. - К.: Правові джерела, 2002. - 432с.

 

15.  Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001. – 416 с.

 

16.  Кудрявцев В.Н. Социологический аспект преступления //Вопросы борьбы с преступностью – М., 1973. – Вып 13.

 

17.  Матишевський П. С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 272 с.

 

18.  Матишевський П. С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. - К.: А.С.К., 2001. – 352 с.

 

19.  Микитчик О.В. Злочин як соціальне явище філософсько-правовий аспект. Автореф. дис. канд. юрид. наук. – К., 2002. – 15с.

 

20.  Михайленко П. П. Уголовное право Украины: Общая часть. - К.: Ред.-изд. отдел МВД Украины, 1995. - 249 с.

 

21.  Мурзинов А.И. Преступление и административное правонарушение. -М.:ВЮЗИ-1985.-70с

 

22.  Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - К.: Каннон, 2001. – 1104 с.

 

23.  Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України/ Відп. ред. С. С. Яценко. - К.: А.С.К., 2002. - 934 с.

 

24.  Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: У 2-х ч. /За заг. ред. М. О. Потебенька, В. Г. Гончаренка. - К.: Форум, 2001. -Загальна частина. - 386 с.

 

25.  Научно-практический комментарий Уголовного кодекса Украины от 5 апреля 2001 года/ Под ред. Н. И Мельника, Н. И. Хавронюка.-К.: Каннон-А.С.К.,2002. - С. 5-260.

 

26.  Роннеберг И. Объективная сторона преступления. – М., 1957. (36)

 

27.  Сахаров А. Преступления и преступность.//Сов. юстиция. - 1985 - №11.

 

28.  Уголовное право Украины: Общая часть: Учебник / Отв. ред. Я.Ю. Кондратьев. - К.: Атика, 2002.- 448 с.

 

29.  Уголовный кодекс Украины: Комментарий / Под ред. Ю. А. Кармазина и Е. Л. Стрельцова. - Харьков: ООО «Одиссей».- 2001.

 

30.  Фріс П.Л. Питання подальшого вдосконалення кримінального законодавства України. // Наше право.-2003.-№1 .- С. 13-21.

 

 

Аннотац ія

Злочин — це передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Злочин завжди є діянням людини, що посягає на найбільш важливі суспільні відносини, які склалися і є визнаними та прийнятними в суспільстві, внаслідок чого вони охороняються кримінальним законом.

Злочин завжди суперечить інтересам суспільства, обмежує права особи або позбавляє таких прав одних на користь інших усупереч правовим приписам. При цьому, оскільки суспільні відносини та й саме суспільство постійно змінюються і розвиваються, змінюється та розвивається й поняття злочину.

Ознаки злочину:

· 1) це діяння, вчинене суб'єктом злочину;

· 2) це діяння суспільно небезпечне — воно завдає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шкоди об'єктам, що охороняються чинним законодавством;

· 3) це протиправне діяння, яке передбачено чинним кримінальним законодавством, — порушення особою конкретної кримінально-правової норми;

· 4) це винне діяння, тобто таке, що вчинене умисно чи з необережності;

· 5) це каране діяння, за яке чинним КК України передбачено певний вид, термін або розмір покарання.

    Суспільна небезпечність, її ступінь розкривають соціальну сутність злочину як виду правопорушення, тобто суспільна небезпечність є тим критерієм, який має бути покладено в основу відмежування злочину від інших правопорушень. Важливим є відмежування злочинів від інших правопорушень у випадках, коли однорідні суспільні відносини регулюються різними галузями права.

Критеріями розмежування злочинів і адміністративних правопорушень є: розмір заподіяної шкоди; вартість предмета правопорушення; наслідки правопорушення; ступінь суспільної небезпечності вчинених дій. Адміністративним правопорушенням (проступком) вважається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачена адміністративна відповідальність, якщо це правопорушення за своїм характером не тягне відповідно до чинного законодавства кримінальної відповідальності (ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Від цивільних правопорушень злочин відрізняється за ступенем суспільної небезпечності, який визначається характером і розміром заподіяної шкоди, а також способом, у який вона була завдана.

Призначення покарання за незакінчений злочин. У цьому випадку суд при призначенні покарання має враховувати такі положення:

1) загальні засади призначення покарання викладені в статті 65 КК: зокрема, покарання має бути призначено у межах, установлених у санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. І також у межах положення Загальної частини Кодексу з урахуванням способу та мотиву дій винного, характеру і розміру заподіяної шкоди;

2) обставини, які пом’якшують або обтяжують покарання, що визначені, відповідно, у статтях 66 і 67 КК. При цьому мають бути враховані як перші, так і другі обставини при їх одночасній наявності. Наприклад, особа вчинила замах на крадіжку майна з використанням умов надзвичайного стану (обтяжуюча обставини) внаслідок збігу тяжких матеріальних обставин (пом’якшуюча обставина). Суд при призначенні покарання має врахувати обидві ці обставини;

3) ступінь тяжкості вчиненого особою діяння та ступінь здійснення злочинного наміру. Нагадаємо, що незакінчений злочин має дві стадії – готування до злочину та замах на вчинення злочину. Ці стадії злочинної діяльності різняться між собою як за фактичними обставинами, так і за тяжкістю вчиненого. Тому, призначаючи покарання, суд має враховувати, що готування до злочину є його початкова стадія і вважається менш небезпечною відносно стадії замаху на злочин. У даному випадку має значення і те, що готування до злочину невеликої тяжкості, відповідно до ч. 2 статті 14 КК, не тягне за собою кримінальної відповідальності;

4) при призначенні покарання суд має враховувати і причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця. Злочинний намір може не здійснитися за однієї з кількох причин: а) з причини, не залежної від волі винного. Наприклад, дії злочинця було припинено органами влади; б) з причини об’єктивної неможливості з боку злочинця досягти своєї мети (наприклад, винний не влучив при пострілі в свою жертву; сейф виявився надійно закритим, і злочинець не зміг проникнути в його середину; в) злочинець відмовився від доведення злочину до кінця при можливості досягнення мети злочину, наприклад, злочинець злякався відповідальності за вчинене, отямився і відступився від свого наміру тощо.

За вчинення готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України.

За вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК.

 

Аннотация

 

    Преступление - это предусмотренное УК Украины общественно опасное виновное деяние (действие или бездействие), совершенное субъектом преступления. Преступление всегда является деянием человека, посягает на наиболее важные общественные отношения, которые сложились и являются признанными и приемлемыми в обществе, в результате чего они охраняются уголовным законом.

    Преступление всегда противоречит интересам общества, ограничивает права человека или лишает таких прав одних в пользу других вопреки правовым предписаниям. При этом, поскольку общественные отношения и само общество постоянно меняются и развиваются, меняется и развивается и понятия преступления.

  Признаки преступления

  • 1) это деяние, совершенное субъектом преступления;

• 2) это деяние общественно опасное - оно наносит вред или создает угрозу причинения такого вреда объектам, охраняемым действующим законодательством;

• 3) это противоправное деяние, которое предусмотрено действующим уголовным законодательством, - нарушение лицом конкретной уголовно-правовой нормы;

• 4) это виновное деяние, то есть такое, что совершено умышленно или по неосторожности;

• 5) это наказуемое деяние, за которое действующим УК Украины предусмотрен определенный вид, срок или размер наказания.

Общественная опасность, ее степень раскрывают социальную сущность преступления как вида правонарушения, то есть общественная опасность является тем критерием, который должен быть положен в основу отграничения преступления от других правонарушений. Важно отграничения преступлений от других правонарушений в случаях, когда однородные общественные отношения регулируются различными отраслями права.

    Критериями разграничения преступлений и административных правонарушений являются: размер причиненного вреда; стоимость предмета правонарушения; последствия правонарушения; степень общественной опасности совершенных действий. Административным правонарушением (проступком) считается противоправное, виновное (умышленное или неосторожное) действие или бездействие, посягающее на общественный порядок, собственность, права и свободы граждан, на установленный порядок управления и за которое законом предусмотрена административная ответственность, если это правонарушение по своему характеру не влечет в соответствии с действующим законодательством уголовной ответственности (ст. 9 Кодекса Украины об административных правонарушениях).

   От гражданских правонарушений преступление отличается по степени общественной опасности, который определяется характером и размером причиненного вреда, а также способом, которым она была нанесена.

Назначение наказания за неоконченное преступление. В этом случае суд при назначении наказания должен учитывать следующие положения:

   1) общие начала назначения наказания изложены в статье 65 УК: в частности, наказание должно быть назначено в пределах, установленных в санкции статьи, предусматривающей ответственность за совершенное преступление. И также в пределах положения Общей части Кодекса с учетом способа и мотива действий виновного, характера и размера причиненного вреда;

  2) обстоятельства, смягчающие или отягчающие наказание, определены соответственно в статьях 66 и 67 УК. При этом должны быть учтены как первые, так и вторые обстоятельства при их одновременном наличии. Например, лицо совершило покушение на кражу имущества с использованием условий чрезвычайного положения (отягчающее обстоятельства) вследствие стечения тяжелых материальных обстоятельств (смягчающее обстоятельство). Суд при назначении наказания должен учесть обе эти обстоятельства;

    3) степень тяжести совершенного лицом деяния и степень осуществления преступного намерения. Напомним, что неоконченное преступление имеет две стадии - приготовление к преступлению и покушение на совершение преступления. Эти стадии преступной деятельности различаются между собой как по фактическим обстоятельствам, так и по тяжести содеянного. Поэтому, назначая наказание, суд должен учитывать, что приготовление к преступлению является его начальная стадия и считается менее опасной относительно стадии покушения на преступление. В данном случае имеет значение и то, что приготовление к преступлению небольшой тяжести, в соответствии с ч. 2 статьи 14 УК, не влечет за собой уголовной ответственности;

   4) при назначении наказания суд должен учитывать и причины, вследствие которых преступление не было доведено до конца. Преступный умысел может не осуществиться по одной из нескольких причин: а) по причине, не зависящей от воли виновного. Например, действия преступника было приостановлено органами власти; б) по причине объективной невозможности со стороны преступника достичь своей цели (например, виновный не попал при выстреле в свою жертву; сейф оказался надежно закрытым, и преступник не смог проникнуть в его середину в) преступник отказался от доведения преступления до конца при возможности достижения цели преступления, например, преступник испугался ответственности за содеянное, пришел и отошел от своего намерения и тому подобное.

   За совершение приготовления к преступлению срок или размер наказания не может превышать половины максимального срока или размера наиболее строгого вида наказания, предусмотренного санкцией статьи (санкцией части статьи) Особенной части УК Украины.

За совершение покушения на преступление срок или размер наказания не может превышать двух третей максимального срока или размера наиболее строгого вида наказания, предусмотренного санкцией статьи (Санкцией части статьи) Особенной части УК.

 

A nnotation

    Crime is a socially dangerous act (action or inaction) committed by the Criminal Code of Ukraine committed by the subject of a crime. An offense is always an act of a person who encroaches on the most important social relations that have developed and are recognized and acceptable in society, and as a result they are protected by criminal law.

   An offense always contradicts the interests of society, restricts the rights of a person or deprives these rights of one in favor of others contrary to legal requirements. At the same time, since public relations and the society itself are constantly changing and developing, the concept of crime also changes and develops.

    Signs of crime:

      • 1) an act committed by the subject of a crime;

     • 2) this act is socially dangerous - it harms or threatens to cause such damage to objects protected by current legislation;

     • 3) it is an unlawful act stipulated by the current criminal law - a violation of a specific criminal law by a person;

     • 4) it is a guilty act, that is, that committed intentionally or by negligence;

     • 5) it is a punishable act for which the Criminal Code of Ukraine provides for a certain type, term or amount of punishment.

Public danger, its degree reveals the social nature of the crime as a type of offense, ie, social danger is the criterion that should be the basis for distinguishing the crime from other offenses. It is important to distinguish between crimes from other offenses in cases where homogeneous social relations are regulated by different branches of law.

    The criteria for distinguishing between crimes and administrative offenses are: the size of the damage caused; value of the offense; consequences of the offense; degree of social danger of committed actions. An administrative offense (offense) is deemed to be unlawful, guilty (intentional or negligent) of an act or omission that infringes on public order, property, rights and freedoms of citizens, in accordance with the established procedure of management, and for which the law provides for administrative liability, if this offense in its nature is not enters in accordance with the current legislation on criminal liability (Article 9 of the Code of Ukraine on Administrative Offenses).

     From civil law offenses, the crime differs by the degree of social danger, which is determined by the nature and extent of the damage, as well as the way in which it was inflicted.

     Appointment of a penalty for a pending crime. In this case, the court in imposing punishment should take into account the following provisions:

    1) the general principles of the punishment are set forth in Article 65 of the Criminal Code: in particular, the punishment should be imposed within the limits established in the sanction of the article, which provides for the responsibility for the crime committed. And also within the provisions of the General Part of the Code, taking into account the method and motive of the offense, the nature and extent of the harm caused;

     2) circumstances that mitigate or aggravate the punishments, as defined in Articles 66 and 67 of the Criminal Code respectively. In doing so, both the first and second circumstances should be taken into account when they are simultaneously present. For example, a person attempted to steal property using conditions of emergency (aggravating circumstances) as a result of a coincidence of severe material circumstances (a mitigating circumstance). The court, when imposing a punishment, must take into account both of these circumstances;

     3) the degree of severity committed by a person act and degree of committing a criminal intention. Recall that unfinished crime has two stages - preparation for a crime and an attempt to commit a crime. These stages of criminal activity differ between themselves both in actual circumstances and in terms of the severity of the perpetrator. Therefore, in imposing punishment, the court must take into account that preparation for a crime is its initial stage and is considered less dangerous in relation to the stage of an attempt on a crime. In this case, it is also important that preparation for a crime of minor gravity, in accordance with Part 2 of Article 14 of the Criminal Code, does not entail criminal liability;

     4) when imposing a punishment, the court must take into account the reasons why the crime has not been brought to an end. A criminal intention may not be fulfilled for one of several reasons: a) for a reason that is not dependent on the will of the perpetrator. For example, the actions of the offender were terminated by the authorities; b) because of the objective impossibility on the part of the offender to achieve its purpose (for example, the victim did not hit the shot at his victim, the safe was securely closed, and the perpetrator could not penetrate into his middle; c) the offender refused to bring the crime to the end at the possibility of achieving the purpose of the crime, for example, the offender was afraid of responsibility for the committed, recovered and retreated from his intentions, etc.

    For the preparation of a crime, the term or amount of punishment can not exceed half of the maximum term or the size of the most severe type of punishment provided for by the sanction of the article (the sanction of part of the article) of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine.

For committing an attempt to commit a crime the term or amount of punishment can not exceed two thirds of the maximum term or the size of the most severe type of punishment provided for by the sanction of the article(Sanctions of a part of the article) Special part of the Criminal Code.

Дата: 2018-12-28, просмотров: 48.