Класифікація злочинів - це поділ злочинів на певні групи, категорії, види відповідно до мети та за певним критерієм. За класифікацією весь масив злочинів поділяється на певні групи (класи) злочинів. Основа такого поділу - визначений критерій. Наприклад, залежно від ступеня завершеності злочину розрізняють закінчені та незакінчені злочини; залежно від форми вини злочини поділяють на умисні та необережні; залежно від суб'єкта злочину виокремлюють злочини, вчинені дорослими, та вчинені неповнолітніми або малолітніми особами, тощо. Кожна класифікація має конкретне прикладне або наукове завдання. Окремою і найважливішою у кримінальному праві є класифікація злочинів за їх суспільною небезпечністю.

Узагальненим показником суспільної небезпечності злочину є його караність. Відомо, що покарання за той чи інший злочин - це відображення суспільної небезпечності цього злочину, вираз оцінки такої небезпечності з боку самого законодавця. Тому класифікація злочинів за ступенем суспільної небезпечності нерозривно пов'язана з їх класифікацією залежно від розміру покарання, передбаченого за цей злочин. Інакше кажучи - санкція статті Особливої частини КК містить критерій, за яким злочини поділяються на види залежно від їх суспільної небезпечності.

Чинний КК класифікує злочини у ст. 12. У частині 1 цієї статті зазначено, що злочини поділяються на чотири види залежно від ступеня їх тяжкості. З наступних же частин ст. 12 випливає, що фактично злочини поділяються на такі види: невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі - виходячи з видів і розмірів покарання, встановлених за їх вчинення.

Такий підхід неоднозначно сприймається вітчизняними вченими. Одні автори класифікацію злочинів за санкціями відповідних статей КК вважають помилкою законодавця'. Інші погоджуються з такою класифікацією із застереженням. Так, Л. Н. Кривоченко зазначає, що така класифікація прийнятна лише за умови, що санкції статей Особливої частини відповідатимуть об'єктивній суспільній небезпечності злочинів. Очевидно, що досягти цього поки що не вдалося, - загальновизнано, що караність злочинів сьогодні визначається за кон'юнктурою, політичними чинниками, особистими уподобаннями і оцінками, а не на основі об'єктивних чинників, що неодноразово відзначалося в літературі.

Тим не менше, ніякого іншого загальноприйнятного критерію поділу злочинів на певні види за їх суспільною небезпечністю крім санкцій статей КК у теорії не запропоновано[15, с. 416]. Що ж до класифікації злочинів, наведеної у ст. 12 чинного КК, то можна відзначити як позитивні, так і негативні її сторони. До позитивних можна віднести саме наявність класифікації злочинів залежно від ступеня їх тяжкості, чого раніше взагалі не було. Негативною є те, що до перших трьох категорій (злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі злочини) законодавець відніс як умисні, так і необережні злочини, що саме по собі не може не викликати заперечення - адже включення до категорії тяжких злочинів, які вчинюються з необережності, призвело до розширення поняття тяжкого злочину. Використання одних й тих самих критеріїв як для умисних, так і для необережних злочинів є порушенням логіки побудови будь-якої класифікації. До четвертої категорії (особливо тяжкий злочин) законодавець відніс лише умисні злочини. Слід звернути увагу також на те, що межа між тяжким і особливо тяжким злочином не є чітко визначеною, тому що покарання у виді десяти років позбавлення волі може бути застосовано як за тяжкий, так і за особливо тяжкий злочин.

Традиційно в основу класифікації покладався найбільш тяжкий вид покарання - позбавлення волі. Однак Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності" передбачає, що критерій, за яким визначається ступінь тяжкості злочину, має охоплювати також найм'якший вид покарання - штраф. Такий підхід законодавця викликав однозначно негативну реакцію серед теоретиків кримінального права.

Щоб з'ясувати правове значення класифікації злочинів за ступенем їх тяжкості, треба звернутися до положень конкретних статей КК, які вирішення тих чи інших кримінально-правових питань пов'язують з видом злочину. Наприклад, готування до злочину невеликої тяжкості взагалі не тягне кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 14); можливість звільнення від кримінальної відповідальності пов'язується зі вчиненням злочинів невеликої або середньої тяжкості (статті 45-48). Звільнення від покарання також можливе лише за злочини невеликої та середньої тяжкості (ч. 4 ст. 74 тощо). Зі вчиненням тяжких або особливо тяжких злочинів кримінальний закон пов'язує найбільш суворі наслідки: наприклад, за особливо тяжкий злочин - довічне позбавлення волі (ст. 64); додаткове покарання - позбавлення спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54). За вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів може бути застосовано конфіскацію майна (ст. 59) або призначено тривалі строки давності, погашення судимості встановлюється саме для тяжких і особливо тяжких злочинів (статті 49, 80, 89) тощо.

Висновки до 1 розділу

Злочин - це соціальне і правове явище. Злочинність з'явилась з розколом суспільства на антагоністичні класи. Норми про злочини і покарання стали відображати волю економічно і політично пануючих відносин, перш за все в охороні влади і власності.

Злочин, як і будь-яке інше правопорушення, є вчинком людини, і саме тому йому притаманні всі ті об'єктивні й суб'єктивні особливості, що характеризують поведінку людини: фізичні властивості - той чи інший рух або відсутність його, використання фізичних, хімічних, біологічних та інших закономірностей навколишнього світу; психологічні властивості - прояв свідомості і волі, певна мотивація поведінки, її цілеспрямованість.

     Злочини та їх сукупність (злочинність) - одна із найгостріших проблем суспільства. Результати опитувань громадської думки свідчать про те, що в багатьох країнах цю проблему ставлять на друге-третє місце після проблем економічного характеру. Такі факти зумовлюють необхідність детального вивчення злочину не тільки як повсякденного кримінально-правового явища, що карається тими чи іншими санкціями (репресіями), а й як явища соціального, яке має місце в конкретному соціумі та зумовлене певним причинно-наслідковим .

Чинний КК класифікує злочини у ст. 12. У частині 1 цієї статті зазначено, що злочини поділяються на чотири види залежно від ступеня їх тяжкості. З наступних же частин ст. 12 випливає, що фактично злочини поділяються на такі види: невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі - виходячи з видів і розмірів покарання, встановлених за їх вчинення.