1. Перун — Бог-Громовержец, Божественный Сын Бога Неба и Небесного Огня Сварога (иногда берущий на Себя некоторые Его функции), Воитель Небесный, охраняющий Явь от Нави, утверждающий Ряд и Порядок, Князь Богов, Вышний Покровитель Воинского сословия; в человеке олицетворяет Честь и Верность, деятельную Силу и Волю к преодолению. По народным представлениям, Своими огненными стрелами-молниями Перун оплодотворяет по весне Мать Сыру Землю; также молнии являются Его оружием против всевозможной нежити и нечисти, духами-выходцами из Тёмной Нави, с которыми Перун ведёт неустанную брань. (Ср. ведийск. Индра, скандинавск. Тор и др.)

2. Прокопий Кесарийский (VI в.) писал про Славян: «Они считают, что один только бог, творец молний, является владыкой над всеми, и ему приносят в жертву быков и совершают другие священные обряды. Судьбы (предопределения) они не знают и вообще не признают, что она по отношению к людям имеет какую-либо силу, и когда им вот-вот грозит смерть, охваченным ли болезнью, или на войне попавшим в опасное положение, то они дают обещание, если спасутся, тотчас же принести богу жертву за свою душу; избегнув смерти, они приносят в жертву то, что обещали, и думают, что спасение ими куплено ценой этой жертвы. Они почитают реки, и нимф, и всякие другие божества, приносят жертвы всем им и при помощи жертв производят гадания».

3. Ближайшая мифологическая параллель со Славянским Перуном — балтский Бог-Громовержец Перкунас (Перконс), Который обычно изображался в виде чернобородого Мужа, увенчанного пламенем, часто на огненном коне или на колеснице. Перкунас занимал в языческих культах балтов центральное место, поскольку был тесно связан с представлениями о плодородии, которое приносят на Землю дожди, низвергаемые Им с небес. (Ср. балтское обозначение грома — perkons, литовское perkūnija [пер’куния] — «молния», и т.д.) Другие индоевропейские параллели: ведийск. Парджанья, хеттск. Пирва, греческое обозначение огня — πύρ.

4. Имя Перуна восходит к образу индоевропейского Громовержца, имевшего родственное наименование с основой *Per(k). В поздних русских летописях XVII в., например в Холмогорской, в рассказе о Волхове говорится, что перун на белорусском означает «гром». (Ср. народное название находимых в земле продолговатых окаменелостей белемнитов, почитаемых в народе за окаменевшие перуны-молнии, — «Перуновы пальцы».) На польском языке слово piorun также означает молнию. В силезском используется восклицание «Pieruna!» или «Jerunie!». Также существует версия о родственности Имени Перуна со словом «первый».

5. Перун (наряду с Велесом, Даждьбогом и др.) — один из наиболее почитаемых Богов Руси (особенно Южной[523]), Чьё Имя часто встречается в древних письменных источниках. Так, например, Он упомянут в летописях в договорах Руси с Византией (кн. Олег — 907 г.: «...кляшася оружьемъ своим, и Перуном, богомъ своим, и Волосомъ, скотьемъ богомъ...», кн. Игорь — 945 г.: «...и приде на холмъ, кде стояше Перунъ, и покладоша оружье свое, и щиты, и золото, и ходи Игорь роте и люди его...», кн. Святослав — 971 г.: «...да имеемъ клятву от бога, въ его же веруемъ — в Перуна и въ Волоса, скотья бога»[524]).

6. В «Mater Verborum» (XIII в.) Перун отождествляется с римским Юпитером. Как «елинский» Бог (намёк на греческого Зевса) упоминается Он в «Слове и откровении святых апостол» (XIV в.), в «Слове о мздоимании» (список XVI в.) и в «Слове о покаянии» (список XVI в.). По Френцелю[525]: «Percuno , Deo tonitru & fulguru».

7. В «Густынской летописи» (XVII в.) читаем: «Во первых Перконосъ, си есть Перунъ, бяше у них старший богъ, созданъ на подобie человече, ему же въ рукахъ бяше камень многоценный аки огнь, ему же яко Богу жертву приношаху и огнь неугасающiй зъ дубового древiя непрестанно паляху; аще ли бы случилося за нераденiемъ служащаго iерея когда сему огню угаснути, таковаго же iерея безъ всякого извета и милости убиваху».

8. В поучении против язычества «О идолах Владимировых» написано: «Въ первых постави началнейшаго кумира, iменемъ Перуна бога грому i молнiю i облаков дождевых на пригорку высоком над Буричевым потоком подобию члвечку, тулов его бе от древа хитростне изсечен, главу iмущь слияну от сребра, уши златы, нозе железны. Въ руках же держаше камен по подобию перуна (молнии) палающа, рубинами и каръбуклем украшен...»[526]. Далее слово в слово повторяется история с неугасимым огнём.

9. Адам Олеарий, побывавший в Новгороде в 1654 г., писал: «Новгородцы, когда были ещё язычниками, имели идола, называвшегося Перуном, т.е. богом огня, ибо русские огонь называют "перун". И на том месте, где стоял этот их идол, построен монастырь, удержавший имя идола и названный Перунским монастырем. Божество это имело вид человека с кремнем в руке, похожим на громовую стрелу (молнию) или луч. В знак поклонения этому божеству содержали неугасимый ни днём, ни ночью огонь, раскладываемый из дубового леса. И если служитель при этом огне по нерадению допускал огню потухнуть, то наказывался смертью».

10. Во время «языческой реформы» князя Владимира Перун почитался как Верховный Бог Славянского Всебожья, Покровитель правящей военной элиты, князя и дружины. «И стал Владимир княжить в Киеве один, и поставил кумиры на холме за теремным двором: деревянного Перуна с серебряной головой и золотыми усами, и Хорса, Дажьбога, и Стрибога, и Симаргла, и Мокошь. И приносили им жертвы, называя их богами, и приводили своих сыновей и дочерей, и приносили жертвы...»[527].

11. Божественная Супруга Перуна — Летница (согласно «Mater Verborum»)[528]. Дерево, посвящённое Перуну, — дуб. Оружие, изображаемое в Его руках, — Громовая Палица, Секира либо Меч. Дни Перуна в седмице — вторник (день Воина, или планеты Марс) и четверг (день Алатыря, или планеты Юпитер)[529]. Его стихия — Огонь, Его руда — олово (также Ему посвящены железо и бронза), Его камни — гранат и красный коралл (в народе верят, что коралл оберегает человека от удара молнии). Во Коле Сварожьем Уделы Перуна-Воина (Марса): Чертог Огнебога Сварожича — с 21 березозола/марта-месяца по 20 цветеня/апреля (Знак Зодиака — Овен), а также Чертог Ящера — с 24 листопада/октября по 22 груденя/ноября (Знак Зодиака — Скорпион).

12. Первейшие Святодни Его в году: Перунов день — 20 липеня/июля-месяца, а также Громница — 2 лютеня/февраля-месяца[530]. Подробнее о Перуновом дне (20 липеня) — см далее.

2. Почитание Перуна у Южных Славян[531]

Почитание Перуна на Украине

(По материалам украинских Родноверов)

1. Є велика ймовірність, що Перун, шанований стародавніми русинами, — найголовніша Божественна істота після Бога Вседержителя, означав також Світлоносне Начало. Назва його, що українською та іншими слов'янськими мовами означає «грім» (грецьк. пор — «вогонь»; зенд. пеирамунъ — «світла, небесна оселя»), і вирази: «Перун вбив», «Перунова стріла» та ін. вказують на те, що він володів громом і блискавкою, був Громовиком, але, крім того, він, здається, означав видозміну світла. У литовській міфології він названий Перкунасом.

2. Перун був (подібно до Святовита) Богом війни та миру; русини клали до його підніжжя зброю і клялися при укладенні угод Богом Перуном — Володимир поставив Перуну бовван у Києві, а Добриня (дядько і воєвода його) — у Новгороді. Вогонь був священеою ознакою богослужінь Перунові. За словами Гвагнинія (Kron. W. rsieztwa Moskiew. pols. przekt. X. V II. 485), горів у Новгороді перед ідолом Перуна невгасимий вогонь з дубового дерева. Те ж саме божество під іменем Єсень чи Ясень шанувалось поляками як таке, що дарує плоди земні (Sarnickip. 1028).

3. Атрибутом його у Шелезьку була гора Собот (тобто Сонце, що сходить). В пісні карпаторуській згадується: Ґрім-Собота, гора висока чи Громова Собот, таким чиним гора Собот є гора Сонця чи Грому-Перуна. Соботкою називається обряд Купальського свята, під час якого палять на горах ватри з дерев. Подібне Перуну Божество шанувалося слов'янами у Любеку (Lubeck) під іменем Проне чи Прове, а в адріатичних слов'ян під назвою Берона, що стверджують написи, знайдені в Аквілеї (Jovi Sancto Ве r опі tona bono deo Beroni).

4. Свято Перуна (Покровитель чоловіків, воїнів, Громовержець) — 20 липня. Свято Перуна: «Слава Богу Перуну Вогнекудрому, який стріли на ворогів верже, і вірно по стежці вперед веде, бо єсть він воїнам суд і честь, і яко златорун — милостив, всеправеден єсть!» («Велесова Книга»[537]). Перун — це Син Божий, якого Отець Сварог посилає на землю у вигляді блискавичної енергії. Українці, прийміть Його животворну потужність! Мужі українські, згадайте подвиги славетних Пращурів наших, яким заповів Сварог: «Щоб персти ваші утрудились о рала ваші, а мечами своїми здобували Незалежність нашу!» («Велесова Книга»).

5. Перун — Бог-Громовик, Бог Прі (боротьби) покровитель війська, чоловічої сили і мужності, Син Сварога, Перун — принцип Божественного прояву в блискавці й громі — несе енергію очищення, дає рухливість і життєву потужність всім істотам. Загальнослов'янський культ Перуна бере свій початок ще в давньоорійській традиційній культурі, де його грозові функції тісно переплелися з військовими. Атрибути Перуна: «Перуновий кий» (те саме, що осиновий кілок — засіб проти злих сил), стріли, камені, сокири, які мають лікувальні властивості. Тотемне дерево Перуна — це дуб, тотемний звір — вепр.

6. В українців і білорусів зберігся основний Перуновий міф про його боротьбу з Зміуланом за воду (Діву, Додолу, Мокошу), який в основному відтворює давню праорійську основу, що дійшла до нас у писемних текстах Рігведи. Донині збереглося українське прізвище і загальна назва блискавки — Перун. В обрядових піснях літнього періоду (Купальські і, так звані, «петрівочні» пісні) образ Перуна (Сварога?) був замінений «святим Петром», а в серпневих спасівських обрядах — «святим Іллею».

7. Він, покровитель воїнства, що згідно з багатьма легендами викував у кузні Сварога чарівний меч, Меч Орія, яким русичі, Орієві нащадки перемагають ворогів. Про це повідав русичам Отець Ор, якого Сварог узяв до своєї Небесної кузні. «А бачив там Ор, як Перунько мечі кує на ворогів, і кувавши, рече йому: "Це стріли і мечі маєте на воїв тих, і не смійте боятись їх, бо знищу їх до поду" ... Це бо говорив Перунько і кував мечі й Ору казав, і те Ор повідав Отцям нашим» («Велесова Книга», 24-В).

8. Чоловіки вшановують Перуна всенічною братчиною біля дубів. Жіноча пара Перуна — Перуниця, Летениця, або Блискавиця (Молонья) святкується на третій день після чоловічої братчини.

9. Молитвою до Перуна починалась кожна битва: «Слава Богу Перуну Вогнекудрому, який стріли на ворогів верже, і вірно по стежці вперед веде, бо єсть Він воїнам суд і честь, і яко златорун — милостив, всеправеден єсть!» («Велесова Книга»). З Перуном також пов'язане вчення про переселення душ загиблих воїнів, бо: «Це Він нас веде стезею Правою до брані і до Тризни великої по всіх полеглих, які йдуть у Життя вічне до Полку Перунового» («Велесова Книга», 11-А). Тут зустрічаємося з поняттям Полку Перунового, яке означає військо, Божественну армію, а також сам військовий похід або саму битву (прю). Звідси й ім'я Перуна.

10. Полк Перуна живе у Сварзі вічно. Бо до нього входять тільки хоробрі лицарі, які загинули на полі брані і впали, затуливши свою рану рідною землею. Ця грудка землі є їхньою перепусткою до Лук Сварожих. Смерть воїна за Рідну Землю дає йому безсмертя, тому смерті не боялися: «А по смерті своїй станемо перед Мар-Морією, та щоб сказала вона: "Не можу винити того, яко наповнений землею, і не можу його одділити од неї". І Боги, що там є, скажуть тоді: "Се русич і залишиться ним, бо взяв землю до рани своєї і несе її до Нави"» («Велесова Книга», 37-Б).

11. Страшно було стати рабом, бо раб по смерті своїй у всіх своїх наступних перевтіленнях залишиться лише рабом свого пана, а його душа також належатиме його рабовласнику, тому: «немає іншого вороття, аби лишитися при житті. Ліпше мертвими бути, бо живі працюють на чужих, а те — ніколи!» («Велесова Книга», 8/3). Тут же згадуємо святі слава нашого Великого князя Святослава: «Ліпше потятими бути, аніж полоненими. Мертві бо сорому не мають» («Літопис Руський»).

12. Після битви Мати-Слава прекрасною дівою Магурою ходить по полю, збираючи полеглих. Полеглого русича Магура торкнеться своїм золотим крилом, поцілує в холодні вуста і піднесе свій золотий кубок, повний Води Живої. Тоді Душа загиблого відправиться до Лук Сварожих, щоб поповнити Полк Перунів, і тут він вічно житиме у Сварзі й пам'ятатиме останній поцілунок Магури: «А Мати скликає до Лук Твоїх, Свароже великий! І рече йому Сварог: "Іди, сину мій, до тієї краси вічної. А там побачиш, що діди і баби твої в радощах і веселощах, хоч досі гірко плакали, а зараз возрадуються з життя твого вічного"» («Велесова Книга», 7-Е). Це вчення про Священний героїзм, думаємо, було відоме ще й нашим козацьким Предкам. Це Мати-Слава вселяла в них віру в перемогу й укривала їх Покровом своїх золотих крил.