Зміст концептуальної моделі біомедичної етики визначають наступні етичні аспекти:

• нормативний, в рамках якого досліджуються специфіка і «працездатність» загальнолюдських моральних цінностей в медицині;

• ситуативний, такий, що обґрунтовує необхідність морального вибору і ухвалення рішень в різних біомедичних ситуаціях і казусах;

• експериментальний, такий, що припускає розповсюдження моральних принципів на біомедичні дослідження, їх етичну експертизу;

• деонтологічний, регулюючий функції і принципи поведінки лікаря у взаєминах за вертикаллю (у системі «лікар-хворий») і за горизонталлю (у системі «лікар–лікар»);

• інституційний, пов'язаний з необхідністю вирішення соціальних і професійних проблем охорони здоров'я і роллю біоетичних комітетів як спеціальних інститутів в цьому процесі.

Визначення цих аспектів дозволило обкреслити круг нормативно-етичних проблем біомедичної етики, причому не один, а декілька «кругів», які, переплітаючись і взаємодоповнюючи один одного, визначають зміст біомедичної етики. Основними проблемними кругами біомедичної етики є наступні:

• модифікація традиційних моральних принципів і цінностей в професійній діяльності медичних працівників і біологів – нормативно-етичний круг;

• етичні колізії в конкретних ситуаціях – казуси, що виникають в процесі біомедичних досліджень і лікування хворих – ситуативний круг;

• «нові» міжособові відносини в системі вертикальних і горизонтальних зв'язків у сфері сучасної медицини – деонтологічний круг;

Перший круг проблем біомедичної етики – нормативно-етичний – пов'язаний з необхідністю прослідкувати, як можуть і повинні проявляти себе в медичній діяльності або біологічних дослідженнях – на теоретичному і практичному рівнях – загальнолюдські моральні цінності і принципи, як регулюють вони норми поведінки лікаря і дослідника, виступаючи основою «стратегії і тактики» їх професійного вибору. Тут, у свою чергу, виділяються два етичні аспекти:

1. Однозначна експлікація суті і критеріїв Життя і Смерті людини як вищих базових цінностей. До сьогоднішнього дня немає єдності в їх розумінні, що трагічно позначається на долях людей, що чекають, наприклад, пересадки донорських органів від померлих людей. Рішення цієї задачі, яке повинне стати справою сукупних зусиль медиків, філософів, біоетиків, юристів, представників релігійних конфесій, дасть можливість визначитися в рішенні питання про право людини на гідне життя і право на гідну смерть. А це, у свою чергу, виступає необхідною підставою діяльності трансплантологів, реаніматологів, акушерів-гінекологів й інших фахівців. Особливо актуальною є проблема межі життя і смерті. Сьогодні величезна кількість філософських, юридичних, медичних робіт присвячується, так званому, праву людини на смерть, пов'язаному з «межовими ситуаціями» його життя.

2. Проблема активного включення в лікувальну практику як керівництво до дії таких вищих загальнолюдських моральних цінностей, як Добро і Зло, Страждання і Співчуття, Обов´язок і Совість, Честь і Гідність, Свобода і Відповідальність. З одного боку, у сучасних медиків, особливо молодих, вони почали втрачати свій престиж і значущість, які їм необхідно повернути. З іншого, – переломлені крізь призму професійної діяльності, ці цінності знаходять особливу специфіку, що часто приводить до кардинального неузгодження їх сприйняття і оцінки «звичайними» людьми і професійними медиками. Складність полягає в тому, що тут ми стикаємося з феноменом, який не звичний для мислення «природника», але є атрибутом морально-етичних думок: це їх суб'єктивність і відносність. Особливо, наочно це видно на прикладах добра і зла, що проявляють у сфері медицини свій нерозривний зв'язок; страждання і співчуття, що демонструють іноді неминучість і навіть корисність першого і сумнівне значення і небезпеку другого; свободи, що дає медикові і біологові-дослідникові право на ризик, а тому і на помилку, що накладає на них високу відповідальність.

Більшість проблем, пов'язаних з особливостями прояву вищих моральних цінностей в медицині, носять «відкритий» характер, оскільки вони ставлять і дослідника, і пацієнта перед вибором, який не є однозначним, простим і може бути однаково болісним для обох сторін. Разом з тим, наявність і необхідність вибору породжує і певну суперечність: варіативність вибору входить в конфлікт з вимогами нормативної регуляції, яка, навпаки, припускає однозначність рішення, особливо якщо мова йде про правову регуляцію.

Другий круг проблем біомедичної етики – ситуативний – пов'язаний із специфікою, розвитком і сучасними досягненнями медицини, який виявляється кожного разу в конкретних, неповторних випадках і позначається на визначеній, нерідко унікальній, людській долі. Однією з особливостей біомедичної етики як галузі прикладної етики якраз і є те, що вона сконцентрована переважно на аналізі цих окремих випадків – медичних казусів, порушеного життя, і здоров'я людини, і покликана виявити й проаналізувати моральні сторони конкретних ситуацій. Численність і варіативність подібних ситуацій і породжує так звані, «відкриті» питання. До їх числа відносяться:

• проблема евтаназії, що стала такою актуальною в результаті небувалих досягнень медицини з продовження життя людини, а значить, і його страждань;

• проблеми трансплантації і пов'язані з ними проблеми реанімації;

• етично-правові проблеми штучного запліднення і переривання вагітності, встановлення критеріїв норми і патології людського зародка;

• проблема передбачення і запобігання негативним наслідкам медико-біологічних, особливо генетичних досліджень і експериментів на людині; визначення міри відповідальності дослідника і ступеня ризику випробовуваного.

Рішення цих та інших ситуативних проблем біомедицини багато в чому залежать від етичної компетентності і етичної позиції фахівця – гуманістичної або авторитарної. Тому, сьогодні біомедична етика розглядається не тільки як нова галузь теоретичного і прикладного знання, але і як наукова і учбова дисципліна, оволодіння якою необхідне професіоналові.

Третій круг проблем біомедичної етики – деонтологічний: до нього відноситься визначення сучасного характеру деонтологічних відносин у системі вертикальних і горизонтальних зв'язків у сфері медицини. Вторгаючись в область медичної деонтології, а точніше, включаючи її, біомедична етика виробляє рекомендації з морального регулювання людських відносин як в системі «лікар – хворий», так і в медичному колективі. Вирішення практичних завдань в цьому напрямку багато в чому залежить від моделей відносин між медиками-професіоналами і їх пацієнтами. Актуальними є дві: традиційна патерналістська і нова, автономна моделі. Тенденцією сучасної деонтології виступає перехід від патерналістської моделі до визнання автономності особи пацієнта.

Свої проблеми біомедична етика вирішує не на професійно-корпоративній, а на ширшій основі, із залученням представників інших професій і широкої громадськості. Головним в біомедичній етиці є формування у майбутніх фахівців здібності до рефлексії над проблемами життя і смерті людини, стійкої орієнтації і готовності в своїй практичній діяльності керуватися принципами і нормами біомедичної етики, поєднувати відчуття і розум, інтуїцію і логіку, емоційну пристрасть й інтелектуальну напругу. Досягнення цієї мети припускає чітке визначення круга проблем, що обираються для біомедичної етики і виховань фахівця. Зі всієї різноманітності тематики, диктованої розвитком біології, практикою медицини і охорони здоров'я, вибираються найбільш фундаментальні проблеми, що відповідають принципам системного і цілісного підходів. Аналіз етичних ситуацій в межах біомедичної етики вимагає також вичленення зі всього об'єму спеціальних знань найбільш «етично орієнтованих» розділів і подальше «забезпечення» їх етико-гуманітарними коментарями. Завдання біомедичної етики полягає не тільки в тому, щоб описувати переломлення, трансформацію моральних норм в професійному середовищі, але і в тому, щоб виявити способи їх реалізації в конкретних клінічних і дослідницьких ситуаціях, що мають свої межі і піддаються цілеспрямованому контролю. У цьому плані найважливіша функція біомедичної етики – переміщення моральних цінностей з ідеальної, умоглядної сфери в практичну, що допоможе підняти медицину до рівня загальних моральних вимог, не допускаючи відступів від них під прикриттям специфіки конкретних ситуацій. Найважливіші практичні питання організації біомедичної етики: чому необхідно учити, кого слід учити, і хто повинен цим займатися.