Біомедична етика (БМЕ) – етико-прикладна дисципліна, предметом якої виступає етичне відношення суспільства в цілому і професіоналів – медиків і біологів особливо – до Людини, її життя, здоров'я, смерті і яка ставить перед собою завдання зробити їх охорону пріоритетним правом кожної людини.

Біоетика з'являється на тлі медичної етики, що діє тисячоліттями, а точніше – медичної деонтології, що давно визначила свою нішу в системі загально-медичних і етичних знань. Питання полягало, здавалося б, лише в розділі сфер їх впливу, але ситуація ускладнилася тим, що практично одночасно в науковий оборот вводиться ще одне поняття – біомедична етика. При цьому біоетику і біомедичну етику, які нещодавно з'явилися, почали ототожнювати одну з другою і медичною етикою, практично не розмежували цих понять. Одночасно і паралельно виникненню цих біо-медико-етичних напрямів, незалежно від них, в етиці висувається ще одне нове поняття і напрям – екологічна етика – як відповідь на ту, екологічну катастрофу, що загрожує світу і пов'язану з нею проблему всього живого. Майже одночасна поява цих галузей етики опиняється в руслі сучасної практико-орієнтувальної етики і відповідає всім її вимогам, а можливість розділити їх «сфери впливу» дозволяє визначити їх суть, специфіку, статус та ієрархію, в якій місця і залежності розподіляються таким чином:

• біоетика – практична етика, орієнтована на вироблення і встановлення етично-розуміючого відношення до Життя взагалі і будь-якого Живого, на турботу про права біоса на основі швейцарського принципу благоговіння перед життям;

• біомедична етика – прикладна етика, предметом якої виступає етичне відношення суспільства в цілому і професіоналів – медиків і біологів – до людини, його життя, здоров'я, смерті як в процесі лікування, так і в ході досліджень, що проводяться з його участю;

• медична етика – професійна етика, яка сьогодні включає традиційні установки медичної деонтології, але не зводиться до неї, а піднімається на новий рівень осмислення етичних проблем, що виникають в ході медичних маніпуляцій і відносин в системі «лікар-пацієнт». Таким чином, функціонально їх відмінності полягають в тому, що біоетика регулює відношення людини до життя взагалі, орієнтуючи його на захист прав всього живого. Біомедична етика висуває на перший план захист життя і здоров'я людини, а медична етика встановлює норми відносин в медицині між взаємодіючими суб'єктами – лікарем і пацієнтом.

Методологічною підставою тріади «біоетика – біомедична етика – медична етика» є, по-перше, ті загальнолюдські моральні цінності, які вироблені соціумом, складають базис всієї його життєдіяльності і знаходять свою специфіку у сфері біології і медицини, по-друге, фундаментальні положення і принципи екологічної етики, яка виступає в цій низці як моральний регулятор відносин людини і навколишнього середовища в цілому. Особливу роль в цій тріаді відіграє біоетика: вона «охоплює» собою біомедичну і медичну етики і, будучи ширшою і глибшою за них, тягнеться за їх межі. Це обумовлено рядом її принципових особливостей: універсальністю і глобальністю; нормативністю; публічністю й інституціональністю. В умовах сучасної гуманістичної парадигми саме біоетика забезпечує вирішення протиріччя між антропоцентризмом «старого» світогляду, що робив людину винятковим центром всесвіту, і новим, «неоантропоцентричним» підходом, що піклується про Життя і Живе у всіх їх проявах. Таким чином, біоетика з одного боку, стає глобальною біоетикою (В.Р. Поттер), з іншої – основою сучасної гуманології (Г.Л.Тульчинський), відкриваючи нову «пост-людяність» і розширюючи поняття людського і людяності.

Гуманологія – новий напрям в науках про людину (Г.Л.Тульчинський), в основі якого лежить сучасна гуманістична парадигма, яка забезпечує вирішення протиріччя між антропоцентризмом «старого» світогляду, робить людину винятковим центром всесвіту, і новим, «не-антропоцентричним» підходом, що піклується про Життя і Живого у всіх їх проявах. Біомедична етика, знімаючи цю суперечність, робить обидві ці парадигми комплементарними – що «уживаються» і взаємодоповнюючими одна одну. Не людина сама по собі в рамках традиційного гуманізму і антропоегоїзма, а свобода її волі, направлена на вибір нею справжніх цінностей, відкриває нову постлюдяність – людяність більш високого рівня, таку, що виявляє здібність особи не тільки до егоцентризму, але і до турботи про життя і права Живого до-, не- і недолюдського рівнів. Таким чином відбувається розповсюдження, розширення людського і людськості за межі його біологічного виду.

Як і біоетика, біомедична етика відрізняється від традиційної медичної етики (у тому числі і деонтології). Вона включає круг проблем, що виходять за її рамки: наприклад, проблеми трансплантації, суїциду, психічної «норми» і патології і ряд інших «відкритих» проблем. Крім того, вона вирішує свої питання не на вузькоспеціальній, корпоративній, а на ширшій науковій і соціальній основі. Біомедична етика є систематичним дослідженням людської поведінки в світлі моральних цінностей і принципів в рамках наук про життя і здоров'я людини. Якщо біоетика акцентує свою увагу на проблемах Життя будь-якого Живого, то Біомедична етика конкретизує принципи біоетики стосовно Людини. Біомедична етика носить інтеграційний характер, концентруючи в собі загальні біоетичні проблеми, вимоги «традиційної» медичної етики і «нові» етичні колізії, пов'язані з розвитком медицини і біотехнології. Конкретні біомедичні ситуації і казуси вона перетворює на прецеденти, що стають підставою для етичних узагальнень, висновків і подальших рекомендацій

Взаємозв'язок біоетики і біомедичної етики обумовлений, перш за все, тим, що сьогодні багато досліджень і дій фахівців в сферах і біології, і медицини, зачіпають безпосередні життєві інтереси людини. Тому потрібна моральна визначеність відносно проблем життя і смерті, всього, що входить в проблемне поле біоетики. Разом з тим, смисловим ядром біомедичної етики, своєрідною призмою, через яку визначається етичний зміст і медичних маніпуляцій, і біологічних досліджень, є медична практика, що виходить за рамки біоетики. Крім того, якщо на рівні біомедичної етики можливі і навіть необхідні взаємовиключні точки зору, «відкриті» проблеми, плюралізм думок і відсутність згоди на нормативному рівні, то біоетика прагне до визначеності і нормативності. При цьому, якщо вирішення «відкритих» проблем біомедичної етики здійснюється, як правило, на індивідуальному рівні, то їх реалізація у сфері біоетики переходить на рівень інституційної, публічної значущості і тому повинна залежати від рішення не тільки професіоналів, але і всього суспільства. Разом з тим, за своєю метою, завданням і проблемами біоетика і біомедична етика настільки близькі одна одній, що має сенс розглядати їх в єдиному контексті як комплементарні, взаємодоповнюючі.