З прийняттям Верховною Радою (16 липня 1990 р.) Декларації про державний суверенітет Україна самостійно здійснює і регулює зовнішньоекономічну діяльність, керуючись при цьому як внутрішнім, так і міжнародним законодавством.[19]

Основоположними принципами, на яких базується система зовнішньоекономічної діяльності в Україні, є такі: суверенітет народу України; свобода зовнішньоекономічного підприємництва; рівність і недискримінація всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності перед законами України; верховенство закону і захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, еквівалентність обміну.

Принцип суверенітету народу України полягає у:

• виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись чинним законодавством України;

• обов'язку України з виконання договорів і зобов'язань у сфері міжнародно-економічних відносин.

Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва реалізується у:

• праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати в зовнішньоекономічні зв'язки;

• праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені законодавством України;

• обов'язку дотримуватися при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законодавством;

• виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати даної діяльності.

Основу принципу юридичної рівності та недискримінації становлять:

• рівність перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

• заборона будь-яких дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

• неприпустимість обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів.

Принцип верховенства закону це передусім регулювання зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України та заборона застосування підзаконних актів, що створюють менш сприятливі умови для функціонування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності реалізується у:

• однаковому захисті інтересів усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на території України;

• однаковому захисті інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України згідно з нормами міжнародного права;

• захисті державних інтересів як на території України, так і за її межами.

Основоположною тезою принципу еквівалентності обміну є неприпустимість демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Як джерела міжнародного торговельного права варто розглядати насамперед двосторонні й багатобічні міжнародні договори. Їх умовно можна розділити на:

- міжнародні торговельні договори, що встановлюють загальні умови співробітництва держав в області зовнішньої торгівлі;

- міжурядові торговельні угоди, що укладаються на основі договорів про торгівлю й утримуючі конкретні зобов'язання сторін відносно товарообігу між ними;

- угоди про товарні поставки (товарні угоди) як різновид торговельних угод, що передбачають конкретний список взаємнопостачальних товарів;

- угоди про товарообіг і платежі (крім іншого містять основні умови й порядок розрахунків за поставлений товар);

- клірингові угоди, що передбачають порядок розрахунків по взаємних поставках шляхом заліку сум по експорті й імпорту;

- і нарешті, торговельні конвенції, що визначають відносини між державами по спеціальних питаннях в області торгівлі (наприклад, митні конвенції).

До інших джерел міжнародного торговельного права можна віднести:

- міжнародні торговельні порядки, тобто міжнародну практику, що повторюється протягом тривалого періоду в міжнародних торговельних відносинах;

- судові прецеденти міжнародних судів і арбитражів;

-і рішення й постанови міжнародних організацій, прийняті в межах їхньої компетенції, якщо вони не суперечать принципам міжнародного права.[22]

. У міру глобалізації світової економіки й стрімкого розвитку трансграничної торгівлі держави в усі більшому ступені стали відчувати неадекватність або щонайменше недостатню ефективність своїх національних коштів регулювання ВЭД відносин. Виходячи із цього, держави прийшли до необхідності створення глобальної інтеграційної угоди. Із цією метою в 1947 році була укладена багатостороння Генеральна угода про тарифи й торгівлю (ГАТТ), що доповнила післявоєнну «міжнародну економічну конституцію», засновану на Бреттон-Вудских угодах 1944 року, що, проте, залишилася незавершеною через не ратифікацію Гаванської хартії Міжнародної торговельної організації 1948 року. Первісне число учасників Угоди рівнялося 23, а до квітня 1994 року воно зросло до 132. Розвиток ГАТТ згодом привело до утворення міжнародної організації з постійно діючим Секретаріатом. Прогресивне перетворення ГАТТ із тимчасового короткострокового договору про взаємну лібералізацію тарифів у комплексну довгострокову систему з більш ніж 200 багатосторонніх торговельних угод досить відчутно позначилося на міжнародній торгівлі. ГАТТ відігравало ключову роль у її розвитку за допомогою проведення багатобічних торговельних переговорів (раундів), що систематизували розвиток міжнародної торгівлі, і створенні норм і правил міжнародного торговельного права, що надають системі міжнародної торгівлі необхідну ясність і юридичну чинність.[25]

Останній, восьмий раунд багатобічних торговельних переговорів ГАТТ, що проходив з 1986 по 1993 рік і получив назву Уругвайського раунду, був покликаний привести систему ГАТТ у відповідність із сучасними вимогами міжнародної торгівлі. Заключний акт, що закріплює результати Уругвайського раунду, був підписаний на нараді, що проходила на рівні міністрів, Комітету з торговельним переговорам 15 квітня 1994 р. у Маракеше (Марокко). Генеральна угода про тарифи й торгівлю було значно вдосконалене й одержало назву «ГАТТ-1994». Була прийнята Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС) і Угода по торговельних аспектах прав інтелектуальної власності (ТРИПС), і, нарешті, було укладено Маракешське угоду про створення Всесвітньої торговельної організації (ВТО), що набуло чинності 1 січня 1995 р.

Угода про ВТО, прийняте 124 країнами і ЄС 15 квітня 1994 р., не тільки є самою довгою угодою, коли-або укладеним (містить понад 25 тис. сторінки), але й найважливішою всесвітньою угодою із часів Уставу ООН 1945 року. Воно включає преамбулу й 16 статей, що регулюють сферу дії й функції ВТО, її інституціональну структуру, правовий статус і відносини з іншими організаціями, процедури ухвалення рішення й членство. Його правова комплексність виходить із 28 Додаткових угод і домовленостей, включених у чотири Додатки до Угоди про ВТО, і його внесення в Заключний акт, що поєднує результати Уругвайського раунду багатобічних/[27]

торговельних переговорів, що включають 28 наступних міністерських рішень, декларацій і одну домовленість відносно угод Уругвайського раунду.

Як глобальна інтеграційна угода в області міжнародного руху товарів, послуг, фізичних осіб, капіталу й платежів Угода про ВТО усуває поточну фрагментарність окремих міжнародних угод і організацій, що регулюють відносини в цих сферах. Після 50 років, що пройшли із Бреттон-Вудської конференції, набрання ним чинності 1 січня 1995 р. завершило формування правової структури Бреттон-Вудської системи, заснованої на Міжнародному валютному фонді, групі Світового банку й ВТО. І навіть більше того, тому що Устави МВФ і Світового банку містили тільки кілька істотних правил, пов'язаних з урядовою політикою й урегулюванням суперечок, те ВТО була створена для виконання також конституційних і нормотворчих функцій на додаток до своїх виняткових функцій спостереження й урегулювання суперечок в області зовнішньоторговельної політики країн-членів:

- ВТО сприяє виконанню, керуванню й реалізації положень Уругвайського раунду й будь-яких нових угод, які

будуть прийняті в майбутньому;

- ВТО є форумом для проведення подальших переговорів між країнами-учасницями з питань, охоплюваним укладеними Угодами;

- ВТО вповноважена дозволяти протиріччя й суперечки, що виникають між країнами-учасницями;

- ВТО видає періодичні огляди торговельної політики країн-учасниць.

Конференція ООН по торгівлі й розвитку (ЮНКТАД) була заснована в 1964 році Генеральною Асамблеєю як допоміжний орган, однак давно вже переросла в самостійний автономний орган ООН. ЮНКТАД є основним органом ГА ООН в області торгівлі й розвитку. ЮНКТАД - це координаційний центр у рамках ООН для комплексного розгляду проблематики розвитку й взаємозалежних питань в області торгівлі, фінансів, технології, інвестицій і стійкого розвитку.

Основними цілями Конференції є: максимальне розширення можливостей країн, що розвиваються, в області торгівлі, інвестицій і розвитку й надання їм сприяння в рішенні завдань, пов'язаних із процесом глобалізації й інтеграції у світову економіку на справедливій основі.[28]

Для досягнення зазначених цілей ЮНКТАД здійснює свою діяльність по наступних напрямках:

- глобалізація й стратегія в області розвитку;

- міжнародна торгівля товарами й послугами й питання сировинних товарів;

- інвестиції, технології й розвиток підприємств;

- інфраструктура послуг для розвитку й ефективності торгівлі;

- найменш розвинені, що не мають виходу до моря й острівні країни, що розвиваються;

- міжсекторальні питання.

У своїй діяльності ЮНКТАД співробітничає з Департаментом ООН по економічних і соціальних питаннях (ДЭСВ), Програмою розвитку ООН (ПРООН), ВТО, Міжнародним торговим центром (МТЦ), ЮНИДО, ВОИС і іншими організаціями.

Область міжнародної торгівлі товарами й послугами, а також питання сировинних товарів - сфера досить активної роботи ЮНКТАД. Вона сприяє країнам, що розвиваються, і, зокрема, найменш розвиненим з них у максимальному посиленні позитивного впливу глобалізації й лібералізації на стійкий розвиток шляхом надання їм допомоги в справі реальної інтеграції в міжнародну торговельну систему.[29]

ЮНКТАД аналізує вплив угод Уругвайського раунду на торгівлю й розвиток і допомагає країнам у використанні можливостей, що випливають із цих угод, зокрема шляхом зміцнення їхнього експортного потенціалу. Згідно українським і міжнародним нормативно - правовим актам Україна зобов’язана дотримувати наступних умов:

- обов'язком України неухильно дотримувати всіх договорів і зобов'язання України в області міжнародних економічних відносин;

- правом суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати в зовнішньоекономічні зв'язки;

- правом суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких, прямо не заборонених чинними законами України, формах;

- обов'язком дотримувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядок, установлений законами України;

- виключним правом власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі отримані ними результати зовнішньоекономічної діяльності;

- рівністю перед законом всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, у тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

- забороною будь-яких, крім передбачених законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності по формах власності, місцю розташування й інших ознак;

- неприпустимістю обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів, крім випадків, передбачених законом;

- регулюванням зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

- забороною застосування підзаконних актів і актів керування місцевих органів, якої б те не було образом, що створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, чим установлені законами України;

- забезпеченням рівного захисту інтересів всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності й іноземних суб'єктів господарської діяльності на території України відповідно до законів України;

- здійсненням рівного захисту всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за її межами відповідно до норм міжнародного права;

- - здійсненням захисту державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умовами підписаних нею міжнародних договорів і міжнародного права;

- принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввозі й вивозі товарів.

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності Україні є:

- фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства, що володіють цивільною правоздатністю й дієздатністю відповідно до законів України й постійно проживаючі на території України;

- юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні й имеющие постійному місцезнаходженні на території України (підприємства, організації й об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні й інші види господарчих товариств, асоціації, союзи, концерни, консорціуми, торгові доми, посередницькі й консультаційні фірми, кооперативи, кре-дитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації й інші), у тому числі юридичні особи, майно або капітал яких перебуває повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

До видів зовнішньоекономічної діяльності, здійснюваної в Україні суб'єктами цієї діяльності, ставляться:

- експорт і імпорт товарів, капіталів, робочої смлы міжнародні фінансові операції .

- спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземних суб'єктів господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій і спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

- кредитні й розрахункові операції.

- підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів і ноу-хау торговельних марок і інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

- організація й здійснення діяльності в області проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій,

- товарообмінні (бартерні) операції й інша діяльність - орендні, у тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземних суб'єктів господарської діяльності;

- операції по придбанню, продажу й обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку;

- роботи на контрактній основі фізичних осіб України с іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами;

- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо й у винятковій формі законами України.

Посередницькі операції, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення й інших), здійснюються без обмежень.

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності й Інших ознак.

Фізичні особи вправі здійснювати зовнішньоекономічну діяльність із моменту придбання ними цивільної дієздатності відповідно до законів України. Фізичні особи що мають постійне місце проживання на території України мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці відповідно до Закону України «Про підприємництво». Фізичні особи, що не мають постійного місця проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законом держави, у якому вони мають постійне місце проживання або громадянами якого вони є. Юридичні особи вправі здійснювати зовнішньоекономічну діяльність Відповідно До їхніх статутних документів з моменту придбання ними статусу юридичних. [28]

Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків України на підставі подачі йому заяви подавця в довільній формі, нотаріально засвідчених копій статутних документів або нотаріально завірених документів фізичної особи про його реєстрацію як підприємець. Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків України не може відмовити подавцеві в реєстрації, якщо подавець відповідає вимогам, зазначеним вище.

Реєстрація повинна бути здійснена протягом 25 робочих днів з моменту подання зазначених документів.

При реєстрації й (або) після її забороняється будь-яке обмеження права здійснення зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі у формі, установлення процедур, що вимагають від суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності доказу або підтвердження яким-небудь образом існування в нього права на таку діяльність або ускладнюючий порядок реалізації цього права.

За державну реєстрацію суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності стягується плата в розмірі, установлюваному Кабінетом міністрів України, що не повинен перевищувати фактичних витрат держави, пов'язаних із цією реєстрацією.

Зареєстровані суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані повідомляти Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків України про всі зміни в документах, що представляються ними на реєстрацію, протягом 14 днів з моменту, коли відбулися такі зміни.

Забороняється жадати від зареєстрованого суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності проходження повторної реєстрації (перереєстрації).

У випадку відмови Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України зареєструвати суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності або неприйняття рішення по цьому питанню у встановлений законом строк суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності може оскаржити таку відмову в реєстрації в судових органах.

Втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб'єктів у випадках, не передбачених законом, у тому числі й шляхом видання підзаконних актів, що створюють для її здійснення умови гірше встановлених у Законі «Про зовнішньоекономічну діяльність», є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється.

До суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності може бути застосована санкція у вигляді тимчасового призупинення права здійснення такої діяльності. [31]

Вилучення результатів зовнішньоекономічної діяльності у власника в будь-який возмездної або безоплатній формі без його згоди забороняється, за винятком випадків, передбачених законами України.

Здійснення видів зовнішньоекономічної діяльності, Зазначених нами раніше в однойменному розділі, за межами України підлягає регулюванню також законами відповідних держав.

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право відкривати свої представництва на території інших держав відповідно до законів цих держав.

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право на участь у міжнародних неурядових економічних організаціях.

Іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України. Реєстрацію зазначених представництв здійснює Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків України протягом 60 робочих днів від дня подання іноземним суб'єктом документів.[33]

Документи, зазначені вище, повинні бути нотаріально засвідчені по місцю їхньої видачі й легалізовані належним чином у консульських установах, що представляють Україну, якщо міжнародними договорами України не передбачене інше. За реєстрацію представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності з них стягується плата в розмірі, що встановлюється Кабінетом міністрів України і який не повинен перевищувати фактичних витрат держави, пов'язаних із цією реєстрацією.

У випадку відмови Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України зареєструвати представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності або неприйняття рішення по

цьому питанню у встановлений 60-денний строк іноземний суб'єкт господарської діяльності може оскаржити таку відмову в судових органах України.

Забороняється жадати від іноземного суб'єкта господарської діяльності повторну реєстрацію (перереєстрацію) раніше зареєстрованого представництва на території України.

У випадку зміни назви, юридичного статусу, юридичної адреси або оголошення іноземного суб'єкта господарської діяльності неплатоспроможним або банкрутом його представництво на території України зобов'язано сповістити про це Міністерству зовнішньоекономічних зв'язків України в семиденний строк.

Господарська, у тому числі зовнішньоекономічна діяльність іноземних суб'єктів господарської діяльності на території України регулюється законами України про порядок здійснення іноземними особами господарської діяльності на території України. У випадку, якщо зазначена діяльність пов'язана з іноземними інвестиціями, вона регулюється відповідними законами України.[34]

Суб'єкти, що є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), повинні бути здатні до укладання договору (контракту) відповідно до Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» і іншими законами України й (або) законом місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до діючого законодавства України й з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні порядки, рекомендації міжнародних органів і організацій, якщо це не заборонено прямо й у винятковій формі законами України.