Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Важливим елементом творчої роботи є цілеспрямоване вивчення наукової літератури. Вміння працювати з літературою – складний творчий процес. Вивчення наукової літератури дозволяє:
виявити здобутки науки, її досягнення і недоліки;
визначити основні тенденції в поглядах фахівців на проблему, з огляду на те, що вже досягнуто в науці;
визначити актуальність і рівень вивченості проблеми;
допомагає вибрати напрям, аспекти дослідження;
забезпечує достовірність висновків і результатів дослідника, зв’язок його концепції із загальним розвитком науки.
При роботі з літературою обов’язково слід робити виписки, анотації і конспекти, за допомогою яких виділяють найбільш цінну інформацію, стисло викладають зміст інформації в цілому.
Необхідно переглянути всі види джерел інформації, зміст яких пов’язаний з темою дослідження. До них належать матеріали, опубліковані в різних вітчизняних та іноземних виданнях, звіти науково-дослідної роботи, дисертації, офіційні документи.
Вивчення літератури з обраної теми слід починати із загальних робіт, щоб отримати уявлення про основні питання, а пізніше вже вести пошук нового матеріалу.
Роботу з літературою рекомендовано проводити поетапно:
загальне ознайомлення з матеріалом в цілому за його змістом;
швидкий перегляд усього змісту;
проробка в порядку послідовності розміщення матеріалу;
вибіркове читання будь-якої частини монографії, посібника, дисертації, статті;
виписка матеріалу, що належить до теми і є цікавою;
критична оцінка записаного, його редагування, чистовий запис, як фрагмент тексту майбутньої роботи.
При вивченні літератури за обраною темою використовується не вся інформація, що міститься в ній, а лише та, яка має безпосереднє відношення до теми. Критерієм оцінки прочитаного є можливість його практичного використання в роботі. Вивчаючи літературні джерела, слід ретельно стежити за оформленням виписок, щоб можна було ними користуватись у майбутньому. Частина отриманих даних не буде використовуватись у роботі, тому потрібен їх ретельний відбір та оцінка. Необхідно збирати тільки наукові факти, а не будь-які.
Під науковими фактами розуміють елементи, що складають основу наукового знання, які відображають об’єктивні властивості речей та процесів, їм притаманні такі властивості: новизна, точність, об’єктивність і достовірність.
Новизна наукового факту свідчить про принципово новий, невідомий дотепер предмет, явище процес. Точність наукового факту визначається об’єктивними методами та характеризує сукупність найбільш суттєвих ознак предметів, явищ, подій, їх кількісних та якісних визначень.
Відбір фактів повинен бути науково об’єктивним. Достовірність наукового факту характеризує його безумовне реальне існування, яке підтверджується при аналогічних ситуаціях. За відсутності підтвердження факту – немає і його достовірності. Достовірність інформації, її цільове призначення і характер дають основу для достовірності наукових фактів.
Слід уважно ставитись до матеріалів, які використовуються в роботі: офіційні дані, опубліковані від імені державних або громадських організацій, не повинні викликати сумніву; практично абсолютною достовірністю володіє опис винаходів як у монографії, так і в інформаційній статті.
Наукові статті мають знаходитись в залежності від достовірності вихідної інформації, що використовується. У них можуть міститися результати незакінчених наукових досліджень, тому їх необхідно особливо ретельно аналізувати й оцінювати. Подібні до статей також доповіді, зроблені на наукових конференціях, симпозіумах тощо. Деякі з них можуть містити обґрунтовані, доказові, апробовані відомості, інші – включати питання проблемного характеру, пропозиції та інше.
Про достовірність вихідної інформації може свідчити не тільки характер першоджерел, а й науковий, професійний авторитет його автора, його приналежності до тієї чи іншої наукової школи, а також чинник часу. Для ідентифікації поглядів при зіставленні різних поглядів, а також для передачі без перекручування думки автора першоджерела можна використовувати цитати. Поряд із прямим цитуванням часто застосовують першоджерело, обов’язково звіряючи його з оригіналом. На таких виписках обов’язково вказується джерело запозичення.
При цитуванні слід дотримуватись таких правил:
- цитати повинні бути точними;
- не можна перекручувати основний зміст поглядів автора;
- використання цитат має бути оптимальним, тобто визначатися потребою наукової теми;
- слід точно зазначити джерело цитування;
- цитати мають вписуватись у контекст теми дослідження.
Вивчення й аналіз літератури вимагає певної культури дослідника. Всі прізвища авторів, які дотримуються єдиної точки зору з того чи іншого питання, необхідно вказати в алфавітному порядку.
Алфавітний порядок підкреслює однакове ставлення дослідника до наукових концепцій учених.
На завершальному етапі роботи з літературою доцільно зробити порівняльний аналіз отриманої інформації. Це дозволить оцінити актуальність, новизну і перспективність інформації. За даними критичного аналізу слід зробити висновки, їх узагальнення дозволить методологічно правильно поставити і сформулювати тему дослідження, намітити цілі й конкретні завдання на перспективу.
Лекція № 7
Логіка наукового дослідження.
1. Загальна схема наукового дослідження.
2. Організація і планування наукового дослідження.
3. Загальна характеристика джерел і посібників
1. Загальна схема наукового дослідження
Кожне наукове дослідження від творчого задуму до остаточного оформлення наукової праці має неповторну специфіку. Однак усі вони наділені загальними особливостями, які охоплюють універсальні послідовні процеси (етапи) (рис. 1):
1. Вибір теми, обґрунтування її актуальності і визначення рівня її розробленості; вибір об’єкта, предмета, окреслення мети і завдань дослідження.
2. Нагромадження необхідної наукової інформації, пошук, вивчення й аналіз літературних та інших джерел з теми дослідження; вибір напрямів дослідження з огляду на його мету.
3. Відпрацювання гіпотези й теоретичних передумов дослідження, визначення наукового завдання.
4. Вибір методів дослідження, які є інструментами здобуття фактичного матеріалу, необхідною умовою досягнення поставленої мети.
5. Оброблення й аналіз результатів експериментального дослідження.
6. Написання тексту роботи, оформлення її вступу і висновків, опис використаних джерел і створення додатків.
7. Підготовка до захисту і захист наукового дослідження.
Важливим етапом дослідження є вибір його проблеми і теми. Вважається, що правильно обрана і сформульована тема – це половина виконаного дослідження. Тому починають роботу, переконавшись у чіткому з’ясуванні її теми. Основними критеріями при цьому повинні бути її актуальність, новизна і перспективність.
Уперше логіка наукових досліджень була сформульована французьким філософом, математиком Р. Декартом у його праці «Міркування про метод».
Рис. 1. Стадії дослідження
Як правило, наукове дослідження здійснюють за такою логічною схемою:
1. Вибір (постановка) теми або проблеми дослідження. Вдало і обґрунтовано обрана тема значною мірою визначає доцільність і результативність усього дослідження. Вона може бути складовою наукової проблеми, а сама проблема – розглядатись у межах наукового напряму.
Науковий напрям – сфера наукових досліджень наукового колективу, спрямованих на вирішення значних завдань у певній галузі науки. Структурними одиницями наукового напряму можуть бути проблеми (у тому числі й комплексні), теми, питання. Комплексна проблема об’єднує декілька менш суттєвих проблем.
Наукова проблема – конкретне питання, яке виникає, коли наявних знань не достатньо для вирішення конкретного завдання і спосіб, за допомогою якого можна здобути відсутні знання, невідомий. Проблема об’єднує кілька тем. Часто вона постає як складна, суперечлива ситуація, в розумінні якої співіснують різні погляди.
Тема – наукове завдання, що належить до конкретної галузі наукового дослідження. Теми і проблеми досліджень зумовлені потребами розвитку суспільства. Часто вони пов’язані з необхідністю усунення певних протиріч у громадському житті. Тому для вибору теми чи проблеми дослідження такі протиріччя аналізують за літературою, практичним досвідом і в загальних рисах передбачають майбутні результати дослідження. Мотивом вибору теми дослідження можуть бути необхідні для розв’язання проблеми досвід, творчий потенціал дослідника. При цьому враховують і наявність потрібної для майбутнього дослідження матеріальної бази, відповідних технічних за-собів тощо.
Вибір теми (проблеми) дослідження передбачає уточнення у процесі дослідження обраної і сформульованої на першому етапі назви теми, проблеми.
Розпочинають дослідження з ознайомлення зі станом проблеми. Адже для успішного її розв’язання дослідник повинен мати якнайповніше уявлення про зроблене його попередниками. Для цього він ретельно аналізує доступні нормативні і патентні документи, вивчає літературні джерела, статистичні матеріали. Цю роботу слід починати з опрацювання ґрунтовнішої публікації (монографії, дисертації, тематичного збірника наукових праць тощо). Під час ознайомлення можна отримати інформацію про інші потрібні для дослідження праці. Інформація про них, як правило, міститься у тексті, підрядкових посиланнях, списку використаної літератури.
Результатом цього етапу дослідження повинен стати бібліографічний перелік опрацьованих літературних джерел, нотатки використаних матеріалів, конспект чи реферат.
Іноді наслідком ознайомлення зі станом проблеми може бути висновок, що вона вже належно вивчена, описана, а результати досліджень упроваджено у практику. У такому разі вивчення проблеми запобігає непродуктивній роботі.
2. Уточнення проблеми (теми) і складання програми дослідження. Попереднє формулювання проблеми наукового дослідження не завжди остаточне. Під час вивчення обраної для дослідження проблеми з’ясовуються її аспекти, розв’язані раніше, що дає змогу конкретизувати питання, які потребують свого вирішення. Відповідно до цього формулювання проблеми може звужуватись або розширюватись, а її назва – уточнюватись.
Після уточнення проблеми складають програму (план) дослідження, мета якої полягає в забезпеченні систематичності й послідовності робіт у процесі дослідження. Програма передусім передбачає конкретну методику дослідження – сукупність і взаємозв’язок дослідницьких способів, методів і прийомів. У ній обґрунтовують вибір теми, розкривають її актуальність і наукову новизну, визначають мету й завдання дослідження, складають календарний план робіт, формулюють гіпотезу дослідження.
Обґрунтування теми дослідження має переконувати в актуальності міркувань, на підставі яких обрано проблему дослідження, розкривати чинники, які зумовлюють його необхідність. Ними можуть бути розвиток науки, суспільні потреби, необхідність узагальнення певного досвіду та ін.
Актуальність дослідження залежить від того, наскільки його результати сприятимуть вирішенню конкретних практичних завдань або усуненню протиріч суспільного життя, виробництва, сфери освіти тощо. Новизна дослідження може полягати у відкритті нових закономірностей (технічних, психологічних, педагогічних, історичних, фізичних та ін.), визначенні шляхів їх використання для практичних потреб людини, суспільства.
Мета дослідження здебільшого міститься у формулюванні теми. Чітке бачення наукової мети дослідження є передумовою цілеспрямованої діяльності дослідника, активізує його творчий потенціал.
Мета дослідження конкретизується в його завданнях, які дають уявлення про його спрямованість. Завдання розкривають мету дослідження і в сукупності повинні бути адекватними їй.
Наявність мети й завдань є передумовою для обґрунтованого вибору методів, засобів (анкет, тестів, приладів тощо) дослідження, методів оброблення результатів дослідження, способів, за допомогою яких вони будуть інтерпретовані й відповідно оформлені. У програмі робіт також відображають шляхи впровадження результатів дослідження (усні виступи, публікації тощо).
Передбачений програмою календарний план робіт сприяє чіткому розподілу часу на кожний етап дослідження. Відсутність його породжує невизначеність, а нерідко й порушення термінів виконання окремих етапів дослідження, ритмічності всієї роботи, спричинює зниження дослідницьких результатів.
Важливим елементом дослідження є його гіпотеза — можлива (передбачувана) відповідь на питання, яке ставить перед собою дослідник. Складається вона з передбачуваних зв’язків між досліджуваними фактами. Формулювання гіпотези починається під час роздумів над метою і завданнями дослідження. Аналізуючи стан обраної для дослідження проблеми, дослідник розмірковує над необхідністю з’ясувати передусім актуальніші питання, сформувати попередні уявлення про зв’язки, які можуть існувати між відомими фактами. На цій основі поступово виникає уявлення про гіпотезу дослідження.
Необхідність гіпотези у науковому дослідженні зумовлена такими причинами:
— гіпотеза є своєрідним компасом, який визначає напрям діяльності дослідника;
— вдало сформульована гіпотеза запобігає невизначеності майбутніх результатів дослідження;
— гіпотеза спрямовує думки дослідника і чітко окреслює коло матеріалів, які повинні бути зібрані у процесі дослідження.
Переконливість гіпотези визначають і доводять експериментально. Щоб правильно сформулювати гіпотезу, необхідно бути добре обізнаним у сфері, до якої належить досліджувана проблема, добре знати її історичні передумови, теоретичні засади.
Ефективність гіпотези залежить від того, наскільки вона є раціональним передбаченням, а не поспішним здогадом, простою і чіткою за формулюванням, адекватною щодо визначеного питання. Гіпотеза повинна відповідати фактам, на основі яких її утворено і для пояснення яких вона призначена; враховувати раніше відкриті закономірності, але не суперечити відомим результатам досліджень; пояснювати певне коло явищ дійсності; передбачати нові факти, явища і зв’язки між ними; бути доступною для емпіричної перевірки. Гіпотеза може і перешкоджати процесу дослідження, якщо вона не враховує специфіки досліджуваних явищ.
3. Систематичне накопичення матеріалів. Для їх збирання застосовують різноманітні методи наукового дослідження, їх вибір залежить від мети і завдання дослідження. Усі методи повинні бути спрямовані на пе-ревірку переконливості висунутих у гіпотезі передбачень. Важливу роль у підтвердженні гіпотези відіграє експеримент.
Експеримент як складова частина наукового дослідження є одним зі способів отримання нових наукових знань. Головною метою експерименту може бути виявлення властивостей досліджуваних об’єктів, перевірка справедливості гіпотез і на цій основі всебічне і глибоке вивчення теми наукового дослідження.
Основа експерименту – науково поставлений дослід, у процесі якого вивчення явищ відбувається за допомогою доцільно вибраних або штучно створених умов. Вони забезпечують виникнення процесів, спостереження яких необхідне для встановлення закономірних зв’язків між явищами. Поняття «експеримент» означає дію, спрямовану на створення умов задля вивчення певного явища. У науковій мові і в дослідницькій діяльності експериментом називають низку споріднених понять: дослід, цілеспрямоване спостереження, відтворення об’єкта пізнання, організацію особливих умов його здійснення, перевірку прогнозу. Загалом експериментом вважають науково поставлений дослід, спостереження досліджуваного явища у спеціальних умовах, які дають змогу відтворювати його щоразу при повторенні цих умов.
4. Зведення (опрацювання) результатів дослідження. На цьому етапі упорядковують, систематизують, перевіряють на достовірність або здійснюють статистичну оцінку зібраних матеріалів. Надалі їм надають зручної для аналізу форми (таблиці, графіки, математичні формули, рівняння тощо).
Зведені результати дослідження можуть виявитися недостатньо достовірними чи статистично значущими. З огляду на це, виникає необхідність зібрати додатковий дослідний матеріал, провівши дослідження (спостереження, вимірювання, експеримент тощо) за тих самих умов, що й основні.
5. Теоретичний аналіз результатів дослідження. Зведені результати дослідження всебічно вивчають й аналізують, приділяючи увагу усвідомленню і встановленню сутності і зв’язків між досліджуваними факторами, процесами, явищами. Визначальними при обробленні ре-зультатів дослідження є методи аналізу і синтезу, індукції й дедукції. Окремо їх застосовують тільки під час вивчення поодиноких явищ чи процесів. Для аналізу численних результатів, пов’язаних зі складними процесами, явищами, використовують їх комбінування.
Дослідні дані аналізують, порівнюючи з гіпотезою дослідження. Результати порівняння охоплюють такі можливі випадки:
- сформульовані в гіпотезі передбачення цілком узгоджуються з результатами дослідження. Завдяки цьому уможливлюється формулювання нових підтверджених дослідними даними теоретичних положень чи закономірностей;
- результати дослідження лише частково узгоджуються з висунутими у гіпотезі передбаченнями, а іноді суперечать деяким із них. Внаслідок цього виникає необхідність змінити формулювання основних положень гіпотези, щоб вони відповідали одержаним дослідним даним. Для підтвердження правомірності зміни гіпотези проводять додаткові коригуючі дослідження, і тільки після них роблять остаточні узагальнення;
- гіпотеза не підтверджується дослідними даними. Це є підставою для критичного аналізу, перегляду, проведення нових досліджень.
Навіть негативні результати дослідження мають свою цінність, тому не слід недооцінювати їхнє значення. У багатьох випадках вони допомагають правильно змінити уявлення дослідника про досліджувані об’єкти, процеси чи явища.
На основі аналізу формулюють висновки або пропозиції. Результативність такої роботи значною мірою залежить від рівня кваліфікації й ерудиції дослідника, його уміння стисло, чітко і зрозуміло розкрити, оцінити нове і суттєве, що є результатом дослідження, визначити шляхи подальших пошуків. Висновки не повинні бути надто обширними. Оптимальний їх обсяг – не більше 5-10 положень.
6. Літературне оформлення результатів дослідження. Всі матеріали дослідження систематизують і готують для узагальнення й літературного оформлення.
7. Упровадження результатів дослідження в практику. Результати дослідження стають науковою продукцією тоді, коли їх починають застосовувати на практиці (в освіті, на виробництві, в державному управлінні, охороні здоров’я тощо).
Упровадження класифікують за формою матеріального втілення (навчальні програми, навчальні посібники, методичні рекомендації, засоби навчання, державні стандарти, алгоритми і програмні засоби, методи і засо-би забезпечення досліджень, технологічні процеси, конструкції споруд, машин, приладів, виробничого обладнання; засоби автоматизації й управління об’єктами і процесами тощо) і робочою функцією впроваджуваних результатів (організація й управління навчальним про-цесом; здійснення заходів із профілактики професійних захворювань; виготовлення продукції; експлуатація будівель, споруд і транспортних засобів; функціонування систем організації та управління тощо).
Процес упровадження охоплює два етапи. Спочатку узагальнені результати дослідження піддають дослідній перевірці в практичних умовах (у навчальному процесі, на виробництві, у лікувальній практиці). Успішна дослідна перевірка результатів дослідження передує їх широкому впровадженню (в серійне виробництво) або обов’язковому застосуванню (у навчальному процесі, лікуванні тощо).
8. Оцінювання значущості результатів дослідження. Наслідки впровадження результатів дослідження у практику можуть бути найрізноманітнішими: забезпечувати економічний (скорочення грошових витрат на виробництво продукції), соціальний ефект (зростання продуктивності праці, підвищення рівня освіченості, працездатності, поліпшення умов навчання чи праці, збереження здоров’я людей). Оцінюють ефективність результатів наукових досліджень на основі спеціальних методик.
Отже, застосування загальної схеми здійснення дослідження має на меті упорядкування роботи над розв’язанням проблеми. Дотримання послідовності етапів наукового пошуку забезпечує високий професійний рі-вень дослідження і ефективність його впровадження.
2. Організація і планування наукового дослідження
Результати наукового дослідження, ефективність затраченого на нього часу залежать від того, наскільки продумано воно сплановано й організовано. Не менш важливою є раціональна реалізація і таких його аспектів:
1. Накопичення наукової інформації з теми. Бажано, щоб література з теми була вивчена якомога повніше. Для виявлення джерел та посібників необхідно звернутись до спеціальних довідково-бібліографічних, реферативних та інших інформативних видань.
2. Оволодіння методами дослідження. У науці не існує універсального методу дослідження. Кожен пошуковець обирає найзручніший метод, зважаючи на особливість своєї теми.
3. Написання перших фрагментів роботи. Ними часто є перші спостереження над текстом, мовним явищем, картки, конспектування.
4. Організація власного науково-довідкового апарату. Вже на перших етапах роботи слід подбати про організацію і збереження наукової інформації, первинної документації. Надалі це допоможе заощадити сили й час, полегшить пошук і використання матеріалів. Дослідники формують власні каталоги, папки з конспектами й нотатками, чорновими планами, ведуть нотатники, в яких відображають хід роботи, свої спостереження, мір-кування тощо.
5. Підготовка наукових рефератів із теми, їх доцільно обговорювати в колі спеціалістів і зацікавлених осіб із метою узагальнення накопиченого матеріалу з проблематики, з’ясування суперечливих моментів, нових ас-пектів, перспектив дослідження.
6. Робота над рукописом наукового твору. Оформлення результатів наукового дослідження (реферат, доповідь, курсова робота, дипломний твір та ін.) проходить ряд стадій: збір і нагромадження інформації; сис-тематизація й узагальнення первинних матеріалів; підготовка чорнового варіанта рукопису; редагування рукопису; відбір і оформлення таблиць, схем, малюнків, ксерокопій; підготовка остаточного варіанта рукопису; консультації зі спеціалістами; оформлення остаточного варіанта рукопису.
Під час цієї роботи необхідно дотримуватися певних правил структурування тексту, цитування, посилання на джерела тощо.
Загальна характеристика джерел і посібників. Кожному досліднику доводиться обирати принципи й методи вивчення літературного, лінгвістичного текстів. Для правильної і всебічної оцінки літературного, лінгвістичного явища необхідне знання допоміжних дисциплін (джерелознавство, текстологія, історіографія і бібліографія). Джерелознавство допомагає у вивченні творчості письменника, лінгвістичного явища. Текстологія пояснює, як зароджувався твір, формувався текст. Бібліографія надає інформацію про роботи з певної тематики. Історіографія містить відомості про науковців, які вже досліджували порушену проблему. Ці науки доповнюють і конкретизують одна одну.
Особливо важлива робота з джерелами. Ними можуть бути літературні твори, лінгвістичні тексти, твори ділового характеру, що належать письменнику або його сучасникам. Інтерес можуть викликати листи письменників, різні біографічні документи, твори мемуарного характеру, фотодокументи та ін. Неоціненну інформацію містять посібники, критичні, теоретико-літературні та лінгвістичні статті, монографії, бібліографії творів і літератури, які стосуються теми дослідження. Усі видання поділяють на періодичні та неперіодичні.
Серед неперіодичних видань розрізняють:
1. Монографічні праці. Для них обов’язкова єдина тематика, розгорнута концепція, багатий фактичний матеріал, наявність якого відображає логіку розвитку ідеї автора. Монографії можуть бути результатом досліджень одного або кількох учених.
2. Збірник наукових статей. Це колективна робота дослідників із певної теми або проблеми. Збірники поділяють на такі типи: тематичні збірники (розпочинаються зі статей, які теоретично осмислюють тему; інші статті конкретизують її аспекти); праці з’їздів, конференцій, нарад; праці найавторитетніших учених.
Вихід у світ неперіодичних видань не підлягає чітко встановленому графіку, а зумовлюється готовністю наукового матеріалу для оприлюднення та ін.
Періодичні видання виходять друком регулярно через певні проміжки часу. До них зараховують:
— серійні видання. Серію можуть формувати найрізноманітніші твори, об’єднані певною загальною ознакою (тематикою, предметом, ідейною схожістю тощо);
— серійні збірники праць із певного профілю науки або наукової теми наукових, навчальних закладів;
— газети, журнали.
Будь-яке наукове дослідження є довгою і копіткою роботою, що вимагає неабиякого терпіння виконавця. До важливих елементів особистісної культури дослідника належить ретельне застосування прочита-ного під час роботи з книжкою та архівними матеріалами. Залежно від мети використовують відповідні форми запису:
1. Бібліографічна довідка (у ній зазначають автора тексту, заголовок, видавництво, рік видання, загальну кількість сторінок).
2. План викладених у статті, монографії основних тем, питань.
3. Тези (стислий виклад прочитаного).
4. Конспект (послідовний виклад змісту книги, статті). Завдання конспектування полягає в глибокому осягненні прочитаного й викладенні його своїми словами.
5. Виписки (дослівні цитати з тексту джерела). Особливо зручні під час роботи в архіві.
6. Анотація (короткий виклад основних положень джерела, який розкриває його зміст).
Від наукової кваліфікації, особистої культури дослідника залежатиме точність виокремленої в текстах і занотованої головної інформації, адекватність міркувань щодо неї і її коментування, класифікація зібраних матеріалів, що істотно впливає на їх використання.
3. Загальна характеристика джерел і посібників
Науковий пошук характеризується різними рівнями глибини і складності. Його здійснюють люди різної кваліфікації та дослідницьких можливостей. Елементи його використовують під час навчального процесу в загальноосвітніх школах. Значно вищі вимоги висувають до наукового пошуку студентів (як правило, він постає як навчально-дослідницька діяльність), найобдарованіші з яких поповнюють різні галузі науки.
Реферат є найпростішим видом навчально-дослідної роботи студента.
Реферат (лат. referre – доповідати, повідомляти) – доповідь на певну тему, що передбачає огляд відповідних літературних та інших джерел; виклад змісту наукової роботи, книжки, статті.
Базується він на описовому методі дослідження. Використовують його для засвоєння й оцінки наявної наукової інформації з конкретної тематики на семінарських заняттях, при підготовці до екзамену, заліку. Такий реферат може бути монографічним (за одним джерелом) або оглядовим (за кількома джерелами). Особу, яка складає реферат, називають референтом, а сам процес – реферуванням.
Реферат викладають своїми словами, використовуючи при цьому особливо значущі визначення, цитати, а також висловлювання, з якими референт не згоден. Цитування зумовлює посилання на джерело із зазначен-ням сторінок.
План реферату дослідник складає особисто. Композиція реферату повинна охоплювати такі обов’язкові компоненти:
1. Вступ. Містить короткі відомості про автора, назви і стислу оцінку праць, що реферуються, формулювання мети реферату.
2. Завдання головної частини, її полягає у вичерпному викладенні суті наукової інформації з теми. Може складатися з кількох глав або підглав, що залежить від теми, проблематики та обсягу матеріалу реферату.
3. Висновки викладають у формі міркувань, узагальнень, зауважень референта щодо порушених у рефераті питань, підсумовування результатів виконаної роботи.
Обсяг реферату залежить від значущості проблеми, опанованого матеріалу. Як правило, він сягає 10–15 сторінок машинописного тексту, надрукованого через 2 інтервали.
Робота над рефератом відбувається з дотриманням такого порядку:
1. Вибір або формулювання теми. З’ясування форми реферату, яка б відповідала його меті.
2. Обмірковування теми, складання попереднього плану реферату.
3. Ознайомлення з науковою літературою, що відповідає темі роботи. Вибір джерела (джерел), що розкриває тему.
4. Формулювання мети реферату, коригування первинного плану.
5. Виклад матеріалу відповідно до складеного плану.
Кожний реферат має бути індивідуальною роботою, в ньому простежуватимуться особливості мислення, творча манера автора. Водночас повинен відповідати таким вимогам щодо оформлення:
a. Використання паперу типового формату.
b. Скріплення і пронумеровування сторінок.
c. Правильне оформлення титульної сторінки.
d. Подання списку літератури в алфавітному порядку з дотриманням правил наукового апарату.
e. Недопустимість жодних надмірностей в оформленні (рамочок, малюнків тощо), які не стосуються змісту роботи.
Курсова робота є одним із видів навчально-дослідної, наукової роботи студента, складовою навчального процесу в середніх і вищих навчальних закладах, її автор має виявити здібності до дослідної роботи, осмислення зібраного матеріалу, вміння його систематизувати, робити правильні висновки. Участь у ній засвідчує ступінь самостійності, уміння застосовувати здобуті знання та набуті навички, розвиває дослідницькі вмін-ня та здібності. Підготовка до написання курсової роботи вирішує одночасно навчальне (автор виявляє рівень засвоєння поточного навчального матеріалу, ознайомлення з відповідною літературою) і дослідницьке (засвідчує уміння автора аналізувати, узагальнювати, робити висновки) завдання.
Зміст курсової роботи зумовлюється передусім її темою. Існують, крім того, і загальні вимоги, які стосуються всіх видів робіт. Однією з них є свідоме розуміння природи питання. Тому розпочинати роботу слід із вивчення матеріалу, що стосується зазначеної тематики. Це допоможе глибше зорієнтуватись при виборі теми, всебічно обґрунтувати свій вибір, полегшить процес виконання курсової роботи.
Структура курсової роботи охоплює вступ, основну частину, висновки. У вступі слід обґрунтувати вибір теми, її актуальність, значущість для науки і практики, визначити мету роботи й підпорядковані їй завдання; вказати, який фактичний матеріал використаний як джерело спостережень, запропонувати лаконічний огляд літератури, який містив би узагальнення й оцінку, а не переказ прочитаного.
В основній (найбільшій за обсягом) частині необхідно на конкретному матеріалі послідовно розкрити тему. Викладаючи свої спостереження, міркування, кожне теоретичне положення слід підтверджувати самостійно дібраними прикладами, кількість яких має бути достатньою для висновків та узагальнень. Усі приклади слід прокоментувати.
У заключній частині подають стислі висновки, які іноді формулюють тезисно. Обов’язковим елементом курсової роботи є зміст, який, передуючи тексту, повинен подати послідовний перелік її складових частин із зазначенням сторінок. Зміст логічно організує роботу, надає їй компози-ційної стрункості, науковості.
Завершує текст курсової роботи список літератури оформлений згідно із бібліографічними стандартами.
Головне для курсової роботи — глибина та повнота розкриття теми, творчий підхід, обґрунтованість висновків й узагальнень. Вона має відзначатися композиційною довершеністю, логічністю викладу інформації, вправністю літературної мови.
Захист курсової роботи є не менш відповідальною справою, ніж її підготовка. Часто він відбувається у присутності кількох викладачів, студентів, які мають право ставити питання та висловлювати зауваження що-до роботи. Процес захисту протоколюється, протокол подають на кафедру разом із текстом курсової роботи.
Найпоширеніші такі вимоги до курсових робіт:
1. У роботі не має бути нічого зайвого, матеріалів, що не стосуються зазначеної теми.
2. Недоцільно повторювати одне й те саме, експлуатувати однакові приклади, слова та словосполучення.
3. Необхідно забезпечити простоту викладу, уникати невиправдано великих розмірів викладеного матеріалу.
4. Не слід писати роботу швидко, абияк, бо все, що пишеться нашвидкуруч, виявляється незрілим.
5. Про результати дослідницької роботи доцільно зробити повідомлення на засіданні студентського наукового гуртка, що допоможе врахувати в остаточному варіанті всі зауваження.
Вдало обрана тема, успішно виконана курсова робота з часом може бути трансформована в дипломну роботу і навіть значно масштабніше наукове дослідження.
Дипломна робота. Є завершальним етапом освіти випускника. Як одна із спеціальних форм наукової роботи вона має свої кваліфікаційні ознаки. У науковій практиці поняття "диплом" означає робота, дослідження, проект, що виконується студентом-випускником для отримання свідоцтва про закінчення навчального закладу. Синонімічними до нього є поняття "дипломна робота", "дипломний проект", "дипломний твір" та ін.
Написання дипломних робіт має на меті систематизувати, закріпити, розширити теоретичні та практичні знання зі спеціальності, виявити навички застосування цих знань при вирішенні конкретних наукових завдань.
В університетах, інших вищих навчальних закладах виконання дипломних робіт є обов’язковим елементом процесу навчання, фінальною формою підготовки спеціалістів. Як правило, у дипломних роботах повинні бути реалізовані такі вимоги:
- актуальність, новизна тематики, відповідність сучасному стану і перспективам розвитку науки, практичним завданням і загальним цілям дипломної роботи;
- вивчення й критичний аналіз монографічної та періодичної літератури згідно з темою дипломної роботи;
- вивчення й характеристика історії та сучасного стану проблематики дослідження;
- характеристика предмета, цілей і методів дослідження, опис та аналіз проведених автором експериментів;
- узагальнення результатів, обґрунтованість висновків і практичних рекомендацій.
При виборі теми бажано враховувати її відповідність рівню розвитку сучасної науки, актуальним напрямам наукових досліджень, з яких спеціалізується кафедра, можливостям забезпечення студентів-дипломників науковим керівництвом.
Допущена кафедрою до захисту дипломна робота направляється деканом факультету (директором інституту) або, за узгодженням із ним, завідувачем кафедри на рецензію. У рецензії рецензент обов’язково відзначає: а) правильність формулювання теми, ступінь її вивчення, правомірність визначення головних проблем, глибину й послідовність їх розкриття; б) знання дипломником наукової літератури з тематики, що досліджується; в) новизну та оптимальність формулювання і розв’язання проблеми; г) співвідношення теоретичної і професійної частин.
Структурні особливості дипломної роботи. Якість дипломної роботи залежить не лише від вдалого добору необхідних матеріалів, а й від умілого використання їх, чіткої організації, систематичності й послідовності ви-кладу, правильного оформлення наукового апарату. Тому важливим етапом підготовки дипломної роботи є складання її плану, продумування композиції та ін. План має передбачати поря
Дата: 2016-10-02, просмотров: 236.