Методи в широкому розумінні – це діяльність, спрямована на досягнення якоїсь цілі. Метод науки зодного боку, відображає вже пізнані закони досліджуваної сфери, а з іншого – виступає як засіб подальшого пізнання. Отже, метод одночасно є і результатом процесу пізнання,і його передумовою.

Науковий метод — це сукупність дослідницьких дій, що застосо-вуються для здобуття нових знань. Чим більш розвинена та чи інша наука, тим більшим і кращим є її методичний арсенал. Вміння правильно вибирати метод чи методи досліджень — мірило професіоналізму дослідника. Звичайним критерієм правильності того чи іншого методу є відтворюваність результату: якщо ми повторно проведемо дослідження за таким методом, то результат буде той самий. Метод може бути нечутливим, якщо його результат слабко реагує на зміни вихідних даних, або нестійким, якщо незначні зміни вихідних даних дають суттєві коливання результатів.

Метод повинен відповідати предметній специфіці даної науки, її цільовим настановам, теоретичним та методологічним принципам. Науковий метод повинен відповідати таким вимогам:

- цілеспрямованість на розв'язання дослідницьких завдань певних видів;

- правильність (істинність), яка підтверджується повторюваністю його результатів: правильний метод при його повторному застосуванні повинен дати той самий результат;

- чіткість і зрозумілість: результати, одержані за даним методом, повинні мати чітку й логічну інтерпретацію;

-надійність, стійкість щодо незначних змін і коливань вихідних даних чи умов;

- економічність щодо витрат часу, засобів та коштів: з багатьох можливих методів перевагу надають найбільш економічному.

Суспільна географія користується системою методів досліджень, яка становить її методичний арсенал. Відповідно до різних рівнів дослідження сукупність методів поділяють на кілька груп.

Всі методи мають свї функції: дескриптивну, нормативну та конструктивну.

Дескриптивна (описова) функція є найбільш простою та початковою. Вона має на меті інвентаризацію та систематизацію фактичного матеріалу. Стадія інвентаризації в географічних науках є надзвичайно довготривалою: протягом тисячоліть людство накопичувало первинну географічну інформацію. Унікальним прикладом такого накопичення є китайська географія "Дифанчжи" — "Опис місцевостей", яка складалася з 93 тисяч томів. Друга складова дескриптивної функції представлена систематизацією накопиченого матеріалу, його узагальненням, класифікацією, типізацією, формалізацією (географічні карти).

Наступним рівнем розвитку методології та методики є інтерпретативна (нормативна) функція. На цій стадії наука намагається пояснити (інтер-претувати) ті чи інші явища, а також прогнозувати їх можливі зміни, розвиток. Нормативна методологія - це феномен явної самосвідомості науки, явна рефлексія.

Третю функція конструктивна. На цій стадії наука здатна виконувати певні замовлення, тобто вести дослідження за поставленим завданням, ціллю, проблемою. У науці — це функції цілепокладання.

Суспільна географія користується системою методів досліджень, яка становить її методичний арсенал. Відповідно до різних рівнів дослідження сукупність методів поділяють на кілька груп.

Філософські методи мають на меті використання у наукових до-слідженнях категорій, положень, принципів і законів певних філософських систем —діалектики, позитивізму, раціоналізму, інтуїтивізму, сенсуалізму і т. д. На цьому рівні визначають загальну методологічну орієнтацію (спрямованість) досліджень. Філософські методи пояснюють протирічивий і складний розвиток засобів відображення реальності та пізнання — понять, категорій, принципів, ідей, гіпотез, теорій, концепцій. Найбільш визнаним філософським методом у вітчизняному наукознавстві є діалектична логіка. Його доповнюють інші логіки — формальна, математична і т. д. Діалек-тичний метод розглядає всі явища у русі й розвитку, у взаємозв'язку та взаємозумовленості, з точки зору причинності, єдності та боротьби протилежностей, переходу кількості в якість, заперечення заперчень. Філософські методи не підміняють загально- чи кон-кретнонаукові, але дають їм певну спрямованість, націленість на реалізацію принципів і законів відповідної філософської системи, світогляду.

Загальнонауковими методами називають засоби і прийоми дослі-джень, які з певними уточненнями та модифікаціями використовують в усіх науках. Такими є, наприклад, індукція і дедукція, аналіз і синтез, логіко-дедуктивний метод, метод моделювання та ін.

Конкретно-науковими називають ті методи, які застосовуються в окремих науках або у споріднених групах наук. їх поділяють на дві групи: міждисциплінарні методи і спеціальні методи.

Спеціальні методи розробляють для потреб окремої науки і ви-користовують, головним чином, в ній. Якщо той чи інший спеціальний метод широко використовується іншими науками, набуває загального визнання, то він стає міждисциплінарним або загально-науковим. У суспільній географії спеціальні методи спрямовані на аналіз соціально-економічної (суспільної) організації ландшафтної оболонки в цілому та її окремих складових. Такими є методи аналізу положення географічних об'єктів, розміщення окремих поселень, підприємств, суспільно-географічних ареалів, методи суспільно-географічної регіоналізації, районування, зонування, ешелонування.

Найважливішими видами емпіричних досліджень є спостереження, вимірювання та експеримент, за допомогою яких отримують первинну наукову інформацію про досліджуваний об'єкт. Вони безпосередньо повязані з науковою практикою. Головними напрямками емпіричних досліджень виступають порівняльний аналіз досліджуваних об'єктів, їх групування, систематика, класифікація.

Спостереження - це спосіб пізнання об'єктивного світу на основі безпосереднього сприйняття предметів і явищ за допомогою чуттєвості. Воно дозволяє отримати первинний матеріал для вивчення. Спостереження ведеться за планом і підпорядковується певній тактиці.

Особливим видом спостереження є вимірювання. Якщо зазвичай спостереження дає нам інформацію про якісні особливості, то вимірювання інформує про кількісні відношення, характерні для досліджуваного об'єкта. Інколи вимірювання здійснюється за допомогою наших органів відчуття, а в науковому пізнанні - через використання вимірювальних приладів.

Ефективним джерелом емпіричних досліджень є експеримент. Експеримент - це система операцій, впливу або спостережень, спрямованих на одержання інформації про об'єкт при дослідницьких випробуваннях, які можуть проводитися в природних і штучних умовах при змінні характеру проходження процесу.

Результатом емпіричних досліджень, які проводяться дослідним шляхом, є конкретні факти, за якими здійснюється констатація суттєвих кількісних і якісних ознак і властивостей об'єкта, що вивчається, і вони стають носіями елементарного знання.

Окрім того, важливими напрямками емпіричних досліджень виступають також порівняльний аналіз досліджуваних об'єктів, їх групування, систематизація, класифікація тощо.

Порівняльний метод -— один з фундаментальних і основоположних напрямків пізнавального процесу. Порівняння — базовий принцип різноманітних методів класифікації, типізації, генералізації, оцінювання, прогнозування. На основі порівняльного підходу формуються галузі знань і наукові дисципліни: порівняльне мовознавство; порівняльна планетологія; порівняльна морфологія та порівняльна ембріологія — у складі біології.

Порівняльний метод базується на таких принципах формальної логіки:

1) принцип подібності порівнюваних об'єктів: порівнювати можна лише ті об'єкти, які мають більше чи менше подібних ознак; іншими словами, для порівняння будь-яких об'єктів необхідно показати, що вони мають спільні ознаки;

2) принцип розрізнення — за якими ознаками, за якими їх якісними та кількісними градаціями можна розрізняти досліджувані об'єкти.

У соціально-географічних дослідженнях можливі порівняння:1) просторові; 2) часові; 3) просторово-часові (ергодичні). Поширеними прикладами просторово-часових порівнянь у соціальній географії можуть бути дослідження процесів господарського освоєння простору.

Порівняння географічних об'єктів дає змогу оцінити їх подібність — відмінність, що є основою для наступної систематики та класифікації цих об'єктів. Якщо порівнюють об'єкти різних стадій чи станів розвитку або "віку", то стає можливим проаналізувати всю "траєкторію "розвитку даного об'єкту, виділити певні "фази" його становлення, розквіту й занепаду або відмирання. Такий підхід називають порівняльно-історичним методом

При вивченні суспільних явищ і процесів широко використовується історичний метод, який включає їх періодизацію, аналіз внутрішньої структури та джерел розвитку, активної дії.

Сутність використання історичного методу полягає у вивченні всіх змін суспільних явищ та чинників різних історичних періодів та їх вплив на сучасний стан цих явищ у соціальному, економічному та територіальному (географічному) відношеннях.

Окрім того, історичний метод включає визначення причин та чинників, що зумовили виникнення того чи іншого явища (об'єкта), вивчення стадій його розвитку аж до сучасного стану. Екстраполюючи процес розвитку того чи іншого явища (об'єкта) на перспективу за допомогою математичного моделювання чи іншого способу, можна за тенденціями минулого зробити економічний чи економіко-географічний прогноз цих явищ і процесів на майбутнє. За допомогою історичного методу можна відповісти на запитання, як змінилися економіка того чи іншого району, його географічне середовище та господарське використання, як змінювалося розселення населення та ступінь господарського освоєння території. Тому в плані географічного вивчення соціально- економгеографі-чних об'єктів і явищ обов'язково є розділ про історію їх формування й розвитку. З нього, як правило, розпочинається дослідження об'єкта. Цей метод базується в основному на літературних, ар-хівних, фондових та інших джерелах інформації.

Картографічний метод полягає в розробленні картографічних мо-делей — карт. Карти можна складати в польових і камеральних умовах. У першому випадку за спеціальними методиками картографують земну поверхню, чи її окремі компоненти — ґрунти, землекористування і т. д., у другому — на спеціальну картографічну основу наносять ту чи іншу просторово організовану (адресну) інформацію.

Картографічний метод досліджень охоплює як вміння правильно й повно "читати" географічні карти, одержувати за їх допомогою вихідну інформацію, так і саме складання карт, зокрема польове картографування досліджуваних явищ, а також вміння показати результати камеральних географічних досліджень на нових і оригінальних картах. Загальновизнаним серед географів є такий критерій власне географічних досліджень: географічним є все те, що піддається картографуванню, що можна показати на карті. Карти дають широкі можливості для подальшого математико-картографічного моделювання: на основі вихідних карт розробляють нові, більш узагальнені та абстраговані карти.

Математичні методи мають на меті застосування в науці принципів і положень, а також формального апарату математики і математичної логіки. Математику називають найбільш абстрактною за-гальнонауковою мовою, яка дає змогу розглядати будь-які явища і процеси незалежно (абстраговано) від їх змісту. У багатьох випадках інтенсивне застосування математики у тій чи іншій науці формує нову предметну область, нову дисципліну: математична фізика, математична економіка (економетрика), математична біологія (біоме-трика), математична геологія, математична географія.

Виділяють три основні рівні математизації суспільної географії. На першому рівні математизації застосовують кількісні показники і міри, тобто параметризують географічні об'єкти і явища, визначають певні метрики для їх відношень і т. д. Другий рівень математизації — застосування математичних засобів обробки даних з метою встановлення емпіричних залежностей і закономірностей. Третій рівень математизації полягає у розробці математико-географічних моделей з використанням аксіоматико-дедуктивного методу, аналізу кореляцій і регресій, теорії графів, багатовимірного статистичного аналізу, спектрального аналізу, теорії випадкових процесів і т. д.

За системним методом географічні об'єкти розглядають як складні системи. Система в найбільш загальному розумінні — це множина взаємопов'язаних об'єктів (елементів системи), яка утворює певну цілісність, новий об'єкт. Кожна система має такі властивості і відповідні характеристики:

- система складається з множини елементів; при цьому елементами можуть бути об'єкти — матеріальні чи ідеальні (абстрактно-формалізовані), властивості об'єктів, відношення між об'єктами;

- система має множину зв 'язків і відношень між складовими елеме-нтами; головні відношення називають системоутворюючими;

- в межах окремої системи її елементи можуть утворювати певні групи і блоки, які називають підсистемами даної системи;

- система являє собою не механічну сукупність складових елементів і підсистем, а їх цілісність, що має нові якості; це властивість емерджентності систем;

- кожна система має свою організацію, свою будову, яку називають структурою системи; систему можна розглядати за різними системоутворюючими відношеннями, у різних аспектах, у різних структурних зрізах, але звичайно структуру системи характеризують за головним, специфічним для даного класу систем системоутворюючим відношенням;

- кожна система виконує властиві їй функції* по відношенню до її зовнішнього середовища, а її підсистеми мають внутрішні (іноді й зовнішні) функції;

- кожний об'єкт можна одночасно розглядати як систему, що складена певною множиною елементів, або ж як один з елементів більшої системи (надсистеми); це властивість еквгпотеиційпості системного підходу, яка зумовлена наскрізною та ієрархічною системно-структурною організацією реального світу;

- системи розглядають функціонально, за їх входами і виходами. Міняючи вхідні імпульси системи та спостерігаючи за відповідною зміною виходів з системи, зміни її стану, можна зрозуміти механізми функціонування системи.

Розрізняють системи малі й великі, прості й складні.

Монографічний метод використовують при вивченні типових соціально- та економіко-географічних явищ і процесів, а також досвід окремих господарств. Він включає аналіз господарської діяльності підприємств, галузей, вивчення прогресивних методів ведення госпо-дарства, впровадження нових форм господарювання на основі моно-графічних праць або спеціальних досліджень.

Літературний метод дослідження широко використовується при виконанні теоретичних робіт, історико-географічних досліджень тощо. Цей метод використовується всіма дослідниками, оскільки вони зобов'язані детально вивчити літературу з даної теми, використати досвід своїх попередників і, не повторюючи їх, зробити власних внесок у розробку наукової теми.

Конкретно-наукові методи (спеціальні), які використовуються в окремих науках чи в генетично пов'язаних або об'єднаних спільністю об'єктів, тобто спеціальними, називаються такі, що обґрунтовуються певною наукою й використовуються головним чином у ній самій. Стосовно даного курсу найбільш ефективними є методи просторового аналізу, порівняльно-географічний, картографічний, балансовий, візуальний та метод анкетного опитування.

Головним завданням дослідника є виявлення соціально-економгеографічних просторових зв'язків в усіх напрямах. Тільки в процесі такого пізнання можна дати відповідь на запитання про причини територіальних відмінностей у розвитку й розміщенні населення, галузей господарства та їх окремих поєднань

Балансовий метод - це основний метод координації та взаємного уз-годження всіх показників, які відображають сутність досліджуваного явища або процесу. За допомогою балансового методу вивчають та аналізують відповідності у використанні національним господарством природних, трудових, фінансових ресурсів, взаємозв'язки між окремими районами й цілими державами та їхніми інтеграційними утвореннями. Баланси поділяються на планові та звітні.

Особливе місце в науково-дослідницький діяльності, а також у практиці розвитку національної економіки належить міжгалузевим і міжрайонним балансам, які дають можливість розкрити галузеві зв'язки в національному господарстві, структуру витрат і рентабельність галузей тощо, а також дають змогу моделювати й розробляти структуру внутрішніх і зовнішніх зв'язків територіально-соціально-економічних систем різного ієрархічного рангу. Міжгалузевий баланс складається у двох варіантах: натуральному та вартісному виразі.

Загалом, балансовий метод як загальнонауковий найчастіше ви-користовується в конкретній економіці. Його застосовують під час аналізу показників, що перебувають у функціональній залежності або відносяться як частка до цілого. Він визначається як „група розрахункових прийомів" для аналізу, прогнозування й планування розвитку динамічних систем з визначеними потоками ресурсів і продукції ("затрати - випуск", "виробництво -споживання", "ввезення - вивезення", а в загальному вигляді -"прибутки - витрати") і детермінованими залежностями між прибутковою й видатковою частинами. Його також широко використовують при плануванні й аналізі економічної діяльності підприємств, галузей. Наприклад, аналіз забезпечення підприємства (галузі) робочою силою та використання трудових ресурсів здійснюють на основі балансу праці. Забезпеченість підприємств (галузі) нормованими засобами та правильність їх використання аналізують на підставі планового балансу оборотних засобів.

Рух засобів підприємства контролюють і аналізують також за до-помогою балансового методу. Кількість засобів на початку року разом із надходженням їх із різних джерел протягом року повинна обов'язково дорівнювати решті засобів на кінець року разом із вибуттям їх за призначенням та списанням втрат і нестач. Якщо такої рівності немає, треба шукати помилки в записах складського або бухгалтерського обліку чи вважати за зловживання. Перевірку наявності всіх товарно-матеріальних цінностей, розрахунків і готівки під час інвентаризації перед складанням річного звіту теж проводять на основі цього методу. Бухгалтерські баланси складають за принципом балансового методу.

Метод прогнозування - це спеціальне наукове дослідження конкретних перспектив розвитку соціально-економгеографічних об'єктів (явищ).

Завдання його - визначення майбутнього стану інтегральних гео-систем, характеру взаємодії природи й населення. Прогнозування - це складне поєднання наукового знання з інтуїцією. Розрізняють пошукове (генетичне та ресурсне), нормативне прогнозування. Пошукове прогнозування передбачає, що тенденції, які спостерігаються, не будуть змінені за допомогою вольового рішення.Соціально-економгеографічні прогнози мають переважно цільовий, нормативний характер, тобто перед-бачають шляхи досягнення бажаного стану об'єкта на основі заздалегідь заданих критеріїв мети дослідження. Важливим завданням соціально-еко-номгеографічного прогнозування є визначення та оцінка як окремих, та і сумарних соціально-економгеографічних передумов, наслідків науково-технічного нововведення, порівняння витрат з досягнутим економічним і соціальним ефектом у часовому та територіальному аспектах. Прогноз на перспективу повинен виявити й обгрунтувати найбільш важливі, пріоритетні завдання, розв'язання яких вимагає першочергової концентрації ресурсів та зусиль. Але щоб мати наукове й практичне значення, геопро-гнозування повинне дотримуватися кількох принципів. Воно покликане послідовно й гармонійно розв'язувати кардинальні соціально-економічні проблеми суспільства з метою максимального задоволення матеріальних і духовних потреб народу на базі підвищення ефективності й раціональності використання ресурсів та інтенсифікації виробництва, враховуючи його галузеву й територіальну збалансованість. Окрім того, при прогнозуванні потрібно враховувати й такі загально-наукові принципи, як історичний підхід, принцип порівняння, невизначеність прогнозованих явищ і принцип безперервності самого процесу прогнозування.

Будь-яке прогнозування є складним багатоступеневим процесом, на кожному етапі застосовуються свої загальнонаукові та міжнаукові методи. У соціально-економгеографічних дослідженнях широко застосовується (особливо під час польових досліджень) візуальний метод та метод анкетного опитування.

Візуальний метод дослідження грунтується на безпосередньому спостереженні явищ (об'єктів) і застосовується переважно для розуміння вищезазначених методів.

Економгеограф отримує новий матеріал, в основному, внаслідок безпосередніх територіальних досліджень. Необхідно побачити дос-ліджуваний об'єкт, вивчити на місці типові явища, встановити, чому саме так вони проходять. Значну цінність має виробничий досвід людей, оскільки необхідне особисте знайомство з різними типами господарської діяльності населення. Візуальний метод незамінний при вивченні мікрогеографії та плануванні міст і сіл. При великомасштабному дослідженні території, при ознайомлені з технологічними й виробничими процесами тощо. Спостереження повинне супроводжуватися бесідами з спеціалістами, керівниками виробництва, старожилами досліджуваного об'єкта, а якщо необхідно, то й фотографуванням місцевості.

Метод анкетною опитування став одним із розповсюджених спеціальних методів у соціально-економгеографічних дослідженнях. Його використовують у двох випадках: якщо інформація відсутня; якщо необхідно визнати думку певного кола людей про мотиви та причини соціальних явищ. Існують дві форми проведення опитування. Це може бути бесіда, в ході якої той, хто бере інтерв'ю, ставить низку цілеспрямованих запитань і за їх допомогою отримує інформацію про проблеми, які його цікавлять. Опитування може бути організоване та кож за допомогою анкети певної форми, яку опитуваний заповнює самостійно або за допомогою дослідника.

Викладені вище методи дослідження та деякі інші використовуються в соціальній та економічній географії в поєднанні і в залежності від поставленого завдання.

3.Основні загальнонаукові підходи в наукових дослідженнях.(самостійне опрацювання)

Лекція 5