Зміст НАВЧАЛЬНОЇ практики «УНІВЕРСИТЕТСЬКА ОСВІТА»

Навчальна практика «Університетська освіта» включає:

1. Теоретичні частину (6.1), яка передбачає самостійне вивчення студентами теоретичного матеріалу за темами робочої програми практики, зокрема теоретичних, законодавчих та організаційних положень щодо:

- змісту університетської освіти в контексті Болонського процесу;

- організації навчального процесу в університеті;

- підготовки фахівців з банківської справи відповідно до державних, галузевих стандартів освіти та внутрівузівських стандартів ДонНУЕТ;

- інформаційного забезпечення підготовки фахівців та правил користування бібліотечними фондами;

- соціально-культурної інфраструктури та студентського самоврядування в ДонНУЕТ.

Теоретичний матеріал вивчається студентами самостійно під час аудиторних занять із консультуванням у керівника практики.

2 Практичну частину (6.2), яка передбачає, за результатами вивчення теоретичного матеріалу, виконання студентами:

- завдань із самостійної роботи за темами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 програми навчальної практики під час аудиторних занять (й у позааудиторний час);

- індивідуальної роботи за темою 5 під час їх роботи в бібліотеці ДонНУЕТ.

Виконані завдання оформлюються студентами у формі звіту, який має бути захищений наприкінці практики.

Теоретична частина

Тема 1. Університетська освіта в контексті Болонського процесу

 

Процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності, у тому числі й вищу освіту. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

Болонський процес - це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти до 2010 року. Формування Зони європейської вищої освіти сприятиме створенню умов для вільного переміщення студентів, викладачів, дослідників та менеджерів, підвищенню мобільності й розширенню можливостей працевлаштування громадян, а також зростанню міжнародної конкурентоспроможності європейської вищої освіти.

Болонський процес був започаткований 19 червня 1999 р. у м. Болонья підписанням 29 міністрами освіти країн Європи Болонської декларації. Країни-учасниці домовилися про створення Зони європейської вищої освіти (єдиного європейського освітянського та наукового простору) до 2010 р., сформулювали основні завдання та принципи її побудови, узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти. У травні 2005 р. на рівні Міністерства освіти України була підписана декларація про участь вітчизняних навчальних закладів у Болонському процесі.

Хронологія подій Болонського процесу полягає у наступному:

- в 1997 р. під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому числі), більшість з яких і сформулювали згодом принципи Болонської декларації. Лісабонська угода декларує наявність і цінність різноманітних освітніх систем і ставить на мету створення умов для забезпечення мобільності громадян європейських країн на ринку європейської праці;

- в 1998 р. у Сорбоні чотири країни – Франція, Італія, Велика Британія та Німеччина – підписали Сорбонську декларацію, завдання якої спрямовані на гармонізацію систем вищої освіти цих країн та створення відкритого європейського простору (Спільна декларація про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти чотирьох міністрів, що презентують Великобританію, Німеччину, Італію і Францію, 25 травня 1998 р.);

- в 1999 р. у Болоньї європейськими міністрами освіти була прийнята Болонська декларація щодо формування Зони європейської вищої освіти (Зона європейської вищої освіти: Спільна заява європейських міністрів освіти, 18-19 червня 1999 р.). Були сформульовані основні завдання та принципи створення Зони європейської вищої освіти;

- в березні 2001 р. в Саламанкі – Конференція європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій (Саламанка, 29-30 березня 2001 р.);

- в травні 2001 р. в Празі – зустріч європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту (До зони європейської вищої освіти: Комюніке зустрічі європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту, 18-19 травня);

- в Берліні – Конференція міністрів, відповідальних за вищу освіту (Створення загальноєвропейського простору вищої освіти: Комюніке Конференції міністрів, відповідальних за вищу освіту, 19-20 вересня 2003 р.).

Розвиток Болонського процесу є інструментом гармонізації систем вищої освіти країн-учасників і може бути взаємовигідним способом формування єдиного європейського ринку висококваліфікованої праці.

Разом з тим Лісабонська угода декларує наявність і цінність різноманітних освітніх систем і ставить за мету створення умов, за яких більша кількість людей, скориставшись усіма цінностями і здобутками національних систем освіти і науки, зможуть бути мобільними на європейському ринку праці. Громадянам нової Європи повинні бути доступними спільні цінності освіти, науки і культури всіх її країн, тому Болонський процес має бути спрямований на зближення, а не на уніфікацію вищої освіти в Європі.

Побудова загальноєвропейського простору вищої освіти у цілому завершена у 2010 р.

Болонська декларація містить основні завдання та принципи створення Зони європейської вищої освіти та передбачає конкретну програму дій, що ґрунтується на конкретній меті, термінах і специфічних завданнях.

Основні принципи (шість цілей Болонського процесу) та завдання формування Зони європейської вищої освіти у руслі Болонського процесу полягають у наступному:

1. Уведення двоциклового навчання. Пропонується ввести два цикли навчання (доступеневе і післяступеневе навчання):

- 1-й цикл – до одержання першого академічного ступеня, передбачає навчання протягом не менш 3-х і не більш 4-х років та отримання ступеня бакалавра;

- 2-й цикл – передбачає після одержання першого академічного ступеня бакалавра отримання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання) і/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).

2. Запровадження у національних системах освіти кредитної системи на основі ECTS (Європейської кредитно-трансфертній і акумулюючої системи, Європейської системи перезарахування кредитів). Кредитна система – це система обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. Кредит – це умовна мінімальна стандартна одиниця виміру обсягу навчального навантаження (в годинах) якісь частини програми вищої освіти, виконаної студентом підчас навчання (згідно Конвенції Ради Європи і ЮНЕСКО в Лісабоні).

3. Контроль якості освіти шляхом оцінки знань, умінь та навичок випускників (а не лише тривалості або змісті навчання) за допомогою застосовування системи гарантії якості освіти. Така система передбачає встановлення стандартів транснаціональної освіти, а також організацію незалежних акредитаційних агентств (незалежних від національних урядів та міжнародних організацій).

4. Розширення мобільності студентів та викладачів для взаємного збагачення європейським досвідом шляхом усунення перешкод та створення умов для вільного пересування студентів та викладачів. Для студентів повинен бути забезпечений доступ до можливості одержання освіти й практичної підготовки, а також до супроводжуючих послуг у будь-якій країні, яка приєдналась до Зони європейської вищої освіти; для викладачів, дослідників й адміністративного персоналу повинні бути забезпечені визнання й залік періодів часу, витраченого на проведення досліджень, викладання й стажування в європейському контексті, без порушення їх прав, установлених законом.

5. Забезпечення працевлаштування випускників. Працевлаштування має бути забезпечене завдяки орієнтації ВНЗ на кінцевий результат (використання знань та умінь випускників на користь усієї Європи), спрощенню професійного визнання кваліфікації випускників. Для забезпечення визнання кваліфікації планується повсюдне використання Додатку до диплому, який рекомендований ЮНЕСКО.

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легко доступних кваліфікацій, реалізація спільних програм навчання, практичної підготовки й проведення наукових досліджень, співробітництва тощо сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до освіти.

 

Тема 2.Фундаменталізація та індивідуалізація фахівців з вищої освіти

 

Правові, організаційні, фінансові та інші засади функціонування системи вищої освіти в Україні регулюється Законом України «Про вищу освіту». Відповідно до Закону, вища освіта – це рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті засвоєння навчальної інформації (тобто змісту навчання), який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.

Зміст вищої освіти обумовлюється цілями та потребами суспільства та являє собою систему знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури та мистецтва.

Базовими складовими системи вищої освіти в Україні є:

1) структура вищої освіти;

2) система стандартів вищої освіти;

3) система вищих навчальних закладів;

4) порядок ліцензування та акредитації вищих навчальних закладів.

До структури вищої освіти в Україні входять:

- освітні рівні;

- освітньо-кваліфікаційні рівні.

Освітній рівень вищої освіти - характеристика вищої освіти, яка визначає ступень сформованості інтелектуальних якостей особи, які достатні для здобуття нею кваліфікації, що відповідає певному освітньо-кваліфікаційному рівню.

Законом України «Про вищу освіту» встановлені такі освітні рівні вищої освіти (ОР):

1) неповна вища освіта - ОР, який характеризує сформованість інтелектуальних якостей особи, що визначають її розвиток як особистості та є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста;

2) базова вища освіта - ОР, який характеризує сформованість інтелектуальних якостей особи, що визначають її розвиток як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого бакалавра;

3) повна вища освіта - ОР, який характеризує сформованість інтелектуальних якостей особи, що визначають її розвиток як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

Освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти - характеристика вищої освіти, яка визначає ступень сформованості знань, умінь та навичок особи, що забезпечують її здатність виконувати завдання та обов'язки (роботи) певного рівня професійної діяльності.

Законом України «Про вищу освіту» встановлені такі освітньо-кваліфікаційні рівні (ОКР) вищої освіти:

1) молодший спеціаліст – ОКР вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Особи, які мають базову загальну середню освіту, можуть одночасно навчатися за освітньо-професійною програмою підготовки молодшого спеціаліста і здобувати повну загальну середню освіту;

2) бакалавр – ОКР вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста;

3) спеціаліст – ОКР вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності;

4) магістр - ОКР вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов'язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня магістра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста.

Вища освіта в Україні має відповідати стандартам вищої освіти. Стандарти вищої освіти - сукупність норм, які визначають зміст вищої освіти, зміст навчання, засоби діагностики якості вищої освіти та нормативний термін навчання. Стандарти вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти та професійної підготовки, а також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів.

Систему стандартів вищої освітискладають:1) державний стандарт, який містить такі складові: перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями; перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями; вимоги до освітніх рівнів вищої освіти; вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти.Державні стандарти затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, а перелік напрямів та спеціальностей та вимоги до освітніх рівнів вищої освіти і до освітньо-кваліфікаційних рівнів ще й погоджується із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі праці та соціальної політики; 2) галузеві стандарти, які містять такі складові: освітньо-кваліфікаційні характеристики (ОКХ) випускників вищих навчальних закладів; освітньо-професійні програми підготовки (ОПП); засоби діагностики якості вищої освіти. Освітньо-кваліфікаційна характеристика (ОКХ) випускника вищого навчального закладу відображає цілі вищої освіти та професійної підготовки, визначає місце фахівця в структурі галузей економіки держави і вимоги до його компетентності, інших соціально важливих якостей, систему виробничих функцій і типових завдань діяльності й умінь для їх реалізації.Освітньо-професійна програма підготовки (ОПП) визначає нормативний термін та нормативну частину змісту навчання за певним напрямом або спеціальністю відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, встановлює вимоги до змісту, обсягу та рівня освіти й професійної підготовки фахівця.Нормативний термін навчання - термін навчання за денною (очною) формою, необхідний для засвоєння особою нормативної та вибіркової частин змісту навчання і встановлений стандартом вищої освіти:- як правило, для ОКР «Бакалавр» денної форми навчання – 4 роки, заочної форми навчання – 5 років;- для ОКР «Магістр», «Спеціаліст» денної та заочної форм – 1 рік.Засоби діагностики якості вищої освіти визначають стандартизовані методики, які призначені для кількісного та якісного оцінювання досягнутого особою рівня сформованості знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних та громадянських якостей. Засоби діагностики використовуються для встановлення відповідності рівня якості вищої освіти вимогам стандартів вищої освіти.Галузеві стандарти затверджуються Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, а Освітньо-кваліфікаційна характеристика (ОКХ) випускника вищого навчального закладу – також погоджується ще із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі праці та соціальної політики;3) стандарти вищих навчальних закладів, які містять такі складові: перелік спеціалізацій за спеціальностями; варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик (ОКХ) випускників вищих навчальних закладів; варіативні частини освітньо-професійних програм підготовки (ОПП); варіативні частини засобів діагностики якості вищої освіти; навчальні плани; програми навчальних дисциплін. Їх зміст визначається вищим навчальним закладом у межах структури та форми, встановлених спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.Вищі навчальні заклади визначають спеціалізації за спеціальностями, за якими здійснюється підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста, спеціаліста та магістра. Назви спеціалізацій відображають відмінності у засобах, умовах та продуктах діяльності в межах спеціальності. Варіативні частини ОКХ, ОПП та засобів діагностики якості вищої освіти забезпечують підготовку фахівців за спеціалізаціями за спеціальностями з урахуванням особливостей суспільного поділу праці в Україні та мобільності системи освіти щодо задоволення вимог ринку праці. Навчальні плани визначають графік навчального процесу, перелік, послідовність та час вивчення навчальних дисциплін, форми навчальних занять та терміни їх проведення, а також форми проведення підсумкового контролю. Програми навчальних дисциплін визначають їх інформаційний обсяг, рівень сформованості вмінь та знань, перелік рекомендованих підручників, інших методичних та дидактичних матеріалів, критерії успішності навчання та засоби діагностики успішності навчання. Навчальні плани та програми навчальних дисциплін розробляються вищим навчальним закладом відповідно до ОПП та затверджуються керівником вищого навчального закладу.

Здобуття особами вищої освіти відбувається через систему вищих навчальних закладів, що здійснюють освітню діяльність.

Освітня діяльність - діяльність, пов'язана з наданням послуг для здобуття вищої освіти, з видачею відповідного документа.

Вищий навчальний заклад (ВНЗ) - освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність. Основною метою діяльності вищого навчального закладу є забезпечення умов, необхідних для отримання особою вищої освіти, підготовка фахівців для потреб України

Система вищих навчальних закладів в Україні включає вищі навчальні заклади (ВНЗ) різних форм власності, рівнів акредитації та типів.

За формою власності в Україні діють такі ВНЗ:

- державної форми власності - вищий навчальний заклад, заснований державою, що фінансується з державного бюджету і підпорядковується відповідному центральному органу виконавчої влади;

- що перебуває у власності Автономної Республіки Крим (АРК)% вищий навчальний заклад, заснований органами влади АРК, що фінансується з бюджету АРК і підпорядкований органам влади АРК;

- комунальної форми власності - вищий навчальний заклад, заснований місцевими органами влади, що фінансується з місцевого бюджету і підпорядкований місцевим органам влади;

- приватної форми власності - вищий навчальний заклад, заснований на приватній власності і підпорядкований власнику (власникам).

За рівнем акредитації вищі навчальні заклади мають бути:

- першого рівня акредитації - ВНЗ, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста;

- другого рівня акредитації - ВНЗ, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра;

- третього рівня акредитації - ВНЗ, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня магістра;

- четвертого рівня акредитації - ВНЗ, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра.

Відповідно до існуючих напрямів освітньої діяльності в Україні діють вищі навчальні заклади таких типів:

1) університет - багатопрофільний ВНЗ четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність.

Можуть створюватися класичні та профільні (технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні тощо) університети;

2) академія – ВНЗ четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

3) інститут – ВНЗ третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

4) консерваторія (музична академія) – ВНЗ третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у галузі культури і мистецтва - музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

5) коледж – ВНЗ другого рівня акредитації або структурний підрозділ ВНЗ третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки (якщо є структурним підрозділом вищого ВНЗ третього або четвертого рівня акредитації або входить до навчального і навчально-науково-виробничого комплексу) або за кількома спорідненими спеціальностями і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

6) технікум (училище) – ВНЗ першого рівня акредитації, структурний підрозділ ВНЗ третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Державному ВНЗ четвертого рівня акредитації відповідно до законодавства може бути надано статус національного.

Вищий навчальний заклад, вище професійне училище, центр професійно-технічної освіти мають право видавати документ про вищу освіту державного зразка тільки з акредитованого напряму (спеціальності). Встановлюються такі види документів про вищу освіту, які засвідчують здобуття особою вищої освіти та кваліфікації за певними освітньо-кваліфікаційними рівнями:

- диплом молодшого спеціаліста;

- диплом бакалавра;

- диплом спеціаліста;

- диплом магістра.

Для здійснення освітньої діяльності, що відповідає стандартам вищої освіти, вищі навчальні заклади в Україні проходять процедури ліцензування та акредитації в установленому Законом порядку.

Освітня діяльність на території України здійснюється вищими навчальними закладами на підставі ліцензій, що підтверджують проходження ВНЗ процедури ліцензування та які видаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ліцензування - процедура визнання спроможності вищого навчального закладу певного типу розпочати освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення. Ліцензування освітньої діяльності вищих навчальних закладів здійснюється перед початком підготовки фахівців за напрямом, спеціальністю спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки шляхом проведення ліцензійної експертизи.

Ліцензуванню підлягають напрями та спеціальності. Ліцензований напрям, ліцензована спеціальність – це відповідно напрям, спеціальність відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, за якими ВНЗ певного типу визнаний спроможним провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

У ліцензіях на освітню діяльність зазначаються назва напряму, спеціальності, освітньо-кваліфікаційний рівень та обсяги підготовки, термін дії ліцензії, а також юридична адреса вищого навчального закладу, його відокремлені структурні підрозділи (філії) та їх юридичні адреси.

Акредитація - процедура надання ВНЗ певного типу права провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Рівень акредитації - рівень спроможності ВНЗ певного типу провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації. Акредитації підлягають напрями, спеціальності та вищий навчальний заклад в цілому.

Акредитований напрям, акредитована спеціальність - напрям, спеціальність відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, за якими ВНЗ певного типу отримав право провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

Акредитований ВНЗ - ВНЗ, що визнаний спроможним провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, за напрямами і спеціальностями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів, не менше двох третин з яких є акредитованими.

За результатами акредитації напрямів, спеціальностей та вищих навчальних закладів видаються сертифікати про акредитацію у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У сертифікаті про акредитацію напряму або спеціальності (або у додатку до нього) зазначаються назва напряму або спеціальності, освітньо-кваліфікаційний рівень та обсяги підготовки, термін дії сертифіката, а також юридична адреса вищого навчального закладу, його відокремлені структурні підрозділи (філії) та їх юридичні адреси.

У сертифікаті про акредитацію ВНЗ (або в додатку до нього) зазначаються назва ВНЗ, рівень акредитації та термін дії сертифіката, а також юридична адреса ВНЗ, його відокремлені структурні підрозділи (філії) та їх юридичні адреси.

Акредитація напряму, спеціальності та вищого навчального закладу здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки шляхом проведення акредитаційної експертизи.

Ліцензії на освітню діяльність та сертифікати про акредитацію напрямів, спеціальностей та вищих навчальних закладів можуть бути анульовані відповідно до закону.

Структурними підрозділами вищого навчального закладу третього і четвертого рівнів акредитації є кафедри, факультети, інститути, філії, бібліотека тощо.

Кафедра - базовий структурний підрозділ вищого навчального закладу (його філій, інститутів, факультетів), що проводить навчально-виховну і методичну діяльність з однієї або кількох споріднених спеціальностей, спеціалізацій чи навчальних дисциплін і здійснює наукову, науково-дослідну та науково-технічну діяльність за певним напрямом. Кафедра створюється рішенням Вченої ради вищого навчального закладу за умови, якщо до її складу входить не менше ніж п'ять науково-педагогічних працівників, для яких кафедра є основним місцем роботи, і не менше ніж три з яких мають науковий ступінь або вчене звання.

Керівництво кафедрою здійснює завідувач кафедри, який обирається на цю посаду за конкурсом Вченою радою вищого навчального закладу строком на п'ять років (для національного вищого навчального закладу - строком на сім років). Із завідуючим кафедрою укладається контракт.

Факультет (інститут) - основний організаційний і навчально-науковий структурний підрозділ вищого навчального закладу третього та четвертого рівнів акредитації, що об'єднує відповідні кафедри і лабораторії. Факультет створюється рішенням Вченої ради вищого навчального закладу за умови, якщо до його складу входить не менше ніж три кафедри і на ньому навчається не менше ніж 200 студентів денної (очної) форми навчання.

Структурними підрозділами вищого навчального закладу першого та другого рівнів акредитації є відділення і предметні (циклові) комісії.

Філія - відокремлений структурний підрозділ, що створюється з метою забезпечення потреб у фахівцях місцевого ринку праці та наближення місця навчання студентів до їх місця проживання. Філію очолює директор, який призначається у порядку, встановленому статутом вищого навчального закладу.

Структурними підрозділами вищого навчального закладу четвертого рівня акредитації можуть бути наукові, навчально-наукові, науково-дослідні та науково-виробничі інститути. Керівництво інститутом здійснює директор, який обирається на посаду за конкурсом строком на п'ять років.

Можуть створюватися:

- навчально-науково-виробничі центри (комплекси, інститути), що об'єднують споріднені факультети, коледжі, технікуми, наукові, науково-дослідні, науково-виробничі й проектні інститути, дослідні станції, кафедри, наукові лабораторії, конструкторські бюро, навчально-дослідні господарства, навчально-виробничі комбінати, експериментальні заводи, фабрики, фірми, клінічні бази установ медичної освіти, полігони, технопарки, інші підрозділи;

- навчально-наукові центри (комплекси, інститути), що об'єднують споріднені факультети, кафедри, наукові лабораторії, центри, інші підрозділи, що забезпечують підготовку фахівців з певних спеціальностей (напрямів підготовки) та проводять наукові дослідження з певного напряму;

- науково-дослідні центри (комплекси, інститути), що об'єднують споріднені наукові лабораторії, центри, інші підрозділи за певним напрямом науково-дослідної роботи.

Вищий навчальний заклад може мати у своєму складі підготовчі відділення (підрозділи), підрозділи перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, лабораторії, навчально-методичні кабінети, комп'ютерні та інформаційні центри, навчально-виробничі та творчі майстерні, навчально-дослідні господарства, виробничі структури, видавництва, спортивні комплекси, заклади культурно-побутового призначення та інші підрозділи, діяльність яких не заборонена законодавством.

Безпосереднє управління діяльністю вищого навчального закладу здійснює його керівник- ректор (президент), начальник, директор тощо. Кандидат на посаду керівника вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації повинен бути громадянином України, вільно володіти українською мовою, мати вчене звання професора, науковий ступінь доктора або кандидата наук і стаж науково-педагогічної діяльності не менше ніж десять років.

Керівник вищого навчального закладу відповідає за провадження освітньої діяльності у вищому навчальному закладі, за результати фінансово-господарської діяльності, стан і збереження будівель та іншого майна. Керівник вищого навчального закладу в межах наданих йому повноважень:

- вирішує питання діяльності вищого навчального закладу, затверджує його структуру і штатний розпис;

- видає накази і розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками і структурними підрозділами вищого навчального закладу;

- представляє вищий навчальний заклад у державних та інших органах, відповідає за результати його діяльності перед органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий навчальний заклад;

- є розпорядником майна і коштів;

- виконує кошторис, укладає угоди, дає доручення;

- приймає на роботу та звільняє з роботи працівників;

- забезпечує охорону праці, дотримання законності та порядку;

- визначає функціональні обов'язки працівників;

- формує контингент осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі;

- відраховує та поновлює на навчання осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі, за погодженням з органами студентського самоврядування;

- контролює виконання навчальних планів і програм;

- контролює дотримання всіма підрозділами штатно-фінансової дисципліни;

- забезпечує дотримання службової та державної таємниці;

- здійснює контроль за якістю роботи викладачів, організацією навчально-виховної та культурно-масової роботи, станом фізичного виховання і здоров'я, організовує побутове обслуговування учасників навчально-виховного процесу та інших працівників вищого навчального закладу;

- разом із профспілковими організаціями подає на затвердження вищому колегіальному органу громадського самоврядування вищого навчального закладу правила внутрішнього розпорядку та колективний договір і після затвердження підписує його.

Керівник вищого навчального закладу відповідно до статуту може делегувати частину своїх повноважень своїм заступникам та керівникам структурних підрозділів.

Керівництво факультетом (інститутом) здійснює декан (директор), який може делегувати частину своїх повноважень своїм заступникам.

Для вирішення основних питань діяльності відповідно до статуту керівник вищого навчального закладу створює робочі та дорадчі органи, а також визначає їх повноваження.

Органи управління вищим навчальним закладом включають: колегіальні, робочі та дорадчі органи.

До колегіальних органів управління належать загальні збори (конференція) трудового колективу та Вчені ради ВНЗ, інститутів, факультетів.

Вищим колегіальним органом громадського самоврядування вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації є загальні збори (конференція) трудового колективу. Порядок скликання загальних зборів трудового колективу визначається статутом ВНЗ. Загальні збори трудового колективу скликаються не рідше ніж один раз на рік, на них повинні бути представлені всі категорії працівників ВНЗ, представники з числа осіб, які навчаються у ВНЗ. При цьому не менш як 75 % загальної чисельності делегатів (членів) виборного органу повинні становити науково-педагогічні працівники ВНЗ, які працю

Дата: 2016-10-02, просмотров: 18.