Білет №1 Зародження та основні етапи розвитку економічної теорії як науки.
Економічна наука - це сфера розумової діяльності людини, функцією якої є пізнання та систематизація об'єктивних знань про закони і принципи розвитку реальної економічної дійсності.
Розвиток економічної науки(з xVI до кінця xIXст.)
Основні етапи розвитку економічної науки:
Меркантилізм(XVI-XVIIcт.). Прибічники цієї школи основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівлю, а саме багатство ототожнювали з накопиченням грошей (золотих і срібних). Погляди представників цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу. Представники: А. Монкретьєн, Т. Манн, Д. Юм.
Фізіократи(XVII-XVIIIст.). На відміну від меркантилістів, перенесли акцент дослідження безпосередньо на природу і виробництво. Але джерелом багатства вважали тільки працю у сільськогосподарському виробництві. Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля - безплідні сфери, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і не прибуткова для суспільства. Представники: Ф. Кене, А. Тюрго, В. Мірабо, Д. Hope.
Класична політична економія(XVIII-XIXст.):. Виникла з розвитком капіталізму. її засновники У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо зосереджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірностей розвитку всіх сфер виробництва, прагнуть розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, обігу, механізму конкуренції. Саме вони започатковують трудову теорію вартості, а ринок розглядають як саморегулюючу систему.
Марксизм(XIX-XXст.), або політична економія праці. Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позицій робітничого класу. Продовжуючи дослідження трудової теорії вартості, зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, економічних криз, земельної ренти. Однак положення марксизму про заперечення приватної власності і ринку, посилення експлуатації і зростання зубожіння трудящих, про єдиний фактор формування вартості, переваги суспільної власності, неминучість краху капіталізму не мали належної наукової обґрунтованості й не знайшли практичного підтвердження. Тому нині вони піддаються справедливій науковій критиці.
Маржиналізм(XIXст.) - теорія, яка пояснює економічні процеси і явища, виходячи з універсальної концепції використання граничних, крайніх ("max" чи "min") величин, які характеризують не внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну у зв'язку зі зміною інших явищ. Дослідження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як "гранична корисність", "гранична продуктивність", "граничні витрати" і т. ін. Маржиналізм використовує кількісний аналіз, економіко-математичні методи і моделі, в основі яких лежать суб'єктивно-психологічні оцінки економічних дій індивіда. Представники маржиналізму - К. Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс, Л. Вальрас.
Основні напрямки сучасної економічної теорії:
Неокласицизм. Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану економічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Засновники теорії - А. Маршалл і А. Пігу. Послідовники - Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж. Гілдер, Ф. Кейган та ін.
Неокласичний напрям охоплює багато різних концепцій і шкіл: монетаризм, теорію суспільного вибору, теорію реальних очікувань та ін. Особливою популярністю користується концепція монетаризму, визнаним теоретиком якої є американський економіст Мілтон Фрідмен. Прихильники монетаризму: Ф. Найт, Дж. Стиглер, Ф. Кейган, А. Голдмен.
Монетаризм - теорія, яка приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної кон'юнктури, розвитку виробництва і зміні обсягів валового національного продукту (ВНП). За правилом монетаризму приріст грошової маси (монетарної бази) має бути скоординований з темпами зростання товарної маси, динамікою цін і швидкістю обертання грошей.
Кейнсіанство - одна з провідних сучасних теорій, яка обґрунтовує необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики. Засновником теорії є видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс.
Прихильники і послідовники Кейнса (Дж. Робінсон, П. Сраффа та ін.) виступають за активну участь держави у структурній перебудові економіки, визнають за необхідне запровадження антикризового та антициклічного регулювання, перерозподілу доходів, збільшення соціальних виплат.
Інституціоналізм, або інституціонально-соціологічний напрям, представниками якого є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г. Мюрдаль та ін., розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і політичних, соціологічних і соціально-психологічних факторів. Об'єктами вивчення для них є "інститути", під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї, інстинкти і та ін.
Неокласичний синтез - узагальнююча концепція, представники якої (Д. Хікс, Дж. Б'юкенен, П. Самуельсон та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки. Дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напряму економічної теорії.
Розвиток сучасної економічної теорії відбувається на основі поєднання процесу плюралізації зі зростаючою тенденцією до інтеграції її різноманітних напрямків і шкіл, з превалюванням синтезованих і комплексних підходів до дослідження соціально-економічних процесів. Не в протиставленні, а у взаємозбагаченні й науковому синтезі різних концепцій і полягає демократизм ефекту спільної праці вчених-економістів,який дає змогу глибше розкрити предмет економічної теорії в усій його батогранності.
Економічна теорія-це суспільна наука, яка вивчає закони розвитку економічних систем, діяльність економічних суб’єктів, спрямовану на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів, з метою задоволення своїх безмежних потреб.
Основи економічної теорії (політекономія) - це фундаментальна, методологічна частина економічної науки, яка розкриває сутність економічних категорій, законів та закономірностей функціонування і розвитку економічних систем у різні історичні епохи.
Мікроекономіка вивчає поведінку економічних суб'єктів первинної ланки: домогосподарства, підприємства, фірми. Вона аналізує ціни окремих товарів, витрати на їхнє виробництво, прибуток, заробітну плату, попит і пропозицію на товари та ін.
Макроекономіка вивчає закономірності функціонування господарства в цілому, тобто на рівні національної економіки. Об'єктом її дослідження є валовий національний продукт, національний дохід, національне багатство, рівень життя населення, проблеми безробіття, інфляція та її причини, грошовий обіг, рух процента, податкова політика, кредитно-банківська система та ін.
Мезоекономіка вивчає окремі галузі й підсистеми національної економіки (агропромисловий комплекс, військово-промисловий комплекс, торговельно-промисловий комплекс, територіально-економічні комплекси, вільні економічні зони та ін.).
Мегаекономіка вивчає закономірності функціонування і розвитку світової економіки в цілому, тобто на глобально-планетарному рівні.
Діалектика-метод, який базується на використанні законів і принципів філософії, обґрунтованих видатним німецьким філософом Георгом Гегелем, сутність яких полягає у пізнанні економічних явищ і процесів у їхньому взаємозв’язку та взаємозалежності, у безперервному розвитку, у розумінні того, що накопичення кількісних змін зумовлює зміни якісного стану, що джерелом розвитку є внутрішні суперечності явищ, єдність і боротьба протилежностей.
Наукова абстракція як метод полягає в поглибленому пізнанні реальних економічних процесів шляхом виокремлення основних, найсуттєвіших сталих сторін певного явища, очищених(абстрагованих) від усього другорядного,випадкового, неістотного. Результатами застосування методу наукової абстракції є формування понять, категорій, виявлення і формування економічних законів.
При аналізі об’єкт дослідження розумового або фактично розкладається на складові, кожназ яких вивчається окремо; при синтезі відбувається об’єднання різних елементів, сторін об’єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв’язків між ними. Аналіз сприяє розкриттю істотного в кожному елементі, а синтез завершує розкриття суті об’єкта в цілому.
Цей метод дає змогу на практиці перевірити обґрунтованість наукових теорій і рекомендацій, щоб попередити помилки та провали в економічній політиці держави. Важлива роль експериментів на переломних етапах розвитку економіки, в період криз, проведення економічних реформ, стабілізації.
Економічне моделювання-це формалізований опис і кількісне вираження економічних процесів і явищ(за допомогою математики й економетрики), структура якого абстрактно відображає реальну картину економічного життя. Економічні моделі(статичні,динамічні,макроекономічні,мікроекономічні,графічні,математичні,статистичні,комп’ютерні,конкретно-економічні, абстрактно-теоретичні) дають можливість дослідити основні риси й закономірності розвитку раельного об’єкта пізнання.
Історичний метод вивчає ці процеси у тій історичній послідовності, в якій вони виникали. Розвивалися і змінювалися один за одним у житті.Логічний метод досліджує економічні процеси в їхній логічній послідовності, прямуючи від простого до складного, звільняючись при цьому від історичних випадковостей, подробиць,не властивих цьому процесові.
Загальнонаукові методи пізнання:
Метод якісного і кількісного аналізу передбачає чітке виявлення якісної визначеності економічного явища і підкреслення тих складових елементів,які піддаються кількісному виміру,вивчення динаміки процесу.
Метод порівняння-для визначення схожості та відмінності господарських явищ. Будь-яке явище пізнається у порівнянні. Способи порівнянь: порівняння ознак,властивостей, статистичних величин,економічних категорій.
Розробка наукової гіпотези. Використання гіпотези має важливе значення для розвитку економічної теорії. Вона сприяє розв’язанню суперечностей між новими фактами і застарілими теоретичними поглядами. Гіпотеза ставить проблеми, які сприяють ефективнішому введенню наукових пошуків. Дає можливість перевірити всі можливі шляхи дослідження і обрати з них найбільш правильні та науково обґрунтовані.
Економічні категорії- абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в узагальненому вигляді виражають родові ознаки певних економічних явищ і процесів. Наприклад: товар,капітал, прибуток, ринок, попит, заробітна плата, робоча сила, власність.
Загальні властивості
Відмінності
Економічні закони:
Є законами господарської діяльності людей і поза нею не існують;
Мають історично минущий характер;
Діють довічно і завжди
Перший
Науково-теоретичний- на основі результатів наукового аналізу економічних процесів та явищ відкриваються і формулюються економічні закони, дається тлумачення їх і створюються концепції розвитку економіки.
Другий
Державно-управлінський- державна влада, спираючись на закони економічної теорії і провідні концепції, розробляє правові закони та положення, визначає програми економічного розвитку та форми і засоби виконання їх.
Третій
Функції економічної теорії
Пізнавальна(евристична)- реалізується через дослідження сутності економічних процесів і явищ. Розкриваючи і формулюючи економічні категорії і закони, економічна теорія збагачує знання людей, примножує інтелектуальний потенціал суспільства,розширює науковий світогляд людей.
Методологічна полягає в тому,що економічна теорія виступає теоретико-методологічною базою для цілої системи економічних наук,оскільки розкриває основоположні базові поняття, економічні закони, категорії, які реалізуються в усіх галузях і сферах людської діяльності.
Прогностична-виявляється у розробці наукових основ передбачення перспектив соціально- економічного розвитку країни в майбутньому. Вона зводиться до розробки прогнозів довгострокових програм розвитку суспільного виробництва з урахуванням майбутніх ресурсів, витрат і можливих кінцевих результатів.
Виховна- полягає у формуванні в громадян економічної культури, логіки сучасного ринкового економічної культури, логіки сучасного ринкового економічного мислення, аналітичних здібностей, які забезпечують цілісне уявлення про функціонування економіки на національному і загальносвітовому рівнях і дають їм можливість виробити грамотну господарську поведінку в умовах ринкової системи. Вона виховує у них усвідомлення того, що досягти професійних успіхів і вищого життєвого рівня можна лише оволодівши глибокими знаннями, в результаті наполегливої праці, прояву підприємливості та ініціативи, прийняття та обґрунтування рішень і здатності брати на себе відповідальність за свої господарські дії в умовах конкуренції.
Економічна система
Продуктивні сили- це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними та розумовими здібностями, науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей.
Техніко-економічні відносини- це відносини між людьми з приводу використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і виробляють необхідні життєві блага.
Організаційно-економічні відносини-це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: спеціалізація праці комбінування, кооперування,концентрація виробництва.
Господарський механізм є структурним елементом економічної системи, що складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів на основі використання економічних законів ринку. Найважливіша функція господарського механізму- забезпечення процесу відтворення та ефективного розвитку суспільного виробництва на основі динамічної рівноваги між виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією.
Типи економічних систем:
Традиційна економічна система- характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою, бідністю населення.
Ринкова економічна система(економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на економічні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу всіх економічних суб’єктів, однаковий доступ їх до інтересів, науково- технічних досягнень, інформації. Ринкова економіка вільної конкуренції проіснувала приблизно до першої третини ХХст.
Командно- адміністративна система-це неринкова економіка, яка базується на пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народного господарства, жорсткому, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів, відсутності реальних товарно- грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення. Їй притаманні висока затратність виробництва, несприятливість до НТП, зрівняльний розподіл результатів виробництва, хронічний дефіцит(особливо товарів народного споживання). Це ознаки недостатньої життєздатності командної системи, які закономірно призвели її до кризи, а потім розпаду.
Змішана економічна система характеризується такими рисами:
Високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої ринкової інфраструктури суспільства;
Орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, створюються державні й приватні фонди соціального страхування та соціального забезпечення населення.
Білет№8
Власність- складна і багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність суспільних відносин-економічних, соціальних, правових, політичних, національних, морально-етичних, релігійних. Займає центральне місце в економічній системі.
Власність визначає: суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва;цілі та мотиви ворибництва;специфічність дій економічних законів певної економічної системи;характер розподілу і споживання створеного продукту;класову і соціальну структуру суспільства;панівну систему політичної та економічної влади.
Система відносин власності
1).Відносини привласнення передбачають повне відчуження об’єкта власності певним суб’єктом від інших суб’єктів, тобто економічні відносини між людьми, які характеризуютьїхнє ставлення до речей( засобів виробництва) як до власних.
Відносини з приводу економічних форм реалізації власності є відображенням корисності чи прибутковості об’єкта власності для суб’єкта власності( одержання прибутку, ренти, процента, зарплати, дивідендів, гонорару).
Відносини з приводу господарського використаня об’єктів власності виникають між власником об’єктів власності та підприємцем з приводу передачі останньому майна на певних умовах для використання з господарською метою.
Суб’єкти власності:
Юридичні особи;
Декілька держав або всі держави планети;
Окрема особа(індивідуум)- людина як носій майнових і немайнових прав та обов’язків;
Право власності- це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об’єктів власності.
Одноосібна
Сімейна
З найманою працею
Загальнодержана власність-це спільна власність усіх громадян,яка не поділяється на частки і не персоніфікується між окремими учасниками економічного процесу.Муніципальна-це власність,яка перебуває в розпорядженні регіональних державних органів(області,міста,району).
Колективна власність
Власність трудового колективу-спільна власність,передана державою чи іншим суб’єктому розпорядження колективу підприємства(на умовах викупу чи оренди),яка використовується відповідно до чинного законодавства.
Змішана власність поєднує різні форми власності-державно-приватна,державно-кооперативна,державно-колективна,приватно-колективна,комбінована(створюються концерни,трести,холдинги),спільна із залученням іноземного капіталу.
Людина економічна-головний творчий суб’єкта ринкової економіки, який володіє свободою вибору і приймає економічного раціональні таоптимальні рішенняз урахуванням усіх наявних можливостей і умов,відповідно до своїх особистих інтересів,мети і пріоритетів.
Людина як суб’єкт економічних відносин.Суб’єктами економ.відносин є окремий індивід,сім’я,колектив,держава. Основою економічних відносин є відносини власності,які характеризують спосіб поєднання працівника із засобами виробництва.
Потреби людини-працівника пов’язані з відтворенням робочої сили,тобто з особистим споживанням.У процесі трудової дяльності людина витрачає робочу силу,яку необхідно відновлювати. Для цього вона повинна мати набір товарів і послуг,щоб задовольнити свої фізіологічні,духовні потреби.Задовольняючи ці потреби,людина відтворює себе як працівник.
Потреби людини-підприємця стосуються відтворення матеріально-речових факторів виробництва, тобто виробничих потреб. Для того,щоб відновити спожиті в процесі виробництва машини,верстати,сировину,матеріали,паливо,підприємець повинен їх придбати на ринку факторів виробництва.
Людина як кінцева мета суспільного виробництва.Задоволення різнобічних потреб людини-ось призначення будь-якоговиробництва. У цьому аспекті людина зі своїми потребами є природною і кінцевою метою суспільного виробництва й одночасно головним фактором його функціонування.
Людина є центральним елементом економіки,вона є активним учасником господарської діяльності як робоча сила,здатна до праці, а також як суб’єкт-споживач,вступаючи в економічні стосунки задля виробництва і споживання життєвих благ.
Білет №10
Нематеріальневиробництво задовольняє потреби людей в освіті, спорті, лікуванні, туризмі, культурному, естетичному, моральному піднесенні,забезпечуючи тим самим умови для нормального відтворення усіх працівників, у тому числі сфери матеріального виробництва.
Виробнича функція
Виробнича функція — це технічне співвідношення між кількістю ресурсів, що використовуються виробниками, і обсягом виробленої на цій основі продукції. Виробничу функцію може бути використано як на макроекономічному рівні, де вона відображає залежність сукупного обсягу виробництва у грошовому виразі, так і на мікроекономічному рівні.
На мікроекономічному рівні кожна фірма має свою, відмінну від інших суб'єктів господарювання виробничу функцію. У той же час виробнича функція може бути застосована до окремих галузей, видів виробництва і навіть до виробництва окремого підрозділу підприємства.
Виробничу функцію широко використовують економісти для оцінки окремих ресурсів, що забезпечують економічне зростання. Першим варіантом у цьому плані була так звана виробнича функція Кобба — Дугласа, змістом якої є аналіз залежності обсягу виробництва від використання двох основних ресурсів — капіталу і праці.
Подальший розвиток теорії виробничої функції відбувався в напрямі аналізу такого фактора, як час. Аналіз використання цього фактора означав процес переходу від статистичних оцінок моделі виробничої функції Кобба — Дугласа до динамічної оцінки з урахуванням впливу технічного прогресу на обсяг виробленої продукції, у подальшому найбільші досягнення в дослідженні функції належать американським економістам Р. Солоу та Е. Денісону.
Отже, виробнича функція свідчить, що існує багато варіантів виробництва певного обсягу продукції за рахунок певного набору факторів виробництва. Поліпшення технологічних параметрів, що максимально збільшують обсяг виробництва певного виду продукції, завжди відображається у новій виробничій функції.
Виробничу функцію можна застосовувати для обчислення мінімальної кількості витрат, необхідних для виробництва будь-якого обсягу продукції. Співвідношення набору факторів виробництва і максимально можливого обсягу продукції, виробленої внаслідок цього набору факторів, і розкриває сутність виробничої функції.
Білет№12
Соціальна ефективність — це відповідність результатів господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам трудового колективу і окремої людини. Інтегруючим показником соціальної ефективності е виробництво за певний період часу, як правило, за рік.
Економічна ефективність — досягнення найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці. Вона є конкретною формою вияву закону економії часу, а її узагальнюючим показником за капіталістичного способу виробництва є норма прибутку.
Ефективність суспільного виробництва — найважливіша узагальнююча характеристика результативності суспільного виробництва, яка виражає відношення величини створених товарів і послуг до сукупних витрат суспільної праці.
У найзагальнішій формі ефективність суспільного виробництва виражають відношенням "результати: витрати" за формулою:
Витрати виробництва
Отже, ефективність суспільного виробництва в динаміці означає ефективність суспільного відтворення. З її підвищенням зростають основні показники — продуктивність праці, фондовіддача і матеріаловіддача, поліпшується якість продукції. Разом з тим на практиці можна спостерігати, що підвищення якості продукції може супроводжуватись застосуванням дорожчих матеріалів, тобто зменшенням фондовіддачі (або зростанням фондомісткості). Тому для всебічного вимірювання ефективності застосовують інтегруючий показник, який враховує різноспрямованість руху окремих показників:
де Е — ефективність виробництва; Чп — чистий продукт з урахуванням його складу та якості; П — витрати живої праці; М — кількість затрачених матеріалів; γ + Ф — витрати засобів праці (основних виробничих фондів); γ — коефіцієнт приведення до єдиної розмірності, який дає змогу узагальнити витрати і вкладення.
Економічну ефективність розглядають як раціональне та ефективне використання сукупності всіх виробничих факторів (речові фактори виробництва, управління виробництвом тощо), що залежить передусім від їх оптимального розподілу. Економічну ефективність слід зіставляти із соціально-економічною оптимальністю, яка передбачає проведення державою такої макроекономічної та соціальної політики (за допомогою оподаткування соціальних витрат, кредитно-грошової політики та ін.), яка не гальмуватиме стимули до праці, підприємницької діяльності тощо, але обмежуватиме намагання прожити лише за рахунок соціальних витрат держави.
Білет№13
Замкнутість економічної діяльності. Кожнагосподарська одиниця відокремлена від інших,спирається на власні виробничі та природні ресурси,забезпечує себе всім необхідним для життя,тобто є самодостатньою.
Натуральне господарство-тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної форми і призначені для особистого та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками.
Товарне виробництво є відкритою економічною формою господарства.Товарне виробництво функціонує і розвивається на засадах таких економічних законів: закону вартості, закону попиту і пропозиції, закону конкуренції, законів грошового обігу.
Причини виникнення і функціонування товарного виробництва:
Розвинута форма товарного виробництва- це вищий і ефективніший ступінь товарної організації господарства, заснований на великій приватій власності, найманій праці й машинній індустрії. Притаманна капіталістичному суспільству.
Спільні ознаки простого товарного виробництва і розвинутого товарного виробництва:
Конкуренція
Відмінності:
Просте товарного виробництво:
Базується на особистій праці виробниками;
Мета- задоволення особистих потреб виробника та членів його сім’ї;
Виробництво товарів має обмежений характер(стосовно панівного натурального господарства);
Білет №14
Благо-все те, що здатне задовольняти людські потреби, наприклад, плоди природи, продукти праці, послуги,будь-які явища, що задовольняють певні потреби людини, відповідають її інтересам, цілям та прагненням.
У сучасній неокласичній економічній теорії існують деякі інші підходи до характеристики товару та його властивостей,Зокрема введені в науковий обіг такі поняття, як «корисність», «цінність», «рідкість» товару.
У класиків споживча вартість є об’єктивною, абстрактною якістю будь-якого товару або послуги, які виробляються для того, щоб задовольнити людські потреби. Отже, споживча вартість для них- це природна корисність товару взагалі, безвідносно до потреб конкретної людини.
Корисність у неокласиків, на відміну від споживчої вартості, поняття чисто суб’єктивне, індивідуальне для кожної конкретної людини. Вона показує ступінь задоволення або приємності, які отримує конкретна людина від споживання того чи іншого товару або послуги.
Цінність. Люди,купуючи ті чи інші товари, тим самим ніби оцінюють ступінь їхньої корисності конкретно для себе. Неокласики оцінку ступеня корисності блага індивідом подають як цінність. Цінність має лише те, що є ціннимв очах покупця, чиї суб’єктивні оцінки і є основною для визначення виробленого блага як вартості. Цінність є водночас функцією витрат праці і функцією корисності.
Поєднання вартості й цінності та їхнє суспільне визнання відбивається в ціні. Ціну можна вважати формою грошового вираження вартості і цінності товару. Ціна зумовлює можливість одночасного прояву інтересів виробників і споживачів. Тільки вартість є рушійним мотивом для товаровиробника, так само як цінність- рушійний мотив для споживача.
Рідкість- характеристика економічних благ, що відображає обмеженість ресурсів для задоволення безмежних потреб суспільства. Більшу цінність мають ті блага, що обмежені, рідкісні порівняно з потребами в них.
Білет№15
Однак незважаючи на різноманіття концепцій вартості, розуміння її сутності формувалося під впливом двох найпоширеніших теорій: класичної теорії трудової вартості та маржиналістської теорії граничної корисності. Представники трудової теорії вартості визначали вартість товару за витратами суспільно необхідної праці, теорії граничної корисності- за ступенем корисності речі для споживача.
Згідно з цією концепцією єдиним джерелом вартості є праця, яка становить субстанцію або внутрішній її зміст. Поділивши працю на конкретну і астракту, К. Маркс показав, що конкретна праця створює в товарі споживчу вартість, а абстрактна- вартість.
Відповідно до марксистської теорії вартість створюється працею робітників лише у сфері матеріального виробництва. Такий підхід зумовив розмежування економіки на виробничу і невиробничу сфери і, відповідно, поділ праці на продуктивну і непродуктивну, яка не створює ні вартості, ні доданої вартості.
У 2половині ХХст. отримала широке поширення принципово нова концепція вартості- маржиналістська теорія граничної корисності. Засновники цієї теорії К. Менгер, Л. Вальрас, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, В.Парето, Г. Гессен та їхні прихильники вважали, що в основі цінності товару лежить не праця, а суб’єктивно- психологічна думка споживача щодо його корисності.
Цінність блага певного виду визначається корисністю граничного(останнього) екземпляру, що задовольняє найменшу потребу суб’єкта. Це стійкий взаємозв’язок між вказаними економічними явищами отримав у маржиналістів назву закону спадної граничної корисності.
Видатний український економіст М.І. Туган- Барановський вважав теорії трудової вартості і граничної корисноств такими, що доповнюють одна одну. Працю і граничну корисність він подав як об’єктивний і суб’єктивний фактори, що формують вартість. Будь-який господарський процес не виключає ні об’єктивну, ні суб’єктивну сторони, він має обидві сторони. Трудова теорія вартості виявила об’єктивні, теорія граничної вартості- суб’єктивні фактори цінності, а справжня теорія вартості має поєднувати те і інше.
Прихильники трудової теорії вартості: Н. Зібер, Л. Федорович, І. Міклашевський; суб’єктивно- психологічної теорії цінності- Є. Слуцький, Н. Бунге, Р. Орженецький, Д.Піхно; синтезу цих двох підходів- А. Антонович.
Вартість виступає результатом поєднання в товарі двох чинників- витрат праці і його корисності. Вона водночас є категорією виробництва і категорією обміну. Ринкова вартість(ціна), за якою реалізуються товари, ніби синтезує виробничі й ринкові системо визначальні фактори, за допомогою яких вона формується.
Регулювальна роль закону вартості виявляється в тому, що через механізм коливання цін навколо вартості відбувається розподіл робочої сили і капіталу між різними галузями виробництва, внаслідок чого стихійно досягається певна пропорційність, збалансованість між сферами суспільного виробництва. Відхилення цін від вартості економічно сигналізує товаровиробнику про зміну кон’юктури ринку, а відповідно орієнтує виробництво,яких товарів недостатньо, а яких- надмірно. Якщо того або іншого товару виробляється не достатньо, то попит на нього перебільшує пропозицію. Ціна на такий товар зростає. Це приваблює в галузь ресурси і робочу силу з інших галузей, де прибутки нижче, отже, виробництво цього товару зростає.
Функції закону вартості:
Білет№16
Раціоналістична концепція панувала до кінця ХVIIIст. Так, П.Самуельсон визначає гроші як «штучну соціальну умовність», а Дж.К.Гелбрейт вважає, що закріплення грошових функцій за благородними металами та іншими предметами- «продукт угоди між людьми». Гроші у своїх найпростіших проявах виникли на ранніх етапах розвитку окремих народів, коли ні фактор взаєної угоди, ні влада держави не могли відігравати істотної ролі у конституюванні такої складної категорії, як гроші. Маожна припустити, що держава лише на певній стадії розвитку законодавчо закріпила певний товар, який стихійно виконував роль загального еквівалента, як «декретні гроші».
Держава може визначати та змінювати зовнішні атрибути грошей- їх форму, номінал, масу, порядок емісії грошових знаків, курс обміну валют з метою кращого пристосування їх до ефективного виконання своєї суспільної ролі.
На ранньому етапі розвитку людського суспільства появі грошей передувала епоха натурального(бартерного) товарообміну(Т1-Т2), коли товар Т1 виражав свою вартість у протиставленому йому товарі-еквіваленті Т2. При бартері необхідно знайти
Партнера, у якого є те, що вам треба, а він повинен хотіти те, що ви пропонуєте до обміну. Для того,щоб отримати потрібний товар, необхідно було попередньо відшукати товар- посередник, який задовольнив би партнера по обміну, а з часом і товар, який би відповідав інтересам усіх учасників обмінних операцій, тобто був загальним еквівалентом.
З подальшим розвитком товарних відносин роль товару- посередника, який виконував функцію загального еквівалента, закріпилась за дорогоцінними металами – сріблом та золотом, а згодом - тільки за золотом.
З появою грошей увесь товарний світ ніби розділився на два полюси: на одному знаходяться всі звичайні товари, на другому- особливий товар- гроші, що виконують роль загального еквівалента і мають абсолютну ліквідність( здатність до реалізації).
Металева- представники-Т.Ман, У.Стаффорд, Д.Норе- визнавали лише металеві гроші з благородних металів. Стверджували,що золото і срібло є грошима завдяки своїм природним властивостям, а не розвитку відносин обміну.
Білет№17
Масштаб цін- це певна вагова кількість дорогоцінного металу, яка законодавчо встановлюється державою як грошова одиниця країни та використовується для виміру товарних цін. Через масштаб цін ціни товарів встановлюються не за ваговою кількістю золота, а в національних грошових одиницях.
Монета- зливок грошового металу певної ваги, форми, проби, номіналу, узаконен<
Дата: 2016-10-02, просмотров: 226.
