Первинні засоби пожежогасіння призначені для гасіння пожеж у початковій стадії їх розвитку силами персоналу підприємства до прибуття штатних підрозділів пожежної охорони, а також –.ліквідації невеликих осередків пожеж. Вони є у всіх виробничих приміщеннях, цехах, складах, лабораторіях, майстернях і передаються під охоронну відповідальність безпосередньо керівникам цих об’єктів або іншим посадовим особам з числа інженерно-технічних працівників.

До первинних засобів гасіння пожежі належать вогнегасники, як ручні так і пересувні, бочки з водою, відра, сокири, багри, лопати, ящики з піском, азбестові полотна, повстяні мати, шерстяні ковдри, ломи, пилки тощо.

На промислових підприємствах застосовуються в основному пінні, рідинні, вуглекислотні, вуглекислотно-брометилові, аерозольні та поро­шкові вогнегасники.

При правильній експлуатації, належному технічному обслугову­ванні та кваліфікованому застосуванні вогнегасники є ефективним первинним засобом гасіння пожеж. Користування поданими відомо­стями допоможе підвищити рівень пожежної безпеки об’єктів, і, тим самим, зменшити матеріальні збитки та людські жертви. Вогнегасники застосовують для ліквідації пожеж на початковій стадії їх розвитку.

Будівлі, споруди, приміщення, технологічні установки повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння: вогнегасниками, ящиками з піском, бочками з водою, покривалами з негорючого теплоізоляційного полотна, грубововняної тканини, повсті, пожежними відрами, совковими лопатами, пожежним інструментом (гаками, ломами, сокирами тощо), які використовуються для локалізації і ліквідації пожеж у їх початковій стадії розвитку.

Вперше збудовані, після реконструкції, розширення, капітального ремонту об’єкти (будівлі, споруди, приміщення, технологічні уста­новки) повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння (згідно з нормами належності) до початку їх експлуатації.

Норми належності первинних засобів пожежогасіння для конк­ретних об’є­ктів повинні встановлюватися нормами технологічного проекту­вання та галузеви­ми правилами пожежної безпеки з урахуван­ням рекомендацій, викладених вище.

Для зазначення місця розміщення первинних засобів пожежога­сіння слід встановлювати вказівні знаки згідно з чинними державними стандартами. Знаки повинні бути розміщені на видних місцях на висоті стандартами. Знаки повинні бути розміщені на видних місцях на висоті 2–2,5 м від рівня підлоги як всередині, так і поза приміщеннями (за потреби).

Для розміщення первинних засобів пожежогасіння у виробничих, складсь­ких, допоміжних приміщеннях, будівлях, спорудах, а та­кож на території підпри­ємств, як правило, слід встановлюватися спеціальні пожежні щити (стенди).

На пожежних щитах (стендах) повинні розміщуватися ті первинні засоби гасіння пожежі, які можуть застосовуватися в даному приміщенні, споруді, установці. Пожежні щити (стенди) та засоби пожежогасіння мають бути пофарбовані у відповідні кольори за чинним державним стандартом.

Пожежний інвентар повинен мати червоно-біле пофарбування і відповідні написи. Пожежний інструмент фарбується у чорний колір. На пожежних щитах (стендах) необхідно вказувати їх порядкові номе­ри та номер телефону для виклику пожежної охорони. Порядковий но­мер пожежного щита вказують після літерного індексу «ПШ».

Пожежні щити (стенди) повинні забезпечувати:

¨ захист вогнегасників від потрапляння прямих сонячних проме­нів, а також захист знімних комплектуючих виробів від вико­ристання сторонніми особами не за призначенням (для щитів та стендів, установлюваних поза приміщеннями);

¨ зручність та оперативність зняття (витягання) закріплених на щиті (стенді) комплектуючих виробів.

Немеханізований пожежний ручний інструмент, розміщуваний на об’єкті у складі комплектації пожежних щитів (стендів), підлягає періодичному обслуговуванню, яке включає такі операції:

· очищення від пилу, бруду та слідів корозії;

· відновлення пофарбування з урахуванням вимог стандартів;

· випрямлення ломів та суцільнометалевих гаків для виключення залишкових деформацій після використання;

· відновлення потрібних кутів загострювання інструмента з до­триманням вимог стандартів.

Вогнегасники слід встановлювати у легкодоступних та помітних місцях (коридорах, біля входів або виходів з приміщень тощо), а також у пожежонебез­печних місцях, де найбільш вірогідна поява осередків пожежі. При цьому необхідно забезпечити їх захист від попадання прямих сонячних променів і безпосередньої (без загороджувальних щитків) дії опалювальних та нагрівальних приладів.

Пожежні щити (стенди), інвентар, інструмент, вогнегасники в міс­цях установ­лення не повинні створювати перешкоди під час евакуації.

Переносні вогнегасники повинні розміщуватися шляхом:

v навішування на вертикальні конструкції на висоті не більше 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані від дверей, достатній для її повного відчинення;

v встановлювання в пожежні шафи поруч з пожежними кранами, у спеціальні тумби або на пожежні щити (стенди).

Навішування вогнегасників на кронштейни, розміщення їх у тумбах або пожежних шафах мають забезпечувати можливість прочитування маркувальних написів на корпусі.

Експлуатація та технічне обслуговування вогнегасників повинні здійснюва­тися відповідно до паспортів заводів-виготовлювачів, а також затвердженими у встановленому порядку регламентами технічного обслуговування.

Вогнегасники, допущені до введення в експлуатацію, повинні мати:

q облікові (інвентарні) номери за прийнятою на об’єкті системою нумерації;

q пломби на пристроях ручного пуску;

q бирки та маркувальні написи на корпусі, червоне сигнальне пофарбування згідно з державними стандартами.

Зарядження й перезарядження вогнегасників усіх типів повинні викону­ватися відповідно до інструкції з експлуатації. Газові та закачні вогнегасники, в яких маса вогнегасного заряду або тиск середовища менше або більше номінальних значень на 5% (за температури 20±2^oС), підлягають дозарядженню (перезарядженню).

Використані вогнегасники, а також вогнегасники із зірваними пломбами необхідно негайно направляти на перезарядження або пе­ревірку. Вогнегасники, відправлені з об’єкта на перезарядження, по­винні бути замінені відповідною кількістю заряджених вогнегасників.

Вогнегасники, встановлені за межами приміщень або в неопалюваних приміщеннях та не призначені для експлуатації за мінусових температур, повинні зніматися на холодний період. У таких випадках на пожежних щитах та стендах має вміщуватися інформація про місце розташування найближчого вогнегасника.

Відповідальність за своєчасне і повне оснащення об’єктів вогнегасниками та іншими засобами пожежогасіння, забезпечення їх технічного обслуговування, навчання працівників правил користування вогнегасниками несуть власники цих об’єктів (або орендарі згідно з договором оренди).

Успішне гасіння пожежі пов’язане з правильним вибором типу й виду вогнегасника.

Класифікація пожеж дає змогу обрати необхідний вогнегасник, тому що в кожен клас об’єднано пожежі, пов’язані з горінням речовин, що мають подібні характеристики. Для успішної боротьби з пожежами та з метою запобігання використанню непризначеного або неефективного для гасіння даного класу пожежі вогнегасника необхідне знання цих класів, тому що їх символи вказано на корпусах вогнегасників.

70. Протипожежне водопостачання

— це комплекс інженерно-технічних пристроїв, що виконують важливу роль у забезпеченні пожежної безпеки.

Пожежне водопостачання — це таке, коли вода подається цілодобово і в такій кількості, що зможе забезпечити гасіння можливої зовнішньої або внутрішньої пожежі на промислових об'єктах.

Водопроводи бувають:

· господарсько-протипожежними;

· виробничо-протипожежними;

· протипожежними.

Водопроводи бувають двох типів:

· високого тиску;

· низького тиску.

В нормативних документах (БніП) визначені ті умови, за яких влаштування водопроводів протипожежного призначення у будівлях є обов'язковим.

У виробничих будівлях протипожежне водопостачання необхідно в усіх випадках, за винятком:

будівель І і ІІ ступенів вогнестійкості з приміщеннями категорії Г і Д;

будівель ІІ ступеня вогнестійкості з приміщеннями категорії Г і Д, якщо об'єм їх не перевищує 1000м3.

Розрахункові витрати води на роботу внутрішніх пожежних кранів-комплектів беруть з умови продуктивності одного струменя не менше 2,5л/с. Тривалість гасіння пожежі у розрахунках — три години.

Відстань між внутрішніми кранами-комплектами залежить від довжини пожежного рукава, дальності струменя води, кількості необхідних пожежних струменів та розміщення технологічного обладнання. Розміщення пожежних кранів-комплектів має бути таким, щоб гарантувати зрошення кожної точки приміщення.

Водопровідна мережа на території підприємства обладнується пожежними гідрантами, від яких забирається вода для внутрішнього і зовнішнього гасіння пожежі. Гідранти прокладаються уздовж доріг та проїздів на відстані не дальше 50м один від одного і не дальше, як за 5м від стін будівлі. На стіні будівлі, де розміщено гідрант, має бути відповідний вказівник.

Якщо від міського водопроводу неможливо отримати необхідної кількісті води для гасіння пожежі, тоді будують резервуари, що містять недоторканий протипожежний запас води, розрахований на гасіння упродовж 3 годин.

Максимальний термін відновлення недоторканого протипожежного запасу води на підприємствах з будівлями категорії А, Б і В — 24 год., а на підприємствах категорії Г і Д — 36 год.

71. Пожежна сигналізація і зв'язок.

Боротьба з пожежею, що виникла, залежить від того, як швидко її буде виявлено і повідомлено про її виникнення пожежні команди. Для цього використовуються установки пожежної сигналізації та охоронно-пожежної сигналізації.

Головним елементом автоматичної пожежної сигналізації є засо-би сповіщення, чутливі до тепла, диму, світла і швидкості наростання температури навколишнього середовища. Сигнал датчика посилюєть-ся електронними підсилювачами і за системою проводового зв'язку передається або на диспетчерський пункт, або на систему дзвінків внутрішньої тривоги пожежної охорони. У системах пожежної сиг-налізації замість датчиків-оповіщувачів встановлюються кнопки, що замикають електричний ланцюг при натисненні на них. При цьому сигнал передається на приймальну станцію пожежної охорони.

Для оперативного керівництва гасінням пожежі передбачається телефонний зв'язок для виклику пожежних команд і двосторонній радіозв'язок керівника гасіння пожежі з бійцями пожежних команд.

73.Перелік питань для здійснення планових заходів державного нагляду у сфері промислової безпеки, охорони праці

I. На суб’єктах господарювання всіх ступенів ризику незалежно від галузі, до якої вони відносяться перевіряється:

1. Наявність установчих документів та державна реєстрація.

2. Впровадження та функціонування системи управління охороною праці.

3. Наявність та функціонування служби охорони праці та інших служб технічної підтримки виробництва (якщо це визначено відповідними нормативно-правовими актами з охорони праці).

4. Відповідність проведення інструктажів, навчання та перевірки знань з охорони праці вимогам чинних нормативно-правових актів, підготовка кадрів, проходження стажування новоприйнятих на роботу працівників, відповідність освіти керівного складу, професійного добору тощо.

5. Наявність уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці (у випадку відсутності профспілкової організації).

6. Відсоток витрат на охорону праці від суми реалізованої продукції (фонду оплати праці).

7. Наявність у колективному договорі комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці.

8. Правильність і повнота розслідування нещасних випадків. Ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій.

9. Своєчасність усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, здійснення заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин.

10. Наявність документів дозвільного характеру. Відповідність фактичного стану виробництва умовам дозволу.

11. Проведення ідентифікації та декларування об’єктів підвищеної небезпеки (у разі необхідності).

12. Наявність ПЛАС (ПЛА), відповідність їх розробки та погодження встановленому порядку, наявність відповідної експертизи, проведення навчань та тренувань персоналу.

13. Забезпеченість працівників суб’єктів господарювання засобами індивідуального і колективного захисту та спецодягом.

14. Наявність систем контролю технологічних процесів.

15. Наявність необхідної проектної та технічної документації, розроблених спеціальних заходів, паспортів, технологічних карт, схем, регламентів, маршрутів тощо.

16. Додержання вимог правил безпеки, нормативно-правових актів з охорони праці, інструкцій з безпечного ведення робіт, будівельних норм і правил, правил технічної експлуатації, графіків планово-попереджувальних ремонтів, інших галузевих норм і правил, технологій, тощо.

17. Дотримання передбачених технологічними регламентами та інструкціями безпечних параметрів процесу виробництва.

18. Відповідність технологічного обладнання та трубопроводів правилам безпеки та правильність їх експлуатації.

19. Наявність висновків експертизи про відповідність обладнання, виготовленого за кордоном, вимогам нормативно-правових актів з охорони праці, чинним в Україні.

20. Наявність паспортів (сертифікатів) на обладнання, машини, механізми, устаткування та інструмент.

21. Порядок прийому до експлуатації після монтажу і капітального ремонту технологічного обладнання.

22. Наявність і стан контрольно-вимірювальних приладів, засобів автоматичного попередження та локалізації аварій, а також інших засобів проти аварійного захисту, які забезпечують безпеку виробництва.

23. Відповідність електрообладнання класу приміщення, де воно експлуатується.

24. Наявність блискавкозахисту будівель, споруд та обладнання, а також захисту обладнання, резервуарів та трубопроводів від статичної електрики.

25. Відповідність вимогам безпеки виконання вогневих та газонебезпечних робіт.

74. Громадський контроль за додержанням законодаства про охорону праці згідно з статтею 41 Закону здійснюють профспілки, їх об*єднання в особі своїх виборних органів і представників.

У разі відсутності профспілки на підприємстві громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа. Керуючись ст..42 Закону, мають прав безперешкодно перевіряти на підприємствах виконання вимог щодо охорони праці і вносити обов*язкові для розгляду роботодавцем пропозиції про усунення виявлених порушень нормативно-правових актів з безпеки і гігієни праці.

Для виконання цих обов*язків роботодавець за свій рахунок організовує навчання, забезпечує необхідними засобами і звільняє уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці від роботи на передбачений колективним договором строк із збереженням за ними середнього заробітку. Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці діють відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань праці та соцполітики.

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників.

Професійні спілки здійснюють громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту. У разі загрози життю або здоров'ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємствах чи виробництвах фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, в цілому на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров'ю працівників.

Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам про охорону праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві та надавати свої висновки про них, вносити роботодавцям, державним органам управління і нагляду подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь.

У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа.

75.Завдання страхування від нещасного випадку. Принципи та види.Страхування від нещасних випадків—це ризиковане страхування, яке, на відміну від накопичувального довгострокового страхування життя, передбачає виплату страхової суми лише в разі настання страхового випадку (у повному розмірі або певної її частини). Виплата страхової суми або повернення сплачених внесків по закінченні терміну дії договору страхування не передбачається. Згідно ст.1 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" завданнями страхування від нещасного випадку є: проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці; відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань; відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей. Основні принципи страхування від нещасного випадку:паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку; своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян-суб'єктів підприємницької діяльності;надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків;формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі;диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;економічна зацікавленість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;цільове використання коштів страхування від нещасного випадку. Види: індивідуальне—у даному разі страхувальником є фізична особа, яка укладає договір стосовно самої себе або іншої фізичної особи, а сплата страхових платежів здійснюється за рахунок застрахованих; колективне—коли страхувальником є юридична особа (підприємство або організація), яка укладає договір страхування на користь своїх працівників, і сплата страхових платежів здійснюється за рахунок організацій, з якими застраховані перебувають у трудових або інших передбачених законом відносинах.