Вів боротьбу з Польщею за червенські міста (Волинь, Червень, Белз, Перемишль) та на сході з Волжською Булгарією.

У відносинах з сусідніми державами спирався не лише на силу зброї, а й на активні дипломатичні контакти: договори про «мир та любов» з Чехією, Угорщиною та Польщею; обмінявся посольствами з Німеччиною, установив відносини з Римом.

Налагодження у 90-х роках X ст. офіційних зв'язків з Римом змушувало Візантію, яка не бажала розширення сфери римського впливу на Русь, ставитися до русичів як до рівних.

                              ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Докладав чимало зусиль для посилення єдності, централізації держави, її європеїзацію.

Продовжив боротьбу з нападами печенігів. 1036 р. завдав їм остаточної поразки під Києвом.

Сприяв створенню нових і розбудові існуючих міст.

У Києві споруджено нову систему укріплень – «місто Ярослава» (у сім разів більше за площею від «міста Володимира»), побудував Софійський собор, Георгіївську та Іриненську церкви, Золоті ворота з надбрамною церквою.

Піклувався про безпеку південних рубежів Русі:  на багато сотень верст тягнулися зведені при ньому «змійові вали» з укріпленими фортецями.  Тільки збудована вздовж Росі оборонна система охоплювала 13 міст і фортець, розташованих на лівому березі.

Остаточно ліквідував місцевий сепаратизм, означив територію і кордони держави, удосконалив державний апарат.

Створив перше писане зведення законів Київської Русі – «Руську правду» (1016 (1036) – відома як «Правда Ярослава»), що регламентувала внутрідержавні феодальні відносини.

Сприяв утвердженню християнства. Без відома константинопольського патріарха 1051 р. призначає главою руської церкви Іларіона, що мало на меті вивести вітчизняну церковну ієрархію з-під контролю Візантії.

Запропонував механізм спадкоємності князівської влади за принципом сеньйорату, тобто влади найстаршого в роду  Незадовго до смерті поділив Київську державу між синами:

Ізяслав одержав Київ, Туров, Новгород і Псков;

Святослав – Чернігів, Муром і Тмутаракань;

Всеволод – Переяслав і Ростов;

Ігор – Володимир-Волинський;

В'ячеслав – Смоленськ.

У разі смерті київського князя великокняжий стіл переходив до найстаршого за віком сина  Це, на думку Ярослава, давало можливість уникнути сімейних чвар, оскільки кожен з нащадків мав шанс правити в Києві.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА

У 1030 – 1031 pp. у союзі з Мстиславом відвоював у Польщі Червенські землі, внаслідок чого до Русі відійшли Перемишль, Червен, Белз та інші міста.

Розширив кордони на північному заході, приєднавши землі угро-фінських племен (чудь, водь, жора та ін.).

Підтримував дружні відносини з Візантією, надсилав руські дружини на допомогу візантійцям.

Підтримував відносини з Німеччиною (1030–1031 і 1040–1043 рр. – обмін посольствами). Русь розглядала Німеччину як найкращого союзника у боротьбі з Візантією.

Ярослав став впливовим європейським політиком, якого історики часто називають «тестем Європи».

3.Відцентрові тенденції
в розвитку Руської держави (друга половина ХІ ст. – початок ХІІ ст.).

Після смерті батька Ярослава Мудрого три брати – Ізяслав, Святослав та Всеволод – уклали між собою політичний союз, утворили тріумвірат (одноосібна монархія поступово переростає в монархію федеративну).

Основні події часів правління тріумвірату:

Усунули від участі у державному житті молодших братів;

       1060 р. здійснили спільний похід проти торків;

Улітку 1068 р. зазнали розгромної поразки від половців на річці Альта. Призвела до захоплення кочівниками Переяславщини;

 1068 р. – повстання у Києві проти Ізяслава Ярославича. Проголошення Всеслава Полоцького великим князем київським. 1069 р. Ізяслав повернув київський престол;

Унаслідок попередніх подій відбувається різке загострення суперечностей між тріумвірами.

1072 р. – на з’їзді у Вишгороді затверджено нову збірку законів «Правда Ярославичів»;

1073 р. – конфлікт між Ярославичами, що привів до розпаду тріумвірату: Святослав, підмовивши Всеволода, робить воєнний похід на Київ і виганяє Ізяслава

Далі Ярославичі по черзі сідали у великокняже крісло: 1073 – 1076 рр. – Святослав, 1076 – 1078 рр. – Ізяслав, 1078 – 1093 pp. – Всеволод.

1093 – 1113 рр. – княжив найстарший із онуків Ярослава Мудрого – Святополк ІІ Ізяславович.

Наприкінці XI ст. посилилися відцентрові тенденції в державі, було втрачено політичну єдність, спалахнули численні міжусобні війни, зросла зовнішня загроза.

Всі спроби княжих з'їздів (снемів) заблокувати негативні тенденції та припинити міжусобиці закінчилися невдачею.

Князівські з’їзди:

Любецький (1097) – ухвалив рішення про припинення міжусобиць. Проголосив запровадження спадкового володіння землями і князівствами.

Витичівський (1100) – укладення миру, який завершив війну князів, що розпочалася внаслідок осліплення теребовлянського князя Василька Ростиславовича.

Золотчівський (1101) – обговорення питання спільних дій усіх князів проти половецької агресії.

Долобський (1103) – обговорення заходів протидії половецькій загрозі. Прийнято рішення щодо війни проти половців.

Остання спроба відновити колишню велич Київської Русі припадає на князювання Володимира Мономаха (1113 – 1125 рр.). Численні вдалі походи на половців, активна законодавча діяльність (розробка знаменитого “Уставу” – своєрідного доповнення до “Руської Правди”), подолання сепаратистських тенденцій, об’єднання ¾ території Русі тимчасово стабілізували становище держави.