Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Договір про створення Європейського Економічного Співтовариства передбачливо запровадив достатні юридичні підстави для проведення Радою ЄЕС гармонізації податків з обігу в державах–членах.
«ПЛАН заходів щодо виконання у 2006 році Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» в сегменті адаптації податкового законодавства виділяє наступні документи податкового законодавства Європейського Союзу по правовому регулюванню прямого оподаткування, в яких існує суттєві розходження європейських та українських норм податкового законодавства:
1. Директива Ради ЄС від 23 липня 1990 р. 90/434/ЄЕС щодо спільної системи оподаткування, яка застосовується у разі злиття, поділу, переведення активів та обміну акціями, якщо акціонерні товариства перебувають у межах юрисдикції різних держав – членів ЄС
2. Директива Ради ЄС від 23 липня 1990 р. 90/435/ЄЕС щодо спільної системи оподаткування, яка застосовується до материнських та дочірніх компаній, що перебувають у межах юрисдикції різних держав – членів ЄС
3. Директива Ради ЄС від 3 червня 2003 р. 2003/48/ЄЕС щодо оподаткування прибутку фізичних осіб
4. Директива Ради ЄС від 3 червня 2003 р. 2003/49/ЄЕС щодо загальної системи оподаткування, яка застосовується до сплати дивідендів та роялті, що вчиняються між афілійованими компаніями, які є резиденти різних держав – членів ЄС
Адаптація законодавства України до законодавства ЄС – процес тривалий та доволі складний, який став невід’ємною складовою правової реформи в Україні взагалі. Слід відмітити, що процес адаптації не є тотожним уніфікації, тобто, мова йде про відповідність рівня українського законодавства законодавству ЄС, а не про абсолютну його ідентичність з останнім. Адаптація повинна провадитись з урахуванням особливостей української національної правової системи, економічних та соціальних умов українського суспільства.
Отже, адаптація податкового законодавства проводиться з метою забезпечення відповідності законодавства з питань оподаткування України зобов’язанням, що випливають з Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Союзом, інших міжнародних договорів, що стосуються співробітництва України з ЄС, а також для розвитку національного податкового законодавства в напрямі його зближення із аналогічним законодавством ЄС та забезпечення високого рівня підготовки в Україні законопроектів з питань оподаткування.
Ст. 90 Договору про заснування ЄС забороняє будь-які прояви податкової дискримінації, яка могла б прямо чи опосередковано надати певні переваги національним продуктам перед продуктами з інших держав-членів ЄС.
Разом з тим, країни-члени ЄС повинні дотримуватися запроваджених у ЄС принципів у сфері прямого оподаткування. Базисом політики у сфері прямих податків є принцип недискримінації та забезпечення фундаментальних свобод стосовно вільного руху громадян, капіталів та товарів, передбачених ст. 3 та 14 Договору про заснування ЄС.
Відповідно до ст. 94 Договору про заснування Європейського Співтовариства, Рада Європейського Співтовариства, діючи одностайно на пропозиції Комісії, та після консультацій з Європейським Парламентом і Економічним та Соціальним Комітетом видає директиви щодо наближення таких законів, правил або адміністративних положень держав-членів, які безпосередньо впливають на утворення та функціонування спільного ринку. При цьому, відповідно до ст. 58 Договору про заснування ЄС держави-члени можуть вживати всіх необхідних заходів для запобігання порушень національних законів та актів виконавчої влади, особливо у сфері оподаткування.
В Європейському Союзі фактично не відбувається гармонізації або координації прямих податків. Існуючі акти тільки дають часткову відповідь на конкретні випадки подвійного оподаткування.
У Договорі про заснування ЄС немає статей., що стосуються прямих податків, але законодавство держав-членів з питань прямого оподаткування також є об’єктом гармонізації. В основному це стосується окремих аспектів прямого оподаткування і пов’язано з отриманням доходів фізичними і юридичними особами в результаті транскордонних операцій.
Відповідно основне навантаження по врегулюванню прямих податків в ЄС покладається на національне законодавство держав-членів.
На сьогоднішній день прийнято лише кілька директив, положення яких спрямовані на зближення законодавства держав-членів з питань прямого оподаткування.
Зокрема, Директива Ради 90/434/ЄЕС від 23 липня 1990 р. щодо загальної системи оподаткування, яка застосовується у випадках злиття, поділу, переведення активів та обміну акціями, коли товариства знаходяться в межах юрисдикції різних держав-членів, була прийнята з метою узагальнення податкових положень, які підлягають застосуванню при транскордонному перетворенні компаній, і для врегулювання питань оподаткування материнських та дочірніх компаній, що належать різним державам-членам Європейського Співтовариства.
Поряд з цим, проблема, яку повинна була вирішити Директива, полягала в тому, що транскордонні операції компаній всередині однієї держави не залучаються до оподаткування доходів на приріст капіталу, а здійснювані компаніями різних держав-членів – підлягають оподаткуванню. Тому, з метою створення в рамках Співтовариства умов, аналогічних тим, які існують на внутрішніх ринках, а також для забезпечення створення та ефективного функціонування спільного ринку, було вирішено шляхом прийняття відповідної Директиви заснувати загальні правила, які були б нейтральними з точки зору конкуренції, а також для надання суб’єктам господарювання можливості адаптуватися до вимог спільного ринку, підвищити їхню продуктивність та конкурентоспроможність на міжнародному рівні.
Директива Ради 90/435/ЄЕС від 23 липня 1990 р. щодо загальної системи оподаткування, яка застосовується до материнських та дочірніх компаній, які знаходяться в межах юрисдикції різних держав-членів, була прийнята з метою узагальнення податкових положень, які підлягають застосуванню при транскордонному перетворенні компаній, і для врегулювання питань оподаткування материнських та дочірніх компаній, що належать різним державам-членам Європейського Співтовариства.
Норми податкового права, що регулюють відносини між материнськими і дочірніми компаніями, що належать різним державам-членам, є менш сприятливими в порівнянні з положеннями, що діють у відношенні материнських і дочірніх компаній однієї держави. Регулювання цих відносин між компаніями різних держав-членів має важливі розбіжності. Проблема, яку покликана була вирішити директива, полягала в тому, що держава, у якій розташована материнська компанія, вправі оподатковувати податком отриманий від дочірньої компанії розподілений прибуток, що приводить до подвійного оподатковування, тому що держава в якій розташована дочірня компанія також вправі стягувати з цього прибутку податок у джерела виплати.
При адаптації податкового законодавства у сфері спрощеної системи оподаткування суб’єктів малого підприємництва – у Європейському Співтоваристві мікропідприємства, малі та середні підприємства розглядаються як визначний фактор у забезпеченні конкурентоспроможності європейської економіки на світовому ринку, високої ефективності внутрішнього ринка, а також як фактор забезпечення зайнятості населення.
Вивчивши законодавство ЄС, можна дійти висновку, що нормативні акти, прийняті з метою підтримки малого бізнесу, не передбачають встановлення будь якої форми спрощеної системи оподаткування, зокрема, єдиного або фіксованого податку. Натомість передбачається можливість суб’єктам малого підприємництва – фізичним особам нарівні з юридичними особами сплачувати податок на прибуток підприємств, оскільки, в більшості європейських країн ставки прибуткового податку на доходи фізичних осіб є значно вищими ставок податку на прибутки юридичних осіб. З урахуванням практики застосування діючого законодавства спрощеної системи оподаткування та аналізу законодавство ЄС, необхідно переглянути критерії, які дають право суб’єктам малого бізнесу перебувати на спрощеній системі оподаткування.
Європейське співтовариство розглядає мікропідприємства, малі та середні підприємства (далі – ММСП), як визначний фактор у забезпеченні конкурентоспроможності європейської економіки на світовому ринку, високої ефективності внутрішнього ринку, також як фактор забезпечення зайнятості населення.
З метою регулювання діяльності суб'єктів малого підприємництва у ЄС розроблені та діють програми підтримки та розвитку ММСП.
Покращення податкового середовища для ММСП є одним із ключових аспектів ініціатив, які здійснюються у цьому напрямку.
З метою забезпечення відповідності положень розроблюваних проектів нормативно-правових актів з питань спрощеної системи оподаткування до законодавства Європейського Союзу необхідно керуватись такими рекомендаціями Європейського Союзу:
1) «Рекомендація Комісії 94/390/ЄЕС від 25 травня 1994 р. стосовно оподаткування малих та середніх підприємств».
За загальним правилом спільна діяльність без створення юридичної особи (партнерство) у державах – членах ЄС оподатковується так само, як доходи фізичних осіб – за прогресивною ставкою прибуткового податку з фізичних осіб.
При невеликих доходах таких суб'єктів господарювання, коли ставка податку є відносно невисокою, податковий тягар не є надто обтяжливим для суб'єктів малого підприємництва, і більш вигідною у порівнянні зі сплатою податку на прибуток підприємств є сплата прибуткового податку з фізичних осіб.
Однак із розширенням діяльності застосування вищої граничної ставки прибуткового податку з фізичних осіб значним чином обмежує фінансові можливості цього суб'єкта, зокрема, щодо самофінансування та здійснення інвестицій. Тому доцільно надати суб'єктам малого підприємництва можливість вибору більш сприятливого для них режиму оподаткування, оскільки вони становлять переважну більшість учасників ринку, забезпечують нові робочі місця, сприяють пожвавленню економіки країни.
Відповідно до ст. 1 Рекомендації 94/390/ЄЕС держави-члени закликаються до вжиття таких податкових заходів, які є необхідними для виправлення негативних наслідків прогресивного прибуткового податку, сплачуваного одноособовими володіннями та партнерствами в частині, що стосується прибутків, які використовуються для цілей реінвестування. Зокрема, повинна бути розглянута можливість надання цим підприємствам та партнерствам права надавати перевагу сплаті податку на прибуток юридичних осіб та/або обмеження розміру податку, яким обкладаються прибутки, що використовуються для цілей реінвестування, до ставки, співрозмірної із ставкою податку на прибуток юридичних осіб.
2) «Рекомендація Комісії 94/1069/ЄЕС від 7 грудня 1994 р. щодо переведення малих та середніх підприємств».
Згідно зі ст. 1 зазначеної Рекомендації державам-членам пропонується вжити найбільш прийнятних заходів щодо їхніх правових, податкових та адміністративних систем з метою:
ознайомлення власників з проблемами здійснення переведення і, таким чином, заохочення їх до ефективної підготовки проведення успадкування протягом свого життя;
забезпечення фінансового середовища, сприятливого для здійснення успішного переведення;
надання підприємцю можливості ефективно підготуватись до здійснення переведення за допомогою використання відповідних процедур;
забезпечення збереження партнерства та одноособового володіння на випадок смерті партнера чи одноособового власника;
гарантування успішного переведення членам сім'ї, враховуючи те, що податок зі спадщини та дарування не становить загрози для продовження існування суб'єкта господарювання;
заохочення власника за допомогою податкових заходів до передачі свого бізнесу шляхом продажу або передачі працівникам і, зокрема, у випадку відсутності спадкоємця, в межах сім'ї.
Оскільки податкові процедури не повинні заважати вибору суб'єктом господарювання найбільш прийнятної для здійснення переведення організаційно-правової форми, ст. 3 Рекомендації закликає держави-члени забезпечити сприятливе для цього фінансове середовище.
З метою заохочення підприємців розглянути можливість здійснення передачі бізнесу третім особам, якщо це не можна зробити в межах сім'ї, згідно із ст. 7 Рекомендації держави-члени закликаються:
утримуватись від оподаткування, принаймні щодо частини доходу від доданої вартості чи приросту капіталу з активів бізнесу у випадку продажу і, зокрема, у випадку досягнення підприємцем 55 річного віку;
передбачати податкові заохочення у відношенні реінвестування в інший суб'єкт господарювання прибутку, отриманого від продажу бізнесу, що не котирується на фондовій біржі і залучений у виробництві чи продажу товарів та послуг;
сприяти передачі суб'єкта господарювання на користь працівників за допомогою зменшення оподаткування приросту капіталу, отриманого від передачі акцій працівникам, утримання від реєстраційних зборів, або за допомогою податкових пільг з метою надання можливості працівникам до смерті придбати суб'єкт господарювання, або відстрочення сплати податку до продажу працівником його частки участі. Такі заходи застосовуються однаково як до суб'єктів господарювання, так і до кооперативів працівників.
3) «Рекомендація Комісії 96/280/ЄЕС від 3 квітня 1996 р. щодо визначення малих та середніх підприємств».
Згідно із ст. 1 Рекомендації держави-члени, Європейський інвестиційний банк та Європейський інвестиційний фонд рекомендовано:
дотримуватися положень, встановлених у ст. 1 Додатка до Рекомендації стосовно граничних величин річного обороту, суми балансу та чисельності працівників для малих, середніх та мікропідприємств;
дотримуватись максимальних величин річного обороту та суми балансу, якщо вони змінені Комісією відповідно до ст. 2 Додатку до Рекомендації;
вживати необхідних заходів для статистичних даних з огляду на кількісні групи, встановлені у п. 2 ст. 3 Додатка до Рекомендації, особливо там, де це стосується моніторингу фінансових інструментів Співтовариства.
При цьому, ст. 2 Рекомендації встановлено, що граничні величини річного обороту, суми балансу та чисельності працівників, визначені в ст. 1 Додатка, повинні розглядатися як максимальні величини. Держави-члени, Європейський інвестиційний банк та Європейський інвестиційний фонд можуть у певних випадках обирати встановлення нижчих величин. У застосуванні певних політик вони також можуть обирати застосування тільки критерію кількості працівників, окрім сфер, в яких застосовуються норми щодо державної допомоги.
Відповідно до ст. 1 Додатка до Рекомендації малими та середніми суб'єктами господарювання є такі, що визначаються як підприємства, які:
а) мають менш ніж 250 найманих працівників та/або їх річний оборот не перевищує 40 млн. євро, або баланс не перевищує 27 млн. євро;
б) відповідають критерію незалежності, який полягає у тому, що не більше, як 25 відсотків капіталу чи прав голосу перебувають у власності одного чи у спільній власності декількох суб'єктів господарювання, які не є малими та середніми суб'єктами господарювання за цим визначенням.
Якщо необхідно визначитись між малими та середніми підприємствами, то відповідно до п. 2 ст. 1 Додатка до Рекомендації «мале підприємство» визначається як підприємство, яке відповідає таким критеріям:
1) кількість працюючих є менша ніж 50 осіб;
2) річний оборот не перевищує 7 млн. євро або річний баланс не перевищує 5 млн. євро;
3) підприємство відповідає критерію незалежності, тобто 25 відсотків або більше капіталу чи прав голосу не перебувають у володінні одного підприємства або у спільному володінні декількох підприємств.
Крім того, для відповідних випадків передбачено розмежування «мікро», «малих» та «середніх» суб'єктів господарювання.
Якщо необхідно відрізнити мікропідприємства від «малих» та «середніх» суб'єктів господарювання, то мікропідприємства визначаються як підприємства, що мають менше 10 працівників.
Висновки
Проведений в дипломному дослідженні аналіз показує, що питома вага прямих податків в Державному бюджеті України у 2003–2007 роках поступово знижується з рівня 28,3% у 2003 році до рівня 24,7% у 2007 році. В той же час йде симптоматичне розширення питомої ваги непрямих податків в Державному бюджеті України у 2003–2007 роках з рівня 40,0% у 2003 році до рівня 53,3% у 2007 році, як за рахунок прямих податків, так ї за рахунок інших джерел доходів.
Спільний аналіз дає наступну діагностику вагомості та структури прямих податків в Державному бюджеті України у 2003–2007 роках:
– основну частку в прямих податках займає податок на прибуток з підприємств, при цьому ця частка поступово зменшується з рівня 77,3% у 2003 році до рівня 73,7 у 2007 році за рахунок зростання часток рентних платежів та держмита;
– абсолютне зростання податку на прибуток підприємств в Державному бюджеті характеризується рівнями 11,7 млрд. грн. у 2003 році та 28,6 млрд. грн. у 2007 році;
– базовий темп росту податку на прибуток за 2003–2007 роки становить
245,4%, що нижче базового темпу росту доходів Держбюджету і рентної плати – 295,2% та в 1,8 рази менше темпу росту рівня платежів держмита (462%);
– ланцюговий темп росту податку на прибуток підприємств з рівня бюджету 2005 року (темп приросту відносно 2004 року – 61,2%) поступово знижується до рівня приросту 28,1% у 2006 році та до рівня приросту 9,9% у 2007 році, тобто стабілізується до рівня 8,0% щорічного приросту, характерного для 2003–2004 років.
Проведений в дипломному дослідженні аналіз показує, що в структурі джерел доходів місцевих бюджетів по Київській області:
– сумарно прямі податки характеризуються практично постійним рівнем питомої ваги – 94,5% у 2003 році та 95,8% у 2007 році;
– основним прямим податком в доходах місцевих бюджетів є прямий податок з доходів фізичних осіб, який має питому вагу 67,2% у 2003 році та 74,7% у 2007 році.
Проведений аналіз структури прямих податків в місцеві бюджети (на прикладі зведеного обласного бюджету по Київській області) у 2003–2007 роках та структури основного прямого податку з доходів фізичних осіб у 2003–2007 роках показує, що податкове навантаження на діяльність підприємств – юридичних осіб, які є предметом дипломного дослідження, на рівні місцевих бюджетів в Київській області характеризується:
– зниженням питомої ваги фіксованого сільгоспподатку в місцевих бюджетах з рівня 0,52% у 2003 році до рівня 0,21% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень податку залишився на рівні 9,0 млн. грн. (2003–2006) при тимчасовому рості до 11,0 млн. грн. у 2005 році;
– зниженням питомої ваги земельно-орендного податку з юросіб в місцевих бюджетах з рівня 17,6% у 2003 році до рівня 11,0% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень податку зріс з величини 307,0 млн. грн. (2003) до рівня 445,3 млн. грн. (2006);
– зниженням питомої ваги єдиного податку з юросіб в місцевих бюджетах з рівня 1,87% у 2003 році до рівня 1,23% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень податку зріс з величини 32,6 млн. грн. (2003) до рівня 44,0 млн. грн. (2006);
– зниженням питомої ваги транспортного податку з юросіб в місцевих бюджетах з рівня 2,02% у 2003 році до рівня 1,45% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень податку зріс з величини 35,2 млн. грн. (2003) до рівня 44,2 млн. грн. (2006);
– підвищенням питомої ваги податку на прибуток комунальних підприємств в місцевих бюджетах з рівня 0,43% у 2003 році до рівня 1,04% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень податку зріс з величини 7,5 млн. грн. (2003) до рівня 31,9 млн. грн. (2007);
– зниженням питомої ваги місцевого комунального податку в місцевих бюджетах з рівня 0,85% у 2003 році до рівня 0,56% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень податку зріс з величини 14,7 млн. грн. (2003) до рівня 17,1 млн. грн. (2007);
– стабільним рівнем питомої ваги плати за торговий патент в місцевих бюджетах на рівні 1,80% у 2003 році та рівні 1,83% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень податку зріс з величини 31,3 млн. грн. (2003) до рівня 62,5 млн. грн. (2007);
– зниженням питомої ваги місцевого податку з реклами в місцевих бюджетах з рівня 0,2% у 2003 році до рівня 0,05% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень податку зменшився з величини 3,5 млн. грн. (2003) до рівня 1,4 млн. грн. (2007), що при інтенсивній рекламі на телебаченні та «бігбордах» свідчить про явне ухилення підприємств від сплати цього податку при «нейтральній» підтримці місцевих рад;
– зниженням питомої ваги податку на промисел в місцевих бюджетах з рівня 0,01% у 2003 році до рівня 0,004% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень податку зменшився з величини 163,8 тис. грн. (2003) до рівня 132,2 тис. грн. (2007), тобто податок «відмирає».
Проведене порівняння темпів росту доходів та основних прямих податків в державному та місцевих бюджетах у 2003–2007 роках показує:
– темп росту доходів місцевих бюджетів у Київській області за 2003–2007 рік становить 176,4%, що в 1,8 рази нижче темпів росту доходів Держбюджету України за 2003–2007 роки – 295,2%;
– при цьому темп росту основного прямого податку з доходів фізичних осіб в місцевих бюджетах у Київській області за 2003–2007 рік становить 193,8%, що є нижче, ніж темп росту основного прямого податку на прибуток підприємств в державному бюджеті України за 2003–2007 рік – 245,4%;
– основний внесок в більш високий темп росту доходів Державного бюджету, ніж темп росту доходів місцевих бюджетів, вносить зростання непрямих податків в державному бюджеті з темпом росту 390,0% за 2003–2007 роки, які в місцевих бюджетах відсутні.
Слід відмітити, що основні прямі податки в Державному бюджеті (податок на прибуток підприємств) та місцевих бюджетах (податок з доходів фізичних осіб) знаходяться в діалектичному протиріччі:
– підвищення рівня заробітної плати на підприємстві супроводжується при ринковому регулюванні цін реалізації продукції підвищенням собівартості, тобто зниженням прибутку підприємства;
– таким чином природним процесом при підвищенні частки заробітної плати в собівартості продукції з сучасного рівня 10 –12% для України до європейського рівня 25 –30% будуть 2 ефекти:
а) зростання рівня прямого податку з доходів фізичних осіб в місцевих бюджетах;
б) зниження рівня прибутковості підприємств та падіння рівня прямого податку на прибуток підприємств в Державному бюджеті України.
Побудовані в дипломному проекті регресійні економетричні моделі мають високим рівнем коефіцієнта детермінаціїї, значення якого відповідають середньому та високому рівню щільності кореляційного зв’язку, тобто з великим рівнем ймовірності дозволяють ідентифікувати та прогнозувати:
– падіння рівня прямого податку на прибуток підприємств відносно рівня ВВП з 12,0% у 1994 році до мінімального рівня 4,1% у 2001 році та практично стабілізацією на рівні 5,0% у 2003–2007 роках;
– лінійну тенденцію падіння питомої ваги прямого податку на прибуток підприємств в загальних доходах Державного бюджету України з рівня 40% у 1994 році до рівня 17% у 2006–2007 роках.
Таким чином, зростання відносного рівня сумарних доходів Державного бюджету України в% від рівня ВВП з мінімуму 20% у 2001–2002 роках до рівня 25–27% у 2006–2007 роках не є результатом росту рівня прямого оподаткування, тобто Державний бюджет України з 2001–2002 років все більше формується за рахунок непрямих податків на споживання та неподаткових доходах, оскільки подальший податковий тиск на пряме оподаткування виробництва не приводить до підвищення збору податків, тобто існуючий механізм та ставки прямого оподаткування не є оптимальними з точки зору кривої Лафера та визивають опор і «тінізацію» формування реальних доходів підприємництва в Україні:
- масова безприбуткова робота підприємств;
- масова виплата зарплати в «конвертах»;
- масова виплата заробітної плати на законодавчо мінімальному рівні;
- масове нарощування рухомого та нерухомого майна підприємств невиробничого використання при збиткові чи малоприбутковій роботі.
Проведений в дипломному дослідженні спільний аналіз новаторських змін в прямому оподаткуванні підприємств в 2х варіантах проектів Податкового Кодексу України показав, що:
а) урядовий проект Податкового Кодексу (проект Азарова 2007):
- зберігає існуючий рівень ставки оподаткування прибутку підприємств 25%;
- вводить новий рівень ставки 20% для частки оподатковуємого прибутку, направленого на інвестиційні цілі розвитку підприємства;
- вводить оподаткування прибутку комерційного страхового бізнесу за рівнем 25% замість 3% оподаткування доходу;
- суттєво підвищує податковий тиск на доходи нерезидентів, отримані від діяльності в Україні;
- вводить 16 рівней амортизації замість існуючих 4х;
- суттєво змінює ставки та умови в спрощеній системі оподаткування (єдиний податок).
б) альтернативний проект Податкового Кодексу групи народних депутатів України (проект Катеринчука –2007):
- знижує загальну ставку оподаткування прибутку підприємств з існуючих 25% до 20%;
- для компенсації зниження ставки оподаткування прибутку підприємств вводить новий податок на основні засоби підприємств розміром 1%, від якого практично неможливо ухилитись;
- підвищує ставку оподаткування доходів комерційного страхування з існуючого рівня 3% до нового рівня 4%;
- вводить нові норми амортизації для існуючих 4х класів основних засобів;
- суттєво змінює ставки та умови в спрощеній системі оподаткування (єдиний податок);
- для компенсації зниження рівня непрямих податків вводить новий прямий податок на нерухомість (власність) в розмірі 1%;
На основі проведеного аналізу існуючої системи прямого оподаткування в дипломному проекті обґрунтована доцільність більш революційних змін, які потрібно внести до проектів Податкового Кодексу України.
Новизна отриманих результатів полягає в розвитку концептуальних підходів та проведенні порівняльного аналізу існуючих стратегій реорганізації податкової системи України і її адаптації до нормативів систем оподаткування Європейського Союзу, на основі яких в дипломному проекті дістала подальшого розвитку оптимізаційна модель реорганізації податкової системи України внесенням відповідних змін до проекту Податкового Кодексу України, як інтегрального законодавчого документа, який спроможний внести всеосяжні корективи в побудову податкової системи України.
Прийняття запропонованої стратегії в Податковому Кодексі дозволяє очікувати наступні наслідки в податковій системі України на протязі 2008–2012 років:
1) Внесення змін до оподаткування фондів зарплати підприємств та формування державних пенсійного та фондів соціального страхування на основі запровадження справляння єдиного соціального внеску та поступового зниження його рівня від 37% до 22% ФОП;
2) Компенсація зниження рівня єдиного соціального податку введенням обов'язкових страхових відрахувань індивідуальних доходів на накопичувальні пенсійні розрахунки (у розрізі груп громадян за рівнями доходів за рік);
3) Зміни в оподаткуванні індивідуальних доходів громадян введенням прогресивної шкали оподаткування (5-15%) з неоподатковуваним мінімумом до 150% від рівня мінімального прожиткового мінімуму;
4) Внесення змін до оподаткування прибутку підприємств (нерозподіленого корпоративного прибутку) зниженням ставки оподаткування від 25% до 10% на основі введення шкали плаваючих «дзеркальних» пільгових ставок оподаткування, які сприяють зростанню рівня заробітної плати в собівартості продукції до європейського рівня:
- при питомій вазі заробітної плати в валовому доході від реалізації продукції та послуг 10% та менше – ставка податку на прибуток становить 25%;
- при питомій вазі заробітної плати в валовому доході від реалізації продукції 25% та більше – ставка податку на прибуток становить 10%;
5) Розробка і встановлення податків та рентних платежів за використання об'єктів (ресурсів) природи, добуток корисних копалин, використання енергетичних джерел, забруднення навколишнього середовища;
8) Запровадження прямого щорічного оподаткування предметів власності (майна) фізичних та юридичних осіб, як кінечного продукту споживання, що компенсує зниження ставок оподаткування прибутку підприємств як проміжного продукту, який потім розподіляється між кінечними споживачами – фізичними особами та корпораціями.
При цьому при веденні прямого щорічного оподаткування предметів власності (майна) фізичних осіб, як неплатників податку на додану вартість, які сплачують 20% не доданої, а повної вартості предметів при кожній покупці, компенсувати їм частину податку на майно зарахуванням суми сплаченого ПДВ при купівлі предметів власності (тобто при ставці оподаткування 2% на рік – перші 10 років після придбання майна – податок заліковується згідно наданим документам про вартість майна та сплачений ПДВ при його купівлі).
Практичне значення отриманих результатів полягає в обґрунтуванні пропозицій по підсиленню ролі прямого оподаткування кінцевих споживачів економіки та зниженню рівня прямого оподаткування на підприємництво, як проміжний елемент споживання виробленої нової вартості продукції та послуг в циклах розширеного суспільного відтворення, для врахування в підготовці проекту Податкового Кодексу України на основі запропонованої стратегії розвитку податкової системи України, які дозволять максимально адаптувати податкову систему до європейських норм оподаткування до 2012 р.
Дата: 2019-07-30, просмотров: 232.