До державної власності належать загальносоюзна власність, власність союзних республік, власність автономних республік, автономних областей, автономних округів, власність адміністративно-територіальних утворень (комунальна власність). Розпорядження й управління державним майном здійснюють від імені народу (населення адміністративно-територіального утворення) відповідні Ради народних депутатів та уповноважені ними державні органи.

Земля та її надра, води, рослинний  і тваринний світ є невід'ємним надбанням народів, які проживають на даній території. Союзна республіка, автономна республіка, автономна область, автономний округ здійснюють у рамках законів СРСР володіння, користування і розпорядження землею та іншими природними ресурсами на своїй території у своїх інтересах і в інтересах Союзу РСР. Автономна республіка, автономна область, автономний округ здійснюють ці правомочності також в інтересах союзної республіки і в рамках її законів. Користування і розпорядження водами та іншими природними ресурсами, розташованими на території двох чи кількох союзних республік, автономних республік, автономних областей, автономних округів, здійснюються за погодженням між ними, при необхідності  - з участю Союзу РСР. У володінні і користуванні Союзу РСР (його органів та організацій) перебувають земельні ділянки та інші природні об'єкти, надані для забезпечення діяльності органів влади і управління Союзу РСР, Збройних Сил СРСР, прикордонних, внутрішніх і залізничних військ, магістрального трубопровідного транспорту, Єдиної енергетичної системи СРСР, космічних систем і загальносоюзних систем зв'язку та інформації, а також для використання іншого майна, яке згідно з частиною другою статті 21 Закону України «Про власність» віднесено до загальносоюзної власності за погодженням між С РСР і відповідною союзною, автономною республікою.

     У загальносоюзній власності перебувають майно органів влади і управління Союзу РСР, магістральний трубопровідний транспорт, Єдина енергетична система СРСР, космічні системи і загальносоюзні системи зв'язку та інформації, майно Збройних Сил СРСР, прикордонних, внутрішніх і залізничних військ, оборонні об'єкти, кошти союзного бюджету, Державний банк СРСР та інші банки Союзу РСР і загальносоюзні резервні, страхові та інші фонди. У загальносоюзній власності перебувають також підприємства і народногосподарські комплекси в промисловості, енергетиці, будівництві, залізничний, повітряний, морський транспорт, вищі навчальні заклади загальносоюзного значення та інше майно, придбане за рахунок загальносоюзних коштів або безоплатно передане у власність Союзу РСР союзними республіками, автономними республіками, автономними і адміністративно-територіальними утвореннями, громадянами і юридичними особами.

Відповідно до статт 24 Закону України «Про власність» майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання.

Здійснюючи право повного господарського відання своїм майном, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном і на свій розсуд вчиняє щодо нього будь-які дії, які  не суперечать законові. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік не передбачено інше.

Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємства і визначення цілей його діяльності, його реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного йому державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів Союзу РСР, союзних і автономних республік про підприємство.

У разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію або ліквідацію державного підприємства, крім випадків, коли воно визнане неспроможним (банкротом), трудовий колектив вправі вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності. Спори, що виникають у таких випадках між державним органом і трудовим колективом, вирішуються державним арбітражем.

Прибуток, який залишається у державного підприємства після сплати податків та інших платежів у бюджет (чистий прибуток), надходить у розпорядження трудового колективу підприємства. Частина цього прибутку передається у власність членів трудового колективу в порядку і розмірах, що визначаються законодавчими актами.

Сума прибутку, що належить членові трудового колективу, утворює його вклад. На суму вкладу членові трудового колективу може бути видано акції.

На вклад (акції) підприємство щороку виплачує проценти (дивіденди). Розмір частини прибутку, що направляється на виплату процентів (дивідендів), визначається за погодженням між адміністрацією підприємства і трудовим колективом.

За згодою члена трудового колективу сума його вкладу (повністю або частково) може бути направлена на спорудження або придбання жилого будинку чи інших об'єктів соціально-культурного призначення. На відповідну суму вкладу проценти не нараховуються.

Член трудового колективу має право одержати суму його вкладу (вартість акцій) у порядку і строки, що визначаються спільним рішенням адміністрації і трудового колективу.

При ліквідації підприємства сума вкладу (вартість акцій) виплачується членам трудового колективу (спадкоємцям) з майна, що залишилось після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами підприємства.

Таким чином, виходячи з об’єктів права державної власності державні підприємства таку підприємницьку діялність, що є виключною прерогативою держави і спрямована на забезпечення стратегічних інтересів та функцій самої держави. Так, діяльність, пов'язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана з проведенням          криміналістичних,      судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями.

Діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального  користування (крім супутникових систем телефонного зв'язку в мережах загального користування, які мають наземну станцію спряження на території України та створюються або розгортаються за допомогою національних ракет-носіїв або національних космічних апаратів), виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, здійснюється виключно державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку.

Державні підприємтсва діють на основі статутів, затверджених їх засновниками – міністерствами та іншими підвідомчими Кабінету Міністрів України органами державного управління. Державні підприємства не можуть бути заснониками інших державних підприємств та господарчих товариств.

Особливості створення і діяльності казенного підприємства регулюються розділом VIII Закону України “Про підприємства в Україні”. Стаття 37 цього Закону так визначає особливості казенного підприємтсва. Державне підприємство, яке відповідно до законодавства України не підлягає приватизації,  за рішенням Кабінету Міністрів України може бути перетворене в казенне підприємство.

Рішення про перетворення державного підприємства в казенне приймається за однієї з таких умов:

q підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством;

q головним споживачем продукції підприємства (більш як 50 відсотків) є держава;

q підприємство є суб'єктом природних монополій.

Ліквідація і реорганізація казенного підприємства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства України.

Управління казенним підприємством здійснюють органи, уповноважені управляти відповідним державним майном. Органами управління казенними підприємствами є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

Міністерство або інший центральний орган виконавчої влади:

¨ призначає на посаду та звільняє з посади керівника казенного підприємства за погодженням з Кабінетом Міністрів України;

¨ затверджує статут казенного підприємства та зміни до нього, здійснює контроль за додержанням статуту та приймає рішення у зв'язку з його порушенням;

¨ здійснює контроль за ефективністю використання майна, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством;

¨ здійснює планування і фінансовий контроль за господарською діяльністю казенного підприємства, затверджує фінансовий план і план розвитку казенного підприємства та обов'язково укладає з ним державні контракти на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) для державних потреб;

¨ визначає порядок використання чистого прибутку казенного підприємства шляхом встановлення обов'язкових нормативів розподілу такого прибутку;

¨ затверджує умови та фонд оплати праці казенного підприємства з урахуванням умов, передбачених галузевою угодою.

Казенне підприємство діє на підставі статуту, який затверджується органом, уповноваженим управляти державним майном, та розробляється на основі Типового статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Статут казенного підприємства, крім положень, передбачених статтею 9 цього Закону, встановлює: обов'язкову звітність казенного підприємства за формою, що встановлюється Кабінетом Міністрів України; відповідальність керівника казенного підприємства за результати господарської діяльності підприємства.

Казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном, що є в його розпорядженні, крім основних фондів. При недостатності у казенного підприємства таких коштів тамайна відповідальність за його зобов'язаннями несе власник. Казенні підприємства мають право вступати до асоціацій, консорціумів, концернів та інших об'єднань підприємств лише за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Господарські товариства.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про господарські товариства» господарськими товариствами визнаються підприємства, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Товариства є юридичними особами.

Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді, арбітражному суді та третейському суді від свого імені.

Придбання господарським товариством часток (акцій), активів інших господарських товариств має здійснюватися з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.

Таким чином, до спільних характеристик, властивих господарським товариствам, що створені згідно з законодавством України необхідно віднести:

* корпоративний характер прав його учасників (засновників) - тобто відношення між учасниками обумовлені їхньою пайовою участю у формуванні статутного фонду підприємства;

* обов’язковий розподіл статуного фонду на частини (долі) між його засновниками;

* наявність власного майна;

* мінімальна кількість засновників – два (крім випадків приватизації і корпоратизації підприємства, де засновником виступає виступає одна особа – уповноважений орган держави в особі регіонального представництва Фонду державного майна України);

* законодавчо установлена відповідальність (повна, змішана і обмежена) засновників кожного окремого виду господарчого товариства;

* наявність страхового фонду не менш 25% статутного фонду.

Повне і командитне товариства діють лише на підставі установчого договору і визнаються договірними, а для утворення акціонерного товариства, товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю необхідний ще і статут – і такі товариства називаються статутними. Установчі документи господарських товариств повинні містити відомості про його вид, предмет і мету діяльності, склад засновників (учасників), найменування і місцезнаходження, розмір і порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутку і збитків, склад і компетенції органів управління і порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яким необхідно одноголосність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін в установчі документи, а також порядок реорганізації і ліквідації товариства. Однак кожний вид товариства має певні особливості у установчих документах.

Внесками учасників і засновників товариства можуть бути майно, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, інші майнові права і грошові кошти. Внесок оцінюється у грошовій одиниці України і утворює частку учасника (засновника) у статутному фонді. Законодавством заборонено використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, а також кошти, отримані в кредит і під заставу.

Товариство може відкривати розрахунковий та інші рахунки у банках, а також укладати договори та інші угоди тільки після його реєстрації. Угоди, укладені від імені товариства до моменту реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством.

Угоди, укладені засновниками до моменту реєстрації товариства і надалі не схвалені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для засновників.

Учасники товариства мають право:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;

б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів;

в) вийти в установленому порядку з товариства;

г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів.

Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

Учасники товариства зобов'язані:

а) додержувати установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства;

б) виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі і пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами;

в) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;

г) нести інші обов'язки, якщо це передбачено цим Законом, іншим законодавством України та установчими документами.