Специфічність страхування, як економічної категорії, обумовлюється трьома основними ознаками: випадковим характером настання руйнівної події, надзвичайністю нанесеного збитку (шкоди) в натуральному і грошовому відношенні та об’єктивною необхідністю попередження і подолання наслідків вказаної події і відшкодування матеріальних чи інших втрат.

Страховий захист може бути забезпечений лише при умові, якщо суспільство має відповідні кошти для попередження і відшкодування матеріальних втрат. Звідси виникає об’єктивна необхідність обособлення для цієї мети частини валового національного продукту, тобто формування страхового фонду, який являє собою резервний запас матеріальних і грошових засобів для забезпечення неперервності процесу суспільного відтворення і надання допомоги людям на випадок настання надзвичайних подій.

Страховий фонд створюється в результаті перерозподілу валового національного продукту. На практиці існує три форми організації страхового фонду, в яких суб’єктами власності на його ресурси виступають держава, окремий виробник чи страховик (спеціалізована страхова компанія).

Страхування є економічною категорією, яка представляє собою сукупність особливих замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками з приводу формування за рахунок грошових внесків цільового страхового фонду, призначених для відшкодування надзвичайної шкоди підприємству, організація, надання грошової допомоги громадянам. Разом з тим страхування виступає з одного боку засобом захисту виробництва, підприємництва, майна, добробуту людей, а з іншого боку — як вид діяльності, що приносить прибуток.

Страхування має такі характерні риси, які виділяють його з інших економічних категорій:

§ наявність двох сторін: страховика і страхувальника;

§ цільове призначення створюваних грошових фондів та їх витрати лише на покриття втрат в завчасно обумовлених випадках;

§ замкнутість перерозподільних відносин між учасниками страхування;

§ часовий і міжтериторіальний розподіл ресурсів;

§ еквівалентність відносин, тобто поверненість платежів, оскільки вони призначені для виплат спільноти страхувальників.

Економічна сутність страхування проявляється в його функціях, які обумовлюють суспільне призначення даної категорії. Страхування виконує такі основні функції:

1. ризикова, так як страхування пов’язане з ризиковим характером виробництва. В рамках дії ризикової функції здійснюється перерозподіл грошової форми власності серед учасників страхування у зв’язку з наслідками випадкових страхових подій;

2. попереджувальна функція. Значна частина перерозподільних відносин пов’язана з функціонуванням попереджувальних заходів по зменшенню страхових ризиків. Разом з тим організація цих відносин часто залежить від рівня захищеності майна і життя страхувальників, від настання страхової події;

3. заощаджувальна функція. Довгострокові види страхування є засобом накопичення населенням коштів до настання певної події в їх житті аж до закінчення строку страхування.

Сучасні економісти відзначають, що страхування, як економічна категорія, включає такі основні елементи: ризикові обставини, ситуація ризику, вартість (оцінка) об’єкта страхування, страхова подія, страхова сума, страховий внесок, страховий випадок, витрати (збиток) страхувальника, страхова виплата.

Збільшення попиту на страховий захист зумовило перехід до продажу страхових полісів з подальшим відшкодуванням збитків, які спочатку здебільшого продавались товариствами взаємного страхування.

Найбільш інтенсивно всі форми і види страхування розвиваються в ХХ ст. і воно стає невід’ємним атрибутом ринкової економіки при нерівномірному розвитку страхового бізнесу в окремих країнах і континентах.

Революційні події в жовтні 1917 р. внесли і відповідні зміни у ведення страхової справи, так як в 1918 р. вона була оголошена державною монополією. Всі страхові операції здійснювалися Головним управлінням державного страхування при Міністерстві фінансів з єдиними правилами і тарифами по кожному виду страхування. За роки радянської влади страхова справа розвивалася нерівномірно, оскільки державна власність становила до 94% вартості майна, що перебувало на балансах господарських формувань. Держстрах СРСР по суті був монополістом у страхуванні. Починаючи з 1991 року, після припинення існування СРСР, Україна стала самостійно вирішувати всі питання організації страхової діяльності. 1991-1996р.- це період створення і прийняття перших законодавчих актів по регулюванню діяльності на страховому ринку. Страховий ринок України функціонував на базі нормативних документів, що регламентують діяльність господарчих товариств узагалі, не з огляду на особливості даної сфери. 7 березня 1996 року Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про Страхування». Необхідність прийняття даного закону була очевидна, оскільки старе страхове законодавство вже не могло еффективно регулювати діяльність страхових організацій і інших учасників страхового ринку. У період становлення ринкової економіки страховий ринок в Україні значно збільшив свої обсяги і досяг якісно нового рівня розвитку. Кінець 90-х років характеризувався збільшенням кількості страхових договорів, стабілізацією кількості страховиків і їхньою спеціалізацією по видах страхування, розвитком перестрахувальних операцій. Проте розвиток страхової справи ще сильно відстає від рівня країн з ринковою економікою навіть в умовах незалежної держави, що зумовлює необхідність проведення глибоких економічних реформ, складовою частиною яких повинна бути ефективна система страхування фізичних і юридичних осіб.