Удосконалення управління власним капіталом

Головним джерелом зростання власного капіталу є нерозподілений прибуток банку. Такий підхід до нарощування капітальної бази не розширює коло власників, а отже, дозволяє зберегти існуючу систему контролю за діяльністю банку і уникнути зниження дохідності акцій унаслідок збільшення їх кількості в обігу.

Чистий прибуток, що залишився в розпорядженні банку після виплати податків, може бути спрямований на виконання двох основних завдань:

1) забезпечення певного рівня дивідендних виплат акціонерам;

2) достатнє фінансування діяльності банку.

Отже, дивідендна політика банку справляє значний вплив на можливості розширення капітальної бази за рахунок внутрішніх джерел.

Завдання менеджменту полягає у визначенні оптимального співвідношення між величиною прибутку, що спрямовується на поповнення капіталу, та розміром дивідендних виплат акціонерам банку. Низький рівень дивідендів призводить до зниження ринкової вартості акцій банку та спонукає власників до їх продажу, що означає відплив акціонерного капіталу з банку. Така дивідендна політика не заохочує потенційних акціонерів і може створити проблеми під час залучення капіталу в майбутньому, оскіль­ки акції з низькими дивідендами не матимуть попиту на ринку.

Високий рівень дивідендних виплат приваблює акціонерів, але сповільнює процес накопичення капіталу. Це стримує зростання обсягу активних операцій, які генерують доходи банку, та підвищує загальний рівень ризику. Зниження надійності банку також може стати причиною відпливу капіталу через продаж акціонерами своїх акцій, які стають надто ризикованими.

Оптимальною політикою є така, яка максимізує ринкову вартість акцій банку. Дохідність акцій банку має бути не нижчою за дохідність інших видів інвестицій з таким самим рівнем ризику. У розвинутих країнах середній рівень дохідності бан­ківських акцій становить 14—17 %.

Одним із важливих факторів впливу на можливості банку залучати капітал у майбутньому є стабільність дивідендної політики. Для підтримання сталого рівня дивідендних виплат банки останнім часом дедалі більшу частину своїх прибутків спрямовують саме на виплату дивідендів за акціями. Це пов’язано як з підвищенням вимог з боку акціонерів, так і з тенденцією загального зниження дохідності банківської діяльності. Так, банками США протягом останнього десятиріччя близько 80 % одержаного чистого прибутку було спрямовано на виплату дивідендів.

Висновки

Основною складовою власного капіталу банку, як за значен­ням, так і за величиною, є статутний капітал, що формується з акціонерного або приватного капіталу емісією акцій чи внесків засновників. Статутний фонд може створюватися лише за раху­нок власних коштів учасників чи акціонерів. Не допускається йо­го формування за рахунок банківських кредитів, коштів неприбут­кових організацій (таких, які за статутом не мають права на здій­снення комерційної діяльності та отримання прибутку), бюджет­них коштів, які мають інше цільове призначення.

Загальний аналіз капіталу банку передбачає визначення його основних складових (основний та додатковий капітал, за вилу­ченням відвернень) та виділення статутного капіталу в окре­мий показник.

Загальний аналіз капіталу банку здійснюють за стандарт­ною методикою, яка передбачає застосування методичних прийомів вертикального та горизонтального аналізу

Загальні зміни, що відбулися в обсязі і структурі капіталу, заслуговують на позитивну оцінку.

В досліджуваному періоді загальний обсяг капіталу збільшив­ся на 2 040 тис. грн., що склало 11,9% по відношенню до обсягу капіталу на початок періоду. Темпи приросту основного капіта­лу (14,2%) випереджали темпи приросту додаткового капіталу (9,0%). Згідно з Інструкцією НБУ додатковий капітал не пови­нен перевищувати суму основного капіталу, тому випереджа­ючі темпи приросту додаткового капіталу небажані.

Низький темп приросту статутного капіталу (1,1%) можна оцінити тільки порівнявши його розмір з нормативом мінімаль­ного розміру статутного капіталу (Н2), встановленого НБУ. У наведеному випадку статутний фонд трохи перевищує встановлений норматив, перерахований у національну валюту. На момент аналізу Н2=7404 тис. грн.., що відповідає І млн. ЕВРО. Таким чином, подальше зростання статутного капіталу недо­цільне.

Оцінюючи структуру капіталу та зміни, які в ній відбулися за досліджуваний період, можна визначити її стабільність. Зру­шення, що відбулися в обсязі капіталу в цілому та за його скла­довими, позитивно вплинули на структуру капіталу: питома вага основного капіталу зросла на 1,15 п.п., на стільки ж зменши­лась питома вага додаткового капіталу.

Наступним важливим нормативом, що регулює обсяг капі­талу, є норматив капіталу комерційного банку (НІ), який вста­новлює мінімальний розмір капіталу у сумі, еквівалентній 3 млн. ЕВРО. У перерахунку в національну валюту на момент прове­дення оцінки капіталу (кінець періоду) нормативний показник складав 22120 тис. грн. Тобто, так само, як і статутний капітал, загальний капітал банку дещо перевищує встановлений норматив.

Отже, у період нестабільної економіки деяке перевищення норма­тивів, встановлених у абсолютному вимірі, який залежить від коливання курсів валют, є доцільним і, навіть, необхідним. Таке перевищення робить банк менш чутливим до зміни курсу на­ціональної валюти.