Банківський капітал відіграє визначальну роль у процесі ство­рення та функціонування комерційного банку, хоча за величиною становить незначну частину сукупних ресурсів банку. Частка власного капіталу у ресурсах банку має бути не нижчою за 8 %, тоді як для промислових підприємств це співвідношення, як пра­вило, становить 50 % і вище.

Формування власної капітальної бази є необхідною умовою майбутньої діяльності банку. Тому одна з найсерйозніших проб­лем, що постають перед менеджментом банку, полягає у залу­ченні та підтримці достатнього обсягу власного капіталу.

Власний капітал банку виконує такі функції:

1)захисну;

2) оперативну;

3) регулюючу.

Суть захисної функції полягає в тому, що капітал служить для захисту коштів вкладників і кредиторів, оскільки збитки від кредит­них, інвестиційних, валютних операцій банку, зловживань, поми­лок списуються за рахунок резервів, які входять до складу капіта­лу. Тобто капітал банку відіграє роль своєрідного буфера, який по­глинає втрати від реалізації різноманітних банківських ризиків.

Ця функція включає гарантування вкладів, захищаючи інтере­си вкладників у разі ліквідації чи банкрутства банку, а також за­безпечує функціонування банку у разі виникнення збитків від по­точної діяльності, що покриваються, як правило, за рахунок поточних прибутків. Захисна функція банківського капіталу є го­ловною протягом всього періоду функціонування банку.

Функція забезпечення оперативної діяльності має важливе значення під час створення та на початкових етапах функціону­вання банку. В такі періоди за рахунок власного капіталу банку фінансується придбання чи оренда основних фондів, комп'ю­терної та оргтехніки, організаційні заходи щодо створення сис­тем безпеки в банку, запровадження банківських технологій та систем зв'язку. В подальшій діяльності банку функція забезпе­чення оперативної діяльності стає другорядною на відміну від підприємств сфери матеріального виробництва, де вона залиша­ється головною протягом всього періоду діяльності.

Зміст регулюючої функції капіталу полягає в тому, що через фіксацію величини власного капіталу або його окремих складо­вих наглядові органи впливають на банківську діяльність та об­межують рівень банківських ризиків. Так, для визначення обов'яз­кових економічних нормативів регулювання діяльності банків, установлених НБУ, показники власного капіталу банку викорис­товуються в десяти із тринадцяти обов'язкових нормативів (крім нормативів ліквідності). Тобто величина капіталу бан­ку суттєво впливає на обсяги та напрями проведення банківських операцій. Власний капітал комерційного банку може також використо­вуватися для участі у власності акціонерних та спільних підпри­ємств.

Банківський капітал неоднорідний за своїм складом і включає основний капітал та додатковий капітал.

Основний капітал (капітал першого рівня) є найстабільнішою частиною власного капіталу банку і відповідно до чинних в Україні нормативних актів [9] включає такі складові:

а)фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;

б)розкриті резерви, створені або збільшені за рахунок нероз­поділеного прибутку банку (резерви, оприлюднені банком у фінансовій звітності), зокрема:

· дивіденди, направлені на збільшення статутного капіталу;

· емісійні різниці — сума перевищення доходів, отриманих від первинної емісії власних акцій та інших корпоративних прав, над їх номіналом;

· резервні фонди, що створюються згідно із законами України;

· загальні резерви, що створюються під невизначений ризик під час проведення банківських операцій;

· прибуток минулих років;

· прибуток минулих років, що очікує затвердження.

Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися тільки у формі грошових внесків (резидентами України — у гривнях, нерезидентами — у вільноконвертованій іноземній валюті або у гривнях).

Ці складові включаються до основного капіталу лише за умо­ви, що вони відповідають таким критеріям: відрахування до резер­вів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з при­бутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні подат­кові зобов'язання; призначення резервів і фондів та рух коштів по них окремо розкрито в оприлюднених звітах банку; фонди знаходяться в розпорядженні банку для необмеженого і негайно­го їх використання на покриття збитків; будь-яке покриття збит­ків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через бухгал­терські рахунки прибутків та збитків;

в) загальний розмір основного капіталу визначається з ураху­ванням величини можливих збитків за невиконаними зобов'язан­нями контрагентів і зменшується на суму:

1 недосформованих резервів під можливі збитки за:

2 кредит­ ними операціями;

3 операціями з цінними паперами;

4 дебіторською заборгованістю;

5 простроченими (понад 30 днів) та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями бан­ку;

6 коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у бан­ках, визнаних банкрутами, або які перебувають у процесі лікві­дації за рішенням уповноважених органів, або зареєстровані в офшорних зонах;

7 нематеріальних активів за мінусом суми зносу;     

8 капітальних вкладень у нематеріальні активи;   

9 збитків минулих років та поточного року.

Додатковий капітал (капітал другого рівня) є менш постій­ною частиною капіталу, вартість якої може змінюватися. В Україні склад додаткового капіталу регулюється Національним банком України, який має право визначати та затверджувати пе­релік складових додаткового капіталу, а також умови та порядок його формування. За умови затвердження НБУ додатковий капі­тал банку може включати:

· резерви під стандартну заборгованість інших банків;

· резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитни­ми операціями банків;

· результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням ін­дексу девальвації чи ревальвації гривні;

· результат переоцінки основних засобів;

· прибуток поточного року.

Порядок формування статутного капіталу банку такий:

1. Статутний капітал банку формується відповідно до вимог законодавства України та установчих документів банку.

2. Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти — в іно­земній вільно конвертованій валюті або у гривнях.

3. Статутний капітал не повинен формуватися з непідтверджених джерел.

4. Банк має право збільшувати статутний капітал після того, як усі учасники повністю виконали свої зобов'язання щодо спла­ти паїв або акцій і попередньо оголошений підписний капітал по­вністю оплачено.

5. Банк не має права без згоди Національного банку України зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче мінімально встановленого рівня.

Перерахування розміру статутного капіталу у гривні здійсню­ється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встанов­леним Національним банком України на день укладення устано­вчого договору.

6. Банкам забороняється використовувати для формування ка­піталу бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення.

Порядок формування статутного фонду також залежить від форми організації банку. Якщо комерційний банк утворюється як акціонерне товариство відкритого типу, то статутний фонд формується шляхом відкритої передплати на акції, а якщо у фо­рмі AT закритого типу — через перерозподіл усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному фонді.

При утворенні банку як товариства з обмеженою відповідаль­ністю статутний фонд поділяється на частки, розмір яких фіксу­ється в засновницьких документах, а учасники банку несуть від­повідальність за його зобов'язаннями у межах своєї частки.

Така складова основного капіталу, як резервний фонд на по­криття непередбачених збитків (загальний фонд на покриття невизначених ризиків під час проведення банківських операцій), формується у розмірі, не меншому за 5 % від прибутку банку до досягнення 25 %-ї величини регулятивного капіталу. НБУ має право вимагати від банку збільшення розміру щорічних відраху­вань до резервного фонду, якщо діяльність банківської установи створює загрозу інтересам його вкладників та кредиторів. Коли резервний фонд досяг установлених законодавством розмірів, то відрахування до нього можна припинити. У разі повного або част­кового використання коштів резервного фонду відрахування з прибутку до нього поновлюються.

За рахунок прибутку комерційні банки створюють також спеціальні фонди, що включаються до складу капіталу і при­значені для виробничого та соціального розвитку банківської установи.

Оскільки власний капітал є основою діяльності банку, то до нього ставляться спеціальні вимоги у формі обов'язкових норма­тивів. Для цього у вітчизняну банківську практику введено по­няття регулятивного капіталу банку, який використовується Національним банком України для регулювання діяльності комер­ційних банків.

Регулятивний капітал розраховується як сума основного та додаткового капіталу за мінусом балансової вартості таких ак­тивів:

· акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж і на інвестиції, випущені банками;

· інвестиції в капітал (що не консолідуються) інших установ у розмірі 10 % і більше їх статутного капіталу в дочірні установи;

· кошти, вкладені і інші банки на умовах субординованого боргу.

Більшість банків в Україні — це відкриті акціонерні товариства. Основні переваги відкритого акціонерного товариства такі:

1. Досить гнучка процедура збільшення, у разі потреби, статутного фонду

2.Можливість одержання банком або акціонерами додатко­вого емісійного доходу у випадку зростання курсової ціни ак­цій.

3.Можливість використання акціонерами акцій як інстру­мента застави для мобілізації додаткових обігових коштів.

4.Можливість вільної купівлі-продажу акцій на вторинному ринку без необхідності перереєстрації товариства.

5.Котирування акцій на біржовому та позабіржовому ринку, у тому числі й міжнародному, сприяє підвищенню іміджу банка) і є додатковою рекламою, яка допомагає розширювати клієнт­ську базу і, відповідно, підвищувати потужності банку.

Водночас при збільшенні статутного фонду банку шляхом нового випуску акцій для старих акціонерів можуть виникнути й негативні моменти:

1 зменшення своєї частки в статутному фонді банку і, відпо­відно, ступеня контролю над акціонерним товариством;

2 перерозподіл акцій на користь нових акціонерів і втрата старими акціонерами контрольного пакета акцій.

Разом з тим, за правильної організації випуску нових акцій ці питання контролюються.