Не секрет, що широта інтересів людей в колективі виходить за рамки їх виробничих завдань. Потреба кожної людини в спілкуванні, взаємній симпатії й інших стосунках з колегами служить тим ґрунтом, на якому в середині виробничого колективу виникають неформальні малі групи.

Через неоднорідність складу колективу виникнення неформальних груп у первинних колективах, які нараховують 20-30 чоловік, неминуче. Такі групи складаються із 2-3-х, рідше 7-8-ми чоловік. Члени неформальної групи намагаються мати тісні контакти не тільки на виробництві, але й поза його межами. При цьому вони зберігають деякий психологічний бар'єр щодо інших осіб.

Як правило, неформальні групи не мають потреби в регламентації з боку адміністрації.

За визначенням американського економіста Марвіна Шоу, група (колектив) — це дві й більше особи, які взаємодіють одна з одною таким чином, що кожна особа здійснює вплив на конкретних людей і одночасно перебуває під впливом інших осіб. Організація будь-якого розміру складається з кількох груп, а в багатьох випадках кількість груп дуже велика.

Групи, створені за бажанням керівництва організації, називаються формальними. Вони виникають при:

- горизонтальному поділі праці (виникненні підрозділів);

- вертикальному поділі праці (виникненні рівнів управління). Первинною функцією формальних груп є виконання певних завдань і досягнення конкретної мети.

У будь-якій організації існує три типи формальних груп:

- групи керівників (командні групи);

- цільові виробничі (господарські групи);

- комітети.

Прикладами груп керівників можуть бути: президент компанії і віце-президенти; директор магазину і завідувачі відділів; командир авіалайнера, другий пілот та бортінженер; директор заводу та його заступники; начальник цеху та його заступники.

Цільові виробничі (господарські) групи складаються з осіб, які виконують одне завдання. Вони мають певну самостійність, планують самі свою роботу, можуть отримувати надбавку до свого заробітку тощо. В організації можуть існувати групи конструкторів, технологів, фінансистів, постачальників, рекламодавців та ін.

Комітет — це група, якій організація делегує свої завдання. До комітетів відносяться ради, комісії, збори, команди, провід, товариства тощо. Є два основні типи комітетів:

- спеціальний (тимчасовий), який створюється для розв'язання локальних, глобальних чи делікатних питань, розробки альтернативних рішень тощо;

- сталий, який діє перманентно і має конкретну, найчастіше довготривалу мету (наприклад, для консультацій). Сюди можна віднести раду директорів, науково-технічну раду організації, ревізійну комісію, товариство покупців у процесі приватизації, групу планування, комісію з розгляду скарг працівників [6, 78].

Менеджер в організації повинен чітко усвідомлювати, що комітети доцільні в таких випадках:

- при розв'язанні проблеми в новій галузі знань, новій сфері діяльності;

- при необхідності прийняти непопулярні рішення (скорочення чисельності працівників, зменшення, ліквідація підприємств, пониження в посаді тощо);

- з метою координації діяльності підприємств, служб, окремих працівників і колективів;

- для підняття морального духу працівників організації, стимулювання «бійцівських» якостей окремих посадових осіб;

- з метою децентралізації управління, делегування певних повноважень «вниз», поділу сфер впливу між рівнями управління;

- для більш ефективної реалізації загальних функцій менеджменту.

Можливі випадки виникнення і неформальних комітетів, наприклад, страйкового. Тоді менеджер повинен застосовувати «правила гри», характерні для неформальних груп. Ефективною альтернативою може бути формалізація таких комітетів.

Американський дослідник груп Джордж Хоманс виявив, що в процесі виконання завдань люди вступають у взаємодію, що сприяє появі почуттів - позитивних і негативних емоцій стосовно один одного, а також керівництва. Емоції можуть вести до зниження ефективності діяльності організації, прогулів, плинності кадрів, падіння дисципліни, скарг.

Оскільки неформальні групи (організації) є явищем об'єктивним, то менеджер повинен навчитись ефективно ними управляти. Для цього слід:

- визнати існування неформальної групи, а також те, що її знищення може призвести до ліквідації самої формальної організації;

- вміти вислуховувати думки, міркування та пропозиції членів та лідерів неформальної групи;

- впливати на діяльність неформальних груп, використовуючи загальні функції, а також методи менеджменту;

- оцінювати кожне рішення з позиції забезпечення якісної взаємодії керівництва з неформальною групою;

- залучати лідерів та членів неформальних груп до участі у виробництві управлінських рішень;

- швидко забезпечувати підгрупу точною інформацією з метою попередження брехливих чуток, які може поширювати неформальна група (організація) [3, 37].

На виробництві існують колективи двох видів:

- первинні, які створюються за організаційно-виробничим принципом (бригада, дільниця, орендна ланка);

- вторинні, де прямі між особові контакти утруднені або навіть неможливі через їх масштаби. Це — підприємство, об'єднання.

Первинний виробничий колектив є основною частиною вторинного колективу. Останній виступає як виробничо-господарська одиниця, яка займається виробництвом певної продукції. Між первинним і вторинним колективами існують відношення підлеглості, відповідальності й узгодженості. Тому не випадково за останні роки значно поширені права трудових колективів, підвищилась їх роль у вирішенні соціальних і виробничих завдань, в управлінні підприємствами, господарствами.

Класифікацію колективів можна здійснювати за багатьма ознаками:

За статусом колективи поділяють на офіційні і неофіційні. Перші, юридично оформлені утворення, інші базуються на ніде не зафіксованому і не оголошеному бажанні людей співробітничати один з одним.

За характером внутрішніх зв'язків розрізняють формальні та неформальні колективи. Офіційно створені колективи мають два види зв'язків (формальні та неформальні), в неофіційних колективах зв'язки виключно неформальні.

За механізмом формування виділяють колективи, які склалися стихійно, та свідомо організовані колективи. До першого типу можна віднести - студентський, а до другого — викладацький.

Виходячи із термінів існування колективи поділяють на тимчасові та постійні.

За ступенем свободи його членів. При цьому ступінь свободи розглядається у двох відношеннях:

- свобода входження в колектив;

- свобода активної участі у діяльності колективу.

За функціями виділяють колективи, орієнтовані на:

- досягнення певної мети;

- реалізацію спільного інтересу;

- спілкування.

За розмірами колективи поділяють на малі та великі. За ступенем колективності рішень, що приймаються.

Чим менше колектив, тим простіше його перетворити в добре взаємодіюче ціле, регулювання діяльності якого відбувається на основі самоврядування. Для великих колективів потрібні менеджери.