Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Выберите тип работыЧасть дипломаДипломная работаКурсовая работаКонтрольная работаРешение задачРефератНаучно - исследовательская работаОтчет по практикеОтветы на билетыТест/экзамен onlineМонографияЭссеДокладКомпьютерный набор текстаКомпьютерный чертежРецензияПереводРепетиторБизнес-планКонспектыПроверка качестваЭкзамен на сайтеАспирантский рефератМагистерская работаНаучная статьяНаучный трудТехническая редакция текстаЧертеж от рукиДиаграммы, таблицыПрезентация к защитеТезисный планРечь к дипломуДоработка заказа клиентаОтзыв на дипломПубликация статьи в ВАКПубликация статьи в ScopusДипломная работа MBAПовышение оригинальностиКопирайтингДругое

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Вступ

 

Термін “Конституція” латинського походження і означає “встановлення". В стародавньому Римі так називали окремі акти імператорської влади, які мали силу джерел права. В стародавній Греції це слово розуміли як державний устрій, який офіційно закріплений в Основному законі. Сьогодні “конституція” - правовий акт вищої юридичної сили в державі, фундамент державного і суспільного життя, головне джерело національної правової системи. Вона регулює основні суспільні відносини, які пов’язані з організацією державної влади, формами правління і державного устрою, з основними правами людини і громадянина, їх обов’язками, територіальним устрієм, володіє основними юридичними якостями, є фактором стабільності у суспільстві, функціонування державного механізму в режимі злагоди і законності.

Норми Конституції впливають не тільки на динаміку реформування державних структур, а й на усе суспільство. В демократичній державі конституція має велику цінність, оскільки вона обмежує втручання держави в особисте життя людини, створює умови для формування громадянського суспільства. Вона являється на тільки правовим, а й політичним документом, в якому відповідні політичні та інші групування через конституційні приписи намагаються втілити свої ідеї, погляди на владу, власність, права людини і громадянина, на державний устрій, розподіл владних повноважень між законодавчою і виконавчою гілками влади, між центром і місцями тощо.

Також Конституція забезпечує високу ступінь свободи і організованості суспільних відносин, їх постійне вдосконалення і розвиток. Такий вплив проявляється в безпосередньому регулюванні суспільних відносин в економічному, соціальному будівництві і інших сферах. В результаті конституційного регулювання встановлюється найбільш оптимальний порядок суспільних відносин, який відповідає інтересам всього населення країни. Причому, кожен народ намагається створити Конституцію, притаманну власній національній ідеї.

Не є виключенням й український народ, основними критеріями для якого виступають:

національна особливість;

самоповага;

боротьба за незалежність і побудову своєї суверенної держави;

відданість таким суспільним цінностям, як соборність, християнські настанови, здобуткам своєї національної історії, зокрема ідеям козацтва, феномену Шевченка тощо.

Історія становлення українського конституціоналізму охоплює значний період, починаючи аж з “Пактів й конституції законів та вольностей війська запорозького” Пилипа Орлика (1710 р) і закінчуючи Конституцією, прийнятою Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Ще Конституція Пилипа Орлика мала демократичний характер. В ній обмежувались гетьманські прерогативи, зменшувалась соціальна експлуатація, зберігався особливий статус запорожців і т. інше.

Взагалі, більшість істориків притримуються думки, що і Конституції, прийняті в радянський період, теоретично носили демократичний характер, хоча практика свідчить про інше.

І, нарешті, найдемократичнішою є нині діюча Конституція, прийнята 28 червня 1996 року.

Ще в перших її статтях закріплено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, й органами або посадовими особами.

Взагалі, всі нормативні документи конституційного характеру, що були прийняті в період становлення українського конституціоналізму, залишили свій слід у формуванні української державності.

В літературі відокремлюють різні точки зору щодо сутності конституції, які можна звести до слідуючих позицій:

договірна;

теологічна;

природно-правова;

марксистсько-ленінська (класова).

Щодо останньої, то за нею трактовка сутності конституції виходить з того, що даний політико-правовий документ - результат співвідношення класових сил в суспільстві. Так, наприклад, один із державних діячів першої половини 50-х років ХХ-го століття П. Стучка писав: “Конституцією ми називаємо основні закони сучасної держави. Мета їх - визначити в письмовій формі співвідношення класів даної держави в даний час”. З його точки зору, “конституційна держава - особлива, високоорганізована організація пануючого класу". З класового розуміння конституції виходили такі відомі державознавці перших років радянської влади, як Г. Гурвіч, І. Енгель [1].

Вищезазначені теоретичні конструкції знаходили втілення в основних законах перших років радянської влади. Особливо це було закріплено в конституції Української соціалістичної радянської республіки 1919 року, яка виходячи з класового підходу, встановлювала, що Українська республіка є організацією диктатури пролетаріату і експлуатуємих мас пролетаріату та біднішого селянства для перемоги над їх віковими гнобителями, експлуататорами та поміщиками.

Таким чином, конституція стала не інструментом суспільної злагоди, а правовою базою проведення репресій одних класів проти інших. Це базувалося на ідеї класової сутності конституції, в основі якої було ленінське положення: “Сутність конституції в тому, що основні закони держави взагалі і закони, що відносяться до виборчого права в представницькі установи, їх компетенція…відображають дійсне співвідношення класових сил в суспільстві" [2].

Не дивлячись на закріплення зазначених ідей Конституція 1919 року наклала суттєві відбитки на подальше творення української державності аж до періоду перебудови у 80-90-ті року.

Висновки

 

Чи ж мала змогу держава, яка годувалася конфіскованим хлібом, яку зігрівали націоналізоване вугілля та полум’я ворожнечі, держава з зруйнованою економікою забезпечити реалізацію вищеназваних прав. Звичайно ж ні.

Вона сама ледь дихала, зруйнована війнами і внутрішніми виступами. Політика більшовиків викликала масу незадоволень. Вся Україна була охоплена протибільшовицькими повстаннями. Починаючи з Лівобережжя та Чернігівщини, вони також захопили Київщину, Поділля, Катеринославщину (тепер Дніпропетровська область), Херсонщину. В кінці квітна 1919 року в одній лише Київщині проти повстанців було виставлено 14 тис. багнетів, в Чернігівській губернії - 2,5 тис., Подільській - понад 3 тис., не рахуючи гармат, кулеметів. За офіційними даними радянського Уряду у червні-липні (всього два місяці) 1919 року було 328 повстань, які свідчили про вкрай негативну популярність політики, яка проводилась на території Радянської України. Це були не лише селянські повстання, хоч їх і було найбільше. На Україні створювались повстанські комітети, які прагнули взяти владу в свої руки. Існували також прорадянські організації, як, наприклад, Всеукраїнський Революційний Комітет, які проте виступали проти влади російських більшовиків на Україні.

Але, нажаль, вони не об’єдналися і їх зусилля не дали бажаного результату. У відповідь на масові хвилювання, замість того, щоб змінити свою політику, радянський уряд вдався до розстрілів. Так, було розстріляно видатних українських вчених В. Наушенка, П. Армашевського та інших.

Чи варті були навіть найкращі комуністичні ідеї тисяч людських жертв. За період перебування більшовиків при владі на Україні було страчено близько 30 тис. громадян, які не відповідали запитам новоствореної держави.

Але, не дивлячись на певні недоліки і невизначеність, головне значення Конституції УСРР 1919 року проявилось в тому, що вона юридично оформила встановлення радянської державності на теренах України в зазначений час історії суспільства. Розроблена на основі конституційної моделі РСФСР, Конституція УСРР 1919 року закріпила перемогу “диктатури пролетаріату". Центральним завданням цієї диктатури Конституція визначила здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму, після чого диктатура, а слідом за нею держава мала зійти з історичної арени та поступитися місцем вільним формам співжиття. Планувалися скасування приватної власності, влада робітничого класу, свобода класу, свобода слова, зібрань і союзів тільки для трудового народу. Влада трудящих мала здійснюватись через систему рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Центральними органами влади визначено Всеукраїнський з’їзд Рад, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) та Раду Народних Комісарів (РНК), до компетенції яких входили всі загальнодержавні питання.

Отже, відповідно до Конституції державна влада здійснювалась без чіткого поділу на законодавчу, виконавчу та судову, що давало змогу встановити диктатуру при відсутності взаємозалежності та взаємодії різних гілок влади в процесі реалізації єдиного державовладдя в країні. А це в свою чергу призвело до безвідповідальності перед людиною за свою діяльність з боку держави та відсутності обов’язку по утвердженню і забезпеченню основних, необхідних для існування, прав і свобод громадян.

Недоліком Конституції було те, що вона не передбачала порядку внесення змін і доповнень до документу. Не вказувала моменту вступу в силу Основного закону, не давала жодних коментарів і пояснень.

Наслідки прийняття даної Конституції підкреслюють історики. Після затвердження Конституції Центральний Комітет Комуністичної партії більшовиків України і уряд УСРР вжили заходів до повсюдного переходу влади на території України до Рад.

В усіх ланках державного апарату створювалися комуністичні осередки, які оголювали процес радянського будівництва. Активно відбувалося інтегрування більшовицької партії у владні структури. Вибором до Рад передували зміни у адміністративно-територіальному поділі. Україну було поділено на 11 губерній: Київську, Подільську, Херсонську, Одеську, Таврійську, Донецьку, Харківську, Катеринославську, Полтавську, Чернігівську, Волинську. Вже у квітні-травні 1919 року влада в УСРР, як центральна, так і місцева, в основному була організована відповідно до Конституції. Як вийняток були прифронтові райони, а також ті, де особливо сильним був опір опозиції. Тут влада залишалася у ревкомів. Всього до червня-липня 1919 року було обрано 10 губернських, 95 повітових, 1816 волосних та 14144 сільських виконкомів [7].

Вище зазначені дані підтверджують важливість і значення Конституції 1919 року в процесі створення української державності.

Таким чином, аналіз норм Конституції, державного ладу і правової системи свідчить, що внаслідок встановлення радянської влади на Україні у 1919 році, тут утвердилась військово-пролетарська диктатура, точніше воєнно-більшовицька партійна диктатура, основними рисами якої були:

керівна роль більшовицької партії у державному будівництві, ліквідація з цією метою політичного плюралізму і у підсумку - інтеграція більшовицької партії у владу;

розвиток для зміцнення системи державних органів, безпосередньо пов’язаних із здійсненням функцій оборони і придушення опору класових противників;

утворення поряд з передбаченими Конституцією органами державної влади нелегітимних державних органів;

крайня централізація управління;

формування органів командно-адміністративної системи;

згортання державних органів і правових норм, розрахованих на керівництво в умовах ринкових форм господарювання, з одночасним розвитком державних органів і правових норм, пов’язаних з проведенням воєнно-комуністичних заходів в економіці;

перехід до воєнних або напіввоєнних методів управління, широке використання заходів позаекономічного державно-правового примушування;

широке застосування суворо класової репресії, спрямовано на ліквідацію не тільки осіб, які вчинили антирадянські злочини, а й ідеологічних противників.

Пізніше, ці акції в найгостріші періоди боротьби набували характеру масового політичного терору. Внаслідок зазначеного відбувався процес становлення тоталітарно-репресивного режиму в країні.

Підгрунтя вищезазначеним процесам в повній мірі забезпечила Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки, прийнятої 10 березня 1919 року в місті Харкові.

Ссылки

 

[1] - Куприц Н.Я. Из истории науки государственного права. - М., 1971 г. - с.121.

[2] - Вісник Академії правових наук України - № 2 (9). Харків “Право”, 1997 рік - с.34.

[3] - Історія України / Під ред-ю О.Д. Бойко. - Київ. Видавничий центр Академія, 1999 р.

[4] - А.Й. Рогожин. Історія держави і права України. - Київ. “Ін юре”. 1996 р. - с.112.

[5] - О. Фрицкий. Конституційне право України / Вісник Академії правових наук України № 1 (12). - “Право", 1998 рік - с.34.

[6] - А.Й. Рогожин. Історія держави і права України. - Кив. “Ін юре”, 1996 р. - с.113.

[7] - А.Й. Рогожин. Історія держави і права України. - Кив. “Ін юре”, 1996 р. - с.113-114.

Вступ

 

Термін “Конституція” латинського походження і означає “встановлення". В стародавньому Римі так називали окремі акти імператорської влади, які мали силу джерел права. В стародавній Греції це слово розуміли як державний устрій, який офіційно закріплений в Основному законі. Сьогодні “конституція” - правовий акт вищої юридичної сили в державі, фундамент державного і суспільного життя, головне джерело національної правової системи. Вона регулює основні суспільні відносини, які пов’язані з організацією державної влади, формами правління і державного устрою, з основними правами людини і громадянина, їх обов’язками, територіальним устрієм, володіє основними юридичними якостями, є фактором стабільності у суспільстві, функціонування державного механізму в режимі злагоди і законності.

Норми Конституції впливають не тільки на динаміку реформування державних структур, а й на усе суспільство. В демократичній державі конституція має велику цінність, оскільки вона обмежує втручання держави в особисте життя людини, створює умови для формування громадянського суспільства. Вона являється на тільки правовим, а й політичним документом, в якому відповідні політичні та інші групування через конституційні приписи намагаються втілити свої ідеї, погляди на владу, власність, права людини і громадянина, на державний устрій, розподіл владних повноважень між законодавчою і виконавчою гілками влади, між центром і місцями тощо.

Також Конституція забезпечує високу ступінь свободи і організованості суспільних відносин, їх постійне вдосконалення і розвиток. Такий вплив проявляється в безпосередньому регулюванні суспільних відносин в економічному, соціальному будівництві і інших сферах. В результаті конституційного регулювання встановлюється найбільш оптимальний порядок суспільних відносин, який відповідає інтересам всього населення країни. Причому, кожен народ намагається створити Конституцію, притаманну власній національній ідеї.

Не є виключенням й український народ, основними критеріями для якого виступають:

національна особливість;

самоповага;

боротьба за незалежність і побудову своєї суверенної держави;

відданість таким суспільним цінностям, як соборність, християнські настанови, здобуткам своєї національної історії, зокрема ідеям козацтва, феномену Шевченка тощо.

Історія становлення українського конституціоналізму охоплює значний період, починаючи аж з “Пактів й конституції законів та вольностей війська запорозького” Пилипа Орлика (1710 р) і закінчуючи Конституцією, прийнятою Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Ще Конституція Пилипа Орлика мала демократичний характер. В ній обмежувались гетьманські прерогативи, зменшувалась соціальна експлуатація, зберігався особливий статус запорожців і т. інше.

Взагалі, більшість істориків притримуються думки, що і Конституції, прийняті в радянський період, теоретично носили демократичний характер, хоча практика свідчить про інше.

І, нарешті, найдемократичнішою є нині діюча Конституція, прийнята 28 червня 1996 року.

Ще в перших її статтях закріплено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, й органами або посадовими особами.

Взагалі, всі нормативні документи конституційного характеру, що були прийняті в період становлення українського конституціоналізму, залишили свій слід у формуванні української державності.

В літературі відокремлюють різні точки зору щодо сутності конституції, які можна звести до слідуючих позицій:

договірна;

теологічна;

природно-правова;

марксистсько-ленінська (класова).

Щодо останньої, то за нею трактовка сутності конституції виходить з того, що даний політико-правовий документ - результат співвідношення класових сил в суспільстві. Так, наприклад, один із державних діячів першої половини 50-х років ХХ-го століття П. Стучка писав: “Конституцією ми називаємо основні закони сучасної держави. Мета їх - визначити в письмовій формі співвідношення класів даної держави в даний час”. З його точки зору, “конституційна держава - особлива, високоорганізована організація пануючого класу". З класового розуміння конституції виходили такі відомі державознавці перших років радянської влади, як Г. Гурвіч, І. Енгель [1].

Вищезазначені теоретичні конструкції знаходили втілення в основних законах перших років радянської влади. Особливо це було закріплено в конституції Української соціалістичної радянської республіки 1919 року, яка виходячи з класового підходу, встановлювала, що Українська республіка є організацією диктатури пролетаріату і експлуатуємих мас пролетаріату та біднішого селянства для перемоги над їх віковими гнобителями, експлуататорами та поміщиками.

Таким чином, конституція стала не інструментом суспільної злагоди, а правовою базою проведення репресій одних класів проти інших. Це базувалося на ідеї класової сутності конституції, в основі якої було ленінське положення: “Сутність конституції в тому, що основні закони держави взагалі і закони, що відносяться до виборчого права в представницькі установи, їх компетенція…відображають дійсне співвідношення класових сил в суспільстві" [2].

Не дивлячись на закріплення зазначених ідей Конституція 1919 року наклала суттєві відбитки на подальше творення української державності аж до періоду перебудови у 80-90-ті року.

Розділ І. Політика радянської влади в Україні 1919 року

 

У 1919 р. в Україні була встановлена радянська форма державності. Першим кроком зробленим в цьому напрямку була відмова більшовиків від попередньої назви - Українська народна республіка. І вже з 6 січня 1919 року держава одержала нову назву - Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР).

Тимчасовий робітничо-селянський уряд України з переїздом до Харкова зазнав значних змін. По-перше, з тимчасового він перетворився на постійний. По-друге, став називатися Радою народних комісарів (РНК), а його підрозділи - народними комісаріатами.

Взагалі, радянська державна структура формувалася в умовах громадянської війни та революційної ідеології. Ради існували переважно у губернських містах, а на місцевому рівні діяли надзвичайні органи влади військово-революційні комітети (ревкоми). Історики пояснюють це тим, що “більшовики, не впевнені у підтримці народних мас, робили ставку на диктаторські органи управління і не поспішали віддавати владу демократичним виборним Радам" [3].

Ревкоми були опорними пунктами більшовизму, які цементували диктаторський режим в Україні. Такі ж повноваження мали і комітети бідноти, які створювалися на селі. Вони покликані були внести розкол у найчисленнішу верству суспільства - селянство, ізолювати заможних селян і цим сприяти реалізації більшовицьких планів.

З початку 1919 року прискорено йшла інтеграція радянських республік, які намагалися вистояти в жорстких умовах громадянської війни.

Так, 1 червня утворюється “військово-політичний союз” формально незалежних України, Латвії, Литви, Білорусії та Російської Федерації. Основною метою була мобілізація та централізація сил радянських республік для того, щоб відстояти радянську владу. Засобом досягнення цієї мети було об’єднання під керівництвом вищих органів РСФСР збройних сил, промислового потенціалу, фінансів, залізниць, комісаріатів праці.

Вся модель соціально-економічної політики РНК України була на зразок Росії. Економічний курс, що запроваджувався отримав назву “військового комунізму”. Його складовими частинами були:

націоналізація всіх підприємств;

заборона свободи торгівлі, згортання грошового обігу, запровадження карткової системи розподілу продуктів;

встановлення державного контролю за виробництвом, запровадження загальної трудової повинності;

введення продовольчої розкладки.

Сьогодні історики вважають, що “військовий комунізм” виступав моделлю державного регулювання економіки, яка мала подвійну природу. З одного боку, він був реакцією на критичні обставини і тому являв собою набір вимушених, тимчасових заходів, з іншого його реалізація на практиці стала спробою переходу до нового суспільного ладу. Основними елементами політики “військового комунізму" була продрозкладка, запроваджена в січні 1919 року. Вона виступала одним з елементів встановлення продовольчої диктатури, що виявилася у запровадженні монополії на торгівлю хлібом, штучному утриманні твердих цін, створення комітетів бідноти, формуванні продзагонів для примусової хлібозаготівлі. Проти цієї політики були селяни. Наслідком цього стала хвиля стихійного селянського руху, спрямована проти продрозкладки та насильницької колективізації.

Отже, не дивлячись на всі перешкоди, у 1919 році на теренах України запроваджувався більшовицький режим. Проявами цього процесу стали формування та організація радянської державної структури; включення України в “військово-політичного союзу" радянських республік; прийняття першої конституції УСРР, що була розроблена на основі конституційної моделі РСФСР і яка юридично оформила існування радянської державності на території України.