Розвиток вітчизняної етичної думки

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Контрольна робота

з дисципліни: „ Етика ділового спілкування””

на тему: „ Сучасні етичні концепції та їх місце в розробці культурних стратегій спілкування”

Дніпропетровськ 2007

Зміст

Введення

1. Розвиток вітчизняної етичної думки

2. Філософія діалогічного напрямку

2.1. Філософські погляди Ролана Барта на діалогічний принцип

3 Європейська етична думка. Комунікативна етика

3.1 Етичні норми за К.О. Апелем

3.2. Теорія комунікативної дії та дискурсу Габермса

3.3 Феноменологія. Дослідження Вальденфельса

4. Вплив сучасної богословської думки на розробку проблем етики діалогу

Заключення

Бібліографія

Введення

У самому кінці ХХ століття людство живе у своєрідній духовній атмосфері. Досягнення сучасної науково-технічної революції, з однієї сторони, підвищили загальний рівень утворення населення, зробили життя в загальному більш заможної, комфортної, а з іншої сторони, привели до появи так званих глобальних проблем — екологічної, демографічної, запобігання світу від термоядерної війни й ін., що нерідко створюють тяжкі чекання, передчуття "кінця світу" (апокаліпсичні настрої). Песимізм підігрівається і можливостями сучасної генетики вторгнутися в "свята святих" — у самі таємниці механізму спадковості, у діяльність психіки і т.д.

Соціальний досвід людства ХХ століття також не дуже сприяє появі милостивих чекань. Дві руйнівні світові війни, які забрали життя багатьох мільйонів людей, практика тоталітарних режимів у ряді держав (Німеччина, Італія, СРСР, Чилі, Греція й ін.), ряд локальних воєн (Корея, В'єтнам і ін.), що можуть перерости у війни світові - ось короткий перелік самих драматичних, трагічних подій нашого часу.

Усе це разом узяте здійснює тиск (не завжди усвідомлюваний) на психічне життя індивіда, створює ґрунт для нігілістичних установок для психологічних зривів і... звертання до основної, глибинної проблеми людського існування, до проблемам по суті своїй моральній: „В чому призначення людини? Чи гідна вона щастя і що таке щастя? У чому сутність добра і зла, справедливості? У чому полягає борг Людини?". Відомий французький філософ А. Камю справедливо відзначив наступне: "Сучасне світовідчування відрізняються від класичного тем, що живе моральними проблемами, а не метафізикою".

У той же час необхідно підкреслити, що наш "доленосний" час не тільки підсилює інтерес до моральної проблематики, але приводить до посилення ролі морального фактора у всіх сферах життєдіяльності людини. Саме моральні переконання змушують мільйони людей виступати проти гонки озброєнь, проти військового дозволу самих різноманітних конфліктів. Саме моральна відповідальність постає на шляху не передбачуваних по наслідках наукових експериментів. Саме втрата морального авторитету політичних лідерів привела до відходу їх з державних посад, до зміни політичних режимів у ряді європейських (і не тільки європейських) країн. Без реалізації елементарної справедливості, порядності неможливо створити "працюючу", ефективну економіку. У цьому зв'язку доречно згадати слова відомого політичного діяча, організатора Римського клубу А. Печчеи про те, що "найбільше важливим, від чого залежить доля людства, є людські якості — і не якості окремих елітарних груп, а саме "середні" якості мільярдів жителів планети".

На жаль, не всі суспільні, державні діячі розуміють, що без морального відродження, без моральної освіти, і колись усього в системі утворення, неможливе оздоровлення економічного, політичного життя. Варто визнати, що не ведеться цілеспрямованої роботи по становленню нових моральних ідеалів. Виходить: старі ідеали втрачені, а нових немає. І як результат низький рівень моральної культури. Державні органи не координують діяльність педагогів, представників художньої культури. А між тим, держава по природі своїй зобов'язана створити необхідні умови для формування хоча б мінімуму моральності.

Звичайно, треба розуміти те, що перед суспільством у сфері моральності постають досить складні задачі. А саме: необхідно вічні загальнолюдські моральні цінності реалізувати в конкретних умовах нашої дійсності. Чималі труднощі й у сфері етичних досліджень. Необхідно перебороти інерцію "однополосного", однобічного аналізу морального життя, розгляду моралі через призму економічних і політичних інтересів. Дуже важливо конструктивно, без наївного наслідування ознайомитися із самими різними напрямками етичної думки, у тім числі з тими, котрі в недавньому минулому в кращому випадку недооцінювалися. Інакше варто осмислити й історію етичних досліджень. Нарешті, необхідно мати на увазі, що без належної культури етичних досліджень чи навряд можливо моральне відродження України.

Етичні норми за К.О. Апелем

Апель висуває герменевтичну вимогу "інтерсуб'єктивного порозуміння" щодо вихідних засад людського пізнання і діяльності. З іншого — сам процес такого порозуміння, тобто дискурс (за Апелем — "головне ключове слово 60-70-х років"), має бути побудований у відповідності з тими трансцендентальними передумовами, які тільки й забезпечують його значущість, його конструктивний характер. Будь-яка теоретична настанова або максима практичної поведінки, аби здобути легітимність, мають пройти горнило вільного відкритого обговорення, але вся справа в тому, що учасники цього обговорення, своєю чергою, мають бути налаштовані серйозно й відповідально, володіти необхідною комунікативною компетенцією. Як це висловлює сам Апель, ми повинні розуміти один одного "з випереджаючою рефлексією". Стосовно власне філософії, то про неї в цьому плані, на думку Апеля, можна сказати, що вона повинна "вміти сама себе надолужити", вміти обґрунтувати власні претензії на значущість, сенс, істину та моральну правоту. Це і означає, за Апелем, зберігати трансцендентальний вимір філософування; сам він визначає себе як трансцендентального філософа, а його етичну теорію зазвичай називають "трансцендентальною комунікативною етикою".

Втім, апелівська філософія є не лише трансцендентальною, а й прагматичною (в широкому розумінні даного поняття). Сам трансцендентальний її вимір розкривається через прагматику дискурсу, передусім — через розкриття перформативних суперечностей у базових твердженнях теорії (тобто суперечностей між тим, що таке твердження має на увазі, і тим, що воно реально висловлює), а також через з'ясування характеру та умов адекватної аргументації.

Стосовно перформативних суперечностей Апель наголошує, що їх, по суті, можна зустріти у найвпливовіших філософських ученнях. Так, коли ми висловлюємо твердження "Істини не існує", — пропозиційний зміст цього твердження заперечує існування істини, тимчасом як сама форма висловлювання зумовлює те, що ми формулюємо це своє заперечення істини з претензією на його істинність, тобто de facto підтверджуємо, що істина існує. Так само перформативно суперечливим, а отже, беззмістовним, є, на думку Апеля, твердження Ліотара про те, що він аргументує, не маючи претензій на консенсус, та ін.

Що ж до проблеми аргументації, в контексті нашого викладу важливо підкреслити одне: будь-який аргумент передусім означає звернення до спільноти аргументуючих. Той, хто мислить, "завжди претендує на інтерсуб'єктивну обов'язковість... своїх роздумів"; серйозна аргументація і має своєю метою підтвердити цю обов'язковість, зробити її очевидною. Тому "передумовою серйозного мислення ми мусимо визнати етику дискурсу чи етику відповідальності в сенсі потенційно необмеженої спільноти аргументуючих..." Ця спільнотність, на якій базується "остаточне обґрунтування" вихідних засад пізнання і практичної поведінки, своєю чергою, має два основні виміри. З одного боку, як суб'єкти, відповідальні за розв'язання проблем реального світу, ми маємо відчувати себе членами "реальної комунікативної спільноти, в межах якої лише й можливе порозуміння", з іншого — задля "перевірки та визнання наших претензій на істину" ми мусимо так само усвідомлювати свою належність до "необмеженої ідеальної комунікативної спільноти". Хоча остання, "звісно ж, не існує реально", ми маємо виходити з того, що "справжнє розв'язання" наших посутніх проблем "має бути консенсуально-спроможним для всіх членів необмеженої ідеальної комунікативної спільноти, ніби вони безпосередньо обговорюють його між собою". Взаємонакладання зазначених положень спонукає, за Апелем, до "визнання такого етично істотного постулату: саме в межах реальної комунікативної спільноти людства має поступово реалізуватись ідеальна комунікативна спільнота"] етика людського спілкування і спільної відповідальності постає в зображенні Апеля як етика "збереження реальної та, воднораз, реалізації ідеальної комунікативної спільноти".

Легко бачити, що практичне втілення зазначеної подвійної спрямованості етики по суті означає не що інше, як її послідовну універсалізацію] сам Апель неодноразово засвідчував свою прихильність до етичного універсалізму (щоправда, не заперечуючи права локальних систем моральності — але універсалізм загалом такого заперечення і не передбачає). Це, однак, не усуває основне джерело напруги, що "ізсередини" проблематизує теоретичну побудову Апеля, — напруги між зазначеними вище полюсами визнання плюралізму реальних учасників процесу комунікації та людського спілкування загалом і вибудовуванням трансцендентальної конструкції "граничного обґрунтування", що латентно все ж тяжіє до монологізму й деперсоніфікації комунікативних стосунків.

Заключення

Отже можна констатувати, що наш "доленосний" час не тільки підсилює інтерес до моральної проблематики, але приводить до посилення ролі морального фактора у всіх сферах життєдіяльності людини. Саме моральні переконання змушують мільйони людей виступати проти гонки озброєнь, проти військового дозволу самих різноманітних конфліктів. Саме моральна відповідальність постає на шляху непередбачуваних по наслідках наукових експериментів. Саме втрата морального авторитету політичних лідерів привела до відходу їх з державних посад, до зміни політичних режимів у ряді європейських (і не тільки європейських) країн. Без реалізації елементарної справедливості, порядності неможливо створити "працюючу", ефективну економіку. У цьому зв'язку доречно згадати слова відомого політичного діяча, організатора Римського клуба А. Печчеи про те, що "найбільше важливим, від чого залежить доля людства, є людські якості — і не якості окремих елітарних груп, а саме "середні" якості мільярдів жителів планети".

Бібліографія

1. Зеленкова И.Л. Беляева Е.В. Этика – Минск: Тетра-Системс, 1997.

2. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Этика. – Москва: Гардарики, 1999.

3. Словарь по этике. – Москва: Политиздат, 1985.

4. Коваль А. Ділове спілкування. – Київ, 1994.

5. Етика: Навчальний посібник. - Київ,1992.

6. Федоренко Е.Г. Профессиональная этика. – Киев. 1993.

7. Шепель В.М. Управленческая этика. – Москва, 1989.

8. Мескон М.Х, Альберт М. Основы менеджмента. – Москва: Дело ЛТД, 1994.

9. Курбатов В.И. Стратегия делового успеха. – Ростов-на-Дону, 1995.

Контрольна робота

з дисципліни: „ Етика ділового спілкування””

на тему: „ Сучасні етичні концепції та їх місце в розробці культурних стратегій спілкування”

Дніпропетровськ 2007

Зміст

Введення

1. Розвиток вітчизняної етичної думки

2. Філософія діалогічного напрямку

2.1. Філософські погляди Ролана Барта на діалогічний принцип

3 Європейська етична думка. Комунікативна етика

3.1 Етичні норми за К.О. Апелем

3.2. Теорія комунікативної дії та дискурсу Габермса

3.3 Феноменологія. Дослідження Вальденфельса

4. Вплив сучасної богословської думки на розробку проблем етики діалогу

Заключення

Бібліографія

Введення

Розвиток вітчизняної етичної думки

Якщо спробувати простежити хоча б у найзагальніших рисах лінію розвитку вітчизняної етичної думки, то з'ясується, що моральна проблематика набула значного розвитку уже в ранніх творах Стародавньої Русі. Це знайшло відображення в численних сказаннях, повістях, літописах, житейських повчаннях X-XIII ст., у яких проблеми моралі переважали над власне філософськими. Особлива увага в літературі цього періоду приділялася питанням добра і зла, обов'язку, норми поведінки, таким поняттям, як сенс життя, щастя людини.

У своєму розвитку російська етична думка наслідувала давньогрецьку етичну традицію, в рамках якої вперше були поставлені проблеми моралі в теоретичній формі. Треба зауважити, що виниклі в Стародавній Греції теорії моралі пройшли потому через усю історію етичної думки. Стародавня Русь, прийнявши християнство з Візантії, протягом віків орієнтувалася на грецьку культурну традицію. Вже на той час етична думка Русі характеризувалася високим рівнем розвитку, рядом оригінальних у пізнавальному відношенні моральних ідей.

Для процесу формування в нашій країні філософсько-етичної думки характерна її значна залежність від релігійного світогляду, що виступає ще одним свідченням культурної спадкоємності, яка має місце в рамках європейських культурно-історичних процесів. Етичні ідеї й теорії, що розвивалися в надрах феодальної формації, відчували на собі сильний вплив християнської релігії, візантійського богослов'я. Так, ідеї античної філософії, проникаючи в Стародавню Русь, незмінно набували релігійно-ідеалістичного облямування. Дальший розвиток і збагачення етичної думки були ускладнені і найпродуктивніші процеси в її розвитку в цей період пов'язані з єретичними релігійно-філософськими течіями (єресь стригольників, новгородсько-московська єресь, єресь Матвія Башкіна, Феодосія Косого та ін.), у яких набули розвитку ідеї гуманізму, віри в силу розуму, світської мудрості, знань.

Тільки в XVII ст. починається процес змирщення російської культури, в тому числі філософії й етичної думки. Саме в цей період був створений ряд теоретичних концепцій, що базувалися не на релігійних, а на філософських підвалинах в обгрунтуванні різної, зокрема й етичної, проблематики. Збережені до наших днів пам'ятки історії віт. чизняної філософської думки (записи латиномовних курсів філософії, читаних у Києво-Могилянській, Московській сло-в'яно-греко-латинській та Віденській академіях) свідчать, що виклад етики після логіки, натурфілософії й метафізики вважався закономірним.

Торжество гуманізму й раннього Просвітництва знайшло своє відображення в науці про людину, принципи її поведінки—етичних ученнях указаного періоду, які характеризуються особливим інтересом до людської особистості. Гуманістичні ідеї розкріпачення особистості, звільнення її від оков середньовічної феодально-церковної ідеології, ствердження високої гідності людини (вільного творця земного щастя) поряд з іншими передовими етичними ідеями стали визначальними в курсах моральної філософії професорів Києво-Могилянської академії.

Із кінця XVIII ст. в розвитку етичної думки простежується досить чітка диференціація різних систем і напрямів. На фоні представників просвітництва (Козельський, Новиков, Радіщев), котрі орієнтувалися передусім на наслідування основних рис етики французьких матеріалістів XVIII ст., виокремлено ряд теорій, що розвиваються в рамках ортодоксальної релігійної традиції. Такий поділ успадковує й етична думка XIX ст. та початку XX ст.

Так, у працях революціонерів-демократів Бєлінського Герцена, Чернишевського простежується наслідування етичних традицій Радіщева та декабристів. Заперечується релігійне обгрунтування моралі, джерело якої виводиться з натури людини та суспільного середовища. Ставиться завдання перетворення цього середовища на благо людини, що свідчить про наближення мислителів до розуміння соціальної природи моралі, її класової зумовленості.

Самостійне відгалуження в розробці етичних теорій у руслі релігійно-містичної течії утворили в цей період кантіанство, гегельянство, позитивізм. Формуються нові філософські течії — персоналізм, інтуїтивізм, екзистенціалізм. Енергійно розробляють етичну проблематику В. Соловйов, Л. Лопатін, П. Струве, С. Булгаков, М. Бердяев, С. Франк, Е. Радлов та ін.

Питанням етики російські ідеалісти приділяли надзвичайну увагу. Вони висунули ряд проблем загальнотеоретичного значення. Вагоме місце посіли логічна інтерпретація етичного знання, розробка категоріального апарату, діалектичні переходи у сфері моральних понять, питання психології моральності, проблеми моралі та права, гуманізму й т. ін. Етичні вчення ряду мислителів-ідеалістів (Толстого, Достоєвського, Бердяева, Соловйова) здобули широке визнання в західній філософії, справили значний вплив на буржуазну етичну думку.

Проблеми особистості, суперечності між особистістю та суспільством, людської долі в капіталістичному світі особливо гостро були поставлені цими мислителями. Разом із тим вирішення проблеми особистості та її духовного життя пов'язувалося в кінцевому підсумку з релігійним началом.

Представники революційно-демократичної думки так само пильно розглядали проблему особистості, однак вони вдалися до принципово іншого підходу в її розв'язанні. Для них передусім було властиве розуміння нерозривного зв'язку особистості з суспільством, прагнення відстояти «земні», «суспільні», матеріальні інтереси особистості. Як передумову її всебічного розвитку вони розглядали активну участь у боротьбі за соціальне перетворення суспільства. В центрі етичної проблематики, що виражає й захищає інтереси особистості, стоїть реальна людина з усіма притаманними їй запитами.

У своїх філософсько-етичних поглядах російські рево-люціонери-демократи пішли значно далі за французьких матеріалістів, безпосередньо пов'язавши всебічний розвиток особистості з докорінною перебудовою суспільства. На цьому грунті утвердилася згодом і марксистська етична традиція, якій належить особлива роль в історії вітчизняної етичної думки (Плеханов, Аксельрод, Коллонтай, Ленін, Крупська та ін.).

Дата: 2019-07-30, просмотров: 169.

12 3 4 5 6 Следующая ⇒