При вивченні виробництва продукції молочного скотарства важливу роль займають основні тенденції розвитку світового ринку молока та молочної продукції
Молоко та молочна продукція займають вагоме місце у світових ресурсах продовольчої продукції. Загальний обсяг його виробництва у світі становив у 2005 році 629 млн. т, або збільшився на 15,9% проти 1990 року, а порівняно з 2004 роком – лише на 1%. Найбільшу частку становить коров'яче молоко – 84,2%, досить високу – буйволяче – 12,2, козяче – 2,0, овече – 1,2, верблюже – 0,4%. За 1990 – 2005 роки виробництво коров'ячого молока в світі збільшилося з 479,2 млн. т до 529,7 млн. т, або на 10,5%. Проте щорічний приріст становив лише 0,8%. Отже, для світового ринку молока характерне незначне зростання обсягів його виробництва і така тенденція зберігатиметься в майбутньому (рис. 1.1.1) [38].
Рис. 1.1.1 Виробництво молока у світі
Молоко споживає майже все населення світу, тому його виробляють у 191 країнах. Цікаво, що більшу частина виробленого молока в світі сконцентрована в 11 країнах. Так, у 2005 році ними було вироблено 304,8 млн. т молока, або 57,5% від загального його обсягу. Україна у 1990 році займала досить високі позиції в світі щодо обсягів виробленого Молока, її частка тоді становила – 5,1% від загального обсягу проти 2,5% у 2005 році (рис. 1.1.2) [38].
Рис. 1.1.2 Структура виробництва коров'ячого молока у світі, 2005 р.
Виробництво молока у різних країнах різниться обсягами і темпами навощування (табл. 1.1.1). Наприклад, Індія за останні 15 років наростила виробництво до 38,5 млн. т, або на 73,4%, Бразилія досягла позначки 23,3 млн. т, що становить 56,4% приросту за відповідний період. До країн, які нарощують виробництво молока, належить Китай, .де воно зросло в 5,5 раза. Такі ж тенденції намітилися в країнах Океанії. Маючи експортну орієнтацію в основі своєї стратегії на ринку молока, вонц збільшили його виробництво вдвічі.
Високорозвинуті країни, такі як Франція, Німеччина, Італія й інші члени ЄС, що досягли достатнього рівня виробництва і споживання молочної продукції останніми роками, як правило, стали на шлях стабілізації виробництва або навіть деякого скорочення. В цілому ж, для європейського ринку молока характерні високий рівень захисту від зовнішніх поставок, висока інтенсивність регулювання ринку, а також квотування виробництва.
Абсолютним світовим лідером щодо обсягу виробленого молока залишається США. Збільшення виробництва цього продукту відповідає попиту на нього на внутрішньому ринку 9 (таблиця 1.1.1).
Таблиця 1.1.1
Виробництво коров'ячого молока у світі, млн. т*
| Країна | 1990 | 2003 | 2004 | 2005 | 2005 р. | |
| до 1990 р., % | до 2004 р., % | |||||
| Світ | 479,2 | 516,6 | 523,4 | 529,7 | 110,5 | 101,2 |
| США | 67,0 | 77,3 | 77,6 | 80,3 | 119,9 | 103,5 |
| Індія | 22,2 | 38,3 | 37,5 | 38,5 | 173,4 | 102,7 |
| Росія | 55,7 | 33,0 | 31,7 | 30,6 | 54,9 | 96,5 |
| Німеччина | 31,3 | 28,4 | 28,1 | 27,6 | 88,2 | 98,2 |
| Франція | 26,1 | 24,6 | 24,4 | 25,3 | 96,9 | 103,4 |
| Бразилія | 14,9 | 23,3 | 23,3 | 23,3 | 156,4 | 100,0 |
| Китай | 4,4 | 17,8 | 22,6 | 24,2 | в 5,5 р. | 107,1 |
| Нова Зеландія | 7,5 | 14,4 | 15,1 | 14,5 | 193,3 | 96,0 |
| Великобританія | 15,3 | 15,1 | 14,6 | 14,6 | 95,4 | 100,0 |
| Україна | 24,5 | 13,3 | 13,5 | 13,5 | 55,1 | 100,0 |
| Польща | 15,8 | 11,9 | 11,8 | 12,4 | 78,5 | 105,1 |
| Нідерланди | 11,2 | 11,2 | 10,9 | 10,5 | 93,8 | 96,3 |
| Італія | 11,1 | 11,2 | 9,7 | 10,5 | 94,6 | 108,2 |
| Австралія | 6,4 | 10,6 | 10,1 | 10,2 | 159,4 | 101,0 |
| інші країни | 190,5 | 186,2 | 192,5 | 193,7 | 101,7 | 100,6 |
* Розраховано за даними ФАО.
У країнах Східної Європи в міру економічного зростання підвищується попит на молоко та молочні продукти. В Польщі й Угорщині вступ до ЄС зумовив поліпшення якості та зміну стандартів на всю молочну продукцію. В Румунії та Болгарії за фінансової підтримки держави були створені спеціальні фонди для стимулювання поліпшення якості продукції. Крім того, було заявлено про закриття ферм і переробних підприємств, що виробляють молочну продукцію, яка не відповідає нормам ЄС. Внаслідок цього різко зменшилася кількість дрібних товаровиробників, які не в змозі були забезпечити нові високі вимоги до якості продукції.
У країнах СНГ на початку реформ (1990 р.) виробництво різко скоротилося, а ситуація залишається нестабільною. На заміну командній економіці прийшла економіка вільного ринку. Країни переживають важку економічну кризу, що зумовила спад виробництва в усіх секторах сільського господарства, особливо в тваринництві. Якщо раніше основною базою для виробництва молока були великі господарства (колгоспи, радгоспи), то нині це значна кількість дрібних товаровиробників.
Дослідження виявило, що нарощування виробництва молока в країнах, що розвиваються, відбувається за рахунок збільшення поголів'я (Саудівська Аравія, Албанія, Еквадор, Республіка Чад, Південна Африка), а в розвинутих країнах – за рахунок підвищення продуктивності молочних корів (США, Великобританія, Швеція та інші). Порівняно з 1990 роком загальний приріст стада молочних корів становив 12 млн. голів, або 5,3%. Слід зазначити, що в 10 країнах з поголів'ям від 5 млн. корів і більше зосереджено 121,8 млн. голів, або 51% цього стада, іншу групу становлять ще 10 країн, де кількість корів перевищує 2,5 млн. голів, тут знаходиться ще 17% цієї худоби. Щодо продуктивності корів, то в середньому у світі вона залишається низькою – 2215 кг, хоча за цим показником спостерігається велика полярність – від < 1000 до > 10000 кг..
За останні 15 років у світі відбулися суттєві структурні зміни в галузі молочного скотарства. Технологічний прогрес і сильна тенденція до інтернаціоналізації (ГАТТ, ЄС та ін.) зумовили зменшення кількості дрібних ферм і ріст великотоварних підприємств з виробництва молока. Швидке скорочення кількості ферм характерне для Північної Америки та всіх Європейських країн і становить у середньому 5% на рік. Дещо повільнішими темпами структурні зміни відбуваються в країнах із значною державною підтримкою молочного сектора (Норвегія, Швейцарія, Австрія). У цілому ж, поступово багато ферм перетворюються в спеціалізовані молочні господарства, що виробляють дедалі більшу кількість молока в національних масштабах.
Так, у США в 2002 році понад 50% виробленого молока надійшло від молочних ферм з поголів'ям 100 корів, одна третя від ферм з поголів'ям корів 500 голів і більше.
В Європейському Союзі значно збільшилась кількість ферм з поголів'ям молочних корів 100 голів і більше, однак незважаючи на це, середній розмір ферми становить близько 22 корів. Зазначимо, що в Нідерландах, Данії, Чехії та Естонії молоко виробляють на великотоварних фермах, водночас в Австрії й Польщі більшу частину молока виробляють великою кількістю дрібних господарств. Зокрема в Польщі в 2002 році кількість господарств з поголів'ям корів від 1 до 9 становила 94% [3].
В Океанії середній розмір молочного стада становить: в Австралії – 135, у Новій Зеландії – 195 корів. У країнах, що розвиваються, кількість дрібнотоварних молочних ферм постійно збільшується, особливо в Азії.
За прогнозами Міжнародної Молочної Федерації в найближчі 15 років у світі продовжуватиметься процес укрупнення молочних ферм. Так, у країнах ЄС ферми з поголів'ям 50–100 корів вироблятимуть 75% молока, а кількість їх збільшиться вдвічі за рахунок скорочення дрібних ферм. У США більшою мірою, ніж у Європі, домінуватимуть великі підприємства з поголів'ям молочних корів кілька сотень. Збільшення середнього розміру стада відбудеться і в Австралії та Новій Зеландії [8].
Процес структурних змін відбувається й у міжнародній молочній промисловості, що зумовлено процесами інтеграції, які тривають на світовому ринку. Це проявляється у поступовому поглинанні невеликих компаній потужнішими операторами, або ж їх злиття, що приводить до створення потужних за обсягами та фінансовими можливостями молочних корпорацій і холдингів, роль та значення яких на світовому ринку постійно зростає. До найпотужніших світових компаній належать: Nestle (Швейца-рія/міжнар.), Dairy Farm of America (США), Danone (Франція/міжнар.) та інші. В стратегії росту таких молочних компаній виділяють наступні цілі:
· максимальне задоволення потреб споживачів;
· представлення на ринок широкого асортименту високоякісної молочної продукції;
· впровадження найновіших високоефективних технологій;
· розширення портфеля торговельних марок;
· посилення можливостей для інновацій та інші.
Для організованого ринку характерним є високий рівень переробки молока. В світі на молокозаводи надходить приблизно 70% від виробленого молока. Особливо значна частка переробленого молока в країнах Європейського Союзу, що становить понад 95%. У Північній Америці, Японії та Океанії цей показник дорівнює 94-98%.
Незважаючи на те, що в усьому світі спостерігається тенденція до збільшення переробки молока у переробних підприємствах, цього не можна сказати про країни СНД'. Так, в Україні в 2005 році на переробку надійшло 59% виробленого молока, в Росії – 54, в Білорусії – 47%. Решту молока використовують для власного споживання та прямого продажу.
Про рівень виробництва молочних продуктів у різних країнах свідчать дані таблиці 1.1.2.
Таблиця 1.1.2
Виробництво молочних продуктів у світі, тис. т
| Країна | Масло | Сир | Сухе молоко | |||
| 2004 | 2005 | 2004 | 2005 | 2004 | 2005 | |
| США | 566,8 | 608,9 | 4026,0 | 4148,0 | 18,8 | 18,8 |
| ЄС (25) | 2029,2 | 2060,2 | 7093,0 | 7243,0 | 816,4 | 824,6 |
| У тому числі: Німеччина | 443,9 | 443,9 | 1259,0 | 1259,0 | 75,8 | 75,8 |
| Франція | 415,1 | 426,0 | 1705,0 | 1689,0 | 220,0 | 230,0 |
| Нідерланди | 102,0 | 102,0 | 671,0 | 671,0 | 112,0 | 120,0 |
| Польща | 180,0 | 190,0 | 580,0 | 595,0 | 43,0 | 17,0 |
| Данія | 46,7 | 45,0 | 335,5 | 336,0 | 87,1 | 87,0 |
| Австралія | 149,0 | 148,0 | 373,0 | 380,0 | 189,0 | 187,0 |
| Нова Зеландія | 473,0 | 336,0 | 285,0 | 293,0 | 677,0 | 609,0 |
| Росія | 276,2 | 265,0 | 347,0 | 367,0 | 85,0 | 80,0 |
| Україна | 138,0 | 120,0 | 224,0 | 150,0 | 17,0 | 17,0 |
| Світ | 4820,3 | 4710,0 | 14653,0 | 14910,0 | 2833,0 | 2755,0 |
Попит на молоко та молочні продукти у світі знаходиться на високому рівні. Це пояснюється особливістю молока як сировини – його корисність і незамінність іншими продуктами харчування. Слід зазначити, що вимоги споживачів щодо споживання молочних продуктів у світі постійно змінюються.
Зазначимо такі основні тенденції:
· підвищення вимог до якості молочних продуктів – віддається перевага свіжим, чистим, корисним, виробленим в екологічно безпечному навколишньому середовищі, зручним у використанні та споживанні;
· підвищення споживання сиру, який став важливим молочним продуктом і серед широкого асортименту продуктів харчування займає перше місце. На його переробку йде близько 40% молока, що поставляється в західних країнах, і цей показник найближчими роками підвищиться до 50%;
· невелике зниження споживання питного молока. Це пояснюється різними факторами: по-перше, часто в оціночні дані включають споживання на фермі й прямий продаж споживачам з ферми, однак при зменшенні кількості ферм частка загального споживання також знизиться; по-друге, використання питного молока в особистих господарствах населення для власного споживання скорочується, оскільки молочна промисловість пропонує через торговельну мережу більший асортимент молочних продуктів у готовому вигляді;
· зниження споживання масла. Хоча дослідження учених довели помилковість існуючих припущень про залежність між споживанням молочного жиру і ризиком серцево-судинних захворювань, однак у багатьох країнах воно ще не сприяло підвищенню споживання молочного жиру. Якщо в деяких країнах (Швеція, Данія, Канада) підвищення споживання й спостерігається, то за рахунок використання масла як інгредієнта у хлібобулочних і кондитерських виробах, а також для виробництва морозива та з іншими жирами.
Отже, нарощування виробництва молока в світі відбуватиметься в основному за рахунок тих країн, де для цього є сприятливі умови. Причому в найбільш розвинутих країнах, де попит на молочну продукцію залишається приблизно на одному й тому самому рівні, зміни стосуватимуться лише структури споживання та якості даної продукції.
Проведення дослідження підприємств доцільно здійснювати методологією аналізу ефективності функціонування молокопродуктового підкомплексу
Підвищення економічної ефективності агропромислового виробництва в сучасних умовах господарювання є надзвичайно актуальною проблемою. Ефективність виробництва в галузях АПК – складна економічна категорія, яка залежить від рівня використання комплексу чинників, зокрема природних, економічних, науково-технічних, соціальних і віддзеркалює розвиток функціонування виробничих сил та виробничих відносин.
Теоретичні основи ефективності агропромислового виробництва висвітлені у працях багатьох провідних вітчизняних вчених-економістів, зокрема: І. І. Лукінова, П. Т. Саблука, О. М. Шпичака, В. Г. Андрійчука, М. Я. Дем'яненка, В. І. Бойка, М. Й. Маліка, В. В. Юрчишина та ін. Водночас практика потребує конкретних досліджень із даної тематики з урахуванням місцевих умов у ринковому середовищі.
Ефект (результат) виробництва як на рівні підприємницьких структур, так і молокопродуктового підкомплексу загалом виражається в обсязі валової і кінцевої продукції, валового доходу й прибутку. Зіставлення розміру ефекту з витратами виробничих ресурсів свідчить про рівень ефективності виробництва.
Економічна ефективність відображає певні результати складного й нерідко суперечливого процесу, який залежить від впливу багатьох внутрішніх і зовнішніх чинників, а тому для її визначення використовують систему показників, які характеризують специфіку та особливості агропромислового виробництва.
За допомогою показників ефективності можна вивчати стан і динаміку економічних процесів, які відбуваються у складових АПК на продовольчому ринку. Тому для аналізу вимірювальну систему показників ефективності необхідно будувати таким чином, щоб вона достовірно відображала реальні процеси стану розвитку, враховуючи при цьому вимоги суспільства та можливість прийняття необхідних управлінських рішень.
Методологічно вимірювальна система показників економічної ефективності для аналізу, на мій погляд, повинна відповідати таким принципам і вимогам:
· повніше і точніше відображати суть критерію ефективності;
· характеризувати ступінь результативності виробництва і здійснювати порівняльну оцінку її в динаміці й територіальному аспекті за окремими підприємствами та регіонами;
· сприяти виявленню резервів збільшення економічного ефекту при мінімальному залученні додаткових ресурсів;
· бути зручними у використанні їх тощо.
Критерієм економічної ефективності агропромислового виробництва є Застосування найменшої кількості ресурсів виробничого потенціалу на виробництво одиниці продукції.
Виходячи із цього, систему показників для підприємницьких структур продуктових підкомплексів й АПК загалом доцільно будувати в двох аспектах:
1. як відношення кінцевої (КП) валової (ВП) продукції до суми всіх ресурсів виробничого потенціалу (Пр) галузей і сфер АПК, які беруть участь у її виробництві:
Е = КП (ВП) : Пр;
2. як відношення прибутку (Пм) до суми ресурсів виробничого потенціалу (Пр) галузей і сфер продуктового підкомплексу й АПК загалом:
Е = Пм : Пр.
При гострому дефіциті сільськогосподарської продукції та продовольства доцільно застосовувати узагальнюючий показник за кінцевою продукцією. Із насиченням ринку продовольством ефективність агропромислового виробництва доцільно визначати відношенням маси прибутку до суми всіх ресурсів виробничого потенціалу.
Дана методика визначення ефективності функціонування агропромислових формувань, продуктових підкомплексів, АПК загалом, на мій погляд, заслуговує на увагу і її можна застосовувати на практиці. Однак слід зауважити, що нині потрібно удосконалити механізм розрахунку вартості виробничого потенціалу агропромислових формувань продуктових підкомплексів, що дасть змогу об'єктивніше й реальніше визначати ефективність агропромислового виробництва.
Висвітлюючи методологічні аспекти аналізу економічної ефективності агропромислових формувань, ряд дослідників вважають, що для одержання узагальненої оцінки результатів діяльності агропромислового формування необхідно валову (ВПаф) та кінцеву продукцію (КПаф), а також виробничі витрати брати попередньо вилучивши з них повторний рахунок аграрної продукції власного виробництва, що надійшла на промислову переробку:
ВПаф = ВПс + ВПп – ВПвп;
КПаф = КПс + КПп – ВПвп;
Ваф = Вс + Вп – Ввп;
де ВПс, ВПп, ВПвп – вартість валової продукції відповідно по сільському господарству, промисловості та сільськогосподарській сировині власного виробництва, що використовується промисловістю даного аграрного формування;
КПс – кінцева продукція сільського господарства, яку вираховують як різницю між вартістю валової продукції промислового виробництва і тією її частиною, яку використовують для виробничого внутрішньогосподарського споживання;
Вс, Вп та Ввп – виробничі витрати відповідно по сільському господарству, промисловості та сільськогосподарської сировини, використаної у промисловості.
Викладена методика визначення валової та кінцевої продукції, а також витрат на виробництво може бути прийнята як для агропромислового виробництва зокрема, так і для конкретного продуктового (молоко-продуктового) підкомплексу загалом.
Вивчення зарубіжної і вітчизняної економічної літератури дає змогу зробити висновок, що обсяг кінцевої продукції з розрахунку на одиницю витрачених ресурсів є найкращим узагальнюючим показником загального ефекту в умовах гострого дефіциту продовольчих товарів. Однак із насиченням ринку продовольства на перше місце має вийти узагальнюючий показник ефективності використання ресурсів, вирахуваний за прибутком. Це узгоджується з поглядами багатьох дослідників.
Для підприємницьких структур АПК, що функціонують в умовах ринкової економіки, головним критерієм ефективності господарювання, як переконує світова практика, є прибутковість. Тому кожне агропромислове підприємство вимірює прибутковість через визначення абсолютної величини прибутку на різних етапах його формування під впливом певних факторів. Так, американські фірми в зведеному звіті про доходи відображають процес формування фінансових результатів через визначення таких показників прибутковості: валовий прибуток (маржинальний дохід), операційний прибуток (дохід), прибуток до оподаткування і виплати надзвичайних збитків, прибуток після сплати податку, чистий прибуток (дохід), нерозподілений прибуток (визначається як різниця між чистим прибутком і тією його частиною, що направлена на виплату дивідендів акціонерам і на поповнення резервного капіталу).
Викладений методичний підхід до визначення прибутковості західними фірмами може бути використаний й підприємствами України і, насамперед, великими, де широко використовується колективна праця. Його запровадження дає змогу проаналізувати процес функціонування підприємства, дати оцінку досягнутого рівня прибутковості, виявити, на якій стадії та за рахунок яких чинників досягнуто збільшення або допущено зменшення прибутку.
У молочному скотарстві США, наприклад фермери використовують такі критерії визначення рівня виробництва:
1) досягнутий рівень виробництва порівняно із запланованим;
2) досягнутий рівень виробництва порівняно з попереднім;
3) досягнутий рівень виробництва порівняно з показниками місцевих ферм або міжнародного рівня виробництва.
Перший критерій дає змогу порівняти результати виробництва із запланованими показниками. Він зв'язує разом в одне ціле планування і виробництво та спонукає фермера розглядати одночасно складання бюджету й оцінювати досягнутий рівень виробництва. Значні відхилення від запланованих показників вказують на причини, що зумовили такий стан.
Другий критерій – порівняння минулих рівнів виробництва з фактичним, дає змогу , фермеру проаналізувати звіти за останні 3 – 5 років, виявити відповідні тенденції. Такий аналіз тенденцій у виробництві дуже важливий. Він дає змогу визначити, в якому напрямі відбуваються зміни у бізнесі за останні роки.
Третій критерій дає змогу порівняти дану ферму з групою ферм як місцевих, так і зарубіжних.
Правильна інтерпретація і використання цих критеріїв може допомогти фермеру (менеджеру) здійснити всебічну оцінку рівня виробництва. Все це є основою для розробки певних рекомендацій, які можна використати залежно від конкретної ситуації.
Узагальнюючим показником економічної ефективності агропромислового виробництва в країнах із ринковою економікою є норма прибутку.
Економічний аналіз діяльності підприємств в умовах перехідної, а тим більше ринкової, економіки дедалі більше набуває характеру системного аналізу. Головна цінність системного економічного аналізу полягає в тому, що в процесі його проведення будується логіко-методологічна схема, яка відповідає внутрішнім зв'язкам показників і факторів та відкриває широкі можливості для застосування комп’ютерної техніки та економіко-математичних методів.
Ринкова економіка спонукає товаровиробників раціонально використовувати наявні ресурси та добиватися зниження собівартості продукції. У зв'язку з цим виникла потреба визначення впливу факторів на собівартість продукції скотарства.
Зазначимо, що ефективність функціонування підприємницьких структур молокопродуктового підкомплексу характеризується порівняно невеликою кількістю показників. Однак на кожний такий показник впливає система факторів першого, другого, ..., n-го порядку. Знання факторів виробництва, вміння визначити їх вплив на прийняті показники ефективності дають змогу впливати на рівень показників через управління чинниками, створити механізм пошуку резервів.
Отже, викладені методологічні аспекти аналізу та система показників економічної ефективності агропромислового виробництва дають змогу здійснити оцінку ефективності на всіх рівнях функціонування як підприємницьких структур зокрема, так і регіонального, національного молокопродуктового підкомплексу й АПК загалом. Її застосування дає змогу здійснити: економічну оцінку минулої діяльності суб'єктів молокопродуктового підкомплексу; економічне обґрунтування подальшого розвитку господарювання; порівняльну оцінку товаровиробників у конкурентному середовищі.
1.2 Завдання і методика аналізу виробництва продукції молочного скотарства
Основним завданням аналізу є пошук можливостей нарощування виробництва продукції, поліпшення її асортименту і якості. Це актуально, особливо тепер, коли економічна ситуація в країні не сприяє розвитку галузі. Це ускладнює роботу кожного сільськогосподарського підприємства і вимагає від них розробки цілеспрямованих заходів щодо найповнішого використання потенціалу галузі і підвищення її ролі в економіці господарства. Забезпечити таку розробку повинен економічний аналіз. При його здійсненні необхідно враховувати особливості розвитку цієї галузі:
· виробництво продукції значною мірою залежить від біологічних особливостей тварин;
· розвиток даної галузі тісно пов'язаний з розвитком рослинництва;
· тут ширше застосовуються різні форми організації виробництва (від великих тваринницьких комплексів до індивідуального підряду);
· значно більша можливість реалізації розроблених заходів, одержаних із застосуванням функціонально-вартісного аналізу, що сприяє оперативному регулюванню формуванням витрат і собівартості продукції та ін.
Врахування вищенаведених застережень підвищує якість аналітичної роботи, сприяє ширшому використанню результатів аналізу в управлінні галуззю.
В методиці аналізу виробництва продукції молочного скотарства особливу увагу необхідно приділити тваринам, а саме:
· вивчити їх рух;
· породність;
· вік продуктивного використання;
· інтенсивність оновлення;
· віддачу від них та ін.
Поряд з кількісними характеристиками тварин аналізують і якісні їх параметри:
· маса однієї тварини;
· вікова структура стада;
· породний склад та ін.
Важливим параметром якісної характеристики тварин є їх вік. Для кожного виду тварин існують свої вікові границі, що впливає на рівень їх продуктивності.
За допомогою аналізу вивчають стан племінної роботи в підприємстві, породний склад стада за видами, статевовіковими групами тварин, поголів'я племінного ядра тварин. Одночасно визначають економічну ефективність поліпшення породного складу тварин (підвищення продуктивності, збільшення виходу продукції на одиницю витрат тощо), що є основою формування високопродуктивного стада.
Для найповнішого використання потенціальних можливостей тварин необхідно, щоб вони були забезпечені обладнаними приміщеннями, що створює умови для належного утримання тварин. За допомогою аналізу вибирають найбільш прийнятний проект приміщень, оцінюють можливості наявного обладнання та його розміщення, визначають тип утримання тварин. Все це в комплексі зумовлює щільність розміщення тварин, мікроклімат і повітрообмін у приміщенні, а отже, є передумовою оптимальності умов утримання тварин. Недодержання необхідних умов утримання скорочує вік продуктивного використання тварин, збільшує процент вибракування. Таке становище спостерігається на багатьох великих фермах і тваринницьких комплексах. У молочному скотарстві це призводить до збільшення захворювання корів кетозами, гіповітамінозами та іншими хворобами. У результаті період продуктивного використання скорочується до 2 – 4 років, на 30 – 50 % і більше знижується їх молочна продуктивність, збільшується яловість маточного поголів'я тощо.
На виконання плану вихідного поголів'я тварин, їх фізіологічний стан і продуктивність визначальний вплив має кормозабезпеченість, рівень якої оцінюють порівнянням наявної кількості кормів або можливого їх надходження з потребою в них. При цьому враховують:
· реальність визначеної потреби в кормах, яка залежить від рівня продуктивності тварин, системи їх утримання тощо;
· зіставлення по поголів'ю фактичних і планових показників;
· забезпеченість кормами тваринництва по підприємству в цілому, окремих галузях, виробничих підрозділах, видах тварин, періодах року;
· відповідність типу годівлі, що склався в підприємстві, програмі підвищення продуктивності тварин;
· реальність зміцнення кормової бази;
· перспективу структурної перебудови тваринництва.
Такий аналіз конкретизує забезпеченість кормами, враховуючи згадані особливості. При цьому встановлюють структуру кормового раціону, збалансованість його за перетравним протеїном.
Така всебічна оцінка виробничого потенціалу тваринництва є основою розробки стратегії його розвитку і передумовою обґрунтованого передбачення величини результативних показників, що підвищує ефективність управління галуззю.
Дата: 2019-07-30, просмотров: 216.
