Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Міжнародне перевезення автомобільними транспортними засобами використовується у тих випадках, коли це лише одна із можливостей переміщення вантажів і пасажирів або коли такий вид перевезення у даних умовах є більш рентабельним й ефективним порівняно з використанням інших (залізничних, морських, річкових, повітряних) засобів транспорту.
Міжнародні автомобільні перевезення здійснюються на основі укладених конвенцій і угод. Однією з перших багатосторонніх конвенцій була Конвенція про урегулювання авторуху між країнами, встановлення технічних умов автомашин у міжнародному сполученні, прав управління автомобілем, уніфікації сигналів на автодорогах (Париж, 1926 р.). А в 1949 р. у Женеві була підписана нова багатостороння Конвенція про урегулювання авторуху між країнами.
З метою розвитку автомобільного транспорту, представлення інтересів автотранспортних об’єднань у міжнародних організаціях, сприяння дослідним роботам з технічного розвитку, експлуатації і економіки автомобільних перевезень у 1947 р. була створена Міжнародна спілка автомобільного транспорту.
Для координації діяльності автотранспортних підприємств та об’єднань, що функціонують при залізничних дорогах, у 1950 р. у Берні була створена Спілка автодорожніх служб залізниць.
Зростання автомобільних перевезень вантажів і пасажирів обумовило необхідність активного укладення угод між багатьма країнами. Практично всі країни уклали такі угоди з сусідніми країнами. У них містяться положення про регулярні і нерегулярні перевезення вантажів і пасажирів автотранспортними засобами, визначається порядок розрахунків і платежів за міжнародні транспортні та пов’язані з ними послуги, визначаються перевізники тощо.На сьогодні законодавство України, окрім форс-мажорних, виділяє такі види захисних застережень: валютно-цінові, антидемпінгові, про конфіденційність, про реекспорт, на випадок ненадходження коштів за експорт, на випадок ненадходження продукції за імпортом в обумовлені договором (контрактом) терміни. Ці види захисних застережень визначені постановою «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті» від 21 червня 1995 р. N 444 (в ред. від 27.08.2004).
На жаль, зазначений документ є єдиним нормативним актом України, який регулює окремі види захисних застережень, які, на нашу думку, не розкриті повною мірою. На законодавчому рівні взагалі не дається визначення поняття “захисне застереження”. У Великому юридичному словнику наголошується, що захисні застереження – це умови зовнішньоекономічних контрактів, які передбачають можливість змін первісних умов договору в процесі його виконання для захисту від різних ризиків
Гіпотеза застереження – це вказівка на певну обставину (проста гіпотеза) або певний перелік обставин, що може бути закритим чи відкритим (складна гіпотеза), із настанням якої (яких) у дію автоматично приводиться диспозиція застереження. Гіпотеза форс-мажорного застереження має загальний характер, позаяк перелік гіпотетичних обставин відкритий, а обов’язковим додатковим елементом гіпотези є положення щодо критеріїв, за якими певні обставини належать до зазначеного переліку. Виділяють також казуальні гіпотези застереження, які вказують лише на одну обставину (наприклад, гіпотеза валютно-цінового застереження).
Диспозиція застереження – це положення, які регламентують права та обов’язки сторін у випадку настання обставин гіпотези. До складу диспозиції застереження включаються також положення, які регулюють механізм перегляду (встановлення) початкових умов.
Санкція застереження – це наслідки неповідомлення у відповідний строк та у відповідній формі про настання обставин гіпотези.
Для здійснення перевезення вантажів між територіями держав договірних сторін і транзиту через територію держав договірних сторін перевізникам слід заздалегідь отримати в компетентному органі іншої сторони "Дозвіл на міжнародні автоперевезення", за винятком випадків "особливо регульованих видів перевезень". На в'їзді в іноземну державу перевізники повинні пред'являти дозвіл на міжнародні автоперевезення, також і в режимі TIR.
TIR-карнет (книжка МДП). Цей міжнародний митний документ дає право перевозити вантажі через кордони держав в опломбованих на митниці кузовах автомобілів або контейнерах зі спрощеною процедурою митної очистки.http://incosgroup.com/files/cmr_blank.pdf
CMR За допомогою цієї міжнародної товаротранспортної накладної оформляють договір на транспортування вантажу в міжнародному сполученні. У товаротранспортній накладній зазначається інформація про вантаж, що перевозиться, про його Відправника, Одержувача та Перевізника, а також основні дані й умови перевезення
Дозволи видаються в межах щорічних квот для іноземних міжнародних перевізників, які визначають компетентні органи договірних сторін.
В Україні з питань дозвільних і міжнародних документів для супроводу вантажів компетентна Асоціація Міжнародних Автомобільних Перевізників України.
Асоціація Міжнародних Автомобільних перевізників України (АсМАП України) створена наприкінці 1991 року та є договірним об’єднанням завданням якого є постійна координація господарської діяльності підприємств, що об'єдналися для роботи, в тому числі в системі МДП.
Асоціація сприяє розвитку перевезення вантажів та пасажирів автомобільним транспортом, в тому числі у міжнародному сполученні, представляє інтереси своїх учасників в органах державної влади, міжнародних організаціях, захищає права учасників, забезпечує зв’язки з громадськістю.
Виконання умов зовнішньоторговельного договору (контракту) передбачає здійснення окремих операцій по поставці партій товару від продавця до покупця. На кожна окрему партію товару експортером (агентом, брокером, експедитором, вантажовідправником тощо) здійснюється оформлення товарно супровідних документів певного переліку, який відображає:
§ підтверджують укладення договору перевезення партії товару,
§ характер угоди за контрактом,
§ особливі характеристики товару та його цінові показники,
§ суму коштів до оплати,
§ особливі властивості товару, що підлягають контролю з боку інших, окрім митних, державних органів тощо.
Кожний документ з зазначеного переліку може мати окремі джерела ризику, які можуть бути виявлені контролюючими, у тому числі митними, органами.
Особливості укладання договору перевезення формуються видом транспорту, яким буде здійснюватись перевезення товару на шляху від продавця до покупця.
При перевезенні товарів автомобільним транспортом договір перевезення оформлюється на бланку міжнародної товаротранспортної накладної ЦМР, залізничним транспортом - на бланку накладної СМГС або ЦІМ, морським транспортом - на бланку коносамента тощо. В той же час, оформлення кожного з зазначених документів має свою власну специфіку, що відображує права та обов’язки перевізника, шляхи усунення можливих ризиків перевезення тощо.
Договір міжнародного дорожнього перевезення на бланку ЦМР має декілька джерел ризику, до яких можна відносити наступне. Конвенцією, що визначає умови та порядок укладання та виконання договору перевезення товару, не обумовлена і не визначені концептуальні питання взаємодії учасників договору з митними органами. Тобто, договір перевезення на бланку ЦМР зовсім не наголошує на перевезенні товарів під митним контролем, що у свою чергу є джерелом ризику. Любі переміщення товарів через митний кордон передбачають контроль з боку митних органів за таким переміщенням товарів та транспортних засобів.
Окрім того, однією з умов застосування умов міжнародної Конвенції щодо договору дорожнього перевезення товару є здійснення такого перевезення за плату, розмір та умови оплати якої повинно бути внесено до відповідних розділів бланку ЦМР. Відсутність умов оплати чи перевезення товару на безоплатній основі є джерелом ризику при укладенні та здійсненні договору перевезення.
Джерелом ризику може також виступити підпис водія – перевізника, який не має належним чином оформлене право на укладення договору міжнародного перевезення товару. Таке право може бути делеговано підприємством первинним наказом при прийомі на роботу або наказом на відрядження з зазначенням номерів бланків ЦМР чи видачею довіреності на право підпису з зазначенням номеру бланку ЦМР.
Наступним джерелом ризику може виступати наявне право щодо можливої зміни при здійсненні транспортування первинного отримувача товару на іншого. Відповідно до норм зазначеної Конвенції, існує можливість зміни за розпорядженням вантажовідправника, наданого на його власному примірнику договору перевезення (перший примірник бланку ЦМР), перевізнику щодо зміни отримувача товару та, як наслідок місця його доставки. Знову можна зробити застереження стосовно перебування товару під митним контролем та обов’язок митних органів визначати місце доставки товару. Ризик виникає у випадку, коли перевізник виконує норми Конвенції щодо зміни отримувача товару без узгодження з митним органом.
Окрім того, норми Конвенції визначають обов’язок перевізника доставити товар на адресу отримувача, що суперечить національним основам стосовно організації митного контролю міжнародних перевезень товарів до митниці призначення. Дані розбіжності є також джерелом ризику.
У продовж переліку джерел ризику при перевезенні необхідно зазначити, що у пункті пропуску на кордоні перевізник надає митному органу зобов’язання доставити товар до визначеного митного органу. Порушення даного зобов’язання є джерелом ризику виконання умов договору перевезення щодо товарів, які перебувають під митним контролем.
Маршрут перевезення, якщо інше не визначене у договорі, перевізник може обирати на свій розсуд, виходячи з найкоротшого маршруту.
Відсутність інструкції на конкретне перевезення партії товару може виступити джерелом додаткового ризику, що пов’язано з неможливістю перевізника прийняти рішення у неординарній чи проблемній ситуації, яка виникла у процесі перевезення. Для подолання наслідків таких джерел ризику доцільно надавати перевізнику конкретні письмові інструкції стосовно порядку прийняття товару до перевезення, необхідного переліку товарно супровідних документів, маршруту перевезення, порядку перетину митного кордону, митний орган на кордоні, строків перевезення товару, порядок виконання митних формальностей у митниці призначення, порядок здачі товару тощо.
Міжнародне автомобільне перевезення вантажів є складним процесом, у зв'язку з чим нерідкі випадки невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань учасниками такого перевезення, що приводить до порушення прав і інтересів сторін в зобов'язанні. У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором однієї із сторін, винна сторона може притягати до цивільно-правової відповідальності. Основною метою притягання до відповідальності сторони, що не виконала або неналежним чином виконала свої зобов'язання за договором, є компенсація майнових втрат, які несе сторона, що потерпіла.[44]
Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956р .
Україна приєдналася до Конвенції згідно з Законом України від 18 серпня «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» 2006 р. № 57-V. Хоча Конвенція застосовувалася і раніше. При цьому вказувалося, що ця Конвенція є чинною для України на підставі того, що СРСР приєднався до Конвенції 1 серпня 1983 р., а відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. Україна є правонаступником прав і обов’язків за міжнародними договорами СРСР. Такий підхід іноді заперечувався на тій підставі, що Україна не надіслала депозитарію Конвенції повідомлення про правонаступництво, як цього вимагає ст. 22 Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів.
Кажучи про цивільно-правову відповідальність перевізника, що здійснює міжнародні автомобільні перевезення вантажів, необхідно враховувати, що вона регулюється як нормами національного, так і міжнародного права. Так, при здійсненні міжнародного автомобільного перевезення вантажів відповідальність перевізника регулюється, зокрема, Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів від 19 травня 1956 р. Дана Конвенція застосовується до всякого договору дорожнього перевезення вантажів транспортним засобом за винагороду, коли місце ухвалення вантажу і місце, призначене для доставки, вказані в договорі, розташовані в двох різних країнах, з яких хоч би одна є учасницею Конвенції, незалежно від місцепроживання і національності сторін.
Вказана вище Конвенція регулює, зокрема, відповідальність сторін договору міжнародного автомобільного перевезення вантажу. Зокрема вона встановлює відповідальність перевізника за повну або часткову втрату вантажу, що відбулася з моменту ухвалення вантажу до перевезення і до моменту його доставки. Кажучи про регламентацію відповідальності перевізника, що здійснює міжнародні автомобільні перевезення вантажів, необхідно відзначити, що важливу роль в цьому питанні грає розмір відшкодування нанесеного ним збитку. Обов'язок перевізника відшкодувати збиток, викликаний повною або частковою втратою вантажу, встановлений статтею 23 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів.
Конвенція містить перелік спеціальних ризиків, які звільняють перевізника від відповідальності. Наприклад, використання відкритих (без брезентового покриття) вантажних машин, якщо це було узгоджено у накладній. Відповідальність перевізника усувається або обмежується, якщо позовні вимоги випливають з цивільного позадоговірного правопорушення (делікту), а не з порушення договору.
У 1978 році був підписаний Протокол до Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, яким була замінена межа відповідальності перевізника у разі повної або часткової втрати вантажу. В даний час в країнах (у тому числі і на Україні), що не приєдналися до вказаного Протоколу 1978 року, діє норма Конвенції, що встановлює розмір відшкодування, викликаного повною або частковою втратою вантажу, в сумі, що не перевищує 25 франків за кілограм бракуючої ваги брутто.
На закінчення необхідного відзначити, що за умови дотримання положень статті 40 Конвенцій всяка угода, якою допускається відступ від положень Конвенції, визнається недійсною. В той же час недійсність такої угоди не спричиняє за собою недійсність інших умов договору
Загальними умовами відповідальності транспортних організацій за несхоронність вантажів є вина, яка презюмується (припускається). Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування і пошкодження вантажу, що виникли з його вини під час перевезення вантажу у розмірах фактичних збитків, а саме: а) за втрату чи недостачу — у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; б) за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною втратою — у розмірі оголошеної вартості, а якщо перевізник доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, — у розмірах дійсної вартості.
Відповідальність без вини може наставати і у випадках, якщо це передбачено законом або договором. Це стосується в основному виконання сторонами своїх планових зобов'язань (ст. 128 Статуту автомобільного транспорту). Вантажовідправник і перевізник звільняються від сплати штрафу за невиконання плану перевезень не за принципом «відсутності вини», а на умовах наявності певних обставин, перелік яких є вичерпним ( ст. 132 Статуту автомобільного транспорту).
Усі інші факти, не зазначені у переліку, якщо вони настануть по незалежним від транспорту обставинам, не звільняють від відповідальності за невиконання плану перевезень. Звичайно, відповідальність «без вини» не у всіх випадках стимулює виконувати свої обов'язки, але при наявності відповідних об'єктивних умов і особливостей правовідносин, вона може виконувати таку роль. Це підкреслює, що транспортним правовідносинам притаманні і свої специфічні принципи відповідальності, хоча й цивільно-правової.
В узагальнюючому вигляді вантажовідправник і перевізник звільняються від сплати штрафу за невиконання плану перевезень у разі:
1) стихійною лиха (замети, смерч, повінь, пожежа, землетрус), що підтверджено відповідними документами. Перелік цих явищ невичерпний. Тому будь-які інші події (шторм, аварія, гірські снігові сходи, навіть страйки, що спричинили зупинку або обмеження робіт повністю чи частково) стихійного (некерованого) характеру, мають бути віднесені до числа обставин, що виключають відповідальність;
2) аварії на підприємстві, внаслідок якої виробництво відвантажуваної продукції було припинено протягом не менше трьох діб;
3) обмеження перевезень в окремі райони під час стихійного лиха, установлення карантину, скупчення не розвантажених транспортних засобів у пунктах призначення, виникнення інших надзвичайних обставин;
4) невикористання транспортних засобів поданих понад планову норму без письмового погодження з вантажовідправником, а так само затримки вантажовідправником транспортних засобів під вантажними операціями понад установлені договором норми, внаслідок чого неможливо було подати транспортні засоби на фронт вантажних операцій;
5) виконання плану в тоннах вантажів, перевезення яких планується у тоннах і вагонах, а також виконання плану власними або орендованими вагонами (контейнерами);
6) надолуження недовантаження, допущеного протягом декади.[50]
Законодавством встановлені й інші умови звільнення від сплати штрафу за невиконання плану перевезень (Статут автомобільного Транспорту України, ст. 132), але як зазначалося раніше, коли невиконання плану перевезення сталося з причин, не зазначених у цих переліках і які не можуть бути визнані як провина перевізника чи відправника, відповідальність з них не знімається, тобто буде відповідальність «без вини».
У всіх випадках загальна сума відшкодування збитку за не збережений вантаж не може перевищувати суми, яка сплачується за повністю втрачений вантаж. Отже, обмежена цивільно-правова відповідальність установлена в усіх транспортних кодексах і статутах (ст. 179 Кодексу торговельного мореплавства України, ст. 93 Повітряного кодексу України, ст. 114 Статуту залізниць України, ст. 68 Закону України «Про автомобільний транспорт»)
Закріплюючи принцип презюмованої піти перевізника, законодавець водночас надає йому можливих спростувати цю презумпцію, довести свою невинність, що це сталося внаслідок обставин, усунення яких від нього не залежить.
Транспортне законодавство дає перелік обставин, які звільняють перевізника від відповідальності за незбереження прийнятого до перевезення вантажу (статті 176, 178 Кодексу торговельного мореплавства України, ст. 111, 113 Статуту залізниць України, статті 133, 134 Статуту автомобільного транспорту України, статті 192, 193 Статуту внутрішнього водного транспорту України), але їх вивчення і аналіз показує, що вони за юридичними наслідками мають різне значення.
В одному випадку діє презумпція вини, звільнення перевізника від цивільно-правової відповідальності можливе, якщо він доведе, що незбереження прийнятого до перевезення вантажу сталося не з його вини, а внаслідок:
1) дії непереборної сили (стихійного лиха та інших обставин);
2) таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення або застосування тари, яка не відповідає властивостям вантажу чи установленим стандартам і на якій відсутні сліди пошкодженим тари під час перевезення,
3) здачі вантажу до перевезення без зазначення в перевозочних документах особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних заходів для забезпечення його збереження підчас перевезення;
4) завантаження вантажу відправником у непідготовлений або несправний (поламана підлога, протікання покрівлі) транспортний засіб, який перед тим був вивантажений цим же відправником;
Перелік цих обставин не є, вичерпним, на що вказує редакція статті 133 Статуту автомобільного транспорту України, де переліку обставин передує речення «зокрема внаслідок». Це за умови презумпції вини перевізника досить виправдано і будь-які інші обставини, яких можуть бути підставою для звільнення від відповідальності, звичайно, якщо вони будуть доведені перевізником.
Отже, перевізник повинен довести наявність зазначених обставин і що втрата, нестача, псування, пошкодження вантажу сталося внаслідок цих обставин, тобто довести причинний зв'язок між: шкідливими наслідками та вказаними обставинами.
Висновки
В роботі проведено дослідження особливостей правового регулювання міжнародних автомобільних перевезень.
Характерною рисою правового регулювання в сфері міжнародних автоперевезень, якою є те, що основні питання міжнародних перевезень розв’язуються в міжнародних угодах (транспортних конвенціях), які містять диференційовані норми, що однаково визначають умови міжнародних перевезень вантажів і пасажирів. У більшості міжнародних транспортних конвенцій містяться положення, що стосуються договору автоперевезення вантажів і пасажирів у відповідних міжнародних сполученнях.
Проблеми міжнародного транспорту вирішуються в різних міжнародних транспортних організаціях. Найбільше значення для розвитку міжнародних автоперевезень має робота Комітету з внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії Організації Об'єднаних Націй, Європейської Конференції міністрів транспорту, Міжнародного Союзу автомобільного транспорту, Міжнародної Федерації експедиторських асоціацій, Координаційної транспортної Наради Міністрів транспорту країн-учасниць СНД. Різні міжурядові організації, а також окремі держави спільно повинні уніфікувати норми, що регулюють відносини в сфері міжнародних перевезень автомобільним транспортом. І тому для більш глибокої концентрації міжнародних норм, що регулюють відносини в сфері міжнародних перевезень автомобільним транспортом, необхідно прискорювати процес створення універсальних міжнародних норм у цій сфері.
Співробітництво в галузі транспорту повинне забезпечити удосконалювання перевізного процесу в міжнародному сполученні з поетапною інтеграцією транспортної системи держав Співдружності у світову транспортну систему і зміцнення позицій вітчизняного перевізника на транспортних ринках.
Міжнародне співробітництво у сфері міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом забезпечує центральний орган виконавчої влади в галузі транспорту (Мінтранс), що у межах своїх повноважень: організовує контроль за виконанням міжнародних договорів України з питань міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом; бере участь у проведенні заходів щодо укладання міжнародних договорів з питань міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом; забезпечує видачу документів, які дозволяють міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, тощо.
Суб’єктами правовідносин на автомобільному транспорті є широке коло юридичних та фізичних осіб, які забезпечують транспортне обслуговування, споживають транспортні послуги, створюють умови для здійснення дорожнього руху. Їх правовий статус має дві складові: одна пов’язана з наданням транспортних послуг, а інша — із участю в дорожньому русі .
Законодавство про автомобільний транспорт складається з Кодексу автомобильного транспорту України , законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", "Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період" та інших нормативно-правових актів України.
Основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту спрямовані на: забезпечення балансу інтересів держави, органів місцевого самоврядування, користувачів транспортних послуг та підприємств, установ, організацій, інших юридичних та фізичних осіб - суб'єктів господарювання на автомобільному транспорті незалежно від форм власності; забезпечення якісного та безпечного функціонування автомобільного транспорту; розвиток та удосконалення нормативної бази діяльності автомобільного транспорту; визначення загальних засад стратегічного розвитку, системи управління, реформування та регулювання автомобільного транспорту; визначення пріоритетних напрямів розвитку та шляхів оптимізації діяльності автомобільного транспорту; захист прав споживачів під час їх транспортного обслуговування; захист національного ринку транспортних послуг та суб'єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність у сфері автомобільного транспорту; створення рівних умов для роботи всіх суб'єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність у сфері автомобільного транспорту, обмеження монополізму та розвиток конкуренції; забезпечення зайнятості населення, підготовки спеціалістів і робочих кадрів, охорони праці; раціональне використання енергетичних та матеріальних ресурсів; охорону довкілля від шкідливого впливу автомобільного транспорту, проведення науково-технічної роботи, досліджень та розвиток системи статистики.
З метою зниження негативного ефекту ринкових механізмів при наданні економічної свободи юридичним та фізичним особам, які провадять транспортну діяльність, та відповідно до законодавства здійснюється ліцензування внутрішніх і міжнародних перевезень автомобільним транспортом, яке запроваджено у більшості розвинених країн.
Ліцензування, це механізм державного регулювання направлений на допуск до провадження діяльності суб'єктів господарювання, які можуть забезпечити виконання організаційних, кваліфікаційних та технічних вимог встановлених для певного виду господарської діяльності з послідуючим контролем за провадженням ними діяльності та анулюванням ліцензій ліцензіатам, які таки вимоги не забезпечують.
Проведення сертифікації здійснюється в цілях: створення умов для діяльності організації і підприємців на єдиному товарному ринку, а також для участі в міжнародній, економічній, науково-технічній співпраці і міжнародній торгівлі; сприяння споживачам в компетентному виборі продукції; захисту споживача від недобросовісної виготівника (продавця, виконавця); контролю безпеки продукції для навколишнього середовища, життя, здоров'я і майна; підтвердження показників якості продукції, заявлених виготівником.
Постановка проблеми вдосконалення державного регулювання у сфері транспортного забезпечення зовнішньоекономічної діяльності в організаційно-правовому аспекті з позиції об’єктивного аналізу є актуальною для усунення недоліків нинішнього й попередніх етапів її дослідження. Водночас вирішення цієї проблеми важливе для формування державної політики й з погляду потреб теорії та практики державного регулювання, які необхідно збагатити системою наукових принципів, методів і форм розв’язання ключових завдань розвитку й удосконалення системи та узагальнення наявного досвіду.
Функціями контролю за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом є: контроль за виконанням перевізниками вимог міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень; контроль технічного, санітарного та екологічного стану транспортних засобів, що впливає на безпеку руху, екологію та санітарні норми; перевірка вагових і габаритних параметрів транспортних засобів; контроль та оформлення дозвільних документів на міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом; облік автомобільних транспортних засобів, які здійснюють міжнародні перевезення пасажирів і вантажів; перевірка транспортно-експедиторської документації та ліцензій на здійснення міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу плату.”
Договір перевезення вантажу укладається між транспортною організацією і відправником вантажу. Учасником зобов’язання перевезення може бути й одержувач вантажу, якщо ним не є безпосередньо відправник вантажу (власник).Договір перевезення вантажу визначається як угода, яка є взаємною і відплатною. Вважається укладеною після передання вантажу перевізнику, тобто є реальною. Лише на морському транспортуванні договір перевезення (договір фрахтування) є консенсуальним.
Виконання умов зовнішньоторговельного договору (контракту) передбачає здійснення окремих операцій по поставці партій товару від продавця до покупця. На кожна окрему партію товару експортером (агентом, брокером, експедитором, вантажовідправником тощо) здійснюється оформлення товарно супровідних документів певного переліку, який відображає: підтверджують укладення договору перевезення партії товару, характер угоди за контрактом, особливі характеристики товару та його цінові показники, суму коштів до оплати, особливі властивості товару, що підлягають контролю з боку інших, окрім митних, державних органів тощо.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України.(на 1.03.2008), Х.: Фактор, 2008- 144 с.
2. Господарський процесуальний кодекс України . К.: ЮРИНКОМ ИНТЕР, 2004. – 640 с.
3. Цивільній кодекс України від 16.01.2003р. (зі змінами і доповненнями). К.: Ліга-Закон, 2008 – 385 С
4. Цивільний процесуальний кодекс України (на 15.05.2008) К. Паливода, 2008 – 156 с.
5. Закон України "Про захист прав споживачів" від 15.12.93 N 3682-12;
6. Закон України "Про дорожній рух" від 30.06.93 N 3353-12;
7. Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 р. № 2344-ІІІ.
8. Закон України “Про внесення змін до Закону України "Про страхування" ” від 4 жовтня 2001 р. N 2745-III
9. Закон України “Про транспорт” (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 51, ст.446) (Із змінами, внесеними згідно із Законами N 642/97-ВР від 18.11.97, ВВР, 1998, N 10, ст.36 N 650/97-ВР від 19.11.97, ВВР, 1998, N 11-12, ст.41 N 507-XIV (507-14) від 17.03.99, ВВР, 1999, N 18, ст.138)
10. Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні” від 7 груд. 2000 р. № 2134-ІІІ // Уряд. кур’єр. - 2001. - 5 січ. - С. 4.
11. Закон України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 року N 1775-III.//Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 36, ст.299. В редакції Закону N 546-IV від 20.02.2003
12. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.03 р. № 755-IV, із змінами і доповненнями, внесеними законами України, у тому числі Законом України від 16.03.06 р. № 3575-IV
13. Закон України „Про ратифікацію Конвенції про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу”//Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 19, ст.179
14. Постанова № 176 - Постанова КМУ "Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту" від 18.02.97 р. № 176.
15. Постанова КМУ ”Питання Державної адміністрації автомобільного транспорту” від 3 вересня 2008 р// Офіційний вісник України, 2008 p., № 18, ст. 490
16. Постанова КМУ „Про заходи щодо запобігання надзвичайним ситуаціям під час перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом” від 29 січ. 1999 р. № 104 // Офіц. вісн. України. - 1999. - № 5. - Ст. 164.
17. Постанова КМУ „Про вдосконалення системи ліцензування внутрішніх та міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом” від 17 серп. 1995 р. № 656 // Зібр. постанов Уряду України. - 1996. - № 1. - Ст. 7.
18. Постанова КМУ „Про Концепцію розвитку державної системи ліцензування підприємницької діяльності за її видами” від 23 вересня 1996 р. N 1164.//(Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ N 1257 від 12.11.97 N 1336 ( 1336-98-п ) від 25.08.98 )
19. Постанова КМУ „Про порядок ліцензування підприємницької діяльності” від 3 липня 1998 року № 1020 // Урядовий кур'єр. — 1998. — 16 липня.
20. Постанова КМУ „Про приєднання до Угоди про маси і габарити транспортних засобів, що здійснюють міждержавні перевезення автомобільними дорогами держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав” від 29 жовт. 1999 р. № 2020 // Уряд. кур’єр. - 1999. - 8 груд. - ("Орієнтир". - № 48. - С. 6).
21. Постанова КМУ „Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу” від 29 листопада 2000 р. N 1755.(Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ N 515 від 16.05.2001, N 561 від 23.05.2001, N 1143 від 7.08.2002)
22. Указ Президента України „Пpо вдосконалення упpавління тpанспоpтним комплексом Укpаїни” від 11 веpес. 1995 p. // Уpяд. куp’єp. - 14 веpес. - С. 4.
23. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування».від 03.12.2008 № 1081
24. Наказ № 4/8 - наказ Мінтрансу і Міносвіти "Про затвердження зразка договору про разове перевезення організованих груп дітей" від 09.01.98 р. № 4/8.
25. Наказ № 431/7 - наказ Мінтрансу і Міносвіти "Про затвердження зразка довгострокового договору на перевезення організованих груп дітей" від 10.12.97 р. № 431/7.
26. Наказ № 433/5 - наказ Мінтрансу і Держкомтуризму "Про затвердження зразка довгострокового договору на перевезення туристів" від 10.12.97 р. № 433/5.
27. Наказ № 5/9 - наказ Мінтрансу і Міносвіти "Про затвердження зразка дозволу на перевезення груп дітей" від 09.01.98 р. № 5/9.
28. Наказ № 6/4 - наказ Мінтрансу і Держкомтуризму "Про затвердження зразка договору про разове перевезення туристів" від 09.01.98 р. № 6/4.
29. Наказ Держпідприємництва та Мінтрансу України „Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом” від 16.01.2001 р. №6/18. Зареєстровані в Мін'юсті України 29.01.2001 р. за №83/5274
30. Наказ Держпідприємництва України, Мінтрансу України від 16.01.2001 р. №6/18 „Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом”
31. Наказ Держстандарту України та Мінтрансу України „Про затвердження Правил сертифікації послуг автомобільного транспорту” від 19 берез. 1999 р. № 119/156 // Офіц. вісн. України. - 1999. - № 13. - Ст. 536.
32. Наказ Мінтрансу N 363 „Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні” від 14.10.97.
33. Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" (із змінами, внесеними Законом України від 11.06.97 N 333/97-ВР);
34. ДСТУ 3410-96 "Система сертифікації УкрСЕПРО. Основні положення";
35. ДСТУ 3649-97 "Засоби транспортні дорожні. Експлуатаційні вимоги безпеки до технічного стану та методики контролю".
36. Методика застосування працівниками органів автомобільного транспорту Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом N 82 від 14.11.2000 (Наказ Мінтрансу).
37. Автомобиль и автоперевозки как объект налогообложения /Назарбаева Р., Назарбаева И., Чимшит О. и др. - [Днепропетровск]: Изд. Дом "Баланс-Клуб". - Ч. 2. - 1999. - 124 с.
38. Автотпослуги: облік і оподаткування.//Дебет-кредит №5, 2003
39. Ардельянова О. В. Место и роль государства в регулировании рынка автотранспортных услуг // Проблеми підвищення ефективності інфраструктури: Зб. наук. пр. - К., 1997. - Вип. 2. - С. 38-46.
40. Бажан Л. И. Модель выбора варианта функционирования автотранспортного предприятия // Информационные технологии в моделировании и автоматизации экономических процессов: Сб. науч. тр. - К., 1998. - С. 10-12.
41. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. – М.: «Статут», 2007. – 909 с.
42. “Везе тому, хто везе” журналу “Бізнес” №11 (478), 18 березня 2002 року.
43. Вінник О. М. Господарське право: навчальний посібник. 2-ге вид змін і доп. К.: 2009. – 766 с
44. Господарське право: Практикум.//За заг. ред. В.С. Щербини. - К.Юрінком, 2001.
45. Григор’єв Г. С. Суть ринку автотранспортних послуг в сучасних умовах господарювання // Проблеми підвищення ефективності інфраструктури: Зб. наук. пр. - К., 1998. - Вип. 3. - С. 207-212.
46. Григорьєв Г. С. Правове та економічне забезпечення господарського механізму взаємодії автотранспортного підприємства та обслуговуємої клієнтури // Проблемы повышения эффективности инфраструктуры: Сб. науч. тр. - К., 1996. - С. 63-66.
47. Гук М. Далі їхати нікуди: (Автотpанспоpт ) // Робітн.газета - 1997. - 18 лют.- С. 2.
48. Дахно І.І. Міжнародне економічне право. – К.: центр навчальної літератури, 2006 – 272 с.
49. . Демішкан В. Ф. Роль автодорожнього комплексу України в сучасних умовах: проблеми і шляхи розвитку: Зб. наук. пр. - К., 1998. - С. 22-25.
50. Договори у господарській діяльності: практичний посібник О. М. Роїна. – 3-тє вид., доп.К.: 2009 – 800 с
51. Ижевский В.К. Транспортне право України. К.: КНЕУ, 2008 – 292 с
52. Заенчик Л. Г. Развитие экспортного потенциала автомобильного транспорта Украины // Транспортный комплекс Украины: экономика, организация, развитие: Сб. науч. тр. - К., 1996. - Вып. 3. - С. 154-170.
53. Заіка Ю. О. Українське цивільне право: Навчальний посібник. - 2-ге вид змін і доп. К.: 2008. – 368 с.
54. Контракти переконалися: уздовж українських доріг - безмежне поле для бізнесу” (№ 22, травень 2000)
55. Левковець П.Р., Марунич В.С. Міжнародні перевезення і транспортне право: Навчальний посібник. – 3-є видання, виправлене та доповнене. – К.: Арістей, 2005. – 292 с.
56. Мирошниченко Л., Сапрыкин Л., Михайленко Е. ,Автомобильные перевозки: организация и учет. 8-е изд. Х.: Фактор, 2009 – 688 с.
57. О pаботе автомобильного тpанспоpта в 2002 году и задачах отpасли на 2003 г.// Бизнес. - 2003. - № 2. - С. 28-32.
58. Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів (Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 15.05.97 N 01-8/167)
59. Штефан М.Й. Цивільний процес. К:Ін Юре – 1997
60. Плушников К. И. Транспортно-экспедиторские операции. - М., 2007.
61. Развадовський В., Функції державного управління транспортною системою України. // Право України 2008, № 5- С.121-126
62. Савин В. И., Щур Д. Л Перевозки грузов автомобильным транспортом: Справ. пособие. - 3-е изд., перераб. и доп. К.: Дело и сервис, 2007
63. Саркисов С.В. Организация и управление доставкой товаров во внешнеэкономических связях (основы логистики): Учеб. пособие. - М., 2008.
64. Транспортне право Шульженко Ф.П., Гайдулін О.О., Кундрик Р.С. Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2005. — 244 с.
65. Харитонов Е.О. Правове регулювання перевезень в Україні, К.: Право, 2006 г. - 560 с
66. Цивільне право України: Підручник. У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери та Н.С. Кузнецової. - К.Юрінком, 2001.
67. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. - К.Юрінком, 2001.
68. Чигринець І. А. Планування провізних можливостей автотранспортного підприємства в умовах ринку // Проблеми підвищення ефективності інфраструктури: Зб наук. пр. - К., 2007. - Вип. 2
69. Яцківський Л.Ю., Зеркалов Д.В. Загальний курс транспорту. Книга 2. Навчальний посібник – К., Арістей, 2007, 504 с.
ДОДАТКИ
Додаток А.
ТИПОВИЙ ДОГОВІР
на перевезення пасажирів автомобільним транспортом
Місто ___________________________ Дата________________________
Замовник _____________________________________________________
в особі ______________________________________________________
(посада,
_____________________________________________________________
прізвище, ім'я, по батькові) з однієї сторони, та перевізник__________________________________
(найменування юридичної або фізичної особи)
в особі ______________________________________________________
(прізвище, ім'я, по батькові)
_____________________________________________________________
з іншої сторони (далі - сторони), які діють на підставі Порядку проведення конкурсу на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, інших нормативно-правових актів, які регулюють процеси перевезення пасажирів, та протоколу конкурсного комітету, уклали договір на перевезення пасажирів (далі - договір) про таке:
ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ
1. Замовник надає перевізникові право на перевезення пасажирів на маршруті(ах), рейсом (ами)______________________________ __________________________________________________________
з________________________ по __________________________,
(число, місяць, рік)
а перевізник зобов'язується надавати транспортні послуги населенню на умовах, передбачених цим договором.
УМОВИ ДОГОВОРУ
Замовник:
2. Визначає марки автобусів для конкретних маршрутів (рейсів) і затверджує розклад руху автобусів.
3. Затверджує або узгоджує тарифи на перевезення пасажирів в установленому порядку.
4. Здійснює контроль за регулярністю руху та рівнем культури обслуговування пасажирів.
5. Сплачує розрахункову суму дотації, яка визначена під час проведення конкурсу, відповідно до фактично виконаної перевізником роботи в строки за домовленістю сторін.
Розмір дотацій може переглядатись за домовленістю сторін.
6. У разі порушення встановлених пунктом 5 умов, збільшує обумовлений розмір дотації на _______ відсотків за кожний надстроковий день (за домовленістю сторін).
7. Здійснює постійний контроль за виконанням умов договору з боку перевізника.
Перевізник:
8. Забезпечує дотримання законодавчих та інших нормативно-правових актів, які стосуються перевезень пасажирів.
9. Виконує затверджений замовником розклад руху автобусів з регулярністю не нижче 95 відсотків на міських, 96 відсотків – на приміських, 97 відсотків - на міжнародних та міжміських маршрутах та веде облік виконаних рейсів. Щомісячно надає звітність про додержання регулярності руху.
10. Здійснює збір виручки відповідно до встановлених тарифів.
11. Під час роботи на маршруті виконує розпорядження диспетчера, а також працівників автостанцій, які здійснюють управління і контроль за рухом автобусів на даному маршруті (рейсі).
12. Несе відповідальність за виконання та достовірність фінансово-господарських показників.
1З. У разі порушення пункту 9 за кожний відсоток зниження регулярності руху одержує дотацію у розмірі, зменшеному на _______ відсотків (за домовленістю сторін).
14. Договір може бути розірвано за ініціативою однієї із сторін або якщо одна із сторін чи обидві порушують його умови.
Сторона, яка є ініціатором розірвання договору, попереджає іншу сторону не менш як за 30 днів.
15. У разі розірвання договору замовник пропонує укладення договору претенденту, який під час проведення конкурсу зайняв друге місце.
16. Спори, що виникають у процесі виконання договору, розв'язуються в установленому законодавством порядку.
Юридичні адреси сторін
Замовник ____________________________________________________
Перевізник __________________________________________________
Договір підписали:
За замовника За перевізника
______________ ________________
(підпис) (підпис)
------------
Примітка. Під час укладення договору замість тексту, наведеного в пунктах 2, 3, 5, 12, проставляються конкретні показники, а в пунктах 5, 7, 9 - наводиться конкретний опис механізму здійснення контролю та обліку.
Додаток Б
Дата: 2019-07-30, просмотров: 199.