У господарському праві категорія договір використовується у загальному і спеціальному значеннях. Договір, який регулює ст. 153 Цивільного кодексу, у господарському праві означає будь-яку майнову угоду між двома або більше суб'єктами господарського права. Але з точки зору статутної діяльності господарського суб'єкта майнові договори різні. Наприклад, договір поставки підприємством продукції чи договір підряду на капітальне будівництво, з одного боку; договір купівлі-продажу підприємством меблів для офісу, канцелярських товарів тощо - з іншого. Ці договори різні, оскільки одні регулюють основну статутну діяльність господарюючих суб'єктів, інші - обслуговуючу. Тому законодавець визначає і регулює договори про основну господарську діяльність суб'єктів окремою юридичною категорією - категорією господарського договору.[52]

Укладення договорів — це особлива, специфічна форма діяльності транспортних органів. Насамперед зазначимо, що поняття договору, яке досить інтенсивно використовується у цивільно-правовій та адміністративне-правовій літературі, набуло значного поширення в юридичній практиці і будь-яких сумнівів не викликає.

Проте змінювані в процесі історичного розвитку суспільні відносини і практика їх регулювання залишають без докладного аналізу транспортні договори. Свого часу це питання досить активно дискутувалося науковцями, щоправда в основному з проблеми співвідношення: плану — як адміністративно-правового акту і договору перевезення та договору перевезення — як цивільно-правової угоди, але в основу якої покладено план перевезення.

З цього питання автори висловлювали різні думки (погляди): від думки, що проблема співвідношення плану і договору повинна дістати однакове рішення незалежно від видів господарської діяльності до думки, що неможливо переносити на відношення саме з перевезення вантажів ті конструкції, які вироблені наукою в інших галузях господарської діяльності. Звичайно, на той час існували жорсткі планово-економічні відносини і план відігравав важливу роль. Виконання плану було одним з найважливіших показників господарської діяльності. План розглядався як метод державного управління майновими відносинами, з одного боку, а з іншого — як юридичний факт, з яким закон пов'язує необхідність виникнення конкретних правовідносин, тобто обов'язковість укладення відповідного договору. У такому разі договір був засобом конкретизації і реалізації плану, причому стосовно перевезення вантажів діяльність транспорту завжди була плановою.

Загальними функціями договору є:

§ ініціативна (договір як акт вияву ініціативи і узгодженої волі сторін врегулювати певні відносини);

§ програмно-координаційна (договір як програма поведінки сторін щодо здійснення господарських відносин і засіб узгодження, координації їхніх дій відповідно до економічних інтересів і намірів);

§ інформаційна (договір завдяки формальній визначеності його умов включає в себе інформацію про правове становище сторін у договорі, яка необхідна сторонам, у відповідних випадках - юрисдикційним органам, третім особам);

§ гарантійна (лише завдяки договору включаються в дію такі правові гарантії виконання договірних зобов'язань, як неустойка, завдаток, застава тощо);

§ правозахисна (договір є правовою формою відносин, тобто формою, в межах якої забезпечується примусове виконання зобов'язань сторін шляхом використання майнових санкцій, засобів оперативного впливу).[53]

При укладанні ряду господарських договорів застосовують не довільні, а уніфіковані (стандартні) форми договірних документів, щодо яких діють спеціальні правила їх складання і які мають точно визначені офіційні назви. Зокрема, це стосується форми договорів перевезення вантажів.

Укладання договору - це зустрічні договірно-процедурні дії двох або більше господарюючих суб'єктів щодо вироблення умов договору, які відповідають їх реальним намірам та економічним інтересам, а також юридичне оформлення договору (надання цим умовам певної форми) як правового акта.[3]

Особливістю господарських договорів є те, що при їх укладанні застосовуються певні техніко-юридичні процедури, тобто порядок висловлення пропозиції укласти договір (оферти) та прийняття її (акцепту) значною мірою формалізований.

Договір визнається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо його істотних умов (тобто тих, які визнані такими за законом або необхідні для договорів такого виду), а також всіх умов, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Коли пропозицію укласти договір зроблено із зазначенням строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, одержала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

У ЦК України (ст. 908-928) визначено загальні норми щодо договорів про перевезення пасажирів і вантажів. Детальніше умови перевезення пасажирів, вантажів і багажу та відповідальність сторін за цими перевезеннями регулюють статути (кодекси) окремих видів транспорту та правила, прийняті у встановленому порядку[3]. Зокрема, на залізничному транспорті діє Закон України “ Про залізничний транспорт” від 4липня 1996р., Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р.; на річковому – Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955р.; на морському – Кодекс торговельного мореплавства України від 9 грудня 1994р.; на повітряному – Повітряний кодекс України, затверджений Верховною Радою України від 4 травня 1993р. Умови перевезення пасажирів, вантажів та багажу автомобільним транспортом і відповідальність сторін за ці перевезення визначаються Законом України “Про автомобільний транспорт” від 5 квітня 2001р.ита іншими нормативно-правовими акт

Основні засади діяльності підприємств транспорту визначені Законом України “Про транспорт”, де встановлено, що надання транспортних послуг здійснюється на підставі договорів, державних контрактів, державного замовлення. Відносини з перевезення автомобільним транспортом регулюються загальними положеннями про договір перевезення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законом України “Про автомобільний транспорт”, Статутом автомобільного транспорту та правилами здійснення окремих видів перевезень.

Щодо договору діє загальне правило, за яким він має бути укладений у письмовій формі. Це правило встановлено ст. 44 Цивільного кодексу, яка називається "Письмові угоди". Закон вимагає, щоб господарські договори укладалися письмово і були підписані уповноваженими особами.

Правове регулювання договору перевезення здійснюється главою 64 Цивільного кодексу України, Законом України ”Про транспорт” та спеціальними правилами щодо окремих видів перевезення. Залежно від об’єкта перевезення законодавець розрізняє договори перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти.

Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надають послуги на основі державних контрактів і договорів про перевезення з урахуванням економічної ефективності перевізних та переробних можливостей транспорту. Економічні відносини підприємств транспорту, що виникають у процесі перевезення, ґрунтуються на принципах взаємної вигоди, рівної та повної відповідальності.

Законодавчо в Україні визначено такі види договорів перевезення автомобільним транспортом:

§ договір перевезення пасажирів;

§ договір перевезення багажу;

§ договір перевезення вантажу;

§ договір перевезення пошти;

§ договір перевезення по прямому та змішаному сполученню;

§ договір перевезення в міжнародному сполученні[3].

У свою чергу кожен із названих договорів має свої підвиди.

Договір перевезення пасажирів поділяється на договір автобусного перевезення, договір перевезення таксі, договір вантажопасажирського перевезення.

Договір перевезення пасажира автомобільним транспортом укладається між перевізником та пасажиром у письмовій формі (пасажирський квиток, договір, квитанція тощо).

Істотними умовами договору є:

- найменування та місцезнаходження перевізника;

- вид, маршрут перевезення, вартість перевезення та час відправлення і прибуття до пункту призначення.

Договір про перевезення пасажира автомобільним транспортом загального користування вважається укладеним із моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду (є консенсуальним), а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, при туристичних перевезеннях, перевезеннях на замовлення — з моменту посадки в автобус (є реальним). Цей договір діє до моменту висадки пасажира у пункті призначення. Договір перевезення пасажира на таксі набуває чинності з моменту посадки пасажира (є реальним).

Пасажир може відмовитися від договору про його перевезення та одержати компенсацію вартості проїзду у встановленому порядку. Дія договору про перевезення пасажира автомобільним транспортом може бути припинена за ініціативою пасажирського перевізника чи водія автомобільного транспортного засобу, якщо пасажир порушує вимоги закону та правила здійснення перевезень (перебуває у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, порушує громадський порядок, пред’являє заборонений до перевезення багаж або багаж, який за габаритами не відповідає встановленим нормам).

Іншим поширеним договором у сфері транспортних послуг є договір перевезення вантажу.

Договір перевезення вантажів буває двох видів — договір перевезення у прямому та договір перевезення у змішаному сполученні. Договір перевезення в прямому сполученні передбачає, що перевезення вантажу здійснюються одним автомобільним транспортним засобом без перевантаження на інший. У договорі перевезення у змішаному сполученні перевезення вантажу здійснюються кількома видами транспорту.

Вантажі класифікуються за видом продукції різних виробників, фізичним станом, наявністю тари, способом вантаження і розвантаження, специфічними властивостями, масою та габаритами.

За видами продукції вантажі поділяються на:

- продукцію сільського господарства;

- продукцію лісової, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості;

- руди металічні;

- продукцію паливно-енергетичної промисловості;

- мінеральну сировину, мінерально-будівельні матеріали та вироби;

- продукцію металургійної промисловості;

- продукцію хімічної промисловості;

- продукцію харчової, м'ясо-молочної та рибної промисловості;

- промислові товари народного споживання;

- продукцію машинобудування, приладобудування і металообробної промисловості;

- інші вантажі.

За фізичним станом вантажі поділяються на тверді, рідкі і газоподібні; за наявністю тари - на ті, для яких тара потрібна і для яких вона не потрібна.

За способом вантаження і розвантаження вантажі бувають штучними, сипучими, навалочними і наливними. Такі вантажі як швидкопсувні, небезпечні, антисанітарні та живі - мають специфічні властивості.

Залежно від маси, габаритів одного вантажного місця та специфіки вантажі поділяються на такі, перевезення яких здійснюється за загальними і за спеціальними правилами (великовагові, великогабаритні, небезпечні тощо).

У договорі перевезення вантажу при здійсненні перевезення виникають допоміжні операції, які законодавець виділяє окремо:

- завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів;

- перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транспортний засіб;

- сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу;

- накопичення, формування або дроблення партій вантажу;

- зберігання вантажу;

- транспортно-експедиційні послуги.

 Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом затверджуються Мінтрансом України (Наказ Мінтрансу України № 363 від 14.10.97 року “Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні”[32]).

Окреме місце займає договір про пряме змішане сполучення при перевезенні вантажів автомобільним транспортом, коли автомобільне перевезення здійснюється разом з іншими видами транспорту. Взаємовідносини перевізників у процесі перевезення вантажів за єдиним документом різними видами транспорту визначаються законодавством відповідних галузей транспорту та укладеними відповідно до нього договорами між перевізниками.

Згідно зі ст. 61 Закону України “Про автомобільний транспорт” встановлена письмова форма договору перевезення вантажу автомобільним транспортом (договір, накладна, квитанція тощо). Відносини щодо перевезення вантажу також врегульовано Наказом Мінтрансу України “Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні” № 363 від 14.10.97 року.

Істотними умовами договору є:

- найменування та місцезнаходження сторін;

- найменування і кількість вантажу, його пакування;

- умови та термін перевезення;

- місце та час навантаження і розвантаження;

- вартість перевезення.

Сторонами договору є замовник і виконавець. Замовник за договором про перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування має право отримати компенсацію згідно із законодавством за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату або несвоєчасність доставки.

Замовник зобов’язаний:

- забезпечити своєчасне та повне оформлення документів на перевезення вантажу;

- утримувати власні під’їзні шляхи до вантажних пунктів, вантажні майданчики, рампи тощо у стані, що відповідає вимогам законодавства з питань охорони праці, техніки безпеки та безпеки руху;

- здійснювати вантажні операції, закріплення, накриття, ув’язування та пломбування вантажу, зняття кріплень і покриттів та очищення автомобільного транспортного засобу від залишків вантажу;

- забезпечувати вимоги законодавства з питань охорони праці і техніки безпеки при вантажних операціях.

Вантажний перевізник (виконавець) має право:

- відмовитися від приймання вантажу для перевезення, якщо замовником не підготовлено вантаж чи необхідні документи або внесені без попереднього узгодження з ним зміни до реквізитів цих документів;

- відмовитися від перевезення вантажу, якщо замовник подає до перевезень вантаж, не обумовлений договором про перевезення, пакування вантажу не відповідає встановленим законодавством вимогам, ушкоджена тара або нечітким є відтиск пломби тощо;

- одержувати відшкодування від замовника, якщо автомобільний транспортний засіб був пошкоджений під час вантажних робіт або під час перевезення вантажу з вини замовника.

При цьому вантажний перевізник зобов’язаний:

- при укладанні договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом передбачати встановлені законодавством умови праці та відпочинку для персоналу перевізника;

- забезпечити виконання умов договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом у межах, визначених законодавством та цим договором;

- забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, до передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі) у пункті призначення;

- відшкодовувати замовнику збитки за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату, а також збитки, завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу.

Іншим договором перевезення, який має спеціальне регулювання, є договір перевезення пошти. Особливість цього договору проявляється в спеціальному суб’єктному складі — відправником і одержувачем пошти є підприємство зв’язку. Умови здійснення перевезень пошти врегульовано сумісним Наказом Мінтрансу України та Мінзв’язку України “Про затвердження Правил перевезення пошти автомобільним транспортом” №32/76 від 12.03.97 року.

Для укладення договору перевезення вантажу застосовується система єдиного документу.

Наприклад, залежно від виду документу розрізняють:

систему накладної, яка застосовується майже на всіх видах транспорту;

систему коносаменту, яка застосовується на морському транспорті;

систему чартеру, яка застосовується на морському та повітряному транспорті.

Аналіз поданого вище легального визначення договору перевезення дає підстави стверджувати, що договір перевезення вантажів є реальною угодою, тобто для її укладення, поряд із згодою сторін, необхідне фактичне вчинення дій, зокрема перевезення вантажу. Перевізник зобов’язується доставити і передати вантажоодержувачу ввірений йому вантаж, який йому вручив вантажовідправник. Обов’язок перевезти вантаж може виникнути, незважаючи на досягнуту сторонами угоду, якщо вантаж не буде передано транспортній організації.

Однак у юридичній літературі зазначається, що твердження про те, що договором перевезення вантажів є реальними угодами, - це загальне правило, яке має свої винятки. В теорії та практиці прийнято вважати договір перевезення вантажів автомобільним транспортом, а також чартер (договір, що передбачає умову надання для перевезення всього судна або його частини) на морському, повітряному транспорті консенсуальними угодами, тобто такими, які виникають з моменту досягнення згоди сторін про перевезення, а не з моменту, коли відправник передав вантаж перевізнику1).

Проте, на думку О. Дозорець, віднесення договору перевезення вантажів до групи реальних або консенсуальних угод не може здійснюватися за ознакою видів транспорту, щодо яких договори укладаються. Підставою поділу угод на реальні та консенсуальні є момент виникнення угоди, а відтак і момент виникнення прана вимоги до зобов'язаної сторони. Відповідно до консенсуальної угоди кожна із сторін одразу після укладення договору має право вимагати від іншої сторони виконання нею свого обов'язку за договором.

Інакше будуються відносини у реальних угодах, якою, зокрема, є договір перевезення вантажу. Вантажовідправник не зможе вимагати від перевізника здійснити перевезення вантажу раніше, ніж він передасть вантаж. Крім того, виникає потреба визначити, які наслідки виникнуть у випадку, якщо, незважаючи на досягнення між сторонами угоди на здійснення конкретного перевезення, вантажовідправник не передасть перевізнику вантаж. Звичайно, неможливим виявляється висувати до вантажовідправника вимоги про передавання вантажу, ґрунтуючи їх на досягнутій угоді, адже договір у такому разі має бути визнаний неукладеним.

Справедливою є висловлена М. Брагінським думка про те, що контрагенти не можуть за власною ініціативою трансформувати договір, який згідно із законом є консенсуальним, у реальний договір або, навпаки, реальний — у консенсуальний. Уникнути неоднозначного тлумачення договору перевезення вантажів як реальної чи консенсуальної угоди, на мою думку, дало б змогу легальне визначення понять реальних і консенсуальних угод, закріплене на законодавчому рівні.

Питання про визначення договору перевезення вантажів на автомобільному транспорті як реальної чи консенсуальної угоди повністю вирішує чинний Статут автомобільною транспорту. У ст. 45 Кодексу міститься визначення договору перевезення вантажу, за яким автотранспортне підприємство або організація зобов'язуються доставити ввірений їм вантажовідправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на отримання вантажу особі (вантажоодержувачу).

На нашу думку, легальне визначення безпірно характеризує договір перевезення вантажу на автомобільному транспорті як реальну угоду. На такій позиції стоять і деякі теоретики — дослідники транспортних правовідносин, що виникають у зв'язку з укладенням і виконанням договору перевезення вантажів

Отже, договір перевезення хоч і зберігає цивільно-правові форми, але за змістом побудований на основі не завжди вільного волевиявлення сторін, характеризується створенням немов би владних повноважень транспортного органу щодо форми і змісту, а тому на певній стадії (формування, організації, виконання) відносин набуває нової якості — стає суто транспортним договором з усіма його наслідками.