У системі цивільно-правових договорів, що опосередковують перевізний процес, особливе місце посідає договір перевезення вантажу.

У процесі переходу України до ринкової економіки правове регулювання договору перевезення вантажів значно змінилося. Це пов’язано, передусім, з прийняттям нових нормативно-правових актів, тому в сучасних умовах питання правового регулювання договору перевезення вантажів належним чином не досліджене.

Стаття 909 Цивільного кодексу України говорить:” За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу плату.”

Договір перевезення вантажу укладається між транспортною організацією і відправником вантажу. Учасником зобов’язання перевезення може бути й одержувач вантажу, якщо ним не є безпосередньо відправник вантажу (власник).Договір перевезення вантажу визначається як угода, яка є взаємною і відплатною. Вважається укладеною після передання вантажу перевізнику, тобто є реальною. Лише на морському транспортуванні договір перевезення (договір фрахтування) є консенсуальним.

Договір перевезення вантажу завжди укладається в письмовій формі.

Договір перевезення, як правило, має публічний характер з дотриманням певних умов:

§ перевізником повинна бути спеціалізована комерційна організація, що здійснює перевезення транспортом загального користування;

§ відповідно до транспортного законодавства чи ліцензії ця організація повинна бути наділена функціями суспільного перевізника, зобов’язаного здійснювати перевезення транспортом за вимогою того, хто звернувся;

§ ця організація повинна бути включена в особливий перелік осіб, зобов’язаних здійснювати перевезення транспортом загального користування, що підлягає обов’язковому опублікуванню [10, с.294].

Для укладення договору перевезення вантажу застосовується система єдиного документу.

Наприклад, залежно від виду документу розрізняють:

§ систему накладної, яка застосовується майже на всіх видах транспорту;

§ систему коносаменту, яка застосовується на морському транспорті;

§ систему чартеру, яка застосовується на морському та повітряному транспорті.

Договір перевезення вантажу належить до строкових договорів. За правилами ст.919 ЦК України, строк встановлюється договором, якщо інший строк не встановлено транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них, а якщо таких строків немає – у розумний строк. Крім того законодавець надає можливість укладення довгострокового договору в разі необхідності здійснення систематичних перевезень (ст.914 ЦК України).

В систему договорів, що опосередковують перевезення вантажів автомобільним транспортом входять договір перевезення конкретного вантажу, річний договір та договір перевезення конкретного вантажу, що укладається на підставі річного.

Договір перевезення вантажів, передбачений ст. 909 ЦК України, регламентує правовідносини з доставки в пункт призначення конкретного вантажу, переданого (довіреного) перевізникові. Тому цей договір іменується договором перевезення конкретного вантажу.

Однією з новел ЦК України є те, що при його підготовці були враховані публічно-правові елементи, властиві перевезенням транспортом загального користування. Виходячи з визначення довгострокового договору, його головна мета – організувати майбутній перевізний процес.

Укладаючи цей договір, сторони узгоджують питання організації всіх стадій перевезення і підготовки до нього. Отже, даний договір необхідно визнати договором на організацію перевезень вантажів. Ознаки, що відрізняють річний договір від договору перевезення конкретного вантажу: зміст цього договору;

предмет;

триваючий характер;

строк дії.

Договори перевезення конкретних вантажів є двосторонніми, міновими (комутативними), договорами з надання послуг, відплатними, каузальними, договорами на користь третьої особи, можуть бути як реальними (якщо укладаються за наявності річного), так і консенсуальними (без річного).

Річні договори є двосторонніми, консенсуальними, договорами з надання послуг, безоплатними, каузальними.

У довгостроковому (річному) договорі перевезення вантажу мають зазначатись: обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, раціональні маршрути і схеми вантажопотоків; права та обов’язки, пов’язані з:

а) наданням транспортних засобів,

б) пред’явленням вантажу до перевезення,

в) завантаженням та розвантаженням вантажу;

г) відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання зобов’язань та інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, за умови, що між сторонами було укладено і річний договір, має містити:

§ найменування

§ кількість вантажу,

§ його пакування,

§ маркування;

§ умови

§ термін перевезення;

§ місце та час навантаження і розвантаження;

§ вартість перевезення;

§ права та обов’язки, пов’язані з транспортуванням та видачею вантажу одержувачу,

§ та інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, за умови, що між сторонами не було укладено річний договір, має містити: обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків; найменування та кількість вантажу, його пакування, маркування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; права та обов’язки, пов’язані з:

а) наданням транспортних засобів,

б) пред’явленням вантажу до перевезення,

в) завантаженням та розвантаженням вантажу;

г) транспортуванням та видачею вантажу одержувачу; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання зобов’язань та інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відносини з подачі та прийняття заявки мають договірну природу. За наявності ж в річному договорі норм, відповідно з якими подаються заявки, ці відносини є лише виконанням такого договору.

Договір перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, укладений на підставі річного договору, та договір перевезення вантажу разового характеру розрізняються як за змістом, так і за порядком оформлення договірних відносин.

Суб’єктами зобов’язання є перевізник і відправник вантажу. Відправником можуть бути будь-які суб’єкти цивільного права, перевізником – лише комерційна організація чи приватний підприємець, що мають право здійснювати вантажні перевезення за законом чи на підставі ліцензії.

Особа, яка має право на одержання вантажу від перевізника, є одержувачем. Одержувачем може бути сам відправник або третя особа, на користь якої укладено договір. Договір перевезення вантажу належить до договорів на користь третьої особи (ст.636 ЦК України) [11, с.358].

Предмет договору перевезення становлять послуги з доставки переданих перевізнику вантажів до пункту призначення. Ці послуги охоплюють не лише безпосередньо транспортування вантажів, а й інші дії, зокрема, збереження, видачу одержувачу вантажу, навантаження і вивантаження.

 Змістом договору є сукупність прав та обов’язків сторін. При цьому, відповідному обов’язку однієї сторони кореспондує відповідне право іншої. Обов’язки перевізника можна поділити на основні, які передбачено законом, та додаткові, які може бути встановлено за домовленістю між сторонами в договорі.

Основні обов’язки перевізника:

§ доставити ввірений йому відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі- одержувачеві (ст.909 ЦК України);

§ надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором, за умови їх придатності для перевезення цього вантажу (ч.1. ст.917 ЦК України);

§ забезпечити цілісність і схоронність прийнятого до перевезення вантажу (ст.924 ЦК України);

§ своєчасно доставити вантаж до пункту призначення та видати його одержувачеві (ст.919 ЦК України);

Крім того, сторони можуть покласти на перевізника і виконання додаткових обов’язків:

§ здійснити завантаження (вивантаження) вантажу в строки, встановлені договором, якщо такі строки не встановлено транспортними кодексами, іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (ст.918 ЦК України);

§ провести страхування вантажу (ст.927 ЦК України);

§ повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу, тощо.

У свою чергу відправник зобов’язаний:

пред’явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню в належній тарі та(або) упаковці, а також замаркувати вантаж відповідно до встановлених вимог (ч.2 ст.917 ЦК України). Інакше перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що у тарі та(або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу (ч.3 ст.917 ЦК України).

Сплатити провізну плату за перевезення вантажу в розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначено – то розумну плату(ч.1 ст.916 ЦК України). У разі не виконання цього обов’язку перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті зобов’язання(ч.4 ст.916 ЦК України.

Надати перевізникові необхідну кількість примірників правильно заповнених транспортних документів [1].

Основними документами на перевезення вантажiв є товарно-транспортнi накладнi та подорожнi листи вантажного автомобiля.

Залежно вiд виду вантажу та його специфiчних властивостей до основних документiв додаються iншi (ветеринарнi, санiтарнi та якiснi - сертифiкати, свiдоцтва, довiдки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажiв.

Товарно-транспортнi накладнi i подорожнi листи вантажного автомобiля належать до документiв суворої звiтностi, якi виготовляються друкарським способом з облiковою серiєю та номером.

Форма i порядок заповнення цих документiв Замовником i Перевiзником визначаються вiдповiдними нормативними актами.

Подорожнiй лист вантажного автомобiля є документом, без якого перевезення вантажiв не допускається.

Оформлення перевезень вантажiв товарно-транспортними накладними здiйснюється незалежно вiд умов оплати за роботу автомобiля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажiв автомобiльним транспортом Замовник (вантажовiдправник) повинен виписувати в кiлькостi не менше чотирьох екземплярiв. Замовник (вантажовiдправник) засвiдчує всi екземпляри товарно-транспортної накладної пiдписом i при необхiдностi печаткою (штампом).

Специфічні ознаки правових відносин у сфері транспортної діяльності, їх складний характер та особливості зобов'язань суб'єктів перевезень накладають відбиток і на умови їх відповідальності. Основні положення та умови відповідальності підприємств транспорту встановлюються ст. 13 Закону України «Про транспорт», в якій зазначається, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань щодо перевезення пасажирів і багажу відповідальність підприємств транспорту визначається кодексами (статутами) окремих видів транспорту та іншими законодавчими актами За шкоду, заподіяну внаслідок загибелі або ушкодження здоров'я пасажира під час користування транспортом як джерелом підвищеної небезпеки, підприємства транспорту несуть відповідальність у порядку, встановленому чинним законодавством України, тобто на загальних умовах. За втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятих для перевезення вантажу та багажу у розмірі фактичної шкоди, якщо перевізник не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з його вини.

Ці положення в повному обсязі кореспондують з вимогами, умовами і підставами цивільно-правової відповідальності, передбаченої кодексами, статутами, іншими нормативними актами окремих видів транспорту, а в деяких випадках Знайшли свій подальший розвиток (наприклад, Закон України «Про автомобільний транспорт» — ст. 68).

Аналіз норм цивільно-правової відповідальності за порушення транспортних зобов'язань дозволяє виділити таке:

1. Цивільно-правова відповідальність є негативним для порушника (боржника) наслідком і полягає у застосуванні до нього в інтересах іншої особи (кредитора) встановлених законом або договором санкцій майнового характеру — відшкодування збитків, виплату неустойки (штрафу, пені). Підставою такої відповідальності є наявність відповідних норм права га складу правопорушення. Вона настає, якщо с: а) протиправна поведінка особи; б) шкідливий результат (шкода); в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди та І) вина особи, яка заподіяла шкоду.

Проте однією з особливостей цивільно-правової відповідальності, взагалі, і у сфері транспортної діяльності, зокрема, є те, що вона може наставати і без вини, досить довести, що поведінка боржника була протиправною, а вина припускається. Наприклад, ст. 68 Закона України «Про автомобільний Транспорт» передбачає відповідальність залізниць за незбереження вантажу, багажу, вантажобагажу, якщо по доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли і незалежних від них причин. Тобто вина припускається, а її відсутність треба довести.

Відповідальність без вини може наставати і у випадках, якщо це передбачено законом або договором. Це стосується в основному виконання сторонами своїх планових зобов'язань (ст. 128 Статуту автомобільного транспорту). Вантажовідправник і перевізник звільняються від сплати штрафу за невиконання плану перевезень не за принципом «відсутності вини», а на умовах наявності певних обставин, перелік яких є вичерпним ( ст. 132 Статуту автомобільного транспорту).

Усі інші факти, не зазначені у переліку, якщо вони настануть по незалежним від транспорту обставинам, не звільняють від відповідальності за невиконання плану перевезень. Звичайно, відповідальність «без вини» не у всіх випадках стимулює виконувати свої обов'язки, але при наявності відповідних об'єктивних умов і особливостей правовідносин, вона може виконувати таку роль. Це підкреслює, що транспортним правовідносинам притаманні і свої специфічні принципи відповідальності, хоча й цивільно-правової.

Цивільно-правова відповідальність у сфері транспортних правовідносин носить компенсаційний характер, оскільки її метою є відновлення порушених майнових прав учасників правовідносин, а тому розмір відшкодування не може перевищувати розміру завданих збитків (ст. 68 Закону України «Про автомобільний транспорт»), однак ця відповідальність залишається обмеженою, бо неодержані доходи не відшкодовуються. Таке положення, на нашу думку, пояснюється тим, що транспортна сфера по великому рахунку не є прибутковою виробничою сферою, в той час як продовження процесу виробництва товарів має велике значення у розвитку економіки, забезпеченні обороноздатності держави, і тому законодавець вважає за доцільне (за достатнє) для транспортної сфери обмеженої цивільно-правової відповідальності.

Отже, установлено особливий режим відповідальності за невиконання зобов'язань по перевезенню і загальні правила цивільно-правової відповідальності застосовуються до перевезень у випадках, коли інше не випливає із нормативних актів, які регламентують перевезення пасажирів, вантажів і багажу.

Однією з особливостей цивільно-правової відповідальності у сфері транспортної діяльності є те, що умови відповідальності перевозочного процесу неоднакові. Перевізнику всіх випадках, крім шкоди, заподіяної внаслідок загибелі або ушкодження здоров'я пасажира, несе відповідальність за правилами транспортного законодавства. Вантажовідправник перед перевізником несе відповідальність за нормами транспортного законодавства, а перед вантажоодержувачем — за нормами цивільною законодавства. Зазначене породжує і особливий порядок розгляду майнових спорів на транспорті.

І остання особливість цивільно-правової відповідальності полягає в тому, що транспортним відносинам притаманний особливий, відмінний від усталеного для вирішення інших господарських спорів, претензійний порядок здійснення задоволення вимог. Наприклад, претензії до автотранспортних підприємств можуть бути заявлені протягом шести місяців, а претензії з приводу штрафів — протягом 45 діб (ст. 165 Статуту автомобільного транспорту).

Таким чином, зазначені особливості цивільно-правової відповідальності за порушення транспортних зобов'язань якоюсь мірою відокремлюють її від загальної цивільно-правової відповідальності. Це сталося внаслідок нашарування на загальні цивільно-правові норми суто галузевих норм, які враховують специфіку діяльності транспорту, його розвиток, можливість покриття збитків, заподіяних клієнтам та його соціальну цінність у сфері економіки. Наявність спеціальних правових норм притаманне всім комплексним галузям права.