Накопичення матеріальних і інтелектуальних цінностей (володіння цими цінностями) дає можливість людині більш вільне як горизонтальне так і вертикальне переміщення. Люди, які володіють власністю займають певну щабель в суспільстві і відносяться до певної страти. Чим більше матеріальних і інтелектуальних цінностей зосереджено в руках однієї людини, тим вищій її соціальний статус, тим швидше людина ввійде до вищого класу, або правлячої еліти.

Освіта як фактор стратифікації і мобільності

Процес освіти містить усю сукупність різноманітних впливів на людину, її взаємодію із середовищем, що її оточує, пристосування до нього, оволодіння культурою, що нагромадило людство, її опанування.

Соціальна функція освіти містить можливості впливу на соціальну структуру, створює певні канали соціальної мобільності, рольових та статусних переміщень. Чим більш демократичніше є суспільство, тим в більшій мірі освіта « працює» як «ефективний соціальний ліфт». Вона дозволяє людині з нижчих страт в ієрархічній структурі суспільства досягти висоти соціального статусу, розширити набір своїх соціальних ролей.

Виховна функція освіти втручається в процес гармонізації та вдосконалення людських якостей, формування громадянина, стимулює само рефлексію – глибоке усвідомлення людиною своєї суті та особистих потенцій.

Урбанізаційна функція освіти розкриває її вплив на міграційні процеси.

Функція соціального захисту поширює потенціальні соціальні можливості людей у професійному й особистому самовизначенні, особливо за ринкових умов.

Релігія як фактор стратифікації

Поняття «релігія» піддається визначенню на стільки, наскільки людина здатна охопити своє ставлення до Бога (надприродного, сакрального) – спілкування, взаємовідносин, предметні стосунки, акт містичного переживання та єднання. Релігія є унікальним, своєрідним явищем духовної сфери життєдіяльності окремої людини і водночас формою суспільної свідомості.

Таким чином, релігія визначається як:

1) соціальний феномен, що відображає певну сферу життя індивіда та суспільства;

2) форма суспільної свідомості;

3) засіб практичного духовного освоєння світу;

4) світоглядна система координат;

5) життєва позиція і діяльність.

Функціональна роль релігії в суспільстві визначається через результати її впливу на особисте чи соціальне життя: на макрорівні – ступінь практичного впливу в межах конкретного суспільства, держави, нації. Етносу, соціальної групи; на мікро рівні – впливу на особистість, малі соціальні групи.

У суспільстві як соціокультурній системі релігія пов’язує людину з трансцендентним шляхом абсолютизації цінностей, ідеалів, норм та зразків поведінки. І водночас релігія є соціальним інститутом суспільства, де соціальною базою виступає зібрання віруючих. У процесі ускладнення суспільних відносин і уявлень перетворюється і ускладнюється релігійна складова.

В період кризи окремих соціальних інститутів завжди є інституціональні резерви, які відтворюють ті форми солідарності , яких не вистачає для збереження соціуму. Релігія стала одним із таких інститутів на пострадянському просторі. Духовний вакуум колишніх суспільств соціалістичного спрямування став заповнюватись з релігійного інституціонального резерву.

Елементом соціальної структури й особливим видом об’єднання людей за релігійним критерієм є релігійні організації. Вони мають всі ознаки соціальної організації: координація і субординація, централізація влади, організаційна культура, правове/ нормативне регулювання діяльності за статутом, наявність послідовників зі спільною метою і інтересами.