Соціальна стратифікація – це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, яка існує в певному суспільстві в денний історичний проміжок часу. Таку ієрархічно побудовану структуру соціальної нерівності можна уявити як розподіл суспільства на страти ( від лат. Stratum - пласт, прошарок).

В якості прикладу можна за рівнем добробуту виділити в сучасному українському суспільстві три основні страти: вищу, середню, нижчу.

Отже, соціальна стратифікація – необхідне, неминуче явище, пов’язане з природною різноманітністю функцій соціальних ролей.

Критерії стратифікації: дохід, освіта, влада, престиж.

Д охід - вимірюється в певній грошовій одиниці, які одержує окремий індивід (індивідуальний дохід), або сім’я (сімейний дохід) за певний проміжок часу (неділя, місяць, рік).

Освіта - вимірюється кількістю років навчання (початкова школа – 4 роки і т. д.). Наприклад, професор проходить близько 20 років формального навчання.

Влада вимірюється кількістю людей, на яких розповсюджується прийняте вами рішення. Влада – можливість нав’язувати свою волю або рішення іншим людям, незалежно від їх волі.

Престиж - повага статусу, яка склалася в громадській думці.

Поняття соціальної стратифікації відображає наявність у певному суспільстві численних соціальних утворень, представники яких різняться між собою нерівним обсягом влади та матеріального багатства, прав та обов’язків, привілеїв та престижу. В такому ієрархічно вибудованому розподілі соціокультурних благ знаходить свій вираз сутність соціального розшарування, з допомогою якого суспільство отримує можливість стимулювати одні види діяльності та взаємодії, толерантно ставитись до інших та боротися з небажаним.

Сучасне суспільство орієнтується на фіксований успіх, досягнення якого відкриває більші перспективи і в набутті влади.

Відкритість сучасного суспільства створила умови для вільного переміщення індивіда із класу в клас (наприклад із середнього до вищого). Таке переміщення може бути викликане різними причинами (багато в чому залежить від самої людини її активності, здібностей, таланта і вольових якостей) і носить назву соціальної мобільності.

Відкрите суспільство передбачає високій рівень соціальної мобільності, тобто можливість горизонтальних і вертикальних соціальних переміщень. Водночас воно є плюралістичним і терпимо ставиться до різних форм самореалізації особистості, допускає різний рівень лояльності до самого себе. А це можна розглядати як оду з передумов виділення в ньому ще однієї стратифікаційної групи – маргіналів. Ним позначають «нетипових» представників своєї соціальної спільноти, які, як правило формують власне соціальне середовище, створюють свою субкультуру, дистанціюються від своєї соціальної верстви. Категорією «маргінали» ряд соціологів також позначає людей, які в силу різних обставин втратили, чи добровільно відмовились від зв’язків не тільки із своєю стратою із якої вони вийшли, але й з суспільством в цілому. Це декласовий елемент, люмпен – пролетаріат.

Стратифікації притаманні декілька системних властивостей:

- соціальність (позабіологічність) цього явища;

- традиційність, оскільки нерівність становища різних груп зберігається протягом всієї історії цивілізації;

- універсальність, тобто її історична зумовленість не забезпечує можливості оцінки її оптимальності стосовно конкретного суспільства;

- функціональність, тобто визнання її історичної неминучості передбачає відмову від методологічного сприйняття соціальної нерівності як зла , небажаного в суспільстві феномена, що дозволяє соціології перейти від виконання ролі соціальної критики, від прояву ціннісного почуття справедливості до наукового аналізу реальних відносин між людьми, причин і умов їх існування, їх одвічності і корисності для функціонування суспільства, його розвитку.

Соціальна мобільність

Кожна людина переміщується в соціальному просторі, в суспільстві, в якому вона живе. Іноді ці переміщення сприймаються людиною дуже відчутно і ідентифіковано (наприклад переїзд із Києва у Львів). Все це змінює позицію індивіда у суспільстві і свідчить про його переміщення в соціальному просторі. Проте, існують такі переміщення людини, які важко визначити як соціальні не лише оточуючим людям, а й самим індивідам. Наприклад, дуже складно визначити зміни становища індивіда у зв’язку із зростанням (або падінням) престижу, збільшенням або зменшенням можливостей використання влади, змінами доходу. Разом з тим, такі зміни у кінцевому результаті призведуть до змін в поведінці, системі відносин в групі, потребах, установках, інтересах і орієнтаціях. Такі переміщення можуть викликатися як природними (зміна у життєвому циклі особистості: від народження до старості), так і соціальними чинниками.

Існує два типа соціальної мобільності: горизонтальна і вертикальна.

Горизонтальні переміщення проходять в рамках груп, що утворюються на підставі номінальних параметрів, наприклад переїзд з одного місця проживання на інше, чи перехід працівника на інше місце роботи без просування по кар’єрній драбині. Вони самі по собі не означають «соціального росту» індивіда, хоча за певних обставин, можуть прискорювати або уповільнювати його.

Вертикальні соціальні переміщення передбачають перехід індивіда з нижчої страти до вищої або навпаки.

Соціальна мобільність - це вертикальне або горизонтальне переміщення індивіда в соціальному просторі.