Незважаючи на важливу роль цього суб'єкта застосування спе­ціальних знань, законодавець (ст. 75 КПК) не стоїть на позиції обов'язкового залучення його у справі, за винятком тих випадків, котрі обумовлені у ст. 76 КПК і є обов'язковими для слідчого.

Обов'язковими випадками призначення та проведення у справі експертизи є: встановлення причин смерті; тяжкості і характеру тілесних ушкоджень; визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого при наявності у справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності; встановлення статевої зріло­сті потерпілої в справах про злочин, передбачений ст. 155 ККУ[5]; встано­влення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність; якщо про це не має відповідних документів і неможливо їх одержати (ст. 76 КПК). Слідчий незалежно від будь-яких обставин повинен обов'язково у цих випадках призначати і провести у справі експерти­зу із залученням експерта (експертів), що має спеціальні знання, досвід та навички для дачі висновку по поставленим перед ним питанням. Експерт, переважно, залучається слідчим за власною ініціативою, виходячи з обставин справи та необхідності проведення глибокого та всебічного дослідження й аналізу матеріалів та об'єктів у справі.

"Судова експертиза чи експертиза у кримінальному процесі, - пише М.В. Костицький, - це саме дослідження, процес пізнання, яке проводить експерт, і обґрунтування висновку відповідно до встанов­леного законом порядку"[6].

Аналогічних поглядів дотримувалася більшість вітчизняних фахівців. Верховною Радою України 25 лютого 1994 року було прийнято Закон України "Про судову експертизу", в якому у ст. 1 дано таке ви­значення експертизи: "Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду"[7].

Проведення експертного дослідження - процесуальний по­рядок збору доказів слідчим за допомогою експерта, який само­стійно на підставі постанови слідчого вивчає необхідні об'єкти, що зібрані у справі, для встановлення нових фактичних даних з питань, які поставлені перед ним суб'єктом розслідування.  А В.В. Циркаль і В.К. Лисиченко під експертним дослідженням розуміють "вивчення обізнаною особою наданих їй об'єктів і матері­алів справи, виявлення, аналіз або порівняння притаманних їм власти­востей і ознак із застосуванням відповідних способів, методик і технічних засобів, оцінка і формулювання на основі спеціальних знань висновків у вигляді відповідей на поставлені питання"[8].

Оскільки призначення експертизи у справі є процесуальним рі­шенням слідчого та її проведення строго регламентовано нормами процесуального права, вона є процесуальною дією при доказуванні зі специфічною формою, де експерт, використовуючи свої спеціальні знання, навички і досвід, самостійно в межах своєї компетенції вияв­ляє нові докази, що мають значення для пізнання злочину. Саме цією специфічною формою експертиза відрізняється від інших процесуаль­них засобів доказування у справі і, в першу чергу, - від залучення спе­ціалістів при зборі доказів.

Виходячи з цього, необхідно чітко визначитися з предметом, суб'єктом і об'єктом такого дослідження.

Предмет експертизи визначається питаннями, які ставить слідчий чи інша уповноважена особа. Найбільш поширеними на практиці та описаними в літературі є такі експертизи: криміналістичні, серед яких: криміналістична екс­пертиза почерку, технічна експертиза документів, дактилоскопічна, трасологічна, криміналістична експертиза вогнепальної зброї, боєпри­пасів, вибухових пристроїв, холодної зброї тощо; судово-медична (екс­пертизи живих осіб, трупа, виділень і часток тіла людини, про непра­вильне лікування); судово-психіатричні; судово-ветеринарні; судово-психологічні; судово-бухгалтерські; судово-економічні, судово-хімічні; судово-технічні; судово-фоноскопічні; судово-одорологічні; пожежно-технічні; судово-технологічні; товарознавчі; агротехнічні; біологічні; фізичні; хімічні та ін.

Суб’єктом експертного дослідження є особа - експерт, яка во­лодіє спеціальними знаннями, навичками і досвідом у певній галузі нау­ки, техніки, мистецтва та ремесла, і діє у кримінальному процесі за дорученням слідчого з метою збору доказів у кримінальній справі.[9]

Згідно із Кримінально-процесуальним кодексом (ч. 1 ст. 66; ч. 2 ст. 75 КПК) як експерт може бути викликана будь-яка особа, яка має необхідні знання для дачі ви­сновку з питань, що досліджуються, тобто суб'єктом експертного до­слідження є фізична особа, котру визначає слідчий. Це відповідає про­цесуальній самостійності і незалежності слідчого при зборі доказів,

Слідчий несе персональну відповідальність за збір доказів і справу в цілому, отже він повинен сам вивчати компетентність спеці­аліста, що залучається як експерт, роз'ясняти йому права і обов'язки, а також особисто попереджати про кримінальну відповідальність за відмову від виконання покладених на нього обов'язків, а також за дачу завідомо неправдивого висновку. Про все це зазначається у протоколі, як наголошено у ч. 3 ст. 196 КПК. Експерт у визначених законом діях є також самостійним суб'єктом (ст. 75, 77 КПК).

Об’єктами експертизи є живі істоти, матеріальні предмети. документи, їх властивості й ознаки, явища і процеси, які містять пев­ну інформацію про обставини події (або її відсутність), що розслідує­ться у кримінальній справі.[10]

Таке широке визначення об'єктів експертизи пов'язане з тим, що злочини як суспільне небезпечні діяння конкретних суб'єктів є породженням ряду факторів, процесів та явищ живої і неживої при­роди та суспільства, в результаті яких зазнають змін навколишнє сере­довище та суспільні відносини. Весь цей комплекс об'єктів за умов злочинного діяння стає носієм певної інформації, сприйняття якої у необхідних випадках вимагає науково-дослідної діяльності того чи іншого експерта, який володіє спеціальними знаннями для її пізнання і використання у кримінальній справі.

Навіть у випадках, коли не було ніякого злочинного діяння або воно не було суспільне небезпечним, інколи у порушеній кримінальній справі із залученням експерта потрібно дослідити цілий ряд різних об'єктів з метою підтвердження того факту, що вони не зазнали ніяких змін, які б вказували на скоєння кримінального діяння або його суспільну небезпеку.

Експертне дослідження як науковий процес пізнавальної діяль­ності має два рівні пізнання - емпіричний і теоретичний. Наприклад, експерт-психіатр досліджує психічний стан людини, судовий медик - фізичний стан здоров'я людини для визначення її працездатності тощо. Звичайно, зазначені експерти не можуть дати повноцінного висновку без дослі­дження в комплексі й матеріальних предметів, а також документів, подій, явищ тощо, що спричинили зміну певного стану цих людей. Це саме спостерігається при проведенні у справі пожежно-технічної екс­пертизи, коли досліджується таке явище, як самозагоряння вугілля, торфу, негашеного вапна, соломи, проолієного ганчір'я та інших речо­вин. Експерти-автотехніки дуже часто досліджують взаємозв'язок між неправильними діями водія і наслідками дорожньо-транспортної події.

Таким чином, об'єктом експертного дослідження не завжди є речові докази та матеріали кримінальної справи. Об'єктами дослі­дження є будь-які предмети, явища і процеси, що зібрані, процесу­альне задокументовані та мають відношення до обставин, що роз­слідуються, у кримінальній справі.

Для об'єктивного пізнання експертом предмету дослідження, який випливає із питань, що поставлені перед ним слідчим, йому по­трібно дослідити максимальну кількість фактичних даних різних дже­рел. У цьому законодавець не обмежує експерта, а навпаки, він має право на отримання додаткових матеріалів чи зразків для дослідження (ч. 4 ст. 77, ч. 1 ст. 199 КПК). Єдиною умовою є те, що всі матеріали, необхідні для експертного дослідження, повинні бути зібрані слідчим і передані експерту.

Класифікація експертиз.

Кримінально-процесуальне законодавство розподіляє експерти­зи на досудовому слідстві за такими ознаками:

а) за місцем проведення - на експертизи, що проводяться екс­пертами експертних установ та експертизи, що проводяться окремими фізичними особами зі спеці­альними знаннями (також експерами), котрі призначаються слідчими у кримінальній справі, тобто проводиться не в експертній установі (ч. 2 ст. 75, ч, 3, 4 ст. 196, ст. 198 КПК);

б) за кількістю експертів - на одноосібні та експертизи, що проводяться декількома експертами (ч. 3 ст. 75 КПК).

У науковій літературі та практиці останні прийнято ділити на комісійні та комплексні експертизи.

Комісійною експертизою називають таке дослідження об'єктів, яке проводить група (комісія) експертів, що володіють однаковими спеціальними знаннями, навичками та досвідом. Залучення декількох експертів до проведення експертизи часто викликається великою кіль­кістю об'єктів дослідження або його складністю. Комісіями із трьох експертів завжди проводяться судово-психіатрична, судово-медична експертизи з метою визначення втрати працездатності особи тощо. Комісійні експертизи призначаються для проведення повторних дослі­джень речових доказів чи інших об'єктів.

Комплексною експертизою прийнято називати експертизу, яку проводить комісія експертів, що володіють різними спеціальностями, оскільки встановлення тієї чи іншої обставини і вирішення певних пи­тань вимагає прикладення комплексу знань, навичок та досвіду з декількох галузей науки. Такі експертизи призначаються тому, що інколи один або навіть декілька експертів однієї спеціальності не мо­жуть дати конкретної відповіді на поставлені питання, які мають зна­чення у кримінальній справі, або досліджувані об'єкти вимагають од­ночасного вивчення різними спеціалістами.

Якщо експерт володіє спеціальними знаннями у різних галузях і застосовує їх при дослідженні, то така експертиза також матиме ком­плексний характер. Наприклад, при вогнепальних пошкодженнях на тілі людини можуть залишатися хімічні частинки металу, інших речовин та капоті. Для визначення, чи є ці пошкодження вогнепальними, який вид зброї, боєприпасів був застосований, потрібні спеціальні знання судо­во-медичного експерта, експертів-криміналістів та хіміків.

У результаті комісійної чи комплексної експертизи експертами складається загальний акт з викладенням своїх висновків. Коли екс­перти не дійшли згоди щодо спільних висновків, то кожен із них має право скласти свій окремий акт та висновки (ч. З ст. 75 КПК).

в) за кількістю і якістю досліджуваних об'єктів та повнотою і обґрунтованістю висновку - на первинні (ч. 2-4 ст. 75 КПК), додат­кові (ч. 5 ст. 75 КПК) та повторні (ч. 6 ст. 75 КПК) експертизи.

Первинною є експертиза, предметом якої виступає об'єкт, що досліджується вперше.

Додаткова експертиза призначається слідчим тоді, коли він ви­знає, що висновок експерта не викликає у нього сумнівів щодо прави­льності по суті, але ґрунтується на дослідженні не всіх об'єктів або не містить достатньо обґрунтованих, ясних і повних відповідей на всі питання, поставлені перед експертом. За названих обставин додаткова експертиза може і не призначатися, якщо слідчий при допиті експерта (ст. 201 КПК) та аналізі інших доказів у справі повною мірою з'ясує питання, які мають значення у справі.

В іншому разі слідчий за власною ініціативою має право при­значити додаткову експертизу. Ініціаторами такої експертизи на стадії досудового слідства можуть виступати також прокурор (ч. 1, п. З і 5 ст. 227 КПК), обвинувачений (ч. 2 ст. 202 КПК), захисник (ч. 2, п. 8 ст. 48 КПК).

Проведення додаткової експертизи, як правило, доручається то­му ж самому експерту, але може бути доручено й іншому експерту.

Виходячи із обставин справи, перед експертом, який проводить до­даткову експертизу, можуть ставитися і додаткові питання. Додаткові пи­тання можуть бути поставлені у тих випадках, коли з'явилася нова версія у справі, нові об'єкти, або опис дослідження останніх та обґрунтування пізнаного не дозволяють правильно оцінити висновок експерта.

Необхідність постановки додаткових питань може випливати із висновку експерта, який проводив первинну експертизу. Наприклад, при дослідженні об'єктів експерт виявив такі характерні ознаки, які можуть самі або у сукупності з іншими слугувати основою для певного висновку та відповіді на питання, які мають значення у справі, але постанові слідчого ці питання з певних причин не були висунуті перед експертом. Виявивши такі факти, експерт вправі на них вказати в своєму висновку (ст. 200 КПК).

Коли у процесі розслідування з'являються зовсім нові об'єкти, версії, які не мають прямого відношення до вже досліджуваних, але для їх пізнання потрібні аналогічні спеціальні знання, призначається не додаткова, а знову ж таки первинна експертиза, яка може бути до­ручена цьому ж самому або іншому спеціалісту.

Повторна експертиза - це дослідження заново іншим спеціаліс­том (спеціалістами) об'єктів попередньої експертизи, а також методи­ки її проведення для перевірки повноти, об'єктивності та достовірності висновків експерта(експертів).

Відповідно до частини 2 статті 75 КПК повторна експертиза у кримінальній справі призначається слідчим у випадках, коли:

а) висновок експерта буде ним визнано необґрунтованим;

б) висновок суперечить іншим матеріалам справи;

в) є інші підстави, що викликають сумніви у нього стосовно

правильності висновку.

г) за видом спеціальних знань , що застосовуються при прове­денні експертних досліджень.

У процесуальному законодавстві згадується лише два види даних екс­пертиз:

1) судово-медична, яка є обов'язковою для встановлення причи­ни смерті особи, тяжкості й характеру тілесних ушкоджень; статевої зрілості потерпілої у справах про зґвалтування; віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати (п. 1, 2, 4, 5 ч. 1 ст. 76 КПК), а також щодо осіб, які у зв'язку зі своїми фізичними вадами не здатні правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про них показання (п. З ч. 1 ст. 69 КПК);

2) судово-психіатрична, яка є обов'язковою для визначення психічного стану обвинуваченого за наявності у справі даних, які ви­кликають сумнів щодо його осудності (п. З ч. 1 ст. 76 КПК), а також щодо особи, яка у зв'язку зі своїми психічними вадами нездатна пра­вильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати показання про них (п. З ч. 1 ст. 69 КПК).

Не дослідженим є питання стосовно проведення експертизи у кримінальній справі експертами зарубіжних країн. Відомо, що у ба­гатьох розвинених країнах заходу наявні величезні напрацювання у галузі криміналістики та інших сферах, наукові дослідження яких широко використовуються у кримінальному судочинстві.

Спеціальні норми, які мають регулювати залучення іноземних фахівців, у кримінально-процесуальному законодавстві України відсут­ні, але не існує і заборони (ст. 31, 75, 196, 198 КПК). Навпаки, у час­тині 2 статті 75 КПК зазначено, що як експерт може бути викликана будь-яка особа, яка має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань.

У статті 23 Закону України "Про судову експертизу" сказано, що керівники спеціалізованих установ та відомчих служб, які прово­дять судові експертизи, у необхідних випадках мають право за згодою органу або особи, що призначила судову експертизу, включати до складу експертних комісій провідних фахівців інших держав. Такі спіль­ні експертні комісії здійснюють судові експертизи за нормами проце­суального законодавства України.

Ця норма є дуже загальною, не дає відповіді на багато питань процесу залучення експерта і стосується тільки того інозем­ного фахівця, який проводитиме дослідження у складі комісії українсь­ких експертів, а не самостійно.

Висновок експерта.

Акт судової експертизи складається із заголовка і трьох частин: вступної, дослідницької та висновків. У заголовку акта зазначається його номер, вид судової експертизи за наведеною нами вище класифі­кацією, дата його складання та місце її проведення.

У першій частині зазначається: посада і прізвище слідчого; ко­ли, яку і у якій справі він призначив експертизу; дата надходження постанови про призначення експертизи; які і як упаковані та опечатані матеріали, що поступили на експертизу; дата та спосіб їх доставки (якщо об'єктом є особа, то де вона знаходиться); відомості про експер­та (прізвище, ім'я та по батькові, освіта, спеціальність, вчений ступінь та наукове звання, стаж експертної діяльності та посада, якщо він пра­цює в експертній установі); перелік та зміст питань, які поставлені пе­ред експертом; відомості про осіб, які були присутні при проведені експертизи (прізвище, ініціали, процесуальне становище); коли і ким роз'яснені експерту його права і обов'язки, ким попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 384, 385 Кримінального кодексу України. При проведенні додаткових, повторних, комісійних чи комп­лексних експертиз у вступній частині відповідно викладаються відо­мості про всіх експертів, а також коротко описуються попередні екс­пертизи у справі, хто їх проводив, висновки та мотиви призначення додаткових, повторних, комісійних чи комплексних експертиз.

У другій (дослідницькій) частині акта експерт детально описує: процес розпечатування, розпаковування об'єктів та результати їх огля­ду; в присутності кого це відбулося; процес та результати досліджень об'єктів експертизи, хто був присутній; яка застосовувалась науково-обгрунтована методика, довідково-нормативна документація, їх дже­рела; експертні експерименти та їх результати; способи фіксації та до­кументування досліджень і експериментів; які використовувались нау­ково-технічні засоби і в яких конкретно дослідницьких операціях екс­перта; відомості про експериментальні зразки та їх використання у дослідженні; з чийого дозволу, у чиїй присутності у процесі дослі­дження були знищені, пошкоджені чи видозмінені об'єкти досліджен­ня, як саме.

У дослідницькій частині окремо описується кожний об'єкт, вид дослідження та його результати. Якщо не вдалося установити певного факту, що випливає з поставленого питання слідчим, то експерт деталь­но описує причини неможливості дати відповідь. У цій же частині екс­перт описує нові факти і спосіб їх виявлення у процесі додаткової чи повторної експертизи у певному співвідношенні з попередніми експе­риментами. Експерт описує і ті факти, які мають значення для справи, але йому з цього приводу не були поставлені питання. Якщо експертизу проводять декілька експертів, то кожний експерт має право окремо ви­класти свою діяльність та дослідження або скласти окремий акт.

Дуже важливим для дослідницької частини є викладення екс­пертом аргументації кожного результату в дослідженнях та встановле­ного (пізнаного) факту, що не завжди робиться, а це, у свою чергу, ускладнює оцінку експертного дослідження слідчим і судом.

Не менш значущим є і те, що при дослідженні та мотивації його результатів експерт не повинен торкатися питань правового характеру, що знаходяться поза межею його компетенції. Це стосується не тільки питань кримінального права і кримінального процесу. Однаковою мі­рою це відноситься до будь-яких правових норм, у тому числі тих, що регулюють відносини у сфері його спеціальної діяльності. У своїй ро­боті експерт повинен керуватись законами, підзаконними актами, на них посилатись в акті, але не давати своїх суджень щодо правомірності чи не правомірності дій відповідних суб'єктів, котрим належало ними керуватись і виконувати. Це компетенція спеціалістів у галузі юрисп­руденції. У нашому випадку - слідчого і прокурора.

Якщо експерт не може відповісти на якесь питання слідчого, то він у дослідницькій частині акта детально описує причини цього (не­достатність матеріалів для дослідження, відсутність науково обґрунтованих методик, некомпетентність тощо).

У третій частині акта експерт викладає письмово свої висновки у вигляді відповідей на питання слідчого. Відповіді мають бути стислими, але глибокими за змістом, конкретними і по суті питань. Зміст цих відпо­відей не повинен викликати неясність і неоднозначність їх розуміння.

Якщо експерт не може категорично або взагалі з певних причин відповісти на питання, то викладає свої висновки про ймовірність встановленого факту або неможливість його встановити.

У свою чергу, категоричні та ймовірні висновки бувають пози­тивними або негативними, що залежить від поставлених питань. Коли перед експертом ставиться питання про підтвердження якогось факту, то він, прийшовши у процесі дослідження до стверджуючого виснов­ку, робить категоричний чи ймовірний позитивний висновок або від­повідь на питання слідчого, і навпаки.

Після складання акта експертизи експерт підписує кожну його сторінку і ставить підпис на останній сторінці після викладу своїх ви­сновків. Останній підпис експерта, якщо він є штатним спеціалістом експертної постанови, завіряється печаткою. Експертом підписуються також додатки до акту. Як додатки можуть бути фотографії, діаграми, голограми, різні магнітні та електронні носії інформації про об'єкти та процес і результати їх експертного дослідження, експертні і експериментальні зразки тощо. Вони мають значення у справі, а особливо коли у ході експертизи були знищені, пошкоджені або ви­дозмінені об'єкти, що були в єдиному екземплярі. Тому експерт пови­нен у таких випадках використовувати всі необхідні сучасні науково-технічні засоби для технічного документування експертних об'єктів на момент їх надходження на експертизу.

Висновок експерта за кримінально-процесуальним законодавст­вом (ст. 65 КПК) служить джерелом доказів, а встановлені експертом в процесі дослідження об'єктів нові фактичні дані є доказами у кримінальній справі.

При дослідженні і оцінці предметів та інших матеріалів експерт з використанням своїх спеціальних знань і логічного мислення виявляє нові фактичні дані, які раніше не були відомі слідству, а тому вони мають бути ним аргументовані, що одночасно полегшує їх оцінку слідчим.  

Висновок експерта, як й інші джерела доказів (ч. 1 ст. 67 КПК), має бути критично оцінений слідчим за своїм внутрішнім переконан­ням. Ніякі докази, у тому числі виявлені експертом (ч. 2 ст. 67, ч. 4 ст. 75 КПК), не мають наперед установленої сили. Тому висновки експерта по­винні базуватися на об'єктивному дослідженні об'єктів та достовірній інформації про них, критичній оцінці ним інших фактичних даних, зібраних у справі. При досліджені матеріалів експерт повинен володіти і вдало використовувати передові науково-обгрунтованні методики і науково-технічні засоби. У дослідницькій частині акта експерт зо­бов'язаний описати хід логічного мислення та аналізу пізнання, які спродукували його висновки. Висновок експерта повинен оцінюватись слідчим з позицій наукової методології пізнання і відповідності їх до­стовірним знанням про об'єкти дослідження. Слідчий перевіряє, чи дано відповіді на всі його питання, а також - правильність організації експертизи та правомірність дій експерта. Не менше важливим є простота викладу (опису) експертом в акті процесу дослідження для його доступності не тільки для слідчого, а всіх інших осіб, які беруть участь у судочинстві.

Судово-експертна діяльність в Україні може здійснюватися на підприємницьких засадах на підставі ліцензії, що видається Міністерством юс­тиції України.

II. Спеціаліст, як учасник кримінального процесу.