У сучасному світі ринки різних країн і груп країн не відділені друг від друга, а знаходяться в стані складної взаємодії і взаємозалежності.

Світовий ринок — це сукупність національних ринків окремих країн, зв'язаних один з одним товарно-грошовими і валютно-фінансовими відносинами. В основі світового ринку лежить міжнародний поділ праці. Ступінь розвитку світового ринку відображає рівень інтернаціоналізації суспільного виробництва.

Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) — це діяльність суб'єктів господарської діяльності України й іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаєминах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

До зовнішньоекономічної діяльності відносяться:

• експорт і імпорт товарів, капіталів і робочої сили;

• надання суб'єктами ЗЕД різного роду послуг один одному;

• наукова, технічна, виробнича, навчальна й інша кооперація з іноземними суб'єктами ЗЕД;

• міжнародні фінансові операції;

• кредитні і розрахункові операції між суб'єктами ЗЕД;

• спільна підприємницька діяльність між суб'єктами ЗЕД.

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні можуть бути:

• фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства;

• юридичних осіб, що мають місцезнаходження в Україні і зареєстровані як такі;

• об'єднання фізичних і юридичних осіб, що мають місцезнаходження в Україні;

• спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України й іноземних суб'єктів господарської діяльності (у тому числі винятково за участю іноземного капіталу), зареєстровані в Україні і як такі, що мають тут постійне місцезнаходження.

Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності й інших ознак мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законодавством.

У залежності від господарської спрямованості й економіко-правових умов в Україні можуть створюватися наступні спеціальні (вільні) економічні зони:

• зовнішньоторговельні;

• комплексні виробничі;

• науково-технічні;

• банківсько-страхові;

• зони прикордонної торгівлі.

Крім зазначених вище, в Україні можуть створюватися також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, що поєднують у собі елементи зон різних типів.

У загальному випадку регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється:

• державою в особі відповідних органів у межах їхньої компетенції;

• недержавними органами керування економікою (товарними і фондовими біржами, торгово-промисловими палатами, асоціаціями, союзами й іншими організаціями координуючого типу);

• самими суб'єктами ЗЕД на підставі відповідних координаційних угод, укладених між ними.

Держава здійснює регулювання зовнішньоекономічної діяльності, використовуючи для цього різні засоби, іншими словами, держава проводить відповідну його інтересам зовнішньоекономічну політику. В Україні зовнішньоекономічну політику формує Верховна Рада, що приймає, змінює і скасовує закони, що стосуються ЗЕД. КМУ вживає заходів по здійсненню зовнішньоекономічної політики відповідно до прийнятих законів. Безпосереднє регулювання і контроль ЗЕД здійснюють Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі і Державна митна служба України.

Існує досить велика кількість засобів зовнішньоекономічного регулювання, який можна розбити на дві основні групи:

• тарифні;

• нетарифні.

Тарифне регулювання здійснюється за допомогою митних тарифів.

В Україні діє Єдиний митний тариф, що представляє собою звід ставок мита, стягнутих при імпорті товарів з-за кордону на митну територію України. У тарифі ставки мита визначені у відсотках від митної вартості товарів. Мито, що підлягає сплаті, розраховується митним органом по ставках тарифу, що діє на день подачі митної декларації.

Тарифи по розмірах ставок розділяються на три різновиди:

• преференційні ставки (включаючи звільнення від сплати мита) — застосовуються до товарів, що відбувають із країн, що входять разом з Україною в митні союзи чи утворюючим спеціальні зони;

• пільгові ставки — застосовуються до товарів, що відбувають із країн, що користаються в Україні режимом найбільшого сприяння;

• повні ставки — застосовуються до всіх інших товарів.

Мита підвищують вартість імпортних товарів на внутрішньому ринку і можуть використовуватися для захисту національних виробників аналогічних товарів.

До нетарифних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відносяться:

• кількісні обмеження;

• фітосанітарний, ветеринарний і інший види санітарного й екологічного контролю;

• податки на імпорт і експорт;

• валютні обмеження;

• антидемпінгові мита;

• міжнародні торгові договори й угоди.

Кількісні обмеження містять у собі квотування і ліцензування.

Квоти — це граничні обсяги визначених товарів, що дозволено імпортувати (експортувати) на територію країни протягом визначеного терміну. Ліцензії — це дозволу на імпорт (експорт) товарів протягом якогось часу, видавані Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі.

Установлення санітарного контролю служить мірою санітарної безпеки.

Податки на імпорт і експорт установлюються понад мито і спрямовані на обмеження торгівлі товарами визначених груп.

Валютні обмеження зв'язані, як правило, з одержанням дозволу на використання валюти для імпортних закупівель, з метою недопущення відходу валютних засобів за кордон.

Держава може також уживати заходів по припиненню несумлінної конкуренції при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, зокрема, у випадках демпінгу - продажу товарів за цінами нижче контрактних на міжнародних товарних ринках. У випадку установлення факту демпінгу до вітчизняних чи іноземних підприємців може бути застосоване антидемпінгове мито.

Держава регулює зовнішньоекономічну діяльність також і шляхом висновку різних торгових договорів і угод, у яких установлюються принципи торгових взаємин з іноземними державами.