Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Зміст
Вступ
1 Загальні принципи та інструменти державного регулювання
1.1 Податково-бюджетна система
1.2 Бюджетна система
1.3 Цінове регулювання
1.4 Грошово-кредитне і валютне регулювання
1.5 Кредитна політика
1.6 Зовнішньоекономічне регулювання
2 Досвід державного регулювання зарубіжних країн
2.1 Американська модель
2.2 Японська модель
3 Державне регулювання економіки Україні в умовах кризи
3.1 Становлення економічних функцій Української держави
3.2 Cитуація в Україні під час кризи
Висновки
Список літератури
ДодатОК
ВСТУП
Наявність двох основних концепцій економічної політики держави є відображенням тісного взаємозв’язку в реальному житті між державним регулюванням економіки та її ринковим саморегулюванням. Держава і ринок визначають напрям, в якому розвиваються економічні процеси. Обсяги регулюючих функцій, які виконують держава і ринок, час від часу змінюються. Серед головних чинників таких змін – рівень розвитку продуктивних сил, політична орієнтація країни, характер історичного етапу, на якому знаходиться суспільство, його соціальна структура, національні особливості та ін.
Там, де порушувалася гармонія взаємодії ринку і держави, країни потрапляли до глибокої кризи. Якщо взагалі відкидається ринок, логіка економічних процесів призводить таку державу до повної стагнації. Більш ніж півстолітня практика колишнього Радянського Союзу на рубежі 70 – 80-х років завершилася глибокою і всеосяжною кризою.
Якщо ж, навпаки, суспільство розвивається тільки на основі ринкових механізмів, вільної конкуренції, тоді їх сліпа стихія також призводить до потужних соціальних струсів. Весь західний світ у зв’язку з такою практикою пережив у 1929 – 1933 рр. часи „великої депресії” і зробив відповідні висновки, створивши систему державного економічного регулювання.
Знайти розумне співвідношення між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням – одне з ключових завдань, яке на сьогодні постало перед Українською державою. Україна має формувати таку національну модель ринку і державного регулювання економіки, яка враховувала б історичні реалії та сучасний зарубіжний досвід.
Основна мета даної курсової роботи полягає у вивчені особливостей державного регулювання економікою.
Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:
· дослідити особливості політики державного регулювання економіки;
· розглянути концепції макроекономічної рівноваги як підґрунтя економічної політики держави;
· визначити основні функції державного регулювання економіки;
· проаналізувати національні особливості державного регулювання економіки.
Предметом курсової роботи є економічні відносини, які виникають у процесі державного регулювання економіки.
Об’єктом курсової роботи є система державного регулювання економіки.
Податково-бюджетна система
Оподатковування — це метод розподілу прибавочної вартості між суб'єктами, що хазяюють, і державою. Податки є обов'язковими платежами, що стягуються державою з підприємств і громадян відповідно до законодавчих актів.
Ставки податків установлюються Верховною Радою, а також місцевими Радами в межах їхньої компетенції відповідно до відповідних законів про оподатковування і не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Застосування методів і способів оподатковування, визначення видів, ставок і порядку сплати податків складають податкову політику держави, що є одним з найголовніших важелів державного регулювання економіки.
Держава проводить податкову політику, розробляючи і приймаючи податкові закони. На сьогоднішній день в Україні створена досить велика нормативна база по оподатковуванню, створений Податковий кодекс України.
Система оподатковування — це сукупність податків, зборів, мита, інших обов'язкових платежів, стягнутих у встановленому порядку в державний і місцеві бюджети і позабюджетні фонди.
Система оподатковування в Україні будується на принципах обов'язковості, рівнозначності і пропорційності, рівності і недопущення податкової дискримінації, стабільності, економічній обґрунтованості, рівномірності сплати і єдності підходу. У цілому система оподатковування повинна забезпечити оптимізацію структури розподілу і перерозподіли національного доходу з метою стимулювання матеріального виробництва, підвищення його ефективності і на цій основі найбільш повного задоволення державних і соціальних потреб.
Принципи побудови системи оподатковування, види податків, зборів і обов'язкових платежів, платники податків, об'єкти оподатковування, порядок зарахування і розподілу податків, порядок їхнього числення і терміни сплати, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлюються Законом України «Про систему оподатковування».
У загальному випадку податки підрозділяються на:
• загальнодержавні;
• регіональні (у випадку федерального пристрою держави);
• місцеві.
Місцеві податки і збори встановлюються місцевими Радами, але лише відповідно до приведеного переліку й у рамках граничних розмірів ставок, установлюваних законами України.
Залежність податкових надходжень від величини ставки податку характеризується так називаної кривої Лаффера. По Лафферу, оптимальної є середня сумарна ставка прямих і непрямих податків у розмірі 37,7%. Саме при такій ставці досягається максимальний рівень податкових надходжень у бюджет. В Україні ж, по оцінках фахівців, при сьогоднішній системі оподатковування середня сумарна ставка прямих і непрямих податків складає близько 80%. Якби ця ставка була 37,7%, український бюджет одержував би в три рази більше платежів.
Крім того, як показує досвід країн з розвитий ринковою економікою, для нормального функціонування економіки необхідно, щоб сумарний розмір оподатковування не перевищував однієї третини прибутку, отриманої підприємством. Перевищення зазначеної оцінки підриває основи відтворення і веде до розбалансування економіки. В Україні при декларованому рівні оподаткування прибутку 30%, що в загальному відповідає світовій практиці, фактично ж з урахуванням ціноутворення, порядку визначення витрат і обчислення прибутку, нерівномірності податкових пільг, особливостей методики числення і порядку сплати податків у підприємств вилучається понад 50%, а в деяких випадках — 70-80% прибутку.
Сьогодні пріоритетними напрямками реформування системи оподатковування є зниження розмірів ставок податків і інших обов'язкових платежів шляхом розширення бази для нарахування податків за рахунок скорочення і скасування пільг при визначенні об'єктів оподатковування, стабілізація ставок і термінів сплати податків.
Закон України «Про систему оподатковування» визначає, що ставки загальнодержавних податків, порядок їхнього числення і сплати можуть встановлюватися і змінюватися тільки спеціальними законами по оподатковуванню. Цим же законом передбачено, що ставки і механізм стягування податків не можуть уводитися законами про Державний бюджет на відповідний рік.
Бюджетна система
Мобілізація фінансових ресурсів у розпорядження держави і напрямок їх на фінансування загальнодержавних нестатків забезпечується загальнодержавними фінансами. До загальнодержавних фінансів відносяться: бюджет, державне обов'язкове страхування і позабюджетні цільові фонди.
Бюджет — це форма утворення і витрати коштів для забезпечення функціонування державної влади.
Державний бюджет являє собою кошторис грошових доходів і витрат держави на визначений період часу (рік, квартал, місяць). Іншими словами, це фінансовий план країни чи іншого адміністративно-територіального утворення (області, району, міста).
Принципи розподілу доходів і витрат між бюджетами різного рівня визначаються Законом України «Про бюджетну систему України».
Відповідно до цього закону бюджет має чотирьохрівневу структуру. Бюджет підрозділяється на:
1) центральний бюджет;
2) бюджети областей;
3) бюджети районів і міст;
4) районні бюджети в містах і відповідні їм бюджети в сільській місцевості.
Бюджети, названі в пунктах 2, 3 і 4, разом звуться місцевих бюджетів. На практиці ця структура обмежена трьома рівнями, оскільки районні бюджети і відповідні їм бюджети на селі, будучи інститутами, що доповнюють, найчастіше не виділені з районних (міських бюджетів).
До основних сфер діяльності, фінансуємим з місцевих бюджетів, можна віднести комунальне господарство, сферу соціального забезпечення, житлове господарство, сферу освіти, а також культуру і спорт.
З центрального бюджету фінансується оборона, центральна адміністрація, органи правосуддя і безпеки, приватизація, а також виплачуються субсидії, що направляються безпосередньо суб'єктам народного господарства.
Джерелами доходів центрального бюджету є такі податки: ПДВ, акцизний збір, мито, а також надходження від приватизації, зовнішньої торгівлі і від продажу військового майна. Інші податки, наприклад, податок на прибуток підприємств, прибутковий податок із громадян, транспортний податок чи податок на землю, відчисляються в місцеві бюджети.
У видатковій частині бюджету можна виділити наступні головні складові:
• основні державні послуги;
• фінансування культурних і соціальних нестатків;
• фінансування народного господарства (субсидії, дотації).
До основних державних послуг відносяться державна адміністрація, суспільна безпека, судочинство і національна оборона.
Прибуткова і видаткова частини бюджету містять указівки на джерела надходження і напрямку витрати засобів. Якщо підсумок видаткової частини перевищує підсумок доходів, говорять, що бюджет зведений з дефіцитом. Бюджетний дефіцит покривається за рахунок:
• внутрішніх державних позик;
• кредитів Національного банку України;
• зовнішніх джерел фінансування (кредити Світового банку, позики ЄЕС і розвитих країн — США, Японії і т.д.).
Ще одним елементом системи державних фінансів є позабюджетні фонди.
Позабюджетні фонди — це фонди, призначені для фінансування заходів, не передбачених у плановому порядку в бюджеті.
В Україні функціонують чотири великих соціальних позабюджетних фонди:
• Пенсійний фонд;
• Фонд соціального страхування;
• Фонд сприяння зайнятості населення;
• Фонд страхування від нещасливих випадків на виробництві.
Названі фонди цілком фінансуються за рахунок обов'язкових відрахувань підприємств, у залежності від понесених витрат на оплату праці працівників, і фактично мають характер податків на заробітну плату.
Крім чотирьох соціальних фондів існують і інші позабюджетні фонди, фінансуємі за рахунок обов'язкових відрахувань підприємств і маючих фіскальний характер. До їхнього числа відносяться Дорожній фонд, Фонд охорони праці, Інноваційний фонд, Паливно-енергетичний фонд, Державний фонд конверсії. Як і соціальні, ці фонди можуть включатися в бюджет на поточний рік.
Цінове регулювання
Ринкове ціноутворення може відбуватися в умовах вільного ринку, під впливом конкуренції й в умовах установлення монополії.
В умовах вільного ринку ціни встановлюються на базі ціни виробництва, що складається з витрат виробництва і середнього прибутку, з урахуванням попиту і пропозиції на даний товар на конкретному ринку.
На сьогоднішній день в Україні законодавчо встановлені наступні види цін:
• вільні (договірні);
• державні фіксуємі;
• регульовані.
Підприємства реалізують свою продукцію, послуги і майно за цінами, установлюваним самостійно чи на договірній основі (вільним чи договірним цінам), а у випадках, передбачених законодавством — за державними цінами.
У вільних цінах враховуються собівартість виробництва і прибуток без обмеження рівня рентабельності. У вільні ціни підакцизних товарів включаються також суми акцизів по встановлених ставках.
Реалізація продукції здійснюється виготовлювачами по сформованим у такий спосіб цінам, збільшеним на суму податку на додаткову вартість.
При реалізації через біржі, торгово-посередницькі фірми й інших посередників до вільних цін додаються постачальницько-збутові надбавки, у яких враховуються комісійні за послуги і витрати посередника.
На продукцію підприємств, що займають монопольне положення на ринку товарів і послуг, що визначають масштаб цін в економіці, здійснюється державне регулювання цін.
Ціноутворення на підприємстві здійснюється службою цін, що готує проекти цін на вироблені товари, погоджує їх з торгівлею, розробляє договірні ціни, дає висновки по проектах цін на продукцію, що поставляється постачальниками.
Регулююча діяльність держави в області ціноутворення переслідує дві основні цілі:
• недопущення монополізації ринку;
• приборкання інфляції.
Це здійснюється шляхом контролю з боку державних органів за торговими надбавками і встановлення рівня цін у випадку, якщо відбувається явний обвал ринку, а також шляхом заключення угод з підприємцями про контроль за ростом цін.
В умовах інфляції держава в особі уряду може проводити тверду політику по стримуванню темпів росту цін.
До мір цієї політики можуть відноситися:
• установлення граничного рівня торгової і постачальницької надбавки (націнки) при реалізації товару (продукції) — до 55% до ціни виробника;
• установлення граничного рівня рентабельності — 5% до товарообігу, чи 10-45% від собівартості.
При невеликому рівні інфляції з метою підтримки товаровиробника держава може проводити політику лібералізації цін.
Функції контролю за цінами в Україні виконує Державна інспекція по контролі за цінами. Інспекція стежить за дотриманням підприємцями єдиних принципів формування собівартості, структури цін і тарифів, визначених чинним законодавством, порядку формування відпускної ціни, виявляє випадки необґрунтованого завищення цін. Разом із Союзом захисту споживачів інспекція припиняє спроби підприємств перекласти економічно невиправдані витрати і непрямі витрати на плечі споживачів продукції. Разом з Антимонопольним комітетом інспекція прагне попередити зловживання, що випливають з пануючого положення якого-небудь підприємства при заключенні торгових угод (відмовлення від продажу, нав'язування мінімальних цін), а також зловживань в організації збуту, зв'язаних з торгівлею зі знижкою, з поверненням платежів, зі створенням дискримінаційних умов продажу і т.д.
Законодавством передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про ціноутворення.
Кредитна політика
Кредитна політика є складовою частиною єдиної грошово-кредитної політики. Держава покликана забезпечити розподіл кредитів на користь приватних осіб, підприємств і при необхідності держави в такому обсязі, під такий відсоток і на такі терміни, що найбільше відповідають інтересам суспільства.
Ведуче місце центрального банку країни в області грошового обігу як емітента банкнот, так і кредитора комерційних банків дозволяє йому регулювати розподіл кредитів за допомогою дисконтної політики, що він проводить, здійснюючи переоблік векселів і операції на грошовому ринку. Обмежуючи обсяг і підвищуючи процентні ставки по наданих кредитах, центральний банк змушує комерційні банки обмежувати обсяг їхніх операцій, у результаті яких створюються нові платіжні засоби. І навпаки, проводячи ліберальну політику «дешевих грошей», він дозволяє банкам розширювати кредитування і тим самим прискорювати емісію платіжних засобів.
Міри кредитної політики можна розділити на два типи в залежності від того, чи впливають вони безпосередньо на процентні ставки або регулюють обсяг кредитування економіки в цілому чи носять виборчий характер.
Зміна процентної ставки має на меті чи стимулювати, навпаки, стримувати надання кредитів, роблячи їхній більш дешевими чи дорогими в залежності від стану економіки і грошового обігу. Змінюється як офіційна дисконтна ставка, застосовувана центральним банком, так і обсяг його операцій на грошовому ринку. Також можуть мінятися умови банківського кредитування підприємств і приватних осіб.
Іншим методом кредитного регулювання є обмеження обсягу кредитування як Національним банком, так і комерційними банками.
Обсяг кредитної емісії НБУ визначається Основами грошово-кредитної політики, затверджуваними Верховною Радою України на календарний рік.
Суб'єктами кредитних відносин НБУ виступають насамперед уряд (Кабінет міністрів України), комерційні банки, а також окремі юридичні і фізичні особи.
Основним одержувачем кредитів НБУ є КМУ. Ці кредити, як правило, направляються на покриття поточного дефіциту державного бюджету. По таких позичках установлюються пільгові (занижені) відсотки. Сьогодні кредити НБУ є основним джерелом внутрішнього державного боргу. Так, у 1993 році основу боргу, прокредитованого НБУ, склали державні витрати, оплачені безпосередньо за рахунок кредиту, минаючи бюджет.
До таких витрат відносилися:
• компенсації населенню в зв'язку зі знецінюванням внесків і страхових внесків;
• компенсації на збільшення виторгу сільськогосподарських виробників за реалізовану державним організаціям продукцію;
• кошти, спрямовані на індексацію оборотних коштів держпідприємств, фінансове оздоровлення сільського господарства і т.д.
Безпосереднє кредитування Національним банком України підприємств обмежено. Він видає кредити в основному тим суб'єктам, що хазяюють, що зайняті матеріально-технічним забезпеченням діяльності НБУ. Практикується також видача позичок співробітникам НБУ з засобів фонду матеріального заохочення.
Основний обсяг кредитування здійснюється комерційними банками, однак держава в особі НБУ може безпосередньо впливати на операції комерційних банків, обмежуючи загальну суму наданих ними кредитів у різній формі. При перевищенні банками встановленого ліміту кредитування до них застосовуються строгі санкції.
Регулювання кредитної діяльності здійснюється прямим втручанням у розподіл кредитів. Держава може надавати цільовий пільговий державний кредит юридичним і фізичним особам, спрямований на активізацію інвестиційної діяльності підприємств або поліпшення житлових умов громадян.
В Україні здійснюється довгострокове державне кредитування будівництв і об'єктів виробничого призначення, а також громадян на споживчі нестатки за рахунок бюджету, кредитування цільових виробничих програм за рахунок централізованих ресурсів НБУ, а також кредитування інвестиційних проектів за рахунок міжнародних кредитів.
Державний кредит надається на капітальні вкладення тільки виробничого призначення. У підприємств усіх форм власності це витрати на технічне переозброєння, реконструкцію і розширення виробництва, на придбання устаткування, що не входить у кошториси будівництв. Довгостроковий кредит використовується також при будівництві нових підприємств і споруджень, що мають важливе народногосподарське призначення. Довгостроковий кредит надається підприємствам на зазначені цілі на принципах зворотності, терміновості, платності і забезпеченості.
Переваги при довгостроковому кредитуванні мають проекти, що забезпечують народногосподарську ефективність, вирішують економічні і соціальні проблеми країни, розширюють експортні можливості, збільшують виробництво товарів народного споживання. Обов'язковими умовами довгострокового кредитування є: статус позичальника як юридичної особи, екологічна безпека проекту, забезпеченість своєчасного і повного повернення кредиту і сплати відсотків, дотримання норм тривалості будівництва.
На підставі поданих заявок Міністерство економіки за узгодженням з Міністерством фінансів визначає перелік об'єктів, що будуть фінансуватися за рахунок державного кредиту. Міністерство фінансів визначає перелік комерційних банків, що будуть здійснювати таке кредитування, і укладає з ними договори.
Цим банкам воно перелічує засоби для кредитування, що мають строго цільове фінансування. Установи банків, що фінансують, укладають з інвесторами кредитні угоди. Контроль за цільовим використанням інвесторами державного кредиту і своєчасним його поверненням у державний бюджет здійснюють банки, що фінансують, і Міністерство фінансів.
Довгострокові кредити за рахунок централізованих кредитних ресурсів НБУ надаються тільки державним підприємствам на витрати, зв'язані з реалізацією цільових програм по конверсії і модернізації виробництва, упровадженню передових технологій. НБУ укладає з комерційними банками, що кредитують цільові програми, договір, де визначає розмір плати за кредит і маржу. НБУ відкриває комерційному банку кредитну лінію, що повинна забезпечити оперативне й ефективне використання централізованих ресурсів для кредитування виробничих програм. Комерційні банки надають позичальникам кредит тільки на меті, передбачені їх кредитними заявками, і в межах коштів, перерахованих їм НБУ для цільового кредитування.
Міжнародні кредити надаються урядами інших держав і міжнародних фінансових організацій. Порядок їхнього надання і використання визначається відповідними міжнародними договорами й угодами України.
Довгострокові пільгові кредити громадянам на споживчі потреби надаються через установи Ощадного банку. Об'єктами кредитування тут є витрати на будівництво, покупку, капітальний ремонт і реконструкцію індивідуальних житлових будинків з надвірними будівлями, садових будиночків, дач, благоустрій дачних ділянок, будівництво гаражів, на придбання квартир у житловому кооперативі, в особисту власність, на покупку в громадян індивідуальних житлових будинків з надвірними будівлями, на господарське обзаведення сімейним студентам і інші мети.
Кредити видаються на комерційній основі при дотриманні принципів цільової спрямованості, забезпеченості, терміновості, платності, зворотності. Кредити надаються в розмірі до 75% від кошторисної вартості будівництва, чи ремонту інвентарної вартості будівлі.
Міністерство економіки разом з Міністерством фінансів щорічно визначає ліміти видачі довгострокового пільгового кредиту в межах засобів, передбачених на ці мети державним бюджетом. Міністерство фінансів визначає процентні ставки і здійснює контроль за цільовим використанням виданого кредиту.
Американська модель
Сучасна ринкова економіка США є не стихійною, а регульованою державою. У США механізм державного регулювання пройшов декілька етапів. На початку 70-х років у режимі жорсткого адміністративного регулювання перебувало багато галузей економіки США. Основними причинами введення жорсткого регулювання галузей економіки були обмеження монополії і обмеження конкуренції. В арсеналі елементів державного регулювання ринку США важливе місце зайняло державне програмування економіки, яке охопило розробку як загальнонаціональних, так і регіональних програм.
У 80-і роки США відмовились від традиційної системи регулювання, яка грунтувалась на кейнсіанській моделі і замінили її системою, основаною на проведені політики монетаризму і економічної теорії «пропозиції». Держава регулює відносини сторін, забезпечує їх свободу, стимулює чесну ділову активність і карає тих, хто ігнорує право та інтереси суб'єктів ринку. В умовах сучасної ринкової економіки, яка характеризується наявністю великої кількості не тільки малих і середніх підприємств, але й монополізованих комплексів, ринкове саморегулювання доповнюється і формується в механізм цілеспрямованого макроекономічного регулювання. При цьому зусилля держави концентруються на недопущенні монополізму, контролі за реалізацією антимонопольного законодавства, стимулюванні передових технологій. В практиці державного регулювання економіки США широко використовується система державних замовлень(атомна, аерокосмічна промисловість, електротехнічна). Важливе місце в регулюванні ринку США відводиться фіскальній політиці. Суть її полягає у встановленні державного оподаткування і державних витрат з таким розрахунком, щоб вони допомагали гасити коливання економічного циклу, сприяли, високому рівню зайнятості, обмежували інфляцію або пом'якшували дефляцію (застій). Таким чином, пряме і непряме (опосередковане) втручання держави в економічне життя США грунтується на системі теоретично обгрунтованих і перевірених господарською практикою методів і важелів, які є універсальними.
Японська модель
Японія належить до країн, у яких оптимально поєднуються регулююча і спрямовуюча роль держави з функціонуванням механізмів ринку. Сучасна японська економіка відрізняється від західно-європейської і економіки США значно вагомішою роллю державної участі. В Японії склалась розвинута система державного програмування. Для виконання функції регулювання розробкою і реалізацією макроекономічних проектів тут створена система органів програмування і регулювання, підпорядкованих Економічній Консультативній Раді, де застосовуються найновіші методи експертних оцінок, економічного прогнозування і програмування. Другим напрямком державного регулювання в Японії є різні форми виливу на приватний капітал. Форми дії на приватний капітал в Японії охоплюють систему жорстких юридичних заходів з відповідними формами контролю через адміністративний апарат і поліцію, контроль з боку державних органів управління, систему економічних заходів (надання грошових субсидій, регулювання цін, введення додаткових податків, надання податкових пільг, застосування диференційованої кредитної політики). Застосовуючи арсенал перерахованих економічних важелів, держава здійснює протекціоністську політику в галузях і сферах суттєво важливих для Японії. Японія має великий досвід державного управління науково-технічним прогресом. Відома програма «Технополіс» втілює системний підхід до управління науково-технічною діяльністю і передбачає створення 19 міст науки, довгострокове планування випуску і збуту продукції. Ефективність державного регулювання економіки в Японії забезпечується наявністю «напівурядових організацій», які уособлюють злиття бізнесу і державного апарату.
ВИСНОВОК
Державне регулювання — це форма цілеспрямованого впливу держави на економіку з метою забезпечення і підтримки її функціонування в заданому режимі, зміни і розвитку економічних відносин і взаємозв'язків.
Державне регулювання має свої функції, інструменти й органи.
Основні функції державного регулювання полягають у наступному:
1. Підтримка пропорційності виробництва і споживання, антициклічне регулювання.
2. Підтримка і розвиток конкуренції, антимонопольні заходи.
3. Перерозподіл і вирівнювання доходів, соціальний захист малозабезпечених шарів суспільства.
До інструментів, чи методам, державного регулювання відносяться:
• податково-бюджетна система (фіскальна);
• цінове регулювання;
• кредитно-грошове регулювання;
• зовнішньоекономічне регулювання (мита, ліцензії, квоти).
Вплив держави на економіку складається в двох моментах. По-перше, держава координує економіку, дає рекомендації виробникам (в умовах соціалізму здійснювалася тверде командно-адміністративне планування). По-друге, держава є власником промислових, сільськогосподарських і торгових підприємств, частка яких дуже велика. Це так називаний державний сектор економіки. Здійснюючи безпосереднє керування цими підприємствами, держава робить тим самим вплив на всю економіку країни в цілому.
Ще однією задачею держави є необхідність дотримання пропорцій у розвитку інфраструктури народного господарства й основних промислових галузей.
Неодмінною умовою функціонування ринку є наявність конкуренції.
У системі мір, прийнятих державою для забезпечення і розвитку конкуренції, особлива увага приділяється антимонопольному законодавству, суть якого зводиться до недопущення:
• злиттів, що звужують конкуренцію;
• штучних бар'єрів для виходу на ринок нових фірм;
• хижацької конкуренції.
Однієї з основних задач держави є соціальний захист своїх громадян і в першу чергу - найбільш незахищених шарів суспільства: старих, дітей, самотніх матерів, інвалідів і т.д. У Конституції України закріплене право громадян на матеріальне забезпечення в старості, у випадку хвороби, повної чи часткової втрати працездатності, утрати годувальника, а також безробіття з незалежних від них обставин. Це право забезпечується державним соціальним страхуванням. У загальній системі соціального захисту величезну роль грає обов'язкове державне пенсійне забезпечення. По державному пенсійному забезпеченню виплачуються трудові і соціальні пенсії.
Що стосується інструментів державного регулювання економіки, те найбільш важливим з них є податково-бюджетна політика.
Застосування методів і способів оподатковування, визначення видів, ставок і порядку сплати податків складають податкову політику держави, що є одним з найголовніших важелів державного регулювання економіки.
Мобілізація фінансових ресурсів у розпорядження держави і напрямок їх на фінансування загальнодержавних нестатків забезпечується загальнодержавними фінансами. До загальнодержавних фінансів відносяться: бюджет, державне обов'язкове страхування і позабюджетні цільові фонди.
Бюджет — це форма утворення і витрати коштів для забезпечення функціонування державної влади.
Ринкове ціноутворення може відбуватися в умовах вільного ринку, під впливом конкуренції й в умовах установлення монополії. Регулююча діяльність держави в області ціноутворення переслідує дві основні цілі:
• недопущення монополізації ринку;
• приборкання інфляції.
Це здійснюється шляхом контролю з боку державних органів за торговими надбавками і встановлення рівня цін у випадку, якщо відбувається явний обвал ринку, а також шляхом висновку угод з підприємцями про контроль за ростом цін.
З метою регулювання грошового обігу держава проводить грошову політику. Грошова політика покликана орієнтувати емісію грошей на досягнення фінансових і економічних задач уряду.
Кредитна політика є складовою частиною єдиної грошово-кредитної політики. Держава покликана забезпечити розподіл кредитів на користь приватних осіб, підприємств і при необхідності держави в такому обсязі, під такий відсоток і на такі терміни, що найбільше відповідають інтересам суспільства.
Держава здійснює регулювання і зовнішньоекономічної діяльності, використовуючи для цього різні засоби, іншими словами, держава проводить відповідну його інтересам зовнішньоекономічну політику. Існує досить велика кількість засобів зовнішньоекономічного регулювання, який можна розбити на дві основні групи: тарифні, нетарифні.
Усі ці форми і методи державного регулювання економіки покликані забезпечити остаточний перехід на ринкові рейки господарювання, зайнявши гідне місце серед розвинутих країн Європи.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Агапова Т.А., Серегина С.Ф., Макроэкономика – М., 1997.
2. Алексеенко, Н.Ю. Дмитриева, Л.П. Зенькова и др., Макроэкономика: Учеб.Пособие/Т.С. ; Под ред. Л.П. Зеньковой. – Мн.: Новое знание.
3. Базылев Н.И., Базылева М.Н., Гурко С.П., Макроэкономика: Учеб. пособие/; Под ред. Н.И. Базылева, С.П. Гурко. 2-е изд., перераб. – Мн.:БГЭУ,2000.
4. Ивашевский С.Н. Макроэкономика: Учебник. – 2-е изд., испр., доп. – М.:Дело.
5. А. Кудрин, «вопросы экономики» /журнал - №1, 2009.
6. Стиглиц Джозеф Е. Экономика государственного сектора. — М.: Изд-во МГУ, ИНФРА-М, 1997; Аткинсон Энтони Э., Стиглиц Джозеф Е. Лекции по экономической теории государственного сектора. — М.: Аспект Пресс, 1995.
7. Джеффрі Д. Сакс, професор економіки, директор Інституту Землі Колумбійського університету. США: забрати у бідних — віддати багатим. Проект Синдикат для «Дня» // День. — 2003. — № 3. — 10 січня. — С. 3.
8. Шумпетер Йозеф А. Капитализм, социализм и демократия. — М.: Экономика, 1995
9. Форбс Стив: «Больше не буду выдвигаться в президенты» //Столичные новости. — 2002. — № 49. — 24 декабря — 13 января 2003. — С. 9.
10. Друкер, Питер Ф. Новые реальности: в правительстве и политике, в экономике и бизнесе, в обществе и мировоззрении. — М.: СП «Бук Чембэр Интернэшнл», 1994. — С. 106-109.
11. Буряковський В. Роль податків у наповненні бюджетів усіх рівнів // Фінанси України.- 2001.- №5.- С.78-81
12. Мітюков А. Бюджет і бюджетна політика // Фінанси України. - 1999. - №3.
13. Мітюков І. Основні особливості бюджету України на 2001 рік // Фінанси України.-2001.- №3.- С. 3-
14. Огонь Ц. Фінансова політика і податки в умовах формування ринкових відносин // Фінанси України - 1995.- №5.С-87-97.
15. Бюджетний кодекс України // Голос України.- 2001. - №129.- С. 5-12
16. Закон України “Про Державний бюджет України на 2000 рік” // Урядовий кур’єр. - 14 березня 2000. - № 46.- С. 4-7.
17. Закон України “Про Державний бюджет України на 2001 рік” // Урядовий кур’єр. - 28 грудня 2000.- № 243.- С. 5-9.
18. Іващук І. Сучасне європейське оподаткування // Фінанси України. - 2001.- №10.- С. 72-79
19. Історія економічних вчень. Підручник / Л. Я. Корнійчук, Н. О. Тараненко, А. М. Поручник та ін., За ред. Л. Я. Корнійчука - К.: КНЕУ, 1999.- 564 ст.
20. Економіка України: десять років реформ / За ред. З. Ватаманюка, С. Панчишина - Львів: ЛНУ ім. І. Франка,2001.- 496 с.
21. Економічна теорія: Макро- і мікроекономіка. Навч. посібник / За ред. З. Ватаманюка, С. Панчишина, Вид. Дім “Альтенативи, К.:2001.- С. 327-341
22. Дунець о. Методи збалансування державного бюджету в умовах ринкової трансформації економіки України // Міжнародна наукова конференція “Україна в ХХІ ст: формування економічної системи”. - Львів. - ЛНУ ім. І. Франка. - 2001.- 428 с.
23. www.investore.com.ua
24. www.epravda.com.ua
25.Твердохлебов В. Теория перелож. налогов. - СПб.: Тип. Шредера, 1914. - С.7.
Додаток
Виробництво та розподіл валового внутрішнього продукту за видами економічної діяльності (у фактичних цінах; млн.грн.)
|
| Рік | Випуск | Проміжне споживання | Валова додана вартість | У тому числі | |||
| оплата праці найманих працівників | інші податки, пов’язані з виробництвом | інші субсидії, пов’язані з виробництвом | валовий прибуток, змішаний доход | |||||
| Сільське господарство, мисливство, лісове господарство | 2002 | 66430 | 37012 | 29418 | 5108 | 602 | –377 | 24085 |
| 2003 | 66119 | 37060 | 29059 | 4890 | 557 | –694 | 24306 | |
| 2004 | 85668 | 48410 | 37258 | 6044 | 609 | –1298 | 31903 | |
| 2005 | 94801 | 54259 | 40542 | 6887 | 760 | –1597 | 34492 | |
| 2006 | 98410 | 57404 | 41006 | 8448 | 468 | –2208 | 34298 | |
| 2007 | 113149 | 65732 | 47417 | 11869 | 515 | –2926 | 37959 | |
| Добувна промисловість | 2002 | 24386 | 14370 | 10016 | 6350 | 227 | –999 | 4438 |
| 2003 | 26484 | 15630 | 10854 | 6972 | 228 | –909 | 4563 | |
| 2004 | 31766 | 19248 | 12518 | 9541 | 196 | –983 | 3764 | |
| 2005 | 41149 | 23210 | 17939 | 12729 | 280 | –1736 | 6666 | |
| 2006 | 46125 | 24061 | 22064 | 15420 | 341 | –2671 | 8974 | |
| 2007 | 57563 | 25868 | 31695 | 18370 | 627 | –3768 | 16466 | |
| Переробна промисловість | 2002 | 191301 | 150915 | 40386 | 23461 | 1701 | –120 | 15344 |
| 2003 | 235289 | 185587 | 49702 | 30414 | 2074 | –237 | 17451 | |
| 2004 | 325820 | 261696 | 64124 | 41507 | 2134 | –239 | 20722 | |
| 2005 | 399039 | 312176 | 86863 | 53891 | 2673 | –251 | 30550 | |
| 2006 | 456729 | 347313 | 109416 | 62673 | 3293 | –372 | 43822 | |
| 2007 | 588203 | 444775 | 143428 | 80946 | 4118 | –1726 | 60090 | |
| Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води | 2002 | 28227 | 16802 | 11425 | 5252 | 270 | –189 | 6092 |
| 2003 | 30360 | 18090 | 12270 | 6073 | 291 | –258 | 6164 | |
| 2004 | 31961 | 19538 | 12423 | 8623 | 226 | –475 | 4049 | |
| 2005 | 36739 | 21570 | 15169 | 9160 | 268 | –325 | 6066 | |
| 2006 | 47318 | 28708 | 18610 | 12076 | 364 | –323 | 6493 | |
| 2007 | 60898 | 37653 | 23245 | 14266 | 470 | –375 | 8884 | |
| Будівництво | 2002 | 19176 | 11523 | 7653 | 4843 | 172 | –66 | 2704 |
| 2003 | 25811 | 15543 | 10268 | 6686 | 228 | –61 | 3415 | |
| 2004 | 37667 | 23204 | 14463 | 8924 | 252 | –50 | 5337 | |
| 2005 | 45972 | 29602 | 16370 | 12677 | 301 | –89 | 3481 | |
| 2006 | 64152 | 42984 | 21168 | 14955 | 441 | –93 | 5865 | |
| 2007 | 94307 | 63851 | 30456 | 21091 | 611 | –151 | 8905 | |
| Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку | 2002 | 42628 | 18035 | 24593 | 10627 | 1060 | – | 12906 |
| 2003 | 54897 | 23275 | 31622 | 10197 | 1261 | –22 | 20186 | |
| 2004 | 71490 | 30433 | 41057 | 11393 | 1339 | –48 | 28373 | |
| 2005 | 99662 | 43621 | 56041 | 20882 | 1591 | –44 | 33612 | |
| 2006 | 122365 | 53792 | 68573 | 24845 | 2108 | – | 41620 | |
| 2007 | 173149 | 77929 | 95220 | 32228 | 2775 | – | 60217 | |
| Діяльність транспорту та зв'язку | 2002 | 46946 | 19423 | 27523 | 14065 | 450 | –114 | 13122 |
| 2003 | 59995 | 24903 | 35092 | 16732 | 616 | –266 | 18010 | |
| 2004 | 75233 | 32539 | 42694 | 16936 | 775 | –174 | 25157 | |
| 2005 | 91219 | 43784 | 47435 | 23754 | 1077 | –439 | 23043 | |
| 2006 | 107638 | 51585 | 56053 | 30619 | 1523 | –541 | 24452 | |
| 2007 | 135074 | 65011 | 70063 | 35474 | 1390 | –792 | 33991 | |
| Освіта | 2002 | 14666 | 3847 | 10819 | 7996 | 42 | –12 | 2793 |
| 2003 | 18640 | 4859 | 13781 | 10935 | 34 | –4 | 2816 | |
| 2004 | 22086 | 5834 | 16252 | 12855 | 33 | – | 3364 | |
| 2005 | 29388 | 8506 | 20882 | 17498 | 47 | – | 3337 | |
| 2006 | 36161 | 9918 | 26243 | 22702 | 52 | – | 3489 | |
| 2007 | 46083 | 13178 | 32905 | 29355 | 65 | – | 3485 | |
| Охорона здоров'я та надання соціальної допомоги | 2002 | 12080 | 4719 | 7361 | 5377 | 32 | –36 | 1988 |
| 2003 | 14958 | 5821 | 9137 | 7093 | 43 | –31 | 2032 | |
| 2004 | 18470 | 7518 | 10952 | 8426 | 42 | –2 | 2486 | |
| 2005 | 22855 | 8890 | 13965 | 11419 | 59 | –38 | 2525 | |
| 2006 | 28305 | 10583 | 17722 | 14829 | 79 | –73 | 2887 | |
| 2007 | 35947 | 13405 | 22542 | 19342 | 94 | –19 | 3125 | |
| Інші види економічної діяльності | 2002 | 58168 | 23020 | 35148 | 20038 | 724 | –344 | 14730 |
| 2003 | 71151 | 28439 | 42712 | 22196 | 740 | –470 | 20246 | |
| 2004 | 109827 | 43247 | 66580 | 33201 | 1290 | –531 | 32620 | |
| 2005 | 134806 | 54009 | 80797 | 47703 | 1538 | –849 | 32405 | |
| 2006 | 174976 | 68699 | 106277 | 62064 | 2090 | –1022 | 43145 | |
| 2007 | 260682 | 100761 | 159921 | 88995 | 2353 | –1357 | 69930 | |
| Оплата послуг фінансових посередників | 2002 | ´ | 3148 | –3148 | ´ | ´ | ´ | –3148 |
| 2003 | ´ | 4280 | –4280 | ´ | ´ | ´ | –4280 | |
| 2004 | ´ | 5275 | –5275 | ´ | ´ | ´ | –5275 | |
| 2005 | ´ | 7402 | –7402 | ´ | ´ | ´ | –7402 | |
| 2006 | ´ | 13009 | –13009 | ´ | ´ | ´ | –13009 | |
| 2007 | ´ | 22098 | –22098 | ´ | ´ | ´ | –22098 | |
| Усього (в основних цінах) | 2002 | 504008 | 302814 | 201194 | 103117 | 5280 | –2257 | 95054 |
| 2003 | 603704 | 363487 | 240217 | 122188 | 6072 | –2952 | 114909 | |
| 2004 | 809988 | 496942 | 313046 | 157450 | 6896 | –3800 | 152500 | |
| 2005 | 995630 | 607029 | 388601 | 216600 | 8594 | –5368 | 168775 | |
| 2006 | 1182179 | 708056 | 474123 | 268631 | 10759 | –7303 | 202036 | |
| 2007 | 1565055 | 930261 | 634794 | 351936 | 13018 | –11114 | 280954 | |
| Податки на продукти | 2002 | 25484 | ´ | 25484 | ´ | 25484 | ´ | ´ |
| 2003 | 28205 | ´ | 28205 | ´ | 28205 | ´ | ´ | |
| 2004 | 33122 | ´ | 33122 | ´ | 33122 | ´ | ´ | |
| 2005 | 54183 | ´ | 54183 | ´ | 54183 | ´ | ´ | |
| 2006 | 71618 | ´ | 71618 | ´ | 71618 | ´ | ´ | |
| 2007 | 88212 | ´ | 88212 | ´ | 88212 | ´ | ´ | |
| Субсидії на продукти | 2002 | –868 | ´ | –868 | ´ | ´ | –868 | ´ |
| 2003 | –1078 | ´ | –1078 | ´ | ´ | –1078 | ´ | |
| 2004 | –1055 | ´ | –1055 | ´ | ´ | –1055 | ´ | |
| 2005 | –1332 | ´ | –1332 | ´ | ´ | –1332 | ´ | |
| 2006 | –1588 | ´ | –1588 | ´ | ´ | –1588 | ´ | |
| 2007 | –2275 | ´ | –2275 | ´ | ´ | –2275 | ´ | |
| Валовий внутрішній продукт (у ринкових цінах) | 2002 | 528624 | 302814 | 225810 | 103117 | 30764 | –3125 | 95054 |
| 2003 | 630831 | 363487 | 267344 | 122188 | 34277 | –4030 | 114909 | |
| 2004 | 842055 | 496942 | 345113 | 157450 | 40018 | –4855 | 152500 | |
| 2005 | 1048481 | 607029 | 441452 | 216600 | 62777 | –6700 | 168775 | |
| 2006 | 1252209 | 708056 | 544153 | 268631 | 82377 | –8891 | 202036 | |
| 2007 | 1650992 | 930261 | 720731 | 351936 | 101230 | –13389 | 280954 | |
Зміст
Вступ
1 Загальні принципи та інструменти державного регулювання
1.1 Податково-бюджетна система
1.2 Бюджетна система
1.3 Цінове регулювання
1.4 Грошово-кредитне і валютне регулювання
1.5 Кредитна політика
1.6 Зовнішньоекономічне регулювання
2 Досвід державного регулювання зарубіжних країн
2.1 Американська модель
2.2 Японська модель
3 Державне регулювання економіки Україні в умовах кризи
3.1 Становлення економічних функцій Української держави
3.2 Cитуація в Україні під час кризи
Висновки
Список літератури
ДодатОК
ВСТУП
Наявність двох основних концепцій економічної політики держави є відображенням тісного взаємозв’язку в реальному житті між державним регулюванням економіки та її ринковим саморегулюванням. Держава і ринок визначають напрям, в якому розвиваються економічні процеси. Обсяги регулюючих функцій, які виконують держава і ринок, час від часу змінюються. Серед головних чинників таких змін – рівень розвитку продуктивних сил, політична орієнтація країни, характер історичного етапу, на якому знаходиться суспільство, його соціальна структура, національні особливості та ін.
Там, де порушувалася гармонія взаємодії ринку і держави, країни потрапляли до глибокої кризи. Якщо взагалі відкидається ринок, логіка економічних процесів призводить таку державу до повної стагнації. Більш ніж півстолітня практика колишнього Радянського Союзу на рубежі 70 – 80-х років завершилася глибокою і всеосяжною кризою.
Якщо ж, навпаки, суспільство розвивається тільки на основі ринкових механізмів, вільної конкуренції, тоді їх сліпа стихія також призводить до потужних соціальних струсів. Весь західний світ у зв’язку з такою практикою пережив у 1929 – 1933 рр. часи „великої депресії” і зробив відповідні висновки, створивши систему державного економічного регулювання.
Знайти розумне співвідношення між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням – одне з ключових завдань, яке на сьогодні постало перед Українською державою. Україна має формувати таку національну модель ринку і державного регулювання економіки, яка враховувала б історичні реалії та сучасний зарубіжний досвід.
Основна мета даної курсової роботи полягає у вивчені особливостей державного регулювання економікою.
Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:
· дослідити особливості політики державного регулювання економіки;
· розглянути концепції макроекономічної рівноваги як підґрунтя економічної політики держави;
· визначити основні функції державного регулювання економіки;
· проаналізувати національні особливості державного регулювання економіки.
Предметом курсової роботи є економічні відносини, які виникають у процесі державного регулювання економіки.
Об’єктом курсової роботи є система державного регулювання економіки.
ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ТА ІНСТРУМЕНТИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
Державне регулювання — це форма цілеспрямованого впливу держави на економіку з метою забезпечення і підтримки її функціонування в заданому режимі, зміни і розвитку економічних відносин і взаємозв'язків. Регулювання здійснюється за допомогою системи норм, що регламентують поведінку суб'єктів, що хазяюють, як за допомогою адміністративних методів впливу (закони, накази, інструкції), так і через систему економічних методів і регуляторів (ціни, податки, банківські відсотки, пільги, санкції і т.д.).
Державне регулювання має свої функції, інструменти й органи.
Основні функції державного регулювання полягають у наступному:
1. Підтримка пропорційності виробництва і споживання, антициклічне регулювання.
2. Підтримка і розвиток конкуренції, антимонопольні заходи.
3. Перерозподіл і вирівнювання доходів, соціальний захист малозабезпечених шарів суспільства.
До інструментів, чи методам, державного регулювання відносяться:
• податково-бюджетна система (фіскальна);
• цінове регулювання;
• кредитно-грошове регулювання;
• зовнішньоекономічне регулювання (мита, ліцензії, квоти).
Податково-бюджетна, чи, як її ще називають, фіскальна система, є найбільш сильним засобом державного регулювання економіки.
Розглянемо функції і методи державного регулювання більш докладно.
Податково-бюджетна система
Оподатковування — це метод розподілу прибавочної вартості між суб'єктами, що хазяюють, і державою. Податки є обов'язковими платежами, що стягуються державою з підприємств і громадян відповідно до законодавчих актів.
Ставки податків установлюються Верховною Радою, а також місцевими Радами в межах їхньої компетенції відповідно до відповідних законів про оподатковування і не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Застосування методів і способів оподатковування, визначення видів, ставок і порядку сплати податків складають податкову політику держави, що є одним з найголовніших важелів державного регулювання економіки.
Держава проводить податкову політику, розробляючи і приймаючи податкові закони. На сьогоднішній день в Україні створена досить велика нормативна база по оподатковуванню, створений Податковий кодекс України.
Система оподатковування — це сукупність податків, зборів, мита, інших обов'язкових платежів, стягнутих у встановленому порядку в державний і місцеві бюджети і позабюджетні фонди.
Система оподатковування в Україні будується на принципах обов'язковості, рівнозначності і пропорційності, рівності і недопущення податкової дискримінації, стабільності, економічній обґрунтованості, рівномірності сплати і єдності підходу. У цілому система оподатковування повинна забезпечити оптимізацію структури розподілу і перерозподіли національного доходу з метою стимулювання матеріального виробництва, підвищення його ефективності і на цій основі найбільш повного задоволення державних і соціальних потреб.
Принципи побудови системи оподатковування, види податків, зборів і обов'язкових платежів, платники податків, об'єкти оподатковування, порядок зарахування і розподілу податків, порядок їхнього числення і терміни сплати, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлюються Законом України «Про систему оподатковування».
У загальному випадку податки підрозділяються на:
• загальнодержавні;
• регіональні (у випадку федерального пристрою держави);
• місцеві.
Місцеві податки і збори встановлюються місцевими Радами, але лише відповідно до приведеного переліку й у рамках граничних розмірів ставок, установлюваних законами України.
Залежність податкових надходжень від величини ставки податку характеризується так називаної кривої Лаффера. По Лафферу, оптимальної є середня сумарна ставка прямих і непрямих податків у розмірі 37,7%. Саме при такій ставці досягається максимальний рівень податкових надходжень у бюджет. В Україні ж, по оцінках фахівців, при сьогоднішній системі оподатковування середня сумарна ставка прямих і непрямих податків складає близько 80%. Якби ця ставка була 37,7%, український бюджет одержував би в три рази більше платежів.
Крім того, як показує досвід країн з розвитий ринковою економікою, для нормального функціонування економіки необхідно, щоб сумарний розмір оподатковування не перевищував однієї третини прибутку, отриманої підприємством. Перевищення зазначеної оцінки підриває основи відтворення і веде до розбалансування економіки. В Україні при декларованому рівні оподаткування прибутку 30%, що в загальному відповідає світовій практиці, фактично ж з урахуванням ціноутворення, порядку визначення витрат і обчислення прибутку, нерівномірності податкових пільг, особливостей методики числення і порядку сплати податків у підприємств вилучається понад 50%, а в деяких випадках — 70-80% прибутку.
Сьогодні пріоритетними напрямками реформування системи оподатковування є зниження розмірів ставок податків і інших обов'язкових платежів шляхом розширення бази для нарахування податків за рахунок скорочення і скасування пільг при визначенні об'єктів оподатковування, стабілізація ставок і термінів сплати податків.
Закон України «Про систему оподатковування» визначає, що ставки загальнодержавних податків, порядок їхнього числення і сплати можуть встановлюватися і змінюватися тільки спеціальними законами по оподатковуванню. Цим же законом передбачено, що ставки і механізм стягування податків не можуть уводитися законами про Державний бюджет на відповідний рік.
Бюджетна система
Мобілізація фінансових ресурсів у розпорядження держави і напрямок їх на фінансування загальнодержавних нестатків забезпечується загальнодержавними фінансами. До загальнодержавних фінансів відносяться: бюджет, державне обов'язкове страхування і позабюджетні цільові фонди.
Бюджет — це форма утворення і витрати коштів для забезпечення функціонування державної влади.
Державний бюджет являє собою кошторис грошових доходів і витрат держави на визначений період часу (рік, квартал, місяць). Іншими словами, це фінансовий план країни чи іншого адміністративно-територіального утворення (області, району, міста).
Принципи розподілу доходів і витрат між бюджетами різного рівня визначаються Законом України «Про бюджетну систему України».
Відповідно до цього закону бюджет має чотирьохрівневу структуру. Бюджет підрозділяється на:
1) центральний бюджет;
2) бюджети областей;
3) бюджети районів і міст;
4) районні бюджети в містах і відповідні їм бюджети в сільській місцевості.
Бюджети, названі в пунктах 2, 3 і 4, разом звуться місцевих бюджетів. На практиці ця структура обмежена трьома рівнями, оскільки районні бюджети і відповідні їм бюджети на селі, будучи інститутами, що доповнюють, найчастіше не виділені з районних (міських бюджетів).
До основних сфер діяльності, фінансуємим з місцевих бюджетів, можна віднести комунальне господарство, сферу соціального забезпечення, житлове господарство, сферу освіти, а також культуру і спорт.
З центрального бюджету фінансується оборона, центральна адміністрація, органи правосуддя і безпеки, приватизація, а також виплачуються субсидії, що направляються безпосередньо суб'єктам народного господарства.
Джерелами доходів центрального бюджету є такі податки: ПДВ, акцизний збір, мито, а також надходження від приватизації, зовнішньої торгівлі і від продажу військового майна. Інші податки, наприклад, податок на прибуток підприємств, прибутковий податок із громадян, транспортний податок чи податок на землю, відчисляються в місцеві бюджети.
У видатковій частині бюджету можна виділити наступні головні складові:
• основні державні послуги;
• фінансування культурних і соціальних нестатків;
• фінансування народного господарства (субсидії, дотації).
До основних державних послуг відносяться державна адміністрація, суспільна безпека, судочинство і національна оборона.
Прибуткова і видаткова частини бюджету містять указівки на джерела надходження і напрямку витрати засобів. Якщо підсумок видаткової частини перевищує підсумок доходів, говорять, що бюджет зведений з дефіцитом. Бюджетний дефіцит покривається за рахунок:
• внутрішніх державних позик;
• кредитів Національного банку України;
• зовнішніх джерел фінансування (кредити Світового банку, позики ЄЕС і розвитих країн — США, Японії і т.д.).
Ще одним елементом системи державних фінансів є позабюджетні фонди.
Позабюджетні фонди — це фонди, призначені для фінансування заходів, не передбачених у плановому порядку в бюджеті.
В Україні функціонують чотири великих соціальних позабюджетних фонди:
• Пенсійний фонд;
• Фонд соціального страхування;
• Фонд сприяння зайнятості населення;
• Фонд страхування від нещасливих випадків на виробництві.
Названі фонди цілком фінансуються за рахунок обов'язкових відрахувань підприємств, у залежності від понесених витрат на оплату праці працівників, і фактично мають характер податків на заробітну плату.
Крім чотирьох соціальних фондів існують і інші позабюджетні фонди, фінансуємі за рахунок обов'язкових відрахувань підприємств і маючих фіскальний характер. До їхнього числа відносяться Дорожній фонд, Фонд охорони праці, Інноваційний фонд, Паливно-енергетичний фонд, Державний фонд конверсії. Як і соціальні, ці фонди можуть включатися в бюджет на поточний рік.
Цінове регулювання
Ринкове ціноутворення може відбуватися в умовах вільного ринку, під впливом конкуренції й в умовах установлення монополії.
В умовах вільного ринку ціни встановлюються на базі ціни виробництва, що складається з витрат виробництва і середнього прибутку, з урахуванням попиту і пропозиції на даний товар на конкретному ринку.
На сьогоднішній день в Україні законодавчо встановлені наступні види цін:
• вільні (договірні);
• державні фіксуємі;
• регульовані.
Підприємства реалізують свою продукцію, послуги і майно за цінами, установлюваним самостійно чи на договірній основі (вільним чи договірним цінам), а у випадках, передбачених законодавством — за державними цінами.
У вільних цінах враховуються собівартість виробництва і прибуток без обмеження рівня рентабельності. У вільні ціни підакцизних товарів включаються також суми акцизів по встановлених ставках.
Реалізація продукції здійснюється виготовлювачами по сформованим у такий спосіб цінам, збільшеним на суму податку на додаткову вартість.
При реалізації через біржі, торгово-посередницькі фірми й інших посередників до вільних цін додаються постачальницько-збутові надбавки, у яких враховуються комісійні за послуги і витрати посередника.
На продукцію підприємств, що займають монопольне положення на ринку товарів і послуг, що визначають масштаб цін в економіці, здійснюється державне регулювання цін.
Ціноутворення на підприємстві здійснюється службою цін, що готує проекти цін на вироблені товари, погоджує їх з торгівлею, розробляє договірні ціни, дає висновки по проектах цін на продукцію, що поставляється постачальниками.
Регулююча діяльність держави в області ціноутворення переслідує дві основні цілі:
• недопущення монополізації ринку;
• приборкання інфляції.
Це здійснюється шляхом контролю з боку державних органів за торговими надбавками і встановлення рівня цін у випадку, якщо відбувається явний обвал ринку, а також шляхом заключення угод з підприємцями про контроль за ростом цін.
В умовах інфляції держава в особі уряду може проводити тверду політику по стримуванню темпів росту цін.
До мір цієї політики можуть відноситися:
• установлення граничного рівня торгової і постачальницької надбавки (націнки) при реалізації товару (продукції) — до 55% до ціни виробника;
• установлення граничного рівня рентабельності — 5% до товарообігу, чи 10-45% від собівартості.
При невеликому рівні інфляції з метою підтримки товаровиробника держава може проводити політику лібералізації цін.
Функції контролю за цінами в Україні виконує Державна інспекція по контролі за цінами. Інспекція стежить за дотриманням підприємцями єдиних принципів формування собівартості, структури цін і тарифів, визначених чинним законодавством, порядку формування відпускної ціни, виявляє випадки необґрунтованого завищення цін. Разом із Союзом захисту споживачів інспекція припиняє спроби підприємств перекласти економічно невиправдані витрати і непрямі витрати на плечі споживачів продукції. Разом з Антимонопольним комітетом інспекція прагне попередити зловживання, що випливають з пануючого положення якого-небудь підприємства при заключенні торгових угод (відмовлення від продажу, нав'язування мінімальних цін), а також зловживань в організації збуту, зв'язаних з торгівлею зі знижкою, з поверненням платежів, зі створенням дискримінаційних умов продажу і т.д.
Законодавством передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про ціноутворення.
Дата: 2019-07-24, просмотров: 249.