Український героїчний епос - незаперечне свідчення багатої культури і блискучої талановитості нашого народу. Час виникнення жанру дум співпадає з одним із найважливіших історичних етапів формування української нації, запеклою боротьбою проти іноземних загарбників. В основі дум - історичні реалії ХV-XVII ст.: страждання українських полонених в татаро-турецькій неволі; героїзація перемог українських козаків-лицарів, що у кривавих битвах з різноманітними ворогами боронили права і незалежність як всього рідного народу, так і окремої людини. Думи не лише демонструють народне бачення історичних подій, а й втілюють моральні принципи та ідеали, які впродовж століть підтримували ідею національної незалежності та особистої гідності. Думи як специфічний жанр українського фольклору є своєрідним символічним кодом національної історії і культури.

В історичній науці тривалий час побутувала думка, що в процесі наукового дослідження лише писемні пам'ятки можуть братися до уваги. Так, глибоко усвідомлюючи своєрідність зображення історичних подій у фольклорних творах, М. І. Костомаров з об'єктивних позицій ученого, історика і фольклориста застерігав від генералізації фольклору як історичного джерела. За останні десятиліття скепсис змінився глибокою повагою і зацікавленістю до інформації, яка є у фольклорних текстах. Коли центр уваги дослідників зосередився на національній історії і культурі, явища народної свідомості (фольклор, мова) як чуттєва реальність набули нового значення. Комплексне вивчення ритуалу, символів, вірувань, фольклору намітило той шлях, по якому пішла історична антропологія. У світлі структурно-символічного аналізу епічні тексти розглядаються як витвори культури і стають джерелом інформації, яка розкриває специфіку світогляду, побуту, історичне минуле, величність героїв та особливості державного і суспільного устрою наших предків, втілену у символічних образах.

Характеризуючи пісенний історизм і сьогодення потрібно, перш за все говорити про важливість історичних пізнань для сучасної держави. Адже зараз проходить активне становлення української національної свідомості, відповідальності та гордості за свою країну.

Пісні та думи як окремий вид джерела історичних знань на сучасному етапі слід вважати головним. Зараз в наш час політичних та суспільних розбіжностей в поглядах на історію нашої держави фольклор залишається єдиним правдивим та достовірним витоком інформації, адже пісні, в залежності від регіону України можуть різнитися лише одним двома словами, та аж ніяк повним змістом.

Для виховання молодого підростаючого покоління саме народна історія має найбільше та особливе значення, саме вона не заплямована будь-якими зовнішніми поглядами. Зараз на нашу думку фольклор українського народу потрібно ввести окремим предметом в середній школі для ознайомлення дітей з тими подіями та героями яких має український народ, адже з роками у підлітків зникає інтерес до вивчення історії власної країни та власного краю, до зацікавленості народними обрядами, піснями, а це не можна вважати позитивним фактором, бо маючи таку тенденцію серед молоді ми мимоволі приведемо нашу країну до загибелі. Недарма народна мудрість наголошує «Не знаючи свого минулого – не можливо творити своє майбутнє». Не дивлячись на зусилля і Президента, і його підлеглих, і інших політичних партій на підняття та становлення історичної свідомості українців ми не маємо на сьогодні досягнутих позитивних результатів.

На превеликий жаль на сьогоднішній час залишаються для нас невідомими ще багато деталей історичних подій, а можливо, і самих подій що, звичайно, не може бути позитивним в вивченні історії України. Та маючи надію та прагнення до їх пізнання ми зможемо насправді побудувати вільну та незалежну державу Україна. Слід розвивати та примножувати історичну спадщину, що дісталась нам від наших предків. І тільки той зможе достовірно її пізнати, хто дійсно в цьому зацікавлений.

Висновки

Світоглядні уявлення українського народу зумовлені насамперед історичними, психологічними, культурними та соціальними обставинами буття наших предків, що й визначило їхню національну своєрідність. Суть цих уявлень полягає в гармонії людини з довкіллям, у поетизації світу та відсутності норм і канонів, які б сковували вільний розвиток особистості, суперечили б принципам гуманізму. Вчені вказують на демократизм, поетичний характер релігійних уявлень українців, світлі, життєрадісні начала, а нерідко й ситуативність, імпровізаційність, особливо в молитвах як основі вільного світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння та ставлення до навколишньої дійсності і утвердження себе в ній.

«Народна творчість — це той ґрунт, на якому виростають і література, і театр, і музика, і образотворче і мистецтво — і без якого вони б засохли»,— підкреслював видатний поет і вчений М. Т. Рильський у своїй статті «Краса і велич народної творчості». І далі продовжував: «Звичайно, далеко не кожний художній твір будується безпосередньо на народній основі. Але кожний справді художній твір виростає неодмінно на народному ґрунті, на ґрунті народного світогляду»

Література в свою чергу збагачує фольклор. Народними піснями літературного походження стали «Дивлюся на небо» М. Петренка, «Реве та стогне Дніпр широкий» (вступ до «Причинної»), «Думи мої, думи мої», «Нащо мені чорні брови», «Як умру, то поховайте» та багато інших поезій Т. Шевченка, «Повій, вітре, на Вкраїну» С. Руданського, «Як засяду коло чари» Ю. Федьковича, «Наперед» П. Грабовського, «Вічний революціонер» І. Франка, «Коли поїзд у даль загуркоче» В. Сосюри, «Над Дніпром» П. Тичини, «Гей, ще сонце не зійшло» М. Рильського, «Клятва» М. Бажана, «Рідна мати моя» А. Малишка та ін.

Скарбниця народної творчості безнастанно поповнюється. Щедро користуючись надбаннями попередніх епох, народ ніколи не перестає складати нові пісні про сучасне йому життя. Зрозуміла річ, чимало створених у минулому зразків забувається і безповоротно втрачається, якщо вони не були своєчасно записані. А записування і збирання фольклору розпочалося фактично лише з початку XIX ст..

Скільки прекрасних дум і пісень було збережено і дійшло до нас завдяки самовідданій праці дожовтневих і радянських фольклористів, композиторів, письменників, багатьох ентузіастів-збирачів, зокрема студентів, учнів. Але немало творів лишається і незаписаними, втраченними. Неосяжне море народної поезії, і кожен, хто збирає її неоціненні скарби, робить велику і корисну справу, великий вклад в розвиток нашої славетної історії.