Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
МІНІСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ
КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
К У Р С О В А Р О Б О Т А
З предмету: Історія української літератури
На тему: «Герої козацької доби в народних думах та історичних піснях»
Роботу виконала:
студентка 2-го курсу
групи УМЛ 06-1
Пархоменко В. А.
МЕТОДИЧНИЙ КЕРІВНИК
Гончаренко О. М.
м. Кривий Ріг
2008 р.
Зміст
Стор.
| Вступ |
| Розділ 1. Становлення та формування українського козацтва як окремої соціальної групи |
| Розділ 2. Герої козацької доби в піснях українського народу |
| 2.1. Народні герої в козацьких думах |
| 2.2. Герої-козаки в історичних піснях |
| Розділ 3. Героїчний епос Дніпропетровщини |
| Розділ 4. Український пісенний героїзм і сьогодення |
| Висновки |
| Список використаної літератури |
| Додатки |
Вступ
Український фольклор, багатство якого неосяжне, це складова невiдємна частина великої культури нашого народу. З нього промовистих сторінок, пісень, дум, казок, легенд, переказів, прислів’їв та приказок – відкривається не лише найповніша енциклопедія народного побуту, звичаїв, обрядів, свят, а й цілий світ настроїв, роздумів, сподіванок та мрій українців за тисячоліття, їхні вдача, характер, психологія, фiлософiя та етнопедагогiка народу, його менталітет.
В усі часи саме пісня стояла на сторожі тих заповітних джерел, що нині живлять наше національне відродження.
В українській народній пісні, як ні в одному з будь-яких інших жанрів відбилася історична пам'ять народу про його побут, звичаї, почуття, переживання настрої, про все те, що він любить i ненавидить, про все те, до чого прагне людина у своєму житті.
Пісенний фольклор в цілому і героїчний епос українського народу, зокрема, протягом кількох століть відігравав важливу роль у процесах етнічної самоідентифікації, а згодом у формуванні української нації. Ці процеси мали спільні ознаки з розвитком європейської фольклористики та рухом “побудителей” у слов’янських народів східної Європи. Справжнє захоплення національним фольклором у ХІХ ст., особливо героїчним епосом, пояснюється високим пафосом боротьби за волю й незалежність, що була закладена в його основі.
Наша курсова робота присвячена вивченню українського фольклору, а саме історичних пісень, дум та балад, виявленню символічних рядів, і семіотичному аналізу відповідних пісенних текстів.
Ціллю нашої курсової роботи є встановлення визначення поняття «козацька пісня», «»козацька балада» та «козацька дума» її становлення та історичний розвиток під впливом різних зовнішніх факторів та подій, таких як напади моно голо-татар та загарбницькі їх походи на Україну, зробити аналіз козацьких пісень Дніпропетровщини та сусідніх областей, виділити значення ліричної козацької пісні в сучасній українській державі та в нашому повсякденному житті.
Об'єктом дослідження є історичні особи, відображені в народній свідомості. Особливістю створених таким чином фольклорних осіб є їх максимальна героїзація, наділ кращими людськими якостями стосовно умов війни.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є історико-культурна реконструкція постатей народних ватажків доби козаччини в семіотичному просторі (семіосфері) української пісенної епіки.
Для досягнення мети поставлені такі завдання:
1. Систематизувати та узагальнити теоретичні положення попередніх наукових розробок, визначити сучасний стан дослідженості проблеми.
2. Систематизувати та проаналізувати історичні думи та пісні, визначити в них типові коди народної свідомості, які вплинули на формування семіосфери в конкретний історичний період.
3. На підставі текстологічного, порівняльно-історичного та семіотичного аналізу визначити типові риси постатей народних ватажків.
4. Зробити аналіз впливу козацьких пісень та їх головних героїв на сучасне українське суспільство.
5. Зробити загальні висновки підбивши підсумок всього вище викладеного матеріалу.
Героїзм в народних думах
3 незапам'ятної давнини до наших днів супроводжує дума та пісня життя народу. Їй, як найщирішому другові, довіряє трудівник свої найпотаємніші почуття, горе і радощі, мрії і сподівання. Не кажучи вже про виняткову емоційну наснаженість пісні, жоден вид народної творчості не може порівнятися з їхньою широтою охоплення життєвих явиш, У них знайшли правдиве відображення важливі історичні події і родинний побут, жорстока класова боротьба і повсякденні турботи, будні і свята, праця і розваги.
В пісні вилилася вся минула доля, весь справжній характер України; пісня і дума становлять там народу святиню, краще добро українського життя, в них горить любов до батьківщини, виблискує слава минулих подвигів; в них дихає і чисте, ніжне почуття жіночої любові, особливо любові материнської; в них же виявляється і та тривожна оглядка на життя, яка змушує козака, вільного від битви, «шукати свою долю». Все коло життєвих насущних інтересів охоплюється в пісні, зливається з нею, і без неї саме життя стає неможливим.
У дожовтневих піснях і думах оживає вся багатовікова історія українського народу, сповнена героїчної боротьби проти іноземних загарбників, національного та феодально-капіталістичного гноблення. Через століття донесли вони до нас подих життя своєї епохи, ті почуття, що хвилювали колись їх творців.
Спустошливі напади на українські землі турецько-татарських орд, вигнання в полон населення, продаж у рабство — такі типові для XV—XVII ст. події відтворюють дуже давні за походженням пісні та думи про Коваленка, «Коли турки воювали» та ін. Трагічна доля їх героїв: Коваленка осліплюють, заковують у кайдани трьох сестер-полонянок женуть у далекий чужий край:
Єдину взяли попри коні,
Попри коні на ремені;
другу взяли попри возі,
Попри возі на мотузі;
Третю взяли в чорні мажі…
У чудових піснях і думах оспівав народ відважних оборонців матері-вітчизни, їх повне тривог і небезпек життя, мужність і стійкість у боротьбі з ворогом. Ці твори засвідчили ту виняткову роль, що її відіграло в історії України козацтво, центром якого була Запорізька Січ.
Про боротьбу з турецько-татарськими нападниками, тяжку турецьку неволю та втечу з неї, смерть козака на полі бою розповідається в багатьох думах – епічно-ліричних пісенних творах, що мають своєрідну будову і виконуються народними співцями-кобзарями у супроводі бандури або ліри.
Реалістичне відтворення подій, правдивість характерів персонажів, простота вислову поєднується у них з незвичайною поетичністю і піднесеністю. Недарма і Т. Шевченко у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» писав про думи, що всі вони «так возвышенно просты й прекрасны». Самобутність, художню оригінальність дум, їх високі ідейні якості не раз відзначали вітчизняні і зарубіжні дослідники.
Героями дум виступають люди мужні, сміливі, благородні, сильні духом, з серцем, сповненим палкої любові до рідного краю. Таким є козак Голота, що «не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота», має миролюбивий характер («ні города, ні села не займає»), але готовий щомиті дати відсіч ворогові; відчайдушно хоробрий Івась Канівченко, стійкий Самійло Кішка, Федір безродний.
Багато кращих синів народу наклали головою, захищаючи незалежність своєї країни. Не випадково так часто в думах і піснях говориться про смерть козака. Трагічно-жахлива картина постає з думи «Федір бсзродний, бездольний». Жорстока, кривава січа, яка щойно відбулася... Поле, всіяне козацькими тілами:
Да й не єдиного тіла козацького молодецького
Живого не встановлено.
Тільки поміждо тим трупом
Федор бездольний,
Посічений да порубаний,
Да й на рани смертельнії не змагає...
Урочисто ховають героя товариші. Висока могила як вічна пам'ять про козацьку славу виростає над ним.
Високогуманними творами народної музи назвав І. Франко думи про Самійла Кішку, про втечу трьох братів з Азова, про Марусю Богуславку. П'ятдесят чотири роки пробув Самійло Кішка у турецькій неволі, але не скорився ворогові. Закований у кайдани, він не здається на підмову потурченого Ляха Бутурлака, який пропонує ціною зради заслужити прихильність паші: «Будеш у нашого пана молодого за рідного брата пробувати». Розумом і хитрощами перемагає Самійло ворота. Захопивши галеру, козаки повертаються у рідний край.
Дума прославляє стійкість Самійла Кішки, наполегливість у досягненні мети, вірність вітчизні, своєму народові:
Хоч буду до смерті біду та неволю приймати,
А- буду в землі козацькій голову християнську покладати..
Ваша віра погана,
Земля проклята.
Майже цими словами відповідає турецькому султанові і славнозвісний герой історичної пісні Байда, коли йому доводиться вибирати між царюванням, здобутим зрадою, і смертю. У давніх думах та піснях поняття віри зливається з поняттям батьківщини, народу, що пояснюється умовами часу і особливостями світогляду тодішньої людини. Підтоптати під ноги християнську, віру і прийняти мусульманство (турецьку віру) було рівнозначним зраді свого народу. Та зрештою і слова «татарин», «турок» в українському фольклорі вживаються у значенні загарбник, поневолювач, що пов'язано з турецько-татарськими розбійницькими нападами.
Привабливий образ ніжної і мужньої Марусі Богуславки змальований у однойменній думі. Маруся вволяє з темниці сімсот козаків, що уже «тридцять літ у неволі пробувають», але сама залишається на чужині. Туга за рідним «веселим краєм» з його «ясними зорями» і «тихими водами», гіркий жаль за змарнованим життям, розпач чуються в її прощальних словах. Вона просить передати батькові, щоб статків-маєтків не збував для викупу її з неволі: .
«...Бо вже я потурчилась, побусурменилась
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного!»
До найулюбленіших народних дум належить «Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі». Це емоційно наснажений твір, що хвилює своєю щирістю і людяністю. Розповідаючи про страждання найменшого брата, безжалісно покинутого старшими на вірну загибель, дума засуджує жорстокість, егоїзм, підлість, жадобу до наживи. Смерть старших братів від руки турків-яничар сприймається як заслужена розплата за безсердечність і зраду. Зустрічаються варіанти, за якими гине тільки менший брат, а обидва старші прибувають додому. Середульший в усьому зізнається батькам, і вони проганяють старшого, якому після цього ні в чому не щастить. У думі, записаній від кобзаря. М. Кравченка, найстаршого громадою засуджують до смерті.
Пафосом боротьби проти соціального і національного гноблення відзначаються думи та історичні пісні про визвольну війну 1648—1654 рр. їх герої — народні ватажки Хмельницький, Перебийніс, Богун, козаки, селяни, весь народ, що піднявся на захист своєї свободи і незалежності. Певністю у своїх силах, бадьорістю, оптимізмом віє від цих творів.
Загальнонародне піднесення відбилося у прекрасній пісні «Розлилися круті бережечки», що виникла на початку війни. Поетичні образи цього твору мають глибокий патріотичний зміст. Заклик їхати у Варшаву по червону китайку — це заклик до боротьби проти шляхетського гніту. Червона китайка означає символ козацької слави, тобто слави оборонця рідної землі. Образ же червоної калини що похилилася, асоціюється з образом зажуреної України:
А ми ж тую червону калину, гей, гей, та піднімемо;
А ми ж свою славну Україну, гей, гей, та розвеселимо!
Особливо велику увагу приділяє народна творчість Богданові Хмельницькому, який очолив визвольну війну. Він виступає як мудрий полководець, захисник голоти, «козацький батько». Хмельницький дбає, щоб «козакам козацькі порядки давати», чинить справедливий суд над польсько-шляхетським запроданцем Барабашем (дума «Хмельницький та Барабаш»). На заклик свого ватажка повстанці
На лядські табори наїжджали,
Лядські табори на три часті розбивали,
Ляхів, мостивих панів, упень рубали.
Народ - гуманіст і великий справедливець — добре знає, які страждання несе з собою війна. Тому не забуває він згадати і про горе вдів та осиротілих дітей нерозважних панів, які хотіли загарбати Україну і поплатилися за це життям:
Над Полонним не чорна хмара вставала,—
Не одна пані ляшка удовою зосталась... («Корсунська перемога»)
Гей, там поле, а на полі цвіти,
Не по однім ляшку заплакали діти. («Чи не той то хміль»)
Високохудожніми творами героїчного епосу є пісні про Байду, Морозенка, Перебийноса, Сірка, Супруна, Палія та ін. В образах цих героїв найбільш повно втілилися народні уявлення про мужність, хоробрість, самовідданість, вірність вітчизні.
Справжнім богатирем виступає у думі «Ой з-за гори високої» Нечай. Не вагаючись, кидається він у бій проти сорокатисячного війська (сорок тисяч — епічне число що означає багато). Історична правдивість подій поєднується тут з типовим для народного епосу художнім засобом перебільшення:
Ой не встигнув козак Нечай на коника спасти,
Взяв ляхами, як снопами, во два ряди класти...
Повернувся козак Нечай на лівеє плече,—
А вже з ляшків, вражих синів, кров ріками тече.
Повернувся козак Нечай на правую руку,—
Не вискочить Нечаїв кінь із лядського трупу.
Народ пишається подвигами свого героя, милується його відвагою і сумує, коли він гине.
Гинуть у нерівному бою і Морозенко і Супрун. Скільки живого, щирого почуття вкладено в ці твори. Смерть Морозенка оплакує рідна мати, козацьке військо, вся Україна:
Прощай, прощай, та Морозенку, ти найславний козаче,
Ой за тобою, та Морозенку, та вся Україна плаче!
В думах та піснях виявляються дружні почуття українського народу до братнього російського. Особливо яскраво ідея нерозривного союзу українського народу з російським втілена у творах про Палія і Мазепу. В них викривається підступність, лицемірство, безчесність Мазепи, якого народ називає проклятим, зрадливим. Як справжній народний герой возвеличується Палій.
В думах народ висловив гордість за своїх історичних героїв, возвеличив їх до рангу великих, вони виступають справжніми народними героями-визволителями свої Батьківщини.
Висновки
Світоглядні уявлення українського народу зумовлені насамперед історичними, психологічними, культурними та соціальними обставинами буття наших предків, що й визначило їхню національну своєрідність. Суть цих уявлень полягає в гармонії людини з довкіллям, у поетизації світу та відсутності норм і канонів, які б сковували вільний розвиток особистості, суперечили б принципам гуманізму. Вчені вказують на демократизм, поетичний характер релігійних уявлень українців, світлі, життєрадісні начала, а нерідко й ситуативність, імпровізаційність, особливо в молитвах як основі вільного світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння та ставлення до навколишньої дійсності і утвердження себе в ній.
«Народна творчість — це той ґрунт, на якому виростають і література, і театр, і музика, і образотворче і мистецтво — і без якого вони б засохли»,— підкреслював видатний поет і вчений М. Т. Рильський у своїй статті «Краса і велич народної творчості». І далі продовжував: «Звичайно, далеко не кожний художній твір будується безпосередньо на народній основі. Але кожний справді художній твір виростає неодмінно на народному ґрунті, на ґрунті народного світогляду»
Література в свою чергу збагачує фольклор. Народними піснями літературного походження стали «Дивлюся на небо» М. Петренка, «Реве та стогне Дніпр широкий» (вступ до «Причинної»), «Думи мої, думи мої», «Нащо мені чорні брови», «Як умру, то поховайте» та багато інших поезій Т. Шевченка, «Повій, вітре, на Вкраїну» С. Руданського, «Як засяду коло чари» Ю. Федьковича, «Наперед» П. Грабовського, «Вічний революціонер» І. Франка, «Коли поїзд у даль загуркоче» В. Сосюри, «Над Дніпром» П. Тичини, «Гей, ще сонце не зійшло» М. Рильського, «Клятва» М. Бажана, «Рідна мати моя» А. Малишка та ін.
Скарбниця народної творчості безнастанно поповнюється. Щедро користуючись надбаннями попередніх епох, народ ніколи не перестає складати нові пісні про сучасне йому життя. Зрозуміла річ, чимало створених у минулому зразків забувається і безповоротно втрачається, якщо вони не були своєчасно записані. А записування і збирання фольклору розпочалося фактично лише з початку XIX ст..
Скільки прекрасних дум і пісень було збережено і дійшло до нас завдяки самовідданій праці дожовтневих і радянських фольклористів, композиторів, письменників, багатьох ентузіастів-збирачів, зокрема студентів, учнів. Але немало творів лишається і незаписаними, втраченними. Неосяжне море народної поезії, і кожен, хто збирає її неоціненні скарби, робить велику і корисну справу, великий вклад в розвиток нашої славетної історії.
Додатки
До додатків ми внесли ті козацькі пісні, чкі ми вважаємо найхарактернішими для доби козаччини на території України і які як найповніше вказують на героїв та ватажків тих часів.
«Ой на горі та й женці жнуть»
Ой на горі та й женці жнуть
Ой на горі та й женці жнуть
А по-під горою, яром-долиною
Козаки йдуть.
Гей, долиною, гей, широкою
Козаки йдуть!
Попереду Дорошенко
Попереду Дорошенко
Веде своє військо, Військо Запорозьке
Хорошенько.
Гей, долиною, гей, широкою
Хорошенько!
Посередині хорунжий
Посередині хорунжий
Під ним кінь баский бідовий
Сильно дужий.
Гей, долиною, гей, широкою
Сильно дужий!
А позаду Сагайдачний
А позаду Сагайдачний
Що проміняв жінку на тютюн та люльку,
Необачний.
Гей, долиною, гей, широкою
Необачний!
Гей, вернися, Сагайдачний
Гей, вернися, Сагайдачний
Віддай тютюн-люльку, візьми свою жінку,
Необачний.
Гей, долиною, гей, широкою
Необачний!
- Мені з жінкою та не возиться
Мені з жінкою та не возиться
А тютюн та люлька козаку в пригоді
Знадобиться.
Гей, долиною, гей, широкою
Знадобиться!
Гей, хто в лісі, озовися
Гей, хто в лісі, озовися
Та й викрешем вогню, та й потягнем люльки -
Не журися.
Гей, долиною, гей, широкою
Не журися!
«Наливаймо, браття, кришталеві чаші»
Наливаймо, браття, кришталеві чаші,
Щоб кулі минали, щоб шаблі не брали
Голівоньки наші!
Щоби Україна більше не плакала,
Щоби наша слава, козацькая слава
Повік не пропала!
Бо козацька слава кровію полита,
Січена шаблями, рубана мечами
Ще й сльозами вмита.
Наливаймо ж, браття, поки є ще сила,
Поки до схід сонця, поки до походу
Сурма не сурмила!
В Чорне море кров Дніпром тече
В Чорне море кров Дніпром тече
Там Січ наша, гей-гоп там Січ наша,
Там Січ наша на москаля йде.
Попереду отаман іде.
Під ним коник, гей-гоп під ним коник,
Під ним коник та й сумненько йде.)
Чом же йому веселому буть,
Як степами, гей-гоп долинами,
На Вкраїну москалі ідуть.
Не страшна нам в славнім бою смерть,
Бій приносить, гей-гоп бій приносить,
Бій приносить славу, волю й честь.
Гей, гук, мати, гук,
Де козаки п’ють,
І веселая
Та доріженька,
Куди вони ідуть.
Та куди ж вони йдуть,
Там бори гудуть,
Поперед себе
Та вражих панів
Облавою пруть.
Зібрались вони
Під рясні дуби
Та чекаючи
Та й отамана
На раду собі.
Отаман іде,
Як голуб, гуде,
А під білою
Та березою
Головку кладе.
“Отамане наш,
Не дбаєш за нас,
Ось і, бач, наше
Та товариство,
Як розгардіяш.
Чи не срам тобі
Покидати нас
І по застумах
Та цього лісу
Блукати без нас?
Глянь, отамане,
Вже світ настає,
Ой, уже ж наше
Та товариство
Коней сідлає!”
“Ой помру ж я, помру,
Не зажив слави,
Бо нема мені
Та долі бути
Батьком над вами”.
З ажурилась Україна
Зажурилась Україна
Як мала дитина.
Ніхто і не шанує,
Козачество гине.
Ой ти, грабе, пан Потоцький,
Разпроклятий сину.
Занапастив Литву й Польщу,
Хочеш – й Україну.
Така думка твоя була,
Щоб королем стати,
А ти пішов до цариці
Помочи прохати.
Вража мати Катерина
Не гаразд вчинила:
Степ широкий, край веселий
Та й занапастила.
А де були очерети,
Тепер попахали.
А де були батьки наші –
Вороги забрали.
МІНІСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ
Дата: 2019-07-24, просмотров: 211.