Методи навчання розглядаються в педагогіці як один із найважливіших компонентів загальної структури навчально-виховного процесу.
Проблемі методів навчання присвячені дослідження багатьох вчених: Я. Коменського, К. Ушинського, А. Дістервега, П. Каптєрєва, А.Алексюка, Ю. Бабанського, І. Лернера, М. Махмутова, М. Скаткіна та ін.
Аналіз педагогічної літератури [2;10;12;18;19] показав, що єдиної точки зору щодо визначення методу навчання не має.
Вчені вважають, що "їх можна визначити як засоби, за допомогою яких учні під керівництвом учителя ідуть від незнання до знання, від неповного і неточного знання до повнішого і точнішого. Бажаючи підкреслити методологічну суть методів навчання, їх можна визначити як форму руху змісту навчального матеріалу. Виділяючи керівну роль учителя в навчанні, методи можна визначити як певний спосіб керування пізнавальною діяльністю учнів. Підкреслюючи єдність дій учня й учителя, дидактичні методи можна визначити як "способи спільної діяльності вчителя й учнів, що передбачають з боку учнів оволодіння знаннями, навичками, уміннями та організацію і керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів з боку вчителя" [39, 163-164].
А. Алексюк [2], Ю. Бабанський [3], Н. Казанський [21], О. Савченко [45] та інші розглядають метод навчання як спосіб упорядкованої взаємопов’язаної діяльності вчителів та учнів, спрямованої на вирішення навчально-виховних завдань. Це визначення відображає мету навчання та взаємодію суб’єктів шкільного навчання.
Методи навчання завжди є засобами реалізації певних цілей навчання. Але результат діяльності вчителів і учнів не завжди такий, яким він уявляється у суб’єктивній формі мети. У цій взаємодії мети, засобу і результату найважливішим є аналіз пізнавальної діяльності учнів, а також керівництво нею з боку вчителя.
Розрізняють зовнішню і внутрішню сторони методів навчання.
Зовнішня сторона - це різні способи їх прояву у навчальній діяльності вчителя і учнів, які можна безпосередньо спостерігати (словесна форма пред’явлення навчальної інформації та усна форма відтворення знань учнями або форма з використаннями наочності, практичні роботи як форма обміну інформацією: педагогічний такт, постановка голосу, манери вчителя, а також міра і способи допомоги учням, кількість завдання тощо).
А внутрішня, або змістовна сторона методів навчання характеризується цілеспрямованістю викладання і навчання, ступенем пізнавальної активності і самостійності учнів, ставленням вчителя та учнів до предмета тощо [12].
Методи не є незмінними. Вони змінюються разом зі зміною і розвитком цілей і змісту навчання, освіти і виховання [41].
Кожний метод навчання має складну структуру. Він реалізується через сукупність прийомів. Методичний прийом – це елемент того чи іншого методу, який виражає певну дію вчителя і учнів в процесі навчання. Відповідний методичний прийом спрямовує діяльність учнів на розв’язання якогось певного часткового дидактичного завдання [48, 40].
Наприклад, прийомами навчання вважаються відповідні види робіт з навчальними засобами: таблицями, натуральними об’єктами, демонстрація дослідів, роботи в зошиті з друкованою основою та інші. Використання різних дидактичних прийомів забезпечує активізацію пізнавальної діяльності учнів, поглиблене засвоєння навчального матеріалу.
Всі прийоми, залежно від навчальної мети уроку, учитель узгоджує з основними методами. Наприклад, застосовуючи метод бесіди вчитель може використовувати для створення проблемної ситуації або як опору для розв’язання евристичних завдань навчальні таблиці, натуральні об’єкти та інші засоби.
Методи і прийоми знаходяться у взаємозв’язку. Кожен метод за певних умов може бути прийомом того чи іншого методу. наприклад, бесіда при вивченні одних тем може бути використана як метод навчання і включати різні прийоми, а під час практичних занять відігравати роль прийому.
Одні і ті ж прийоми можуть входити до складу різних методів [34, 141]. Розрізняють прийоми: логічні (виділяння істотних ознак, аналіз, порівняння, узагальнення), організаційні (індивідуальні, групові, фронтальні види проведення робіт, різні типи завдань тощо), технічні (використання різних засобів, обладнання тощо) [32, 95].
Існують різні критерії, підходи до класифікації методів навчання.
Метод навчання є досить складним педагогічним явищем, яке має багато сторін. За кожною з них методи групують в системи. Не випадково, що вчені-педагоги розробили десятки класифікацій методів навчання. Отже, класифікація методів навчання - це впорядкована за певною ознакою їх система.
У сучасній дидактиці найпоширенішими є такі класифікації методів.
1. За джерелом знань: словесні, наочні та практичні (Н.Верзілін, Є. Перовський, Є. Голант).
2. За основною дидактичною метою, яку необхідно вирішувати на конкретному етапі навчання: методи набуття нових знань, формування умінь і навичок, застосування, перевірки отриманих знань, умінь і навичок (М. Данилов, Б. Єсипов).
3. За характером пізнавальної діяльності учнів: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові, дослідницькі (М. Скаткін, І. Лернер) [18;38].
Ю. Бабанський виділяє три великі групи методів навчання, беручи до уваги основні компоненти процесу навчання у взаємозв’язку викладання і учіння: а) організація та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; б) стимулювання і мотивація навчально-пізнавальної діяльності; в) контроль і самоконтроль навчально-пізнавальної діяльності [3, 180].
Методи організації навчально-пізнавальної діяльності - сукупність методів, спрямованих на передачу і засвоєння учнями знань, формування умінь і навичок. До них належать наочні, практичні й словесні методи навчання.
На думку О. Біди, кожний метод навчання — це сукупність багатьох характеристик способів діяльності викладання й учіння. З позицій цих діяльностей кожний метод одночасно є словесним, наочним чи практичним в конкретних формах прояву - пояснення, бесіда, демонстрування, вправа тощо [9 ].
Наявність різних класифікацій засвідчує, що методи як дидактична категорія – багатовимірне поняття і можуть розглядатися з різних точок зору. Проте незалежно від класифікації, кожний метод зберігає свої істотні зовнішні ознаки в різних умовах навчання.
У працях методистів О. Біди [9], В. Горощенко [14], Ф. Кисельова [22] та інших вказується, що найбільш простою і широко відомою є класифікація методів за джерелами знань. Враховуючи джерело надходження знань, дію вчителя і учнів при вивченні курсу "Я і Україна", всі методи навчання розділяють на три групи: словесні, наочні і практичні. В першій групі методів джерелом знань є слово, в другій — показ, а в третій - практична робота.
При застосуванні методів навчання першої групи учні набувають знань у словесній формі (через слово) з повідомленням учителя або з книг. У разі потреби використовують відповідні види наочних засобів навчання. До даної групи відносять розповідь, бесіду, пояснення, читання підручника, науково-популярної літератури тощо. Діяльність учнів полягає переважно в слуханні, осмисленні знань і наступних усних або письмових відповідях. Отже, слово в даній групі методів має вирішальне значення.
При використанні методів другої групи головним джерелом знань є показ, демонстрація предметів, речовин, явищ або їхніх різноманітних зображень. Слово вчителя лише спрямовує спостереження, логіку мислення, уточнює правильність висновків, усвідомлення знань. Учні на основі спостережень осмислюють факти, роблять відповідні висновки, набувають нових знань, а іноді й уміння. Звідси видно, що основним джерелом знань є спостереження, а не слово, але слово залишається провідним в усьому навчальному процесі.
При використанні третьої групи методів навчання учні переважно набувають знань у процесі практичної діяльності - під час лабораторних занять, практичних робіт на пришкільній ділянці, виконанні самостійних завдань під час екскурсії тощо. Слово вчителя відіграє інструктивне значення, а також розкриває цілі і завдання роботи, вказує, які теоретичні знання необхідні для правильного використання роботи. Вчитель перевіряє хід роботи, керує пізнавальним процесом, допомагає зробити висновки. При цьому можуть бути використані підручники або інструктивні картки, заздалегідь підготовлені вчителем. Діяльність учнів переважно полягає у виконанні практичної роботи, але має місце слухання і спостереження. У своїх відповідях учні пояснюють хід роботи, демонструють її результати, роблять висновки, записи в зошити. Як бачимо, головним джерелом знань є практична робота, виконана учнями, яка стимулює розумову діяльність учнів, забезпечує вирішення поставлених завдань.
Одним із словесних методів навчання є бесіда.
К. Джуровська [17] розглядає бесіду як метод навчання, який передбачає розмову учителя з учнями, що організовується за допомогою детально продуманої системи запитань. Т. Жижко [19] відзначає, що бесіда - один із методів, який полягає у тому, що вона дає можливість залучити до роботи всіх або більшість класу, виявити рівень підготовленості учнів, регулювати й направляти їх відповіді, допомагати їм при цьому з’ясувати, що залишилось для них незрозумілим.
Бесіда – діалогічний метод навчання, що передбачає запитання і відповіді. Це метод навчання, за якого вчитель, спираючись на знання та практичний досвід учнів, за допомогою вдало поставлених питань:
- спонукає учнів відтворювати раніше набуті знання,
- підводить їх до розуміння нового або уточнення, поглиблення, розширення відомого;
- спонукає школярів робити самостійні висновки - узагальнення на основі засвоєного фактичного матеріалу.
Бесіда дає учителеві змогу не лише з’ясувати якість підготовки та глибину засвоєння навчального матеріалу, а й глибоко вивчити його особливості, зазначає Л. Нарочна [32].
У педагогічній літературі визначено функції бесіди як методу навчання: мотиваційна, освітня, розвиваюча, виховна, організаційна [29; 47].
Освітня функція методу бесіди проявляється в забезпеченні засвоєння учнями системи знань. Розвиваюча полягає в тому, що у процесі бесіди розвиваються увага, пам’ять, уява, творче мислення молодших школярів. За допомогою цього методу вчитель залучає весь клас до оцінки висловлених думок і їх викладу, всіляко заохочує учнів до влучного слова, вчить мислити, обмінюватися думками. Застосовуючи бесіду в процесі навчання, учитель одночасно привчає дітей до певних логічних операцій, формує в них науковий світогляд, розвиває здібності, волю, інтерес, допомагає виробленню свідомої мотивації навчання, сприяє розвитку самостійності.
Бесіда виконує також мотиваційну функцію, сприяє вихованню позитивних мотивів у учнів початкової школи. Для того щоб сформувати такі мотиви навчання, створюються за допомогою методу бесіди ситуації новизни, актуальності, учителі добирають спеціальні приклади, факти, ілюстрації, які в даний момент викликають особливий інтерес у школярів.
Для методу бесіди характерною є комунікативна функція. Вона проявляється в тому, що учні, завдяки діалогу, який застосовується вчителем на уроці, виробляють практичні уміння користуватися усним мовленням в спілкуванні з людьми.
Як зазначає О. Савченко, бесіда має великі можливості для керування пізнавальною діяльністю школярів, активної участі кожного в аналізі явищ, фактів, порівнянні й зіставленні їх, у формуванні висновків, узагальнень [45, 202].
Учитель, здійснюючи освітню функцію бесіди, виступає як керівник розумової діяльності школярів, розкриває логіку навчального предмета, забезпечує засвоєння знань у певній системі. Тоді сприймання матеріалу, що вивчається, не зводиться до якогось одного акту, а є процесом, у якому учні розглядають кожне нове явище чи наукове поняття з різних точок зору, встановлюючи багатогранність зв’язків даного об’єкта з іншими як подібними до нього, так і не зовсім схожими. Використовуючи різноманітні прийоми активізації пізнавальної діяльності і мислення школярів, учитель реалізує поставлені завдання. Наприклад, постановка запитання перед учнями заставляє їх задуматися, осмислити матеріал, поміркувати і підготувати відповідь; якщо при цьому демонструються наочні посібники. то їх необхідно розглянути, проаналізувати і знайти відповідь на поставлене запитання.
Порівняно з іншими словесними методами, бесіда має більші можливості для здійснення індивідуального підходу до учнів. Диференціюючи запитання залежно від підготовки учнів, можна залучити всіх до активної участі в роботі [45, 203].
Велика її виховна роль: бесіда вчить колективного пошуку істини, допомагає формувати переконання, дає змогу яскравіше виявитись індивідуальності учня, розвиває критичність, самостійність, уміння доводити, переконувати. Метод бесіди цінується за його рухливість, гнучкість [45, 202].
Бесіда допомагає поєднати вивчення нового матеріалу із закріпленням та перевіркою раніше вивченого. Її використовують для встановлення зв’язку попереднього матеріалу з новим, повідомлення нових знань, а також закріплення і перевірки їх [10].
Особливістю бесіди як методу навчання є те, що інформація, що вивчається подається по частинам і увага школярів періодично переключається. У процесі такого живого активного спілкування вчителя з учнями він може зразу отримати зворотну інформацію [36, 97].
Отже, якщо інші словесні методи навчання - пояснення й розповіді використовують здебільшого при повідомленні нових знань і меншою мірою в процесі закріплення, то бесіду використовують на різних етапах уроку. Пояснення і розповідь не дають змоги визначити активність учнів, їх участь у роботі, вчителеві важко виявити, як в учнів з його слів формуються уявлення про об’єкти, що є предметом вивчення. Тому більш ефективнішим методом у навчанні є бесіда.
Бесіда є одним із активних методів навчання. Її значення полягає в тому, що вона має великі можливості для керування пізнавальною діяльністю школярів, активної участі кожного в аналізі явищ, фактів, порівнянні й зіставленні їх у формуванні висновків, узагальнень. Перевага бесіди порівняно з іншими методами навчання в тому, що вчитель може працювати з усім класом і з окремими учнями.
Проте є й недоліки у процесі використання бесіди: під час пояснення і розповіді учням за порівняно короткий час може бути повідомлено значний обсяг знань, а бесіда як правило, тривала в часі. Як зазначає В.Пакулова недоліком бесіди є те, що вона дає порційні знання [36, 97]. Розрізняють різні види бесід (див. схема 1.1.)
Вступну бесіду проводять з учнями як підготовку до лабораторних занять, екскурсій, до вивчення нового матеріалу. Її головна мета -актуалізувати знання дітей, що є опорними для роботи над новим матеріалом. Готуючись до проведення бесіди, слід чітко виділити її мету, поняття, які треба відтворити. Наприклад, учитель планує підготовчу бесіду до теми "Весна". Він має на меті уточнити уявлення дітей про весняні зміни в рослинному й тваринному світі, узагальнити їхні спостереження про явища природи в цю пору. У зв’язку з цими завданнями вчитель намічає питання бесіди: Які зміни відбуваються в природі напровесні? Як світить удень сонце? Як змінились земля, повітря? З чого видно що день стає довшим? Як виглядають гілки дерев?
Схема 1.1. Види бесіди
Для повідомлення нових знань можна застосувати пояснювальну бесіду. Вона також будується у формі запитань учителя та відповідей учнів. Неодмінною умовою її успіху є наявність в учнів хоча б мінімуму знань, які б були відправними, опорними. Якщо запитання мають тільки інформаційний характер ("що?", "де?", "коли?"), бесіда є пояснювальною. Вона базується переважно на спостереженнях, організованих учителем на уроці за допомогою наочних посібників, записів на дошці, таблиць, малюнків, ігрової ситуації. Дана бесіда має на меті організацію засвоєння нового навчального матеріалу через діалог учителя з учнями.
Бесіда, в процесі якої учні засвоюють новий матеріал, може будуватися індуктивним шляхом (від окремих фактів, прикладів, спостережень до загальних висновків) і дедуктивним (від загального положення, твердження, висновку до окремого випадку, конкретного факту, прикладів, які ілюструють або підтверджують загальне).
Індуктивний шлях доречний, коли в дітей достатньо знань, спостережень і в учителя є підстави вести їх до формулювання певних висновків, понять тощо.
Дедуктивні бесіди найчастіше проводяться на узагальнюючих уроках, на предметних уроках.
Бесіду-повторення (підсумкову, узагальнюючу) використовують для закріплення навчального матеріалу. Під час такої бесіди вчитель пропонує запитання для узагальнення матеріалу уроку, виявлення емоційного ставлення дітей до вивченого, висловлення оцінних суджень про роботу всього класу в цілому та окремих учнів. Вона, як правило, завершує вивчення нового матеріалу або є розгорнутим підсумком уроку.
В. Пакулова і В. Кузнєцова вказують на особливості проведення узагальнюючої бесіди. Вони вважають, що при проведенні узагальнюючої бесіди важливо виділити основні природничі поняття, визначити їх зміст і з’ясувати як вони засвоєні школярами. разом з тим необхідно показати взаємозв’язок між предметами і явищами і на цій основі підвести учнів до самостійних висновків і узагальнень [36, 99].
Прикладами узагальнюючих бесід можуть бути, підсумки спостережень за місяць, наприклад у вересні.
У ході бесіди вчитель задає учням запитання: Чим характеризується погода в вересні? Коли почало опадати і жовтіти листя? Які тварини зустрічалися у вересні? Які птахи відлетіли у теплі країни? Які роботи проводилися у вересні у полі? на городі? у саду? Який самий теплий був день у вересні? який самий холодний?
У зміст узагальнюючої бесіди можна включати питання, які потребують порівняльних характеристик, а також питання, які показують взаємозв’язок живої і неживої природи. Це дозволить не лише узагальнити одержані знання із спостережень, але й встановити причинно-наслідкові зв’язки і на їх основі показати взаємозв’язки процесів в природі.
Контрольно-перевірну бесіду проводять для перевірки засвоєних знань. У процесі такої бесіди вчитель проводить контроль якості засвоєних знань у вигляді фронтального опитування. Для фронтального опитування результативною є така бесіда, в якій запитання і завдання не тільки напружують пам’ять, а й збуджують інтерес, змушують установлювати причинно-наслідкові зв’язки, визначати істотні ознаки предмета, доводити правильність висловленої думки.
Поєднання різних типів запитань покажемо на прикладі контрольної бесіди за темою "Річка" (3-й клас). 1). Як утворюються річки? 2). Подивіться на записані на дошці слова: болото, гирло, береги, струмок, озеро, виток, лука, русло. Які з них означають частини річки? 3). Назвіть найістотніші ознаки річки. 4). Чому в рівнинних річок течія повільна, а в гірських швидка? 5). Як тече вода у вашій річці? Чому? 6). Чому треба дбати про чистоту річкової води?
В. Пакулова і В. Кузнєцова за джерелом знань виділяють бесіди:
- на основі спостережень, лабораторного або демонстраційного досліду, виконаної практичної роботи;
- на основі прочитаної статті;
- на основі переглянутого фільму, за ілюстраціями підручника, за картиною тощо [36, 98].
Усі види бесід пов’язані з практичним і наочними методами навчання. Наприклад, після проведення спостереження і дослідів у ході бесіди з’ясовується, наскільки глибоко школярі осмислили і правильно зрозуміли те, що спостерігали; чи можуть розповісти про хід досліду, пояснити, чому отри мали такі результати. Перед демонстрацією фільму учні отримують завдання, на що звернути увагу при його перегляді. Потім у процесі бесіди з’ясовується, чи засвоєні усі питання змісту.
За характером діяльності учнів у процесі бесіди виділяють такі їх основні види: репродуктивна і евристична [5].
Репродуктивна бесіда спрямована на відтворення раніше засвоєного матеріалу, її проводять з вивченого навчального матеріалу. Відповідаючи на запитання вчителя, учні повторюють пройдений матеріал, закріплюють його, водночас демонструючи рівень засвоєння. Така бесіда може бути супутньою, поточною, підсумковою, систематизуючою.
Репродуктивна бесіда, як метод навчання, використовується на усіх етапах уроку. З її допомогою розв’язуються різні дидактичні завдання. Так, на етапі перевірки засвоєних знань, умінь, навичок цей вид бесіди забезпечує повторення і закріплення засвоєного змісту. Однак треба підкреслити те, що найбільший ефект репродуктивна бесіда дає під час перевірки тих логічно завершених частин предметного змісту, які нескладні, містять прості взаємозв’язки або фактичний матеріал. Логічно завершені частини, до яких входять складні поняття, залежності, закономірності, недоцільно перевіряти частинами, оскільки такий зміст втрачає цілісність і свою сутність.
На етапі засвоєння нових знань, умінь і навичок у кожній логічно завершеній частині змісту шляхом репродуктивної бесіди здійснюється:
а) актуалізація опорних знань про предмети і явища природи, способи діяльності;
б) сприймання готових знань з різних джерел;
в) закріплення засвоєного змісту.
Репродуктивна бесіда використовується на етапі систематизації та узагальнення для актуалізації сформованих елементів знань, які є основою поняттєвих узагальнень.
Крім того, ця бесіда застосовується для постановки мети, завдань уроку, підведення підсумків роботи на ньому, актуалізації знань про способи діяльності, які необхідні для виконання домашніх завдань.
За рівнем пізнавальної активності учнів найбільші переваги має евристична бесіда (від грецького слова еврика - знаходжу, відкриваю), роль якої незамінна для розвитку творчих здібностей. У ході евристичної бесіди учитель уміло поставленими запитаннями спрямовує учнів на основі наявних у них знань, спостережень, їхнього життєвого досвіду на формування нових понять, висновків, правил. Під час такої бесіди молодші школярі проходять під керівництвом учителя весь шлях пошуку нового знання аж до його відкриття: створення проблемної ситуації, усвідомлення проблеми у вигляді проблемного запитання і, нарешті, - поетапний розв’язок. Така робота приносить їм велике задоволення і стимулює пізнавальну активність.
Цей метод цінний у тому разі, якщо вчитель за допомогою правильно дібраних запитань і правильного ведення всієї бесіди вміє залучити всіх учнів класу до активної роботи. Для цього необхідне знання психологічних особливостей кожного учня й відповідний добір різних шляхів запитально-відповідальної форми навчання. За умов попередньої підготовки діти різного рівня розвитку можуть брати активну участь в евристичній бесіді, і це позитивно впливає не тільки на якість знань, а й на оволодіння пошуковими вміннями [45, 206].
Таким чином, нами з’ясована значення, сутність бесіди, виявлені основні її види.
1.2 Стан використання бесіди на уроках курсу "Я і Україна"
Щоб з’ясувати стан використання бесіди на уроках курсу "Я і Україна" у шкільній практиці проводився констатуючий експеримент. Констатуючим експериментом було охоплено 4 вчителі початкових класів Висоцької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Монастириського району Тернопільської області протягом.
Основними методами дослідження були спостереження уроків, бесіди з вчителями.
Ми провели бесіди з вчителями. Пропонували дати відповіді на такі запитання:
1. Що ви розумієте під терміном "методи навчання"?
2. Які фактори впливають на вибір методів навчання?
3. Яке значення бесіди у навчанні учнів курсу "Я і Україна"?
4. Які види бесід ви використовуєте на уроці і на яких етапах уроку?
5. З якими методами найчастіше поєднуєте бесіду?
Аналіз відповідей на перше запитання показав, що усі вчителі розуміють, що метод навчання — це система послідовних дій вчителя, спрямованих на організацію пізнавальної і практичної діяльності учнів, які забезпечують найбільшу оптимізацію навчального процесу. Він поєднує дві взаємозв’язані сторони: діючу — вчителя і сприймаючу - учнів. Характер такої взаємодії залежить від джерела знань.
Відповідаючи на друге запитання, вчителі зазначили, що на вибір методу навчання впливає добре знання якогось певного методу; володіння мовою, схильність до бесід, дискусій - усе це найчастіше позначається на виборі словесних методів; уміння користуватися різними технічними засобами навчання - спричиняється до вибору наочних методів; педагог просто "любить" певний метод (не пояснюючи чому) і віддає йому постійну перевагу. З’ясовано також, що вчителі з великим досвідом більш схильні до застосування методів самостійної роботи учнів на уроках, методів роботи з книгою. Початкуючі вчителі частіше обирають пояснення.
На думку всіх вчителів, визначальним фактором вибору методів навчання є мета і зміст програмного матеріалу. Вчителі вважають, що методи навчання крім освітнього значення мають і виховне - ось чому під час вивчення предмета необхідно застосовувати різні методи, не надаючи переваги лише одному з них.
Відповідаючи на запитання: "Яке значення бесіди у навчанні учнів курсу "Я і Україна"?" учителі зазначили, що методи навчання тісно пов’язані з іншими компонентами навчального курсу і є важливою умовою організації взаємодії учителя й учнів.
У процесі бесіди з вчителями з’ясовано, що найчастіше вчителі використовують репродуктивну бесіду. Жоден не вказав, що використовує евристичну бесіду. Учителі зазначили, що проводять бесіду на етапах актуалізації опорних знань, перевірки знань, вивчення нового матеріалу і закріплення знань.
Аналіз відповідей вчителів на запитання: "З якими методами найчастіше поєднуєте бесіду?" показав, що вчителі на уроках поєднують бесіду найчастіше з розповіддю, демонстрацією, практичною роботою.
Спостереження за навчально-виховним процесом показало, що вчителі недостатню увагу приділяють методиці проведення бесіди. Не завжди дотримуються педагогічних умов організації бесіди на уроках. Як правило бесіди носять репродуктивний характер. На уроках навіть досвідчених вчителів можна почути запитання такого типу: "Розкажіть, що ви знаєте про лисицю?" Невизначеність запитання передбачає різні варіанти відповіді. У цій ситуації виникає запитання і до вчителя: "А що відповідно до теми уроку повинна знати й розказати дитина про цю тварину?"
Ми спостерігати, як на початку бесіди діти починають активно працювати. Вони прагнуть відповідати. Здається, всі захоплені роботою, але швидко частина дітей втрачає інтерес до неї. Вони губляться у процесі бесіди. Це відбувається з різних причин: не зрозуміли зміст наступного запитання, швидко не змогли дати відповідь на попереднє або усвідомити відповідь товариша. Такі діти втратили взаємозв’язок між частинами бесіди. Основна причина такого стану полягає в тому, що вчитель не стежив за роботою всього класу, а задовольнився лише відповіддю одного учня.
Таким чином, вивчення стану використання бесіди на уроках курсу "Я і Україна" засвідчило про необхідність удосконалення навчально-виховного процесу.
Розділ II. Методика використання бесіди на уроках курсу "Я і Україна"
2.1 Реалізація педагогічних умов організації бесіди на уроках курсу "Я і Україна" у 3 класі
У процесі експериментального дослідження на уроках курсу "Я і Україна", конструюючи урок, ми :
- ознайомлювалися з змістом навчального матеріалу;
- продумували, на яких етапах уроку можна використати бесіду;
- чітко визначали з якою метою проводитимемо бесіду;
- передбачали вид бесіди залежно від рівня підготовленості учнів і складності матеріалу;
- продумували, на які опорні знання учнів спиратимемося під час бесіди;
- планували, які засоби навчання використовуватимемо під час бесіди, з якими іншими методами поєднуватимемо бесіду;
- визначали, до яких висновків, узагальнень підводитимемо учнів.
Особливу увагу ми приділяли конструюванню запитань. У формулюванні запитань дотримувалися вимог, а саме: виразності, чіткості і визначеності, уникали запитань складних, що містять у собі два чи більше питань, підказуючих і альтернативних запитань, які не стимулюють учнів до активного мислення, а лише спонукають до відгадування відповіді або стверджування її за вчителем. Продумували також порядок запитань.
Ми намагалися здійснювати індивідуальний підхід, розподіляючи запитання залежно від індивідуальних особливостей учнів і їх загальної підготовки. Аналізуючи навчальний матеріал, по можливості передбачали, які запитання можуть виникнути в учнів і як ми відповідатимемо на них.
Під час проведення бесіди, щоб збудити думку учнів ми пропонували їм завдання на порівняння, аналіз, виділення головного, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, доведення, запитання, які спонукають до самостійного пошуку. Ми намагались підтримувати емоційний зв’язок з класом, стежити, яку участь бере в бесіді кожен її учасник, розвивати в дітях прагнення висловлювати власні думки, кмітливість, аналітичне мислення.
Особливу увагу ми приділяли евристичній бесіді. Трудність полягала в тому, щоб розробити питання, які стимулюють інтелектуальний розвиток учнів, адже вони мають самі дійти певних висновків і узагальнень. За таких умов розвивається творче мислення особистості. При цьому щоб бесіда будила думку, вона повинна в першу чергу спиратися на запитання, які узагальнюють, встановлюють причинно-наслідкові зв’язки, спонукають до самостійного пошуку.
Під час бесіди ми прагнули до того, щоб відповіді учнів були точними, становили закінчену самостійну думку, розкривали сутність поставленого запитання, щоб у відповідях наводився конкретний, фактичний матеріал. Стежили за правильністю мовлення школярів, логічною послідовністю суджень, висновків.
Наведемо фрагменти уроків, на яких реалізовували педагогічні умови організації бесіди.
Дата: 2019-07-24, просмотров: 182.
