Перший і найскладнійший з трьох розділів ЗРГК (Ф-3) називається «Рух грошових коштів у результаті операційної діяльності». Техніка проведення розрахунків тут така ж багатоступінчаста, як і в Звіті про фінансові результати (Ф-2). Всі дані, необхідні для обчислення проміжних і підсумкових показників першого розділу ЗРГК, беруться з Ф-2 і балансу (Ф-1), але при цьому іноді необхідно звертатися до даних бухгалтерських рахунків.

Згідно п. 12 П(С)БО 4 рух грошових коштів у результаті операційної діяльності визначається шляхом коригування прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування на такі суми:

- суми змін запасів, дебіторської та кредиторської заборгованості, пов’язаної з операційною діяльністю, протягом звітного періоду;

- суми, наведені в негрошових статтях;

- суми, наведені в статтях, які пов’язані з рухом грошових коштів у результаті інвестиційної та фінансової діяльності.

У цьому загальному правилі законодавець, на жаль, сказав не все необхідне і трохи не в тій послідовності. Насправді зазначені коригування здійснюють­ся в порядку: «б», «в», «а». Причому в результаті ми виходимо тільки на проміжний показник ГКОД (далі — грошові кошти від операційної діяльності). Далі цей «алмаз» ГКОД шліфується за допомогою таких грошових потоків, як сплата відсотків і податку на прибуток. Однак «діамант» ЧГКОД (чистий рух грошових коштів від операційної діяльності) все ще не готовий, оскільки необхідна його обробка грошовим потоком від надзвичайних подій (у межах операційної діяльності). От після цієї операції ми нарешті одержуємо показник ЧГКОД як підсумок першого розділу ЗРГК. При цьому графи «Надходження» та «Виплата», що містяться у Ф-3 за своїм змістом є не чим іншим, як «збільшенням ДС» і «зменшенням ДС» (тому що фактичних платежів в ЗРГК відображається не так і багато).

Необхідність проведення коригувань обумовлена тим, що ціль нашого розрахунку — досить обмежений результатний показник ЧГКОД, тоді як відштовхуємося ми від гранично загального результатного показника ПДО (прибуток від звичайної діяльності до оподаткування). З цієї ж причини кожне зі згаданих коригувань «б» і «в» робиться зі зворотним знаком (тобто те, що збільшувало або зменшувало ПДО при її розрахунку у Ф-2, має бути показане у Ф-3 відповідно зі знаком «мінус» або «плюс»). Коригування ПДО на суми «а» (зміна запасів і поточної дебіторки та кредиторки) перевіримо за правилами, виведеними нами в попередніх частинах цієї публікації. У принципі, все буде сходитися, за винятком коригувань, пов’язаних з розрахунками з бюджетом з податку на прибуток (та сама проблема заміни ПП на ПДО). Це і не дивно (через складність самого питання, яким законодавець «плідно» займається вже сім років, однак жаль, що не «на собачках») [4, 111].

Тепер, маючи точний і обґрунтований загальний план, переходимо до постатейного розрахунку ЧГКОД відповідно до останньої редакції П(С)БО 4.

Відповідно до п. 13 П(С)БО 4 у статті «Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування» (ряд. 010 Ф-3) відображається прибуток або збиток від звичайної діяльності до оподаткування за звітний період, наведені у звіті про фінансові результати. Якщо додержуватися цього правила буквально, то необхідно брати всю суму з ряд. 170 (175) Ф-2.

Однак вона може включати і фінансовий результат бартерних угод чисто операційної діяльності (обмін товару на інший товар тощо), які в нижченаведених положеннях П(С)БО 4 не згадуються взагалі. Тому, спираючись на п. 10 П(С)БО 4, суму прибутку (збитку) з ряд. 170 (175) Ф-2 необхідно переносити до ряд. 010 Ф-3 за виключенням фінансових результатів зазначеного бартеру, що ввійшли до неї. Інакше правильного ЧГКОД ми не одержимо (цей показник буде завищений (занижений) на суму бартерного прибутку (збитку)). У Ф-3 розглянутий прибуток (збиток) до оподаткування (ПДО) відображається в графі «Надходження» («Виплата»).

Далі показник ПДО (ряд. 010 Ф-3) коригується на суми, наведені в негрошових статтях фінансової звітності (не плутати зі згадуваними вище негрошовими операціями, які в ЗРГК взагалі не відображаються). Суть негрошових статей (п.п. 14–16 П(С)БО 4) в тому, що вони безпосередньо впливають на формування розміру ПДО, але фактичними грошовими потоками не є. До негрошових статей відносяться:

- амортизація необоротних активів;

- збільшення (зменшення) забезпечень (у смислі резервів майбутніх витрат і платежів, відображених у другому розділі пасиву балансу);

- збиток (прибуток) від нереалізованих курсових різниць, нарахування яких пов’язано безпосередньо з валютними коштами підприємства, а не з його валютними вимогами або зобов’язаннями. Порядок коригувань такий.

У статті «Амортизація необоротних активів» (ряд. 020 Ф-3) відображаються амортизаційні відрахування за матеріальними і нематеріальними необоротними активами, нарахованми протягом звітного періоду (п. 14 П(С)БО 4). Сума такої амортизації береться з ряд. 260 Ф-2, оскільки саме ця сума негативно вплинула на розрахунок ПДО (балансові ж різниці з амортизації на початок і кінець періоду можуть з цією сумою не збігатися з багатьох причин). Тому у Ф-3 амортизація відображається винятково в графі «Надходження» [7, 94].

В статті «Збільшення (зменшення) забезпечень» (ряд. 030 Ф-3) відображається зміна в складі забезпечень майбутніх витрат і платежів, які не пов’язані з інвестиційною та фінансовою діяльністю (п. 15 П(С)БО 4). Збільшення таких забезпечень на кінець звітного періоду в порівнянні з його початком (у розділі 2 пасиву балансу) відображається у Ф-3 у графі «Надходження», а зменшення — у графі «Виплата». Це відповідає теоретичному правилу: збільшення будь-якої статті пасиву балансу відображається в ЗРГК як збільшення ГК, а її зменшення відображаєть­ся в ЗРГК як зменшення ГК.

У статті «Збиток (прибуток) від нереалізованих курсових різниць» (ряд. 040 Ф-3) у графі «Надходження» відображаються збитки, у графі «Виплата» — прибутки від курсових різниць внаслідок перерахування статті балансу «Грошові кошти й їхні еквіваленти в іноземній валюті» (п. 16 П(С)БО 4). Таким шляхом елімінується зміна суми залишку ГК на кінець звітного періоду відповідно до валютних курсів на дату балансу. Однак без урахування суми таких курсових різниць правильний ЗРГК побудувати не можна (не буде відповідності розрахункової та балансової сум ГК), через що ті ж курсові різниці з’являються в ЗРГК знову, але тільки вже в самому кінці (ряд. 420 Ф-3).

Що стосується самих величин цих різниць, то окремі статті для них не передбачені ні у Ф-1, ні у Ф-2. Тому такі показники необхідно дивитися по проводках: для втрат за курсовими різницями: Д-т 945 К-т 302 (312, 314, 334, 351), а для доходів за курсовими різницями: Д-т 302 (312, 314, 334, 351) К-т 714. При цьому (що дуже важливо) суми таких проводок за період можуть не завжди бути пов’язані тільки із сумами залишків інвалютних коштів на кінець періоду, оскільки в русі перебувають не тільки валютні курси, але самі валютні кошти.

Тому головбух підприємства має чітко відрізняти курсові різниці, враховані протягом періоду (за датами і сумами платежів в інвалюті), від різниць, врахованих на останній день звітного періоду (за сумами інвалютних залишків). Друга з цих двох різниць і показується в ряд. 040 і ряд. 420 Ф-3 (детальний аналіз п. 56 П(С)БО 4 ми проведемо у своєму місці).

Інформація, відображена в першому розділі пасиву балансу «Власний капітал», показує загальну картину стану власного капіталу та його окремих позицій на початок та кінець звітного періоду. На основі цієї інформації можна провести поверховий аналіз показників, в основі розрахунку яких є власний капітал. Розшифрування першого розділу пасиву балансу, яке дає змогу фінансовому аналітику дійти висновків щодо змін, які відбулися в складі власного капіталу підприємства, причини цих змін та існуючі тенденції, міститься у звіті про власний капітал. Порядок складання звіту регламентується П(С)БО 5.

Метою складання звіту про власний капітал є розкриття і аналіз інформації щодо змін у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду. Читаючи звіт, користувач може з’ясувати основні чинники (операції), які вплинули на зміни (збільшення чи зменшення) у складі власного капіталу в цілому та окремих його позицій зокрема.

Звіт складається у формі шахової таблиці в розрізі статей, які включаються до складу першого розділу пасиву балансу та причин їх зміни. Шаховий принцип побудови звіту передбачає розміщення по горизонталі елементів (статей) власного капіталу, а по вертикалі — основних операцій, які можуть призвести до зміни окремих статей і власного капіталу в цілому.

Звіт про власний капітал складається на підставі балансу, звіту про фінансові результати, а також аналітичних даних до відповідних облікових регістрів. За правильного відображення операцій, які призвели до змін у складі власного капіталу, залишок власного капіталу на кінець року (в цілому та у розрізі окремих статей), який відображається у балансі, збігається з тим, який показується у звіті про власний капітал.

Суми, що зменшують статті власного капіталу, наводяться в дужках.

Показники залишку за окремими статтями власного капіталу на початок періоду переносяться з відповідної графи балансу підприємства. Далі по вертикалі відображаються операції, які можуть призвести до змін у власному капіталі. На перетині відповідних вертикальних рядків і горизонтальних граф відображаються дані, що характеризують вплив тих чи інших операцій на стан позицій власного капіталу.

Якщо на підприємстві мали місце зміни в обліковій політиці, виправлення помилок, допущених при складанні звітів у попередніх періодах чи інші зміни, то на відповідну величину здійснюється, як правило, коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року. Скоригований залишок на початок року у звіті містить інформацію про позиції власного капіталу з урахуванням можливих коригувань.

Власний капітал підприємства може змінитися в результаті переоцінки необоротних активів, зокрема уцінки чи дооцінки нематеріальних активів, основних засобів, незавершеного будівництва. Сума дооцінки збільшує інший додатковий капітал, якщо така дооцінка є першою переоцінкою необоротних активів, тобто до дооцінки не провадилася уцінка необоротних активів, суму якої було списано на інші витрати. Сума уцінки необоротних активів зменшує інший додатковий капітал у разі, якщо до уцінки вже було проведено дооцінку таких необоротних активів (сума якої збільшила додатковий капітал). Суми переоцінок необоротних активів, що проводяться протягом звітного року, відображаються у Звіті про власний капітал розгорнуто. Якщо стосовно одного з видів необоротних активів протягом року провадилися дооцінка та уцінка, суми яких вплинули на величину додаткового капіталу, у Звіті така переоцінка відображається розгорнуто — окремо дооцінка та окремо уцінка по відповідному рядку.

Важливим чинником, який впливає на величину власного капіталу підприємства, є обсяг чистого прибутку (збитку) та порядок його використання (чи покриття) у звітному періоді. Базова інформація щодо цього міститься у звіті про фінансові результати та в рішенні зборів власників підприємства щодо порядку використання прибутку. Ця інформація відоб­ражається в графі перетину позицій «Чистий прибуток (збиток) за звітний період» та «Нерозподілений прибуток» звіту про власний капітал. Якщо за даними звіту про фінансові результати підприємство має збиток, то його величину має бути відображено у тій же графі у дужках.

У разі прийняття рішення щодо використання чистого прибутку звітного року, нерозподіленого прибутку чи частини резервного капіталу на виплату дивідендів величина дивідендів відображається за відповідними позиціями власного капіталу у дужках і зменшує власний капітал підприємства.

Якщо ж нерозподілений прибуток спрямовано на збільшення статутного і резервного капіталу, то відбувається внутрішній перерозподіл сум власного капіталу підприємства: відповідну суму прибутку у звіті про власний капітал відображають двічі — за статтею «Нерозподілений прибуток» у дужках (як величина, що зменшує прибуток) і за статтями «Статутний капітал» і «Резервний капітал» (як величина, що збільшує власний капітал). У нашому прикладі в балансі відображено приріст як статутного, так і резервного капіталу.

Таким чином, можна дійти висновку, що статутний капітал підприємства зріс у результаті використання для цих цілей інших джерел, зокрема внесків власників. Внески до капіталу можуть спрямовуватися на:

поповнення статутного чи пайового капіталу;

збільшення додатково вкладеного чи іншого капіталу;

погашення заборгованості учасників щодо внесків до статутного, пайового, додатково вкладеного та іншого капіталу [7, 17].