Аналізуючи діяльність банків, слід враховувати, що поєднання невисокого відношення прибутку до активів із досить значною нормою прибутку на капітал (це є характерним для таких банків, як «Південний» та Укрінбанк) говорить про те, що в структурі пасивів вони мають високу долю зобов’язань та низьку частку власного капіталу (як видно із даних додатку Б, питома вага залучених коштів у пасивах зазначених банків становить 72 та 83% відповідно). Необхідно відмітити, що стабільність фінансового механізму таких банків у майбутньому може бути під загрозою, хоча з точки зору його власників вони функціонують ефективно.

Явний дисбаланс процентної «вигоди» на користь банків потенційно загрожує скороченню у майбутньому їх ресурсної бази та доходності, тому політика банків, направлена на підвищення ефективності фінансового механізму в умовах міжбанківської конкуренції повинна зберігати баланс економічних інтересів учасників процесу «заощадження-кредити», що відповідатиме принципу забезпечення інтересів учасників фінансових угод, визначеному у першому розділі даної роботи. Крім того, це викликано і суто практичною необхідністю – саме доход від операційної діяльності українських банків є найвагомішим (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Структура доходів банків України, %

Необхідно відмітити, що рівень чистої процентної маржі (відношення різниці процентних доходів та витрат до середнього обсягу активів) наділений властивістю вловлювати посилення конкуренції та ступінь доступності банку до недорогих зовнішніх джерел фінансування.

Слід зазначити, що різні за величиною банки мають неоднакові рівні процентної маржі. Так, процентна маржа дрібних банків є, як правило, більшою, ніж у крупних, за рахунок великої частки у зобов’язаннях «дешевих» депозитів порівняно з великими, яким часто доводиться купувати значну частину пасивів, а також надання позик клієнтам з вищим ризиком, що обумовлює підвищення процентної ставки.

З метою досягнення більш детальної картини прибутковості, задля уникнення впливу на процентний прибуток банку з боку активів, за якими не отримуються проценти (особливо якщо вони фінансуються за рахунок процентних пасивів), а також з боку депозитів, за якими не нараховуються проценти (особливо якщо за їх рахунок фінансуються процентні активи), банківським менеджерам доцільно визначати величину чистого спреду:

Процентні доходи         Процентні витрати

Чистий спред =------------------------------ – ----------------------------- (3.1

Середні доходні активи Середні платні пасиви

У боротьбі за клієнта зарубіжні банки часто проводять політику демпінгу, встановлюючи процентну ставку за кредитами на декілька пунктів нижче ринкової. Внаслідок цього прибутковість таких операцій може дорівнювати нулю, що компенсується збільшенням на банківських рахунках оборотних коштів клієнтів, обслуговуючи які банки отримують значні та стабільні комісійні надходження.

Так, якщо «на початку 1990-х років комерційні банки економічно розвинених країн отримували приблизно третину своїх доходів від торгівлі на валютних біржах у вигляді плати за надані клієнтам послуги», то в сьогоднішніх умовах у деяких країнах, зокрема, у США «комісійні доходи за здійснення платежів, прийом депозитів та інші послуги клієнтам забезпечують до 40% усього прибутку банків». Необхідно відмітити збільшення питомої ваги непроцентних доходів у загальному їх обсязі і у вітчизняних банківських установ (табл. 3.1).

Деякі автори стверджують, що подібна тенденція може може свідчити про поганий менеджмент у банку та зниження його конкурентоспроможності, оскільки банк може втратити свою частку на ринку.

З таким твердженням важко погодитись. Не дивлячись, як правило, на вагому частину процентних доходів банку в загальному їх обсязі, спрямованість фінансового механізму банку не може зводити лише до орієнтації на прибутки процентного характеру, оскільки це підвищуватиме залежність його доходної бази від однорідних операцій (кредитних, інвестиційних).

Стабільно висока питома вага процентних доходів банків України на початку 1990-х років була, передусім, наслідком високої інфляції. Зниження темпів інфляції (за інших рівних умов) змушує банки переглядати процентні ставки, здійснювати пошук нових клієнтів, розширювати асортимент послуг, що врешті-решт відображається на зростанні питомої ваги комісійних доходів. Останнє, думається, у найближчі роки відбуватиметься не за рахунок зниження процентних доходів (оскільки вітчизняна економіка перехідного типу відчуває гостру потребу у банківських кредитах), а доходів від діяльності, що незначним чином впливає на стійкість конкурентних позицій банку (валютні операції, інші операційні доходи). В цілому ж, зростання процентних та непроцентних доходів є вагомим свідченням посилення позицій банку на конкурентному ринку, збільшення його ринкової частки. Як справедливо зазначається, «здатність фірми заробляти задовільний обсяг грошових коштів визначається її конкурентоспроможністю».

При плануванні обсягу та структури процентних операцій банківським менеджерам доцільно враховувати певну специфіку ціноутворення у банківській справі: із вартості фінансування випливає вартість кредитування. По цій причині, процентний доход банку, як правило, зменшується в умовах підвищення процентних ставок на ринку (за рахунок часового лагу між підвищенням депозитних та відповідним збільшенням кредитних ставок) та зростає на тлі тенденції до їх зниження (за рахунок часового лагу між зменшенням депозитних та відповідним зменшенням кредитних ставок).

Важливим фактором підвищення конкурентоспроможності банку є оптимальне (з мінімальним ризиком та максимальною віддачею) розміщення банківських коштів у різні види активів у відповідності з його стратегічними програмами, основна мета яких – максимізація та стабілізація банківської маржі у довгостроковій перспективі.

Однак сьогодні при управлінні активами прослідковується, на наш погляд, негативна закономірність – надмірна орієнтація багатьох банків на один метод, що виправдав себе, наприклад, на формування загального фонду грошових ресурсів (як правило, це крупні багатофілійні банки), оскільки він не потребує складних фінансових розрахунків. У цьому випадку, в одному фонді мобілізуються всі кошти, які надходять в банк з найрізноманітніших джерел. У подальшому їх розподіл відбувається за найбільш вигідними на даний момент напрямками, без будь-якої «прив’язки» до джерела ресурсів. Не дивлячись на те, що вказаний метод відкриває банку широкі можливості для проведення активних операцій, його використання не сприяє вирішенню дилеми «ліквідність–прибутковість».

Немало банків поки що управляють активами за методом конверсії (розподілу активів), який дозволяє подолати обмеженість методу загального фонду коштів, визначаючи вимоги до ліквідності щодо кожного з джерел ресурсів (найзначніші – для вкладів «до запитання», менші – для строкових, ощадних, найменші – для власного капіталу). У подальшому, розміщення коштів відбувається за напрямками, що відповідають стабільності певного джерела. Основною перевагою цього методу є оптимізація обсягу необхідних ліквідних активів та додаткове вкладення вивільнених коштів у кредити та інвестиції, що призводить до підвищення норми прибутку [46, c. 96].

Разом з тим, даний метод не завжди передбачає незалежність використання коштів від джерел їх формування. У вітчизняній практиці засновники і пайовики банку є подекуди одночасно і його позичальниками. В результаті немала частина вкладів, що відкриваються, йде на кредити власникам цих же вкладів. Загалом же, банківським менеджерам треба враховувати, що будь-який метод управління активами зорієнтований на середній, а не граничний рівень ліквідності, оскільки ці методи не враховують необхідність задоволення можливих заявок на кредити або проведення інших термінових операцій.

Крім того, визначення стабільності конкретного ліквідного джерела може бути ускладненим. Як показує практика, у разі виникнення фінансової кризи та паніки серед населення, динаміка порівняно стабільних ресурсів (якими є строкові та ощадні вклади) є самою непрогнозованою. З іншого боку, рух коштів за вкладами «до запитання» довгий час може бути мінімальним або не відбуватися взагалі. На нашу думку, визначення у межах клієнтських ресурсів «до запитання» частки умовно-стабільних коштів, через обрахування розміру незнижуваного залишку за всією клієнтською базою банку, дасть можливість доходного розміщення умовно-стабільних ресурсів.