Таблиця 2

Результати ліцензування

У цілому по Україні на сьогодні легалізованих аудиторських фірм налічується 1351, а приватних підприємців аудиторів – 273, що становить 1624 суб’єкта незалежного аудиту для країни, де функціонує 209,5 тисяч господарювання. Отже, на один аудиторський сертифікат припадає по 60, а на одного суб’єкту аудиту – по 129 бухгалтерських балансів та інших форм фінансової звітності.

Про що свідчать ці дані? Насамперед про реакцію аудиторського загалу на наступ на його інтереси з боку законодавчої влади. Так, після спроб у 1995-1996 рр. скасувати аудит взагалі, і зокрема обов’язковий аудит, а також після того, як було значно звужено дію ст. 10 Закону “Про аудиторську діяльність” і у полі обов’язкового аудиту практично залишилися тільки інституціональні інвестори, чисельність аудиторів різко скоротилася. Однак почав, хоча і з національними обмеженнями і особливостями, але неухильно розвиватися ринок цінних паперів. Завдяки рішенню Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України 30000 річних звітів господарських товариств стали предметом обов’язкового аудита звітності. Це сприяло збільшенню кількості незалежних аудитів.

Отже, перше. Вчора аудиту: невизначеність обов’язковості, невпевненість у майбутньому (чи існуватиме аудит взагалі), не вирішення питання про віднесення чи заборону віднесення затрат на аудит на валові витрати підприємства, практично відсутність регулярного та обов’язкового підвищення кваліфікації, розпорошення аудиторів по різних професійних об’єднаннях. Серед здобутків – прийняття та введення в дію з 1999 року Національних нормативів аудиту та Кодексу професійної етики України. Усе це є певними ознаками становлення цивілізованого ринку аудиту в країні.

Друге. Сьогодні. А сьогодні маємо паростки зростання конкуренції з іноземними аудиторськими фірмами. Не можна не зазначити про намагання розподілити аудиторів по галузях діяльності. Тут лідирує НБУ, який намагається монополізувати регулювання аудиту в банківській сфері. Мінфін робить спробу монополізувати аудит страхових компаній під маркою винятковості підвищення кваліфікації аудиторів у власному навчальному центрі. Верховна Рада приймає Закон “Про фінансові послуги”, у зв’язку з чим виникає реальна можливість появи двох-трьох національних аудиторських реєстрів з відповідним підвищенням кваліфікації та видачею свідоцтв (“прихована сертифікація”). Зростає кількість бажаючих покерувати аудиторською діяльністю. І все це здійснюється під гаслом підвищення якості аудиту.

А чи існує проблема якості? Мабуть, слід визнати, що проблема якості аудиту існує. Але вона існує в контексті збереження незалежності самого аудиту. Аудиторська спільнота сьогодні стоїть перед таким бентежним фактом – аудитор реально знаходиться між молотом (ДПА, Прокуратура, МВС) та ковадлом (потребами платоспроможного замовника), при чому за останнім аудитор не бачить очікувань від нього суспільством. На сьогодні перекладено українською мовою Міжнародні стандарти аудиту; АПУ прийнято рішення про обов’язкове, з січня 2002 р., щорічне підвищення кваліфікуючого аудитора як умову подовження дії його сертифікації. Отже, аудит в Україні перебуває в стадії певного розвитку і далеко не вмер, як вважають непрофесіонали. При цьому якість роботи повинна відповідати її вартості, а результати – надійності аудиторських суджень. Навіть певне порушення вимог чинного законодавства свідчить, що аудит уже сприйнято суспільством. Необхідно лише розвинути та підвищити його суспільне значення.

Є зміни і серед складу замовників на аудиторські послуги. Якщо вчора їх цікавили винятково перевірка з огляду на її обов’язковість та штрафи за неподання аудиторського висновку, і частково – стан бухгалтерського обліку, то сьогодні, за спостереженнями КРК АПУ, аудит звітності ВАТ залишається основним замовленням. Є тенденція до зростання таких замовлень, як оцінка фінансового стану підприємства, консультації з поліпшення діяльності управлінського персоналу. Про те все ще спостерігається “анти фіскальний” характер замовлень – усі побоюються відповідальності за порушення податкового законодавства. А це цілком однозначно визначає сучасний український аудит як винятково підтверджуючий.

Третє. А що завтра? Вектори розвитку професії та ринку аудиту в Україні розходяться за напрямами. Якщо національний ринок аудиту повинен розвиватися в ширину, що передбачає поширення аудиту на розпаювання земель, приватизацію та корпоратизацію, діяльність неприбуткових та політичних (громадських) об’єднаннь, транснаціональних компаній, то професійно аудит повинен зосередитися на підвищенні професіоналізму і, як результат – на якості та повноті задоволення потреб суспільства в аудиторських послугах. Аудиторська палата України свого часу прийняла рішення про необхідність удосконалення системи сертифікації майбутніх аудиторів. Окремі пропозиції з цього питання ввійшли в проект нової редакції Закону України “Про аудиторську діяльність”. АПУ розробляє концепцію підготовки до сертифікації, яка передбачає тестування на ПЕОМ, вирішення ситуаційного завдання та написання стислого аудиторського висновку, а також співбесіду з екзаменаційною комісією. Скасування ліцензування аудиту і введення в дію Положення про реєстр суб’єктів аудиторської діяльності в Україні (затверджене рішенням аудиторської палати України від 31.10.2000 р. протокол № 95) передбачає обов’язкове підвищення кваліфікації практикуючих аудиторів як однієї з умов наявності їх в реєстрі (подовження дії сертифіката), для чого АПУ розробляється спеціальне Положення. Отже, сучасний аудитор повинен постійно вчитися та актуалізувати знання, якщо він прагне працювати в цій сфері.

Одночасно назріла потреба у створенні в Україні спеціальної контролюючої інституції, яка б на постійній основі здійснювала перевірку додержання всіма суб’єктами аудиту вимог Національних або Міжнародних нормативів, Кодексу професійної етики, якості послуг та робіт, які надаються замовникам.

Проте якщо ми хочемо конкурувати з іноземними аудиторами, то одним із завдань українських аудиторів є ширше та ефективніше застосування ННА. З огляду на відповідність часу та місця, слід найскоріше розробляти науково-практичний коментар до ННА. При цьому у вказаних розробках необхідно чітко визначитися з тлумаченням як П(С)БО, так і ННА, а також привести усю термінологію в обліку та в фінансовому контролі до єдиної семантичної бази. І дійсно, професіонали обліку та аудиту – як іноземні, так і вітчизняні – повинні говорити однією мовою. При цьому має бути забезпечено єдине тлумачення і розуміння професійних дефініцій.

Крім того, необхідне наукове забезпечення аудиторської практики. Отже, розуміння проблеми є, залишається її вирішити. Без науково-методичного забезпечення професійного незалежного аудиту сама професія не матиме історичної перспективи, а перероджуватиметься в централізований фіскальний контроль.

Доцільно страхувати і аудиторські ризики – це не тільки збільшить довіру клієнтів, а й певним чином нормалізує вартість робіт та послуг аудиторів.

І останнє. В українського аудиту є історичний шанс привчити (або навчити) співвітчизників, особливо підприємців, до того, що існує незалежна високопрофесійна думка кваліфікованих та чесних фахівців, які піклуються про захист прав теперішнього та майбутнього добробуту кожного, хто в цій країні вважає себе чесним та повноправним власником набутого матеріального, фінансового або інтелектуального капіталу. Для цього слід усім разом (без винятку) стати до плідної співпраці і спочатку вкласти свої доробки у загальну справу і тільки після цього отримувати вигоди.

Аудит потребує широкої реклами насамперед серед потенційних замовників, з одного боку, та серед громадськості – з іншого. Аудиторська спільнота має постійно роз’яснювати, що аудит – це не тільки підтвердження звітності за вимогами ДКЦПФРУ. Це і контрольно-правове супроводження діяльності, і консультування з питань правового та договірного забезпечення, і розробка системи внутрішнього аудиту, і бізнес-планування, і науково-методичні розробки з питань економіки, управління та права, і робота з персоналом (навчання, підвищення кваліфікації тощо).