В останні роки розвиток форфейтингових послуг у країнах з розвитою ринковою економікою йшло по наступним основних напрямках.

Вторинний ринок і інвестиції у форфейтингові активи.

Купуючи активи, форфейтор робить інвестування. Можливо, він зовсім не бажає тримати свої засоби в подібній формі протягом тривалого часу, а навпаки, прагне до перепродажу інвестиції іншій особі, що також стає форфейтором. На основі цього наступного перепродажу боргів виникає вторинний форфейтинговий ринок.

Форфейтор може перепродати частину активів, що знаходяться в його власності, оскільки природа угоди дозволяє дробити борг на будь-яку кількість частин, на кожну з яких оформлюється вексель зі своїм терміном погашення. Один чи більше з цих векселів можуть бути продані.

Не слід думати, що первинний і вторинний форфейтинговие ринки сильно розмежовані. Насправді одні форфейтори, оперуючи на вторинному ринку, залишаються власниками визначеного портфеля форфейтингових цінних паперів, а інші, мало зв'язані з первинним ринком, можуть бути активними трейдерами на вторинному. На обох ринках діють, як правило, юридичні особи. Вкладення у форфейтинговие активи приватними особами зустрічаються досить рідко, оскільки далеко не кожним інвестор має солідний портфель, що дозволяє нести супутні угодам цього роду політичні й економічні ризики.

Найчастіше безпосередньої передачі форфейтингових паперів новому власнику не відбувається. Він знає вартість паперів, терміни їхнього обертання, знає гаранта, але не первісного емітента. У цьому випадку попередній власник після закінчення терміну дії цінних паперів збирає платежі і переводить їх новому власнику. Чим же розуміється подібна таємність на вторинному форфейтинговом ринку? Насамперед розуміннями конфіденційності. Експортер зацікавлений у нерозголошенні інформації про способи фінансування його угод і він не хоче, щоб покупець (чи будь-яка третя особа) знала про його фінансові нестатки і використовуваний механізм фінансування його угод. Будь-який продаж форфейтингових паперів припускає ризик мимовільного розширення кола ділових взаємин, що утрудняє контроль з боку експортера. Щоб уникнути цього останній прагне установити певні обмеження в контракті, що заважали б вільному звертанню форфейтингових паперів.

Незважаючи на всі труднощі, вторинний форфейтинговий ринок процвітає. Пояснити це можна наступними обставинами.

Первинний власник цінних паперів може, приміром, знайти, що покупка якого-небудь нового папера приведе до перевищення ліміту кредитування, установленого їм для даної країни. Навіть якщо доход по цих паперах дуже привабливий, він змушений буде відмовитися від угоди, якщо не уповноважений перевищувати даний ліміт. Рішенням проблеми може бути перепродаж або вже наявних у портфелі паперів цієї країни, або тих, котрі запропоновані в даний момент. Те ж саме відбувається при перевищенні встановлених їм лімітів кредитування якого-небудь визначеного емітента. Первинний власник може бути притягнутий на вторинний ринок просто тому, що процентні ставки упали і він може купити на даному ринку папера з великим дисконтом, чим при покупці тих же паперів на первинному ринку.

Є й інші причини, що змушують первинного власника брати участь у торгівлі на вторинному ринку. Приміром, він хоче забезпечити більш високу ліквідність свого портфеля в чеканні зміни процентних чи ставок скористатися більшою чи прибутковістю більш низьким рівнем ризику визначених паперів і тому здобуває їх на вторинному ринку. Чи ще простіше: на ринку може з'явитися покупець, що пропонує вигідну ціну (це може відбутися, якщо покупець передбачає можливий ріст процентних ставок у майбутньому і готовий придбати дані папери з більш низьким дисконтом, чим при первинному їхньому продажі).

Отже, для форфейтора вторинний ринок володіє наступними привабливими рисами:

- доход по форфейтинговим паперах звичайно вище того, котрий можна одержати по інших цінних паперах (при однаковому рівні ризику, однакових термінах і валюті);

- будь-який інвестор зацікавлений у тім, щоб знизити ризики, а гарантії по форфейтинговим чи паперах аваль першокласних банків - найкраще забезпечення платежу. Незважаючи на всю привабливість інвестицій у форфейтинговие папера, обсяги таких операцій і кількість форфейторов поки ще невеликі. Форфейтинговий ринок не розвився поки до розмірів брокерського ринку. Багато хто форфейторів, що особливо торгують на первинному ринку, вважають, що подібний розвиток могло б злякати багатьох експортерів і їхньої банки, тому що приведе до втрати контролю над випущеними на ринок цінними паперами.

Іншим важливим напрямком розвитку форфейтингового ринку стало об'єднання покупців у синдикати. Ця тенденція відповідає процесу об'єднання банків як кредиторів. Сам процес об'єднання відбувається на основі взаємної домовленості форфейторов про те, яку частину форфейтингових паперів придбає кожний з них. Звичайно різні папери купуються різними форфейторами. Але якщо суми дуже великі, той навіть окремий папери можуть бути розділені між форфейторами за допомогою договору участі. Правда, цей спосіб ускладнює звертання паперів, що у свою чергу знижує потенційну можливість їхнього влучення на вторинний ринок. Крім того, дотепер не до кінця визначений юридичний статус подібних угод. Тому на практиці вони використовуються рідко.

Існує й інший спосіб. Якщо експортер готовий їм скористатися, йому доведеться значно збільшити кількість документів, кожний з який тепер складається на меншу суму за допомогою зміни термінів (наприклад, звичних 6 місяців можна розбити на 2 інтервали по 3 місяці і т.д.). Цей спосіб кращий тим, що не передбачає складання договору участі між власниками паперів. Важливо відзначити принципове розходження між форфейтором - учасником синдикату і покупцем на вторинному ринку. Учасник синдикату є покупцем на первинному ринку й у його обов'язку входить перевірка законності і правильності оформлення всіх придбаних їм цінних паперів, а також гарантій і авалю, прикладених до паперів. Покупець на вторинному ринку не має подібних обов'язків.

Важливим напрямком розвитку форфейтингового ринку є розширення фінансування, що припускає розрахунок дисконту на основі процентної ставки, що плаває. Подібна практика порозумівається ростом мінливості процентних ставок і відбиває небажання багатьох банків укладати угоди по фіксованих ставках. З крапки ж зору експортера будь-який продаж на основі ставки відсотка, що плаває, погіршує можливості одержання максимуму коштів. Справа в тім, що первинний форфейтор продає на вторинному ринку папера з дисконтом, що базується на переважаючій процентній ставці, причому продаж здійснюється з умовою остаточного фінансового врегулювання на визначену дату і з урахуванням наступного руху процентних ставок. Фактично до закінчення терміну векселя таких дат може бути кілька. Таким чином, угода має на увазі високий ступінь ризику і може вести до виникнення непередбачених зобов'язань, що, звичайно, є приводом для занепокоєння не тільки форфейтора, але і його аудиторів.

Будь-яка оцінка розмірів світового форфейтингового ринку - не більш ніж здогад. Ринок цей значно виріс за останні роки, але усе ще залишається невеликою частиною ринку середньострокових фінансових ресурсів. Причини, приведшие до його виникнення і росту, будуть діяти й у доступному для огляду майбутньому, однак існують певні обмеження для доступу на нього нових форфейторов. Обмеження ці наступні.

· Оскільки мова йде про середньостроковий (у західному розумінні) термін фінансування, банкам найчастіше важко погодитись дати погашення активів, що форфетуються з датами погашення власних позик. Таким чином, залишається досить високий ризик у випадку зміни процентних ставок, що істотно стримує активність учасників даного ринку.

· При проведенні операцій форфейтинга використовується спеціальна техніка, що вимагає дуже кваліфікованого обслуговування. Фахівців у цій області дуже мало, а їхня підготовка вимагає тривалого часу.

· Банки мало займаються дослідженням і формуванням форфейтингового ринку.