Конкретні прийоми для ефективної роботи над створенням потрібної вимови
Поможем в ✍️ написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

1. Вчитель вимовляє нове слово, потім він послідовно вимовляє окремі звуки, що входять до складу цього слова. Учні роблять те саме. Сприймання вимови окремих звуків допомагає правильно вимовити слово.

2. Вчитель вимовляє слово і потім пропонує повторити його та розчленувати на окремі звуки.

Однією з важливих умов ефективної роботи над створенням, потрібного звукового образу є надання учням можливості промовляти слова, речення, які вимовляє вчитель до того, як вони будуть відтворювати їх під контролем вчителя. Учні завжди прагнуть негайно повторити те, що вони чують від учителя під час пояснень на уроці іноземної мови, що є проявом відомих психологічних закономірностей. Коли ми чуємо усну мову або читаємо, у нас виникають непомітні для самоспостереження рухи артикуляційних органів, без яких розуміння сприйнятого матеріалу неможливе. Для процесу оволодіння будь-якою новою дією характерно те, що коли ми спостерігаємо цю дію перед тим, як самостійно виконати її, у відповідних сферах нашої моторики виникають непомітні напруження і рухи.

Таким чином, почувши на уроці нове слово, речення, учень прагне відразу ж відтворити їх, що є необхідною умовою правильного сприймання та фіксації звукових образів. Проте для засвоєння нової мовної одиниці відтворення про себе не є достатнім. Учневі треба дати можливість вимовити її з чіткою фіксацією відповідних артикуляційних рухів. Треба також стежити за тим, щоб ніщо не гальмувало цей природний імпульс до відтворення матеріалу.

Слід відзначити, що традиційні шляхи роботи хибують саме в цьому відношенні. Коли вчитель вимовляє якусь нову мовну одиницю, він або примушує учнів одразу ж повторити її під своїм контролем або організує вправи на пізнавання цієї одиниці, причому репродукування її учнями відкладається до пізнішого етапу роботи. Якщо учень повторює слово або речення під контролем учителя, виникають фактори, що порушують нормальний хід процесу засвоєння. Природний імпульс до відтворення не знаходить тут своєї реалізації. Учень виконує завдання учителя і, звичайно, хвилюється, як учитель оцінить його вимову, а це в свою чергу викликає непотрібне напруження, хвилювання, і процес сприймання порушується.

При введенні нового мовного матеріалу ми рекомендуємо такі етапи: спочатку вчитель вимовляє нове слово, потім дає учням час, щоб вони повторили його кілька разів пошепки або напівголосно. Щоб допомогти учням, учитель в ході цієї роботи знову вимовляє це слово 1—2 рази. Лише після такого попереднього тренування вчитель організує дальші вправи на розпізнавання або відтворення нового слова.

Застосування цього прийому виявилося ефективним в практиці навчання іноземних мов.

Говорячи про використання імітативного відтворення для засвоєння особливостей вимови нових мовних одиниць, які подає вчитель, треба підкреслити важливість деяких прийомів роботи, які допомагають концентрувати увагу учнів на фонетичному аспекті мовного матеріалу. Пригадаємо, як іноді відбувається введення нового слова на початковому етапі навчання. Вчитель показує предмет або картинку і одночасно вимовляє слово, що означає цей предмет (слово, як правило, вводять у реченні). Вимовивши це слово кілька разів, учитель пропонує учням повторити його. При такій організації роботи учитель допускає одну методичну неточність, яка неминуче позначається на ході роботи. Одночасне демонстрування предмета і вимовляння слова, що його означає, призводить до розпорошення уваги, внаслідок чого звуковий образ відсувається на задній план і сприймання фонетичних особливостей слова гальмується, що в свою чергу не може не вплинути на якість дальшого репродукування. Щоправда, вчитель може потім окремо попрацювати над вимовою, щоб виправити хиби, але це вже буде додаткова робота, на яку потрібен час. Як відомо, первинне сприймання нового явища має дуже велике значення, і його треба організувати з максимальною точністю.

Якщо вчитель планує використати картину при подачі нового мовного матеріалу, він повинен заздалегідь ознайомитися з її змістом і передбачити можливу реакцію учнів. Якщо зображення на картині викликає велике зацікавлення, певну емоційну реакцію, треба зважити на це і не поспішати з подачею нового слова. Учнів треба підготувати до його сприймання.

Пояснимо цю думку на прикладі. Вчитель хоче, користуючись картинкою, ввести слово a cat. Передбачаючи емоційну реакцію дітей на зображення, він організує введення слова: показує картинку і після невеличкої паузи каже: What is this? Is it a pen? No, it isn't, Is it a book? No, it isn't. And what is it?, і після паузи: It is a cat.

Окремі деталі, звичайно, можуть змінюватись, але принципово важливим є те, що вчитель дав учням певний час на розглядання картинки. Звертаючись до учнів з різними запитаннями англійською мовою, він мав на меті викликати в учнів інтерес до зображеного на малюнку з тим, щоб вони самі запитали: "А як це зветься англійською мовою?" Внаслідок проведеної роботи учні повторили певну частину старого матеріалу і були психологічно підготовлені до сприймання вимови нового слова.

Артикуляція звуків

 

У навчанні вимови пояснення артикуляції в багатьох випадках є цінним доповненням до імітації. Говорячи про цей засіб навчання вимови, ми маємо на увазі не тільки словесний опис, а й демонстрування вчителем (наскільки це можливо при поясненні даного звука) роботи артикуляційних органів та використання схем, малюнків, які показують положення цих органів при вимовлянні пояснюваних звуків (Див. Мал. № 1, с. 43).

Опис артикуляції є дійовим засобом навчання при засвоєнні ряду приголосних звуків: [d], [t], [l], [n], [t], [θ], [ð], [ŋ] та деяких голосних: [а:] [ǝ]. У більшості зазначених випадків можна не тільки описати, але й показати роботу мовного апарата. Пояснення вимови цих звуків полегшується тим, що учні відчувають в процесі вимовляння положення язика і легко змінюють його. Гірше стоїть справа з голосними звуками. При вимовлянні значної кількості їх: [ε], [i], [ǝ:], [ɔ:], [u], [u:] учнями важко відчути положення язика і характер пересування його. Щоправда, вони завжди можуть тримати під зоровим контролем рухи та положення губ, що має важливе значення для досягнення потрібного акустичного ефекту.

Для вироблення правильних артикуляційних навичок доцільно у першому півріччі 5-го класу працювати з дзеркальцями, але це матиме певний ефект лише тоді, коли клас добре усвідомив особливості предмета "іноземна мова" і звик до всього нового, що характеризує роботу над ним. Якщо така психологічна підготовка не завершена, організувати роботу з дзеркальцями важко, бо вони не стільки допоможуть у роботі, скільки відвертатимуть увагу учнів.

При правильній вимові звуків не потрібно вимагати від учнів уміння описувати артикуляцію їх. Лише в тому разі, коли учень сам не може вимовити якийсь звук або повторити його за вчителем, доцільно з'ясувати, чи учень усвідомлює, як вимовляється цей звук, яка його артикуляція, чим він відрізняється від схожого звука рідної мови. Аналогічні запитання в такій ситуації можна поставити і краще підготовленим учням для того, щоб слабкий учень почув пояснення від них. Це має педагогічне значення, оскільки стимулює роботу сильних учнів. Звичайно, пояснення артикуляції повинні бути спрощені, їх не треба переобтяжувати деталями, що не мають практичного значення, та науковою термінологією. Опис артикуляції треба по можливості супроводити конкретним показом її. Так, коли учень говорить про вимову звука [æ], він послідовно описує, як розкривається рот, яке положення займає язик у різних фазах вимовляння, і при цьому все показує.

Для усвідомлення та практичного засвоєння артикуляції в 5—6 класах корисно провести таку вправу. Вчитель пропонує учням приготуватися до вимовляння певного звука. Це означає, що учні повинні відтворити потрібний уклад артикуляційних органів, але поки що не вимовляти. Потім учитель контролює в міру можливості правильність зафіксованої артикуляції. Якщо потрібно, ставить запитання та дає відповідні пояснення і лише після цього дозволяє голосно вимовити звук. При цій вправі завдання відтворити належне положення органів мовлення тимчасово відокремлюється від відтворення звука, що допомагає зосередити увагу саме на артикуляційних моментах і уникнути можливих помилок у вимовлянні.

Знання особливостей вимови окремих звуків повинно доповнюватись усвідомленням характерних рис англійської вимови в цілому. Необхідно, щоб вже в 5-му класі міцно засвоїли, що: а) довгота та короткість голосних звуків має смислорозрізнювальне значення; б) кінцеві дзвінкі приголосні не оглушуються; в) приголосні звуки не пом'якшуються перед голосними [і:], [і], [е]; г) характерною артикуляцією передньоязичних приголосних є зближення кінчика язика з альвеолами; д) при вимовлянні голосних губи не випинаються вперед і менш округлюються, ніж в українській вимові.

Для цього можна практикувати такі запитання: Яка особливість англійської вимови проявляється при вимовлянні кінцевої приголосної слова bed? Яке положення язика при вимовлянні звука [d], які інші приголосні характеризуються такою артикуляцією? Яке правило порушив Н., вимовивши м'яко звук [t] у слові city? Обговорення таких запитань надає засвоєнню правил суто практичного характеру.

Дата: 2019-05-29, просмотров: 120.