Основні шляхи навчання вимови

Зміст

Вступ

1. Значення навчання вимови

2. Основні шляхи навчання вимови

2.1 Імітація

2.1.1 Диференційований підхід до учнів з різними здібностями до імітації

2.1.2 Проведення достатньої кількості вправ на слухове сприймання іншомовного матеріалу

2.1.3 Поєднання індивідуальних відповідей з хоровими

2.1.4 Конкретні прийоми для ефективної роботи над створенням потрібної вимови

2.2 Артикуляція звуків

2.3 Порівняння звуків англійської мови з подібними звуками рідної мови

2.4 Введення та пояснення нових звуків

2.5 Закріплення навичок вимови введених звуків

2.6 Фонетична транскрипція і навчання вимови

2.7 Використання фонозапису в навчанні вимови

3. Коригуючий комплекс вправ для тренування вимови і розпізнавання англійських звуків

3.1 Вправи для коригування артикуляції звуків

3.2 Вправи для коригування навичок розпізнавання і відтворення звуків

3.3 Вправи для вдосконалення навичок розпізнавання. і відтворення звуків

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

 



Вступ

Актуальність теми – надання необхідної колективної роботи над вимовою.

Проблема організації навчання іншомовній вимові на початковому ступені завжди була актуальною. На жаль, численні шкільні усні ввідні курси не вирішили цю проблему, свідченням чого є той факт, що вимова наших учнів залишає багато в чому бажати кращого. Тим часом, як показують сучасні досліджень, вимова є базовою характеристикою мови, основою для розвитку і вдосконалення решти всіх навиків іншомовного говору.

Для вдосконалення вимови і успішного оволодіння нею, багато вчених, методистів присвятили цій проблемі свої наукові праці, дослідження, роботи: [Див. 1-10, ст. 40], [Див. 11-20, ст. 41]

Детальніше я би хотіла зупинитися на праці Бужинського В.В.

У даній статті нам хотілося б запропонувати один з можливих шляхів навчання вимові на початковому ступені, який, на нашу думку, вирішує проблему організації такого навчання на якісно більш досконалішій основі.

У традиційній методиці, починають навчати вимові з фонеми, причому узагальнення і усвідомлення орієнтовних вимовних ознак тут і на подальших етапах відбувається в умовах спрямованості уваги на форму, а не на комунікативну значущість цих ознак. Застосовуючи комунікативний підхід, ми як результат беремо "кінцеві вимовні одиниці", на які членується вимовна сторона мови в реальному спілкуванні.

Керуючись вищесказаним, ми пропонуємо таку послідовність методичних прийомів на початковому рівні навчання вимови:

збудження у дітей загальномовних ритмів, формування у них спільної інтонаційної і ритмічної решітки іншомовного сполучення, що приймається (це забезпечують вправи на аудіювання іншомовного вислову при його безумовному розумінні учнями);

формування у школярів до вимовних слухомоторних образів іншомовних лексико-граматичних структур на основі асоціацій вимови цих структур з сенсом (вправи на контроль розуміння іншомовних висловлювань, при цьому учні демонструють розуміння за допомогою картинок, жестів);

формування у дітей вимовних ознак іншомовних лексико-граматичних структур (за допомогою внутрішнього промовляння, вправ на осмислену імітацію);

стимуляція говорильно-вимовної дії (ГВД) за допомогою мовних вправ, що мають для учнів особовий сенс.

Таким чином, орієнтовна основа ГВД вбирає в себе всі ознаки вимовної системи мови, а сама ГВД автоматизується до рівня навичок. Це ще раз доводить, що ГВД є провідною і вирішальною ланкою засвоєння вимовної сторони мови.

Перейдемо тепер до можливостей практичного втілення представленої методики.

Ми пропонуємо навчати вимові на основі так званого загального контексту, в ролі якого в I або II класі може виступати казка на іноземній мові. Саме такий контекст, на нашу думку, дає можливість реалізувати творчі можливості молодших школярів.

От як може проходити навчання іншомовній вимові на першому уроці англійської мови у вказаних класах.

Урок відкриває вступна бесіда, під час якої вчитель знайомить дітей з поняттям "Іноземна мова", розповідає про англійську мову і дає школярам можливість прослухати магнітофонний запис тексту англійською мовою. Далі вчитель говорить: "Отже, ми з вами вчитимемося слухати, розуміти і розповідати казки англійською мовою, А ви умієте слухати і розповідати казки російською мовою? Зараз перевіримо. Спочатку послухайте казку, яку я вам розповім, а потім розкажіть її самі. Хто зуміє, як я? Вчитель розповідає казку "Ріпка" російською мовою, змінюючи залежно від персонажа тембр голосу, темп, інтонацію, супроводжуючи розповідь різними жестами. Учні по черзі відтворюють невеликі шматочки казки по-російськи, наслідуючи вчителя. Під час їх розповіді вчитель робить для себе помітки, що характеризують кожну дитину за наступними критеріями: 1) емоційність; 2) уміння передавати зміст адекватний почутому; 3) уміння імітувати дії вчителя. Таке тестування здібностей що вчаться до імітації, умінню виразно говорити дозволяє здійснювати індивідуальний підхід до них з першого уроку, а також порівнювати, наскільки зростають дані якості в процесі навчання.

Використання російського тексту казки "Ріпка", добре відомого дітям, дає можливість перейти до англійського тексту цієї казки, причому учні безумовно розумітимуть її зміст, тобто сприймати її відразу осмислено. Приступаючи до цього етапу уроку, вчитель говорить: "Тепер я розповім вам казку "Ріпка" англійською мовою, а ви всі будете перекладачами". Він розповідає казку по-англійськи, а учні, пригадуючи російський текст, "перекладають речення за реченням на російську мову.

Потім вчитель роздає дітям картинки, що якомога детальніше ілюструють казку, і говорить: "Зараз ми з вами зробимо мультиплікаційний фільм. Ви будете мультиплікаторами, а я казкарем. Я розповідаю казку, а ви показуєте картинки із зображенням героїв і інших предметів, які я називаю". Діти піднімають картинки, коли вчитель називає відповідний персонаж або предмет. На наступному етапі вчитель обіцяє назвати по-англійськи всіх героїв казки і навчити хлоп'ят вітатися з ними. Показуючи картинку з відповідним зображенням, він говорить: I am а cat.— Good morning! I am а dog.— Good morning! І т.д. (При цьому вітання супроводжується потрібними жестами.) Далі вчитель говорить: "Щоб навчитися правильно вітатися по-англійськи, потрібно спочатку навчитися звучати, як англійська струна. Послухайте, як вона звучить: [iŋ], [iŋ], [iŋ]. Давайте спробуємо зазвучати, як англійська струна". Після обробки цього звукосполучення вчитель запрошує дітей привітатися з героями казки. Він знову демонструє картинки, кажучи: I am а cat. I am а dog. І т.д. Учні хором вітаються з кожним персонажем. Вчитель підкреслює, що вітати один одного таким чином можна при зустрічі вранці. Подальша робота може бути організована у вигляді гри: діти надягають маски персонажів казки і вітають один Одного, спочатку просто встаючи з місця, а потім шикуючись в два ланцюжки і йдучи назустріч один одному. Заздалегідь їм дається установка вітатися голосно, радісно, з жестами вітання. У цій вправі відбувається закріплення вимовних одиниць в мовній поведінці учнів. Діти імітують мовний зразок, запропонований вчителем, не тому, що "так потрібно", а в контексті мовної діяльності, уявляючи себе персонажами казки.

На закінчення вчитель говорить: "Наша зустріч з героями казки підійшла до кінця. Давайте попрощаємося з ними до наступного уроку. По-англійськи прощаються от так: Good-bye!". Вимовивши англійську фразу кілька разів, вчитель звертає увагу учнів на її інтонацію (підвищення голосу). Потім він показує картинки, а діти хором прощаються з персонажами. І нарешті вони шикуються в дві шеренги і, надівши маски персонажів, прощаються один з одним.

На наступному уроці можна познайомити дітей з мовою носіїв англійської мови. Вчитель при цьому говорить: "А зараз послухайте, як справжній англійський казкар розповідає нашу казку. Хто хоче бути перекладачем у англійського казкаря?". Включається магнітофон із записом мови носія мови. Вчитель натискає на кнопку "пауза" після кожного речення, а учні вимовляють відповідне речення по-українськи. Дана вправа спрямована на те, щоб діти з перших уроків звикали розрізняти на слух і розуміти мову носіїв мови, що відрізняється від мови вчителя і швидшим темпом, і ритмом, і інтонацією.

Згодом це завдання можна ускладнити — попросити учнів по черзі виступати не тільки "перекладачем", але і "оператором магнітофона", тобто включати і виключати його після кожного речення. Натискаючи на кнопку "пауза" після кожного речення, діти тренуються в розмежуванні англійських речень на слух.

На перших уроках можна пропонувати хлоп'ятам розфарбовувати малюнки, на яких зображені персонажі казки "Ріпка". Це завдання вони виконують під фонограму казки. Можна записати на магнітофон назви персонажів казки (при цьому необхідно вимовляти їх з інтонацією перелічування), мікродіалоги, пісеньки і також давати прослуховувати дітям під час малювання або розфарбовування. Дана вправа сприяє мимовільному запам'ятовуванню такими, що вчаться іншомовних мовних зразків.

Так, використання МВД як одиниці навчання вимові на початковому ступені дозволить здійснити наступне:

враховуючи у визначенні одиниці навчання вимові психологічний, лінгвістичний і методичний аспекти, в основі поставити соціальний аспект, а саме змістоутворюючу функцію вимови, і з перших уроків навчати вимовній стороні мови на основі спілкування, перетворюючи учня в суб'єкта;

визначити зміст навчання вимові на початковому рівні як набір комунікативно значущих мовних зразків, необхідних і достатніх для елементарної мовної поведінки учнів на іноземній мові, а також закласти основу для розвитку граматичних і лексичних навичок говору;

розробити навчально-методичний комплекс комунікативного навчання вимові на початковому ступені (Див. [1, с. 40]).

Об’єкт дослідження – навчання вимови на початковому етапі в середніх ЗОШ.

Предмет дослідження – метод навчання, організація та шляхи навчання вимови.

Мета – навчити правильної вимови у викладанні англійської мови на початковому ступені оволодіння усним іншомовним мовленням; розробити вправи для корекції та вдосконалення нормативної вимови; ознайомити з імітацією, артикуляцією звуків, порівняння звуків англійської і рідної мов; виховати правильне ставлення до свого предмета; створення новаторських педагогічних ідей.

Досягнення поставленої мети передбачаю виконання таких завдань:

— показати головні компоненти теорії сучасного навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах і на цій основі навчити учнів використовувати теоретичні знання для вирішення практичних завдань;

— ознайомити учнів з сучасними тенденціями в навчанні іноземних мов як у нашій країні, так і за кордоном;

— спрямувати учнів на творчий пошук під час практичної діяльності у школі;

— сформувати у учнів під час практичних і лабораторних занять професійно-методичні вміння, необхідні для плідної роботи в галузі навчання іноземних мов;

— залучити майбутніх вчителів до опрацювання спеціальної науково-методичної літератури, що має стати джерелом постійної роботи над собою з метою підвищення рівня професійної кваліфікації.

Структура та обсяг роботи:

Курсова робота складається зі вступу, основної частини, висновків, використаної літератури, додатків та нараховує 44 сторінки.

 



Значення навчання вимови

 

Чи треба приділяти багато уваги навчанню вимови у викладанні англійської мови? Ось питання, на яке вчителі відповідають по-різному. Дехто вважає, що треба добиватися відмінної вимови учнів, не миритися з жодним відхиленням від неї, і для цього треба, мовляв, не шкодувати часу на початку навчання.

Інші вважають, що учитель може не звертати серйозної уваги на цей бік навчання іноземної мови, бо у шкільних умовах не можна досягти значних успіхів на цій ділянці роботи через брак часу та велику кількість учнів у класах.

Для того щоб правильно вирішити поставлене питання, треба зрозуміти, в чому полягає значення роботи над вимовою. Насамперед треба відзначити, що правильна ритмомелодика, вимова звуків, звукосполучень є обов'язковою умовою функціонування мови як засобу спілкування. Кожному вчителеві відомо, що припущення таких помилок, як змішування довгих і коротких голосних звуків (що може здаватися неістотним при вивченні російської та української мов) або оглушення дзвінких приголосних у закінченнях слів приводить до цілковитої зміни значення слова. Наприклад:

rich [ritʃ] багатий — reach [ri:tʃ] досягати

bed [bed] ліжко — bet [bet] битися об заклад

Правильна вимова є важливою умовою чіткого запам’ятовування, засвоєння лексичного та граматичного матеріалу, а також розвитку навичок читання та письма.

Якщо учень не має ясного уявлення про звучання слова, в його свідомості не залишається чіткого, віддиференційованого образу його, воно швидко забувається і змішується з іншими словами. Те ж саме можна сказати і щодо граматичних явищ. Для міцного засвоєння певної граматичної форми потрібно, щоб звуковий образ, в який вона втілюється, був чітко відмежований від інших граматичних форм.

Так, вивчаючи правило утворення Past Indefinite правильних дієслів, учень повинен запам'ятати, що цей час утворюється у всіх особах додаванням закінчення -(e)d до форми інфінітива і що це закінчення вимовляється по-різному [d, t, id], залежно від того, який звук передує закінченню. Якщо в учня зберігаються в пам'яті орфографічні та фонетичні образи таких дієслів, як asked [a:skt], played [pleid], received [ri'si:vd], related [ri'leitid], запам'ятання правил не викликає труднощів, бо, пригадавши приклади, учень легко відтворить теоретичне узагальнення. А коли вказані закінчення вимовляються без належної диференціації, порушується зв'язок між формулюванням та конкретними фактами, на які воно спирається, що не може не гальмувати засвоєння.

Очевидним є вплив особливостей вимовляння англійських слів на формування навичок читання та письма. Для розвитку техніки читання важливо, щоб графічні образи слів, окремі орфограми були зв'язані з відповідними звучаннями, а це можливо тоді, коли в учнів є чітке уявлення про звучання слова в цілому та окремих його частин. А якщо вони точно не знають, як вимовляти слово, засвоїти буквено-звукові зв'язки стає важким завданням. Аналогічні міркування приводять до висновку про неминучі труднощі в навчанні орфографії.



Імітація

 

Повторення за вчителем звуків, звукосполучень, слів, речень – це найпоширеніший прийом роботи над вимовою на уроках іноземної мови. Слухання та відтворення того, що вимовляє вчитель, є одним із способів реалізації принципу наочності в навчанні, Як відомо, у викладанні іноземної мови цей принцип виявляється у застосуванні мовної наочності. Отже, демонстрування вчителем зразків виучуваної мови, її фонетичних елементів та наступне відтворення цього матеріалу учнями є один із способів здійснення принципу наочності в навчанні.

Імітативні вправи ефективні тоді, коли учні працюють зосереджено, з вольовим напруженням. Нажаль, це буває не завжди, бо учні іноді не розуміють важливості таких вправ, вони здаються їм чимсь таким, що не відповідає рівню роботи в середній школі. Отже, потрібні спеціальні зусилля вчителя, щоб переконати учнів в необхідності таких вправ. Учням треба усвідомити, що найменша недбайливість у вимові зустріне негативну реакцію вчителя. Велику роль відіграє тут авторитет учителя, прагнення учнів наслідувати його.

Імітативні вправи починаються з самих перших уроків. На цьому початковому етапі часто можна спостерігати виникнення деяких психологічних бар'єрів, які гальмують роботу. Так, учні, починаючи вивчати іноземну мову, часто ніяковіють, коли їм доводиться вимовляти Іншомовні слова, які містять в собі важкі для вимовляння звуки. Це особливо характерно для учнів, які не можуть добре імітувати. Вони соромляться вимовляти важкі для них слова, побоюючись, що помилки у вимові викличуть сміх їх товаришів.

Вчителеві не слід наполягати, щоб учень багато разів повторював одне і те саме слово або речення, якщо він неспроможний це зробити. Така настійливість не тільки не допомагає засвоєнню матеріалу, а, навпаки, стає на заваді, бо породжує стійку негативну реакцію учня, яка може стати постійним гальмуючим фактором на уроках іноземної мови, В учня формується негативне ставлення до іноземної мови як навчального предмета.

Якщо учень не може правильно відтворити слово або речення, треба дати йому певний час, щоб він сприймав його у вимові вчителя та інших учнів, промовляв його про себе.

Вчитель повинен якнайскорше усунути зазначені психологічні перешкоди, оскільки внаслідок тривалих негативних вражень може зникнути інтерес до вивчення іноземної мови, а це в свою чергу негативно позначиться на всій роботі. Для подолання вказаних труднощів можна рекомендувати наступне.

 

Артикуляція звуків

 

У навчанні вимови пояснення артикуляції в багатьох випадках є цінним доповненням до імітації. Говорячи про цей засіб навчання вимови, ми маємо на увазі не тільки словесний опис, а й демонстрування вчителем (наскільки це можливо при поясненні даного звука) роботи артикуляційних органів та використання схем, малюнків, які показують положення цих органів при вимовлянні пояснюваних звуків (Див. Мал. № 1, с. 43).

Опис артикуляції є дійовим засобом навчання при засвоєнні ряду приголосних звуків: [d], [t], [l], [n], [t], [θ], [ð], [ŋ] та деяких голосних: [а:] [ǝ]. У більшості зазначених випадків можна не тільки описати, але й показати роботу мовного апарата. Пояснення вимови цих звуків полегшується тим, що учні відчувають в процесі вимовляння положення язика і легко змінюють його. Гірше стоїть справа з голосними звуками. При вимовлянні значної кількості їх: [ε], [i], [ǝ:], [ɔ:], [u], [u:] учнями важко відчути положення язика і характер пересування його. Щоправда, вони завжди можуть тримати під зоровим контролем рухи та положення губ, що має важливе значення для досягнення потрібного акустичного ефекту.

Для вироблення правильних артикуляційних навичок доцільно у першому півріччі 5-го класу працювати з дзеркальцями, але це матиме певний ефект лише тоді, коли клас добре усвідомив особливості предмета "іноземна мова" і звик до всього нового, що характеризує роботу над ним. Якщо така психологічна підготовка не завершена, організувати роботу з дзеркальцями важко, бо вони не стільки допоможуть у роботі, скільки відвертатимуть увагу учнів.

При правильній вимові звуків не потрібно вимагати від учнів уміння описувати артикуляцію їх. Лише в тому разі, коли учень сам не може вимовити якийсь звук або повторити його за вчителем, доцільно з'ясувати, чи учень усвідомлює, як вимовляється цей звук, яка його артикуляція, чим він відрізняється від схожого звука рідної мови. Аналогічні запитання в такій ситуації можна поставити і краще підготовленим учням для того, щоб слабкий учень почув пояснення від них. Це має педагогічне значення, оскільки стимулює роботу сильних учнів. Звичайно, пояснення артикуляції повинні бути спрощені, їх не треба переобтяжувати деталями, що не мають практичного значення, та науковою термінологією. Опис артикуляції треба по можливості супроводити конкретним показом її. Так, коли учень говорить про вимову звука [æ], він послідовно описує, як розкривається рот, яке положення займає язик у різних фазах вимовляння, і при цьому все показує.

Для усвідомлення та практичного засвоєння артикуляції в 5—6 класах корисно провести таку вправу. Вчитель пропонує учням приготуватися до вимовляння певного звука. Це означає, що учні повинні відтворити потрібний уклад артикуляційних органів, але поки що не вимовляти. Потім учитель контролює в міру можливості правильність зафіксованої артикуляції. Якщо потрібно, ставить запитання та дає відповідні пояснення і лише після цього дозволяє голосно вимовити звук. При цій вправі завдання відтворити належне положення органів мовлення тимчасово відокремлюється від відтворення звука, що допомагає зосередити увагу саме на артикуляційних моментах і уникнути можливих помилок у вимовлянні.

Знання особливостей вимови окремих звуків повинно доповнюватись усвідомленням характерних рис англійської вимови в цілому. Необхідно, щоб вже в 5-му класі міцно засвоїли, що: а) довгота та короткість голосних звуків має смислорозрізнювальне значення; б) кінцеві дзвінкі приголосні не оглушуються; в) приголосні звуки не пом'якшуються перед голосними [і:], [і], [е]; г) характерною артикуляцією передньоязичних приголосних є зближення кінчика язика з альвеолами; д) при вимовлянні голосних губи не випинаються вперед і менш округлюються, ніж в українській вимові.

Для цього можна практикувати такі запитання: Яка особливість англійської вимови проявляється при вимовлянні кінцевої приголосної слова bed? Яке положення язика при вимовлянні звука [d], які інші приголосні характеризуються такою артикуляцією? Яке правило порушив Н., вимовивши м'яко звук [t] у слові city? Обговорення таких запитань надає засвоєнню правил суто практичного характеру.

Завдання до кросворда

Across

4. This is the...room. You can take a shower.

5. Would you like...cup of tea?

8. Monday, Tuesday, Wednesday,..., Friday

9. This shop sells suits, dresses and other.....

10. tall → short, fat →....

12. Virginia... Carolina South Carolina

15. This bag isn't made of plastic. It's made of..

16.....you very much. - You are welcome.

17. What's the...like? - It's raining.

Down

1. This isn't a cinema. It's a....

2. Is this your...brush?

3. I've got one sister and two....

4. I'm eighteen today. - Happy...!

6. Is... a supermarket in this street?

7. Thanks for juice. I was really....

11. Mr. and Mrs. Smith and... daughter Alice.

13. England is bigger... Wales.

14. What's... time? - Six thirty.

 

• Ключі до кросворда:

Across Down
4. bath 1. theatre
5. this 2. tooth,
6. Thursday 3. brothers
9. clothes 4. birthday
10. thin 6. there
12.North 7. thirsty
15.1eather 11. their
16. Thank 13. than
17.weather 14. the

 

Кросворд розділено на дві частини. Чому? Відповідь можна знайти, якщо прочитати вголос усі слова кожної частини.

Запропоновані вправи розраховані на учнів початкової школи (перша іноземна мова) та основної школи (друга іноземна мова) для вдосконалення вимови звуків [θ, ð]. Вимова міжзубних англійських приголосних [θ, ð] у цих вправах опрацьовується з опорою на зразок. Більш складним завданням є дотримання правильної вимови звуків у зв'язному продуктивному мовленні, коли форма і зміст поєднуються у висловлюванні. Для цього рівень сформованості артикуляційних навичок повинен бути досить високим, чому в певній мірі сприяють і вправи на корекцію та вдосконалення цих навичок у навчальному процесі.

Працюючи по такому комплексу учні засвоюють відчуття мови, освоюють внутрішню будову англійської вимови; ця робота забезпечує диференційований підхід в навчанні, створює атмосферу впевненості в своїх силах, дає хороші результати, але для цього потрібен, звичайно, відповідний рівень педагогічної кваліфікації (Див. [15, с. 41]).



Висновки

 

Основними вимогами до вимови учнів є фонематичність та швидкість.

Фонематичність передбачає ступінь правильності фонетичного оформлення мовлення, достатню для того, щоб воно було зрозумілим для співрозмовника;

швидкість – ступінь автоматизованості вимовних навичок, яка дозволяє учням говорити в нормальному (середньо-нормальному) темпі мовлення для англійської мови.

Таким чином, у плані навчання вимови вчитель повинен скоректувати ті фонетичні навички, що вже є в учнів, у відповідності до фонетичної системи нової мови і доповнити її тими елементами вимови, які відсутні в рідній або другій мові учнів. Для нейтралізації негативного впливу фонетичних навичок рідної мови навчання іншомовної вимови будується на основі порівняльного аналізу фонологічних систем рідної та іноземної мов, що є одним з важливих спеціальних принципів навчання фонетичного матеріалу. Це дозволяє передбачити можливі труднощі і тим самим знайти шляхи їх подолання, які визначатимуть характер пояснень учителя та вправи, що будуть застосовуватись у навчальному процесі.

Враховуючи труднощі, з якими зустрічається учень при оволодінні вимовою іноземної мови, у процесі навчання доцільно використовувати імітативний та аналітичний методи одночасно (пояснення та аналіз слід застосовувати в такій мірі, в якій вони можуть бути корисні учням для розуміння особливостей фонетичного явища і полегшення його засвоєння. Формувати в навчанні слухо-вимовних і ритміко-інтонаційних навичок ("навички фонемно правильної вимови усіх звуків у потоці мовлення та розуміння всіх звуків при аудіюванні мовлення". Також іще формувати ритміко-інтонаційні навички – це "навички інтонаційно і ритмічно правильного оформлення мовлення і, відповідно, розуміння мовлення інших людей").

Як випливає з цього визначення, фонетичні навички передбачають як автоматизовану рецепцію звуків (так званий "фонематичний слух") та інтонем (за аналогією з фонематичним – "інтонаційний слух"), так і їх (ре) продукцію – артикуляцію та інтонування.

Усі навички вимови (так само, як граматичні та лексичні) мають характеризуватися якостями автоматизованості, гнучкості і сталості та формуватися поетапно.

Успіх навчання вимови на початковому ступені оволодіння, значною мірою залежить від рівня кваліфікації вчителя іноземної мови. Для успішного виконання вищезгаданого учитель має насамперед оволодіти курсом методики навчання іноземних мов.



Малюнок № 2

 



Малюнок № 3

 

Кросворд

Малюнок № 4

Зміст

Вступ

1. Значення навчання вимови

2. Основні шляхи навчання вимови

2.1 Імітація

2.1.1 Диференційований підхід до учнів з різними здібностями до імітації

2.1.2 Проведення достатньої кількості вправ на слухове сприймання іншомовного матеріалу

2.1.3 Поєднання індивідуальних відповідей з хоровими

2.1.4 Конкретні прийоми для ефективної роботи над створенням потрібної вимови

2.2 Артикуляція звуків

2.3 Порівняння звуків англійської мови з подібними звуками рідної мови

2.4 Введення та пояснення нових звуків

2.5 Закріплення навичок вимови введених звуків

2.6 Фонетична транскрипція і навчання вимови

2.7 Використання фонозапису в навчанні вимови

3. Коригуючий комплекс вправ для тренування вимови і розпізнавання англійських звуків

3.1 Вправи для коригування артикуляції звуків

3.2 Вправи для коригування навичок розпізнавання і відтворення звуків

3.3 Вправи для вдосконалення навичок розпізнавання. і відтворення звуків

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

 



Вступ

Актуальність теми – надання необхідної колективної роботи над вимовою.

Проблема організації навчання іншомовній вимові на початковому ступені завжди була актуальною. На жаль, численні шкільні усні ввідні курси не вирішили цю проблему, свідченням чого є той факт, що вимова наших учнів залишає багато в чому бажати кращого. Тим часом, як показують сучасні досліджень, вимова є базовою характеристикою мови, основою для розвитку і вдосконалення решти всіх навиків іншомовного говору.

Для вдосконалення вимови і успішного оволодіння нею, багато вчених, методистів присвятили цій проблемі свої наукові праці, дослідження, роботи: [Див. 1-10, ст. 40], [Див. 11-20, ст. 41]

Детальніше я би хотіла зупинитися на праці Бужинського В.В.

У даній статті нам хотілося б запропонувати один з можливих шляхів навчання вимові на початковому ступені, який, на нашу думку, вирішує проблему організації такого навчання на якісно більш досконалішій основі.

У традиційній методиці, починають навчати вимові з фонеми, причому узагальнення і усвідомлення орієнтовних вимовних ознак тут і на подальших етапах відбувається в умовах спрямованості уваги на форму, а не на комунікативну значущість цих ознак. Застосовуючи комунікативний підхід, ми як результат беремо "кінцеві вимовні одиниці", на які членується вимовна сторона мови в реальному спілкуванні.

Керуючись вищесказаним, ми пропонуємо таку послідовність методичних прийомів на початковому рівні навчання вимови:

збудження у дітей загальномовних ритмів, формування у них спільної інтонаційної і ритмічної решітки іншомовного сполучення, що приймається (це забезпечують вправи на аудіювання іншомовного вислову при його безумовному розумінні учнями);

формування у школярів до вимовних слухомоторних образів іншомовних лексико-граматичних структур на основі асоціацій вимови цих структур з сенсом (вправи на контроль розуміння іншомовних висловлювань, при цьому учні демонструють розуміння за допомогою картинок, жестів);

формування у дітей вимовних ознак іншомовних лексико-граматичних структур (за допомогою внутрішнього промовляння, вправ на осмислену імітацію);

стимуляція говорильно-вимовної дії (ГВД) за допомогою мовних вправ, що мають для учнів особовий сенс.

Таким чином, орієнтовна основа ГВД вбирає в себе всі ознаки вимовної системи мови, а сама ГВД автоматизується до рівня навичок. Це ще раз доводить, що ГВД є провідною і вирішальною ланкою засвоєння вимовної сторони мови.

Перейдемо тепер до можливостей практичного втілення представленої методики.

Ми пропонуємо навчати вимові на основі так званого загального контексту, в ролі якого в I або II класі може виступати казка на іноземній мові. Саме такий контекст, на нашу думку, дає можливість реалізувати творчі можливості молодших школярів.

От як може проходити навчання іншомовній вимові на першому уроці англійської мови у вказаних класах.

Урок відкриває вступна бесіда, під час якої вчитель знайомить дітей з поняттям "Іноземна мова", розповідає про англійську мову і дає школярам можливість прослухати магнітофонний запис тексту англійською мовою. Далі вчитель говорить: "Отже, ми з вами вчитимемося слухати, розуміти і розповідати казки англійською мовою, А ви умієте слухати і розповідати казки російською мовою? Зараз перевіримо. Спочатку послухайте казку, яку я вам розповім, а потім розкажіть її самі. Хто зуміє, як я? Вчитель розповідає казку "Ріпка" російською мовою, змінюючи залежно від персонажа тембр голосу, темп, інтонацію, супроводжуючи розповідь різними жестами. Учні по черзі відтворюють невеликі шматочки казки по-російськи, наслідуючи вчителя. Під час їх розповіді вчитель робить для себе помітки, що характеризують кожну дитину за наступними критеріями: 1) емоційність; 2) уміння передавати зміст адекватний почутому; 3) уміння імітувати дії вчителя. Таке тестування здібностей що вчаться до імітації, умінню виразно говорити дозволяє здійснювати індивідуальний підхід до них з першого уроку, а також порівнювати, наскільки зростають дані якості в процесі навчання.

Використання російського тексту казки "Ріпка", добре відомого дітям, дає можливість перейти до англійського тексту цієї казки, причому учні безумовно розумітимуть її зміст, тобто сприймати її відразу осмислено. Приступаючи до цього етапу уроку, вчитель говорить: "Тепер я розповім вам казку "Ріпка" англійською мовою, а ви всі будете перекладачами". Він розповідає казку по-англійськи, а учні, пригадуючи російський текст, "перекладають речення за реченням на російську мову.

Потім вчитель роздає дітям картинки, що якомога детальніше ілюструють казку, і говорить: "Зараз ми з вами зробимо мультиплікаційний фільм. Ви будете мультиплікаторами, а я казкарем. Я розповідаю казку, а ви показуєте картинки із зображенням героїв і інших предметів, які я називаю". Діти піднімають картинки, коли вчитель називає відповідний персонаж або предмет. На наступному етапі вчитель обіцяє назвати по-англійськи всіх героїв казки і навчити хлоп'ят вітатися з ними. Показуючи картинку з відповідним зображенням, він говорить: I am а cat.— Good morning! I am а dog.— Good morning! І т.д. (При цьому вітання супроводжується потрібними жестами.) Далі вчитель говорить: "Щоб навчитися правильно вітатися по-англійськи, потрібно спочатку навчитися звучати, як англійська струна. Послухайте, як вона звучить: [iŋ], [iŋ], [iŋ]. Давайте спробуємо зазвучати, як англійська струна". Після обробки цього звукосполучення вчитель запрошує дітей привітатися з героями казки. Він знову демонструє картинки, кажучи: I am а cat. I am а dog. І т.д. Учні хором вітаються з кожним персонажем. Вчитель підкреслює, що вітати один одного таким чином можна при зустрічі вранці. Подальша робота може бути організована у вигляді гри: діти надягають маски персонажів казки і вітають один Одного, спочатку просто встаючи з місця, а потім шикуючись в два ланцюжки і йдучи назустріч один одному. Заздалегідь їм дається установка вітатися голосно, радісно, з жестами вітання. У цій вправі відбувається закріплення вимовних одиниць в мовній поведінці учнів. Діти імітують мовний зразок, запропонований вчителем, не тому, що "так потрібно", а в контексті мовної діяльності, уявляючи себе персонажами казки.

На закінчення вчитель говорить: "Наша зустріч з героями казки підійшла до кінця. Давайте попрощаємося з ними до наступного уроку. По-англійськи прощаються от так: Good-bye!". Вимовивши англійську фразу кілька разів, вчитель звертає увагу учнів на її інтонацію (підвищення голосу). Потім він показує картинки, а діти хором прощаються з персонажами. І нарешті вони шикуються в дві шеренги і, надівши маски персонажів, прощаються один з одним.

На наступному уроці можна познайомити дітей з мовою носіїв англійської мови. Вчитель при цьому говорить: "А зараз послухайте, як справжній англійський казкар розповідає нашу казку. Хто хоче бути перекладачем у англійського казкаря?". Включається магнітофон із записом мови носія мови. Вчитель натискає на кнопку "пауза" після кожного речення, а учні вимовляють відповідне речення по-українськи. Дана вправа спрямована на те, щоб діти з перших уроків звикали розрізняти на слух і розуміти мову носіїв мови, що відрізняється від мови вчителя і швидшим темпом, і ритмом, і інтонацією.

Згодом це завдання можна ускладнити — попросити учнів по черзі виступати не тільки "перекладачем", але і "оператором магнітофона", тобто включати і виключати його після кожного речення. Натискаючи на кнопку "пауза" після кожного речення, діти тренуються в розмежуванні англійських речень на слух.

На перших уроках можна пропонувати хлоп'ятам розфарбовувати малюнки, на яких зображені персонажі казки "Ріпка". Це завдання вони виконують під фонограму казки. Можна записати на магнітофон назви персонажів казки (при цьому необхідно вимовляти їх з інтонацією перелічування), мікродіалоги, пісеньки і також давати прослуховувати дітям під час малювання або розфарбовування. Дана вправа сприяє мимовільному запам'ятовуванню такими, що вчаться іншомовних мовних зразків.

Так, використання МВД як одиниці навчання вимові на початковому ступені дозволить здійснити наступне:

враховуючи у визначенні одиниці навчання вимові психологічний, лінгвістичний і методичний аспекти, в основі поставити соціальний аспект, а саме змістоутворюючу функцію вимови, і з перших уроків навчати вимовній стороні мови на основі спілкування, перетворюючи учня в суб'єкта;

визначити зміст навчання вимові на початковому рівні як набір комунікативно значущих мовних зразків, необхідних і достатніх для елементарної мовної поведінки учнів на іноземній мові, а також закласти основу для розвитку граматичних і лексичних навичок говору;

розробити навчально-методичний комплекс комунікативного навчання вимові на початковому ступені (Див. [1, с. 40]).

Об’єкт дослідження – навчання вимови на початковому етапі в середніх ЗОШ.

Предмет дослідження – метод навчання, організація та шляхи навчання вимови.

Мета – навчити правильної вимови у викладанні англійської мови на початковому ступені оволодіння усним іншомовним мовленням; розробити вправи для корекції та вдосконалення нормативної вимови; ознайомити з імітацією, артикуляцією звуків, порівняння звуків англійської і рідної мов; виховати правильне ставлення до свого предмета; створення новаторських педагогічних ідей.

Досягнення поставленої мети передбачаю виконання таких завдань:

— показати головні компоненти теорії сучасного навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах і на цій основі навчити учнів використовувати теоретичні знання для вирішення практичних завдань;

— ознайомити учнів з сучасними тенденціями в навчанні іноземних мов як у нашій країні, так і за кордоном;

— спрямувати учнів на творчий пошук під час практичної діяльності у школі;

— сформувати у учнів під час практичних і лабораторних занять професійно-методичні вміння, необхідні для плідної роботи в галузі навчання іноземних мов;

— залучити майбутніх вчителів до опрацювання спеціальної науково-методичної літератури, що має стати джерелом постійної роботи над собою з метою підвищення рівня професійної кваліфікації.

Структура та обсяг роботи:

Курсова робота складається зі вступу, основної частини, висновків, використаної літератури, додатків та нараховує 44 сторінки.

 



Значення навчання вимови

 

Чи треба приділяти багато уваги навчанню вимови у викладанні англійської мови? Ось питання, на яке вчителі відповідають по-різному. Дехто вважає, що треба добиватися відмінної вимови учнів, не миритися з жодним відхиленням від неї, і для цього треба, мовляв, не шкодувати часу на початку навчання.

Інші вважають, що учитель може не звертати серйозної уваги на цей бік навчання іноземної мови, бо у шкільних умовах не можна досягти значних успіхів на цій ділянці роботи через брак часу та велику кількість учнів у класах.

Для того щоб правильно вирішити поставлене питання, треба зрозуміти, в чому полягає значення роботи над вимовою. Насамперед треба відзначити, що правильна ритмомелодика, вимова звуків, звукосполучень є обов'язковою умовою функціонування мови як засобу спілкування. Кожному вчителеві відомо, що припущення таких помилок, як змішування довгих і коротких голосних звуків (що може здаватися неістотним при вивченні російської та української мов) або оглушення дзвінких приголосних у закінченнях слів приводить до цілковитої зміни значення слова. Наприклад:

rich [ritʃ] багатий — reach [ri:tʃ] досягати

bed [bed] ліжко — bet [bet] битися об заклад

Правильна вимова є важливою умовою чіткого запам’ятовування, засвоєння лексичного та граматичного матеріалу, а також розвитку навичок читання та письма.

Якщо учень не має ясного уявлення про звучання слова, в його свідомості не залишається чіткого, віддиференційованого образу його, воно швидко забувається і змішується з іншими словами. Те ж саме можна сказати і щодо граматичних явищ. Для міцного засвоєння певної граматичної форми потрібно, щоб звуковий образ, в який вона втілюється, був чітко відмежований від інших граматичних форм.

Так, вивчаючи правило утворення Past Indefinite правильних дієслів, учень повинен запам'ятати, що цей час утворюється у всіх особах додаванням закінчення -(e)d до форми інфінітива і що це закінчення вимовляється по-різному [d, t, id], залежно від того, який звук передує закінченню. Якщо в учня зберігаються в пам'яті орфографічні та фонетичні образи таких дієслів, як asked [a:skt], played [pleid], received [ri'si:vd], related [ri'leitid], запам'ятання правил не викликає труднощів, бо, пригадавши приклади, учень легко відтворить теоретичне узагальнення. А коли вказані закінчення вимовляються без належної диференціації, порушується зв'язок між формулюванням та конкретними фактами, на які воно спирається, що не може не гальмувати засвоєння.

Очевидним є вплив особливостей вимовляння англійських слів на формування навичок читання та письма. Для розвитку техніки читання важливо, щоб графічні образи слів, окремі орфограми були зв'язані з відповідними звучаннями, а це можливо тоді, коли в учнів є чітке уявлення про звучання слова в цілому та окремих його частин. А якщо вони точно не знають, як вимовляти слово, засвоїти буквено-звукові зв'язки стає важким завданням. Аналогічні міркування приводять до висновку про неминучі труднощі в навчанні орфографії.



Основні шляхи навчання вимови

Навчання вимови передбачає такі основні способи: імітацію, ознайомлення з артикуляцією звуків., порівняння звуків англійської і рідної мови проте не слід гадати, що, опрацьовуючи певний звук, користуються тільки одним з цих способів; найчастіше вони поєднуються, що І забезпечує найкраще засвоєння фонетичного явища.

Імітація

 

Повторення за вчителем звуків, звукосполучень, слів, речень – це найпоширеніший прийом роботи над вимовою на уроках іноземної мови. Слухання та відтворення того, що вимовляє вчитель, є одним із способів реалізації принципу наочності в навчанні, Як відомо, у викладанні іноземної мови цей принцип виявляється у застосуванні мовної наочності. Отже, демонстрування вчителем зразків виучуваної мови, її фонетичних елементів та наступне відтворення цього матеріалу учнями є один із способів здійснення принципу наочності в навчанні.

Імітативні вправи ефективні тоді, коли учні працюють зосереджено, з вольовим напруженням. Нажаль, це буває не завжди, бо учні іноді не розуміють важливості таких вправ, вони здаються їм чимсь таким, що не відповідає рівню роботи в середній школі. Отже, потрібні спеціальні зусилля вчителя, щоб переконати учнів в необхідності таких вправ. Учням треба усвідомити, що найменша недбайливість у вимові зустріне негативну реакцію вчителя. Велику роль відіграє тут авторитет учителя, прагнення учнів наслідувати його.

Імітативні вправи починаються з самих перших уроків. На цьому початковому етапі часто можна спостерігати виникнення деяких психологічних бар'єрів, які гальмують роботу. Так, учні, починаючи вивчати іноземну мову, часто ніяковіють, коли їм доводиться вимовляти Іншомовні слова, які містять в собі важкі для вимовляння звуки. Це особливо характерно для учнів, які не можуть добре імітувати. Вони соромляться вимовляти важкі для них слова, побоюючись, що помилки у вимові викличуть сміх їх товаришів.

Вчителеві не слід наполягати, щоб учень багато разів повторював одне і те саме слово або речення, якщо він неспроможний це зробити. Така настійливість не тільки не допомагає засвоєнню матеріалу, а, навпаки, стає на заваді, бо породжує стійку негативну реакцію учня, яка може стати постійним гальмуючим фактором на уроках іноземної мови, В учня формується негативне ставлення до іноземної мови як навчального предмета.

Якщо учень не може правильно відтворити слово або речення, треба дати йому певний час, щоб він сприймав його у вимові вчителя та інших учнів, промовляв його про себе.

Вчитель повинен якнайскорше усунути зазначені психологічні перешкоди, оскільки внаслідок тривалих негативних вражень може зникнути інтерес до вивчення іноземної мови, а це в свою чергу негативно позначиться на всій роботі. Для подолання вказаних труднощів можна рекомендувати наступне.

 

Дата: 2019-05-29, просмотров: 107.